18 ПОЕТІВ ІЗ ГЕТЕБОРГА

●

Йоганнес Анюру

Давід Вікґрєн

Сара Галльстрьом

Лінн Гансéн

Ліна Екдаль

Гелена Ерикссон

Еліза Інґварссон

Кеннет Клеметс

Йорґен Лінд

Анна Маттссон

Ульф Карл Улов Нільссон

Фредрик Нюберґ

Раґнар Стрьомберґ

Маурітц Тістельо

Крістіна Фалькенланд

Атена Фаррохзад

Кристофер Фолькгаммар

Памела Ясков’як

- 1 -

«18 поетів із Гетеборга» — антологія сучасної поезії, представлена вісімнадцятьма поетами та

поетками з другого за величиною міста Швеції.

18 Poets from Gothenburg is a contemporary poetry anthology featuring eighteen male and female poets from the second

largest city in Sweden.

Дякую — поетам, друзям, рідним та близьким, а також Sveriges författarfond та Kulturrådet.

I would like to thank poets and friends and kith and kin, as well as Swedish Authors’ Fund and Swedish Arts Council.

● Перекладач/Translator

Переклад зі шведської: Лев Грицюк

Translated from Swedish into Ukrainian by Lev Hrytsyuk

2009-2010

WhyTranslator Is LevHrytsyuk.BlogSpot.Com

- 2 -

У цім — багацько Гетеборга багацько моря багацько риби

не можу пояснити це краще

ніж як — ми потрібні якщо не тут то десь інде

потрібні-потрібні

нам добре там

було би мабуть добре для тебе Анетт

пожити десь інде

з рік абощо

Іспанія

Каїр

Орхус подумай-но про Орхус

в Орхусі — багацько Гетеборга

● Ліна Екдаль, «Середа»

- 3 -

- 4 -

● Йоганнес Анюру

- 5 -

- 6 -

ІТАКА, АБО ТУТ, АБО ПІЗНІШЕ

- 7 -

- 8 -

I

Набагато пізніше: сиджу на краю ліжка — усміхаючись.

Запливаю

на спині в сяйливу пляму,

де сонце своєю лапою

торує доріжку між деревами

(від чотирьох світлових хвилин звідси було лагідне,

або набагато пізніше).

Мої литки піднімаються вгору,

відчуваю, як нагрівається коричнева твань

під повіками

і — кажу слова: гей, ти, пробач.

Та нечуване не має назви.

Торкаюся тебе, проводжу

двома пальцями по твоєму плечі

і хочу залишатися саме там — завжди.

Можеш це відчути? Ми — такі ж крихкі, як і

ті миті, які переживаємо:

ти лежиш на ліжку, ти — також роздягнена,

і твої груди — темні, наче

купи землі для квітів, вони колихаються,

коли грудна клітка піднімається в

ритмі лету,

- 9 -

що приходить

після сім’явиверження, наче біла музика,

із тіла.

Яка частина з тієї миті

була важлива?

Над ліжком висіли

засушені троянди, цілком іншого

кшталту печаль.

- 10 -

II

(Нечуване не має назви.)

Бачу контури галок на тлі неба

у тісних конусоподібних зграях,

що завертають над дахами висотних будинків

і мрію про такий же мирний чи,

може, просто такий же тотальний екзиль —

Скрипкове крещендо прощання: чіткий чорний колір,

наче лезо ножа.

Наше кохання — галюцинація:

(ті миті, які ми переживаємо,

і збіса геть далеко звідси)

майже для всіх чисел рівняння було нерозв’язне.

- 11 -

III

Що можна знати про богів?

Що вони все ще є, несправедливі: глухі білі смички,

що проникають у музику землі, бліді купи

тіл, трупів;

Plan Colombia означає інтенсифікацію

війни, ще більшу інтенсифікацію світла смерті,

що робить людей цілком білими — або попелястими, як на

фотографіях,

що їх кілька разів прогнали через

поганий копіювальний апарат.

- 12 -

IV

Брехня — і брехня,

усередині неї схована: більше брехень,

цілий час, що входять

одна в одну, як

матрьошки —

Забуваюся чорною

паруючою кавою.

- 13 -

V

Каністри для бензину стоять

(що — жене нас?)

рядом на заправці

(коли білі вперше прийшли сюди,

вони гадали, що знайшли рай, —

як стільки разів раніше,

як стільки разів пізніше);

земля — клітка

без ключа,

і наче якоюсь такою величезною вирвою

приходить у країну іноземна валюта,

і колумбійський народ поволі стає

прозорим!

- 14 -

VI

Кохання не закінчується.

Воно існує цілий час усередині нас.

Оскільки ми його пережили.

Міміка без облич

перших снігопадів:

Світло Світло — із паруючими подихами

йшли ми до автобусної зупинки на Lidbergsgatan.

Я розповідав про прочитану книжку,

як вона мене змінила.

Зоряні скупчення перелітали небом.

- 15 -

VII

Небо має свої ключі із землі,

а підземне царство має свої брами зі скла,

проте життя тут

має тільки саме себе, свою могилу

(брехня — і брехня,

усередині неї схована).

Кілька рядків із японського вірша,

якого я прочитав у журналі коміксів,

складаються в перший ескіз вірша,

а я цього не зауважую:

Життя для селянина — тяжке.

Рис сади навесні,

горобці з’їдають урожай —

армія спалює плантації,

і світло проходить, наче «мертва хвиля»,

зеленню; фотоспалах.

Солдати (замасковані)

ідуть шеренгою крізь джунглі.

- 16 -

VIII

Кілька днів тому він розповів —

що тебе кохає. Це — cool.

Наді мною виростали зірки

на своїх гілках світла, сяйливо білі

між мокрого важкого великого пальмового листя темряви.

- 17 -

IX

Я бачив телепрограму про екраноплани.

Зняли були старе російське портове місто:

величезний плавник із сірого металу зводився

над руїнами та сталевим мотлохом.

Кит із заліза

плавав у тумані десь там усередині.

«Монстр у Каспійському морі» —

так нарекли експерти з Пентагону

дивне схрещення суден та літаків,

що виникало на супутникових знімках.

Новгород. Змова

безоких. Саме там

зустрічаються дві теми цього вірша: в обличчях,

фасадах будинків, мертелі,

у сплутаних червоно-коричневих коренях заліза:

там було усамітнення, якась така цілковита покинутість,

це

мене торкнулося —

- 18 -

Інженер називався Алексєєв. Літак,

якого він збудував, літав,

де море зустрічається з небом.

- 19 -

X

Першого дня нового року я йшов додому

і почув тріск

від кількох поодиноких останніх феєрверків

над дахами будинків,

коли люди

згодовували свій вогонь небові.

Ми знаємо дуже мало,

великі відповіді

не мають назв

іще; можливо, краще так.

- 20 -

XI

Уночі мені снилася темрява:

мокра холодна темрява,

наче сира нафта; мені снилося,

що вона була

усередині мене (нафтові платформи, мóря

чорна зверненість усередину.)

Уві сні

я сварився з мамою,

ми були у квартирі, я кричав

щось

і раптом відчув, як щось

у мені тріснуло,

як коли розпорюють

наповнену водою кульку.

І воно підіймалося горлом,

ротом, очима —

Я вбіг до своєї кімнати, сів

спиною до дверей

і опирався.

Воно витекло з мене.

- 21 -

Я сидів у калюжі темряви, вона розросталась,

як калюжа крові на снігу, проте — була чорна.

● Зі збірки поезій

«Тільки боги — нові» (2003)

- 22 -

1.

Лінії на долонях

коли їм надавалося форми купола

аби пити

з крана

коло гімнастичного залу:

грані

у кристалі

Що за

істота людина

власне кажучи?

- 23 -

2.

У мене був товариш разом із яким

я давним-давно репував у мікрофон, він називався Маттіас

себе називав The Mighty Ivyz

Недавно він помер від раку

Його думки та сни

змішались як чай

усередині тієї сильної невидимої хвилі

що є стовпом

що є тим літом

Я стою у вікні Падає дощ Наші імена

прив’язано до наших тіл проте ми

не володіємо ними, а наші імена не володіють нами

- 24 -

3.

Кілька днів після середини літа

і Стокгольм — евакуйований морем

або сном про море, ми їдемо

від Karolinska вниз до Kungsan

і сідаємо біля кам’яних левів, їмо морозиво

у світі після нейтронних бомб Було

цілком тихо, майже

жодного дорожнього руху Чи боїшся ти смерті Ні хоча

хочу жити, сказав ти О’кей Людська голова

з інформаційною густиною косяка скумбрії

спійманого в скляну намистинку Що за істота

людина власне кажучи? Це востаннє

я бачив тебе, бачив його, одне одного, бачив себе, ми йшли

угору до Центральної станції, уздовж,

мов уві сні, дзеркального всесвіту NK

високих темних сонячних батарей

які наші життя

виростили як поживу

для світла

- 25 -

4.

У новинах мертві збираються

грудками, як жаб’яча ікра, якусь мить сяють

перед тим як згаснути й

спáсти Чи

справді буде останній

рід людський, якийсь такий негативний

Адам, який усе віддасть?

Який він —

правильний код?

Дорогий мед

усередині мозків людей

перетворюється

Мжичка

переходить у

перший сніг зими

Не сплю

і слухаю

мікс,

який я гадав відправити

до лікарні, ходжу

квартирою, намагаюся читати

книжки про суспільство, всесвіт,

- 26 -

Коран —

День минає,

настає вечір

- 27 -

5.

На невеличкій дошці оголошень біля таксофону на монети

хтось хоче продати велосипед, а ось папірчик

від чувака, який має мільйон поганих відеофільмів

по 40 крон за штуку, там навіть

вивішено телефонний номер

традиційного мага із заходу Африки, він захищає

від невдач, імпотенції, бідності, хвороби…

скрізь зводять люди свої фортеці.

Я йду додому, але згадую, що також хотів купити

морозиво, і тому повертаюся задки

тією самою дорогою, якою прийшов, униз сходами й надвір

через парадні двері, де стаю під

дашок і всмоктую дверний код

назад у пальці, в темряву, що є

глибоко в самому перебуванні, в самому Сотворінні, де

незрушність є, як обсидіан, а чорноволосі янголи

кланяються та скубуть рослину, таку ж ясну та ламку,

як перший лід… скільки себе

пам’ятаю, я жив у неабиякому відчутті

невідворотності, ніби існувала таємниця,

що пояснює ціле моє життя, і всі наші життя.

Може, був час, коли ми були вільніші? Ні, ми

ніколи не були вільні, але, може, була колись якась

- 28 -

така свобода, як у мультфільмі, коли Вовчик

вибігає над урвище й не падаючи продовжує

бігти аж доки він дивиться вниз і —

● Частина І збірки поезій

«Омега» (2005)

- 29 -

- 30 -

● Давід Вікґрєн

- 31 -

- 32 -

сторони

- 33 -

- 34 -

о,

стороно.

у-

двоє. немає тут: bergsjön, гетеборг. унизу сходів із дев’ятьма площадками,

або нагорі. в атмосферних опадах. на проломи й дірки, розділитись отак.

дериват. один із перших спільних спогадів: багатоквартирний будинок, ген

біля kortedala, що горить. природа яка тільки дедалі коричневішала. також і

людина почасти екскременти. на кожній із площадок кольорове сміття. litter.

letter. belle-lettres. червона сандаля. маленька червона сандаля зі зношеною

золотисто-жовтою пряжкою, тонка підошва з сирого каучуку. взяти з собою.

роз’єднати отак. ітеде. рухаючись після цього до цілковито зруйнованого

центру. проломи й дірки, на шматки роз’єднатись отак. ось так виглядає:

ліворуч, якщо йти пішки, через зупинку teleskopsgatan. шахта, яка від

вентиляції співає. висотні будинки. після схилу за stacken. несподівані, низькі

сімейні вілли, неначе лощина, в усьому решта комунальному. кантати: стіна /

огорожа у квадрати / стіна. дивлячись скісно згори, консолі. квадрати, дитячий

садок у дрібному дощику. але донизу тепер через велику кількість модулів

півколом, які простягаються на широку відстань. цегла. діти, і батьки дітей.

ітеде. rymdtorget. що червона сандаля тепер у сітці. що порожня але підписана

лавочка минається в лісистій місцевості. тунель, із якого потяг за потягом

прибувають унизу навислого, вертикального підгірка. там — сходи, які прямо

вгору ведуть, у рослинність. твір. біль. як у розвестись як пальці. там — колії.

сталеві троси які протинають повітряний простір. електричне світло зникає

зникає в тунелі. як у ділитись удвоє ітеде. лінії які разом узяті становлять

- 35 -

площу для активних занять середньої школи. далі на північ, komettorget, далі в

темряву; паперова маса й спогад — і тільки. лише п’ятьма розведеними

пальцями ітеде. але тут: велика кількість сірих костюмів із чотками.

приміщення сомалійської громади, ліванський магазинчик. статуя, з бронзи

перед дитячою поліклінікою: двоє близько притулених осіб, із обох боків

зяючого паркану, глядять одне на одного; прилягають нещільно. блищать. йди.

скажімо: йди-но, тá площа чекає. скажімо: наша червона сандаля зі зношеною,

золотисто-жовтою пряжкою в сітці кошика для покупок, видна до найменшої

деталі й розчленована. як у провести ту лінію ітеде. найбільше лайно в снігу

виявляється чистим гравієм. але між кам’яним обличкуванням у квадрати

видно траву. ще тоді м’який бетон біля задуманого входу до крамниці повний

глибоких слідів. напрями. вискоблені цоколі ламп пішохідного тунелю, прямо з

самої стіни звисають обірвані кабелі ітеде. на узліссі, зігнуте листове залізо, на

будівельному вагончику, де один із кутів відірвався, вивернув свій тьмяно-

сірий задній бік, із самої середини, своїм нижнім боком до оточення. того разу.

світлові плями, тут і там немов жовта вологість. звестись отак роз’єднано й

тріпотіти. тією пішохідною доріжкою вгору. з голосом частинами, пальці. як у

розщепитись отак мов пісок із місця на місце. пневма. як коли вологість

випаровується й осаджує кристалики солі. коробка з дітьми всередині й

довкола. пісок це лишень крупинки каменю. о, окремі частини назви. як у цілий

час ділитись удвоє в тексті. скажімо: червона шкіра сандалі почасти має різні

нюанси. мінливо-червона, зі зношеною, золотисто-жовтою пряжкою, ладна

така. скажімо: пісок якого перевертають під тінями. роз’єднання. ітеде. як

накладати до зеленого пластмасового відерця. маленький, маленький коник із

лакованого дерева облазить біля дитячого майданчика; поля відносно

- 36 -

маленьких трубок, які перехрещуються й простягаються на широку відстань.

маршрути подорожі. у квадрати, острови. і структура майданчика. і колір

лущиться. металева драбина яка просто вгору веде закінчується. інший зв’язок

забрано. вирізано. різець. дренькіт від канатів, штанг. ітеде. гойдалку зайнято,

діти колишуться у світлому серпанку. лиш у туман. із пагорка ковзкого, де

жмути волосся чи шерсті несуться діагонально, й сіро-жовтий пил, якого

розділяє огорожа у квадрати. рів там. дифірамб. ось і лежить кошик для

покупок і протікає. але на гілці одній застряг папір, тягне його в напрямку

труби; кожний окремий листочок, стик, маленька ладна опора що тріпоче. у

нашій сітці наша червона сандаля частинами й основа ітеде. скажімо: над

порожніми квадратами автостоянки, серії вібруючого від видихів повітря.

багатьох простінків матеріал. масоніт. музика. але давно дуже давно. скажімо:

тут у сітці дитячого возика наша червона лінія аж до сюди. і лавочки які

оточують коробку, і знаряддя коробки в піску. дитячі ноги. які несуть усі

кольори, птахів, фейси дітей. як у мерехтіти. отак скажімо: п’ять пальців не

роблять руки. скажімо ось: вигадана сандаля. поруч із нею кладеться,

приміром, жовта лопаточка. ладні такі на кутку пісочниці. а звести їх: щільно.

як санд до аля. як у до тіха. як п до роломи клеїться. тепер через поріг. до

наступної. ніч. точка вузлова. яка носить усі назви. одна що додається, інша

забирається, навіть якщо те взуття тепер тисне. поставлені одна біля одної;

стоять сторони тож і пара ставить крапку ітеде.

● Текст «сторони» публікувався в оригіналі та в перекладі в брошурі

проекту «Текст:звук» у рамках ширшого шведсько-українського культурного

проекту «SWIЖЕ».

- 37 -

- 38 -

● Сара Галльстрьом

- 39 -

- 40 -

МУР, РОТ, СОЛОВЕЙ

Змели всі óбрази до кореня, і він стане холодними деревами, теплими гілками

в клітці. Ноги випирають у тому, про що говориш. Серце окантовується

мереживом і є схоже на вареник, поважніше, ніж дозволяє пам'ять. Як

перетворюються вибрані частини планок на текст? Стаєш словами і важиш

кілька сотень грамів.

- 41 -

Маяк. Усе, що коли-небудь використовувалось у домі, лежало врозкидь, тільки

тебе там не було, контури сміття і прикрас, куртки, взуття. Рукави светрів,

вологі: м’які пляшки в тій сцені, де я п’ю та п’ю. Робоча поверхня кухні — скеля

в домах, прізвище, зроблене з каменю. Пече — у побажаннях «на добраніч», а

потім — у лобах, канапах, спинах. Якого типу їжу запрошується скуштувати. Для

якого типу спраги є назви. Спадок дихання, і слова, вирізьблені на стовбурах,

які ти зрубала. Мова, схожа на мою, ніколи не стала би твоєю.

- 42 -

Замóчок iз фіолетової пластмаси застібає папір, години, більше паперу.

Охрещено й сповито, аби незабаром бути мумією: ритуали охоплюють тіло

повільно, а листи, схоже, знову переживають кожний зовнішній вогонь.

Чорнило гріє груди. Нумеровані з початку до кінця, як щоденник, як 97 штук.

Темна і біла сторони вже загоряються.

- 43 -

Дати і градуси, проте волосся, що ледь торкнулось, ущент пробурило гору —

цього й не викривши, скільки ще метрів до скель, падіння та глини. Падало

довкола обличчя, що повільно розвалювалося, пускалося за вітром різні назви:

троянда, мак, лілія, лисиця, актинія, тріщина. Кричу, аж перестаєш

відповідати. Та сон не має вуха, не слухає прізвиськ. Збираю просто наші

черепашки і засипаю назад пісок уночі. Я не спала, коли зникла в темряві, і не

спала, коли проступила ти. Те, що ти — десь далеко, означає, що мені десь

далеко бути не можна. Твої щоки і пальці: коли отримуєш квіти і мусиш

пам’ятати, що дар — квіти; не долоня, що їх тримає. Та його я хочу розкласти

на насінини, роздати.

- 44 -

Схилила долоні, вмила обличчя, ковтнула. Згодом у автомобілі протікало. Був

довгий день, і всі пили, випромінювання крізь гілки спини, вода з-під посуду до

колін. Слова течуть напарфумовані в умивальнику в туалеті. У ландшафті без

високих точок стаєш велосипедом, якого треба витягти з озера. Став і

слабка історія, яку слід винайти, аби могти дістати до дна. Межа для тебе в

мені пересунулась уперед, рухається, наче сутінь уздовж сутені.

- 45 -

Усе одно, темний і світлий боки й усе, що протікає поміж, чорно-біла кухонна

підлога біля Середземного моря. Ти замаскувала тіні в підлозі самою собою.

Підошва, товста від літа — містами, куди ніхто за тобою не пішов. Можеш

показувати тверду шкіру, проте є червоні круглі нігті та круглий рот навколо

прощання, що називається: зуби — безвартісні щодо такого типу матеріалу:

шкіра, підлога, підлога об шкіру.

- 46 -

Суха земля, місця жертвопринесень, рот смакує так само зле, як і кісточки в

ньому. Там під мостом, прожектори, хижки, написано спреєм на землі:

скинути будь-яку владу проступивши як інша?

- 47 -

Якщо йти пішки та зігріватися довгим кружлянням за центром, а потім

зауважити, що центр закінчується, що більше наближатися. Місця були одне

біля одного: різнокольорові коні рухаються зі спинами до того самого неба. Ми

обернулися, бо так роблять, коли когось покидаєш: далеко в пустелі очі

вправляються на тлі ніщоти ландшафту, тягнуться багато кілометрів поповзом.

Коліна гріють землю, тіло робить інші гаки, ніж — додому. Сточуєшся безмовно,

аби стьмяніти та говорити знову.

- 48 -

Рідна сторона, рідна помста, твої кроки крізь міф, якого ти не хотіла мати,

корінь, що прориває місцевість та діалект. Залишаєш це, аби податись у світ, і

ніколи — тільки мова, це — спосіб це казати і бачити: деякі знаки настільки

відкриті, інші вгризаються, як ноги, в пальці, ведуть до нервів та сіпавок —

відчитати в стінах чобíт. Твоя давня місцевість — місцина в гаю слабких звуків.

Ритм у розмовах привідкриває дещо, про що йдеться, і врешті покладаюся на

переклад. Голос, що сам себе виправляє, тим часом як його штовхається назад

і виштовхується.

- 49 -

Назви — дієслова, що стосуються туги: пам'ять, маніпуляція. Потім — нова тиша,

долоня пестить волосся, чутно — не дуже, а видно — лиш іноді, проте це

відбувається цілий час по-новому: що торкаємось одне одного і намагаємося

викреслити їх зі списків.

- 50 -

Подарунок, череп, зроблений із цукру, що приставав до колін, коли я його

обгортала. Пісок у очних ямках, гравій од багатьох сотень доріг, де ніхто не міг

розрізнити, де вони сходяться чи розходяться. Небо — печера над головою,

знову прориває ландшафт.

Одягнутися старою та ввійти до кімнат із светрами, зав’язаними, як шалі, над

головою, потім із цього кульгаючи вибиратись.

● Перекладений текст — третя частина збірки поезій

«Rötter smälter» (2007)

- 51 -

- 52 -

● Лінн Гансéн

- 53 -

- 54 -

Собаки висять одні на одних на деревах.

Їх не чути,

вони ще не прокинулись.

Одне за одним собаки падають на землю.

Коли в усіх — розплющені очі, ідуть на полювання.

Двері, що зачиняються, — звуки обережні.

Доісторичні тварини — тут, проте ми їх ще не бачимо.

Пересуваємось із місця на місце в ротах одне одного.

- 55 -

Підійшовши під дерева, можна почути.

Те, що ми записали, схоже, не відповідає дійсності.

Звук собак є в ротах у всіх.

- 56 -

Собаки витягнули пірс,

собаки прагнули води.

Сіль сидить, як морошка, у них у горлі.

Речі зі шкіркою: абрикоси, маленькі сливи, листи на пошті,

сусіди.

Кладемо на язик речі з дерева,

у піднебінні застрягають трісочки.

З попередньої осені виросли сліди тварин.

Ще не бачили ми їх у повному денному світлі.

На перешкоді нашим язикам стоїть тільки смак дерева.

- 57 -

Вода наближається до нашого будинку.

Слова течуть, як мазь, мені з рота,

проте — не пристають на твоєму тілі.

Сад — чотирикутний та чіткий.

Вечорами вода досягає висоти чотири метри, проте

до того, як настає ранок, усе спадає.

- 58 -

Говоримо про тваринок, уміння плавати, абрикосові кісточки.

Тваринок, яких не можна залишити в спокої.

Наші шкіри лежать витягнувшись на канапі та чіпляються

одна за одну.

Мої вуха — чорні від усього, чого не кажеш.

Як стукається по шкірі, стукається по дереву.

- 59 -

Доісторичні тварини залишають у дерев’яній підлозі сліди від п’яток та кігтів.

Довший час стає неможливо покинути будинок.

Звуки надходять тоді з інших частин тіла.

Незвичайні способи зустріти когось у дверях: усміхненою, мертвою, із

кісточкою в руці.

- 60 -

Перекреслюєш мою нервову шкіру.

За передбаченим графіком часом встановлюємо межі одне одному:

тут закінчуєшся ти, а тут починається раковина для миття посуду.

Тримаємо в обіймах одне одного дуже довго після того.

Наші тіла не мають нічого спільного. Це мусить означати,

що нас — щонайменше двоє.

- 61 -

Те, що лежить на твоєму язику, — не слова.

Це — сміття, старі листи, дерев’яні тріски.

Ліжко заплющує очі під нашими тілами, повними кісточок.

Зуби та кора ростуть неочікувано в мене в роті.

Я гадала, що — готова.

- 62 -

У воді знайдено неочікувані мінерали.

У спині є місце, де витягає свою зброю печаль.

Печаль має сталь, дерево, інші метали.

Доісторичні тварини рухаються вздовж кутів звукових колонок.

- 63 -

Дахи відлущуються, як нігті, від будинків.

Є дні, коли собаки цілком забуваються.

У наших горлах є крики, схожі на укуси змій.

- 64 -

Мені треба окуляри для рота.

Не чую груш, солі, горіхів.

Їжа більше не має шкіри.

Усе — з дерева: розмови, стіни, погода.

- 65 -

Ми зачинили на гачки всі вікна.

Язики доісторичних тварин лежать мляві на підвіконні,

вони лижучи намагаються проникнути в дім.

Вони стали завеликими,

не наважуємося довше дозволяти їм бути.

Речі, яких у нас обмаль чи які вже закінчилися: страх висоти,

мазь, довідники.

Їжа, яку кладеш мені до рота, смакує, як спиртне.

Твоя шкіра — шорстка, коли злишся.

- 66 -

Усе розпадається за порядком.

Спочатку — ахіллесові сухожилля, потім — мозок,

потім — вибухає серце.

«Дуже чути, коли розпадаєшся.

Утрачаєш усіх своїх дітей.»

У собак — тиха година на деревах.

- 67 -

Вкладаємо речі в отвори одне одному, це — речі неможливі:

світовий голод, клейстер, сонячні дні.

Наші проблеми лежать купками перед дверима.

Ти цілий ранок прибирала.

Брак висотних будинків.

Брак закінчених розмов.

Пори року старанно реєструються.

Як їсться з бляшанки, їсться з серця.

- 68 -

Собаки — тварини,

проте вони — повні води.

Усе одно спраглі — вони,

усе одно їхні язики з’являються з ротів та зникають у роти,

хлебчуть задушливу дощову воду.

Інші речовини в тілі: вода, мюслі, вапно, злі звірі.

Коли все перестає функціонувати, пишеш «Я ТЕБЕ КОХАЮ»

язиком на кухонному столі.

- 69 -

Кухонні вікна знову запотівають.

Ніхто не вірить, що робимо саме те, що робимо оце зараз,

усіх гадають, що — кохаємося.

- 70 -

Ніхто не має певності, з якого харчу живуть собаки,

чи це — вода, чи — хлорофіл, чи — людина.

Горло — вологе, і паркан, школа,

лазні, зупинки

ростуть із ротів;

мусимо обрізати місто з наших губ.

Усередині висотних будинків падає дощ.

Кухонний стіл плаває навколо у воді.

- 71 -

Коли твоя рука — під моєю головою,

можу відчути, як у твоїх венах

бігають тваринки.

Собаки, що тільки падають та падають.

Прагну вибратись із твого тіла.

- 72 -

Ми — лікарі,

можемо робити шви,

можемо нищити тіла одне одного.

Переходимо вбрід через хутро та асфальт.

- 73 -

Без собак — не знаємо, як будемо жити.

Не пам’ятаємо, чи бували налякані.

Твої рани поширюються моїм тілом.

Коли відчиняю вікно, кімната стає повною язиків.

Вони — чорні, теплі, кладуться тихо

уздовж підлоги.

- 74 -

● Ліна Екдаль

- 75 -

- 76 -

Чому не бадьора я

Чому не працюю

не покладаючи рук

не вибиваю своє прання

і не засіюю глинясті ниви

Чому не читаю

романи

триптихи

ієрогліфи

Чому не спілкуюся

Чому не кохаю

Чому не жлукчу

не п’ю з пляшки

вино й алкоголь

Чому не їм індійських і креольських страв

Чому не стараюся

Чому себе не розважаю

танцями

кімнатними іграми

різноманітними сценами

Чому не даю собі волю

не обіймаюся

не цілуюся

- 77 -

не кохаюся

Чому не танцюю

Чому не вмираю

від якоїсь хвороби

Чому не мешкаю в

Італії

Франції

на Тринідаді

Чому не музикальна я

не гнучка тілом

не з розслабленими м’язами

Чому не медитую

Чому не бадьора я

не обачна

не толерантна

не багата уявою

і не яскрава

Чому не роблю гімнастики очеревини

шийок стегнової кістки

Чому не печу «фінського печива»

не пряжу своєї плоті

не ношу вмираючих дітей

не вистрілюю ідіотів

не зцілюю хворих

і не працюю не покладаючи рук

- 78 -

не вибиваю своє прання

і не засіюю глинясті ниви

- 79 -

сидіти

Як довго дозволено сидіти

чи дозволено сидіти день

чи дозволять сидіти цілий день

і кого питати

кого питати про дозвіл

хто скаже

що час уже вставати

час уже вистрілити speer gold dot

час уже вибити лайно з

чи можна тоді сказати що ще не закінчив

що ще не насидівся

і все одно посидів найдовше зі всіх

сів-бо перший

і єдиний який тепер не встає

і можливо й не закінчить

єдиний-бо який не встає

єдиний який не вибиває лайно з

- 80 -

а також і той

який перший сів

атож

той

який посидів найдовше

- 81 -

дізнатися

Не знаюся на ігуанах

чи на поведінці ігуан

ані на псах

породах псів

як пси гавкотом вітаються

небагато знаю про зоряне небо

але знаю

впізнаю

велику ведмедицю пояс оріона полярну зірку

про ринок акцій знаю небагато

майже нічого не знаю про падіння на біржі

чому

чи яке це має значення

коли падіння це відбувається

знаю дуже мало про наукову фантастику

Дарта Вейдера

кримінальні романи

важко мені зрозуміти офсайд

знати чому суддя

свистить

- 82 -

не знаюся на черепашках

як черепашки живуть

скільки кісток ми маємо в тілі

скільки ж ми маємо в тілі кісток

ескімосах

коли вони труться носами

вітаються

я дізнáюся

чи є ми

і в такім разі

хто є вони

- 83 -

мухи

Швеція — нейтральна

Скандинавія — найкраща

Норвегія вочевидь — найкраща зі всіх

місяць виглядає мов сир

твоя сестра — напрапат

Норвегія виглядає мов сир

Скандинавія — напрапат

місяць виглядає мов твоя сестра

твоя сестра вочевидь — найкраща

місяць — нейтральний

сир — напрапат

Норвегія — місяць

Швеція — твоя сестра

місяць — твій брат

Норвегія вочевидь — переоцінена

Швеція — у Скандинавії

Швеція більша ніж Норвегія

довша ніж Норвегія

місяць — не сир

- 84 -

жодна розумна людина

не називається «напрапат»

скажи це своїй сестрі

не мають дзижчати мухи

навколо очей дівчинки

скажи це своїй сестрі

не мають права

мухи дзижчати

навколо очей дівчинки

не мають права

права не мають

- 85 -

Конфлікт розв’язано

Востаннє кажу

Перестаньте

Якщо побачу, що хтось із вас вистрілить ще раз

десерту не отримаєте

Не чуєте, що кажу!

Тоді заберу пістолети

рушниці гранати гармати.

Вам їх не можна мати

якщо ви тільки стріляєте одне в одного цілий час.

Годі вже.

Мені однаково, хто почав.

Це не має жодного значення.

Перестаньте вбивати.

Перестаньте воювати.

Досить уже.

Годі.

- 86 -

Погляньте-но, як зле це виглядає,

зруйновані будинки, самотні діти, мертві люди скрізь.

Їжі немає, все знищено.

Досить. Просіть пробачення.

Давайте.

Просіть пробачення одне в одного.

Так, пробачаю.

«Пробачаю тобі» — кажуть, коли хтось просить

пробачення.

Тепер слід одне одному допомогти, щоб відбудувати будинки,

заопікуватися покинутими людьми,

залікувати рани

й ніколи-ніколи не робити такої дурості.

Їмо пудинг.

- 87 -

Небезпеки

Усе буде добре

якщо ми одне одного оповіщатимемо

одне одного попереджуватимемо про території,

де особливо багато кліщів

зачинятимемо духовки

обережно керуватимемо

дзвонитимемо додому

користуватимемося шоломом

підніматимемо ноги мінними полями йдучи

взагалі не ходитимемо мінними полями

попередимо всіх удома

завжди перевірятимемо дату «найкраще вжити до»

завжди перевірятимемо вразливі місця, де шкіра

надто тонка

не виходитимемо

коли сонце стоїть щонайвище

залишатимемось удома

залишатимемось у Західнім Йоталянді

тут немає мінних полів

у Західнім Йоталянді немає мінних полів

у цілім Західнім Йоталянді немає мінних полів

у шоломі, чоботах і светрі з довгими рукавами

- 88 -

можна спокійно гратися на лугах

у Західнім Йоталянді

- 89 -

звістка

Чи прийде хтось

хтось маленький хтось

можливо сіренький маленький хтось

завбільшки з рукавицю

з палець рукавиці

хтось маленький привітний хтось

і з маленькою сопілкою

і з маленькою палицею

і з маленькою шапкою можливо

з маленькою квіткою в

маленькім дзвінку

маленький-маленький посланець

із звісткою

хтось маленький такий хтось

із маленькою шапкою можливо

маленьким вимпелом

хтось маленький такий привітний хтось

і з маленькою торбиною можливо

якщо буду тоді притомна

то зауважу

- 90 -

Візит

Надворі стоїть бик

хоче ввійти

Бик так не мукає

це самець косулі

чого він хоче?

Хоче ввійти

Хоче ввійти?

Так,

хоче чистити гриби

каже він

сидіти

і чистити гриби

Більше нічого не хоче?

Брусниці, ще брусниці

каже він

хоче чистити брусниці

- 91 -

Брусниці

Чого хоче ще?

Більше нічого не хоче

каже він

Взагалі нічого?

Ні, взагалі нічого

Тут нема брусниць

нема грибів

тут нема кухні

передайте йому

Він — одногорбий верблюд

каже він

Я в таке не вірю

скажіть йому

Все одно хоче ввійти

каже він

Тут нема одногорбих верблюдів

- 92 -

тут є тільки лосячі писочки, скопи

і зюйдвестки

Він — зюйдвестка

каже він

Впустіть його

- 93 -

Жир

Мене звати жир

я живу в жирі

працюю з жиром

я хочу жиру

я — жир

я буду жир

я мушу жир

я бачу жир

я чую жир

зазвичай я жир

працюю з жиром

ношу жир

танцюю жир

гойдаю жир

граю в жир

кочу жир

смажу жир

отримую жир

- 94 -

працюю з жиром

полюю на жир

кашляю жир

розварюю жир

чхаю жир

щипаю жир

кручу жир

сякаю жир

нацьковую жир

вірю в жир

працюю з жиром

колишу жир

володію жиром

працюю з жиром

я — жир

працюю жиром

працюю на жирі

можеш зателефонувати

жиржир жир жир

ну і мобільний

жиржир жир жир жир-жир

спитай Жир

- 95 -

ми

Я не знаю

ти не знаєш

ми ж мали спати

твої руки — м’які штивні колоди

мої передпліччя — безвільні трубочки

ми бачили вранішнє сонце й сонце вечірнє й пообідній бриз

ми бачили три роки й сім років і чотирнадцять років

мибачили новонароджені голови й домашніх тварин — як вони приходили й

відходили

я не знаю

ти не знаєш

ми лежимо нерухомо так

під вранішнім сонцем і сонцем вечірнім і пообіднім бризом

ми ж мали спати

я не знаю

- 96 -

раптом прокидаємося

та на той час ти вже довго не спав

а я не спала ще довше

я не спала задовго до того, як ти заснув

я не спала довше, ніж ти усвідомлюєш

ти не знаєш

ні, не знаю

ось і кровообіг відновився

я зняла з себе шкарпетки

стою, як вітряк, зі своїми безвільними трубочками

а твої теплі колоди маються на вітрі

я не знаю

ти не знаєш

і

ми не спатимемо

● Тексти з різних збірок публікувалися в оригіналі та в перекладі в брошурі

проекту «Текст:звук» у рамках ширшого шведсько-українського культурного

проекту «SWIЖЕ». Подається за виданням: Ліна Екдаль,

«Про бажання стати виразною як людина» (К.: Факт, 2008).

- 97 -

- 98 -

● Гелена Ерикссон

- 99 -

він міг був він читав я взяла його руку спрямувала її до рот міг рот руки рот мав могла була читав я вдавала ні не як укусити я не насмілилась я схопила я всміхнулася до нього аби набути аби притягнути його ближче Слухай Слухачка не спить він читає не артикулюючи добре аби наблизитись я не покладаюся нього його Він спить у пальті і не знає я нахиляла своє тіло до його Вона шириться вода по на маргінесі знаходиться читання сплячі і тіло тонкий сніг ти обпікаєш мене я прокидаюся мені снилося що що і скло сцени що змінюють

- 100 -

ти міг був та я не хотіла сміялась я могла була і рота був укусити рот набрав цілий шкіру між зубами я слухала він слухай я могла була його розщепила пальто переваги я потягла його до сходів ніщо його не розбудить я скаржуся тягну його просто на своє тіло ні не на я читаю читаю той самий текст що він що відбувається як довго обидва боки потяга Вона читає відповідь на питання на там удалині чуже в імлі топчеш мені руку Мені снилося ти топчеш мені руку усі місце

- 101 -

тихо без знаків дай угамувати всі поруби Дерева кидають тіні на воду Я наслухаю деталі Мені сниться що він упав у водойму снилось Я прокинулася, сховалася Не біля моря ще лежить сніг мені варто датися чути є більше фото його сходами моє тіло Те тіло яке я згубила ніколи не мені снитиметься знов хоч я хочу забути Говорять про нещасний випадок Думаю Він довго сміявся коли пастка спрацювала Ми довго сміялись у проходах, у Вона загребла граблями сходи

- 102 -

Вони говорять про постраждалого Та я не хотіла чути Я не хотіла щоб мені під пальтом на нивах Є стільки всіх до кого Там пальта її дороги вниз повернеться та сон про водойму його про своє тіло знов коридорі я не покладаюся на тіло

- 103 -

Я покладаюся тільки на тіло, як воно розправляє крила, ви– Я говорила до нього на сходах, він Я заплющила очі — аби все вляглося Я заплющила очі — й усе заклекотіло

- 104 -

перевертається, схоплює голоси, крики креслює сорочку упізнав мій голос я заплющила очі — аби все вляглося Я заплющила очі й вистрілила

- 105 -

скидаю шкіру одягнена в його тіло

- 106 -

- 107 -

Не розкаєшся, губи ти просто цілий час, обманý

- 108 -

горять невже вдавав їх щоб вивчили кожне слово

- 109 -

між ним і нею поверни його її до них поверни вона повертає рот до тебе він повертає ротами відкриває закриває очі та уздовж долонь усі маленькі до шкіри я обпекла кінчики пальців м’які губи повернені до м’яких губ Під кутом, рука рука переміщується відстань ти платиш я плачý за неї Я цілую її Я цілую його Вона каже що та я перебиваю її Він думає він каже він думає Вона хоче забруднити його мене Я плáчу тримаюся за вуха це — не правда про тіло про шкіру про горло час назад дозволь руці дозволь її рук проте вологі його рот його губи чекай без сну справді не він що існую»

- 110 -

його до неї вони я оберни рот до тебе зайнятий очима маленькі руки долоні гладенькі та її рот відкрився оберни до мене поверни до мене рухається геть, рука заблизько до цього Вони цілують одне одного мене її стільки вона хоче вкусити його я її я не хочу більше знати рот у літаку оберни моїй руці уздовж тримає мою руку рот чекає я тільки я не я вкушу тихо вночі ані вона ані «поки пишу то

- 111 -

- 112 -

● Еліза Інґварссон

- 113 -

- 114 -

БО ТАК Є!

Осміяна й піднята на глум аж до

підвалин самої глупоти, геть збаналізована,

підноситься з перевантаженою задньою частиною й гордо

воля моя — Значення!

Я вирішую, що все може існувати.

Або ж усе вирішує, що — я.

Кава спочиває у філіжанці, як подруга — у подруговому погляді.

Випивається, тимчасово й ненастанно закінчується, питання ж залишається:

Другу включено, можна собі долити? Авжеж.

До самої нашої смерті?

Двадцять п’ять років мені,

Невитлумачена, але бачена (змішати, але не збовтувати)

усі громадянські стани пропонують жертовність

нечасто чується слово «Неодружена»

ще менше французьке «Célibataire».

Значення

приписати собі хочу (і перестати захищати свій страх)

Своїм правом, Своєю високою персоною

*

Сутеніє, формулювання

- 115 -

товчуться, у вазонку на балконі

сяє квітка на ім'я

палаюче кохання з червоними, річ ясна, сяйливими пелюстками.

Два недопалки біля порожньої кавової філіжанки.

Опис, те, що мені залишається, картина

Бог міг би це довзолити собі побачити

крізь мої шпарки.

Збудження рже

з мене, здається, наче

це — його насильство. (І всередині.) Інакше ж настільки обережна

чому отримую незвичайні дари, хіба ж не знаю, що слід

високо цінувати пропозиції відсутності й безсилля?

- 116 -

ОБ'ЄМИСТО ЗАЛЕЖИТЬ

Релігійна функція, аскеза,

у чому завгодно,

що не є облудною масою, замороженим голосом

триклятого облягаючого «я».

Ти, скажи-но мені, як позбавитися безнадійного

індивідуального сміття не потребуючи виговорюватись із ситуації?

Почуваюся безпомічною

навіть перед поезією,

де можна прожити свою недостатність? Там,

гадала я собі, але, очевидно, — видобування корисних копалин.

«Залежить»!

Як хочу я замешкати десь у тобі?!

*

Мозок шепоче в сутінках:

Не визнавати, це нерозумно

Не виказувати кохання конвенційна мавпа

Використовувати натомість тіло, пізніше можна буде «загладити»

*

- 117 -

Особистий плач уливається в парковий.

Не подається безпосереднього виходу — тільки сніг.

Невже не бачить ніхто, як об’ємисто я залежу,

пориваюся — до кожного «ти», наче загрози,

упевнена у своєму рішенні.

*

«Не хотіти бути чимсь іншим, окрім самої себе, тільки ці нещасні факти.»

Попіл у горлі, лише це, саме по собі — смужка неба.

Затримана, не тільки й виключно сама собою.

Стримана, аж уже досить, отримую такі поради, як «Не очікуй нічого!»

Букіністична книгарня, входжу, винагорода за невиконану роботу,

правда ж, очікується знайти щось, якщо йдеться до літери «R»?

і — ні

а якщо й є (такого дня, як оцей) якийсь мир, стрибаю

майже дитинно крізь вушко голки.

- 118 -

ДО СЕБЕ САМОЇ

Особливо багато чому з цього всього не дається виходу.

І якщо те, що вважаю неможливим, нереалізабельним, справді таким є,

то можу ж із тим самим успіхом робити що завгодно.

Атеїзм у Френсіса Бекона вдарив мені в ніздрі як вельми важкий і потужний.

Виду собачого лайна на вулиці у віці сімнадцяти років було, звичайно,

достатньо

як для подавання доказів, як для старту для відвернення від релігії.

Вуха мені всохли.

Вуха у своєму новознайденому смутку розширилися до тих приймачів без,

властиво, направленості як такої, якими вони, вочевидь, цілий час і були

призначені бути.

Усе піднімаю й кладу, тримаю стільки, скільки мені підходить.

Указую на те, що це залежить тільки від мене, тим часом як сміття падає,

сміття і тиша.

Коректно й бездоганно гойдає стопа крісло-гойдалку.

Дрібні швидкі затаєні думки пронизують рухи та мовлення,

ефективно прикривають, тим часом як я стежу за тим, що балакаю.

- 119 -

Чи пробачається моя відсутність і розходження в думках? Чи пробачається

аж до самого часу вірша? У мене в голові — зло.

Френсіс Бекон, думаю собі, — об’єктивно й формально гострий.

Картини — доречні, непідходящі.

- 120 -

НЕРУХОМА

Спорожнила термос від запаху й пари дуже гарячої кави з молоком,

проковтнула своє яблуко й своє печиво.

Видно, може, цілий Гетеборг звідси з оцього плаского шматка скелі?

Віддалено й космічно чуються ковзання трамваїв, підйомні крани, шурхіт авто.

Усі хмари — за мною.

Не питайте мене. Не знаю нічого.

Холодні, наче День усіх святих, долоні, червоні й самотні.

Кличу своїх червоних і самотніх святих. Чи можуть вони помогти, оточені?

У лісі дубіється з холоду, сивіється.

Чи прикладете сокиру до мого замерзлого моря?

Чи дозволено буде пальцям вільно схилити обличчя,

чи дозволено буде — перед льодом, перед?

- 121 -

КОЛЬЧУГА, ЗАБРАЛО, ОБМЕЖЕНЬ НЕМА

Не маю, приміром, захисту.

Істинна інвазія.

Іншим. Його потреба.

Хоча моя власна мука

мучить мене найбільше;

потреба, як у «непотрібний».

Та — не викривати, страшенно шкода,

«я» стоїть витріщившись поруч

між мною і «Ти».

● Перекладені тексти — зі збірки поезій

«Об’ємисто залежить» (2005)

- 122 -

● Кеннет Клеметс

- 123 -

- 124 -

ВІРШІ ПОКАЖЧИК

- 125 -

- 126 -

Вірші як роздражнення, вірші як тік

Вірші з важкими повіками, вірші з великими вухами

Вірші що постачаються до королівського двору, схвалені та затверджені вірші

Вірші на глиняних ногах, вірші як легкі хмаринки

Збуджені вірші, вірші що напружуються під матнею

Широко відкриті вірші, вірші в яких валяєшся

Вимучені вірші, вірші з «ефектом кетчупу»

Вірші в клубному костюмі, мокасинах і напарфумовані «Obsession»

Вірші написані білим на небі передмість

Вірші зі сміховим газом, вірші без побічних дій

Вічні вірші, вірші що живуть тільки двічі

Беззахисні вірші, перервані вірші (versus interruptus)

Вірші з терновим вінком, вірші з довгими тінями

Трикстер-вірші, вірші з 24 кадрами на секунду

Вибілені вірші, вірші з синім волоссям

Вірші у вільний час, вірші за браком іншого

Вірші що бундючаться, вірші що вимахуються

Вірші що впорскуються, вірші як наркотик на ціле життя

Новонароджені вірші, вірші з волохатою спиною

Вірші з високою щільністю, вірші напхом напхані як оселедці

Вірші як промахи, вірші що черкають перекладину

Вірші зі злими очима, вірші з серцем на правильному місці

Заспокійливі вірші, вірші над темними водами

Вірші у важких позах, вірші на шпагаті

Прив'язані до землі вірші, вірші зі страхом висоти

- 127 -

Боязкі вірші, вірші на берегах

Примальні вірші, вірші як полегшення

Вірші зі star quality, вірші non grata

Неврівноважені вірші, вірші що перевищують бюджет

Вірші в латексі та шкірі, вірші яким подобаються хлопці

Вірші що прибираються, вірші що тільки забруднюються

Вірші-чергові, вірші як контактні оголошення

Гудучі вірші, вібруючі вірші

Вірші коли неочікувано приходять у гості, вірші з коньяком

Фатальні вірші, вірші що тільки кажуть «клац»

Ніжні вірші, вірші що завдають глибоких ран

Вірші збиті міксером, вірші з гладкою поверхнею

Перевантажені вірші, вірші з дисторшном

Безбурні вірші, вірші написані дощем

Продуктивні вірші, вірші з нульовим приростом

Манірні вірші, вірші з яких виходить повітря

Вірші з gabba, вірші з hey

Вірші одинадцяте вересня, вірші що застрелили Улофа Пальме

Вірші, що стимулюють купівельний попит, ліфтові вірші, поезак

Вірші з обмеженою свободою, вірші струнко

Вірші що стукають у двері небес, вірші там угорі

Вірші у вільному падінні, вірші оцінювані від нуля до десяти

Вірші-слинявчики, вірші з якими кладешся до ліжка

Вірші які залишаєш для себе

Вірші які друкуєш аби позбутися

- 128 -

Вірші що п’ють світло, вірші що щезають на світлі

Силувано веселі вірші, вірші зі змішаними почуттями

Вірші на підвіконнях, вірші в аеропортах

Вірші в стрінґах, на високих підборах, у циліндрі

Вірші в антологіях півсторічної давнини з нерозрізаними сторінками

Бентежні вірші, вірші що являються

Привабливі вірші, вірші як шмагання під час кохання

Вірші з періодом напіврозпаду 2500 років

Вірші що наповнюються судженнями та йдуть на дно

Самітні вірші, вірші яким хтось потрібний

Гарні вірші, вірші з мережив і тюлі

Вірші як інструкції користування, вірші як допомога самопомочі громадян

Вірші що знищують самі себе, вірші що виростають над головою

Вірші що роблять кращою людиною

Вірші що хочуть добра та чинять зло

Вірші в дитячій кімнаті, вірші з маленькими пенісами

Сплеттер-вірші, вірші що розбризкують кров

Хиткі вірші, вірші з бетону

Вірші як ловці в житі, вірші ex machina

Вірші вниз із Ейфелевої вежі, вірші з сонця, вітру та води

Вірші біс у ребро, вірші зі страхом смерті

Тактильні вірші, вірші які можна помацати

Уїдливі вірші, вірші що виділяються під час болю

Entartete вірші, вірші зі здоровим глуздом

Вірші — це свято яке завжди з тобою

- 129 -

Вірші за рецептом, вірші що читаються щодня максимум 10 днів

Вірші з довгими хвостами, вірші з вулиці

Автоеротичні вірші, вірші що ненавидять самі себе

Шахтарські вірші, вірші чемпіон

Коричневі вірші, вірші з в’язкістю

Вірші на догоду, вірші on the loose

Худі вірші, вірші з надмірною вагою

Вірші в закритих товариствах, вірші в колі друзів

Вірші близько півночі, вірші як срібні кулі, часник та хрести

Дресировані вірші, вірші із заслиненими мордами

Вірші які власне кажучи чогось хочуть

Вірші аж очкур луснув, вірші на язику

Вірші з потужним відкриттям, вірші з grande finale

Молюскоподібні вірші, вірші що лазять у тілі

Вірші поза межами здатності пізнання, вірші в іншому вимірі

Вірші як удари батога, вірші що кажуть усміхаючись

Вірші зі сталевим полиском, вірші як удар милосердя

Вірші в голові Ярло Мартельмонто

Вірші зі шкіри та кісток, вірші з якими стоять та падають

Замасковані вірші, вірші з бруківкою та арматурою

Вірші з максимальною заробітною платнею, вірші з великими боргами

Вірші що присікуються, вірші pax aeterna

Вірші з гарненькими писочками, вірші з ударами головою в голову

Вірші що скручують трубочкою якою нюхають порошок

Вірші що падали торік, вірш одного разу давним-давно

- 130 -

Вірші які трахається доки вони вже не вірші

Рецидивні вірші, вірші проти власної волі

Вірші в яких частини мови представлені порівну, вірші з

синтаксичними повстаннями

Вірші з бородою по лінії підборіддя, носогрійкою та зюйдвесткою

Вірші зі сталі, нові вірші стали які не бували

Вірші в непростих ситуаціях, вірші що злісно посміхаються

Вірші що в'їжджають у стіну, вірші що виїжджають із іншого боку

Передпологові вірші, вірші близькі до смерті

Вірші в халаті, вірші під пантофлею

Екшн-вірші, вірші де цілий час щось відбувається

Вірші з блазенським ковпаком, вірші надто розумні для власного ж добра

Вірші в формаліні, вірші з криво застиглим усміхом

Декоративні вірші, вірші як деталь

Вірші крихкі як поплавець із соснової кори, вірші сухі як трут

Сенсовні вірші, вірші з конкретними результатами

Прохолодні вірші, вірші гарячіші ніж пекло

Вірші перед танком, вірші в очікуванні друга

Вірші з надмірним ростом волосся на тілі, англійське «dick» у

шведському «dikt»

Вірші як нервові посмикування, вірші як маріонеткові рухи

Пробурмотані вірші, вірші з громовим голосом

Наспівні вірші, вірші сповнені радості

Задихані вірші, вірші що дають тріщини

Вірші з поганим подихом, вірші з печією

- 131 -

Вірші вагітні віршами, вірші з похованими віршами

Вірші з від'ємним значенням, вірші з прихованими статистичними даними

Вірші без зайвого базікання, вірші з цією метою

Вірші на білих конях, вірші як хлопець-«мрія тещі»

Непотоплювані вірші, вірші як певна дорога до успіху

Вірші з коротким цвітінням, вірші «між черемхою і бузком»

Вимерлі вірші, вірші у віддаленому майбутньому

Майже цілком здорові вірші, вірші з лише незначною кількістю хламідій

Файні вірші, Gamla Masthugg-Вірші

Вірші що тріскають, вірші що роблять боляче

Вірші що називають себе nigger, whitey

Проникаючі вірші, вірші що в’їдаються в мозок

Вірші під столом, вірші в сяйливій ясності

Спокійні вірші, вірші з мачанкою

Вірші як храм, вірші як бордель

Вони називають їх віршами, пристойний вірш

Невиліковні вірші, вірші що перейшли the point of no return

Прозаїчні вірші, вірші з лупою на комірі

Піррові вірші, вірші що коштують більше ніж смакують

Вірші в Heartbreak Hotel, вірші настільки самотні що можуть померти

Вірші без кінця-краю, вірші як різкий звук у голові

Вірші на галай-балай, вірші на око

Нав'язливі вірші, вірші яких не збуваєшся

Старі-добрі вірші, вірші «R» us

Вірші як послуга за послугу, вірші як ніж у спині

- 132 -

Вірші в біді, вірші ближче, Боже, до тебе

Вірші з податковими пільгами, вірші що їх «просувають» на засіданнях

керівництва

Вірші як скромні проте необхідні частини віршевої флори

Цілком чесно цілком безвартісні вірші

Вірші з лінією бікіні, вірші з «мушкою»

Автоспускові вірші, вірші що їх бубнять уві сні

Вірші-схлипування, короткі вірші до довгих прощань

Вірші чорніші ніж чорні, вірші які слабкі називають віршами

Вірші за 9,87 секунд, вірші коментовані Крістером Ульфбоґе

Вірші з «Правом усіх людей», вірші що дають шанс

Вірші Єгови, вірші straight from hell

Клінічні вірші, вірші що пахнуть ліками

Вірші що змінюють життя, вірші сильні саме сьогодні

Вірші як кошмари, вірші що їдуть на тобі з півночі до ранку

Вірші на службі суспільства, вірші у власних екскрементах

Порожні вірші, вірші що вимагають віршів

Вірші з янгольським волоссям, вірші з жабою на чолі

Нокаутовані вірші, вірші що встають на рахунок «дев'ять»

Вірші як помиті вікна, вірші як блискуча порцеляна

Шуми гучніш, віршику! Я підірву тебе, віршику!

Вірші під які миється посуд, вірші nice & easy

Вірші, що погіршують психічний стан

Crack nigger-вірші, вірші з ритмом у крові

Вірші навспак із сатаністськими посланнями наприкінці книжки

- 133 -

Вірші з одиниць та нулів, вірші написані на цвяху

Вірші з особливим правом на стипендію

Вірші що зміцнюють культурний капітал довіри

Вірші що беруть за руку, вірші що переносять через поріг

Вірші без шкіри, вірші написані скальпелем

Вірші на вимушений заріз, вірші що вмирають природною смертю

Вірші як «вічнозелені» хіти, вірші в Лас-Вегасі

Вірші короткі аж видно поцьку, вірші що змушують битися серце

Вірші на які можна покластися (вірш є вірш, обіцянка є обіцянка)

Вірші з патиною, вірші з шармом сивини на скронях

Вірші в яких є прекрасні миті, вірші що роблять добре кращим

Вірші коли сутеніє, вірші by night

Надактивні вірші, вірші з мінімальними дисфункціями

Вірші зі знаком «стоп», вірші в «зеленій хвилі»

Вірші що затинаються, вірші холєра ясна!

Вірші з відведеним гачком, вірші розтягнуті до межі

Змащені вазеліном вірші що вганяються в анус

Вірші що не закінчуються ніколи, вірші коротші ніж прекрасне

Вірші на банановій шкірці, вірші коли найменше передчувається

Вірші під захистом, вірші де вигулють собак

Важкостравні вірші, вірші що запивають спиртним

Вірші між дев’ятою та п'ятою, вірші що будують країну

Вірші які любить Бог, вірші що вмирають передчасно

Просторі вірші, вірші що вміщують і душу і серце

Вірші в «яблучко», вірші що не вбивають зайця

- 134 -

Вірші під контролем, вірші з людським фактором

Вірші alive & kicking, вірші на lit de parade

● Перекладений текст — зі збірки поезій

«Акселератор» (2005)

- 135 -

- 136 -

● Йорґен Лінд

- 137 -

- 138 -

Теорія еволюції (The United States of

Amnesia):

Нічого не знаю про птахів, проте коли

приходимо додому, в шезлонзі на

балконі лежить щось чорне. Неясно,

проте воно, мабуть, налетіло на велике

вікно у вітальні якось останніми

тижнями. Дзьоб — злегка відкритий, очі

— заплющені. Беру мертве тільце й

кладу в ямку у дворі. (…) Найменші

структури мають вагу. Та тебе ніколи

не можна варіювати й поліпшувати. Не

можеш бути якоюсь імітацією. Мушу

напружуватись, аби в це вірити: жодних

модульованих клітинних кластерів,

- 139 -

жодних біосинтезів. Лежу на тобі. Твоя

стать — до моєї, і ми — одне з одним.

Хижаки. Рухаємось. І якщо відкрию

себе, ти, можливо, — там. Тремтимо.

Переламуємось удвічі. Іноді гадаю, що

ти — камінь. Тепер знаю, що —

поширюєшся, розгортаєшся, коли

відкриваєш мене, там є людина. Ось —

чується: передсердя та шлуночок,

слабко, наче секундна стрілка з іншого

сторіччя. Коли не впаду — підведусь.

Ось — відпускає. Ось — рухається: ми —

одні одне, одність, м’язи. Може, ти —

щось інше. Негативи повністю

розчиняються. Торкаюся твого

дитинства. Твоя мати і твій батько

разом у побіленій віллі. Якщо спробуєш

кричати, тебе всмокче в гравітаційні

поля, і ти зникнеш. Рухається.

Виривається. Беру твою руку й

торкаюся твоєї темряви. Ти —

натискаєш. Я — приймаю. Стискається.

Відпускає. Ти — проходиш крізь. (…)

Прокидаюсь із оркестром маріачі в

мозку й витанцьовую до сушарки для

- 140 -

посуду. Ще стоїть зелень перед вікном.

Ще усмішка та захоплення передують

граматиці. Ще — далеко до відчаю. Ще

— усе. Ще вряди-годи — здійснення

понад міру. Ще — передчуття милості.

Ще — ще. (…) Вони — непрактичні. Вони

— некорисні. Користуються нами:

зводять мости, будують мережі доріг та

міста. Вони передаються, протікають

повз, розпадаються. Ритми економік.

Мінімальні приватні екстази. Маргіналії

нових держав і панств, що такими не є.

Це — відчуття, сплутані з тканинами

організму, літа, що містять у собі зими,

зимові місяці, перетворені на роки, аж

доки — просідає дах. Хатні горобці

опускаються вниз лебідкою крізь

сніговій хитромудрими механізмами зі

шнурами. Луїза Левандер — мертва. (…)

Номер один падала крізь ніч на окраїні

нечитабельного та стала всіма тими,

яких намагаюся писати, коли більше не

знаю, куди мені звертатися. Номер два

була на третину — мрія, на третину —

спрага, на третину — могила. Закрите

- 141 -

яйце навколо своєї порожньої загадки.

Номер три: дві стопи під кутом 45

градусів. Канапа була коричнева й у

великі квіти. Я пробував торкнутися

великого пальця на нозі, та крикнув, що

немає нічого, що могло би мене

змусити. Ніколи не був гідний номера

п’ять, проте рухнувся ближче, так ніби

було можливо перестати думати. Тепер

— думаю пальцями й статтю: ці

одинадцять голок, що не дають тілу

розпастися. Che tempo, che tempo,

номере п’ять! Час до часу дорога

розділяється, проте не роздоріжжя

позначено на мапі. У кожному разі — по

дорозі в інший бік. До слова,

передають, що в Павії продовжуватиме

падати дощ. Номер шість — біля

світлофора. Ні вперед, ані назад. Іде й

іде, проте так і не виходить на сонце.

Номер сім називає його Брахман. Його

звати Ларс. Наші тіла сполучились і

зникли. Був не мусон. Були мла і кава в

термосі десь за Тьорном. Номер вісім

навчила мене примирення з тим, що

- 142 -

дозволяє нам падати. Розповім про

твою таємницю: удень ти — тріпотливий

датський прапор, уночі — камінь на

узбіччі дороги. Сьогодні вночі хтось

інший дасть тобі ім’я. Проте завтра —

розсієшся, щойно тебе вимовлять.

Номере десять, прошу пробачення,

проте не можу перестати писати про

тебе. Ти — модульна система, твої

частки простягаються в нескінченність.

Шкода, номере десять, проте твоє

життя не важить нічого. Синтезована

природа. Міх моїх тіней. Однієї ночі я

сплутав твої руки з цими сповненими

світла пластиковими шлангами, що

пульсують під баси на дискотеці в

провінції. Не хочу більше ніколи тебе

бачити. Номере одинадцять: пробач

мені за це гіпотетичне нанесення на

мапу. Усе стоїть у русі. Немає контурів,

в які я міг би тебе загнати. Ти —

константна ерозія. Контракція.

Експансія. І божественні абстракції

поваляться, їх відтворять і

поклонятимуться їм знову. Не

- 143 -

знищуватиму тебе. (…) Це скупчення

заяв могло бути граматикою для

якогось такого розпорядку дня. Енергії,

розподілені за новими схемами

розповсюдження. Та — не знаю. Щось

указує, шепоче, мигтить. Чуємо, коли

повертаємося. Ніколи не можеш бути

редукований до користі для когось. Ось

надходять теплі струмені. (…) За дві

хвилини настане ніч. Нічим тут не

володіємо, право володіння на правах

оренди стоїть на невидимому

фундаменті в блакиті. Послідовники.

Копіювальники. Тут — усе готово: липи

біля каналу, які дощ вистромлює із

землі. Дитина, коли йдемо з нею

центром. Стоїть і глядить, глядить і

затримується, так ніби є чекання — на

слово, звернення — аби щось вимовити,

прагнення — за чимсь, за чим прагнути.

Твоє горло працює. І якщо не маю

кохання, то що тоді означають ці

поштовхи, рука над головою дитини,

слова, що змушено виходять із мене?

Ось надходять теплі струмені.

- 144 -

Асиметрії працюють одна з одною. Та є

інші структури. Дні, коли я не виходив

за двері. Їжа на балконі. Консерви,

пластикові упакування, що завгодно. Та

тепер — рухаюсь і хочу простягнути

руки. Чого можу вимагати, якщо не маю

кохання? Приходжу до тебе. Не

відштовхнеш мене. Та про це писати —

просто погані переклади кількох днів у

червні. Яка різниця, що я і ти робимо?

Віддаємось одне одному. Мене

сплутують із батьком. Дитина — інше.

Луїза Левандер — мертва. Не можу

писати це інакше. (…) Нумо всі разом:

«А» (Australopithecus anamensis,

простий, наче камінь, що думає про

тебе десь далеко звідси). Нумо всі

разом: «B» (Базовий Об’єкт) — ніж, що

різьбить «C» (Чатвін, Брюс (1941-1989),

48-річна протяжність над землею).

Нумо всі разом: «D» (Девон: ані ночі

без грози та зливи), «Е» (Ерозія, 550000

кубічних метрів гальки, що вимивається

в дельту). Нумо всі разом: «F»

(Скам’янілості, коли рухаєш плече на

- 145 -

кілька мільйонів років запізно). Нумо

всі разом: «G» (Генний Потік і ті

обличчя, що навколо них кружляють:

«H» (Homo habilis у великому Нічому,

якого не було ніколи)). Нумо всі разом:

«J» (Юрський період), «K» (Крейдовий

період). Нумо всі разом: «L» (Люсі, де

вона сидить навпочіпки біля річища

відкриваючи свою першу устрицю).

Нумо всі разом: «M» (Мамонтова маса,

що в мені залишилася). Нумо всі разом:

«N» (Неандерталець, а коли кажу

«тіло», відповідаєш: «прохолодний

бриз»). Нумо всі разом: «O»

(Ornitosuchus), «P» (Плейстоцен: я тебе

кохаю, що би це не означало). Нумо всі

разом: «Q» (Величина Q та первісна

брижа: цифра перед одиницею, наче

переміщена в дзеркалі). Нумо всі

разом: «R» (Романська), «S» (Санскрит):

у царині сентименту з історичного

погляду не було зроблено жодних

поступів. Нумо всі разом: «T»

(Трицератопс, де рухаєшся над травою

перед тим, як зникаєш між сегментів).

- 146 -

Нумо всі разом: «U» (Ульвéн, Тор (1953-

1995), 42-річна протяжність над

землею). Нумо всі разом: «V» (ця

спроба Світового Порядку: я — лише

простий камінь, який говорить). Нумо

всі разом: «W» (WT-15000, що

підводиться та плескає руками). Нумо

всі разом: «X» (Ксолотл, заслинений

собака-провідник пекла, який

приносить костомахи для цих діб між

двох лапóк). Нумо всі разом: «Y»

(Іпсилон, сім’яне дерево для клітин і

антиклітин), «Z» (Zero Universe). Від

альфи до омеги — хай надходять

нескінченними теплими струменями.

(…) Я — стомлений. Ти — також. Ми

були стомлені три роки. Певними

днями це більше нагадує вправу з

письма, ніж шлюб, — кажеш. Двоє, що

ходять уві сні, які покладаються одне

на одного. Скільки, власне кажучи, від

нас залишилося? Кількасот грамів їжі.

Маслянка. Рисове печиво. Лампа, що

вимикається на ніч. Почати знову.

Вичистити душу і модні автошини. Не

- 147 -

зустрінуся з тобою ніколи, який

утрачений я не є. Ти, ти, ти. Неспокій,

що надходить блідими сірувато-

блакитними електричними струменями.

(…) Зникають. Поступове розчинення.

Стають більш і більш прозорими, висять

поволокою, наче щось із Японії. Під

липами, що зеленіють, можна знайти

кілька екземплярів, із яких залишилися

тільки нерви, наче вони — рештки

немодного текстилю. Легкі сірі гнізда,

що врешті закінчуються так, що не

можна сказати точно, коли.

Переміщуємо їх. Вони — з нами, коли

виходимо. Знищуємо їх, вони згоряють,

перетворюються на недешифрувальний

шлак. Вони розпадаються

несамовитими періодами напіврозпаду.

Вони зникають зі своїм маленьким

вантажем повітря та води. (…) Лампа,

що скоро згасне в западині без меблів

та вікон. Можливо, це —

бомбосховище чи позабутий

контейнер біля місця відпочинку за

Майнау. Поквапся писати, так щоб ми

- 148 -

не зникли: прізвиська, сленг,

перегріта порнографія. Та пальці —

опухлі, безвладні порожнини, наче

працювали в стерильному скляному

боксі в Державному інституті з

контролю за інфекційними

захворюваннями. Схудлий та

виснажений, злизуєш вологість зі

стін. (…) Поштовхи та зсуви. Змушуємо

себе, здушуємо себе, піднімаючись та

опускаючись одне в одного. Зонди.

Сигнали. У синь, у саму синь. Порожні

офіси кружляють. Модулі для

котируваних повітряних замків. Падає.

Теж падатимемо. Бачимо. Оптоволокно

для синтетичних дихань, коли читаємо

напис «Afsides» на могильному камені

біля церкви в районі Бромма. (…) Не

потрібно жінок-ведучих погоди, або

зрозуміти, куди дує вітер. Нас викидає

на сонце або ж розвіює в усіх

напрямках. Щось ламається. Починаю

знову. З’являється цілком неочікувано,

наче нещасний випадок. Порожня

сторінка, розбіг, ціль, збіг руки та

- 149 -

клавіш. Напрямок, лінія, слідую їй,

розгортаюся, поширююсь і лину,

живучи, живучи. Підходимо до дитини

й кажемо її ім’я. Коли кладу руку на

голову, мушу вірити в абсолютну

симетрію. І все починається заново.

Можу ще раз повірити в красу

нульового приросту й турботу, що б’є

через край. І якщо я був би змушений

продовжувати так писати, аби зберегти

це, — так, я би тоді не вагався.

Основний тон — здивування, голос, що

просить і прагне, твоя витягнута рука

глибоко з темряви. Ось надходять теплі

струмені.

● Перекладений текст — зі збірки

«Ось надходять теплі струмені» (2004).

- 150 -

● Анна Маттссон

- 151 -

- 152 -

падає крізь падає розбивається

- 153 -

- 154 -

скло межі вона падає крізь нього

падає розбивається лялечка падіння

дівчинка страх сильно об землю

діва з кулаками в мазуті

ходи будеш моєю сестрою в борні

- 155 -

ходи будеш тріскотливим гіллям

листям що палять ген там біля дороги

дихатимеш повітрям білим як ртуть

таким пронизливим та ясним

вдихатимеш мене у свою кров

тепер ти дівчинка-страх ти сказала це всім

- 156 -

і ти шкребла була всіх грюкала до всіх

зробила так що фарба зійшла з них

із дня на день дізнаєшся щось нове

нові назви птахів міст

сині та зелені плями граней

я бачила що ти танцюєш я тебе не чіпала

ти сказала що ти дівчинка-страх я тебе не чіпала

- 157 -

я тебе не чіпала ти сяяла в темряві

ти співала під землею я пішла від тебе там

і під твоїм асфальтом руки стали червоними

вони хапали мене крізь вікна в землі

- 158 -

хапали мене наче голоси та мýка

запрошення гулянки танцююча зграя

там будеш ти надіслала листа

надіслала насінини до своєї нової антарктики

- 159 -

у твоїх венах — страх

твоє лоно сяє страхом

раптом стала ти дитиною з мантією

що впала коли тебе відкрили як статую

складену з трави мармуру плоті

погляди що пронизують страхом — до закам'яніння

- 160 -

каменується криками рідних та близьких

тебе колишуть насиллям

невдовзі триматимуть за руку любу дівчинку

перед тим як утечеш від них у бік штреки

- 161 -

а штрека стала морем із небом

небо стало синім картоном

а за ним починає горіти

горять фабрики склади будинки та руки

- 162 -

несила нести бобра

чаплю журавля

можливо нести як слова в роті

довго нести їх над водою тримати

з листочками лискучими

в’їжджаємо в нові назви

у повітрі страх лежатиме похований

і крізь усе коріння що пробивається

одна насінина на кожен день

що побував із твоєю печаллю

ось там ціле твоє життя в лісі

● Перекладений текст — перша частина збірки поезій

«Gränsglaset» [«Скло межі»] (2009)

- 163 -

- 164 -

● Ульф Карл Улов Нільссон

- 165 -

- 166 -

МОЄ ЖИТТЯ БУЛО ДОБРИМ

Моє життя було добрим, але все зруйнувалося, коли мене поховали живцем.

Я щоранку вставав, снідав і чистив зуби, але потім мене поховали живцем.

Я їздив автобусом на роботу і з роботи, але потім мене поховали живцем.

Я грав у пінг-понг і футбол, я їздив на велосипеді, читав книжки і засмагав

улітку, я прибирав і готував їжу, я добре спав ночами, але потім мене все одно

поховали живцем.

Моє життя було загалом і в цілому добрим, воно було практичним, мене

обійшли голод і бідність, але мене не обійшло те, що мене поховали живцем.

Була тільки одна-єдина річ, якої я хотів уникнути у своєму житті, — щоб мене не

поховали живцем.

Я попросив лікаря проконтролювати, що я точно мертвий, аби мене не поховали

живцем.

Я сказав лікареві не тільки механічно поміряти пульс і перевірити зіниці, а

справді ґрунтовно й ретельно оглянути, що я справді якимсь чином не живий чи

міг би ожити і що немає якого-небудь ризику, щоб мене поховали живцем.

- 167 -

Я сказав своїй дружині, щоб вона довго вартувала біля мого мертвого тіла, аби

впевнитися, що я ніколи не прокинусь у труні і не побачу, що мене поховали

живцем.

Але, попри мої намагання, мене поховали живцем.

Більша частина мого життя була доброю, але не кінець, бо мене поховали

живцем.

Мене обійшли пограбування, вбивства й насильство, мене обійшли тортури,

електричний стілець, повішання, розстріл і розбиті надколінки, але врешті-

решт мене поховали живцем.

Мене обійшов термін у в’язниці, але мене поховали живцем.

Мене обійшли війни, але мене не обійшло те, що мене поховали живцем.

Єдине, чого я не хотів, було прокинутися два метри під землею і побачити, що

я не труп, а мене поховали живцем.

Думаю про своє життя тепер, коли лежу тут — похований живцем.

- 168 -

БАТЬКО

Що залишив батько по собі? Нічого.

Що казав батько? Чого хотів батько? Нічого.

Чим цікавився батько? Нічим.

Що робив батько? Нічого.

На що сподівався батько? Чого прагнув батько?

Що гадав батько про дитину? Нічого.

Який подарунок хотів батько на день народження? Скільки грошей заробляв

батько? Скільки заощадив він? Нічого.

Чого батько хотів досягти? Чого він прагнув? Нічого.

Що дарував батько дитині на Різдво? Нічого.

Ким був батько за професією? Ніким. Він просто помер.

Як багато знав батько про космос? Як багато знав батько про Другу світову

війну? Що йому було відомо про готування їжі та рослинництво? Нічого.

- 169 -

Що знав він про автомобілі та кораблі? Що знав він про жінок? Що знав він про

полювання та риболовлю? Що знав він про релігію? Нічого.

Що цитував батько з Біблії кожного Різдва? Нічого.

Що сказав батько у своїй весільній промові? Нічого.

Що було написано в батьковому заповіті? Нічого.

Наскільки кохав батько матір? Наскільки кохала матір батька? Нічого.

Наскільки ненавиділи вони одне одного? Нічого.

Що означало для батька слово «мораль»? Нічого.

Що означали слова «батьківська відповідальність» і «опіка»? Що означали

«гумор» і «виховання», що означало слово «нестача»? Нічого.

У чому полягали батькові разом узяті намагання? Ні в чому.

Наскільки хвилювався батько, коли дитина була хвора? Ніскільки.

Скільки розповідав батько про своє власне дитинство? Ніскільки. Він помер. Він

просто помер.

- 170 -

Наскільки тужила дитина за батьком? Ніскільки. Він помер.

Що сказав батько за секунду до смерті?

- 171 -

КІНО

Я частенько ходив у кіно, але ніколи не був цього свідомий.

Була кров жертви в автомобілі й навіть на взутті підозрюваного, але ніхто про

це не знав.

«Арсенал» виграє Кубок володарів Кубків 2022 року, але це ще нікому не

відомо.

Я люто заздрю своїй подрузі, але вона цього геть не тямить.

Можна зготувати страшенно смачну їжу всього за 20 хвилин, але ви про це,

можливо, й не знали.

ЄС удасться розв’язати питання про загрозу кліматові, але нам про це взагалі

нічого не відомо.

Саме цієї миті десь є прекрасна жінка з Гельсінкі, яка «зі свічкою» шукає

чоловіка точнісінько саме мого віку, але це більше, ніж мені відомо.

Пожежа не становила жодної небезпеки для гостей чи персоналу, але вони ж

не могли цього знати.

- 172 -

Мій чоловік обирає роботу, а не наших дітей, але я роблю все, що можу, аби

приховати це від них.

Коли ми сіли в літак, у мене з’явилося передчуття, що щось не так, що ми

впадемо прямісінько в море і всі помремо втонувши, і це, власне, виявилося

цілком вірно.

Одного дня я одружився, у мене народилися близнюки, і, кажуть, я навіть

відремонтував підвал, але всього цього я взагалі не пам’ятаю.

Іншого дня я три години просидів нерухомо у своїй власній кухні, і ніхто інший

про це не знав.

Одного разу я якраз мав чистити зуби, коли раптом зрозумів, що кожнісінька

людина точно знає, чим я займаюся.

Іншого разу я інкогніто грав настільний теніс.

А одного разу одна газета хотіла взяти в мене інтерв’ю, але, на щастя, я про це

дізнався раніше.

Одного дня я вдав, що роблю звук радіо гучніше, тим часом як я насправді його

стишив.

- 173 -

Якось я був на сто відсотків упевнений, що пробіг Стокгольмський марафон, що

я, власне, й зробив був.

Іншого дня я голився і неофіційно, і in blanco.

Одного дня я збирав чорниці — наскільки мені відомо, це було під псевдонімом.

Одного разу я досить тупо вдав, що не маю найменшого поняття, що таке,

власне кажучи, зубна щітка.

Одного разу я вирішив дозволити своєму нюхові бути більш спонтанним.

Одного дня я закреслив числа 2, 6, 11, 19, 28, 34 і 13 про запас, що, як

виявилося, стало тим, що в майбутньому зробило моє життя вартим його

прожити.

Одного дня я відкрив таємний магазин спорттоварів, якого не було видно

ззовні.

Одного разу я вдав дурнішого, ніж я є, хоча насправді було якраз навпаки.

Одного разу я зробив одну штуку, одну штуку та й усього, більше розкривати не

хочу.

А у мить смерті я запланував поблефувати, буде справді прикольно побачити,

чи блеф вийде.

- 174 -

● Фредрік Нюберґ

- 175 -

- 176 -

(Один)

Тепер коли лише падає дощ

раптом розумію що існує

два способи щось писати

Ранок і можна схилитися

над письмовим столом і занотувати місяці

і роки У такий спосіб вказувати на

дійсне історичне минуле — спосіб

віддалитися від стільки всього в рамках поезії

тому це — спосіб писати

про особливу форму розчарування

Жест Річарда Ніксона біля гелікоптера

у серпні 1974 року

Пообіддя також у рухах дерев

за вікном Вітер нічого не каже

про решту нас — він проходить

крізь наше волосся — він забувається

Це — неуважливе писання

можливість наблизитися до дитинства

і самотності

Літо що поступово займає

дедалі більше місця в запаху хат

- 177 -

(Два)

Усе що пишеться (і читається)

є в той чи інший спосіб дивне

Писати про рідний край

або про те місце в якому якраз випало перебувати

є найдивовижніше адже він цілий час є неподалік

адже його так легко можна перетворити на цілий ланцюжок подій

Можна навіть нерухомо сидіти

на пожовклому газоні й просто чекати на зміну погоди

Ціле оце міркування одначе легко розкритикувати

адже здається що воно ґрунтується на уявленні

що всьому тексту (поезії) цілком мало би бракувати

подвійної жестики —

але все одно

- 178 -

(Три)

Питання в тому чи можу я писати

коли я нещасний

а чи щастя —

походження всього мого вірша

І цього літа я

думав про комарине тепло озер

і цього літа я

іноді обідав у своїх батьків

Гадаю тепер що

нерухомо лежатиму довго

Усе ще дихаю — хоча

переважно потай

наче підпільний торговець

- 179 -

(Чотири)

Намагаюся не тримати їх цілком нерухомими

просто роблю так щоб вони (слова) скупчувалися навколо чогось

особливого (теми) ідеї що має таку

несучу силу що вона

принаймні частково

може замінити погляд людини (твій)

коли вона відвертається (і від мене)

- 180 -

(П’ять)

Через свій спосіб писати я завоював авторитет обережного Якби це було

правдою (а я не кажу що так не є) то це могло би стосуватися тієї ланки що

завжди веде від життя до поезії Тож уся ця обережність помітна крім як у

стосунках із іншими людьми також у тому вірші який я пишу Але як тоді

проявляється обережність? У житті в розмовах у кафе можливо найбільше

як тиша але також у вірші вочевидь проступає ця тиша — завжди перебивати

свій хід думок — написати таке речення як кольори підсилюються в животі

вважається мабуть обережним Поезія одначе ніколи не може цілком стихнути

якась частина дійсності мала б охоплюватися навіть таким реченням як оте

вище Також на свій захист я хотів би вказати на сумнівність називати когось

чимось виходячи з очевидної відсутності Але висновком усього цього мало б

усе одно стати те що ця моя обережність призводить до уникливої можливо

навіть заколисуючої поезії Але чіткість якраз оцього окремого вірша можна

мабуть сказати вказує на можливу протилежність Тож усе це мною сказане є

неправдою або ж я геть не обережний

● Перекладені тексти — цикл «Ротори. Рухи 1-5»

зі збірки поезій «Інша практика»

- 181 -

- 182 -

● Раґнар Стрьомберґ

- 183 -

- 184 -

ПОЗА БУРЕЮ

Поза бурею немає óбразів

Дай мені силу прибити

ці хмари

до землі

Ти — єдине, що співає

Стрілка часу обертається, тарілка складається

на підлозі, злітає на стіл

Риба проростає на білому блюді, сяйлива

і сильна

- 185 -

ДОРОГИЙ ТЕО

Приходжу додому. Сліпа кімната. Грубі й бліді

меблі. Тверді й чіткі квіти у вазі на столі.

І черевики муляють порожні, ще теплі

після довгої прогулянки у звичайному, яке

намагаюсь описувати, де прозирає.

Надворі: ясні, як лід, липи, сині осики

у парку санаторію за секунди до снігопаду.

Роз’єднані темні хмари,

і замерзлі слимакові сліди тягнуться через доріжку

гублячись серед каміння.

Біле й карликове

сонце.

Шубертова погода.

20 квітня 1980 року

- 186 -

ПІДВЕДИСЯ!

Підведися, Катулле, приведи свою

пісню у воєнний стан

і йди до неї, до свого

горобчика

Жовтоокої

Твої рядки, де все існує

за палаючою зеленню,

не вийдуть із ліжка

і сьогодні

Твої ночі: вулканічні

фрагменти довгого життя

під водою,

кров — солодка й темна

там унизу

Твій день у розрізі: під-

датися повітрю, світлу

і вітру

Іти за синню в слідах

крізь пісню

І йти до неї

Жовтоокої

- 187 -

СВІТ?

Світ?

Він не знає,

що народжується

у моєму погляді

Але радість —

ніби

він слухає

*

Світ?

Він — нетутешній

Тварина потягується

у сні з крові

Літак заходить на посадку

у натюрморті Сезанна, зникає за

синім лимоном

Розмова про все, що втрачається

Привидове дитинство

І кімнати,

заселені

ніби

невмирущими небіжчиками

- 188 -

НОВОРІЧНИЙ ВЕЧІР 1988 РОКУ

Зима-назадгузь

Уявлені зірки

збільшують відображення

у вітрині Небіжчик устає на ноги

Вбивця веде за ним поглядом у самий

сон, в якому сніги стиха

піднімаються

Ще кілька облич

залишається там усередині Розмовляємо куримо рахуємо

своїх небіжчиків

Той і той і той

Чи повернуться

імена й очі їхні?

У кожному вікні —

місяць

Той і той і той

- 189 -

НЕ ПАМ’ЯТАЮ

Що тепер, бідолашний Катулле,

змушує твої руки так збіса труситися?

Старий ти чи просто мерзнеш?

Мені зачинити вікно чи помогти тобі лягти?

Повітря, чорне, рухається деревами

зовні

Не пам’ятаю Не пам’ятаю Пам’ятаю лиш

усіх спогадів цілковитий брак

розпачу: було пообіддя з іще затіненою

землею, порожні

і довірчі дороги

крізь інший світ

- 190 -

НІЧОГО/ЩОСЬ

Скрізь смерть і безладдя

Не приховувати нічого і приховувати щось

у світлі забуття

Безладдя і смерть скрізь

Скрізь молитва про — хай би ніколи це не закінчувалось

про — не приховувати нічого і приховувати щось

у світлі забуття

11 лютого 1980 року

- 191 -

ЗОВНІ — ДИХАННЯ

Зовні

немає точки,

з якої можемо розглядати

ідеї про строгий порядок,

народжений із доброзичного хаосу

Обличчя сичить

і гасне

Тінь витягується

і одним кроком долає вулицю

Знати когось,

як я — його, бути його квапливим життям, його промовистою раною

Там усередині — смерть

Яблуко Склянка Ніж

Ти залишаєшся, Катулле, ти — усе, що залишається

від тебе

Яблуко червоне Склянка порожня Ніж вологий

Стіл має свою вагу від жовтого світла,

що дме через вікно

Не пам’ятаю Не пам’ятаю

- 192 -

НОВОРІЧНИЙ ВЕЧІР 1989 РОКУ

Серйозно кажучи, Катулле, — це має зображати Судний день?

Де лід? Вогонь?

Той, хто очікував побачити, як валяться міста і зірки,

мабуть, розчарується, це — річ ясна.

Ніяких тобі голосів сурмових, ніяких клятих соляних стовпів.

У цілому все — як раніш.

Єдине, що відрізняє цей ранок від усіх інших, —

хмара, яку, — можеш присягнутися, — ти ніколи не бачив раніше,

що вклинилася між двома гілками.

І жінка йде вгору схилом із взуттям в одній руці.

Жодних звірин, жодних блискавок.

І чоловік, який і очей не склепляв, виходить на балкон.

Жоден тобі кістяк не злягається на вулиці, жодні вершники не женуть щодуху небом.

І автомобіль зупиняється якраз навпроти брами, не вимикаючи мотора.

Жодного льоду, жодного вогню.

- 193 -

Тільки ти випадком виглядаєш із вікна

і бачиш неділю з деревом посередині.

- 194 -

СУПЕРМЕН — СИЛЬНИЙ?

Чи можеш стати тим, ким був?

Чи можуть янголи плавати?

Хочу пити твоє обличчя, їсти твій погляд

Хочу вести вказівним пальцем по твоєму життю,

як по книжці іноземною мовою

Кожне слово є замість миті

Пишу все, чим не можу бути

і це — ціле моє життя

- 195 -

ГОРГІЙ

Не вірте поетам:

птахи не вміють говорити,

а дерева, на яких вони сидять, —

це дерева,

а не трикляті проповідники великих таїнств

Світ

не має іншого внутрішьного боку,

крім споглядачевого погляду,

й аби вулиці змінили напрямок,

вистачає обернути дорожні знаки,

чим щовечора

і займаються нарики,

не згадуючи ні Геракліта,

ні Маркса думкою.

Тільки той, хто не знає, хто він,

бачить себе в хмарах

і камінні,

аж доки є він скрізь

і ніде

хмари і каміння,

тим часом як

кожна мить поза

білою плямою тіла в темряві

- 196 -

є окликом янгола,

якого інші приймають за сороку,

зі своєю безсмертною душею,

наче зі срібною ложкою

у дзьобі.

- 197 -

ПРОГНОЗ

Хвороба зачиняє двері

і відчиняє вікно,

безстороння, як протяг

Погляд блукає

танцюючим повітрям і пташиними тінями

до іншого року — з іншими голосами й автомобілями

з іншої вулиці, схожої на цю

з клином неба між будинками з каменю та скла

«Швидка» стоїть із задніми дверима широко розкритими

годинами

біля брами навпроти

Усе — приготування, ніщо не здійснюється

Крізь шпарки у вітрі тече ветхе світло

Смерть — книжка, про яку всі говорять, проте ніхто не читав

- 198 -

ЦЕ — ВІРШ БЕЗ ЄВРОПИ І

Тихий вирізаний грім

залишається лежати на тротуарі

У дійсності

красуня на плакатах —

чоловік

Аллах в’їхав у квартиру внизу

Не приходь потім і не кажи,

що я такий

фантазер

Я — з майбутнього

зі смертю, що наступає мені на п’яти

Ім’я затіняє тіло,

а різниця між ними

має останнє слово

Історія ушкоджена серйозніше,

ніж ми гадали раніше,

і, можливо, більше ніколи не зможе грати

Та нема причини

упадати в паніку,

бо після Маркса прийшов Фройд

- 199 -

Вічність

просто буде змушена

брати більшу відповідальність

у майбутньому

Обличчя,

якого не впізнаю

крізь вітрове скло біля переходу

перед тим, як світло

устигає перемкнутися

на осінь, —

твоє

Так відсутність

стає нам у поміч: запізно

і без слова

пояснення

- 200 -

ЛІТО ‘94

Один із богів

блукає серед нас

у вигляді кота.

Інший — жовтоокий:

сидить прив’язаний і кудлатий

у тіні

висунувши

товстий рожевий

язик

Це літо подумало про все,

як тітка, в якої живеш

дитиною, коли мама лежить хвора

- 201 -

Сфера зірок згинає нескінченно велике,

коли небо темне

Ми — щасливі слуги зрадливо простого

Не та пісня виграла

Острів Дунсьó, 25 червня 1994 року

- 202 -

ЧОТИРИ ВИДНОКРАЇ

Дитячі валянки в кутках і під столами

малюють крейдами ці розгонисті думки,

що наче тупі качки, які невтомно плавають

на рифленій поверхні ставу

*

На порожній шлунок робиться більші кроки

Пізнай себе не впізнаючи себе

Заблукай у дощі

Побач, як закриті й податливі дерева —

стомлені од птаства

Залишаються: дерева, не бачити їх

і ліс, його теж ні

*

Напевне ж дні та ночі —

руки, тверді та добрі

Напевне ж усе між небом та землею —

небо та земля

*

- 203 -

Не тримай слова, пісню збережи наостанок

Дерева не кажуть нічого,

крім як у поганих віршах

Це — один із них

Дерева напевне ж щось кажуть,

що — не знаю,

проте звучить, як

вітер крізь них

у Пета й Ніни, 14 квітня 1974 року

- 204 -

Від смерті очікую тільки

смерті. Історія більше мене не цікавить,

сам скоро — історія. Муха на бутерброді,

вени на руці, те, що кава смакує

пообіддям уже вранці, —

ось моя релігія.

Ґрадо, 29 вересня 1995 року

- 205 -

Карлу Веннберґу

НАЙМЕНШЕ ЗА ВСЕ

Ніколи про смерть

не хотів я говорити

Про смерть —

найменше за все

А про звук, коли зірка

пропалює зірку

А про дружбу

між хвилями

між квіткою

і зірваною квіткою

● Перекладені тексти — з так званої «Катуллової трилогії», що називається

«Вартість перевезення скульптури слона в натуральну величину» (як і

збірка 1996 р.) і містить три збірки («Жовтоока» (1990), «Я — з майбутнього

зі смертю, що наступає мені на п'яти» (1993) та «Вартість перевезення

скульптури слона в натуральну величину» (1996)).

- 206 -

● Маурітц Тістельо

- 207 -

- 208 -

Смертельна пісня

«І не думаю робити ”пристойних” акцій, так званих ”законних”. Ціле моє життя

було незаконне — з самого того часу, коли я вперше врятувалася втечею та

- 209 -

була змушена спопелити свою ідентичність і свій вік.» А. Ґ. «На мою думку,

наше кохання — сильніше, ніж узяти й перелякатися всього важкого, крізь що

ми пройшли. Сподіваюся, літаєш серед мрій, багатьох-багатьох поцілунків під

- 210 -

снігом, хочеш качатись у снігах зі мною.» К. Яке полегшення в тому, щоб дати

пожмаканому бути пожмаканим замість того, щоб розгладити, вичистити,

зішкребти, так що залишається тільки скелет. Гадаю, в мене — барвистий

- 211 -

скелет.

Що скелет стає білим щойно, коли смерть плюне на веселку.

Уночі ми з тобою говорили про те, як це було би — мати дітей у в’язниці. Ти

- 212 -

зателефонувала адвокату й запитала. Пологи відбуваються в шпиталі. Потім

дитина перебуває у в’язниці з матір’ю. Ти не хочеш мати дітей у в’язниці. Не

довго залишилося до акції.

- 213 -

Твоя група зібралася на вихідних. Я теж хочу зробити акцію.

Що за акцію? З ким? Маю право на насолоду. Моя насолода не є незаконна. Моя

насолода — потік теплих хвиль. Відчуття — бути без вини.

- 214 -

Гуляємо в лісі. Роздягаємося. Бігаємо голі серед дерев. Кохаємось у моху.

Вітаємося з бігунами. Корчимося від сміху.

Смуток — не перешкода для продовження стосунків. Часто смуток є настільки

- 215 -

темний, що в ньому можна віддзеркалитися. Як у темному озерці. Там можемо

рухатися по чорному дзеркалу.

Уранці сиджу в трамваї дорогою на роботу, міркую, кажу собі, що мушу діяти.

- 216 -

Стати активістом.

Моя сестра сказала, коли ми сиділи в індійському ресторані, розмовляли про

кохання, що не вірить у кохання між людьми, які мусять підтверджувати одне

- 217 -

одного, цілий час оспівувати іншого.

Вона сказала, що знає багатьох, які звели своє кохання на підтвердженнях. Я

відчув, що вона попала в «яблучко». Я якраз отримав твоє повідомлення «Ти

- 218 -

так мені подобаєшся» і відповів «Ти так страшенно багато означаєш для мене».

Я зрозумів, що моя сестра стала розумнішою, ніж я.

Це мене втішило.

- 219 -

Кажеш, що можу завести дітей із ким-небудь іншим, оскільки не хочеш мати

дітей тепер. Що ми все одно можемо бути разом. Кажу: «Побачимо, мати дітей

я волів би з тобою.» Ненавиджу «Побачимо». У певні миті є відчуття, ніби я

- 220 -

бачив тебе востаннє. Ніби я вже почав тужити за тобою.

Разом приймаємо душ, сидимо на підлозі, даємо воді стікати, переливатися

через м’які груди, округлий живіт, сплутане волосся. Після цього збираю своє

- 221 -

металеве відро з пензлями та пряжею, виходжу, аби спробувати знайти акцію,

акцію, яку я готовий підтримати, коли мене притиснуть до стінки, коли мій

барвистий скелет буде помальовано на біло, мене попередять про брак робочих

- 222 -

місць, а тебе посадять через покращення збройної машинерії шляхом

виведення її з ладу. Блукаю восени, запитую дорогу, візьму участь у будь-якому

активізмі, такому ж барвистому, як і мій скелет перед тим, як смерть плюне на

- 223 -

● Перекладений текст «Смертельна пісня» — зі збірки поезій

«Дванадцять любовних віршів та одна смертельна пісня» (Monolit Förlag)

веселку.

- 224 -

● Крістіна Фалькенланд

- 225 -

- 226 -

● Перекладений текст —

початок збірки «Ve» («Горе»)

— Без обличчя, де я сиділа

і просила пробачення

— Клади легкі ваги поверх важких

— Немає спочинку всередині звуку

чи зовні

— Немає нічого темного

тут згадувати

Сплячий на горищі

слухає мої спокійні

подихи

— Я окреслила

годину випадку

- 227 -

Кохання над усіма проведеними межами

Не відпускаємо

воду,

доки вона не закричить од болю

— Може, якби я втопилась

у самоті та бруді

і в моє обличчя б увігнали гачки

і підтягнули ближче

— Ніщо не стоїть на своєму правильному місці

— Тож холод є утверджений

і всюдисущий

— Чи був хтось, хто вірив тобі?

Ні, не було взагалі нікого,

хто вірив мені

— Тільки тому, що ти би мене чикнув, любчику

— Як могтиму тепер утішати

і здіймати своє тіло дугами?

— Я сказала, що я —

- 228 -

звідкись-інде

і що я забула, як називаюся,

коли ти дав мені ім'я —

визнати

— Я чула, як він пересував

каміння горищною підлогою

прямісінько над моєю головою

— Ось він знову стоїть зовні,

свистить, насміхається з мене

— І я похилилась уперед,

аби понюхати

велику й чужу

квітку

— Відчиняю двері:

тут себе не впізнаю

— Я народилася беззуба

і жила без зубів

Я постійно плакала

З моїх долонь падали отрута і земля

- 229 -

— Хочеш вийти на світло?

Хочеш, щоб тобі обрубали копита?

Хочеш ніколи вже знову не побачити свого любчика?

— Порожнеча, що оповиває нас,

має заховане щось

у блискучому пакеті

за спиною

— Спиляти тишу зі своєї пам'яті

— Куб складається,

і показується вхід

— Зараз ми — глибоко внизу

Ми не повернемося

— Провести сном по хребту

і чогось собі бажати

— А опісля

лежатимемо нерухомо

і зовсім не розмовлятимемо

— Імені не можу сказати

- 230 -

— Немає чого розгортати

Я обіцяла не казати нічого

Не казатиму нічого

— Пестощі, що ніколи

сюди не підходили,

а зупинялись, як гра тіней,

біля дверей

— Та моїм доказом стануть

замкнені двері

— Ти покликав мене моїм правильним ім'ям

тільки для того, щоб викрити мене?

— Обіцяю тобі безсоння

Усе відплачý

— Сліпі осліплять мене

Зв'язані зв'яжуть мене

— Оборонятимешся

Знаю

Перетворишся

і станеш нечітким

- 231 -

— Залишатимешся?

Побачиш

Не мене, а моє

Не тебе, а все з твого

— Ти ніс мене дуже довго,

потім — тріснув

до того, як навіть устиг передчути,

що таке терплячість

— Він, мабуть, зачув нюхом

мою кров

Його красне обличчя розламується

на злі призми

— Гадаю, його мýки

бачити, як я живу,

тепер немає

— Роки йдуть колами

— І настає ніч

Рать — сильна в темряві

— Обійти звіра

- 232 -

Це гра задки

Увесь пісок, який ми зібрали, розчиняється

— Отоді притьмом проступає холодна зброя

глибоко серед тіней із мішковини

— На сонці я була шматком м'яса,

що оброблялося руками

— Ти кажеш: устань

Кажеш: сядь

— Поза точками, де все пожовкле

Жодних дверей, жодних вікон

— Змінімо знову волосся та шкіру

Те, що здебільшого було неспокійною грою

на початку

— Стільки й стільки днів

до того, як затупів ніж

— Роби, що можеш, зі мною

— Коли запалюється світло,

- 233 -

долоні хутко забираються

— Одне продовжується: ти зникаєш

Одне продовжується: що час скінчився

для гри

— А потім я залюбилась у тебе

А потім ти відчинив

заборонені двері

і запросив мене ввійти

— Тому мені сниться, що я забула

І я забула

— Що встигну подумати?

Не встигну подумати нічого

— Сума теплих тіл

цими днями

— А якщо не пам'ятаю

Тримай тканину близько до мене

— Хтось плаче в моє горло

- 234 -

— До тебе, розіп’ятий розтягнений,

щоби ти запестив мене

до шалу

— Великий жалібно будить мене

— Я знаю, що — не сама,

проте тут усередині не буде місця нікому

— Доїдай же

своє закурене серце

— Хочу поговорити про те, що сталося зі мною

уночі:

мене грубо розбудили

Це ніяк не стосується мене

— У мене було достатньо часу,

аби зужитися

— Та я ще можу одкрити ту решту

мого тіла,

що може казати «так»

— Як останні слова: тобі більше не снитимуться сни

- 235 -

— Іноді я бачила, як

стою у твоєму тілі й усміхаюся

— Та священик прислухався

до свого розуму:

по ста роках сну

він кричить своє «ні»

— Ця лінія — зламана

— Хтось з’являється

з жовтим попередженням

у своєму тремтячому дзьобі

— Він просив пробачення

за десять затаєних

пальців,

і я знаю,

що він у цьому не винен

Я знаю, що переможець

отримує право з’їсти власну плоть

як заплату

— Ще одна ніч із більшою кількістю подихів,

аніж хочеться рахувати

- 236 -

● Памела Ясков’як

- 237 -

- 238 -

Околиці сплять

Спірея беззвучно спіреїть а люпин люпинить

на нічийній землі між землею і містом

оточеним тихим каналом. Удари голубиних крил

і пагорби. І шурхотіння автостради

у потилиці. Пишні квітники ближче до міста.

Земля пропала з виду. Досить далеко від моря.

- 239 -

Клер спить

Вона днями стоїть на балконі

уявляє собі комету курить коли

немовля спить. Зморшка біля вуст і

темне коріння світлого волосся. І дим

що в’ється вгору вгору геть. Сліди лаку

на її пальцях. Уявляє корабель

у зоряному хвості комети.

- 240 -

Роз-Марі спить

непробудним сном довгим і порожнім як коридор

під час канікул. І груді туляться одна до одної

пласкі й уразливі як тюленята. Туш в оці.

Тільки п’ятнадцять літ і — без снів.

- 241 -

Стара спить

чекаючи на ранкову зорю і на Нього

який зник із карти дуже юним. І

дім дихає підмурівком із природного каменю. І

тумани важкі від вологи над кам’яним двором.

Очиток заяча капуста й кілька опушених

назв яких ніхто не знає з Еланду.

Запах пожеж що ніяк не зникає.

- 242 -

Антени

торкаються хмар. Сягають їхніх м’яких животів

що витають над дахами. І каштан вимкнув

свої лампи. Знову канікули й чайки

ячать.

- 243 -

Грилі —

сірі скелети вечора. Усі були там напарфумовані

у білих штанах білих кросівках і сандалях-сандалетах.

Усі прийшли. А тепер усі сплять — або майже. І дорожній рух

тихо пропливає повз. Між світлами є вузькі проміжки але

то один то інший уранішній кемпер рухається

по-тваринячому крізь туман.

● Перекладені тексти —

зі збірки поезій «Suburbia» (2001)

- 244 -

● G=T=B=R=G

- 245 -

- 246 -

Нуль три один

- 247 -

- 248 -

Дзвоню і слухаю, і Гетеборг каже:

«Без проблем, приїжджай».

зараз будемо робити тільки і виключно таке на що маєш охоту

- 249 -

Певні матеріали — типові для західного узбережжя. Пластмаса, камінь,

дерево,

тканина, сталь.

Мікропора, тирса, гравій.

Шкірою цілий час відчуваються морські матеріали.

Від чого вмиралося до раку?

Від чого вмиралося до того, як раки чіплялися до ніг?

На західному узбережжі є три типи людей: радісні, дурненькі,

ущент знищені. Для людей, які більше не можуть,

є окремі приміщення.

Також є тіла, що не символізують

сучасної географії.

- 250 -

Гетеборг — місце геть невідоме. Бруківка і туристське

прагнення бруківки.

Я збудувала це місто для тебе. Я була на чолі роботи.

Там, де воно знаходилось, я потім дала мікропорі прорости із землі.

Від чого вмиралося до водіїв вантажівок?

Від чого вмиралося до смерті «стрибнути-з-мосту-Ельвсборґ»?

Риб'ячий запах.

З'їсти рибу.

Відчути рибу в тілі.

З'їсти її.

Покласти рибу до гаманця.

Потерти її об дебетові картки.

- 251 -

Гетеборг страх як гарно виглядає в довіднику.

У порту є жахливо великі кліщі.

Великі, як приватні авто.

Серед верфей є жахливі історії.

З чого жилося до рибної індустрії?

З чого жилося до того, як перша людина зрозуміла,

що у воді є золото?

Гетеборг говорить точнісінько, як я.

Гетеборг не має очей.

Можливо, хрещено нас ім'ям «Швеція».

Я збудувала це місто для тебе.

Першої ночі після того, як ми зустрілись, я проклала тротуари.

- 252 -

Стояти посеред площі та непокоїтися.

Вилізти на спину «Мідної кобили».

Послатися на порядок престолонаступництва.

Від'їхати верхи до Ґустава Адольфа.

Стати на перешкоді його вказівному пальцю.

Певні форми голів наявні передусім на західному узбережжі:

кулеподібні, скупенькі, з дуже виразною щелепою.

З чого жилося до бабів-грім?

З чого жилося до риби в сухарях, панірованої риби

і риби в панірувальних сухарях?

- 253 -

Певні матеріали повністю проникають у кровообіг.

Перебувають там розмовляючи діалектом.

Тупість звучить, як Гетеборг, коли хтось намагається її наслідувати.

Можливо, розраховували ми на Швецію. Креветки і туристське

прагення креветок.

Гетеборг дуже гарно виглядає на листівках.

Є три типи жартів, які можна вшкварити про західне узбережжя:

«Бельман, гетеборжець і риба...»

- 254 -

Від чого вмиралося до естрадної поезії?

Від чого вмиралося до того, як особи, які прагнули стати рок-зірками, дістали

ручку

і папір?

Я збудувала це місто для тебе. Додала скісне світло

і мжичку.

Там, де ми пройшли, я посипала тирсою асфальт.

Відчинила потім ворітця і випустила звірину на манеж.

Були тварини, які не хотіли символізувати сучасного спектаклю.

Від чого вмиралося до «Чалмерського кортежу»?

Від чого вмиралося до того, як «чалмерсисти» стали частиною

містобудування?

- 255 -

У парку є споріднені з кліщем тварини.

Великі, як офісні приміщення.

Є жахливі історії про Парк «Замковий ліс»,

Парк «Садова спілка», Сальтгольмен.

Гетеборг звучить, як я, коли сплю.

Гетеборг усе ще в слухавці.

наступного разу коли прийдеш залишися трохи довше

● Перекладений текст — із книжки

«Ett tunt underlag» [«Тонкі основи»] (Förlaget Attåt, 2009)

- 256 -

● Йоганнес Анюру (Johannes Anyuru) народився 1979 року, мешкає в Гетеборгу. Дебютував

2003 року збіркою поезій «Тільки боги — нові». За нею вийшли збірки поезій «Омега» (2005) та

«Міста всередині в’язниці» (2009).

● Дáвід Вікґрєн (David Vikgren) народився 1975 року в Норрботтені на півночі Швеції, мешкає в

Гетеборгу. Дебютував 2002 року збіркою поезій «Для майбутнього антропологічного

дослідження». За нею вийшли збірки поезій «Порядок» (2004) та «Лекція в домашніх умовах»

(2008).

● Сара Галльстрьом (Sara Hallström) народилася 1979 року, мешкає в Гетеборгу. Дебютувала

2004 року збіркою поезій «Vi måste ha protein». Звідтоді видала ще дві збірки поезій: «Rötter

smälter» (2007) та «Torg, korg, eko» (2010).

● Лінн Гансéн (Linn Hansén) народилася 1983 року, мешкає в Гетеборгу. Дебютувала 2008 року

збіркою поезій «Постукати по дереву». Входить у літературний колектив G=T=B=R=G (разом із

Кристофером Фолькгаммаром та Атеною Фаррохзад).

● Ліна Екдаль (Lina Ekdahl) народилася 1964 року, мешкає в Гетеборгу. Дебютувала 1994 року

збіркою поезій «Посеред дня». За нею вийшли збірки поезій «Людина говорить» (1997), «Нині»

(2002), «Що виконуватиметься» (2005) та «Неси радість Моряцькому двору Анетт» (2007).

● Гелена Ерикссон (Helena Eriksson) народилася 1962 року, мешкає в Гетеборгу. Дебютувала

1990 року збіркою поезій «en byggnad åt mig». Звідтоді видала ще 7 збірок поезії; найсвіжіша

(«Логічні дослідження») вийшла 2009 року.

● Еліза Інґварссон (Elise Ingvarsson) народилася 1979 року, мешкає в Гетеборгу. Дебютувала

2005 року збіркою поезій «Об’ємисто залежить» («Beror skrymmande på»). 2009 року вийшла

друга зібрка поезій «Пропозиція» («Ett förslag»).

● Кеннет Клеметс (Kennet Klemets) народився 1964 року у шведській історичній провінції

Уппланд, мешкає в Гетеборгу. Дебютував 1997 року збіркою поезій «Рік із тринадцятьма

місяцями». За нею вийшли збірки поезій «лихоманка суботнього вечора» (2002), «Акселератор»

(2005), «Lux Interior» (2007), «Kling kling» (2009).

- 257 -

● Йорґен Лінд (Jörgen Lind) народився 1966 року в Умео, мешкає в Гетеборгу. Дебютував 1997

року збіркою поезій «Арарат». Звідтоді видав збірки «Мінарет» (1999), «Музика для нового

суспільства» (2002), «Ось надходять теплі струмені» (2004), «Villa dei Papiri» (2006),

«Захищеність» (2008).

● Анна Маттссон (Anna Mattsson) народилася 1966 року, мешкає в Гетеборгу. Авторка 6 збірок

поезій та 3 романів, а також драматичних творів. Переклала Пеппі Довгупанчоху кхмерською

мовою, а також перекладала поезію та прозу з фарерської — шведською.

● Ульф Карл Улов Нільссон (Ulf Karl Olov Nilsson) народився 1965 року, мешкає в Гетеборгу.

Дебютував 1990 року збіркою поезій «Kung-kung». Найсвіжіша збірка поезій — «Дитинства суд»

(2009).

● Фредрик Нюберґ (Fredrik Nyberg) народився 1968 року, мешкає в Гетеборгу. Поет,

драматург, критик. Дебютував 1998 року збіркою поезій «En annorlunda praktik» («Інша

практика»). Звідтоді видав ще 4 збірки поезій.

● Раґнар Стрьомберґ (Ragnar Strömberg) (нар. 1950 р.) — «батько» сучасної гетеборзької поезії,

письменник, перекладач, критик. Автор численних збірок поезії (дебютував 1975 р., остання

книжка — 2000 р.), перекладав шведською Джона Ешбері та сучасну датську поезію.

● Маурітц Тістельо (Mauritz Tistelö) — поет, митець, активіст із Гетеборга.

● Крістіна Фалькенланд (Christine Falkenland) народилася 1967 року, мешкає в Гетеборгу.

Дебютувала 1991 року збіркою поезій «Illusio». Звідтоді видала 3 збірки поезії:

«Huvudskalleplatsen» (1992), «Ve» (1994) та «Blodbok» (1995).

● Памела Ясков’як (Pamela Jaskoviak) народилася 1966 року, мешкає в Гетеборгу. Пише вірші,

прозу, драматургію. Як поетка дебютувала 1995 року збіркою поезій «Чорний Тюльпан» («Svart

Tulpan»).

● G=T=B=R=G — літературний колектив, у який входять Лінн Гансéн, Атена Фаррохзад і

Кристофер Фолькгаммар.

- 258 -

ЗМІСТ

●

Йоганнес Анюру 4

Давід Вікґрєн 30

Сара Галльстрьом 38

Лінн Гансéн 52

Ліна Екдаль 74

Гелена Ерикссон 94

Еліза Інґварссон 112

Кеннет Клеметс 122

Йорґен Лінд 136

Анна Маттссон 150

Ульф Карл Улов Нільссон 164

Фредрік Нюберґ 174

Раґнар Стрьомберґ 182

Маурітц Тістельо 206

Крістіна Фалькенланд 224

Памела Ясков’як 236

G=T=B=R=G 244