Тема: «Художня культура як духовне явище»

9 клас

Робота учнів 9класуДібровської СЗШ

Керівник :Наталія Черняєва,

вчитель художньої культури,спеціаліст вищої категорії,

старший вчитель

Полин

(білобиль,віниччя,деревко боже, полин білий,полиниць)

Прадіди оповідають, що світ створено могутнім небесним мандрівником Дайбогом. Будував його він разом з прекрасною жінкою на ймення Лада. Для любові та щастя готували вони землю, сіючи квіти, трави, дерева, населяючи ліс співучими птахами, ласкавими тваринами, райдужними метеликами та працьовитими бджолами.Проте Дайбог і Лада натхненно й старанно працюючи, не бачили, що слід у слід за ними непомітно йде Чорнобог - заздрісний і злий Володар Мороку, підсипаючи в світлі творіння чорні зерна. Тому в зелених дібровах зазвучали не лише щебетливі, дзвінкі пташині пісні, а й хиже гарчання, злісне каркання, люте шипіння: в зарослях з'явилися шакали, гадюки, на гілках загойдалися стерв'ятники, в бур'янах заплазували скорпіони, побігли отруйні павуки,— в світі почалася боротьба, смерть загуляла по землі. Зупинився натомлений Дайбог на краю світу, щоб оглянутися на своє творіння, пригорнути подругу Ладу і подивився довкола. Жахнулися творці, уздрівши те, що вчинив Чорнобог. Потемніло високе чоло Дайбога від праведного гніву, вже він хотів кинутися на ворога, але вчасно стримався. Зітхнувши, сказав Ладі:«Світ не переробиш. Хай він дасть прорости засіяним чорним зернам. А плоди зла доведеться до решти спожити Чорнобогові. Хай стає він господарем світу, раз учинив таку підлу зраду. А я йду разом з тобою, Ладо, творити новий світ, чистий і світлий, як усмішка дитини»…  «Ти  все   віддаєш   Чорнобогу?— здивувалась   Лада.—І   люди залишаються в його ярмі»?Ні,— відповів Дайбог, — залишу для себе непомітне степове зело — полин. Гірка доля моя в цьому споганеному світі, але хто полюбить полин — боже   дерево,   кого   дійме   гіркота   життя,   той знайде шлях до мого нового чистого світу… Згодилася Лада зі своїм спільником, і благословили вони полин, і вже після того рушили в путь — творити іншу землю, інші світи. А куди- невідомо! Лише полин — боже   дерево   шепоче про  все те  дивну   легенду. Він знає. Але спробуй розгадай, збагни   мову   гіркою степового зела!..

***

Колись давно в пустинних краях, серед степу широкою у одного бідняка росла дочка-красуня на ім'я Полин. Одного разу, коли вона збирала в степу квіти, її побачив байський син, жорстокий, чванливий і підступний Ковил. Вона йому дуже сподобалася, адже славилася красунею в тих краях. Він став вимагати, щоб вона вийшла заміж за

нього. Відмовила йому Полин, відкинула усі його домагання. Тоді Ковил, щоб помститися дівчині, проспівав в компанії людей куплет пісні про те, що він збезчестив дочку бідняка і віднині дозволяє усім глумитися над нею.

Полин, щоб уникнути ганьби, осідлала коня і, гірко плакавши, помчала в степ широкий. Але все ближче були прислідувачі. Тоді красуня зупинила скакуна і попросила у степу: "Заховай мене". Коли до місця прибули джигіти, вони побачили одного коня, а на тлі зеленої трави ріс невеликий сірий кущик. Так стала Полин дочкою широкого степу. Навесні вона дуже гірка, як сльози дівчини. Але і лихому, підлому Ковилу була призначена нерадісна доля. Він перетворився на траву, насіння якої, потрапляючи в шерсть овець, пронизує тіло тварин.

Ось чому стороняться ковилу тварини і люди.. а Полин окропила своїми сльозами землю і де впала сльоза, там виросла гірка трава, яка пізніше дістала в народі назву полин, яка поширилась майже по всьому світу, багато цієї цінної лікарської трави і в наших краях...

Звіробій

( божа крівця, заяча крівця, кривавник, стокрівця)Згідно з легендою, поряд з хрестом розп’ятого Христа виросла  жовта квітка звіробою, яка отримала свою цілющу силу від крові Христа.

Але є ще одна назва звіробою – «Іванова кров». Легенда розповідає, що коли кат ніс голову страченого Іоанна Хрестителя в палац Ірода, кілька крапель крові впало по дорозі на землю, і виросла на тому місці дивовижна трава, листя і пелюстки квітів, дуже схожими на кров.

Чорнобривці

Жила колись в одному селі сім’я. Звичайні, трудящі люди. Сталася в них радісна подія – народилася трійня, три сини-соколи. Такі в них були карі очі, як мед гречаний, такі чорні брови, такі схожі між собою, що рідні, не змовляючись назвали їх Чорнобривцями, хоч кожен мав своє ім’я. Коли підросли, то виявилось, що і таланти у них однакові і різні водночас: один був золотар, другий гончар – керамік, третій різьбяр дерева-кістки-рога. На всю країну стали славні хлопці, звідусюди приїздили до них подивитись на їх майстерність, придбати бодай одну річ, яка кому до вподоби. Трапилось так, що село, де жили хлопці, на якийсь час попало в поле дій безкінечних війн, які вели між собою люди. Село намагалось жити своїм повсякденним чином, але одного дня ввірвався ворожий загін, до грабежу-розбою взялися. Цупили все, що їм подобалось. Дійшли до хати майстрів-чорнобривців. Розгребли все, що було в майстерні. Розгорілися жадобою, і забрали в полон майстрів. Як не благали, як не просили – ніщо не допомогло: повезли хлопців у чужу землю. Тяжко тужили батьки, а від синочків, ані чутки, ані звістки. Йшли роки, підросла сестричка. Бачила, які сумні тато й мама, все допитувалась – чому? Довго не розповідали, а потім якось бабуся все оповіла. І вирішила дівчина іти в чужий край, шукати братів. Ніякі вмовляння не допомогли. Довго блукала дівчина світом: ніхто не чув про чорнобривців. А потім якийсь дідо сказав їй: “Це, мабуть твої брати були! Вони всі троє однаковісінькі, та такі ж гарнесенькі. Хан їх і голодом морив, і бив, наказуючи працювати. А вони одне у відповідь:– Відвезіть нас додому. Ми будемо працювати, і все зроблене забирайте. Але тільки вдома ми можемо робити такі речі, як ви бачите. Бо стільки тих виробів привезли з ними. Хан наказав їх бити, поки не згодяться працювати. Забили їх до смерті”… – Дідусю! А де вони поховані? – А їх ніхто не ховав. Хан наказав викинути в степ. Там зараз тільки кісточки тліють. – Покажіть, де це! благаю Вас!Позбирала в торбинку кісточки братів, бо вже мало що й лишилося. Схудла, змарніла, але дійшла додому. З великою радістю зустріли батьки і все село дівчину. Поплакали над долею хлопців-чорнобривців, та й розійшлися додому. А батьки поховали в садку останки своїх синів. За якийсь час побігла дівчина в садок, як щоранку це робила і зчудувалася: на могилці братів розцвіли дивні квіти. Покликала батьків, і ті водночас мовили: “Чорнобривці!” Полюбили ті квіти на Україні, рідко біля якої хати їх немає. Отак повернулися нетлінною красою додому хлопці-чорнобривці.

Грицики

( Грицики, пастуша сумочка)

 Давно це було. Жив-був бідний сільський пастушок Грицько. Одного разу він пас худобу трапилася з ним біда: він оступився і поранив собі ногу.  Що робити? Кров струмком біжить, не зупинити. Безсило сидів пастух, не маючи сил піднятися.  Оскільки під рукою нічого не було, у розпачі він зірвав жмут невідомої трави  , що росла неподалік, приклав до рани.   Як же здивувався він, коли біль поступово затих і кровотеча вщухла, рана почала присихати. Через деякий час хлопець видужав. А траву-рятівницю показав людям і розповів про її чудовому властивості. Отак люди і назвали рослину грициками – на честь пастушка Гриця. І понині грицики застосовують як кровоспинний засіб при зовнішніх і внутрішніх кровотечах. 

***У давнину жила в українському селі вдова, і виростало в неї троє синів. Чоловік її, козацький син Гриць загинув у бою з татарами ще тоді, коли найменшому і року не було. Дуже любила свого сина Гриця молода жінка, тому і всіх синів нарекла його іменем. Але, щоб якось їх розпізнати, старшого звала Григорієм, середульшого – Грицем, а найменшого – Грициком. А про всіх 3-х говорила: "Це мої Грицики”. Так і люди їх звали.Коли ж виросли сини, поклонилися вони матері тай пішли захищати свою землю від загарбників. За якийсь час до неньки долинула вістка, що вони теж загинули у жорстокому бою з татарами. Похоронили їх козаки у степу широкому.Пішла мати шукати могилу. Ледве знайшла. На ній височіли три хрести, а на кожному з них сидів степових орел. Коли сонце скотилось за обрій, орли заговорили до матері людським голосом:-Не плачте мамо. Це ми, твої сини, ми стали орлами, щоб літати високо в небі в виглядати, чи не йдуть на нашу землю вороги. Високо літаємо, далеко бачимо, коли настає небезпека, підіймаємо козацтво і ведемо на ворога. А тепер і вам, і нам треба відпочити, На добраніч, мамо.-На добраніч, Грицики мої любі, - озвалася мати і заплакала гіркими сльозами.Впали ті сльози на могилу і виросли з них незнані до цього часу рослини. Назвали їх люди на згадку про братів грицикам. І з того часу почали збирати для лікування від різних недуг. Вірно служать грицики і нам, повертають найдорожчий скарб – здоров’я.

Незабудка

Свою наукову назву Myosotis, що позначає в перекладі "мишаче вушко", квітка отримала із-за покритого волосками листя. Про походження незабудок існують різні легенди. Вони розповідають про сльози, пролиті нареченими при розставанні з коханими. Сльози ці перетворюються на блакитні, як їх очі, квіти, і дівчата дарують їх коханому на пам'ять. Також існує легенда про походження назви незабудок в той час, коли Господь давав імена квітам. Один з кольорів забув тільки що отримане ім'я і повернувся перепитати. "Не забудь мене!" - відповів Господь. Згідно іншому варіанту, квітка, якій забули дати ім'я, прийшла до Бога і попросила дати їй назву. "Я тебе не забуду, не забудь і ти Мене. Віднині твоє ім'я буде незабудка". По поширеному в Германії повір’ю, незабудки зростають на могилах некрещених дітей, як би докоряючи батькам в тому, що вони забули виконати цей обряд.

Мак

Коли Господь створив землю, тварин і рослини, всі були щасливі, окрім Ночі. Як не старалася вона за допомогою зірок і жучків, що світяться, розсіяти свій глибокий морок, дуже багато краси природи вона приховувала, чим всіх відштовхувала від себе. Тоді Господь створив Сон, сновидіння і марення, і разом з Ніччю вони стали бажаними гостями. З часом в людях прокинулися пристрасті, одна людина навіть задумала убити свого брата. Сон хотів зупинити її, але гріхи цієї людини заважали йому підійти. Тоді Сон в гніві увіткнув свій чарівний жезл в землю, а Ніч вдихнула в нього життя. Жезл пустив коріння, зазеленів і, зберігаючи свою зухвалу, Сон перетворився на мак.

  Мак служив символом родючості через свою велику плодючість (у маковій коробочці міститься близько 30 тис. насінинок). Тому він є постійним атрибутом Гери (Юнони) - богині родючості і шлюбу. Маком обсипають місця, у яких хочуть позбавитися від хитрощів і мани відьом. Мак має бути дикий і освячений 14 серпня в день Маковея.Мак - символ безконечності й незчисленності зоряного світу, Всесвіту, і, водночас, сну і забуття. Макова голівка - символ заспокоєння. Мак освячують двічі на рік - на Маковея і на Спаса, в серпні. Він настільки значимий, що традиційно входить до складу куті.Мак має силу і вплив, якщо не розпилюється. Окрема макова квітка не приваблює, а від всіяного маковим цвітом лану не можна відірвати очей. Одна макова зернина нічого не варта, а жменя маку - і куті смаку додає, і пирога з неї можна зробити. Тож мак стверджує, що і дрібненьке та маленьке, якщо воно в єдності та в спільноті, має велику силу. Окрім цього, мак символізує красу, молодість та їх скороминущість: натяк на це дають макові пелюстки, які швидко і навіть легко обсипаються. Вінок із червоних маків-то вираз дівочої цноти і чистоти, які такі ж легко ранимі та вразливі, як і маків цвіт. Має мак і магічну силу, спрямовану проти усякого зла - і проти відьми, і проти наврочення, і на виклик дощу, і на врожай...

Волошки

Васильки або волошки- символ ніжної і тонкої душевної краси, праведності і святості, душевної чистоти, скромності і привітності. Вважається, що васильки мають значну магічну силу як оберіг від злих духів, лихої долі та всіляких напастей - витівок лукавого. Тому їх навіть вирощують при садибах, освячують на Маковея та Великого Спаса. Вінки з васильків, сплетені на Зелені свята, протягом року зберігають в домівці. Особливу силу мають васильки для молодих: пучком васильків кроплять наречених на весіллі; настоєм з васильків окроплюють галявини, де гуляють хлопці та дівчата Купальської ночі; таким же настоєм дівчата вмиваються - і їх краса стає недоступною злим чарам.

В окремих регіонах України васильки називають волошками, що зовсім не змінює символіки цієї квітки.Назва “васильок”, що усталилася за родом волошок у російській ботанічній літературі, походить з народної легенди. Сільський хлопець – красень Василько якось косив у полі жито. Саме тоді у полі бавилися русалки. Одній з них дуже припав до душі Василько. Зачарувала русалка хлопця. Забув про все на світі і пішов за нею. А вона ж, пустуючи і сміючись, вела його в поля все далі й далі та й сама в нього закохалася. Не схотіла з ним розлучатися: обернула Василька на польову квітку, щоб нагадував синь води.Відтоді, за легендою, щороку літньої пори русалки бавляться в хлібах, коли зацвітає волошка синя, плетуть з неї вінки і прикрашають свої голівки.

***Якось прогулювалась по полях богиня родючості Церера і почула жалібний голос волошок: “Нас орачі недолюблюють, відділили від жита”. На що Церера відповіла

волошкам: “Недарма вам дали колір блакитної води: стійко тримайтеся біля трудівника –

жита і не хиліться, як схиляє воно повні колоски. А раз в рік і вас підуть женці шукати, щоб прикрасити вінками свої голови”. В цій легенді знайшло своє відображення свято врожаю. А у слов’ян волошки завжди використовувались для прикрашення іменних

снопів, які з піснями приносили додому. Перевитий волошками, цей сніп довго красувався в передньому кутку. Лише вибір іменного снопа був різний: росіяни – перший сніп, а

українці – дожиночний, останній.

*** Одного разу небо докоряло рослинам хлібного поля за невдячність: ” Усе, що населяє

землю, складає мені подяку. Квіти шлють пахощі, ліси – таємничий шепіт, птахи – чарівні співи, лише ви стоїте вперто і мовчите ”.

- Це неправда, ми зовсім не невдячні. Ми прикрашаємо землю морем зелені, і в нас немає іншого способу висловити свою вдячність. Ми не можемо піднестись до тебе, дай нам

таку змогу, і ти відчуєш нашу ласку і любов.- Гаразд, – відповіло небо. – Ви відчуєте ласку і любов небес, я зійду до вас.

І небо наказало землі виростити серед колосків сині квіточки, шматки його самого. Відтоді серед хлібного поля квітнуть квіти, а колосся хилиться до них і шепоче

найніжніші слова любові і поваги.Соняшник

Соняшник- символ Сонця, праці й достатку, сили і добробуту. Він - чи не найсильніший серед квітів...Соняшник знайшов своє місце під Сонцем. І не міг не знайти, бо постійно орієнтується на небесне Світило - повертає за ним свою схожу на Сонце голову. Тож Сонце його не засліплює, а це означає, що він не боїться осліпнути від успіхів чи досягнень...

Своєю невибагливістю до цвітіння та росту соняшник відображає якщо не безпроблемність, то малопроблемність. Бо він не «мучиться» проблемами, що робити, куди йти - він іде за Сонцем...

Коли Сонце ховається за горизонтом на нічний спочинок, соняшник сумно опускає голову і згортає пелюстки своєї сонцесяйної корони.

Крім цього соняшник символізує Батьківщину: як соняшник повертає за Сонцем свою голову, так і людина думкою, словом і ділом звернена до своєї Вітчизни. Як Сонце для соняшника - єдиний і незамінний орієнтир, так і для людини Батьківщина - єдина і найвища цінність.

А сіяти соняшники треба по-особливому: або до схід Сонця, або після його Заходу-тоді і врожай буде багатшим, і птахи не так клюватимуть.

Барвінок

Барвінок- символ вічності буття і життєвої сили, провісник весни. Уособлює невмирущу пам'ять про покійних. Звідси, хрещатий барвінок - барвінок під хрестом на могилі.

Його форма - хрест або перехрестя — визначає його символіку: єднання живих людей з їх предками, котрі відійшли з цього життя. Барвінок на могилі — свідчення вічної пам'яті про покійних, а барвінок у весільному вінку - свідчення вічного кохання живих.

Хрещатим його називають ще й тому, що, утворюючи своїми пелюстками хрест, тягнеться в усі чотири сторони світу. Отож, в символіці хрещатого барвінку знаходимо підтвердження того, що в цьому світі добро і зло, правда і кривда, всі інші протилежності пересікаються: барвінковий вінок використовують і на похоронах, і на хрестинах, і на святі врожаю, і на весіллі; вінок з барвінку над дверима гарантує оселю від проникнення злої сили і його як чарувальне зілля використовує чаклунка.

То барвінок вчить мудрості життя: життя наповнене протилежностями.І попереджає про труднощі життя: серед протилежностей є небезпечні і ворожі.

Ромашка

Ромашка - символ традиційного душевного, інтимного вибору за принципом «любить - не любить». І цьому вибору довіряється вже яке покоління закоханих!

Ромашці довіряють, як довіряють Сонцю. Бо в неї є дуже важливий сонячний елемент - золота серцевина...

Ще її називають рум'янком або рум'янцем. Вже наші предки використовували її в лікувальних та профілактичних цілях - при малярії та жовтянці; у вигляді купелі (при купанні немовляти), як засіб для покращення зору та слуху, і навіть як оберіг проти чарів.

Маргаритка

Свою назву "маргаритка» отримала від грецького слова margarites - "перлина". Ця квітка має дуже красиву легенду про своє походження. Коли, взнавши благу звістку від Архангела Гаврила, Пресвята Діва йшла до Єлизавети, то усюди, де ступала нога майбутньої Божої Матері, зростали маленькі білі квіточки. Білі, у вигляді сяяння, пелюстки говорили про славу Божої, а золота середина - про священний вогонь, що горів в серці Марії.

*** Пресвята Діва, будучи ще дитям, дивилася вночі на небо, і їй захотілося, щоб дивні зірки стали земними квітами. Тоді зірки відбилися в блискучих краплях роси, і вранці земля була усіяна білими квітами. І оскільки бутони маргариток схожі на зірочки, то люди до цього дня вважають, що ці квіти бережуть таємницю людського щастя, і запитують про нього, перераховуючи їх пелюстки.Романтичні лицарі, для яких Діва Марія служила ідеалом, вибрали скромну маргаритку як свою квітку. По звичаю закоханий лицар підносив пані серця букет маргариток. Якщо пані наважувалася відповісти "так", вона вибирала з букета найкрупнішу маргаритку і дарувала її чоловікові. З цієї миті йому було дозволено намалювати на своєму щиті маргаритку - знак взаємної любові. Але якщо пані перебувала в нерішучості, вона сплітала з маргариток вінок і віддавала його лицареві. Такий жест не вважався категоричною відмовою, і деколи до кінця свого життя володар вінка з маргариток чекав прихильності жорстокої пані.

Бузок

Існує оповідання про походження бузку. Богиня весни розбудила Сонце і його вірну супутницю Іріс (веселку), змішала промені сонця із строкатими променями веселки, почала щедро сипати їх на свіжі борозни, на луки, гілки дерев - і усюди з'являлися квіти, а земля тріумфувала від цієї благодаті. Так вони дійшли до Скандинавії, але у веселки

залишилася лише лілова фарба. Незабаром тут опинилося стільки бузку, що Сонце вирішило змішати фарби на палітрі Веселки і почало сіяти білі промені - так до лілового бузку приєдналася біла. Батьківщина бузку - Персія. У Європу вона потрапила лише в XVI столітті. У Англії бузок вважається квіткою нещастя. Старе англійське прислів'я говорить, що той, хто носить бузок, ніколи не носитиме вінчальне кільце. На Сході бузок служить символом сумного розставання і закохані вручають її один одному при розставанні назавжди.

Латаття

(водяна лілiя, русалчин квіт, купава)

В Германії розповідали, що одного дня русалочка закохалася в лицаря, а той не відповів їй взаємністю. Від горя німфа перетворилася на латаття. Існує повір'я, що німфи ховаються в квітах і на листі латаття, а опівночі починають водити хороводи і захоплюють за собою людей, що проходять повз озера. Якщо комусь і вдалося абияк від них втекти, то потім горе його висушить. За іншою оповіддю, латаття - це діти красуні графині, захопленої в мул болотяним царем. Убита горем мати графині щодня ходила на берег болота. Одного дня вона побачила чудову білу квітку, пелюстки якої нагадували колір обличчя її дочки, а тичинки - її золотисте волосся.

Троянда(Ружа)

Ружа – квітка богині любові Лади та її доньки – богині весни Лелі.«Цариця-квітка» є символом доброзичливості та статку,а червона ружа символ дівочої

краси і чистоти.Троянда – улюблена квітка українців, її дбайливо вирощували під вікнами домівок і вишивали на сорочках та рушниках, адже ця квітка нагадує Сонце. Навіть у слові ружа (старовинна назва троянди) можна знайти назву Сонця – Ра. А прадавня

українська назва крові – руда, тому ружа також символізує вогняну кров. Візерунки троянд створювалися за законами рослинного орнаменту, що означало безперервний сонячний рух з вічним оновленням. Там, де ружі утворюють систему геометричного

візерунку – це не просто квіти, а квіти-зорі, що уособлюютьуявлення людини про Всесвіт як про гармонійну систему.

***

З хвиль моря з'явилася на світ богиня любові Афродіта. Ледве вона вийшла на берег, як пластівці піни, що виблискували на її тілі, почали перетворюватися на яскраво-червоні троянди. Мусульмани вважають, що біла троянда виросла з крапель поту Магомета при його нічному сходженні на небо, червона троянда - з крапель поту архангела Гавриїла, що супроводжував його, а жовта - з поту тварини, що була при Магометі. Живописці змальовували Богородицю з трьома вінками. Вінок з білих троянд означав Її радість, з червоних - страждання, а з жовтих - Її славу. Червона мохова троянда виникла з крапель крові Христової, що струмувала по Хресту. Ангели збирали її в золоті чаші, але декілька крапель впали на мох, з них виросла троянда, яскраво-червоний колір якої повинен нагадувати про пролиту за наші гріхи кров. Соловей побачив білу троянду і в захваті притиснув її до своїх грудей. Гостра шпилька встромилася йому в серце і яскраво-червона кров забарвила пелюстки чудової квітки. У Древньому Римі троянда служила символом плотської любові. Всі гості імператорських оргій надівали вінки з троянд, в чашу з вином кидали рожеві пелюстки, і відсьорбнувши небагато, підносили своїй коханій. За часів падіння Риму троянда служила символом мовчання. У той час було небезпечно ділитися своїми думками, тому під час бенкетів, на стелі зали вішали штучну білу троянду, погляд на яку заставляв багато стримувати свою відвертість. Так з'явився вислів: "Sub rosa dictum" - сказане під трояндою, тобто під секретом.

Лілія( ліле́я)

За єврейськими оповідями, квітка ця зростала в раю під час спокуси Єви дияволом і міг поганитися їм, але нічия брудна рука не наважилася торкнутися її. Тому євреї прикрашали ним священні вівтарі, капітелі колон храму Соломона. Можливо, з цієї причини по вказівці Моїсея лілії прикрашали семисвічник. 

Біла лілія - символ невинності і чистоти - виросла з молока матері богів - Гери (Юнони) яка знайшла захованого від її ревнивого погляду немовляти фіванської цариці Геркулеса, і знаючи божественне походження малятка, хотіла дати йому молока. Але хлопчик, учувши в ній свого ворога, укусив і відштовхнув її, а молоко розлилося по небу, утворивши Молочний шлях. Декілька крапель впали на землю і перетворилися на лілії. Про червону лілію розповідають, що вона поміняла колір в ніч перед хресним стражданням Христа. Коли Рятівник проходив по саду Гефсиманському, то на знак співчуття і печалі перед Ним схилили голови всі квіти, окрім лілії, яка хотіла, щоб Він насолодився її красою. Але коли страждальний погляд впав на неї, то рум'янець сорому за свою гордість порівняно з Його упокорюванням розлився по її пелюстках і залишився назавжди. У католицьких землях існує повір’я, що Архангел Гавриїл в день Благовіщення з'явився до Пресвятої Діви з лілією. З лілією, як символом чистоти і непорочності, змальовуються у католиків св.Йосиф, св.Йоанн, св.Франциск.

Конвалія

Існує повір'я, що в світлі місячні ночі, коли вся земля обійнята глибоким сном, Пресвята Діва, оточена вінцем з сріблястих конвалій, з'являється іноді тим з щасливих смертних, яким готує несподівану радість. Коли конвалія відцвітає, зростає маленька кругла ягідка - пальні, вогненні сльози, якими конвалія оплакує весну, кругосвітню мандрівницю, що розсипає всім свої ласки і що ніде не зупиняється. Закохана конвалія так само безмовно перенесла своє горе, як несла і радість любові. У зв'язку з цим язичеським повір’ям, можливо, виникла християнська оповідь про походження конвалії з пальних сліз Пресвятої Богородиці біля Хреста Її розіпнутого Сина. Виводячи конвалії штучно, їх часто вирощують в судинах особливої форми, що мають вид кулі, ваз, яєць. При ретельному догляді конвалії так щільно обростають судину, що вона стає непомітною. Яйця з конвалій, прикрашені білими і рожевими шовковими стрічками, є прекрасним пасхальним дарунком.

Хризантема

Хризантема - улюбленець Японії. Зображення її священне і правом носити його користуються тільки члени імператорського будинку. Силоміць урядового захисту

користується лише символічні хризантеми в 16 пелюсток. Вона є символом, що дає всьому життя сонця. У Європу хризантема була вперше ввезена до Англії в XVII столітті. Тут вони є не стільки квітами для букетів, скільки похоронними. Можливо, тому про їх походження існує сумне повір’я. У бідної жінки помер син. Вона прикрашала дорогу для неї могилу зібраними по дорозі польовими квітами, поки не настали холоди. Тоді вона пригадала про букет штучних квітів, який заповідала її мати як застава щастя. Цей букет вона поклала на могилу, окропила його сльозами, помолилася, а коли підвела голову, то побачила диво: вся могила була покрита живою хризантемою. Їх гіркуватий запах як би говорив, що вони присвячені печалі.

Аїр

аїр (лепеха, татарське зілля, ягур)На Україні відомо кілька пояснень того, як аїр було занесено з півдня. Один із переказів свідчить, що коріння лепехи занесли на нашу землю татарські коні в розщілинах копит. Коли татари переправлялися через річки або поїли коней, то коріння аїру вимивалося і приживалося на березі. Інший переказ оповідає, що ординці мали коріння аїру за талісман, ним-таки освячували всяку незнайому їм воду на своїх кочових і розбійницьких дорогах. Отож, здійснюючи жахливі наскоки, вони кидали у незнайомі річки й озера шматочки коренів, де ті згодом приживалися. Кочівники також вкладали кореневища аїру в бурдюки з питною водою, щоб вона довго залишалася свіжою (завдяки дії фітонцидів).

Як карб страшних ординських набігів і турецьких походів виростали зелені, довгі, як шаблюки, листки лепехи. Отож і рвали їх, і топтали, щоб потопталися біда, чужа віра. Лепеха розмножувалася кореневищем і поступово обживала нові місця.

…Колись, за часів козаччини, хижі ординці, повертаючись з ясиром, зупинилися на перепочинок біля Сліпого озера. Глибокий байрак, зарості вільшаника ховали їх від козачого ока. Озеро у вінку з аїру та очерету напувало ординців та їхніх коней. Відпочинок і розвага. Бранки — одна за одну кращі: богуславські дівчата славилися красою.…Цього разу Таїр Лепе-хан обрав серед невільниць дівчину з голубими очима.— Як звешся? — запитав, обмацуючи дівчину ласим поглядом. Маруся мовчала.Вийняв із-за пояса ятагана. Бранки перелякано зойкнули, але Маруся мовчала. Лепе-хан підійшов до дівчини, підчепив кінцем ятагана сорочку біля шиї й розітнув зверху вниз. Сорочка впала Марусі до ніг. Ординець розрізав пута на ногах, потім на руках. Довкруги стихло все. Ще якусь мить роздивлявся дівчину, тоді взяв її за руку й потягнув до шатра,

застромивши ятагана за пояс. Маруся покірно пішла. Вступивши до шатра, вона рвучким рухом вихопила з-за пояса напасника ятагана й ударила його в серце.На землю впала темна ніч… Табір затих. Маруся вихопилася з шатра, підповзла до полонених і стала розрізувати їм пута на руках і ногах. Її схопили й живою закопали в землю…Козаки оточили озеро й помстилися за Марусю. Жоден ординець не врятувався. Але відтоді зник аїр навколо озера. Тільки буйно розрісся він на Марусиній могилі. Вода в озері чиста, мов сльоза, але ніхто в ньому не купається. Скорботно похилилися столітні верби над озером. Над Сліпим озером.Чи не від імені Лепе-хана утворилося слово лепеха. Можливо, від Таїр і виникло аїр?

Калина

Легенда № 1 "Калина і Килина"Дівчина Килина збирала у лісі ягоди і раптом побачила, що вороги - татари йдуть до села. Побігла вона у село і попередила односельців. Сміливо кинулись до бою козаки, але в багато разів більше було ворогів - спалили село, а Килину - дівчину-красуню у полон взяли. За те, що оповістила село, відтяли їй голову, і виріс на тому місці чудо-кущ, що за ім'ям дівчини Калиною нарекли. Люблять і пам'ятають люди Килину, а калина стала своєрідною пам'яткою про рідну землю, оберегом українців. 

Легенда № 2 "Козацька легенда"Билися козаки за волю, за рідну країну. І був серед них Іван - козак. Дуже гарно грав на сопілці хлопець. Одного разу смертельно поранили його в бою. Скликав він друзів і попросив: "Побратими, в чистім полі насипте могилу. Посадіть в головах червону калину: "Будуть птахи пролітать калиноньку їсти, Будуть мені приносити від родини вісті". Поховали козаки Івана і встромили у головах сопілку. Прилітали пташки, приходила старенька ненька - плакати над могилою сина. Від сліз її проросла калинова сопілка - виріс гарний кущ. Навесні нагадував він Івану наречену, восени - рідну матінку.

Легенда № 3 "Про Калинку і Килимку"Жили собі мати і донька. Була донька дуже гарна і вміла людей лікувати. Одного разу Калинка у степу зілля збирала, там побачив її пан і хотів собі за жінку взяти. Втікала Калинка скільки сили мала, аж ось попереду річка, а далі вже і бігти нікуди. Вилізла Калинка на вербу, стрибнула у воду і втопилася. Кожного дня приходила на берег стара Килина - тужила за дочкою. Вросли у берег ноги старенької міцним корінням, руки стали вітами гнучкими, а серце перетворилося на калинові ягідки, що щедро дарує калина людям і пташкам, по сей день людей лікує. 

Легенда № 4 "Найкраща"Наскочили татари, захопили у полон дівчат і погнали у неволю. Була серед них і Марина - найкраща дівчина. Якось втекла вона від охорони вночі. Тікала, тікала, напевно б утекла, та зачепилася своїм червоним намистом. Розірвалася нитка і там, де впали намистинки, проклюнулися навесні тоненькі пагінці, що стали потім розлогими кущами калини. Навесні буяють білизною, наче наречені, а восени палахкотять цвітом любові до рідної землі. Гірка калина, як доля у неволі, і гарна, як рідна земля-матінка - найкраща!!!

Легенда № 5 "Як калина з'явилася..."Гуляли край села сестричка з маленьким братиком. Глянув Івасик на небо - аж чорні хмари по небі пливуть - татари на село йдуть, позвав сестрицю. Та сховала Івасика на високій вербі, а сама побігла в село, оповістити. Але наздогнали дівчину татари, стяли голову і кинули в лісі край болота, то де краплини крові впали - виріс гарний кущ. І навесні нагадував він дівчину - білим цвітом, і восени, - кетягами ягід червоних, як серце дівоче гаряче. Нарекли люди той кущ калиною і щиро за ним наглядали - то по всій землі калина розселилася, біля кожної хати.

Легенда № 6 "Наречені"Кохав козак дівчину і хотіли одружитися, але не могли, то став хлопець тереном, а дівчина калиною. То терен колючий, що дівчину оберігає, а калина гірка - за милим сумує. Приходять у поле матері, плачуть: вийшла сива мати того терну рвати; дівчиноньки мати калини ламати: "Це ж не тереночок - любий мій синочок! А це не калина - це моя дитина!"

Легенда про сестричокЖила за татарської навали удова. Мала двох дівочок-квіточок. Гарні дівки вродилися, як писанки. З лиця воду, кажуть, пити можна. А майстрині! Чого лише не вміли - шили, пряли, вишивали, квіти ростили, хліб косили їх роботящі вправні руки... Прийшла біда - напали на село вороги... Запалали оселі, заплакали діти. Покликала мати дівчат: "Тікайте любі, краще смерть, ніж ворожа неволя". Схоронилися дівчата в лісі за селом... Спалили, пограбували село татари, лишивши згарище поїхали собі. Повернулися дівоньки - ні хати, ні матусі, лиш згарище. Заплакали дочки... Від сліз дівочих, що скочувалися з личок чарівних, виріс на згарищі кущ. А що матір звали Килиною, то в пам'ять про неї нарекли дівки рослину КАЛИНОК.Буяє вона красою нареченої навесні, красою материнства та зрілості восени. Від народження до спочинку супроводжує людину калина - щастя - долю дарує, від бід захищає, щиро, як матусине серце, душа, руки, очі... Придивись до кущика калини, а краще прикрась ним свій двір, сад, вулицю на честь непересічної і великої материнської любові, що править світом. Хай у всьому світові цвіте - буяє - промовляє: "Українському козацькому роду довіку нема переводу".

Материнка

Про виникнення рослини існує така легенда. Жили собі хлопчик та дівчинка, зігрівала їх любов’ю та ласкою добра і ніжна матір. Та несподівано спіткало родину горе – занедужала і злягла матуся.

Сирітки щоденно ходили на могилу плакали, благали матінку встати, повернутися до них, зрошували слізьми могилу. Одного дня побачили діти на могилі ніжну, запашну, червоно – рожеву квітку. Вони повірили, що матір повернулася до них у вигляді квітки, і назвали її материнкою.

***

Був осінній день, дув холодний вітер. Темна ніч вкрила все навкруги. Карета їхала по розбитій дорозі, її похитувало мов ту коробку – то в один, то в другий бік. Коли карета під"їхала до хати, з неї вийшло двоє чоловіків. Перший – велетень у накидці з лисячого хутра, другий – чоловік у кітелі із шаблею. Чоловіки попрямували до хати.Тут їх зустріла молода господиня. Гості, привітавшись, повечеряли і почали готуватися до сну. Дівчина полізла на піч. Вона довго не могла заснути. Велетень все ходив і ходив по хаті, мов привид, не давав нікому спати. Його великі чоботи так гупали по підлозі, що вся хата тремтіла. Нарешті дівчина встала з печі, шаснула до припічка, щось налила в кухоль і потім зайшла до гостей. - Дядечку, напевне вас безсоння мучить, нате ось, випийте оцього зілля. І заснете, мов після маку. Велетень випив і ліг на лаву та й через кілька хвилин глибоко заснув. На ранок чоловік покликав молоду господиню: - А де твій татко? - Де татко мій? Татко і два брати воюють із шведами, вони козаки. - А яким зіллям ти мене вчора пригостила? І спав добре і бадьорим встав. - Люди зовуть цю траву заспокійник пахучий. - А як же тебе звуть, красуню? - Мотрею. А татко й мама зовуть мене Материнкою. - Ся травичка добра, як ти, Материнко! Тепер це зілля буде твоїм іменем зватися, душа моя! І незнайомець поцілував Мотрю. А коли сідали до карети, менший із шаблею шепнув на вухо Материнці: - А ти знаєш, хто тебе поцілував? - Не знаю. - Сам Петро Великий! - Що великий, я і сама бачу. Головою стелю дістає. Відтоді, кажуть, і почали називати заспокійника пахучого материнкою.

Деревій

Всім відомий деревій в давні часи в народі називали «порезной травою». Рослина вважалося незамінним при колотих і рубаних ранах, інфікованих або, як говорили колись, «уражених збройовим вогнем». Недарма існувала і легенда про грецького героя Ахілла, який, як відомо, став невразливий після того, як його мати опустила в купіль з відваром деревію. За іншими версіями, сам Ахілл, будучи дорослим, лікував свої численні бойові рани саме деревієм. Так це було чи ні, але, тим не менш, деревій прекрасно загоює будь-

які рани.

Верба

Жила колись, в одному із сіл України, дівчинка Калина зі своєю мамоюВербеною. Росла дівчинка милою та чемною, вродливою та доброю, і була вона чарівницею: збирала трави,

лікувала пташок та дерева. Дізнались про Калину злі люди і вирішили згубити її, щоб завоювати українську землю, наслати біду та хвороби.

День був ясний і теплий коли пішла дівчинка в гори горобчиків годувати, льон, прибитий дощем до землі, піднімати. Довго ходила Калинка, стомилася і вирішила відпочити

коло кринички, напитися води. Схилилася над нею, у жменю води взяла і краплиночку пташці дала. Аж раптом почула рідний матусин голос із здаля: «Калино, Калино, не пий водиці…» Дівчина дуже хотіла пити й не звернула на це увагу. Та тільки-но перші краплі водички до губ піднесла, пташка маленька крилом їх знесла. Вдруге воду до губ піднесла – і навік деревом – калиною над водою зросла… Бігала мати. Плакала. Шукала, та вже доньки любої не застала. На тому місці гарне і пишне деревце стояло, сльозинки-

намистинки сіяло. Схилилася мати над криницею, затулила серцем ту воду-кровицю і проросла над нею вербою стати. Минуло від тоді багато років, та матуся-верба все оберігає водні джерела, аби люди ніколи не зазнали лихих чарів.

Символіка квітів

Серед символіки, широко використовуваної українським народом у повсякденному житті, а нині несправедливо призабутої,— символіка використання квітів. Квіти, які зараз ми розуміємо не більше як вияв приязні й поваги;у часи давні мали ритуальну значимість, яка і зараз вгадується в обрядах, особливо родинних. Наприклад, весільні короваї прикрашались кетягами калини, горщечок з кашею на хрестинах — ритуальним букетиком — «квіткою», що складався з квітучих трав, гілочок калини, колосся тощо. У практиці ритуального використання квітів знаходимо сліди найдавніших вірувань, пов'язаних з культом Великої богині — уособленням життя, землі й плодючості. Цей культ зародився ще у скіфські часи, а пізніше знаходив вияв у пошануванні давньоруських берегинь, рожаниць, Мокоші. Наявність культу Великої богині, за археологічними даними, простежується на Середньому Подніпров'ї аж до періоду розквіту Київської Русі. Є відомості, що у слов'ян богиня життя і плодючості Жива (Сіва) зображувалась в образі жінки з квітами в руках. У трансформованому вигляді цей образ зберігся на старовинних вишивках, в українському мистецтві дерев'яного різьблення. У X—XII ст. образ Великої богині у пишному оточенні квітів, звірів і птахів зникає як культ, залишившись у родильній обрядовості та у повір'ях.

Що ж знаємо ми сьогодні про символіку квітів та трав у традиційних українських обрядах і звичаях? Це насамперед обереги: полин і петрушка — від русалок на русалчин Великдень; м'ята, любисток, татарське зілля, якими прикрашали хати на Трійцю, хрест із пахучих трав на покуті — охорона від злих сил; пахуча трава, освячена на Маковея,— захист від «вроків», «навіювання» тощо. Що стосується певних квітів, то здавна на Україні калина вважалась символом любові, щастя, здоров'я, багатства, краси, символом

надії або розлуки, а також зв'язку з потойбічним життям. Як ми вже говорили, на весіллях калиною оздоблюють коровай та гільце, вбрання нареченої, щоб підкреслити її чистоту, дівочу невинність, а також одяг молодого та весільні вінки. На хрестини калину затикали у калачі, шишки для кумів, клали в першу купіль дитини, Дівчата садили це дерево і на могилах коханих. Перед розлукою або ж освідчуючись у коханні теж дарували кетяг калини.

Схожа символіка і барвінку: його клали біля новонародженого, на весілля гільце і коровай оздоблювали барвінком, а за невинність молодої батьків вшановували, виставляючи на хаті вінок з барвінком та калиною. Вінки з барвінку клали на голови молодих на весіллі, на обрядові свята дівчата теж завжди використовували ці квіти, а на могилах посаджений барвінок символізував вічну пам'ять за померлими.

Збереглись у традиціях і пізніші нашарування символіки квітів, які, можливо, не всі виникли на Україні, але побутували серед нашого народу. Наприклад, подарований букетик волошок говорить про скромність і ніжність;квітучий барвінок — про освідчення в коханні; білий бузок — натяк на скромність; листок папороті символізує довір'я; червоні садові маки означають красу і молодість; польові ж маки натякають на глупоту; лілові фіалки засвідчують невтішну тугу за померлим, фіалки ж інших кольорів утверджують радість, веселощі; квітка едельвейса (шовкова косиця) — символ кохання і мужності, вірності і патріотизму.

Якщо говорити про кольорову гаму при складанні букету, то й тут існують деякі правила: поєднання червоного та блакитного кольорів символізує вірність і кохання; жовтий колір означає невірність, розлуку, а у поєднанні з червоним — недовір'я; білими квітами підкреслюється вірність, цнотливість, а у поєднанні з червоним — нагороду і повагу; шарлатові* і зелені кольори означають мудрість, обережність і пересторогу. Отже, даруючи букет, треба знати, які підібрати квіти до певної нагоди. Дівчині дарують квіти з напіврозпущеними бутонами, що підкреслюють чистоту і щирість; дарувати заміжній жінці червоні квіти — нетактовно, бо вони означають готовність віддати їй серце; чоловікам дарують гвоздики, гладіолуси і хризантеми чи інші види квітів з великими квітками; у букеті повинна бути непарна кількість квітів; дві квітки символізують щасливе подружжя і підходять до весілля.

*Шарлатовий - пурпуровий

Джерелаhttp :// rosluna . ucoz . ua / publ / legendi _ ta _ mifi _ pro _ roslini / polin / polin _ bozhe _ derevo _ oles _ berdnik /41-1-0- 220

http :// laria . com . ua / legendy - pro - kvity / air . htm

 http :// about - ukraine . com / index . php ? text =447 http :// teacher . at . ua / publ /35-1-0-2588

http :// kampod . at . ua / publ / rizne / griciki _ zvichajni /3-1-0-8

http :// aptechka . rv . ua / narodni - zasoby / derevij - vid - ran

http :// fito . kosiv . info / uk / legend / legends - medicinal - plants /6- legenda - pro - polyn - travu . html