Yerevan 2019 · 3 Eurasian Academic Research Journal 2019.№ 1(31) Eurasian Academic Research...

MULTILANGUAGE SCIENCE JOURNAL

2019. № 1 (31)

Yerevan 2019

3

Eurasian Academic Research Journal2019. № 1 (31)

Eurasian Academic Research JournalFounded by Eurasian Social Sciences Association оn June 2016

ISSN 1829-4863EDITORAL BOARD

Editor-in-ChiefStefanchuk Mykola

PhD (Law), Associate Professor, Honored Lawyer of Ukraine. European Scientific-Research Institute of LawExecutive editor

Harutyunyan RobertPresident of Eurasian Social Science Association

Deputy EditorsDovhan Valerii

Doctor of Science (Public Administration), Associate Professor. Ukrainian Doctors Assembly of Public AdministrationKalaur Ivan

Doctor of Science (Law), Professor, Honored Lawyer of Ukraine. Ternopil National Economic UniversityKulynych Roman

Doctor of Science (Economics), Professor. Khmelnitsky University of Management & Law

Editors

Etel LeonardDoctor Habilitatus (Law), Professor. University of Bialostok

Havryliuk RuslanaDoctor of Science (Law), Associate Professor. Yuriy Fedkovych Chernivtsi National University

Hryniak AndriiDoctor of Science (Law), Professor. Research Institute of Private Law and Entrepreneurship.National Academy of Law Sciences of Ukraine

Kostytskyi VasylDoctor of Science (Law), Professor, Academician of National Academy of Legal Science, Honored Lawyer of Ukraine.Ukrainian Lawyers Association

Kresin OleksiiDoctor of Science (Law), Associate Professor.V. M. Koretskyi Institute of State and Law,National Academy of Sciences of Ukraine

Kulynych OmelianDoctor of Science (Economics), Professor. Khmelnitsky University of Management & Law

Muzyka AnatoliiDoctor of Science (Law), Professor, Corresponding Academician of National Academy of Legal Science

Muzyka-Stefanchuk OksanaDoctor of Science (Law), Professor. Scientific-Research Institute of Intellectual Property,National Academy of Law Sciences of Ukraine

Patsurkivskyi PetroDoctor of Science (Law), Professor, Honored Lawyer of Ukraine. Yuriy Fedkovych Chernivtsi National University

Rozhko OleksandrDoctor of Science (Economics), Associate Professor. Institute of Postgraduate & Continuing Education Taras Shevchenko National University of Kiev

Ruśkowski EugeniuszDoctor Habilitatus (Law), Professor. University of Bialostok

Stefanchuk Maryna Doctor of Science (Law). Kyiv National Economics University

Stefanchuk RuslanDoctor of Science (Law), Professor. Corresponding Academician of National Academy of Legal Science

Sviatotskyi OleksandrDoctor of Science (Law), Professor, Academician of National Academy of Legal Science, Honored Lawyer of Ukraine

Voloshyn YuriiDoctor of Science (Law), Professor, Honored Lawyer of Ukraine.Institute of Legislation of the Verkhovna Rada of Ukraine

Babii IrynaPhD (Economics), Associate Professor. Khmelnitsky National University

Butenko AndriiPhD (History), Associate Professor. European University

Cherniak OlenaPhD (Law), Associate Professor.Head of the International and European Law Department of Khmelnytsky University of Management and law

Harutyunyan LusineMIP (Law, Intellectual Property). Eurasian Social Science Association

Ilikchiieva KaterynaPhD (Law). Kyiv National Economics University

Kojoyan HripsimePhD (Law), Associate Professor. Russian-Armenian University

Khomenko MykhailoPhD (Law).Association of Civil Lawyers of Ukraine

Levkiskyi BohdanPhD (Law), Senior Researcher. Research Institute of Private Law and Entrepreneurship, National Academy of Law Sciences of Ukraine

Sargsyan DavidPhD (Law). European Regional Educational Academy

Shoshin SergeyPhD (Law), Associate Professor.N. G. Chernyshevsky Saratov National Research University

Stepanyan AniPhD (Law). Eurasian Social Science Association

Vyhovskyi DmytroPhD (Law), Associate Professor. Khmelnitsky University of Management & Law

© Eurasian Social Sciences Association© Eurasian Academic Research Journal

4


CONTENTS

Berestova I. E. Application of the Norms of the Constitution and Judgments of the Constitutional Court of Ukraine in the Civil Proceeding as a Principle of the Rule of Law 6

Krushelnytska T. A., Treschov M. M. Strategic Management of Local Budgets Resoursing and Its Methodology Basic Positions 16

Drakokhrust T. Genesis of Development of the State Migration Policy of Ukraine 24

Fetko Yu. I. Modern Scientific and Normative Approaches of the Definition and Content of Types of International Cooperation of Local Authorities of Public Power 32

Komirna O. V., Zaremba O. A. A Substance and a Legal Status of Crypto Currency as a Audit Object 41

Mykoliuk О. А. Innovative Technologies for Assuring Energy Safety in Ukraine 46

Ovander N. L., Overchuk А. V. Evaluation of Value of Enterprises-Associations 55

Maksymentsev M. H. Criminological Analysis of the Price and Structure of Criminal Subsoil Use in the Global Dimension 61

Kovalko N. M. Legal Basis of EU Influence on the Securities Market 68

Kostenko K. O. Features of Recognition of Trademarks are Well Known 80

Tomchuk O. V. Constitutional and Legal Principles of Ensuring Financial Security of Ukraine 87

Chyzh P. O. Optimization of the Institute of Compensation for Damage in the System of Civil Protection of the Right to Life 92

Rybak M. S. Features of Right of Action by Public Administrations in the Member States of the European Union on the Examples of the Federal Republic of Germany and the Republic of Lithuania 100

Gudim L. Y. Legal Identity Through the Prism of the Philosophy of Law 107

5


CONTENTS

Берестова І. Е.Застосування норм конституції і рішень Конституційного Суду України в цивільному судочинстві як прояв принципу верховенства права 6

Крушельницька Т. А., Трещов М. М.Стратегічне управління ресурсним забезпеченням місцевих бюджетів і базові положення його методології 16

Дракохруст Т. В.Генезис розвитку державної міграційної політики України 24

Фетько Ю. И.Современные научные и нормативные подходы к определению понятия и содержания видов международного сотрудничества местных органов публичной власти 32

Komirna O. V., Zaremba O. A. A Substance and a Legal Status of Crypto Currency as a Audit Object 41

Миколюк О. А.Інноваційні технології забезпечення енергетичної безпеки України 46

Овандер Н. Л., Оверчук А. В.Оцінка вартості підприємств-об’єднань 55

Максименцев М. Г.Криминологический анализ цены и структуры преступного недропользования в общемировом измерении 61

Ковалко Н. М.Правове підґрунтя впливу ЄС на ринок цінних паперів 68

Костенко К. О.Особливості визнання торговельних марок добре відомими 80

Томчук О. В. Конституційно-правові засади забезпечення фінансової безпеки України 87

Чиж П. О. Оптимізація інституту відшкодування шкоди у системі цивільно-правового захисту права на життя 92

Рибак М. С. Особливості реалізації права на позов суб’єктами публічної адміністрації у країнах-членах Європейського Союзу на прикладах Федеративної Республіки Німеччина та Литовської Республіки 100

Гудим Л. Я. Правова ідентичність через призму погляду філософії права 107

6

Актуальність теми. Одночасне ви-знання в національному органічному законі принципу правової держави й принципу верховенства права можна сміливо назвати феноменом україн-ської правої системи, у формуванні якої не останню роль відіграли як рома-но-германська («Rachts-staat»), так і анг-лосаксонська («Rule of Law») правові традиції [4, с. 106].

Проводячи певну паралель, можна сказати, що верховенство права має по-стійно супроводжувати конкретний су-довий процес і бути його правовим орі-єнтиром, аналогічно категорії «інтерес» у будь-яких суспільних відносинах. Нагадаємо, що інтерес виступає рушій-ною силою вступу особи у правовідно-сини, його наявність формує відповід-

ний їх вид, присутність інтересу обумовлює виконання, зокрема цивіль-них правовідносин, а порушення інтер-есу може трансформуватися у пору-шення певного суб’єктивного права чи залишатися самостійним предметом судового захисту. Тобто, йдеться про те, що у демократичній правовій держа-ві [2] верховенство права постійно при-сутнє і виступає супутнім надважливим фактором легальності будь-яких відно-син з моменту початку їх регулювання, та, в разі порушення, — лакмусовим па-пірцем легітимності захисту прав і інте-ресів учасників правовідносин різними правовими засобами.

Нагадаємо нормативне закріплення принципу верховенства права. Так, згід-но із Конституцією України (ст. 8, ч. 1

УДК 347.91/.95:342.56

Берестова Ірина ЕріївнаНауковий консультант судді Конституційного Суду України

провідний науковий співробітник відділу організації наукової діяльності та захисту прав інтелектуальної власності

Національної академії внутрішніх справкандидат юридичних наук, доцент, заслужений юрист України,

ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ КОНСТИТУЦІЇ І РІШЕНЬ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ

В ЦИВІЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ ЯК ПРОЯВ ПРИНЦИПУ ВЕРХОВЕНСТВА ПРАВА

Berestova I. E. Application of the Norms of the Constitution and Judgments of the Constitutional Court of Ukraine in the Civil Proceeding as a Principle of the Rule of Law

Abstract. The article is devoted to the study of the peculiarities of practical application and direct effect of the norms of the Constitution of Ukraine and decisions of the Constitutional Court of Ukraine in civil legal proceedings as a manifestation of the rule of law principle. It is proved that the categories of rule of law and the rule of law are organically linked and serve the common goal — the democratic state. The specific risks of applying the rule of law principle in the event of its complete absolutisation and the possibility of distorted awareness of it by the courts of first instance are singled out. The author’s proposals for improving the procedural legislation in the area of the effective application of the rule of law principle in civil proceedings under civil disputes by courts have been formed.Key words: the Constitution of Ukraine, the Constitutional Court of Ukraine, the rule of law, civil justice, judicial enforcement, direct action, prejudicionality.

Берестова І. Е. Застосування норм конституції і рішень Конституційного Суду України в цивільному судочинстві як прояв принципу верховенства права

7

ст. 129), Законом № 1402-VIII (ст. 2) та ЦПК України (в редакції від 3.10.2017) (ст. 10) верховенство права визнається, діє і виступає базовим принципом, яким керується суд при розгляді цивіль-ної справи. Також рішення суду, при-йняте по суті цивільного спору повин-но ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (ст. 263 ЦПК України в редакції від 3.10.2017). Визнання судового рішення справедливим (тобто таким, що ухвале-не керуючись та відповідно до верхо-венства права) учасниками судового процесу практично полягає у відсутно-сті апеляційного оскарження, касацій-ного перегляду справи та конституцій-ного оспорення положень закону, застосованого в остаточному судовому рішенні і виконанні останнього.

Варіативність прояву верховенства права різноманітна. Тезово зауважимо, що законодавче врегулювання суспіль-них відносин, які не тягнуть за собою системних адміністративно-процедур-них чи судових оскаржень, об’єктивно свідчить про закладення концепції пра-вової стабільності у конкретний закон. І це свідчить про наявність верховен-ства права у згаданих відносинах. Також зрозумілість законів, передбачуваність їх застосування протягом тривалого пе-ріоду часу є віддзеркаленням принципу верховенства права. Забезпечення пря-мої дії норм Конституції, правова ви-значеність у рішеннях ВС, КСУ, у свою чергу є значним підсиленням прояву принципу верховенства права у кон-кретних справах. Адже, передбачува-ність судових рішень, єдність судової практики у конкретних категоріях, зо-крема, цивільних справ, є проявом принципу верховенства права на стадії судового захисту.

Верховенство права як багатогран-ний феномен постійно привертав до себе наукову увагу з боку, зокрема, та-ких зарубіжних і вітчизняних вчених- правників як: Дж. Валдрон, Пол Гаудер,

С. П. Головатий, В. В. Городовенко, А. П. Заєць, В. П. Колісник, М. І. Ко-зюбра, Л. Лукайдес, Д. Д. Луспеник, О. В. Петришин, Я. М. Романюк, І. Д. Сліденко, Б. Таманага, П. М. Ра-бінович, С. П. Шевчук та ін.

Мета наукової статті — виокреми-ти особливостей практичного прямого застосування норм Конституції України та рішень Конституційного Суду Уркани (далі — КСУ) в цивільному су-дочинстві як прояв принципу верхо-венства права.

Виклад основної частини дослі-дження. За визначенням відомого євро-пейського конституціоналіста Л. Гар-ліцькі, конституціоналізація спеціаль-них галузей права означає, що норма-тивний зміст кожної з них тепер визна-чається не лише окремими норматив-ними актами та кодексами, а й відповід-ними конституційними положеннями та практикою конституційного суду. Закони застосовуються та інтерпрету-ються на основі конституційних прин-ципів і положень, що має ефект забез-печення релевантності конституції, в тому числі у спорах, що відбуваються в межах традиційних галузей права. Насправді неможливо визначити чітку межу між конституційним правом та ін-шою частиною правової системи — перше проникає до структури остан-ньої [12, с. 110]. С. В. Шевчук у свою чергу справедливо підкреслює, що «найважливішим принципом, який слу-гує основою розрізнення права та зако-ну, при застосуванні якого судова влада напрацювала багато стандартів його застосування залежно від конкретних обставин справ як результат судової правотворчості є принцип верховен-ства права. … Головний його зміст по-лягає у гарантуванні та забезпеченні пріоритету панування права у суспіль-стві, яке розглядається з позицій док-тринальних поглядів різних шкіл права (позитивістської, історичної, соціоло-гічної, природного права тощо), уне-

Eurasian Academic Research Journal2019. № 1 (31)

8

можливлює прояв свавілля державної влади та забезпечує реалізацію консти-туційних прав та свобод та їх відповідні гарантії. У будь-якому випадку принцип верховенства права не може бути ото-тожнений з принципом верховенства нормативно-правових актів держави (законів), передбачає більш активну роль судової влади, яка шляхом судової правотворчості визначає суддівські стандарти у процесі його застосування та визначає суддівські стандарти у про-цесі його застосування та визначає його додатковий зміст» [13, с. 300].

Як зазначає С. П. Головатий, вер-ховенство права, демократія та права людини становлять тріаду цінностей [3, с. 159–174], з яких мають виходити та якими мають керуватися європейські держави. З цієї точки зору основопо-ложний принцип верховенства права визнається одним із фундаментальних та непорушних ідеалів сучасних демо-кратій, якого мають дотримуватися усі без винятку інституції громадянського суспільства [11, с. 290]. Б. Таманазі се-ред формальних визначень виокрем-лює три моделі визначення верховен-ства права, залежно від того, які основні ідеї покладені в їх основу, а саме: 1) правління на підставі закону; 2) фор-мальної законності; 3) поєднання за-конності із демократичним режи-мом [10, с. 106–131].

Стосовно судової системи і судово-го правозастосування на засадах верхо-венства права, примітним видається є погляд О. С. Ткачука, який наголошує на тому, що верховенство права є лише одним із показників, за якими можна су-дити про судову систему і за яким вона повинна оцінюватися. Його не слід плутати з демократією, справедливі-стю, рівністю (перед законом чи чи-мось іншим), правами людини будь- якого роду або будь-якого роду поваги до осіб або гідності людини [11, с. 294]. Виходячи із таких засадничих поло-жень, Дж. Рац (на думку якого спираєть-

ся О. С. Ткачук), виокремлює такі скла-дові верховенства права: передбачува-ність, доступність та зрозумілість зако-нів; стабільність законів; наявність регламентації процесу прийняття зако-нів загальновідомими, стабільними, зрозумілими та загальними правилами; гарантування незалежності судів; до-тримання принципу природної спра-ведливості; наділення судів повнова-женнями щодо контролю за цими принципами; доступність правосуддя; неможливість дискреції державних ор-ганів, що здійснюють функції щодо бо-ротьби зі злочинністю [14, с. 211–219]. У свою чергу М. В. Савчин вказує, що єдність судової практики випливає із фундаментальних постулатів верховен-ства права — незалежності і безсторон-ності судів, справедливості і рівності, що зумовлює однакове застосування судами положень закони при однако-вих фактичних обставинах. Зазначена проблема у рамках вітчизняної право-вої системи також пов’язана із тим, чи слід визнавати акти судової влади дже-релом права, що в силу тяжіння до сте-реотипів отримує певну фрустрацію і заперечення [9, с. 240].

Ілюстрація наведених підходів до розуміння верховенства права спонукає детальніше дослідити цей принцип саме в аспекті захисту публічних інтере-сів учасників цивільних відносин чи порушеного конкретного фундамен-тального права особи, захист якого роз-почався у порядку цивільного судочин-ства, далі — конституційного прова-дження та, у визначених главою 3 розді-лу V ЦПК України (в редакції від 03.10.2017) випадках, знову відбувся пе-регляд цивільної справи у зв’язку із ви-ключними обставинами. У цьому, на наш погляд, простежуються функціо-нальні взаємозв’язки між цивільним су-дочинством та конституційним провад-женням як відкритими системами. Зауважимо, що у літературі зустріча-ються різні погляди на поняття «взаємо-


9

дія», які в цілому зводяться до трьох ас-пектів: як взаємозв’язок та взаємообу-мовленість, як вплив об’єктів один на одного і як узгоджені дії стосовно вико-нання спільного завдання. Примітним видається визначення Н. М. Добриніна, за яким «взаємодія — це взаємний зв’я-зок і взаємна підтримка» [5, с. 76].

Розкриття впливу рішень КСУ та за-стосування норм Конституції України при здійсненні судочинства судами системи судоустрою як прояв принци-пу верховенства права, а також як фак-тор забезпечення конституційних цін-ностей в цивільному судочинств у підсумку також формує певний вид вза-ємодії між КСУ та судами системи су-доустрою та взаємозв’язок між цивіль-ним судочинством і конституційним провадженням.

Стосовно прямої дії норм Кон сти туції України органом конституційної юрис-дикції сформовано ряд юридичних по-зицій КСУ (зокрема пункт 1 резолютив-ної частини рішення КСУ від 8 грудня 2011 року № 16-рп/2011; абзац другий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної ча-стини рішення КСУ від 20 березня 2014 року № 3-рп/2014; абзац другий пункту 7 мотивувальної частини рішення КСУ від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016; абзац другий підпункту 2.1 пункту 2 моти-вувальної частини рішення КСУ від 8 ве-ресня 2016 року № 6-рп/2016), які свід-чать, що пряма дія норм Конституції співвідноситься із поняттям реалізації норм Конституції, одним із проявів якої є власне застосування її норм. При цьому, вважаємо, що застосування Конституції може здійснюватися без опосередкова-них (супутніх) нормативно-правових ак-тів як найбільш поширених способів реа-лізації Конституції.

Так, І. Б. Кожохін свого часу заува-жував, що у пряма дія Конституції обме-жена і не може розглядатися як єдиний спосіб її реалізації. Конституція як юри-дичний акт правового фундаменту всієї правової системи держави, в процесі

застосування реалізується як безпосе-редньо як політико-правовий документ прямої дії, і за допомогою усієї сукуп-ності юридичних, політичних і мораль-но етичних норм, що використовують-ся в державі [6, с. 87–93]. Дія Конституції свідчить про готовність її надавати фак-тичний вплив на суспільні відносини. Реалізація ж починається тоді, коли дією Конституції скористалися відпо-відні суб’єкти і її регулятивний вплив знаходить свого об’єкта. «Дія» та «реалі-зація» Конституції є різними межами, характеристиками одного і того ж яви-ща [7, с. 63–64]. Також існує погляд, що пряма дія Конституції — це властивість конституції виступати безпосереднім регулятором суспільних відносин без необхідності її деталізації в норматив-них правових актах» [1, с. 16].

Наведений погляд фактично реалі-зувався в українських процесуальних кодексах (в новій редакції) з приводу висновку суду (судді), що якщо закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії (ч. 6 ст. 10 ЦПК України в редакції від 3.10.2017).

Разом з тим, не слід забувати, що українська правова системи тяжіє до ро-мано-германської правової сім’ї, пріо-ритетним джерелом права в якій висту-пає нормативний акт. А тому, видається, що наведений підхід ставить під сумнів необхідність існування норматив-но-правових актів як таких. А також може потягти й інші негативні наслідки як от спотворення принципу верховен-ства права у захисті прав і свобод люди-ни і громадянина.

З цього приводу слушним є бачення М. І. Мельника та С. В. Різника, які при дослідженні меж конституційної юрис-дикції та прямої дії норм Конституції України при здійсненні правосуддя ви-словлюють обґрунтоване занепокоєн-ня щодо можливості рядовим суддею


10

застосовувати норми Конституції як норми прямої дії [8, с. 156]. Автори аб-солютно справедливо підкреслюють, що «було б наївно вважати, що на су-часному етапі становлення судової вла-ди кожен («середньостатистичний») суддя місцевого чи апеляційного суду рівною мірою здатний застосовувати зазначені правові принципи у повсяк-денній роботі. … Та навіть якщо висо-кокваліфікований, доброчесний суддя, щиро відданий ідеалам верховенства права і прав людини здатний, в прин-ципі, вирішити відповідну справу на ос-нові Конституції України, незважаючи на наявні нормативні перешкоду, зро-бити йому це буде вкрай складно через надмірну завантаженість, неналежне матеріально-організаційне забезпечен-ня та інші елементарні побутово-робочі чинники. Очікувати від одного судді (з повним переліком описаних про-блем) такого самого рівня аналізу судо-вої справи та застосування правових принципів, як і від колективів Консти-туційного Суду України та Верховного Суду України чи міжнародних судових інстанцій, неправильно» [8, с. 156]. І далі М. І. Мельник та С. В. Різник ар-гументовано прогнозують глобальні ризики, що «за таких умов благі наміри щодо утвердження верховенства Кон-ституції України та захисту прав люди-ни можуть призвести до зворотних ре-зультатів: помилкових рішень, в основі яких лежатиме суб’єктивне трактування норм Конституції України та хибні ви-сновки про неконституційність закону, що мав бути застосований» [8, с. 156].

Наведемо власні міркування з цього приводу. Повністю поділяючи вислов-лені позиції провідних правників в Україні, розмірковуючи над проце-дурою, порядком і механізмом захисту публічних інтересів учасників цивіль-них відносин та фундаментального, ос-новоположного права особи в межах національних засобів захисту протягом розумного строку практичній площині,

зауважимо, що нині воно, на жаль, може піддаватися ілюзорному захисту.

Так, чинне нормативно-правове ре-гулювання юрисдикційного процесу розгляду цивільних і конституційних справ про захист фундаментальних прав і свобод людини і громадянина (які за своєю природою характеризу-ються публічністю у зв’язку із їх осно-воположним значенням) ілюструє не-логічну, істотну і шкідливу процедур-но-процесуальну бюрократію. При цьому така надмірна процедурна заре-гульованість при практичній реалізації положень ЦПК України (в редакції від 3.10.2017) проявляється часто як необ-ґрунтований розсуд судді, наприклад при відмовленні у відкритті касаційного провадження у зв’язку із малозначністю справи, хоча особа, яка звертається із касаційною скаргою наголошує і об-ґрунтовує, що справа для неї становить виняткове значення та одночасно така особа підкреслює значний суспільний інтерес у справі коли остання стосуєть-ся, наприклад, певного основополож-ного права, яке захищається у порядку цивільного судочинства.

Таким чином, чинне процесуальне законодавство, не тільки ЦПК України, а й КАС та ГПК України потребують відповідних змін саме для того, щоб принцип верховенства права було до-тримано. По-перше, в ідеалі, слід нада-ти доступ до конституційного право-суддя кожному суду в Україні. Водночас слід пам’ятати про поєднання прямого (особа після вичерпання всіх інших на-ціональних засобів захисту) і опосеред-кованого доступу (суд до ВС, ВС — до КСУ) до правосуддя у великій за тери-торією державі, яка характеризується наявністю численних судів і суддів. За-кріплення двох варіантів доступу до конституційного правосуддя створить множинність суб’єктів й призведе до іс-тотного навантаження на КСУ.

Тому, з метою забезпечення ста-більності правопорядку і дієвого прак-


11

тичного забезпечення принципу верхо-венства права, яким має керуватися кож-ний суддя при здійсненні правосуддя, необхідно залишити ВС суб’єктом звернення інцидентного конституцій-ного контролю, однак у законодавстві передбачити жорсткі темпоральні межі вивчення ним питання сумніву (запиту суду нижчого рівня) у конституційності закону як своєрідного проміжного фільтру. Пропонуємо ч. 6 ст. 10 ЦПК України (в редакції від 3.10.2017), ч. 4 ст. 7 КАС України (в редакції від 3.10.2017), ч. 4 .ст. 11 ГПК України (в редакції від 3.10.2017) викласти у та-кій редакції: «6. У разі виникнення у суду сумніву, що закон чи інший правовий акт супе-речить Конституції України, суд зупиняє про-вадження у справі та звертається до Верхов-ного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи ін-шого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрис-дикції Конституційного Суду України. Вер-ховний Суд протягом 60 днів зобов’язаний вирішити питання стосовно внесення до Кон-ституційного Суду України подання щодо кон-ституційності закону чи іншого правового акта за запитом суду нижчого рівня».

На наш погляд, закріплення двомі-сячного строку стимулюватиме цей суд оперативно реагувати на неконституцій-ні (на думку судів нижчого рівня) законо-давчі зміни. Адже аксіоматичним є те, що саме суд першої інстанції першим стикається із застосуванням ново-прийнятих приписів законів, якими може створюватися непередбачуваність та правова не визначеність, порушувати справедливість та розмірність, обмежу-вати основні права людини та громадя-нина. Звернення судів із відповідною ухвалою дозволить ВС всебічно проана-лізувати конкретний запит суду на пред-мет невідповідності не тільки заявленим нормам Основного Закону України, а й ряду інших, оскільки ВС не буде зв’яза-ний не рішенням суду по суті справи.

Судді ВС є високоосвіченими особа-ми і їх професійний потенціал допомо-же швидко об’єднати зусилля щодо пра-вового аналізу новел у законодавстві та їх відповідність Конституції України і принципам права, що істотно полег-шить та допоможе судам першої й апе-ляційної інстанцій і у практичній пло-щині призведе до органічного застосу-вання принципу верховенства права. Додатковим позитивним ефектом наве-дених законодавчих змін представляєть-ся одночасне перманентне підвищення кваліфікації усіх носіїв судової влади: суддів нижчого рівня та суддів ВС.

У контексті дотримання принципу верховенства права судами, зауважимо, що офіційна конституційна доктрина постійно працює над удосконаленням розуміння верховенства права, його складових елементів та їх переліку. Так, одним із елементів цього принципу, як вже було досліджено у попередніх під-розділах, виокремлюється принцип пропо-рційності, правова передбачуваність та пра-вова (юридична) визначеність (рішення КСУ у справі за конституційним зверненням Мартинова Володимира Володимиро-вича щодо офіційного тлумачення по-ложень ч. 2 ст. 469 Митного кодексу України від 31 березня 2015 року № 1-рп/2015).

У частині впливу рішень КСУ на цивільне судочинство, зауважимо, що це практично це полягає у загально-обов’язковсті рішень КСУ та у віднов-ленні у зв’язку із цим цивільного судо-чинства у зв’язку з виключними обста-винами (п. 1 ч. 3 ст. 423 ЦПК України (у редакції від 03.10.2017)).

Преюдиціальність рішення КСУ оз-начає, що суб’єкт права може на основі такого рішення порушувати питання перед судом загальної юрисдикції, яко-му підвідомча відповідна справа, про перегляд судового рішення, яке ґрунту-валося на положеннях правових актів, визнаних КСУ неконституційними, що вплинуло на правильність судового рі-


12

шення [9, с. 250]. Окрім неконституцій-ності закону, ще однією підставою для ініціативи перегляд цивільної справи судом у зв’язку із виключними обстави-нами є визнання конституційним зако-ну, іншого правового акта чи їх окремо-го положення, застосованого (не засто-сованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане (п. 1. ч. 3 ст. 423 ЦПК України (в редак-ції від 3.10.2017).

Другий випадок, на наш погляд є прямим наслідком інцидентного кон-ституційного контролю, коли загаль-ний суд відмовився застосовувати поло-ження конкретного закону, дійшовши висновку, що останній є неконститу-ційним, застосував норми Конституції України як норми прямої дії, та, в ідеалі (оскільки практично судова практика судів нижчого рівня може піти іншим шляхом), звернувся після такого вис-новку до ВС, а ВС, у свою чергу, під-твердив висновок суду щодо неконсти-туційності закону, вніс відповідне кон-ституційне подання, а вже КСУ, розгля-даючи конституційну справу, дійшов висновку, що положення оспорюваного закону відповідають Основному Закону України. У цьому громіздкому механізмі відшукування легітимної нормативної основи конкретної цивільної справи у вигляді норми права, застосованої у рі-шенні суду, яке б ґрунтувалося на прин-ципі верховенства права, сучасний зако-нодавець забув такий елемент верховен-ства права як ефективність мети і засобів правового регулювання, розумність та логіч-ність закону (виділено нами — І. Б.).

Вичерпання всіх національних засо-бів захисту, в тому числі інцидентного конституційного контролю у нинішніх умовах розгляду справ займає близько 3–4 років, і повернення на початок пе-регляду справи у разі, якщо судом пер-шої інстанції сформовано висновок (не сумнів!) про неконституційність закону, повністю нівелює право на судовий за-хист протягом розумного строку як та-

кий. Нагадаємо, що в Україні діє євро-пейська модель конституційної юрис-дикції, що характеризується наявністю централізованого конституційного контролю, згідно з якою саме окремий орган конституційної юрисдикції упов-новажений вирішувати питання про конституційність правових актів інших органів влади, яким не володіє жодний інший орган у державі.

На наш погляд, законодавець здійс-нив не логічний й не виважений підхід до процедури захисту фундаментальних прав і свобод людини і громадянина, за якої може відбутися повна підміна об’єк-тивного розуміння принципу верховен-ства права суб’єктивним баченням суду нижчого, ніж ВС, рівня під час вирішен-ня справи по суті. Особливо, якщо суд у подальшому ігнорує звернення до ВС (про популярність таких дій суду у пер-ший рік застосування нового процесу-ального законодавства було обґрунтова-ного у попередніх підрозділах).

При цьому наголосимо на законо-давчому застереженні «якщо рішення суду ще не виконане» (виділено нами — І. Б.) у п. 1. ч. 3 ст. 423 ЦПК України (в редакції від 3.10.2017). Незважаючи на існування схожої формули у конституційному за-конодавстві певних європейських країн із централізованим конституційним контролем, в нашій державі таке застере-ження стане передумовою корупційних та тіньових схем швидкого виконання рішення суду, якщо за результатами ви-черпання всіх судових інстанцій, вбача-ється у подальшому позитивна перспек-тива конституційного розгляду.

Все це знову може об’єктивно при-вести до швидкого відновлення недові-ри до органів судової влади країни та КСУ (в разі розгляду справи, однак по-вільного, що унеможливило перегляну-ти справу у зв’язку з виконанням рішен-ня суду) й нової хвилі активності осіб у зверненні до ЄСПЛ.

Окремо наголосимо, що інфляційні процеси в державі також паралельно ні-


13

велюють сутність захисту, наприклад, майнового суб’єктивного права особи. На відміну від ЄСПЛ суди системи су-доустрою та КСУ позбавлені можливо-сті застосовувати та обчислювати ін-фляційні нарахування особі, яка по-страждала від розгалуженого, неефек-тивного, однак законодавчо закріпле-ного порядку діяльності судових орга-нів тощо.

На наш погляд, у такому випадку особа навіть не зможе претендувати на відшкодування завданої шкоди неза-конними рішеннями, діями чи бездіяль-ністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 56 Конституції України). За єдиним виключенням, якщо у рішенні КСУ під час інцидент-ного конституційного контролю КСУ встановив, що суд застосував закон України (його положення), витлума-чивши його у спосіб, що не відповідає Конституції України. Однак і у такому випадку, особі буде важко довести неза-конність дій суду, оскільки знову повер-таємося до помилкових рішень, в осно-ві яких суб’єктивне трактування норм Конституції України та хибні висновки про неконституційність закону, що мав бути застосований, як справедливо на-голошували М. І. Мельник і С. В. Різ-ник [8, с. 156]. Разом з тим, помилка суд-ді у тлумаченні норми права чи суб’єк-тивне хибне уявлення про неконститу-ційність законів автоматично не призво-дить до визнання такого рішення суду незаконним, особливо якщо суддя вчи-нив дії, передбачені ч. 6. ст. 10 ЦПК України (в редакції від 3.10.2017), — піс-ля висновку щодо суперечності закону конституції України звернувся до ВС.

Таким чином, незважаючи на чис-ленні законодавчі новели порядку і спо-собів визнання положень законів не-конституційними в загальних судах, початковим етапом цього процесу буде підміна понять неконституційності за-

кону некомпетентним суб’єктом — су-дом системи судоустрою. Прогнозова-но такі дії призведуть до порушення права на судовий захист по суті чи про-тягом розумного строку, а також права на справедливий суд за ст. 6 Конвенції. Повертаючись до першого випадку — неконституційність закону як підстава для перегляду цивільної справи за ви-ключними обставинами — зауважимо, що справа у такому разі переглядається за ініціативою різних суб’єктів, а не тільки учасника конституційної справи (якщо справа переглядається за консти-туційною скаргою, а не за поданнями депутатів, Омбудсмена, ВС та ін.). Од-нак спільним, на наш погляд, для пер-шого і другого випадку є формула «якщо рішення суду ще не виконане» із усіма ризи-ками, описаними вище.

Відповідно до ст. 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов’язковими, остаточними і не мо-жуть бути оскаржені. Обов’язковість рі-шень КСУ формує їх преюдиціаль-ність. Оскільки в Україні запроваджена нормативна конституційна скарга, а не ампаро, рішення КСУ поширюються на всіх суб’єктів та всі правовідносин в кон-тексті оспорюваного питання, однак пи-тання відновлення цивільного судочин-ства у зв’язку із виключними підставами після конкретного (в т.ч. інцидентного) конституційного контролю — тільки для особи, щодо якої було ухвалене рі-шення КСУ за наявності її ініціативи та-кого відновлення (звернення із відповід-ною заявою). Інші особи, можуть звер-нутися про захист свого цивільного пра-ва згідно правил ЦПК України.

Таким чином, будь-яка особа, яка вважає своє суб’єктивне право поруше-ним, реалізує право на захист, вичерпа-ла чи тільки у процесі вичерпання пра-вових засобів захисту, в разі ухвалення у цей період відповідного рішення КСУ, може його використати як основний аргумент, що не є законом як таким, од-


14

нак виступає додатковим заключним аргументом рівня закону, спростовую-чи приписи останнього чи підтримую-чи їх конституційність. На наш погляд, при абстрактному чи конкретному кон-ституційному контролі вплив і сила рі-шень КСУ є рівною, а саме: вони одна-ково впливають як на права учасника конкретної конституційної справи з приводу прямого виконання рішення КСУ іншими державними органами чи можливого подальшого перегляду за виключними обставинами, так і на пра-ва невизначеного кола осіб при регу-люванні правовідносин чи захисті на підставі такого рішення КСУ, які ґрун-туються на однакових фактичних і юридичних обставинах.

Підсумовуючи викладене зауважи-мо, що сучасний цивільно-процесуальний та конституційно-юрисдикційний меха-нізми захисту публічних інтересів учасин-ків цивільних відносин, основположних прав і свобод людини і громадянина, які характеризуються певною публічністю виходячи із їх фундаментального характе-ру, перебуває тільки у початковій стадії ре-ального застосування, постійно удоскона-люється цілісне бачення такого механізму, відбуваються спроби відшукати прості, ефективні і дієві способи захисту таких прав та інтересів державою Україна само-стійно без залучення міжнародних судо-вих установ. А тому процес наукових роз-робок з цього питання в Україні, на нашу думку, тільки починається.

ЛІТЕРАТУРА:1. Антоненко В. М. Прямое действие Кон-ституции Российской Федерации: автореф. дис. ... канд. юрид. наук. — Екатеринбург, 2014. — С. 16.2. Гаудер Пол. Верховенство права в реаль-ному світі / Пер з англ.: Д. Вовк, В. Гонча-ров та ін. ; кер. проекту Д. Лученко ; наук. ред. Д. Вовк. — Харків: Право, 2018. — 392 с. 3. Головатий С. П. Тріада європейських цін-ностей — верховенства права, демократія, права людини — як основа українського конституційного ладу // Право України. — 2011. — № 5. — С. 159–174.4. Городовенко В. Принцип правової дер-жави у практиці Конституційного Суду України: еволюція й перспективи викори-стання у зв’язку із введенням інституту кон-ституційної скарги // Вісник Конституцій-ного Суду України. — 2018. — № 5. — С. 106.5. Добрынин Н. М. Универсальный энцикло-педический словарь для всех и каждого. Со-временная версия новейшей истории государ-ства. — Новосибирск. Наука, 2012. — С. 76. 6. Кожохин Б. И. Некоторые особенности реализации российской Конституции // Вестник Санкт-Петербургского университе-та. Серия 6. Философия, политология, со-циология, психология, право. — 1996. — Вып. 2. — С. 87–93. 7. Лучин В. О. Конституция Российской

Федерации. Проблемы реализации. — М.: Юнити–Дана, 2002. — С. 63–64.8. Мельник М., Різник С. Про межі консти-туційної юрисдикції та пряму дію норм Конституції України при здійсненні право-суддя // Вісник Конституційного Суду України. — 2016. — № 4–5. — С. 156.9. Савчин М. В. Сучасні тенденції конститу-ціоналізму у контексті глобалізації та право-вого плюралізму: монографія. — Ужгород: РІК-У, 2018. — С. 250. 10. Таманага Б. Верховенство права: істо-рія, політика, теорія / Пер з англ. А. Іщенка. — К.: ВД «Києво-Могилян. акад.», 2007. — С. 106–131. 11. Ткачук О. С. Проблеми реалізації судо-вої влади у цивільному судочинстві: моно-графія. — Х.: Право, 2016. — С. 294.12. Тупицький О. Конституціоналізація правової системи України як умова забезпе-чення верховенства права: від конституцій-ного звернення до конституційної скарги // Вісник Конституційного Суду України. — 2018. — № 5. — С. 110.13. Шевчук С. В. Судова правотворчість: сві-товий досвід і перспективи в Україні. — К.: Реферат, 2007. — С. 300.14. Raz J. The rule of Law and Virtue. The Au-thority of Law // Essays on Law and Morality. — 1979. — P. 211–219.

REFERENCES:1. Antonenko V. M. (2014). Pryamoe deystvye Kon stytutsyy Rossyyskoy Federatsyy [Direct action of the Constitution of the Russian Federation]:

avtoref. dys. ... kand. yuryd. nauk. Ekaterynburh, P. 16. [in Russian].2. Hauder Pol (2018). Verkhovenstvo prava v


15

real’nomu sviti [The rule of law in the real world]. Kharkiv. Pravo. 392 p. [in Ukrainian].3. Holovatyy S. P. (2011). Triada yevropeys’kykh tsinnostey — verkhovenstva prava, demokratiya, prava lyudyny — yak osnova ukrayins’koho konstytutsiynoho ladu [Triad of European values — the rule of law, democracy, human rights — as the basis of the Ukrainian constitutional system.]. Pravo Ukrayiny. 5. P. 159–174. [in Ukrainian].4. Horodovenko V. (2018). Pryntsyp pravovoyi derzhavy u praktytsi Konstytutsiynoho Sudu Ukrayiny: evolyutsiya y perspektyvy vykorystannya u zv’yazku iz vvedennyam instytutu konstytutsiynoyi skarhy [Prin-ciple of the rule of law in the practice of the Constitutional Court of Ukraine: evolution and prospects of use in connection with the intro-duction of the constitutional complaint by the institute]. Visnyk Konstytutsiynoho Sudu Uk-ra yiny. 5. P. 106. [in Ukrainian].5. Dobrinyn N. M. (2012). Unyversal’niy entsyklopedycheskyy slovar’ dlya vsekh y kazhdoho. Sovremennaya versyya noveyshey ystoryy hosudarstva [Uni-versal encyclopedic dictionary for everyone. The modern version of the modern history of the state]. Novosybyrsk. Nauka. P. 76. [in Russian].6. Kozhokhyn B. Y. (1996). Nekotorye osobennosty realyzatsyy rossyyskoy Konstytutsyy [Some features of the implementation of the Russian Consti-tution]. Vestnyk Sankt-Peterburhskoho uny-versyteta. Seryya 6. Fylosofyya, polytolohyya, sotsyolohyya, psykholohyya, pravo. 2. P. 87–93. [in Russian].7. Luchyn V. O. (2002). Konstytutsyya Rossyyskoy Federatsyy. Problemy realyzatsyy [The Constitution of the Russian Federation. Implementation is-sues]. M. Yunyty–Dana. P. 63–64. [in Russian].8. Mel’nyk M., Riznyk S. (2016). Pro mezhi

konstytutsiynoyi yurysdyktsiyi ta pryamu diyu norm Konstytutsiyi Ukrayiny pry zdiysnenni pravosuddya [On the Limits of Constitutional Jurisdiction and Direct Effect of the Rules of the Constitu-tion of Ukraine in the Administration of Jus-tice]. Visnyk Konstytutsiynoho Sudu Ukrayiny. 4–5. P. 156. [in Ukrainian].9. Savchyn M. V. (2018). Suchasni tendentsiyi konstytutsionalizmu u konteksti hlobalizatsiyi ta pravovoho plyuralizmu [Contemporary trends of con-stitutionalism in the context of globalization and legal pluralism]: monohrafiya. Uzhhorod: RIK-U. P. 250. [in Ukrainian].10. Tamanaha B. (2007). Verkhovenstvo prava: istoriya, polityka, teoriya [Rule of law: history, politics, theory.]. K. VD «Kyyevo-Mohylyan. akad.». P. 106–131. [in Ukrainian].11. Tkachuk O. S. (2016). Problemy realizatsiyi sudo voyi vlady u tsyvil’nomu sudochynstvi [Problems of the implementation of judicial power in civil legal proceedings]: monohrafiya. Kh. Pravo. P. 294. [in Ukrainian].12. Tupyts’kyy O. (2018). Konstytutsionalizatsiya pravovoyi systemy Ukrayiny yak umova zabezpechennya verkhovenstva prava: vid konstytutsiynoho zvernennya do konstytutsiynoyi skarhy [Constitutionalization of the legal system of Ukraine as a condition for ensuring the rule of law: from a constitu-tional appeal to a constitutional complaint]. Visnyk Konstytutsiynoho Sudu Ukrayiny. 5. P. 110–114. [in Ukrainian].13. Shevchuk S. V. (2007). Sudova pravotvorchist’: svitovyy dosvid i perspektyvy v Ukrayini [Judicial law-making: world experience and perspectives in Ukraine]. Kyyiv. Referat. 640 p.14. Raz J. (1979). The rule of Law and Virtue. The Authority of Law: Essays on Law and Morality. P. 211–219.

16

Постановка проблеми. Державне управління, місцеве самоврядування — складні відкриті системи, успішне функціонування яких зумовлене сукуп-ністю зовнішніх і внутрішніх чинників позитивної чи негативної дії. Саме тому владні органи залучають у процес управління як традиційні уніфіковані механізми, технології і алгоритми реалі-зації влади, так і інноваційні підходи, періодично оновлюючи методологію управління. Така гнучкість до сприй-няття інноваційних методів, прийомів і, навіть цілих систем мислення, робить

публічне управління як науку і як сферу діяльності здатною на адекватне реагу-вання на економічні, політичні, світо-глядно-інституційні тенденції, чим і зу-мовлюється актуальність цієї статті.

Аналіз останніх досліджень. При-кладом гнучкого підходу до викори-стання прийнятої методології є введен-ня в державне управління категорії «стратегічне управління». Поняття «стратегія», філософія стратегічного світогляду і стратегічні підходи до управління політичними й економічни-ми системами формувались на основі

УДК 352:336.14

Крушельницька Таїсія АнатоліївнаПрофесор кафедри економіки та регіональної економічної політики Дніпропетровського регіонального інституту державного управління

Національної академії державного управління при Президентові України

доктор наук з державного управління, доцент

Трещов Мирослав МиколайовичНачальник управління комунального майна

Хмельницької міської ради,кандидат економічних наук

СТРАТЕГІЧНЕ УПРАВЛІННЯ РЕСУРСНИМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯМ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ

І БАЗОВІ ПОЛОЖЕННЯ ЙОГО МЕТОДОЛОГІЇ

Krushelnytska T. A., Treschov M. M. Strategic Management of Local Budgets Resoursing and Its Methodology Basic Positions

Abstract. This article is devoted to strategic management of local budgets resoursing studying in local-self government system. Methodological model of researching, subjects, objects and links between elements of the local budgets resoursing system are determined. The content of the methodological levels is worked out. Vertical (subordination, hierarchical) and horizontal (coordination, hierarchical) links are created between the elements local budgets resoursing system. To describe the structure of the system the theory of graphs as graphic model of structure is used. Meso-convergence in local budgets resoursing and directions of administrative and managerial levers development are substantiated.Key words: localself government, local budgets resoursing, strategic management, local budgets, meth-odology, mesoconvergence.

Крушельницька Т. А., Трещов М. М. Стратегічне управління ресурсним забезпеченням місцевих бюджетів і базові положення його методології

17

розуміння стратегії в першу чергу воєн-них наук, а також дипломатії і на оста-нок економіки і, власне, процесу управ-ління. Історичні джерела поняття «стра-тегія» сягають античності, а в наукових джерелах спускаються «… стратегічно-го планування започаткованого з часів заснування Пруссією Генерального штабу в 1803–1809 рр.» [4, с. 8]. Плану-вання можливих воєнних кампаній, враховуючи позитивний досвід цього підходу, у мирний час поширювалося «… Європейським субконтинентом, а згодом, … стратегічне планування ста-ло керівною ідеєю більшості країн сві-ту» [4, с. 9].

Серед фундаторів поширення ви-користання категорії «стратегічне управління» у сфері суспільно-еконо-мічних наук стояв керівник Гудзон-ського університету Герман Кан, який попередньо визначився як воєнний стратег і системний теоретик. Вивчаю-чи питання оборонної політики, він здійснив аналіз ймовірних наслідків ядерної війни та видав книгу «Про тер-моядерну війну» [15], яка вважається однією з найбільш похмурих книг ХХ сторіччя, але в ній закладені осно-ви розширення кутів зору на майбутнє у всіх сферах, у тому числі у сферах суспільно-економічного буття. Роботи Германа Кана, в яких він запропонував метод мислення, що отримав назву «майбутнє-зараз» (future-now) стали початком зміни напрямів наукових по-шуків спочатку співробітників Гудзон-ського університету, дедалі ширше у колі наукового співтовариства, а по-тім — світоглядним надбанням всього світу. Філософія управління поступово трансформувалась від бачення «націо-нальна безпека — міжнародний поря-док» до — «вивчення політики в інтер-есах суспільства» [10, с. 33].

Сьогодні науковці розглядають стратегічне управління як засіб реаліза-ції стратегії, «технологію управлінсько-го прориву, виходу за традиційні рамки,

зламу старих схем» [13, с. 70]. Дж. Чайлд опрацьовуючи теорію непередбачених ситуацій, упродовж багатьох років зосе-реджувався на дослідженні впливу окре-мих факторів на організаційну структу-ру, та їх впливі на загальну ефектив-ність, визначив стратегічне управління (в діяльності органів державної влади) як своєрідну наукомістку технологію «… конструювання організаційної струк-тури, здатної забезпечити саморозвиток, високомобільність та гнучкість системи, яка б самостійно усувала проблеми, що виникають у процесі державно-управ-лінської діяльності» [14, с. 18].

Метою статті є формулювання ба-зових положень методології стратегіч-ного управління ресурсним забезпечен-ням місцевих бюджетів.

Основні результати дослідження. Сутністю стратегічного управління в системі публічного управління є сукуп-ність інституцій управлінського впливу, в основі якого лежить визначення і реа-лізація місії та довгострокової мети на підставі врахування дії зовнішніх і вну-трішніх чинників.

Розглядаючи ресурсне забезпечен-ня місцевих бюджетів як підсистему системи публічного управління, страте-гічне управління ресурсним забезпе-ченням є сукупністю інституцій органі-заційно-функціонального і структур-но-компетентнісного впливу, в основі якого лежить визначення і реалізація місії та довгострокової мети за рахунок формування дохідної бази бюджетів місцевого самоврядування на підставі врахування дії зовнішніх і внутрішніх чинників. Відповідно, ресурсне забез-печення місцевих бюджетів — складна, відкрита система (підсистема місцевого самоврядування), з наявністю ієрархіч-них і фрагментарно гетерархічних оз-нак, вона складається з гетерогенних елементів організаційно-функціональ-ного і структурно-компетентнісного впливу на процес формування дохідної бази місцевих бюджетів.


18

Мінливість й агресивність зовніш-нього середовища, нестійкий стан вну-трішнього середовища створюють по-стійні біфуркації у суспільно-еконо-мічному бутті нашої країни і, зокрема, в інститутах публічного управління. Відтак, зростає значення застосування методології стратегічного управління ієрархічних до яких ми відносимо пу-

блічне управління в цілому і гетерар-хічних структур (частково несе ознаки система ресурсного забезпечення міс-цевих бюджетів). Змістове наповнення методологічних рівнів для системи ре-сурсного забезпечення місцевих бю-джетів в умовах децентралізації уза-гальнено в моделі дослідження її роз-витку (рис. 1).

Рис. 1. Методологічна модель дослідження розвитку системи ресурсного забезпечення місцевих бюджетів

Повертаючись до тези, що методо-логія дослідження є логічною структу-рою, зазначимо, що «…вихідними ком-понентами будь-якої логічної структури є суб’єкт та об’єкт» [11, c. 84]. Тож, управ-ління системою може бути зведено до взаємодії двох підсистем — суб’єкта управління (системи, що керує) і об’єкта управління (системи, якою керують)».

До суб’єктів управління ресурсним забезпеченням місцевих бюджетів належать:

1) у широкому розумінні — система органів публічного управління (пред-ставницькі і виконавчі органи держав-ної і місцевої влади, громадські органі-зації, партії, асоціації, ЗМІ, недержавні організації, бюджетні установи, члени територіальних громад);

2) у вузькому сенсі — законодавчі, виконавчі, судові органи влади на дер-жавному, регіональному і місцевому рівнях управління, діяльність яких ске-ровується відповідними норматив-но-правовими актами.

Маємо підкреслити досить умовний поділ на суб’єкти і об’єкти, бо окреслені межі не є абсолютними: система, яка ке-рує, і є суб’єктом управління, в свою чергу, стає об’єктом управління при на-явному підпорядкуванні іншому суб’єк-ту, як це відбувається в ієрархічних си-стемах. Водночас зазначимо, що і на-лежність окремих об’єктів до системи ресурсного забезпечення місцевих бю-джетів є також опосередкованою. При цьому ознакою, за якою ми відносимо об’єкт до системи ресурсного забезпе-


19

чення місцевих бюджетів є характер управлінського впливу (прямий, опосе-редкований), наявність і рівень регулю-вання, принаймні, правового. Такий поділ ґрунтується на наукових поглядах минулого (Ф. Бекон вважав впливом такі управлінські відносини між прави-телем і підлеглим, які регулюються за-коном [6]), і на сучасних дослідженнях, де фахівці виокремлюють декілька фак-торів виникнення й реалізації владних відносин і управлінського впливу суб’єк та на об’єкт. Так, Г. Михайленко додатково до правових додає це ще й організаційні, економічні, інформацій-ні [8], а можуть бути ще й суспільні, со-ціальної значущості тощо. Наприклад, суб’єкти підприємницької діяльності, які в умовах ринкових відносин не є об’єктами прямого управлінського впливу місцевого самоврядування, але вони є платниками податків, зумовле-них податковим кодексом, тобто гене-рують джерело наповнення місцевого (і державного) бюджету, який уже в якості складової фінансового потенці-алу місцевого бюджету стає об’єктом системи ресурсного забезпечення міс-цевих бюджетів.

Таким чином, до об’єктів системи ресурсного забезпеченням місцевих бюджетів як підсистеми, владним впли-вам якої вони підпорядковуються і ви-конують його рішення відносимо:

1) ресурсний потенціал територі-альної громади і ОМС;

2) наявні ресурси;3) джерела надходжень до місцевих

бюджетів; 4) галузі, суб’єкти господарської ді-

яльності тощо, залежно від специфіч-них характеристик впливу;

5) соціально-економічні відносини і процеси з приводу ресурсного забезпе-чення місцевих бюджетів, що виника-ють між ОМС і юридичними і фізич-ними особами, суспільними інститута-ми, соціальними групами, що діють на території громади.

Між елементами системи ресурсного забезпечення місцевих бюджетів створю-ються вертикальні (субординаційні, іє-рархічні) та горизонтальні (координацій-ні, гетерархічні) зв’язки між суб’єктами та між суб’єктами і об’єктами місцевого вря-дування. Це і надає системі одночасно ознак ієрархічності та гетерархічності. Останні набуваються сьогодні в умовах децентралізації і розкривають для громад нові горизонти економічного розвитку через зміну бачення ролі кожного.

Вивчаючи характер взаємозв’язків елементів у системі ресурсного забезпе-чення місцевих бюджетів виявлено їх неоднорідність: сувору підпорядкова-ність, підконтрольність, управлінську вертикаль, тобто ієрархічність в підсис-темі формальної влади є горизонталь-ними (умовно рівними) і структуровані як координаційні, партнерські, дорадчі тощо в підсистемі, на яку не поширю-ється компетенція впливу формальної влади в територіальній громаді. Ці зв’язки несуть ознаки гетерархічності, а така система є більш гнучкою і живу-чою, здебільшого за рахунок різнома-нітності об’єктів і суб’єктів та зв’язків між ними. Категорія «гетерархія», за-пропонована Д. Старком, представляє туку модель системи, яка не є ані рин-ком, ані ієрархією та має «паралельне спів підпорядкування» [16]. Гетерархіч-на модель місцевого самоврядування і її підсистема, ресурсне забезпечення міс-цевих бюджетів, передбачають, пев-ною мірою, самоорганізацію і, окрім примусової, ще й добровільну взаємо-дію елементів.

За гетерархічного підходу у системі місцевого самоврядування нівелюється жорсткий поділ на внутрішнє і зовніш-нє, підпорядковане і незалежне, немає центрації відносин (поза межами влад-них органів), а є нескінченний процес варіативних сполук між об’єктами. Зав-дяки цьому вона не може, не повинна редукувати, змінювати в бік зменшення, послаблення ні до якої своєї частини,


20

завжди відкрита змінам, спроможна переформатуватися.

Стейкхолдери ресурсного забезпе-чення місцевих бюджетів різноманітні. Їх об’єднують інтереси, які можуть іноді збігатися, тоді стейкхолдери можуть впливати на процес спільно, та їх сила впливу істотно зростає. Вони можуть мати пряме підпорядкування суб’єкту управління (ієрархічні зв’язки) або опо-середкований управлінський вплив суб’єкту управління (гетерархічні зв’яз-ки), але які мають постійні або регуляр-но періодичні зв’язки в системі, бути джерелом наповнення місцевого бюдже-ту (наприклад, працівники, службовці, що сплачують податок на доходи фізич-них осіб), бути носіями ресурсного по-тенціалу (наприклад, власники земель-них ділянок) або споживачами суспіль-но-корисних благ громади (приклад ви-ключного споживання — неповнолітні діти, непрацюючі пенсіонери). Ми не включаємо в елементи системи тих, хто має поодинокі разові випадки зв’язків з системою (наприклад, делегації, тран-зитні перевізники, туристи, гості тощо), такі собі «вільні радикали», які хоч і мо-жуть бути фрагментарним джерелом на-повнення місцевого бюджету або спо-живачем послуг, втім, ключові питання досягнення стратегічної мети громади не лежать в площині їх інтересів і компе-тенцій. Заради повноти картини заува-жимо, що деякі з цих, так названих нами, «вільних радикалів» можуть здійснювати спонукальний до дії ефект: потік турис-тів дає прибуток для підприємця, а той, в свою чергу збільшує нарахування до бюджету. Тож, при наявності постійно-го потоку туристів, транзитних водіїв чи чогось подібного, ми маємо їх включити в систему до групи елементів з ієрархіч-ним впливом і поширювати управлін-ський вплив на них як на фокус-групу.

Постає питання яким же чином суб’єкт управління має об’єднати і втри-мати в системі ці гетерогенні об’єкти, що стане тим домінуючим компонен-

том, який об’єднає інші компоненти у систему [9, с. 159] і дозволить виокре-мити певну сукупність як, власне, систе-му. За концепцією О. Ланге, «… будь-яку систему утворюють дві сукупнос-ті — сукупність елементів і сукупність зв’язків (структура)» [1].

Розгляд елементів ресурсного забез-печення місцевих бюджетів через аналіз дії сукупності організаційно-функціо-нальних процесів, які відбуваються у ході управління ресурсним забезпеченням місцевих бюджетів, типізація й узгоджен-ня цих процесів, виявлення закономір-ностей соціально-економічних взаємо-зв’язків об’єктів в складі місцевого само-врядування як соціально-економічної системи, має привести до розуміння не-обхідності певного функціонально-уп-равлінського зближення на рівні терито-рії, органів місцевого самоврядування, підприємств і людей (мезорівні). Зазначе-не могло б реалізуватись через застосу-вання різних способів і форм управління елементами ресурсного потенціалу (та їх носіями) за рахунок взаємопроникнення, взаємодоповнення інструментів і механіз-мів управління, що можливо за застосу-вання методології конвергенції.

Теорія конвергенції зародилась піс-ля другої світової війни на тлі потреби економічного співробітництва між краї-нами різних суспільно-політичних сис-тем з виникненням потреби трансфор-мувати національні суспільно-еконо-мічні відносини в єдиний суспільно-е-кономічний комплекс [5, с. 181].

Термін «конвергенція» визначально використовувався для позначення збли-ження різних економічних систем, еко-номічної й соціальної політики різних країн. У 1960–1970 рр. він здобув за-гальне визнання в економічній нау-ці [3, с. 19]. Сьогодні є інше бачення конвергенції, змінилось її масштабуван-ня з макро- конвергенції, на мікро-кон-вергенцію та застосування її для різних напрямів і галузей. Так, у Ю. Хабермаса, що у центрі економічної конвергенції


21

стоїть комунікаційний процес, і вво-дить термін «комунікативної раціональ-ності» [12]. Т. Крушельницькою виок-рем люється фіскальна конвергенція [5, с. 195]. У контексті формування сус-пільно-економічних відносин виступає й К. Куап-Бонк, визначаючи конвер-генцію не як підпорядкування слабшо-го сильнішому, а як взаємодія на прин-ципах паритету і довіри, вважаючи її умовою реалізації індивідуальності і са-модостатності кожного суб’єкта відпо-відних відносин [7, с. 6]. А. Гальчинс-кий вважає, що на основі відносин кон-вергенції формується якісно нова нау-кова концепція системних взаємозв’яз-ків, яка визначається: по-перше, пріо-ритетністю горизонтальних (прямих і зворотних) зв’язків; по-друге, доміну-ванням самоорганізації, по-третє, за-твердженням відносин, які чинять опір прийнятій логіці дій, виходячи з «еко-номічної корисності» [2, с. 7]. Можемо зробити висновок, що усвідомлення змісту конвергенції за масштабами ви-користання змістилось з макро-рівня до мезо-рівня. Останній у публічному управлінні охоплює адміністративно-те риторіальні одиниці, владні органи і їх підрозділи, підприємства, інститути громадянського суспільства і громадян в частині формування суспільно-еконо-мічних відносин, у нашому випадку, щодо ресурсного забезпечення місце-вих бюджетів.

Враховуючи вирішальну роль кон-вергенції у формуванні інституційної однорідності підходів до стратегічного управління системою, інформацій-но-комунікативної інтегрованості об’єк-тів у суспільно-економічні процеси в межах адміністративно-територіальних одиниць (та, власне, частково і поза ме-жами) та соціокультурної свідомості учасників процесу ми вважаємо її систе-мостворюючим чинником ресурсного забезпечення місцевих бюджетів.

З практичної точки зору мезо-кон-вергенція ресурсного забезпечення міс-

цевих бюджетів — це інституційний механізм, який реалізується через сукуп-ність суб’єкт-об’єктних і об’єкт-об’єк-тних відносин що регулюють процеси наповнення місцевого бюджету, сприя-ють зближенню організаційно-функці-ональної спроможності органів місце-вого самоврядування і формуванню ін-ституційної зрілості громадян та фор-мування суб’єкт — об’єктних відносин учасників процесу ресурсного забезпе-чення місцевих бюджетів щодо реаліза-ції стратегічної мети.

Парадигмальна основа дозволила нам виокремили напрями розвитку ад-міністративно-управлінських важелів мезо-конвергенції ресурсного забезпе-чення місцевих бюджетів, це: форму-вання нормативно правового, регуля-торного середовища, формування мо-делі взаємодії влади і бізнесу як еконо-мічного базису розвитку громади, фор-мування системи морально-етичних норм, економічних цінностей і звичає-вих імперативів. Кожна з них охоплює певне коло адміністративно-управлін-ських задач і інструментів досягнення мети мезо-конвергенції, еволюціоную-чи під впливом децентралізації.

Метою мезо-конвергенції перефор-матування суб’єкт (орган місцевого са-моврядування) — об’єктних (члени гро-мади, бізнес, інститути громадянського суспільства) відносин у об’єкт (орган місцевого самоврядування) — об’єктні (громадяни — носії влади) та зближен-ня їх інтересів і зусиль для реалізації стратегічної мети розвитку громади.

У цілому, методологія мезо-конвер-генції як системостворюючого чинни-ку є визначальною у комплексному під-ході до ресурсного забезпечення місце-вих бюджетів. Комплексність підходу полягає в тому, що в процес стратегіч-ного управління ресурсним забезпечен-ням місцевого бюджету мають бути за-лучені всі зазначені нами вище об’єкти як активні його учасники, зацікавлені в досягненні стратегічної мети.


22

1. Блауберг И. В. Становление и сущность системного подхода [Электронный ресурс] / И. В. Блауберг, Э. Г. Юдин. — М. : Издат. «Наука», — 1973. — 271 с. — Режим досту-па: http://victor-safronov.ru/systems-analysis/ books/blauberg-yudin.html.2. Гальчинский А. С. Конвергентный рынок — методология перспективы / А. С. Галь-чинский // Экономика Украины. — 2014. — № 1 (618). — С. 4–20.3. Глуха Г. Я. Глобалізація та економічне зростання [Електронний ресурс]/ Г. Я. Глу-ха // Академічний огляд. — 2014. — № 1. — С. 17–23. — Режим доступу: http://duep.edu/uploads/v idavn i t s tvo14/ao-140-2014/6902.pd.4. Горбулін В. П. Стратегічне планування: вирішення проблем національної безпеки : монографія / В. П. Горбулін, А. Б. Качин-ський. — К.: НІСД, 2010. — 288 с.5. Крушельницька Т. А. Управління подат-ковою системою України в умовах міжна-родної економічної інтеграції : монографія / Т. А. Крушельницька. — Донецьк: Юго-Восток, 2012. — 412 с.6. Кузьмін О. Методи впливу як ефектив-ний інструмент керівної інноваційної діяль-ності / О. Кузьмін, Н. Колінко // Економі-ка підприємства і управління виробництвом. — Вісник ТНЕУ. — 2013. — № 2. — С. 71–80.7. Куцаб-Бонк К. Транскордонні аспекти со-ціально-економічної конвергенції регіонів: євроінтеграційний контекст / К. Куцаб-Бонк // Актуальні проблеми міжнародних відно-син. — 2016. — Вип. 128. — С. 125–138.8. Михайленко Г. В. Сучасний зміст поняття суб’єктно-об’єктних відносин у системі дер-жавного управління [Електронний ресурс] /

Г. Михайленко // Державне будівництво. — 2011. — № 2. — Режим доступу: http://www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/db/2011-2/doc/1/07.pdf. 9. Романчиков В. І. Основи наукових дослі-джень : навч. посіб. / В. І. Романчиков. — К.: Центр учбової літератури, 2007. — 254 с.10. Сельський А. Передумови виникнення та зміст стратегічного управління / А. Сель-ський // Вісник Національної академії дер-жавного управління. — 2011. — № 4. — С. 39. — Серія «Державне управління».11. Сментина Н. В. Стратегічне планування соціально-економічного розвитку на мезо-рівні: теорія, методологія, практика : моно-графія / Н. В. Сментина. — Одеса: Атлант, 2015. — 365 с.12. Хабермас Ю. Пост метафізичне мислен-ня. Філософські статті. Розділ 1. Повернен-ня до метафізики? / Ю. Хабермас // Філо-софія освіти: науковий часопис. — К.: Дух і літера, 2011. — 280 с. 13. Шаров Ю. П. Стратегічне планування в муніципальному менеджменті. Концепту-альні аспекти : монографія / Ю. П. Шаров. — К.: Вид-во УАДУ, 2001. — 302 с.14. Child J. Organizational Structure, Envi-ronment and Performance: The Role of Stra-tegic Choice/ J. Child // Sociology. — Vol. 6. — No. 1 (January 1972). — Р. 1−22.15. Kahn H. On Thermonuclear War. — Transaction Publishers New edition, 2007. — 666 p.16. Stark D. Ambiguous Assets for Uncertain Environments: Heterarchyin Postsocialist Firms [Электронный ресурс] / D. Stark // Экономическая социология. — T. 1. — № 2. — Режим доступа: http://www.ecsoc.msses.ru.

ЛІТЕРАТУРА:

REFERENСES:1. Blauberg Y. V., Yudіn E. G. (1973). Stanovlenіe susсhnostі sіstemnogo podhoda [Formation and essence of the systems approach]. Moskva. Nauka. URL: http://victor-safronov.ru/systems-analysis/books/blauberg-yudin.html. [in Russian].2. Galchinskij A. S. (2014) Konvergentnyj rynok — metodologija perspektivy [Convergent market — outlook methodology]. Ekonomika Ukrainy [Uk rainian economy]. 1 (618). P. 4–20. [in Russian].3. Gluha G. Ja. (2014). Globalizacija ta ekonomichne zrostannja [Globalization and economic development]. Akademichnyj ogljad [Academic review]. 1. P. 17-23. URL: http://duep.edu/uploads/vidavnitstvo14/ao-140-2014/6902.

pd. [in Ukrainian].4. Gorbulin V. P. (2010). Strategichne planuvannja: vyrishennja problem nacionalnoji bezpeky [Strategic planning: solving national security problems]. Kyjiv. NISD. 288 p. [in Ukrainian].5. Krushelnycka T. A. (2012). Upravlinnja podatkovoju systemoju Ukrajiny v umovah mizhnarodnoji ekonomichnoji integraciji [Management of the tax system of Ukraine in conditions of inter-national economic integration]. Doneck. Jugo-Vostok. 412 p. [in Ukrainian].6. Kuzmin O. (2013). Metody vplyvu jak efektyvnyj instrument kerivnoji innovacijnoji dijalnosti [Methods of influence as an effective tool for managing innovative activity]. Ekonomika pidpryjemstva i upravlinnja vyrobnyctvom [Enterprise econo-


23

my and production management]. 2. P. 71–80. [in Ukrainian].7. Kucab-Bonk K. (2016). Transkordonni aspekty socialnoekonomichnoji konvergenciji regioniv: jevrointe-gracijnyj kontekst [Cross-border aspects of socio-economic convergence of regions: Eurointe-gration context]. Aktualni problemy mizhna-rod nyx vidnosyn [Actual problems of interna-tional relations]. 128. P. 125–138. [in Ukrainian].8. Myhajlenko G. V. (2011). Suchasnyj zmist ponjattja subjektnoobjektnyh vidnosyn u systemi derzhavnogo upravlinnja [Contemporary meaning of the concept of subject-object relations in the system of public administration]. Derzhavne budivnyctvo [State building]. 2. URL: http://www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/db/2011-2/doc/1/07.pdf. [in Ukrainian].9. Romanchykov V. I. (2007). Osnovy naukovyh doslidzhen [Basics of the scientific research]. Kyjiv. Centr uchbovoji literatury. 254 p. [in Ukrainian].10. Selskyj A. (2011). Peredumovy vynyknennja ta zmist strategichnogo upravlinnja [Prerequisites for the emergence and content of strategic management]. Visnyk Nacionalnoji akademiji derzhavnogo upravlinnja [Bulletin of the Na-tional Academy of Public Administration]. 4. P. 39. [in Ukrainian].

11. Smentyna N. V. (2015). Strategichne planu vannja socialnoekonomichnogo rozvytku na mezorivni: teorija, metodologija, praktyka [Strategic planning of socio-economic development on the meso-horizons: theory, methodology, practice]. Odesa. Atlant. 365 p. [in Ukrainian].12. Habermas Ju. (2011). Post metafizychne myslennja. Filosofski statti. Rozdil 1. Povernennja do metafizyky? [The post of metaphysical thinking. Philosophical articles. Chapter 1. Returning to Metaphysics?]. Filosofija osvity: naukovyj chasopys [Philosophy of education: scientific journal]. Kyjiv. Dux i litera. 280 p. [in Ukrainian].13. Sharov Ju. P. (2001). Strategichne planuvannja v municypalnomu menedzhmenti. Konceptualni aspekty [Strategic planning in municipal management. Conceptual aspects]. Kyjiv. UADU. 302 p. [in Ukrainian].14. Child J. (1972). Organizational Structure, Environment and Performance: The Role of Strategic Choice. Sociology. 1. P. 1–22.15. Kahn H. (2007). On Thermonuclear War. Transaction Publishers. 666 p. 16. Stark D. Ambiguous Assets for Uncertain Environments: Heterarchyin Postsocialist Firms. Ekonomicheskaja socyologija [Economic Soci-ology]. 2. URL: http://www.ecsoc.msses.ru.

24

Постановка проблеми. Зі зростан-ням відкритості українського суспіль-ства в нашій державі суттєво актуалізу-валася міграція населення, яка проявля-ється у різних формах, що зумовлює потребу комплексного дослідження ступеню захисту міграційних прав і сво-бод людини, адже міграційні процеси значно впливають на розвиток еконо-міки, соціальної сфери, демографії та інших аспектів становлення держави.

Проте, питання чи відкрите це сус-пільство до сучасних викликів, які дик-тує нам нова ера міграції залишається відкритим. Тому для більш комплек-сного розуміння даного питання необ-хідно провести аналіз процесу станов-лення державної міграційної політики України.

Аналіз останніх досліджень і пу-блікацій з даної теми, виділення не-вирішених раніше частин загальної проблеми, яким присвячується стат-тя. Феномен міграції досліджувався й

раніше, значний вклад у розвиток мі-граційного права внесли вітчизняні учені: О. Бандурка, Ю. Бузницький, А. Бабенко, В. Колпаков, О. Кузьменко, С. Мосьондз, В. Новік, В. Олефір, О. Піскун, І. Прибитков, Ю. Римарен-ко, Ю. Тодик, В. Шаповал, М. Шульга та інші. Водночас, питанням генезису розвитку державної міграційної політи-ки України дослідники значної уваги не приділяли.

Метою статті є проаналізувати ета-пи розвитку та становлення державної міграційної політики України, визначи-ти її основні засади, перспективи крізь призму конкретних обставин та при-чин міграційних процесів, які виникали в різні періоди її формування та низку ухвалених нормативно-правових актів, спрямованих на їх регулювання.

Виклад основного матеріалу. Втім, Україна на сьогоднішній день з точки зору міжнародних міграційних процесів є здебільшого транзитною країною або

УДК 342. 9

Дракохруст Тетяна ВікторівнаДоцент кафедри міжнародного права, міжнародних відносин та дипломатії

Тернопільського національного економічного університетукандидат наук з державного управління

ГЕНЕЗИС РОЗВИТКУ ДЕРЖАВНОЇ МІГРАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

Drakokhrust T. Genesis of Development of the State Migration Policy of Ukraine

Abstract. The article is devoted to the analysis of stages of development and formation of the state migration policy of Ukraine, determination of its main principles, prospects. The specific circumstances and causes of migration processes that emerged at different periods of the formation of the state migration policy of Ukraine have been singled out and described. A number of approved regulatory acts aimed at their regulation have been analyzed. The focus is on the Strategy of the State Migration Policy of Ukraine for the period up to 2025 and on the principles of implementation of the state migration policy. In addition, the objectives are set out in the Strategy. Mass migratory movements of people in search of asylum or just the best conditions for employment and education that have been observed in the world over the last few years could not but affect the state migration policy of Ukraine.Key words: migration policy, migration, genesis, migration processes, strategy.

Дракохруст Т. В. Генезис розвитку державної міграційної політики України

25

країною постачання мігрантів, особливо зважаючи на воєнні події на сході держа-ви та анексію Криму.

В той же час, навіть передові країни Європи, як свідчить сучасний стан з ре-гулюванням потоків біженців та шука-чів притулку, не мають адекватної від-повіді стосовно того, як інтегрувати значну кількість людей, забезпечити їх необхідними засобами до існування і при цьому якісно використати запро-понований людський капітал. Саме тому процес формування та модерніза-ції державної міграційної політики має бути стратегічно спланованим, а не хаотичним.

Більшість науковців, які досліджу-ють розвиток державної міграційної політики України, акцентують увагу на міграційні процеси та міграційні відно-сини і в основному дають хронологіч-ний аналіз розвитку суто національно-го міграційного законодавства. Проте, ми вважаємо є сенс розглянути особли-вості розвитку державної міграційної політики через призму обставин та причин міграційних процесів, які вини-кали в різні періоди її формування та низку ухвалених нормативно-правових актів, спрямованих на їх регулювання.

Першою причиною міграційних процесів з якою зіткнулась Україна в період проголошення її незалежності був розвал Радянського Союзу, та наяв-ність «вимушених» міграцій в умовах економічної кризи перехідного періо-ду. Тому у влади і суспільства сформу-валося доволі обережне ставлення до міграції: вона асоціювалася передусім із суспільними негараздами, труднощами, матеріальними витратами.

Попри це, у перші роки незалежнос-ті у розробленні міграційної політики було досягнуто очевидних успіхів, зо-крема, ухвалено низку законів, спрямова-них на регулювання міграцій. Закон України «Про реабілітацію жертв полі-тичних репресій» (1991) [1] забезпечив право на повернення в Україну грома-

дян, які зазнали репресивних переселень з її території. Ухвалення Закону України «Про громадянство України» (1991) [2], згідно з яким вихідці з України та їхні на-щадки набули можливості визнання сво-єї належності до громадянства України у спрощеному порядку, мало сприяти ре-патріаційним процесам.

Численні міграції, якими відзначав-ся початок 1990-х років, обумовили розробку і ухвалення Закону України «Про біженців» [3], що став одним із перших подібних законодавчих актів на теренах СНД і, незважаючи на те, що Україна на той час не була сторо-ною Женевської конвенції ООН про статус біженців 1951 р., в основному відповідав її змістові. Ухвалений у січні 1994 р. Закон України «Про правовий статус іноземців» став базовим для вирі-шення питань перебування іноземців в Україні, їхнього правового статусу, за-побігання нелегальній міграції, яка внаслідок деградації колишнього зо-внішнього кордону СРСР та тогочасної «прозорості» кордонів між новими не-залежними державами зростала і пере-творилася на серйозну проблему.

Свободу виїзду за кордон та повер-нення в Україну гарантував громадянам Закон України «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України» (1994) [4]. З ухваленням цього Закону набула чинності стаття 10 Зако-ну України «Про зайнятість населення», в якій зазначалося, що громадяни ма-ють право на трудову чи підприєм-ницьку діяльність під час тимчасового перебування за кордоном [5].

Другою причиною було питання облаштування в Криму колишніх де-портованих кримських татар, а також болгар, вірмен, греків, німців, які повер-талися в Україну. Влітку 1992 р. поста-новами Кабінету Міністрів України було визначено порядок надання допо-моги біженцям з району воєнних дій у Придністров’ї (Республіка Молдова). Вже з 1 січня 1993 р., тобто ще до ухва-


26

лення закону про виїзд та в’їзд, поста-новою Уряду було скасовано дозвіль-ний порядок перетину державного кор-дону, за якого для кожного виїзду за межі держави громадянин мав отримати спеціальний дозвіл.

Оскільки міграції мають міжнародну природу, у перші роки незалежності Україна почала активно брати участь у міжнародному співробітництві у цій сфері. У країні з’явилися представництва Верховного комісара ООН у справах бі-женців (УВКБ ООН), Міжнародної ор-ганізації з міграції (МОМ). Кабінетом Міністрів було підписано угоди про співпрацю з цими міжнародними орга-нізаціями (1996), діяльність яких в Украї-ні була спрямована як на надання безпо-середньої допомоги мігрантам та біжен-цям, так і на сприяння у розбудові дер-жавної системи управління міграціями.

Трудова міграція на початку україн-ського державотворення відігравала важливу роль, у зв’язку із переміщенням робочої сили між країнами колишньо-го СССР (Азербайджан, Білорусія, Ві-рменія, Молдова, Російська Федерація тощо). Тому її порядок та соціальні ас-пекти були предметом угоди країн СНД «Про співробітництво у сфері трудової міграції та соціального захисту трудів-ників-мігрантів», укладеної 15 квітня 1994 р. Сторони домовилися про ви-знання без легалізації документів про освіту та кваліфікацію працівників-мі-грантів, недопущення подвійного опо-даткування їхніх заробітків, можливості переказів зароблених коштів та вивозу майна. Угодою визначено, що соціаль-не страхування та соціальне забезпе-чення працівників-мігрантів здійсню-ються відповідно до законодавства кра-їни працевлаштування, зокрема, від-шкодування шкоди, спричиненої ви-робничою травмою чи професійним захворюванням.

Ще однією об’єктивною обстави-ною була гострота та складність мігра-ційних проблем перших років незалеж-

ності, що в свою чергу спонукала до створення спеціальних органів виконав-чої влади, які б мали ними займатися.

У квітні 1993 р. було створено Мі-ністерство України у справах націо-нальностей та міграції (з 1996 р. — Дер-жавний комітет), а у червні 1994 р. — органи міграційної служби на місцях, при обласних адміністраціях, які пере-бували у подвійному підпорядкуванні Міністерства та місцевої влади. Поєд-нання різних функцій в одній установі було пов’язано із дефіцитом коштів, кваліфікованих кадрів державних служ-бовців, відсутністю необхідного галузе-вого законодавства тощо.

Разом із тим уже тоді стало зрозумі-ло, що в перспективі, з напрацюванням необхідного досвіду та створенням за-конодавчої бази, буде необхідно ство-рити в державі повноцінну міграційну службу, тобто спеціалізовану установу, в компетенції якої повинні бути скон-центровані основні функції з управлін-ня міграціями [6, c. 399–402].

Базові принципи, які були сформу-льовані під час розроблення перших в Україні законодавчих актів з регулюван-ня міграційних процесів, знайшли свій розвиток та втілення в Конституції Укра-їни, ухваленій 1996 р. На конституційно-му рівні багато з них було сформульова-но вперше. На основі напрацювань пер-ших років формування міграційної полі-тики 1997 р. було здійснено першу спробу її концептуального оформлення. Указ Президента України, яким затвер-джувалися Основні напрями соціально-го розвитку держави, містив розділ, при-свячений міграційній політиці. Варто звернути увагу на те, що серед визначе-них в Указі пріоритетів міграційної полі-тики регулювання трудової міграції гро-мадян за кордон відсутнє, хоча це питан-ня й згадувалося в тексті.

Майже одночасно з ухваленням Конституції та згаданого вище Указу Президента щодо соціального розвит-ку, Україна вступила до Ради Європи,


27

взявши на себе низку зобов’язань, зокре-ма, у сфері захисту прав людини. При-єднання до Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї (ратифікова-ні Верховною Радою України 17 липня 1997 р.) означало імплементацію до на-ціонального законодавства багатьох норм, що стосувалися міграції.

Наступною не менш важливою причиною було спрощення репатріації вихідців з України на історичну батьків-щину. Відповідно це зумовило створен-ня нової редакції Закону України «Про громадянство України» 2001 року.

Так, у ньому зазначалося, що грома-дянство України можна набути за тери-торіальним походженням. Причому не обов’язково, щоб з території України походила сама особа, яка набуває гро-мадянство. Достатньо, щоб хоча б один з її батьків, дід чи баба, брат чи сестра народилися або постійно проживали в Україні на момент проголошення нею державного суверенітету.

Набути громадянство за територіаль-ним походженням могли особи, які похо-дили не лише з України в сучасних ме-жах, а й з інших територій, які в різний час входили до державних українських утворень (УНР, ЗУНР, УР, Закарпатської України, УРСР), хоча й належать наразі іншим державам, а також з територій, які на момент народження особи не входили до складу України, проте є її частиною нині, наприклад, з Криму.

7 червня 2001 року був прийнятий Закон України «Про імміграцію», який сприяв розвитку міграційного законо-давства в сфері імміграції і дав чітке ви-значення імміграції, хто такий іммігрант та закріпив поняття «квота» імміграції; встановив порядок надання дозволу на імміграцію, скасування дозволу на іммі-грацію, порядок видачі посвідки на по-стійне місце проживання тощо [8].

У травні 2011 р. Указом Президента було врешті-решт затверджено Кон-цепцію державної міграційної політики

України. Такий спосіб, вочевидь, дикту-вався не стільки нагальною потребою концептуального визначення у сфері міграції, скільки бажанням уникнути (враховуючи попередній досвід) трива-лої та складної процедури проходжен-ня документу через парламент.

У 2011 р. було ухвалено нову редак-цію базового для міграційної сфери зако-ну «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» [9], що замінив доволі декларативний та неконкретний закон перших років незалежності. У ньому міститься визначення ключових понять, наприклад, «незаконний мігрант».

З ухваленням у тому ж році нового закону «Про біженців та осіб, які потре-бують додаткового або тимчасового за-хисту» [10] в Україні було введено т. зв. субсидіарні форми захисту шукачів притулку. Як випливає уже з назви зако-ну, крім конвенційного, тобто передба-ченого Женевською конвенцією 1951 р. про статус біженців, згідно з якою за-хист надається у разі переслідувань на основі етнічної, громадянської, релігій-ної чи соціальної належності або полі-тичних поглядів, новим законом перед-бачено також додатковий та тимчасо-вий захист.

Першим із них можуть користува-тися особи, які не підпадають під дію Конвенції, проте потребують міжна-родного захисту внаслідок загрози у країні походження чи проживання смертної кари, тортур, нелюдського, та-кого, що принижує гідність, поводжен-ня чи покарання. Тимчасовий захист може застосовуватися у разі масового прибуття в Україну іноземців, які виму-шено покинули місця постійного про-живання внаслідок зовнішньої агресії, громадянської війни, природних чи техногенних катастроф тощо. Пропи-сана в законі процедура надання додат-кових форм захисту така сама, як і кон-венційного. Вид захисту визначається лише при прийнятті рішення за клопо-танням шукача притулку. Украй важли-


28

вим для регулювання міграційної сфе-ри був також ухвалений у жовтні 2012 р. закон «Про Єдиний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» [11].

Ним передбачено запровадження документів для виїзду за кордон з елек-тронним носієм біометричної інфор-мації, що є на сьогодні обов’язковим міжнародним стандартом. Важливо та-кож, що створення відповідно до зако-ну реєстру населення сприятиме більш точному об лікові міграційних перемі-щень і, відповідно, прийняттю краще обґрунтованих політичних рішень у сфері міграції.

І звичайно найбільш важливим та ключовим моментом у генезисі розвит-ку державної міграційної політики України є євроінтеграція як основний вектор зовнішньої політики нашої краї-ни, то саме ЄС і задає тон модернізації міграційної політики України.

Вкрай важливим у цьому контексті для нашої держави стало прийняття Плану дій з лібералізації візового режи-му 2010 р. (далі — План дій), що є до-рожньою картою з модернізації вітчиз-няної міграційної політики у відповід-ності до європейських стандартів.

Загалом, зазначені в Плані дій вимо-ги полягали у наступному: суттєве по-кращення рівня безпеки документів, включаючи біометрику; зміцнення по-тенціалу у сфері управління кордонами та міграцією, політики притулку; ре-форм і співпраці у сфері громадського порядку та безпеки; вирішення питань у сфері зовнішніх зносин (у тому числі щодо прав людини та основополож-них свобод) тощо.

Також необхідною умовою для лібера-лізації безвізового режиму між Україною та Європейським Союзом у квітні 2011 р. було затвердження Положення про Дер-жавну міграційну службу України.

Окрім формування національної стратегії та створення відповідного цен-

трального органу влади, важливою ви-могою Європейського Союзу щодо мо-дернізації міграційної політики України є формування єдиного демографічного реєстру. Відповідний Закон України «Про Єдиний державний демографіч-ний реєстр та документи, що підтвер-джують громадянство України, посвід-чують особу чи її спеціальний статус» після довгих дискусій та законодавчих колізій зрештою набув чинності 1 січня 2013 р [12].

У 2014 р. Україна вперше за роки не-залежності зіткнулася з вимушеною вну-трішньою міграцією населення з окре-мих територій Донецької, Луганської об-ластей та АР Крим до інших регіонів. Це викликало цілий ряд питань, які потребу-вали державного врегулювання і саме тому був прийнятий у тому ж році Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» [13].

Самою новою тенденцією у розвит-ку державної міграційної політики та зближення її з вимогами ЄС є схвалення Стратегії державної міграційної політи-ки України на період до 2025 року, яке відбулось 2 липня 2017 року.

Стратегія заснована на таких прин-ципах реалізації державної міграційної політики:

1) верховенство права;2) захист прав людини та основних

свобод;3) прозорість діяльності органів

державної влади та органів місцевого самоврядування;

4) запобігання і боротьба з усіма формами та проявами расизму, ксено-фобії та пов’язаної з ними нетерпи-мості;

5) неприпустимість будь-яких форм дискримінації;

6) заохочення культурного розмаїття;7) сумісність міграційної політики з

іншими сферами діяльності держави;8) координація та співробітництво

на державному, регіональному та місце-вому рівні;


29

9) активне залучення громадських партнерів, наукових кіл, міжнародних організацій;

10) наукова обґрунтованість рішень, які приймаються;

11) гнучкість, що передбачає періо-дичне коригування тактичних завдань та заходів з метою досягнення страте-гічних цілей.

Стратегія передбачає реалізацію та-ких цілей:

Ціль 1. Знизити адміністративні бар’є-ри для свободи пересування населення України.

Ціль 2. Зменшити негативні наслід-ки еміграції з України та збільшити її позитивний вплив на розвиток держави.

Ціль 3. Створити необхідні умови для повернення та реінтеграції україн-ських мігрантів в українське суспільство.

Ціль 4. Сприяти легальній міграції в Україну, узгодженій із соціальною полі-тикою та економічним розвитком держави.

Ціль 5. Забезпечити успішну інтегра-цію іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, в українське суспільство.

Ціль 6. Ефективно використовувати систему видачі віз та можливості кон-сульських установ для управління міграцією.

Ціль 7. Здійснювати прикордонний контроль осіб, адаптований до змінних міграційних потоків та можливостей ін-тегрованого управління кордонами.

Ціль 8. Посилити контроль за до-триманням міграційного законодавства всередині держави.

Ціль 9. Забезпечити повагу до люд-ської гідності осіб, що повертаються, заохочуючи їх до добровільного повернення.

Ціль 10. Запровадити належний ме-ханізм та програми регуляризації неле-гальних мігрантів.

Ціль 11. Забезпечити іноземцям та особам без громадянства, які звернули-

ся до відповідного органу міграційної служби із заявою про визнання біжен-цем або особою, яка потребує додатко-вого захисту, можливість розгляду їх заяв про визнання біженцем або осо-бою, яка потребує додаткового захисту, за допомогою ефективної і справедли-вої процедури.

Ціль 12. Забезпечити належну інф-раструктуру та створити умови для про-живання осіб, які звернулися із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а та-кож осіб, яких визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту.

Ціль 13. Забезпечити інтеграцію бі-женців та осіб, які потребують додатко-вого захисту, в українське суспільство, а також задоволення інтеграційних по-треб осіб, які звернулися із заявою про визнання біженцем або особою, яка по-требує додаткового захисту.

Висновки. Як показав здійснений нами аналіз розвитку державної мігра-ційної політики України є перелік кон-кретних причин та обставин на тлі яких вона формувалась поетапно, а саме: розвал Радянського Союзу та на-явність «вимушених» міграцій в умовах економічної кризи перехідного періо-ду; облаштування в Криму колишніх депортованих осіб; трудова міграція; репатріація вихідців з України на істо-ричну батьківщину; зовнішня міграція; внутрішньо переміщені особи та візова лібералізація із ЄС. І разом з тим від-сутні конкретні нормативно-правові акти та Державні програми з питань протидії нелегальній міграції. Це нам говорить про постійне виникнення но-вих міграційних викликів та загроза у зв’язку із політичним, економічним та військовими процесами, які відбува-ються в країні.

Незважаючи на помітний прогрес у сфері розвитку державної міграцій-ної політики України, який спостеріга-ється протягом останніх кілька років, в


30

1. «Про реабілітацію жертв політичних репре-сій на Україні»: Закон України від 17 квітня 1991 р. № 962-XII [Електронний ресурс] / Верховна Рада України. — Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/962-12.2. «Про громадянство України»: Закон Укра-їни від 08 жовтня 1991 р. № 1636-XII [Елек-тронний ресурс] / Верховна Рада України. — Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/1636-12.3. «Про біженців»: Закон України від 24 грудня 1993 р. № 3818-XII [Електронний ресурс] / Верховна Рада України. — Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/ laws/show/3818-12. 4. «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України»: Закон України від 21 січня 1994 р. № 3857-XII [Електро-нний ресурс] / Верховна Рада України. — Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3857-12.5. «Про зайнятість населення»: Закон Украї-ни від 5 липня 2012 р. № 5067-VI [Електрон-ний ресурс] / Верховна Рада України. — Ре-жим доступу: http:// zakon3.rada.gov.ua/laws/show/5067-17.6. Малиновська О. А. Міграційна політика: глобальний контекст та українські реалії : монографія / О. A. Малиновська. — К.: НІСД, 2018. — 472 с.7. Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР. База даних «Законодавство України» [Електронний ресурс] / Верховна Рада України. — Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр.

8. «Про імміграцію»: Закон України від 07 червня 2001 р. № 2491-III [Електронний ре-сурс] / Верховна Рада України. — Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2491-14.9. «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»: Закон України від 22 ве-ресня 2011 р. № 3773-VI [Електронний ре-сурс] / Верховна Рада України. — Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3773-17.10. «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»: За-кон України від 08 липня 2011 р. № 3671-VI [Електронний ресурс] / Верховна Рада України. — Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3671-17. 11. «Про Єдиний державний демографіч-ний реєстр та документи, що підтверджу-ють громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус»: Закон Укра-їни від 20 листопада 2012 р. № 5492-VI [Електронний ресурс] / Верховна Рада України. — Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/5492-17.12. Фогел Христина. Особливості міграцій-них потоків та підходи до їх регулювання в ЄС. / Х. Фогел — Режим доступу: http://publications.lnu.edu.ua/bulletins/index.php/intrel/article/download/7526/7682.13. «Про забезпечення прав і свобод вну-трішньо переміщених осіб»: Закон України від 20.10.2014 р. № 1706-VІІ. — Режим до-ступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/ 1706-18.

нашій державі й досі бракує чіткого, комплексного управління міграційни-ми процесами.

І також необхідно розуміти, що під-писання угоди про безвізовий режим України з ЄС відбулося у Страсбурзі

17 травня 2017 року, за присутністю президента України Порошенка та го-лови Європейського парламенту Анто-ніо Таяні є певним «авансом» нашій державі, зумовленим важким внутріш-ньополітичним становищем.


REFERENCES:1. Verkhovna Rada Ukrainy (1991). Pro reabili-tatsiyu zhertv politychnykh represii v Ukraini vid 17.04.1991 № 962XII. [Verkhovna rada of Ukraine. On rehabilitation of victims of political repressions in Ukraine dated from April 17, 1991 No.962-XII]. Baza danykh «Zakonodavstvo Ukrainy» [Database «Zakono-davstvo Ukrainy»]. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/962-12. [in Ukrainian].2. Verkhovna Rada Ukrainy (1991). Pro hromadi-anstvo Ukrainy vid 08.10.1991 № 1636XII [Verkhovna rada of Ukraine. On citizenship of

Ukraine dated from October 08, 1991 No. 1636-XII]. Baza danykh «Zakonodavstvo Ukrainy» [Database «Zakonodavstvo Ukrainy»]. URL: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/ 1636-12 337. [in Ukrainian].3. Verkhovna Rada Ukrainy (1993). Pro bizhen-tsiv vid 24.12.1993 № 3818XII [Verkhovna rada of Ukraine. On refugees dated from De-cember 24, 1993 No. 3818-XII]. Baza danykh «Zakonodavstvo Ukrainy» [Database «Zakono-davstvo Ukrainy»]. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3818-12. [in Ukrainian].


31

4. Verkhovna Rada Ukrainy (1994). Pro poriadok vyizdu z Ukrainy ta poriadok vizdu v Ukrainu vid 21.01.1994 № 3857XII [Verkhovna rada of Ukraine. On the order of departure from Uk-raine and entry into Ukraine of Ukrainian ci-tizens dated from January 21, 1994 No. 3857-XII]. Baza danykh «Zakonodavstvo Ukrainy» [Database «Zakonodavstvo Ukrainy»]. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3857-12. [in Ukrainian].5. Verkhovna Rada Ukrainy (2012). Pro zaini-atist naselennia vid 05.07.2012 № 5067VI [Verkhovna rada of Ukraine. On employment of citizens dated from July 05, 2012 No. 5067-VI]. Baza danykh «Zakonodavstvo Ukrainy» [Database «Zakonodavstvo Ukrainy»]. URL: http:// zakon3.rada.gov.ua/laws/show/5067-17. [in Ukrainian].6. Malinovska O. (2018). Mihratsiina polityka: hlobalnyi kontekst ta ukrainski realii [Migration Policy: Global Context and Ukrainian Realities]. monografija. K. NISD. 472 p. [in Ukrainian]. 7. Verkhovna Rada Ukrainy (1996). Konstytutsiia Ukrainy vid 28.06.1996 № 254k/96VR [Verkhovna rada of Ukraine. The Constitution of Ukraine dated from June 28, 1996 No. 254k/96-VR]. Baza danykh «Zakono dav-stvo Ukrainy» [Database «Zakonodavstvo Ukrainy»]. URL: http://zakon.rada.gov.ua/go/254к/96-вр. [in Ukrainian].8. Verkhovna Rada Ukrainy (2001). Pro immih-ratsiiu vid 07.06.2001 № 5067VI [Verkhovna rada of Ukraine. On immigration dated from June 07, 2001 No. 5067-VI]. Baza danykh «Zakonodavstvo Ukrainy» [Database «Zakono-davstvo Ukrainy»]. URL: http:// zakon3.rada.gov.ua/laws/show/5067-17. [in Ukrainian].9. Verkhovna Rada Ukrainy (2011). Pro pravovyi status inozemtsiv ta osib bez hromadianstva vid 22.09.2011 № 3773VI [Verkhovna rada of Ukraine. On the legal status of foreigners and stateless persons dated from September 22, 2011 No. 3773-VI]. Baza danykh «Zakono-

davstvo Ukrainy» [Database «Zakonodavstvo Ukrainy»]. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/5067-17. [in Ukrainian].10. Verkhovna Rada Ukrainy (2011). Pro bizhen-tsiv ta osib, yaki potrebuyut tymchasovoho ta dodatko-voho zakhystu vid 08.07.2011 № 3671VI [Verkhovna rada of Ukraine. On refugees and persons requiring additional or temporary pro-tection dated from July 08, 2011 No. 3773-VI]. Baza danykh «Zakonodavstvo Ukrainy» [Database «Zakonodavstvo Ukrainy»]. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3671-17 346. [in Ukrainian].11.Verkhovna Rada Ukrainy (2012). Pro Yedynyi derzhavnyi demohrafichnyi reiestr ta dokumenty, shcho pidtverdzhuiut hromadianstvo Ukrainy, posvidchuiut osobu chy yii spetsialnyi status vid 20.11.2012 № 5492VI [Verkhovna rada of Ukraine. On the Uniform State Demographic Registry and doc-uments confirming the citizenship of Ukraine, certify the person or his special status dated from November 20, 2012 No. 5492-VI]. Baza danykh «Zakonodavstvo Ukrainy» [Database «Zakonodavstvo Ukrainy»]. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/5492-17. [in Ukrainian].12. Fogel Kh. Osoblyvosti mihratsiinykh potokiv ta pidkhody do yikh rehuliuvannia v YeS [Features of migration flows and approaches to their regulation in the EU]. URL: http://publications.lnu.edu.ua/bulletins/index.php/in t r e l/a r t i c l e/down load/7526/7682 . [in Ukrainian].13. Verkhovna Rada Ukrainy (2014). Pro zabez-pechennia prav ta svobod vnutrishno peremishchenykh osib vid 20.10.2014 № 1706VІІ [Verkhovna rada of Ukraine. On ensuring the rights and freedoms of internally displaced persons dated from October 20, 2012 No. 1706-VІІ]. Baza danykh «Zakonodavstvo Ukrainy» [Database «Za ko nodavstvo Ukrainy»]. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1706-18. [in Ukrainian].

32

Постановка проблемы. Междуна-родное сотрудничество перестает быть исключительно сферой национально-го уровня, оно переходит на региональ-ный и локальный уровни. Привлечение местных органов публичной власти к международному сотрудничеству спо-собствует решению социальных, эко-номических, культурных и других про-блем в регионах.

Европейская хартия местного само-управления закрепила в ч. 3 ст. 10, что органы местного самоуправления име-ют право на условиях, которые могут быть предусмотрены законом, сотруд-ничать с органами местного самоуправ-ления других государств [1].

Европейская рамочная конвенция о трансграничном сотрудничестве тер-риториальных сообществ и властей [2] и Протокол № 2 [3] к ней закрепили виды международного сотрудничества, в частности такие как трансграничное и межтерриториальное сотрудничестве и

формы их реализации. Соответственно, местные органы публичной власти мо-гут реализовывать международное со-трудничество через различные виды та-кого сотрудничества. Однако, по зако-нодательству нашего государства опре-делено право местных органов публич-ной власти только на один из видов — это трансграничное сотрудничество.

В науке общепринятым является мнение, что трансграничное сотрудни-чество отождествляют с межтерритори-альным сотрудничеством. Также среди авторов, занимающихся проблематикой трансграничного сотрудничества, ведут-ся дискуссии относительно норматив-ного закрепления понятия трансгранич-ного сотрудничества, существуют неко-торые несогласованности относительно объема и содержания.

Несомненно, то, что легальное за-крепление юридических понятий име-ет важное значение, поскольку это не-посредственно связано с установлени-

УДК 342.25:341.232:061.1ЄС

Фетько Юлия ИвановнаАссистент кафедры международного права

юридического факультетаГВУЗ «Ужгородский национальный университет»

СОВРЕМЕННЫЕ НАУЧНЫЕ И НОРМАТИВНЫЕ ПОДХОДЫ К ОПРЕДЕЛЕНИЮ ПОНЯТИЯ

И СОДЕРЖАНИЯ ВИДОВ МЕЖДУНАРОДНОГО СОТРУДНИЧЕСТВА

МЕСТНЫХ ОРГАНОВ ПУБЛИЧНОЙ ВЛАСТИ

Fetko Yu. I. Modern Scientific and Normative Approaches of the Definition and Content of Types of International Cooperation of Local Authorities of Public Power

Abstract. This article is devoted to the scientific and normative approaches of the defini-tion and content of types of international cooperation of local authorities of public power, such as transfrontier cooperation and interterritorial cooperation. The author’s approach to the definition of transfrontier cooperation is proposed.Key words: The European Outline Convention on Transfrontier Cooperation between Territorial Communities or Authorities, International Cooperation, Transfrontier Cooperation, Interterritorial Cooperation, local authorities of public power.

Фетько Ю. И. Современные научные и нормативные подходы к определению понятия и содержания видов международного сотрудничества местных органов публичной власти

33

ем их содержания, а следовательно, и влияет на их использование, выполне-ние и правоприменения.

Состояние обработки. Важно то, что виды международного сотрудниче-ства местных органов публичной влас-ти, такие как трансграничное сотрудни-чество и межтерриториальное сотруд-ничестве практически не изучалась юридической наукой, а изучались оте-чественными и зарубежными учеными, специалистами отраслей государствен-ного управления, политологии, эконо-мики, истории и социологии. А одиноч-ные, труды ученых-юристов в сфере трансграничного и межтерриториаль-ного сотрудничества по сути сводятся к рассмотрению отдельных вопросов пра-вового регулирования отношений, воз-никающих в соответствующей области.

Теоретические подходы к определе-нию понятия и содержания видов меж-дународного сотрудничества, в частно-сти таких как трансграничное и меж-территориальное сотрудничество раз-рабатывали такие ученые как А. В. Ба-банская, А. В. Вишняков, В. В. Гараго-нич, З. В. Герасимчук, А. С. Захаров, Н. А. Кухарская, Л. В. Корольчук, М. Д. Лесечко, А. М. Митко, И. А. Прус, Л. Л. Прокопенко, И. А. Попова, А. Н. Рудик, А. Ю. Стрижакова , И. Д. Шумляева и др. Однако, в совре-менных условиях возрастает роль меж-дународного сотрудничества местных органов публичной власти в нашем го-сударстве. В результате, возникает не-обходимость продолжить исследова-ния в данном направлении относитель-но определения понятия и содержания видов такого сотрудничества как транс-граничное и межтерриториальное, и обоснование существующих подходов к их трактовке.

Соответственно, целью данной статьи является обобщение современ-ных подходов к определению понятия и содержания таких видов междуна-родного сотрудничества местных ор-

ганов публичной власти, как трансгра-ничное сотрудничество и межтерри-ториальное сотрудничество, путем анализа научных подходов, междуна-родно-правовых актов, ратифициро-ванных нашим государством и нацио-нального законодательства.

Изложение основного материала. Появление и нормативное закрепление понятия трансграничного сотрудниче-ства связано с положениями Европей-ской рамочной конвенции о трансгра-ничном сотрудничестве территориаль-ных сообществ и властей. В соответст-вии с ч.1 ст. 2 данной Конвенции, под трансграничным сотрудничеством по-нимаются «любые совместные дейст-вия, направленные на усиление и углу-бление добрососедских отношений между территориальными общинами или властями, находящимися под юрисдикцией двух или нескольких До-говаривающихся Сторон, и на заклю-чение с этой целью любых необходи-мых соглашений или достижения дого-воренностей. Трансграничное сотруд-ничество осуществляется в пределах компетенции территориальных сооб-ществ и властей, определенных нацио-нальным законодательством. Объем и характер такой компетенции настоя-щей Конвенции не меняются» [4].

С признаков, вошедших в норма-тивное определение, становится понят-но, что категория трансграничное со-трудничество имеет многоуровневую или многосложную содержательную структуру и представляет собой доволь-но сложную и системную деятельность. Хотя говорить о исчерпывающем ха-рактере дефиниции трансграничного сотрудничества не является верным, так как Конвенция содержит лишь общие положения, при этом определение трансграничное сотрудничество долж-но содержаться в нормативно-право-вом акте внутреннего права.

В национальном законодательстве впервые определения категории транс-


34

граничного сотрудничества было за-креплено в Постановлении Кабинета Министров Украины от 29.04.2002 г. № 587 «Некоторые вопросы развития трансграничного сотрудничества и ев-рорегионов». Под ним подзаконный акт регламентировал любые совмест-ные действия, направленные на усиле-ние и углубление добрососедских от-ношений между территориальными общинами или властями, находящими-ся под юрисдикцией двух и более дого-варивающихся сторон, и заключения с этой целью необходимых соглашений или договоренностей. Трансграничное сотрудничество осуществляется в пре-делах компетенции территориальных общин или органов власти, определен-ных внутренним законодательством [5].

Впоследствии, для реализации по-ложений Европейской рамочной кон-венции о трансграничном сотрудниче-стве территориальных сообществ и властей был принят Закон Украины «О трансграничном сотрудничестве» от 24.06.2004 г. Это, безусловно, стало важным шагом, так как с принятием За-кона понятие трансграничного сотруд-ничества было закреплено на более вы-соком и стабильном уровне норматив-ного урегулирования. Соответствую-щий Закон закрепил определение тер-мина трансграничного сотрудничества как совместные действия, направлен-ные на установление и углубление эко-номических, социальных, научно-тех-нических, экологических, культурных и других отношений между территори-альными общинами, их представитель-ными органами, местными органами исполнительной власти Украины и территориальными общинами, соот-ветствующими органами власти других государств в пределах компетенции, определенной их национальным зако-нодательством» [6].

Сравнивая эти два нормативных по-нятия, обращает внимание на себя то, что Закон четко закрепил субъектов,

сотрудничество между которыми пони-мается как трансграничное, территори-альными общинами, их представитель-ными органами, местными органами исполнительной власти Украины. Та-кое определение понятия, дается через промежуточную категорию субъектов тоже отличается от способа, опреде-ленного Конвенцией. Кроме того, при-веденное определение понятия в Зако-не отличается от определения в Поста-новлении и тем, что акцент на «добро-соседских отношениях между террито-риальными общинами или властями», который сделан в Постановлении соот-ветствует Конвенции, а Законом ниве-лирован и перенесен в плоскость «тер-риториальных сообществ, их предста-вительными органами, местными орга-нами исполнительной власти Украины и территориальными общинами, соот-ветствующими органами власти других государств».

По поводу именно такого норма-тивного закрепления понятия трансгра-ничного сотрудничества в научной ли-тературе среди исследователей имели место дискуссии.

В частности, Л. Л. Прокопенко, А. Н. Рудик, И. Д. Шумляева указывали на то, что из определения понятия в За-коне можно сделать вывод, что оно рас-пространялось на все виды региональ-ного сотрудничества, так как законодате-лем не было закреплено, что трансгра-ничное сотрудничество осуществляется только между субъектами такого сотруд-ничества соседних государств [7, с. 65].

Н. А. Кухарская считает, что не су-ществует трансграничного сотрудниче-ства не соседних государств, так как та-кой вид сотрудничества четко означает сотрудничество между территориаль-ными органами власти приграничных территорий соседних государств, то есть определяющим является наличие границы [8, с. 6]. А. М. Митко утвер-ждал, что за Законом четкого ограниче-ния относительно наличия границ


35

между субъектами трансграничного со-трудничества нету [9, с. 13].

И. А. Попова, С. А. Захаров так же обращали внимание на то, что за Зако-ном не указано, что данный вид сотруд-ничества происходит на приграничных территориях, в соответствии стояли на позиции, что трансграничное и меж-территориальное сотрудничество ото-ждествляется в рамках этого норматив-но-правового акта [10, с. 62].

Л. Л. Прокопенко, А. Н. Рудик, И. Д. Шумляева указывали на противоре-чия отечественных нормативно-право-вых актов и международных норматив-ных актов, ратифицированных нашим государством, в частности, таких как Ев-ропейская рамочная конвенция о транс-граничном сотрудничестве территори-альных сообществ и властей и Протоко-ла № 2 к ней, касающийся межтеррито-риального сотрудничества [11, с. 65].

А. В. Вишняков отмечает, что целе-сообразным было бы определить еди-ное понятие для этих похожих в юри-дическом аспекте видов сотрудничест-ва или использовать двойное понятие как единое, так как положение относи-тельно такого вида сотрудничества применяется не самостоятельно, а че-рез Конвенцию [12, с. 47].

Однако, такая позиция не является до конца взвешенной, поскольку, если территориальные сообщества и власти сотрудничают с соседними территори-альными общинами или властями, то речь идет о трансграничном сотрудни-честве, если они сотрудничают с тер-риториальными общинами или властя-ми других государств, то уже употре-бляется термин межтерриториальное сотрудничестве.

Следует заметить еще и то, что та-кой вид сотрудничества, как межтерри-ториальное сотрудничество, может от-сутствовать в национальной компетен-ции территориальных сообществ и властей, так как есть в случае Украины. Ведь данный вид сотрудничества может

примениться только тогда, когда закон-чено процедуру национальной импле-ментации положений Протокола № 2, применяемые не самостоятельно, а че-рез Конвенцию, то есть должно состо-яться процедура имплементации, трансформации норм Протокола № 2 и Конвенции по межтерриториально-му сотрудничеству в нормы права наци-онального законодательства.

Все вышесказанное позволяет ут-верждать о нечеткости нормативного определения межтерриториального со-трудничества в национальном законо-дательстве. Так, в соответствии со ст. 1 Протокола № 2 межтерриториальное сотрудничестве означает любое сов-местную деятельность, направленную на начало отношений между террито-риальными общинами или властями двух, или более Договаривающихся Сторон, кроме отношений трансгра-ничного сотрудничества между сосед-ними властями, включая заключение соглашений о сотрудничестве с терри-ториальными общинами или властями других государств.

Такое сотрудничество может осу-ществляться «на двустороннем уровне», то есть на межгосударственном уровне, это подтверждается положениями преам-булы Протокола 2 Конвенции в которой указано «..Учитывая, что для эффектив-ного выполнения своих задач территори-альные сообщества и власти углубляют сотрудничество не только с соседними властями других государств (трансгра-ничное сотрудничество), но и с ино-странными властями, которые не являют-ся соседями, но и с которыми существу-ют общие интересы (межтерриториаль-ное сотрудничестве), а также, что такое сотрудничество осуществляется не толь-ко в рамках трансграничного сотрудни-чества между органами и ассоциациями территориальных сообществ и властей, но и на двустороннем уровне» [13].

Итак, сравнивая вышеприведенные термины трансграничного сотрудниче-


36

ства и межтерриториального сотрудни-чества по содержанию, мы определили, что определение понятия трансгранич-ного сотрудничество который закрепи-ли в Законе, передавал сущность меж-территориального сотрудничества. Данный вид сотрудничества, трансгра-ничное сотрудничество, не ограничи-вался только территориями, которые являются смежными между собой и гра-ничащие с государственной границей, так как в Законе закрепили «других го-сударств». То есть, по Закону эти при-знаки стали первичными признаками данного вида сотрудничества. В резуль-тате, термин приобрел условного зна-чения и правового расширенного со-держания. Этим авторы Закона распро-странили, что все возможные локаль-ные органы и образования, которые есть в Украине могут сотрудничать че-рез трансграничное сотрудничество.

Следует отметить, что, выбирая то или иное слово как термин в юридиче-ском определении важно всесторонне обдумать его с лингвистических пози-ций и в связи с другими подобными и смежными терминами. В результате по-добных непродуманных словоупотре-блений в юридической науке мы наблю-даем нестыковку различных понятий, а то и прямые ошибки в использовании юридической терминологии, а она тре-бует к себе тщательного отношения.

Мы перешли к выводу, что долгое время за Законом определение транс-граничного сотрудничества передавало сущность межтерриториального со-трудничества, то есть смысл термина трансграничного сотрудничества за-крепленного на законодательном уров-не не соответствовал его сути.

Данные противоречия были сняты внесенными изменениями в Закон от 11.10.2018 г. Под трансграничным со-трудничеством закрепили следующее определение термина — совместные действия, направленные на установле-ние и углубление экономических, со-

циальных, научных, технологических, экологических, культурных и других отношений между субъектами и участ-никами таких отношений в Украине и соответствующими субъектами и участ-никами таких отношений с соседних государств в пределах компетенции, определенной их национальным зако-нодательством [14].

Сейчас в современной научной ли-тературе различаются подходы к опре-делению понятия трансграничного со-трудничества, несмотря на большое ко-личество попыток со стороны ученых определить исследуемое понятие, един-ства мнений в этом направлении не до-стигнуто, дискуссионными остаются во-просы о целесообразности закрепления нормативного определения понятия трансграничного сотрудничества.

К примеру, А. В. Бабанская и М. А. Старостина отмечают, что «сов-местные действия» в определении по-нятия является тавтологией «сотруд-ничества» с этим стоит согласиться, так как этимологическое значение термина «сотрудничество» толкуется как совместная деятельность, совмест-ные действия [15, с. 7]. З. В. Герасим-чук и Л. В. Корольчук трактуют трансграничное сотрудничество как сотрудничество региональных и мест-ных органов государственной власти в области экономики, политики, эко-логии, образования, культуры и дру-гих сферах общественной жизни, осуществляется между пограничными административно-территориальными единицами сопредельных государств в пределах компетенции, определенной их национальным законодательством, с целью оживления регионального развития, не противоречит общегосу-дарственным интересам [16, с. 8]. Сле-довательно, такое сотрудничество происходит в разных сферах. По За-кону указано, что сотрудничество происходит путем углубления эконо-мических, социальных, научных, тех-


37

нологических, экологических, куль-турных и других отношений.

А. Ю. Стрижакова рассматривает его как совместные действия, направ-ленные на установление и углубление экономических, социальных, научно-технических, экологических, культур-ных и других отношений между терри-ториальными общинами, их предста-вительными органами, местными орга-нами исполнительной власти Украины и территориальными общинами, соот-ветствующими органами власти стран ЕС в рамках компетенции, определен-ной их национальным законодательст-вом [17, с. 18]. По определению пред-ложенного автором, то хочется заме-тить, что трансграничное сотрудниче-ство, хотя и возникло в Европе, но та-кое сотрудничество происходит не только с государствами-членами Евро-пейского Союза, но и с теми, которые являются участниками Конвенции и Дополнительных протоколов к ней, и их территориальным общинам или властям по национальному законода-тельству предоставлено право на такое сотрудничество. К примеру трансгра-ничное сотрудничество на Востоке на-шей страны происходило не из госу-дарством-членом ЕС, пока военный конфликт на Востоке Украины обусло-вил невозможность реализовать такое сотрудничество.

В. В. Гарагонич под трансгранич-ным сотрудничеством понимает подси-стему международных отношений на региональном, межрегиональном уров-нях, и считает его непосредственной формой участия общин, органов само-управления приграничных регионов Украины в общей системе европейской интеграции, формой реального сотруд-ничества регионов Украины и Евро-пейского Союза [18, с. 72–73]. Соглас-ны с определением автора, верным яв-ляется то, что трансграничное сотруд-ничество является видом международ-ного сотрудничества территориальных

сообществ и властей. В данном контек-сте следует отметить, что это не единст-венный вид международного сотрудни-чества. В соответствии с ратифициро-ванными международно-правовыми документами нашим государством в соответствии с Протоколом № 2 к Кон-венции другим, отличным видом меж-дународного сотрудничества террито-риальных сообществ и властей является межтерриториальное сотрудничество. Хотя, как уже было отмечено выше, на законодательном уровне не определено что понимается под межтерриториаль-ным сотрудничеством.

М. Д. Лесечко и И. А. Прус отмеча-ют, что трансграничное сотрудничест-во является формой международных отношений на региональном и мест-ном уровнях. По их мнению, с помо-щью такого сотрудничества сочетают-ся возможности и ресурсы соседних государств с целью решения проблем которые являются общими, и такой вид сотрудничества способствует социаль-но-экономическому развитию соответ-ствующих приграничных территорий. С этой мыслью стоит согласиться, так как некоторые задачи необходимо ре-шать на местном уровне, в свою оче-редь это ускоряет процесс решения проблем, который существенно влияет на результат [19; с. 96].

Выводы. Итак, трансграничное со-трудничество и межтерриториальное сотрудничество являются разными ви-дами международного сотрудничества местных органов публичной власти. Территориальные общины, их пред-ставительные органы и их объедине-ния, местные органы исполнительной власти Украины имеют право осу-ществлять только трансграничное со-трудничество, так как межтерритори-альное сотрудничестве не закреплено на законодательном уровне, и не опре-делено, между какими субъектами и в каких формах такое сотрудничество реализуется.


38

Сущностью трансграничного со-трудничества является решение эконо-мических, транспортных, энергетиче-ских, экологических, социальных, де-мографических, гуманитарных и иных проблем на территориях пригранично-го сотрудничества, реализуется оно в форме договоренностей и соглашений.

Наконец, на сегодняшний день есть немало разработанных исследователя-ми определений трансграничного со-трудничества, и все они в той или иной степени важны. Поскольку, составляют достаточное основание для разработки определения трансграничного сотруд-ничества, которое в дальнейшем будет пригодным для закрепления на законо-дательном уровне.

Итак, на основе анализа научных подходов, международно-правовых актов ратифицированных нашим го-сударством и национального законо-дательства, которое позволило проа-нализировать и проследить эволю-цию закрепления на законодатель-ном уровне понятия трансгранично-го сотрудничества, мы пришли к вы-воду, что трансграничное сотрудни-чество — установление и углубление экономических, социальных, науч-ных, технологических, экологиче-ских, культурных и в других сферах отношений субъектов, участников Украины с соответствующими субъ-ектами, участниками таких отноше-ний соседних государств.

ЛИТЕРАТУРА:1. Европейская хартия местного самоуправ-ления [Электронный ресурс]. — Режим до-ступа: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ 994_036.2. Европейская рамочная конвенция о трансграничном сотрудничестве террито-риальных сообществ и властей [Электрон-ный ресурс]. — Режим доступа: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_106.3. Протокол N 2 к Европейской рамочной конвенции о трансграничном сотрудниче-стве территориальных сообществ и властей, касающийся межтерриториального сотруд-ничества [Электронный ресурс]. — Режим доступа: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_520.4. Европейская рамочная конвенция о трансграничном сотрудничестве террито-риальных сообществ и властей [Электрон-ный ресурс]. — Режим доступа: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_106.5. Постановление Кабинета Министров Ук-раины от 29.04.2002 г. № 587 «Некоторые вопросы развития трансграничного сотруд-ничества и еврорегионов» [Электронный ресурс]. — Режим доступа: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/587-2002-%D0%BF.6. Закон Украины «О трансграничном со-трудничестве» [Электронный ресурс]. — Ре-жим доступа: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1861-15/ed20040624.7. Прокопенко Л. Л. Развитие регионально-го сотрудничества Украины в контексте ев-ропейской интеграции: монография / Л. Л. Прокопенко, А. Н. Рудик, И. Д. Шум-

ляева; под общ. ред. Л. Л. Прокопенко. — Д.: ДРИГУ НАГУ, 2008. — 132 с.8. Кухарская Н. А. Трансграничное сотруд-ничество как форма развития экономиче-ских отношений Украины на региональном уровне [Электронный ресурс]. — Режим до-ступа: http://dspace.oneu.edu.ua/jspui/handle/123456789/7180.9. Информационное обеспечение транс-граничного сотрудничества Украины: тео-ретические аспекты: кол. монография / А. Н. Митко, Б. М. Юськив, Н. П. Карпчук [и др.]; наук. ред. Е. Б. Тихомирова, под общ. ред. А. М. Митко. — Луцк: Башня-Друк, 2013 — 268 с.10. Попова И. А., Захаров С. А. Теоретиче-ские подходы к определению межрегио-нального сотрудничества [Электронный ресурс]. — Режим доступа: http://dspace.nuph.edu.ua/bitstream/123456789/15840/1/ 60-63.pdf.11. Прокопенко Л. Л. Развитие региональ-ного сотрудничества Украины в контексте европейской интеграции: монография / Л. Л. Прокопенко, А. Н. Рудик, И. Д. Шум-ляева; под общ. ред. Л. Л. Прокопенко. — Д.: ДРИГУ НАГУ, 2008. — 132 с.12. На пути в Европу. Украинский опыт ев-рорегионов: [Проект Киевского центра Ин-ститута Восток-Запад.] / Е. Киш, О. Виш-няков, Л. Лендьел и другие; под ред. С. Мак-сименко, И. Студенникова. — М.: Логос, 2000. — 224 с.13. Протокол N 2 к Европейской рамочной конвенции о трансграничном сотрудниче-


39

стве территориальных сообществ и властей, касающийся межтерриториального сотруд-ничества [Электронный ресурс]. — Режим доступа: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_520.14. Закон Украины «О трансграничном со-трудничестве» [Электронный ресурс]. — Ре-жим доступа: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1861-15/ed20040624.15. Бабанская А. В., Старостина М. А. Ме-ждународное экономическое трансгранич-ное сотрудничество: сущность, содержание, формы, субъекты [Электронный ресурс]. — Режим доступа: https://www.researchgate.net/publication/291060440_international_economic_transboundary_cooperation_essence_content_formy_subjects.16. Герасимчук 3. В., Корольчук Л. В. Трансграничное сотрудничество регионов: методика оценки и пути активизации : мо-

нография / З. В. Герасимчук, Л. В. Король-чук. — Луцк: Надстир›я, 2009. — С. 6–9.17. Стрижакова А. Ю. Механизмы государ-ственного управления развитием трансгра-ничного сотрудничества между Украиной и странами Европейского союза: дис. ... канд. наук по гос. упр. : 25.00.02 / Стрижакова Анастасия Юрьевна. — Мариуполь: ДГУУ, 2017. — 248 с.18. Гарагонич В. В. Концептуальные осно-вы трансграничного сотрудничества Украи-ны [Электронный ресурс]. — Режим досту-па: http://lib.chdu.edu.ua/pdf/naukpraci/history/2009/115-102-13.pdf.19. Прус И. А. Нормативно-правовое обеспечение трансграничного сотрудни-чества / И. А. Прус, М. Д. Лесечко // Эф-фективность государственного управле-ния: сб. наук. трудов. — 2011. — Вып. 26. — С. 92–100.

REFERENCES:1. Yevropeiska khartiia mistsevoho samovriaduvannia vid 15 zhovtnia 1985 roku. URL: http://zakon.r a d a . g o v. u a / l a w s / s h o w / 9 9 4 _ 0 3 6 . [in Ukrainian]. 2. Yevropeiska ramkova konventsiia pro transkordonne spivrobitnytstvo mizh terytorialnymy obshchynamy abo vlastiamy vid 21 travnia 1980 roku. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_106. [in Ukrainian].3. Protokol № 2 do Yevropeiskoi ramkovoi konventsii pro transkordonne spivrobitnytstvo mizh terytorialnymy obshchynamy abo vlastiamy, yakyi stosuietsia mizhterytorialnoho spivrobitnytstva vid 5 travnia 1998 roku. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_520. [in Ukrainian].4. Yevropeiska ramkova konventsiia pro transkordonne spivrobitnytstvo mizh terytorialnymy obshchynamy abo vlastiamy vid 21 travnia 1980 roku. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_106. [in Ukrainian].5. Postanova Kabinetu Ministriv Ukrainy «Deiaki pytannia rozvytku transkordonnoho spivrobitnytstva ta yevrorehioniv» № 578 vid 23 kvitnia 2002 roku. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ 587-2002-%D0%BF. [in Ukrainian].6. Zakon Ukrainy «Pro transkordonne spivrobitnytstvo» vid 24 chervnia 2004 roku. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1861-15/ed20040624. [in Ukrainian].7. Prokopenko L. L. (2008). Rozvytok rehional noho spivrobitnytstva Ukrainy v konteksti yevropeiskoi intehratsii [Development of regional coopera-tion of Ukraine in the context of european integration]: Monography. D. DRIDU. NADU. 132 p. [in Ukrainian].8. Kukharska N. O. (2017). Transkordonne

spivrobitnytstvo yak forma rozvytku ekonomichnykh vidnosyn Ukrainy na rehionalnomu rivni [Cross-border cooperation as a form of development of economic relations of Ukraine at the regional level]. URL: http://dspace.oneu.edu.u a / j s p u i / h a n d l e / 1 2 3 4 5 6 7 8 9 / 7 1 8 0 . [in Ukrainian].9. Mytko A. M. (2013). Informatsiine zabezpechennia transkordonnoho spivrobitnytstva Ukrainy: teoretychni aspekty [Information provision of cross-border cooperation of Ukraine: theoretical aspects]: Monography. Lutsk. Vezha-druk. 268 p. [in Ukrainian].10. Popova I. A. Zakharov S. O. (2017). Teoretych ni pidkhody do vyznachennia mizhrehionalnoho spivrobitnytstva [Theoretical approaches to the definition of interregional cooperation]. URL: http://dspace.nuph.edu.ua/bitstream/ 123456789/15840/1/60-63.pdf. [in Ukrainian].11. Prokopenko L. L. (2008). Rozvytok rehionalnoho spivrobitnytstva Ukrainy v konteksti yevropeiskoi intehratsii [Development of regional coopera-tion of Ukraine in the context of european integration]: Monography. D. DRIDU. NADU. 132 p. [in Ukrainian].12. Maksymenko S., Studennikov I. (2000). Na shliakhu do Yevropy. Ykrainskyi dosvid yevrorehioniv [On the way to Europe. Ukrainian experience of Euroregions]: Monography. K. Lohos. 224 p. [in Ukrainian].13. Protokol № 2 do Yevropeiskoi ramkovoi konventsii pro transkordonne spivrobitnytstvo mizh terytorialnymy obshchynamy abo vlastiamy, yakyi stosuietsia mizhterytorialnoho spivrobitnytstva vid 5 travnia 1998 roku. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_520. [in Ukrainian].


40

14. Zakon Ukrainy «Pro transkordonne spivrobitnytstvo» vid 24 chervnia 2004 roku. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/587-2002-%D0%BF. [in Ukrainian].15. Babanska O. V., Starostina M. A. (2014). Mizh narodne ekonomichne transkordonne spivrobitnytstvo: sut, zmist, formy subiekty [International economic transfrontier co-operation: essence, content, forms, subjects]. URL: https://www.researchgate.net/publication/291060440_international_economic_transboundary_cooperat ion_essence_content_for my_subjects. [in Ukrainian].16. Herasymchuk Z. V., Korolchuk L. V. (2009). Transkordonne spivrobitnytstvo rehioniv: metodyka otsinky ta shliakhy aktyvizatsii [Cross-border co-operation of regions: methodology of evalua-tion and ways of activation]. Monography. Lutsk Nadstyria. Р. 6–9 [in Ukrainian].

17. Stryzhakova A. Yu. (2017). Mekhanizmy derzhavnoho upravlinnia rozvytkom transkordonnoho spivrobitnytstva mizh Ukrainoiu ta krainamy Yevropeiskoho Soiuzu [Mechanisms of public administ-ration for the development of cross-border cooperation between Ukraine and the countries of the European Union: Doct. Diss. : 25.00.02]. DDUU. p. 248. [in Ukrainian].18. Harahonych V. V. (2009). Kontseptualni zasady transkordonnoho spivrobitnytstva Ukrainy [Con-cep tual principles of cross-border cooperation of Ukraine]. URL: http://lib.chdu.edu.ua/pdf/naukpraci/history/2009/115-102-13.pdf. [in Ukrainian].19. Prus I. O. Normatyvnopravove zabezpechennia transkordonnoho spivrobitnytstva [Regulatory legal framework for cross-border cooperation]. Effectiveness of public administration. 26. P. 92–100. [in Ukrainian].

41

Target setting. Expansion of the dig-ital currencies including Bitcoin gains ever more popularity in the modern conditions of information technologies advance-ment. Bitcoin has become the most com-mon and expensive crypto currency [1]. Generation and circulation of this type of crypto currency necessitates its legal regulation at the national and internation-al levels. One of the particular aspects of Bitcoin functioning is full decentraliza-tion of control, high speed of transac-tions and anonymity of the digital ac-count owners (disposers). Taking into account the mentioned above, it is be-coming ever more necessary to determine the legal status and substance of the crypto currency as a methodological pre-requisite to its accounting.

Actual scientific researches and is-sues analysis. V. Bazylevych, I. Nes kho-dovskyi, I. Liutyi and other scientists have made a valuable contribution to research of the electronic currency substance. The works of the scientists like L. Lovinska, O. Petryk, V.Sopko, Y. Mnykh and others are dedicated to methodological approach to accounting, analysis and monitoring of the monetary funds, in particular, elec-tronic money.

A significant contribution to the inves-tigation of crypto currency as a special kind of electronic money was also per-formed by foreign scientists such as D. Beckman, D. Blake, E. Brigham, G. Welsh and others.

Despite the research of electronic money by different scientists, transaction

UDC 336.741.242:004

Komirna Olga Vladimirovna Associate Professor of Financial Analysis and Audit Department

of Kyiv National University of Trade and Economics,Ph.D.

Zaremba Olga AleksandrovnaAssociate Professor of Financial Analysis and Audit Department

of Kyiv National University of Trade and Economics,Ph.D.

A SUBSTANCE AND A LEGAL STATUS OF CRYPTO CURRENCY AS A AUDIT OBJECT

Komirna O. V., Zaremba O. A. A Substance and a Legal Status of Crypto Cur-rency as a Audit Object

Abstract. In the article the approaches to interpretation of accounting and economic substance of crypto currency as a special kind of electronic money, the specifics of its functioning and accounting in Ukraineare discussed. The key legal challenges that arise duringthe accounting the transactions of crypto currency existence and movement are determined.Key words: cryptovolume, bitcoin, estimation, legal status, accounting.


42

accounting and taxation of the crypto cur-rency as well as determination of the legal status of Bitcoin as one of the most com-mon kinds of electronic money still re-main an issue.

The purpose of the article is explora-tion of Bitcoin use experience in other countries of the world and formation of the relevant methodological approaches to accounting of economic entity transac-tions with crypto currency.

The statement of basic materials. First of all, it is worth mentioning that regulation of the crypto currency activity in Ukraine was discussed at the meeting of the Cabinet of Ministers of Ukraine in September 2017. During the discussion, it was concluded that upon consent of the National Bank of Ukraine, the Ministry of Finance, the National Securities and Stock Market Commission of Ukraine and other regulatory authorities, the legal status of Bitcoin should be established in the near-est future in Ukraine. Taking into account the mentioned above, determination of the legal status of this type of «virtual money» and estimation of expediency and necessity of its use for the economy of Ukraine and Ukrainians in particular still remain areas of concern.

According to our research, Bitcoin is a peer-to-peer payment system that functions on unalterable basis and may be used for exchanging the goods and services, coding the simple and system transactions etc.

Generally, Bitcoin is an arrangement designed to facilitate transfer of the cost between the parties. Unlike other payment systems that transfer the funds expressed in the independent currencies, Bitcoin possesses its own measure of value called bitcoin (small letter «b» and «BTC1» short-ening). Bitcoin is a complex chart the im-plementation of which requires combina-tion of cryptography, distributed algo-rithms and inspiring behavior.

Today, there is a lack of information-about the legal status, classification and as-sessment of this kind of crypto currencyin

the legal frameworks. Therefore, it is vital to consider the specifics and substantiate the procedure of the accounting estimate of Bitcoin as an asset in the definition.

Thus, according to the international laws, Bitcoin is characterized as the digital estimate of the cost not approved by the central bank or a state authority and not as-sociated with the legally established currency exchange rates, also may be used as a mean of exchange for purchase, transfer and stor-age of the goods and services, and may be purchased electronically. In addition, ex-change of the traditional currencies to Bit-coin is free from value added tax [2]. In other words, in this context we can note some composite similarities between Bitcoin and the fiat countertypes, as well as direct use of Bitcoin as a payment instrument.

It should be noted that the existing crypto currency use practice fairly charac-terizes it as an asset. According to O. M. Petruk, use of crypto currency as an asset by the economic entities outlines three out of four inherent features accord-ing to the Conceptual basis of financial reporting when the prospective economic advantages materialized in the assets may reach an economic entity by means of ex-change for other assets, be used for re-demption of debts or distribution among the economic entity owners [12].

As per the Conceptual basis of finan-cial reporting, material form is not essen-tial for existence of the asset, so it is worth considering «prevalence of the substance over the form» as one of the core princi-ples of accounting according to which the transactions are accounted based on their substance rather than the legal form. Ac-cordingly, crypto currency should be ac-counted as an asset if the economic entity expects increase of the future economic gains from it and monitors it regardless of its electronic circulation.

As for the foreign experience of us-ing Bitcoin as a settlement payment, this crypto currency is approached in a differ-ent way in different countries of the

Komirna O. V., Zaremba O. A. A Substance and a Legal Status of Crypto Currency as a Audit Object

43

world depending on the risks inherent to the transactions.

In particular, the Israel legislation has refused to acknowledge the crypto currency as an asset, a payment instrument, or an ac-tual cost item overall. According to the leg-islation, the owner undertakes to pay the capital gain tax when selling Bitcoin.

The People’s Bank of China considers Bitcoin as a virtual good rather than a cur-rency, and Bitcoin sale may be subject to VAT. In addition, China bans the use of crypto products by the banks in their servic-es because of the existing apprehension of speculative banking transactions as well as loss of control over the country’s financial standing in case of a drop in Bitcoin worth.

In Japan, Bitcoin is recognized as an asset-like value the sale of which is to be taxed by the corresponding tax [2].

The transactions with Bitcoin use in Australia and Canada are characterized as barter exchange transactions (in particular, in Canada the payment unit is deemed as «intangible asset») and appropriately taxed.

The researches have established that different state institutions, ministries, courts within the same country may have different attitude to crypto currency. For instance, in the USA, bitcoin is considered merely as virtual currency, and the attitude towards the crypto currency varies from the state to the state. At the same time, the U.S. Securities and Exchange Commission has twice banned Bitcoin to the stock ex-change, while the bank insisted on open-ing the crypto futures.

In particular, as for the barter ex-change, no provisions on taxation of the barter relations are specified in Ukraine, in other words, the value added taxation is currently impossible. The standpoint of the National Bank of Ukraine regarding the legal status of Bitcoin is not deter-mined and does not support any view-point on the definition of this term.

We believe that if the financial and credit institutions are provided with the opportunity to design their own finan-

cial instruments based on the digital money, speculation in the market can be difficult to avoid.

The financial institutions and banks consider less about blockchain technology as a threat to the traditional business mod-els. The largest banks of the world defi-nitely seek opportunities in this area by exploring the field of innovative block-chain programs.

As for the legal regulation, it should be mentioned that emission of Bitcoin and other crypto currencies in Ukraine as the monetary units, «quasi-money» and their use as a mean of payment is prohibited as per Section 32 of the Law of Ukraine «On the National Bank of Ukraine» [12]. In recognition of the above mentioned, the legal status of the digital currencies in Ukraine may be officially expressed merely as the goods or some new resource that does not constitute a mean of payment.

At the same time, beside the exchange value, the consumer value is one of the two major properties of the goods. Bit-coin does not possess this property be-cause the crypto currency cannot satisfy the needs of the people by itself.

Also, we can assume that the crypto currency can be recognized as a currency or currency value. But then it is worth to assume that the detention of miners may have a legal basis due to the fact that in their actions can be seen signs of illegal activity because the mining is essentially an emission, and the currency issuance can only be carried out by the National Bank of Ukraine. On the other hand, an issue of virtual currency that is not national for Ukraineis performed.

It should be noted that in accordance with the Letter of the National Bank of Ukraine «... to attribute operations to» vir-tual currency / cryptocurrency «Bitkoin» to foreign exchange trading operations, in Ukraine Bitcoin is a monetary surrogate that does not provide real value. Activities on the sale and purchase of Bitcoins for foreign currency have signs of the func-


44

tioning of the so-called «financial pyra-mids» and may indicate a potential in-volvement in the implementation of shady transactions in accordance with the legisla-tion on combating money laundering and terrorist financing [4].

Today, the virtual currency begins to function as a mean of accumulation and act as a mean of saving assets, a kind of «digital gold».

Crypto currency transactions in Ukraine are taxed in accordance with the general taxation rules. Thus, personal in-come received in the form of a digital cur-rency is taxed at the standard rate of 18 %. The issue of taxation with its value added tax is rather controversial, since the crypto currency is not defined as a commodity at the legislative level.

Concerning the introduction of Bit-coin in theregistered capital of the com-pany, then guided by Section 13 of the Law of Ukraine «On Business Associa-tions», business entities may include Bit-coin in the balance of the company as anon-current tangible asset. In order to estimate the value of Bitcoin, businesses may use an appraiser who estimates the value of Bitcoin based on the latest crypto currency exchanges data.

Consequently, the use of electronic money in Ukraine is growing rapidly from year to year, but issue inaccounting of them remains insufficiently researched. It should be noted that today there are a number of significant inconsistencies in the laws and regulations that regulate the use of elec-tronic money both among themselves and in terms of their accounting.

In general, the issues currently consid-ered are not fully regulated, although a working group on legal regulation of the status of crypto currency goods has been created in Ukraine to protect market par-ticipants.

In any case, there is a logical question about Bitcoin’s value assessment. In our opinion, it would be advisable to emphasize that the use of crypto currency goods in

Ukraine is already actively taking place at different levels and in various types of eco-nomic activity, although without official le-gal status, which prompts an acceleration of the search for solutions to these issues.

Today, in the world there is no general system for analyzing the cost of crypto-currency goods, as well as among public audits of IT auditing companies that have audited cryptoplatforms and enterprises with crypto currencyassets, there is no in-formation on the estimation of the real value of this type of asset or analysis of its future dynamics.

Thus, during the audit of the innovative exchange crypto currency platform «Order-book» by «Ambisafe», the asset was valued at market value without additional research, with all the attention paid exclusively to the software side of the platform [3].

Conclusions. Based on theinvestiga-tion above, we consider it appropriate to emphasize that the bulk of the formation of the value of the crypto currency, in par-ticular Bitcoin, is generated solely at the ex-pense of the digital infrastructure payment method. An example of this is the avail-abilityon the market of alternative types of non-fiat calculations, with similar, and in some cases, better features (Ethereum Bit-coincash, etc.), but with a less developed infrastructure, as a result — much cheaper.

Taking into account that virtual cur-rencies not only provide a numbe of fun-damentally important benefits in the mod-ern world, but also a number of unre-solved (controversial) issues, the process of legalization of crypto currency in Ukraine should be launched with the for-mation of a professional legal community in the field of new financial technologies, putting forward relevant tasks and terms of their implementation.

Consequently, current market trends require a clear legal status for crypto cur-rency, the establishment of a methodology for assessing the infrastructure and the possibility of calculating the risks of a non-fiat asset.

Komirna O. V., Zaremba O. A. A Substance and a Legal Status of Crypto Currency as a Audit Object

45

1. Legal regulation of crypto currency busi-ness. URL : http://axon.partners/wp-content/uploads/2017/02/Global-Issues-of-Bitcoin-Businesses-Regulation.pdf. [in Russian].2. Comment of the Deputy Chairman of the National Bank of Ukraine Oleg Churia on the status of Bitcoin in Ukraine. URL: https://bank.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=53411806. [in Ukrainian].3. Ace Busters economy contracts audit by Ambisafe Inc. August, 2017. URL: https://www.acebusters.com/files/acebusters_con-tracts_audit_ambisafe.pdf.4. Letter of the NBU No 29-208 / 7288908.12.2014 concerning the assignment of transactions with the «virtual currency / crypto currency» Bitkoin. URL: http://zakon3.rada .g ov.ua/ laws/show/v2889500-14 . [in Ukrainian].5. Alexander D’Alfonso, Peter Langer, Zintis-Vandelis The Future of Cryptocurrency AnIn-vestor’s Comparisonof Bitcoin and Ethereum. URL: http://www.economist.com/sites/de-fault/files/the_future_of_cryptocurrency.pdf.6. World Bank. (2016). URL: http://data.worldbank.org/indicator/MS.MIL.XPND.GD.ZS.7. On the National Bank of Ukraine: Law of Ukraine No. 679-XIV dated May 20, 1999 (Re-vised as of January 6, 2018). URL: http: //za-kon0 . rada .g ov.ua/ laws/show/679-14 . [in Ukrainian].8. Segendorf B. What is Bitcoin? URL: http://www.riksbank.se/Documents/Rapporter/P O V / 2 0 1 4 / 2 0 1 4 _ 2 / r a p _ p o v _ a r -tikel_4_1400918_eng.pdf.9. Gregory E. An Introduction to Bitcoin and

Blockchain Technology // Gregory E. Xetha-lis Counsel, Kaye Scholer LLP; Kathleen H. Moriarty Partner, Kaye Scholer LLP; Robert Claassen Partner, Kaye Scholer LLP; Jenna B. Levy Associate, Kaye Scholer LLP. URL: https://files.apks.com/docs/IntrotoBitcoin-andBlockchainTechnology.pdf.10. Likhachev M. Modest charm of bitcoin: Ukrainian realities using crypto currency / M. Likhachev // Forbes Ukraine. URL: http://forbes.net.ua/ru/opinions/1428255-skromna-char ivnis t -b i tkoina-ukray insk i - rea l iy i -vikoristannya-kriptovalyut. [in Russian].11. Petruk O. M., Novak O. S. (2017). The es-sence of crypto currency as a methodological prerequisite for its accounting reflection. Bul-letin of the ZDTEU. 4 (82). P. 48–55. URL: h t t p : / / ve n . z t u . e d u . u a / a r t i c l e / v i e w -File/119350/116061. [in Ukrainian].12. Michael Crosby, Nachiappan, Pradhan Pat-tanayak, Sanjeev Verma, Vignesh Kalyanara-man. BlockChain Technology : Beyond Bit-coin. URL: http://scet.berkeley.edu/wp-con-tent/uploads/BlockchainPaper.pdf.13. Segendorf B. What is Bitcoin? URL: h t t p s : / / g l o s s a r i s s i m o . w o r d p r e s s .com/2018/01/12/en-pdf-what-is-bitcoin-bjorn-segendorf.14. Kaye Scholer. An Introduction to Bitcoin and Blockchain Technology. URL: https:// files.arnoldporter.com/docs/Introto Bitcoin-and Blockchain Technology.pdf.15. Panteleieva N. (2015). New forms of mon-ey in the context of the information society formation. [virtual currency, Bitcoin, e-money].Journal of the National Bank of Ukraine. 5. P. 25–31. [in Ukrainian].

REFERENCES:

46

Сьогодні проблема підвищення енергоефективності та забезпечення енергетичної безпеки України залиша-ється невирішеною та актуальною. Ві-тчизняні промислові підприємства є надто енерговитратними, що призво-дить до залежності від зовнішніх дже-рел енергопостачання, високої собівар-тості національної продукції, зниження конкурентоздатності та стійкості до змін зовнішнього середовища. У дано-му контексті, головною умовою зміц-нення конкурентних позицій виробни-ків промислової продукції на міжнарод-них ринках є зниження її вартості шля-хом зменшення енергоємності. Відомо, що Україна має один із найвищих по-казників енергоємності продукції у по-рівнянні із провідними країнами світу. Міжнародна спільнота, вирішуючи пи-тання екологічності та зменшення спо-живання вичерпних традиційних енер-гетичних ресурсів, прийняла рішення щодо масштабного використання від-новлюваних джерел енергії (ВДЕ). По-пит на відновлювальні джерела енергії

має постійну тенденцію до зростання, впроваджуються нові й удосконалю-ються існуючі технології виробництва енергії з відновлювальних джерел. Вра-ховуючи той факт, що відновлювальні джерела енергії мають невичерпну ре-сурсну базу і є екологічно чистою осно-вою енергетики країн в майбутньому, не можемо не відзначити необхідність подальшого розвитку і впровадження відновлювальних технологій в енерге-тиці, промисловості та машинобуду-ванні зокрема.

Проблемам розвитку відновлюваної енергетики в Україні та світі присвяче-но низку наукових праць, зокрема О. Дячука [1], В. Костецького [2], С. Ку-дрі [3], М. Чепелєва [1], А. Прокіпа [4], Г. Трипольської [1] та багатьох інших. Особливості умов щодо впровадження технологій відновлюваної енергетики в промисловості та забезпечення енерге-тичної безпеки відображені в працях таких вчених як М. Войнаренко [5; 6], Р. Подолець [1], В. Яценко та Г. Души-ни [7] та інших. Питання розвитку інно-

УДК 338.24; 620.91

Миколюк Оксана АнатоліївнаДокторант кафедри обліку, аудиту та оподаткування

Хмельницького національного університетукандидат економічних наук, доцент

ІННОВАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕНЕРГЕТИЧНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

Mykoliuk О. А. Innovative Technologies for Assuring Energy Safety in Ukraine

Abstract. In view of fierce competition for traditional energy sources and the worsening global conflicts over economic development, one of the main strategic goals is to discover and to implement innovative technologies for assuring energy safety in Ukraine. Renewable energy technologies have been rapidly developed all over the world. The implementation of renewable energy sources with the aim to replace fossil energy resources will reduce anthropogenic impacts on the environment and accelerate the shift to energy independence. The article highlights the significance of renewable energy for assuring energy safety in Ukraine, analyzes the possibilities of implementing solar gen-eration with the use of photovoltaic devices and evaluates its potential.Key words: energy safety, renewable energy sources, solar energy, potential.

Миколюк О. А. Інноваційні технології забезпечення енергетичної безпеки України

47

ваційних технологій сонячних електро-систем розглянуті у роботах В. Рєзцо-ва [3], Т. Суржика [3]. Проте, важливість значення відновлюваних джерел енергії в Україні, а також забезпечення таким чином її енергетичної безпеки, обумов-лює поглиблення подальших наукових досліджень в частині інноваційного розвитку сонячної генерації.

Як зазначалось раніше, використан-ня енергозберігаючих технологій базу-ється на споживанні енергії з відновлю-ваних джерел та нерозривно пов’язано з проблемами забезпечення енергетич-ної безпеки вітчизняних підприємств. У цьому контексті, проблема надійного енергозабезпечення, в тому числі за ра-хунок використання відновлюваних джерел енергії, повинна розглядатися з точки зору формування енергетичної безпеки підприємств, враховуючи ре-альній рівень їх енергетичної безпеки.

Перш ніж детально проаналізувати наявні сучасні технології використання відновлюваних джерел енергії, вважає-мо за необхідне розглянути потенціал використання відновлюваної енергії з точки зору територіальної приналеж-ності та відповідних можливостей його використання. Відповідно до Закону України «Про альтернативні джерела енергії» такими джерелами енергії є:

1) відновлювані джерела енергії, до яких належать сонячна, вітрова, геотер-мальна енергія, енергія хвиль та при-пливів, гідроенергія, енергія біомаси, газу з органічних відходів, газу каналіза-ційно-очисних станцій, біогазів;

2) вторинні енергетичні ресурси, до яких належать доменний та коксівний гази, газ метан дегазації вугільних родо-вищ, перетворення скидного енерге-тичного потенціалу технологічних процесів [8].

Опираючись на наукові розробки та дослідження у галузі відновлюваної енергетики, одним із найперспективні-ших напрямів розвитку відновлюваль-ної енергетики України є перетворення

сонячної енергії на виробництво елек-троенергії з використанням фотоелек-тричних пристроїв.

Зауважимо, в Україні діє механізм, призначений для заохочення виро-блення електроенергії з альтернатив-них джерел енергії. Згідно Закону Укра-їни «Про електроенергетику» [9] діє так званий «зелений тариф» за яким опто-вий ринок електричної енергії України зобов’язаний закуповувати електричну енергію, вироблену на об’єктах елек-троенергетики з альтернативних дже-рел енергії (крім доменного та коксівно-го газів, з використанням гідроенергії виробленої лише мікро-, міні-та мали-ми гідроелектростанціями), у тому чис-лі на введених в експлуатацію пускових комплексах. Енергопостачальники зо-бов’язані купувати електричну енергію, у випадках, обсягах та за цінами, визна-ченими національною комісією регу-лювання електроенергетики України (НКРЕ) [9]. При цьому, розміри «зеле-них» тарифів встановлюються для кож-ного суб’єкта господарювання та для кожного типу альтернативного джерела енергії, що використовуються на кож-ній функціонуючій електростанції.

Відтак, у 2016 році в Україні, за «зе-леним» тарифом на виробництво елек-тричної енергії, працюють 112 об’єктів сонячної енергетики, встановленою потужністю майже 838,83 МВт. Зазна-ченими об’єктами у 2015 році виробле-но понад 475,1 млн кВт·год електрое-нергії. Згідно проекту Дорожньої карти розвитку відновлюваної енергетики України на період до 2020 року [10] найбільшими темпами за останні роки поширюється виробництво і впрова-дження фотоелектричних сонячних електроенергетичних установок та станцій (табл. 1).

За даними таблиці 1, можна ствер-джувати про значні перспективи роз-витку сонячної генерації окремих те-риторій України. Зокрема, показник введення потужності згідно із «Націо-


48

Таблиця 1Стан та перспективи розвитку сонячної енергетики окремих територій України

Назва об’єктуЗначення показника, МВт

Введено Заплановане введенняВсього 2016 Всього 2016 2017 2018 2019 2020

Плановий показник введення потужності згідно з НПД ВЕ до 2020 року

2300 1300 250 200 250 300 300

Потужності введено та такі, що заплановано ввести до 2020 року

2718,2491861,367 121,392 559,74 348,075 186,16 646

Всього по країні 970,6 113,7Всього у Хмельницькій області 7,026 4,9 64,9 4,9 0 60 0 0

Кам’янець-Поділь ська СЕС (ПП «Поділь ськ-енерго»)

- - 60 - - 60 - -

ТОВ «Екотехнік-Ярмолинці», Ярмолин-ський р-н, с. Ясенівка

1,976 - - - - - - -

ТОВ «Екотехнік Но ва- У шиця», Новоушиць-кий р-н, с. Слобідка

4,9 4,9 4,9 4,9 - - - -

Коржівська СЕС (ЗЕА «Новосвіт»), Старокос-тянтинівський р-н, с. Коржівка

0,15 - - - - - - -

Cформовано автором на основі [10; 11].

нальним планом дій з відновлюваної енергетики до 2020 року» (НПД ВЕ), за даними Державного агентства з енергоефективності та енергозбере-ження України (Держенергоефектив-ності), планується збільшити до 11 % частки енергії, отриманої з ВДЕ, в кінцевому енергоспоживанні країни в 2020 році [11]. Передбачається досяг-ти зростання показників впроваджен-ня сонячних електростанцій на 250–300 МВт щороку. У структурі вироб-ництва електроенергії сонячні елек-тростанції до 2020 року складатимуть 10,3 %. Відтак, у Хмельницькій облас-ті наразі функціонують чотири со-нячні електростанції, потужність яких забезпечує виробництво електричної енергії, що підвищує енергетичну без-пеку та знижує залежність від імпорту енергоресурсів. У подальших пер-

спективах планується відкриття і ін-ших фотогальванічних станцій.

Слід зауважити, що розвиток соняч-ної енергетики має і ряд ефектів, які мо-жуть бути виражені показниками різного спрямування. Так, за даними Держенер-гоефективності, виконані завдання із впровадження сонячних електростанцій до 2020 року, характеризуватимуться від-повідними їх показниками (табл. 2) [12].

Таким чином, очікувані результати від впровадження сонячної енергетики на період до 2020 року характеризують перспективи розвитку даної галузі. По-тенціал сонячної енергії в Україні є до-статньо високим для широкого впрова-дження як теплоенергетичного, так і фотоенергетичного обладнання прак-тично в усіх областях. Термін ефектив-ної експлуатації геліоенергетичного об-ладнання в південних областях України


49

Таблиця 2Очікувані результати від впровадження сонячної енергетики

на період до 2020 року

Найменування заходу

Найменування показників виконання завдання

Одиниця виміру

Значення показників

Усього

у тому числі за роками

2016 2017 2018 2019 2020

Використання енергії сонця для

виробництва електроенергії

Економічні: вироблено

електроенергіїГВт·год. 9130 1310 1520 1780 2100 2420

Соціальні: задіяно робочих місць тис. осіб 3,46 1,88 2,18 2,56 3,01 3,46

Екологічні: запобігання викидів СО2

тис. т 5916 849 985 1153 1361 1568

Інші: заощаджено природного газу млн м3 2835 407 472 553 652 751

Cформовано автором на основі [4; 10; 12].

складає 7 місяців (з квітня по жовтень), в північних областях — 5 місяців (з травня по вересень). Фотоенергетичне обладнання може достатньо ефективно експлуатуватися на протязі всього ро-ку [3]. Потенціал енергії сонця на тери-торії України визначається як середня багаторічна сумарна енергія, що може бути отримана в регіоні від сонячного випромінювання та перетворена в ко-рисну енергію при сучасному рівні роз-витку науки і техніки та при дотриманні екологічних норм. Так, Інститутом Від-новлюваної енергетики Національної академії наук України розраховано енергетичний потенціал енергії сонця по території України (табл. 3).

Зокрема, у Хмельницькій області, на місці виробленого кар’єру цегляного за-воду (м. Деражня), будується сонячна електростанція. Загальна площа забу-дови проекту «Сонячна Деражня» ста-новить близько 8 га. Окрім того, інвес-тиційні компанії Китаю мають наміри інвестувати в сонячну електростанцію, що розміщуватиметься на території Чорнобильської атомної електростан-ції (ЧАЕС), 1 млрд дол. Провідні ком-панії світу переконані у інвестиційній привабливості та потенціалі сонячної генерації в Чорнобильській зоні. Інвес-тори усвідомлюють, що низьковартісна земля та наявність сонячної енергії, ге-нерація якої можлива за будівництва

Таблиця 3Потенціал сонячної енергії України та Хмельницької області

№ Регіони

Потенціал енергії сонця

Теоретично можливий потенціал

(х 109) т н.е./рік

Технічно-досяжний потенціал

електричний тепловий загальний

млрд кВт*год/рік

(х 105 ) т н.е./рік

(х 105 ) т н.е./рік

(х 105 ) т н.е./рік

1. Хмельницька область 2,1 1,16 1 0,4 1,4

Україна 61,88 34,24 29,5 12,5 42,0Cформовано автором на основі [3; 10; 11; 12].


50

відповідної інфраструктури, можуть стати унікальними прибутковими про-ектами. Що стосується зацікавленості зі сторони України, то такий проект став би перспективою адаптації території Чорнобиля та шансом подолати енер-гетичну залежність. [12].

За попередніми розрахунками, енер-гія сонця здатна забезпечити економію до 6 млн т умовного палива за рік. По-тенціал її розвитку забезпечується влас-ними науковою та промисловою база-ми, конструкторськими бюро, що про-ектують сонячні колектори, займаються виробництвом моно- та полікремнію, нанотехнологій, металопродукції тощо. Проекти фотоенергетики активно впро-ваджуються в Україні з 2010 року.

Відповідно, перевагами сонячної енергетики є її загальна доступність і невичерпність джерела енергії, безпека для навколишнього середовища (проте наразі у виробництві фотоелементів і в них самих використовують шкідливі речовини). Попри ряд переваг генерації сонячної енергії є деякі недоліки, що полягають у:

1) залежності потужності сонячної електростанції від часу доби, пори року і погодних умов;

2) залежності потоку сонячної енер-гії на поверхні землі від широти й клі-мату. У різних місцевостях середня кіль-кість сонячних днів у році різна;

3) необхідність використання значних площ землі під електростанції. Проте, цей недолік певним чином усу-вається, шляхом встановлення фотое-

лектричних елементів на великих со-нячних електростанціях на висоті 1,8–2,5 м, що дає змогу використовувати землі під електростанцією для сільсько-господарських потреб;

4) відносно висока ціна сонячних фо-тоелементів. Проте, із посиленням конку-рентної боротьби товаровиробників со-нячних панелей, вартість фотоелектрич-них систем поступово знижується;

5) наявність шкідливих речовин у складі самих фотоелементів, що вико-ристовуються при їх виробництві (сви-нець, кадмій, галій, миш’як). Не зважа-ючи на такий факт, електроенергія со-нячної генерації абсолютно чиста і жодним чином не забруднює навко-лишнє середовище.

З метою уточнення термінології слід зазначити, що економічний потенціал сонячної енергії можна розглядати як ча-стину енергії загального потенціалу ВДЕ, використання якої доцільно з ура-хуванням економічних, політичних, гро-мадських та інших факторів. Дані щодо сумарного річного потенціалу сонячної енергії України наведено в табл. 4.

Щодо виробництва сонячних пане-лей, то сьогодні великий попит мають панелі вироблені у Китаї, оскільки їх вартість значно нижча від вартості ви-робництва США та Європи. Такий факт пояснюється тим, що оплата пра-ці в країнах Європейського Союзу та Північної Америки значно вища, тому багато великих виробників прагнуть відкрити представництва в Півден-но-Східній Азії. Продукцію, на основі

Таблиця 4Сумарний річний потенціал сонячної енергії на території України

№п/п Територія

Потенціал сонячної енергіїМВт·год/рік

Загальний потенціал

(109)

Технічний потенціал

(107)

Доцільно-економічний потенціал

(105)

1. Хмельницька область 24,3 11,6 1,8 Україна 718,4 345,1 53,8

Cформовано автором на основі [3; 10; 11; 12].


51

застосування технологій відновлюваної енергетики, пропонують виробники Японії, вартість якої не поступається єв-ропейським та американським конку-рентам. Більше 60 % усіх потужностей, введених в експлуатацію в усьому світі на кінець 2015 року, було отримано протягом останніх трьох років. Наразі, у світі загальна встановлена потужність фотоелектричних систем (станцій) до-сягла 222,3 ГВт.

Зауважимо, що у 2015 році лідерами з встановленої потужностей сонячних фотоелектричних систем стали такі країни як Китай (40 ГВт), Німеччина (39,6 ГВт), Японія (33,3 ГВт), США (25,5 ГВт) та Італія (18,9 ГВт).

Вітчизняне виробництво сонячних панелей також стрімко набирає обертів. Перелік деяких українських виробників елементів обладнання для об’єктів елек-троенергетики, що виробляють елек-тричну енергію з енергії сонячного ви-промінювання представлено у табл. 5.

Аналіз діяльності проектів із розвит-ку відновлюваних джерел енергії, зо-крема сонячної, дає можливість конста-

тувати пожвавлення вітчизняного ви-робництва енергоефективних техноло-гій. Так, на Вінниччині будується завод з виробництва сонячних панелей, за-гальною потужністю 400 МВт на рік. Цей проект реалізує ТОВ «НЕСС Ес-тейт», що входить до складу групи ком-паній «KNESS» — потужного гравця вітчизняного ринку відновлюваної енергетики. Так, на сьогодні «KNESS GROUP» встановлено 33 сонячні елек-тростанції загальною потужністю 225 МВт у семи областях України. Важли-вим є той факт, що виробникам, які ви-користовують українське обладнання під час встановлення «зелених» об’єктів, надається надбавка до «зеленого» тари-фу у розмірі 10 %. В кліматичних та ме-теорологічних умовах України для со-нячного теплопостачання ефективним є застосування плоских сонячних ко-лекторів, які використовують як пряму, так і розсіяну сонячну радіацію. Кон-центруючі сонячні колектори можуть бути достатньо ефективними тільки в південних регіонах України. Достатньо високий рівень готового до серійного

Таблиця 5Перелік деяких вітчизняних виробників обладнання сонячних електростанцій

№ п/п

Назва підприємства Місцезнаходження Напрямок діяльності

1 ДП «КВАЗАР-7» Україна, 04136, м. Київ, вул. Північно-Сирецька, 3

Виробник монокристалічних та полікристалічних фотоелектричних модулів

2 ТОВ «Передові технології ТД»

Україна, 02160, м. Київ, пр-т Возз’єднання, 19, оф. 300

Виробник системи кріплення фотоелектричних модулів

3 ТОВ «Піллар» Україна, 08132, Київська обл., м. Вишневе, вул. Ломоносова, буд. 1Б, офіс 4

Виробник фотоелектричних монокристалічних та мультікристаличних пластин, монокристалічних та мультікристаличних кремнієвих злитків

4 ТОВ «Пролог Семікор»

Україна, 03680, м. Київ, пр-т Глушкова, 42

Виробник сонячних модулів з напівпровідникових матеріалів (кремнієвих злитків та пластин)

5 ПАТ «Укрелектро-апарат»

Україна, 29000, м. Хмельницький, вул. Чорновола, 120

Виробник інверторного обладнання (фотоелектрична інверторна підстанція КТПБ тупікова/прохідна з ТМГ)

Сформовано автором на основі [3; 12].


52

виробництва та широкий діапазон можливого застосування в Україні об-ладнання сонячної теплової енергетики показує, що для масштабного впрова-дження і отримання значної економії паливно-енергетичних ресурсів необ-хідно лише зацікавленість виробників у виробництві великих партій такого ін-новаційного обладнання. Дослідження доводять, що перетворення сонячної енергії в електричну енергію в умовах України, слід орієнтувати в першу чергу на використання фотоелектричних при-строїв. Наявність значних запасів сиро-вини, промислової та науково-технічної бази для виготовлення фотоелектрич-них пристроїв може забезпечити не тільки потреби вітчизняного споживача, але й конкурувати із зарубіжними вироб-никами відповідного обладнання.

Не зважаючи на підтримку держави у запровадженні відновлюваних джерел енергії [15; 16; 17], що підкріплено низ-кою законодавчих ініціатив, виробни-цтво енергії з відновлюваних джерел стикається із адміністративними пере-шкодами, які полягають у наступному:

1. Відсутність розуміння у необхід-ності формування світогляду, спрямо-ваного на енергоефективні сучасні тен-денції виробництва енергії з відновлю-ваних джерел.

2. Наявність бюрократичних пере-шкод та необхідність спрощення доз-вільних процедур.

3. Необхідність у покращенні умов доступу до ринку електроенергії для но-вих об’єктів виробництва електроенер-гії з відновлюваних джерел [14].

Отже, за прогнозами міжнародних організацій, відновлювані джерела енергії стануть найбільш швидкозро-стаючим енергоресурсом, а їх спожи-

вання зростатиме в середньому за 7,6 % щороку. Прогнозується збільшення со-нячної генерації в чотири рази за на-ступні 20 років завдяки підвищенню рівня конкурентоспроможності соняч-ної енергетики. Зокрема, Китай забез-печить найбільший приріст виробни-цтва відновлюваної енергії у наступні 20 років, що перевищить аналогічні показники Європейського Союзу та США. Базовим варіантом прогнозу Агентства IRENA (International Renew-able Energy Agency), за період з 2013 р. по 2030 р. передбачено загальне зрос-тання майже у 2,5 рази обсягів виробни-цтва електроенергії (36800 ТВт·год) за рахунок зростання обсягів виробництва електроенергії вітровими електростан-ціями (з 3 % до 7 %), сонячними елек-тростанціями (усіх видів — з 1 % до 4 %) та гідроенергетики (з 15 % до 16 %). За оцінкою IRENA, активізація розвитку ВДЕ у світі є цілком законо-мірним процесом, що полягає у їх еко-логічності, відсутності викидів парни-кових газів, оксидів сірки та азоту, від-сутності потреби в утилізації відходів. Додатковими перевагами ВДЕ є їх не-вичерпність порівняно з нафтою, га-зом, вугіллям, сировиною для ядерної енергетики, а також інфраструктурна близькість до споживача.

Таким чином, аналіз стану перспек-тив застосування технологій сонячної енергетики, дозволяє зробити висно-вки, щодо чітких передумов розвитку сонячної генерації в Україні. Наявний технічний, економічний потенціали та загальносвітові тенденції розвитку від-новлюваної енергетики, сприятимуть наближенню України до забезпечення енергетичної безпеки, шляхом розвит-ку сонячної генерації.

ЛІТЕРАТУРА:1. «Перехід України на відновлювану енер-гетику до 2050 року» / О. Дячук, М. Чепелєв, Р. Подолець, Г. Трипольська та ін. ; за заг. ред. Ю. Огаренко та О. Алієвої // Пред-во Фонду ім. Г. Бьолля в Україні. — К.: Вид-во

ТОВ «АРТ КНИГА», 2017. — 88 с.2. Костецький В. В. Перспективи інвести-ційно-інноваційного розвитку житлово-ко-мунального господарства України / В. В. Кос-тецький // Вісник соціально-економічних


53

досліджень. — 2014. — № 2 (53). — С. 82–91. 3. Кудря С. О. Атлас енергетичного потен-ціалу відновлюваних джерел енергії України / С. О. Кудря, В. Ф. Рєзцов, Т. В. Суржик [та ін.]. — К. : Інститут відновлюваної енерге-тики НАН України, 2008. — 55 с.4. Прокіп А. В. Організаційні та еколого-е-кономічні засади використання відновлюва-них енергоресурсів: монографія / А. В. Про-кіп, В. С. Дудюк, Р. Б. Колісник ; [за заг. ред. А. В. Прокіпа]. — Львів : ЗУКЦ, 2015. — 337 с.5. Voynarenko M., Dykha M., Mykoliuk O., Yemchuk L., Danilkova A. Assessment of an enterprise’s energy security based on multi-criteria tasks modeling [Electronic source] // Problems and Perspectives in Managementю — 2018. — № 16 (4). — Р. 102–116. — Access mode: http://dx.doi.org/10.21511/ppm.16(4).2018.10.6. Voynarenko M. P. Strategic energy security outlook formation of Ukraine under European integration process / M. P. Voynarenko, O. A. Mykolyuk // Науковий вісник Полісся. — 2017. — № 3 (11). — Ч. 1. — С. 29–37.7. Атлас енергетичного потенціалу віднов-люваних і нетрадиційних джерел енергії України / С. О. Кудря, Л. В. Яценко, Г. П. Душина, Л. Я. Шинкаренко та ін. — К., 2001. — 41 c.8. Про альтернативні джерела енергії: Закон України від 11.06.2017 р. № 555-IV [Елек-тронний ресурс] // База даних «Законодав-ство України» / Верховна Рада України. — Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/555-15.9. Про електроенергетику: Закон України від 16 жовтня 1997 р. № 575/97-ВР [Елек-тронний ресурс] // База даних «Законодав-ство України» / Верховна Рада України. — Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/575/97-%D0%B2%D1%80.10. До уваги громадськості та експертів — проект Дорожньої карти розвитку віднов-люваної енергетики України на період до 2020 року! [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://saee.gov.ua/uk/pressroom/ 1133.11. Національний план дій з відновлюваної енергетики на період до 2020 року, затвер-

джений розпорядженням Кабінету Міні-стрів України від 01.10.2014 р. № 902-р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/902-2014-%D1%80.12. Новини альтернативної енергетики. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : h t t p s : / / a l t e n e r g y. i n . u a / s o n y a ch nu -elektrostanciyu.13. Підготовка проекту розпорядження Ка-бінету Міністрів України «Про внесення змін до Національного плану дій з віднов-люваної енергетики на період до 2020 року» [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.oecd.org/globalre lat ions/UkraineRenewableEnergyUKR.pdf.14. REMAP — 2030. Перспективи розвитку відновлюваної енергетики в Україні до 2030 року. Інформаційний матеріал, 2015. — 57 с. [Електронний ресурс]. — Режим до-ступу: http://saee.gov.ua/sites/default/files/UKR%20IRENA%20REMAP%2%202015.pdf.15. Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення конкурентних умов виробництва електроенергії з альтер-нативних джерел енергії: Закон України від 04.06.2015 № 514-VIII [Електронний ре-сурс] // База даних «Законодавство Украї-ни» / Верховна Рада України. — Режим до-ступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ 514-19.16. Про запровадження нових інвестицій-них можливостей, гарантування прав та за-конних інтересів суб’єктів підприємницької діяльності для проведення масштабної енергомодернізації: Закон України від 01.01.2019 р. № 327-VIII [Електронний ре-сурс] // База даних «Законодавство Украї-ни» / Верховна Рада України. — Режим до-ступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ 327-19.17. Про внесення змін до деяких законів України щодо інвестиційної привабливості будівництва об’єктів відновлюваної енерге-тики: Закон України [Електронний ресурс] // Відомості Верховної Ради. — 2018 — № 41 — Ст.317. — Режим доступу : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2517-19.

REFERENCES:1. Diachuk O., Chepeliev M., Podolets R., Trypolska H. ta in. (2017). Perekhid Ukrainy na vidnovliuvanu enerhetyku do 2050 roku. K. 88 p. [in Ukrainian].2. Kostetskyi V. V. (2014). Perspektyvy investytsiinoinnovatsiinoho rozvytku zhytlovokomunalnoho hospodarstva Ukrainy. Visnyk sotsialno-ekonomich-

nykh doslidzhen. 2 (53). Р. 82–91. [in Ukrainian].3. Kudria S. O. (2008) Atlas enerhetychnoho potentsialu vidnovliuvanykh dzherel enerhii Ukrainy. K. Instytut vidnovliuvanoi enerhetyky NAN Ukrainy. 55 p. [in Ukrainian].4. Prokip A. V. (2015). Orhanizatsiini ta ekolohoekonomichni zasady vykorystannia vidnovliuvanykh en


54

e rho r e su r s i v : monohra f i i a . Lv iv. 337 p. [in Ukrainian].5. Voynarenko M., Dykha M., Mykoliuk O., Yemchuk L., Danilkova A. (2018). Assessment of an enterprise’s energy security based on multi-criteria tasks modeling. Problems and Perspectives in Management. 16 (4). P. 102–116. URL: http://dx.doi.org/10.21511/ppm. 16(4).2018.10.6. Voynarenko M. P., Mykoliuk O. A. (2017). Strategic energy security outlook formation of Ukraine under European integration process. Naukoviy visnyk Polissya [Scientific bulletin of Polissia]. 3(11). Ch. 1. P. 29–37.7. Kudria S. O., Yatsenko L. V., Dushyna H. P., Shynkarenko L. Ya. ta in. (2001). Atlas enerhetychnoho potentsialu vidnovliuvanykh i netradytsiinykh dzherel enerhii Ukrainy. K. 41 p. [in Ukrainian].8. Verkhovna Rada Ukrayiny (2017). Pro alter natyvni dzherela enerhii: Zakon Ukrainy vid 11.06.2017 r. № 555IV. Baza danykh «Zakonodavstvo Uk-ra iny». URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/555-15. [in Ukrainian].9. Verkhovna Rada Ukrayiny (1997). Pro elek t roenerhetyku: Zakon Ukrainy vid 16 zhovtnia 1997 r. № 575/97VR. Baza danykh «Zakonodavstvo Ukrainy». URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/575/97-%D0%B2%D1%80. [in Ukrainian].10. Do uvahy hromadskosti ta ekspertiv — proekt Dorozhnoi karty rozvytku vidnovliuvanoi enerhetyky Ukrainy na period do 2020 roku! URL: http://saee.gov.ua/uk/pressroom/1133. [in Ukrainian].11. Natsionalnyi plan dii z vidnovliuvanoi enerhetyky na period do 2020 roku, zatverdzhenyi rozpo riadzhenniam Kabinetu Ministriv Ukrainy vid 01.10.2014 r. № 902-r. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/902-2014-%D1%80. [in Ukrainian].

12. Novyny alternatyvnoi enerhetyky (2018). URL: h t t p s : / / a l t e n e r g y. i n . u a / s o n y a ch nu -elektrostanciyu. [in Ukrainian].13. Pidhotovka proektu rozporiadzhennia Kabinetu Ministriv Ukrainy «Pro vnesennia zmin do Natsionalnoho planu dii z vidnovliuvanoi enerhetyky na period do 2020 roku». URL: http://www.oecd.o r g / g l o b a l r e l a t i o n s /U k r a i n e Re n e w a b l e E n e r g y U K R . p d f . [in Ukrainian].14. REMAP — 2030. Perspektyvy rozvytku vidnovliuvanoi enerhetyky v Ukraini do 2030 roku. Informatsiinyi material (2015). 57 p. URL http://saee.gov.ua/sites/default/fi les/UKR%20IRENA%20REMAP%2%202015.pdf. [in Ukrainian].15. Verkhovna Rada Ukrayiny (2015). Pro vnesen nia zmin do deiakykh zakoniv Ukrainy shchodo zabezpechennia konkurentnykh umov vyrobnytstva elektroenerhii z alternatyvnykh dzherel enerhii: Zakon Ukrainy vid 04.06.2015 № 514VIII. Baza danykh «Zakonodavstvo Ukrainy». URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/514-19. [in Ukrainian].16. Verkhovna Rada Ukrayiny (2019). Pro zaprovadzhennia novykh investytsiinykh mozhlyvostei, haran tuvannia prav ta zakonnykh interesiv subiektiv pidpryiemnytskoi diialnosti dlia provedennia masshtabnoi enerhomodernizatsii: Zakon Ukrainy vid 01.01.2019 r. № 327VIII. Baza danykh «Zakonodavstvo Ukrainy». URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/327-19. [in Ukrainian].17. Verkhovna Rada Ukrayiny (2018). Pro vnesennia zmin do deiakykh zakoniv Ukrainy shchodo investytsiinoi pryvablyvosti budivnytstva obiektiv vidnovliuvanoi enerhetyky: Zakon Ukrainy vid 04.09.2018 № 41 st. 317. URL: https://zakon.r a d a . g o v. u a / l a w s / s h o w / 2 5 1 7 - 1 9 . [in Ukrainian].

55

Актуальність теми. На сьогодніш-ній день Україна, пріоритетами якої в даний час є інтеграція до Європейсько-го союзу, потребує якісно-нової моделі здійснення підприємницької діяльно-сті, яка забезпечуватиме високу та ефек-тивну продуктивність праці, якісне та конкурентоспроможне виробництво товарів, виконання робіт та надання по-слуг, залучення інвестиційних ресурсів

для забезпечення нових технологічних інновацій.

Відомою аксіомою щодо успішно-го розвитку підприємств-об’єднань виступає залучення нових інвесторів. Як відомо, тільки ефективне викори-стання інвестицій, приріст їх вкладень призводить до успішного розвитку і збагачування підприємства та його працівників.

УДК 658.15:330.133

Овандер Наталія ЛьвівнаДоцент кафедри економіки та підприємництва

Житомирського державного технологічного університету,кандидат економічних наук., доцент

Оверчук Алла ВасилівнаСтарший викладач кафедри економіки та підприємництва

Житомирського державного технологічного університету

ОЦІНКА ВАРТОСТІ ПІДПРИЄМСТВ-ОБ’ЄДНАНЬ

Ovander N. L., Overchuk А. V. Evaluation of Value of Enterprises-Associations

Abstract. The essence of the categories «estimation», «value», «enterprise associations» and «the estimation of value of enterprise associations» have been investigated in the article. The problem of the estimation the value of the enterprise is obvious today. This topic is subject of scientific research for many domestic and foreign economists. The need to increase the innovation level of enterprise associations is impossible without at-tracting investment resources. This fact have been shown necessitates of increasing of investment attractiveness on the basis of a real estimation of property.The main approaches and methods of estimation of the enterprise have been system-atized and substantiated. Also their main advantages and disadvantages have been deter-mined.In the course of the research, the application of an integrated approach to estimation the value of enterprise associations which based on a combination of several methodological approaches has been determined. Firstly, this experience would eliminate the one-sidedness of the estimation. Secondly, it would determine their real market value more accurately.Key words: estimation, value, estimation of enterprise value, value approach, income approach, com-parative approach.


56

Водночас, не кожен поважаючий себе інвестор буде вкладати свої кошти в підприємства які не мають стійкого еко-номічного розвитку або хоча б потенці-алу до нього; продукція яких не є конку-рентоздатною та затребуваною на рин-ку; працівники якої задовольняються низьким рівнем оплати праці. Тому пи-танням правильного вибору куди вкла-дати свої грошові ресурси, які являються сенсом економіки, може виступати меха-нізм визначення їх вартості та оцінки майна підприємств-об’єднань.

Аналіз останніх досліджень. Про-блематика оцінки вартості підприєм-ства є дуже актуальною на сьогодніш-ній день та є предметом наукових дослі-джень багатьох вітчизняних та закор-донних вчених-економістів та практи-ків серед яких необхідно виділити нау-кові здобутки: О. А. Лаговської [1], О. Г. Денисюк [2], Р. О. Костирко, Н. В. Тертичної, В. О. Шевчук [3], С. Купера [4], Д. Рікардо та ін.

Виклад основного матеріалу. Згід-но з програмою розвитку інвестицій-но-інноваційної діяльності в Україні шляхами розвитку економіки на іннова-ційній основі є провадження освітньої, наукової та науково-технічної діяльно-сті, здійснення заходів щодо концен-трації інвестиційних ресурсів на реалі-зацію інвестиційних та інноваційних проектів. Необхідність підвищення ін-новаційності виробництва підпри-ємств-об’єднань не можливе без залу-чення інвестиційних ресурсів, що зу-мовлює потребу у підвищенні його ін-вестиційної привабливості.

Як відомо, для успішного функціо-нування в умовах ринкової конкуренції недостатньо працювати в межах окре-мих роздрібнених підприємницьких структур. Наразі, вони прагнуть об›єд-нуватись у промислові, промисло-во-фінансові та інші групи за терито-ріальною або галузевою ознакою для вирішення спільних економічно-соці-альних завдань.

Це, в свою чергу, призводить до не-обхідності поєднання усіх зусиль на за-безпечення задоволення інтересів інвес-торів, які прагнуть максимізувати вар-тість об’єктів інвестування. Як відомо, висока вартість господарюючого суб’єк-та «.. є одним із найважливіших тестів якості управління» [4] та критерієм ефек-тивності його діяльності в цілому.

Ще наприкінці XVIII ст. Д. Рікардо відмітив, що в економічній теорії ніщо не породжувало стільки помилок та не-точностей як невизначеність змісту та-кого поняття як «вартість». На сьогод-нішній день визначення даної категорії серед вчених-економістів й досі зали-шається суперечливим та невивченим. Проблемність даної позиції обумовле-на тим, що взаємодія компонентів вар-тості та цінності неоднозначна, прохо-дить різні стадії та потребує осмислен-ня відповідно до різних сегментів ринку нерухомості [5].

Наразі, використовуючи трактуван-ня науковців спробуємо визначити що ж таке оцінка вартості підприємств-об’єд-нань. Для цього дану процедуру будемо здійснювати в декілька етапів.

По-перше, потрібно розібратися що ж таке оцінка. Оцінка — це процес вираження господарських цінностей в грошовій формі для діючого суб›єкта, або суб›єкта, який вивчає світ.

По-друге, потрібно розглянути трак-тування поняття вартість. Вартість — це економічна категорія, що відображає вті-лену і уречевлену суспільно-необхідну працю, як стверджують Й. С. Завадський, Т. В. Осовська та О. О. Юшкевич [6].

Водночас, такі науковці, як В. А. Ко-ноплицький та А. І. Філіна стверджу-ють, що вартість — це виражена в гро-шових одиницях цінність товарів та послуг, яка може суттєво коливатися під впливом пропозиції товарів чи послуг на ринку та величини платоспромож-ного попиту на них.

Наступним етапом є визначення по-няття «об’єднання підприємств».

Овандер Н. Л., Оверчук А. В. Оцінка вартості підприємств-об’єднань

57

Об’єднання підприємств згідно Гос-подарського кодексу України назива-ють господарськими, створеними з ме-тою координації їх виробничої, науко-вої та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань. [7]. Водночас, дане визначення можна доповнити та удосконалити за допомогою економічної енциклопе-дії [8], в якій зазначено, що це добро-вільне об’єднання підприємств, фірм, компаній, юридичних осіб для спільної діяльності, координації дій, захисту сво-їх прав, обстоювання спільних інтере-сів в інших організаціях, установах.

У відповідності до вищенаведених тверджень можна зазначити, що оцінка вартості підприємствоб’єднань — це про-цес вираження господарських ціннос-тей добровільного об’єднання для спільної діяльності, координації дій, за-хисту своїх прав, відстоювання спіль-них інтересів в інших організаціях та установах, в грошових одиницях, зна-чення якого може суттєво коливатися під впливом пропозиції чи послуг на ринку та величини платоспроможності певного об’єднання.

Зокрема, для оцінки вартості під-приємства у світовій практиці підпри-ємницької діяльності використовують-ся наступні підходи, а саме: дохідний, витратний, порівняльний та інтегрова-ний. Кожному з підходів притаманна своя методологія оцінки (рис. 1).

Як видно з рисунку 1 наведені підхо-ди та методи мають певні переваги та недоліки. У нашому дослідженні, що стосується об’єднань підприємств, ми пропонуємо використовувати декілька методів оцінки у відповідності до діяль-ності їх структурних підрозділів. На-приклад, доцільно було б використову-вати дохідний підхід разом із порів-няльним підходом так, як оцінивши майбутні доходи підприємства-об’єд-нання та його структурних підрозділів було б доцільно визначити також рі-вень його платоспроможності та конку-

рентоздатності (порівняльний підхід), що надає більш детальну інформацію про його вартість та буде більш прива-бливим для інвесторів.

Що ж стосується витратного підходу, то його також можливо використовува-ти в парі з порівняльним підходом. Саме витратний підхід заснований на уявлен-ні про підприємство як цілісного майно-вого комплексу, вартість якого визнача-ється як різниця між вартістю активів підприємства та його зобов’язаннями, тобто визначення його чистих активів. Порівнюючи вартість нашого підпри-ємства з реальною ціною підприємств-а-налогів ми надаємо нашим інвесторам більш детальну інформацію, що буде спонукати їх до прийняття правильного інвестиційного рішення.

Водночас, в Україні, інтегрований підхід майже не засосовується. Так, кон-цепція економічної доданої вартості (EVA) — це результат еволюційного розвитку парадигми визначення інте-грованих оціночних показників ефек-тивності діяльності підприємства.

Метод оцінки вартості суб’єкта го-сподарювання на основі економічної доданої вартості був розроблений і за-реєстрований компанією Stern Sewart&-Со., хоча основні її положення були за-кладені ще в теорії економічного дохо-ду Альфреда Маршала. Даний показ-ник є послідовником таких показників як рентабельність інвестицій та рента-бельність робочого капіталу. На основі даного методу власник матиме змогу інвестувати свій капітал з метою отри-мання доходу; об’єднання підприємств створюватимуться для отримання дохо-дів; діяльність персоналу буде спрямо-вана на збільшення ринкової вартості їхнього підприємства за рахунок впро-вадження системи мотивації.

Наразі, саме визначення інтегрова-ного показника EVA та його позитив-ний результат, тобто оцінка ефектив-ності діяльності підприємства з позиції його власників, на думку яких, діяль-


58

Рис. 1. Прийоми та методи оцінки вартості об’єднань підприємств

ПІДХОДИ ТА МЕТОДИ ОЦІНКИ ВАРТОСТІ ОБ’ЄДНАНЬ ПІДПРИЄМСТВ

Дох

ідни

й пр

ийом

Метод капіталізації прибутку; Метод дисконтування грошового потоку; Метод дисконтування дивідендів.

Метод чистих активів; Метод балансової вартості; Метод ліквідаційної вартості.

Вит

ратн

ий п

ідхі

д

Переваги: - враховує майбутні зміни доходів та витрат; - відповідно до ставки дисконту враховує рівень ризику об’єкту оцінки; - найбільш повно враховуються інтереси потенційних інвесторів.

Недоліки: - виникають деякі проблеми при прогнозуванні майбутніх результатів діяльності; - наявність декількох норм дохідності; - носить імовірнісний характер.

Переваги: - враховує вплив виробничо-господарських факторів на зміну вартості активів; - надає оцінку щодо рівня розвитку технологій із урахуванням їх зносу; - основним джерелом інформації являються фінансові та установчі документи, відповідно до чого результати оцінки є найбільш обґрунтованими .

Недоліки: - не враховується вартість нематеріальних активів; - не приймаються до уваги перспективи розвитку підприємства; - відсутній зв’язок між фактичними та плановими показниками діяльності структурних підрозділів підприємств-об’єднань.

Метод підприємств аналогів; Метод галузевих коефіцієнтів; Метод ринкової привабливості.

Пор

івня

льни

й пі

дхід

Переваги: - базується виключно на даних ринку і відображає реальний стан попиту і пропозиції на об’єкт оцінки; - оцінювач орієнтується на фактичну ціну купівлі-продажу аналогічних підприємств; - ціни визначаються ринком; - відображаються фактичні результати виробничо-господарської діяльності об’єкта оцінки.

Недоліки: - базою для розрахунку слугують показники минулих періодів; - отримання інформації про діяльність підприємств-аналогів є досить трудомістким процесом; - проблеми щодо необхідності у внесенні певних обґрунтованих коригувань, поправок.

Інте

гров

аний

під

хід

Метод оцінки вартості на основі EVA; Метод Едвардса-Белла-Ольсона.

Переваги: - відображення більш корисної інформації про цінність фінансово-економічних операцій; - зазначає споживання доходу у вигляді дивідендів; - зовнішнє інвестування за рахунок розміщення додаткових акцій; внутрішнє інвестування за рахунок нерозподіленого прибутку.

Недоліки: - проблеми щодо ефективності прийняття рішень на всіх рівнях ієрархії, а також не є інструментом мотивації; - керівництво приймає рішення , які матимуть короткостроковий вплив на курсову вартість акцій. короткостроковий вплив на курсову вартість акцій, але руйнуватимуть вартість в довготривалій перспективі

ність підприємства має для них корис-ний ефект у випадку, якщо підприєм-ство заробило більше, ніж становить доходність альтернативних вкладень. Цим можна пояснити той факт, що в процесі розрахунку ЕVA із суми при-

бутку вираховується не тільки плата за користування позиковим капіталом, але і власним. Таким чином, можна ствер-джувати, що такий підхід в більшій мірі відображає реальну вартість капіталу, що функціонує.

Овандер Н. Л., Оверчук А. В. Оцінка вартості підприємств-об’єднань

59

В умовах обмеженості власних ін-вестиційних ресурсів, прозорість меха-нізму управління ринковою вартістю підприємства стає необхідною складо-вою щодо залучення фінансових ре-сурсів. За даних умов, ринкова вартість підприємства стає засобом спілкування з ринковим середовищем. Визначивши ринкову вартість бізнесу, можна більш впевнено спілкуватися з потенційними інвесторами будь то держава, іноземні інвестори, приватні підприємці чи фі-нансові установи. Адже, саме важелі ринкової вартості дозволяють проаналі-зувати здатність підприємства-об’єднан-ня генерувати грошовий потік та на його базі оцінювати ефективність викори-стання залучених фінансових ресурсів.

Висновок. Таким чином, поєднан-ня декількох методичних підходів доз-волить запобігти однобічності оцінки вартості підприємства та більш ретель-но визначити його ринкову вартість. Водночас, це дозволить удосконалити методологію визначення як вартості структурних підрозділів так і їх цілісно-го майнового комплексу, тобто об’єд-нань-підприємств.

Зокрема, оволодіння міжнарод-ними методиками визначення вар-тості бізнесу та впровадження сучас-ної системи управління є запорукою успішної діяльності українських під-приємницьких структур в умовах не-обхідності здійснення їх реструк-туризації.

ЛІТЕРАТУРА:1. Лаговська О. А. Обліково-аналітичне за-безпечення вартісно-орієнтованого управ-ління: теорія та методологія: монографія / О. А. Лаговська. — Житомир: Житомир-ський державний технологічний універси-тет, 2012. — 676 с.2. Денисюк О. Г. Максимізація вартості під-приємства як результат ефективного управ-ління персоналом / О. Г. Денисюк // Віс-ник Житомирського державного техноло-гічного університету. Серія : Економічні на-уки. — 2016. — № 1. — С. 70–77.3. Костирко Р. О. Комплексна оцінка варто-сті підприємства: Монографія [Текст] / Р. О. Костирко, Н. В. Тертична, В. О. Шев-чук. [За заг. ред. докт. екон. наук, академіка НАН України М. Г. Чумаченко. — 2-ге вид. перероб. і доп.] — Х.: Фактор, 2008. — 278 с.4. Cooper S. Maximizing Shareholder Valve:

Achieving Clarity in Decision-making [Electro-nic source] / S. Cooper, D. Starovic, M. Davis. — CIMA Technical Report, London SV1P4NP. — 2004. — P. .2. — Access mode: http://www.valuebasedmanagement.net/articles_cima_maximizing_shareholder_value.pdf.5. От стоимости к ценности // Практика оценки имущества. — 2010. — № 2. — С. 6–7.6. Завадський Й. С. Економічний словник / Й. С. Завадський, Т. В. Осовська, О. О. Юш-кевич. — К.: Кондор, 2006. — С. 36.7. Господарський кодекс України № 436-15 від 16.01.2003 року [Електронний ресурс] // Законодавство України. — Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgibin/laws/main.cgi?nreg=436-15.8. Економічна енциклопедія. — К.: Видав-ничий центр «Академія», 2002. — 952 с.

REFERENCES:1. Lagovska O. A. (2012). Oblikovoanalitychne zabezpechennia vartisnooriientovanoho upravlinnia: teoriia ta metodolohiia [Registration providing of cost oriented management : theory and meth-odology : monograph]. Zhytomyr. Zhytomyr State Technological University. 676 p. [in Ukrainian].2. Denysiuk O. G. (2016). Maksymizatsiia vartosti pidpryiemstva yak rezultat efektyvnoho upravlinnia personalom [Maximization of enterprise’s value as a result of effective human resource manag-ment]. Visnyk Zhytomyrskoho derzhavnoho tekhnolohichnoho universytetu. Seriia: Eko-

nomichni nauky [The Journal of Zhytomyr State Technological University. Series : Science of economics]. 1. P. 70–77. [in Ukrainian].3. Kostyrko R. O., Tertychna N. V., Shev-chuk V. O., Chumachenko M. H. (2008). Kom-pleksna otsinka vartosti pidpryiemstva. [Multipur-pose estimation of enterprise’s value]. Kharkiv. Faktor. 278 р. [in Ukrainian].4. Cooper S., Starovic D., Davis M. (2004). Maximizing Shareholder Valve: Achieving Clarity in Decisionmaking. CIMA Technical Report, Lon-don SV1P4NP. 2. P. 1–29. URL: http://www.valuebasedmanagement.net/articles_cima_


60

maximizing_shareholder_value.pdf.5. Ot stoimosti k cennosti [From cost to value] (2010). Praktika ocenki imushhestva [Practice estimation property]. 2. P. 6–7. [in Russian].6. Zavadskyi Y. S., Osovska T. V., Yushkev-ych O. O. (2006). Ekonomichnyi slovnyk [Vocabu-lary of economics]. Kyiv. Kondor. 355 p. [in Ukrainian].

7. Hospodarskyi kodeks Ukrainy [Commercial Code of Ukraine]. (2003). Zakon Ukrainy vid 16.01.2003 №436-15. URL: http://zakon1.r a d a . g o v . u a / c g i b i n / l a w s / m a i n .cgi?nreg=436-15. [in Ukrainian].8. Ekonomichna entsyklopediia [Encyclopedia of economics] (2002). Kyiv. Akademiia, Publish-ing center. 952 p. [in Ukrainian].

61

Вступление. По оценкам экспертов ООН, на современном этапе развития человечества наиболее актуальными и опасными вызовами его существова-нию являются экологическая и уголов-ная угрозы. На сколько очевидным представляется это утверждение, столь же очевидно и то обстоятельство, что сочетание этих факторов социально-деструктивного характера в едином типе девиантной деятельности значи-тельно повышает степень обществен-ной опасности последней. Существова-ние и воспроизводство называемой экологической преступности причиня-ет не только существенный вред охра-няемым правоотношениям, но и под-рывает основы сохранения природного баланса и равновесия экосистем, что является прямой угрозой физическому существованию человечества в целом. При это преступное недропользования остаётся ведущим видом эколого-кри-минальных промыслов, вносящих су-щественный дисбаланс в функциони-

рования и экологических, и политиче-ских систем в отдельных регионах, в мире в целом. В связи с этим, проведе-ние научных исследований в направле-нии противодействия преступности в сфере недропользования следует при-знать не только актуальным, но и жиз-ненно важным, нравственно ответст-венным перед будущими поколениями.

Актуальность исследования. Фе-номену и различным аспектам проти-водействия преступности в сфере не-дропользования традиционно в науке уделяется значительное внимание. Ос-новные результаты исследований в этом направлении представлены труда-ми С. Б. Бахмудова, А. В. Виноградо-вой, С. Б. Гавриша, Л. Гюизы (L. Güiza), Т. В. Корняковой, В. К. Матвийчука, Н. В. Нетесы, Г. С. Полищука, И. В. По-пова, В. М. Присяжного, Е. Свейна (Е. Swain) Ю. А. Турловой, Дж. Фонсе-ки (G. Fonseca) и других ученых. В то же время нельзя не обратить внимание на то, что практически не исследованны-

УДК 343.97 : 343.775

Максименцев Максим ГеннадиевичСоискатель

Харьковского национального университета внутренних дел, кандидат экономических наук

КРИМИНОЛОГИЧЕСКИЙ АНАЛИЗ ЦЕНЫ И СТРУКТУРЫ ПРЕСТУПНОГО

НЕДРОПОЛЬЗОВАНИЯ В ОБЩЕМИРОВОМ ИЗМЕРЕНИИ

Maksymentsev M. H. Criminological Analysis of the Price and Structure of Criminal Subsoil Use in the Global Dimension

Abstract. The article is focused on studying the price and structure of the criminal sub-soil use in the global dimension. It has been established that the price of the global envi-ronmental crime by the end of 2017 was about 110 billion US dollars. More than half of that sum, about 60 billion US dollars is annually from illegal mining operations. The largest share in the structure of illegally mined mineral resources in the world is occupied by their fuel species. Oil and coal collectively account for about 63 %, gold — 28 % in monetary terms. About 35 million people in the world are employed in illegal work at small mining associations. 45–50 % out of them are women, about 2 % are children.Key words: subsoil use, mineral resources, environment, crime, price, structure.


62

ми остаются вопросы цены и структуры преступного недоропользования в об-щемировом измерении.

Цель статьи заключается в установ-лении, описании и объяснении показа-телей цены и структуры общемирового преступного недоропользования.

Изложение основного материа-ла. Обращаясь к непосредственному анализу цены и структуры преступно-сти в сфере недропользования, заме-тим отсутствие единых, обобщённых статистических данных, как на общеми-ровом, так и региональном (азиатском, африканском, европейском и т.д.) уров-нях. Подобными данными не опериру-ет ни один орган ООН или Интерпол, Европол. Не аккумулирует таких дан-ных и Государственный департамент США. Впрочем, неправительственные организации, научно-исследователь-ские учреждения, осуществляющие различные виды мониторинга состоя-ния окружающей среды, в том числе и криминальные факторы его ухудше-ния, формируют в своих базах данных сведения, косвенно, а в некоторых слу-чаях и прямо указывающие на крими-нологически значимые аспекты поль-зования недрами как в мире в целом, так и по отдельным регионам. К этому же следует добавить и отдельные фраг-менты отчетов Интерпола о состоянии преступности, в которых также содер-жится обобщенная информация об экологической преступности в целом и некоторые сведения о преступности в сфере недропользования.

Говоря об общемировом измере-нии прямого финансового давления на государства и общества преступности в сфере недропользования, отметим, что цена экологической преступности в це-лом по состоянию на 2017 г. оценива-ются примерно в 110 млрд. дол. США ежегодно. Эта цифра на 14 % превыша-ет аналогичный показатель 2014 г., чем подтверждается рост экономической привлекательности этого вида крими-

нальных практик. Около 60 млрд. дол. США ежегодно генерируется незакон-ной добычей полезных ископаемых. Причем только добыча нефти оцени-вается в 11 (а по оценкам некоторых экспертов — до 28) млрд. дол. США или не менее 10 % от всей цены эколо-гической преступности в мире.

Экономическая привлекательность преступлений в сфере недропользования ежегодно возрастает на 5–7 %, что вдвое превышает темпы роста мировой эконо-мики. В связи с этим следует ожидать не только сохранения, но и интенсифика-цию этого сектора транснациональной организованной преступности в мире.

Говоря о структуре преступности в сфере недропользования в общемиро-вом срезе, следует указать на несколько моментов, которые определяют харак-тер распределения соответствующих видов криминальных практик. Во-пер-вых, из-за различий в признаках юриди-ческих составов преступлений в сфере недропользования в уголовных законах разлисных стран не представляется воз-можным обеспечить сводимую к срав-ниваемым величинам систему кримино-логической информации по указанным критериям и, следовательно, сформиро-вать научное представление об уголов-но-правовой структуре изучаемого вида преступности. Во-вторых, поскольку от-сутствует единая статистическая база, в которой бы отображались сведения об уровне преступности, постольку струк-турирование возможно осуществить не по количеству зарегистрированных пре-ступлений, удельным весом их разно-видностей, а исключительно по видам незаконно добываемых полезных иско-паемых (illegal mining). В-третьих, учиты-вая различия в степени распространен-ности разных полезных ископаемых, их различные агрегатные состояния, систе-мы измерения, структурирование проис-ходит не по их физическим объёмам, а по рыночной стоимости, в абсолютных ценах в долларах США.

Максименцев М. Г. Криминологический анализ цены и структуры преступного недропользования в общемировом измерении

63

Поэтому фактически непосредст-венно будет идти речь о структуре цены преступности в сфере недропользова-ния. Но она хотя и не прямо, косвенно, но всё же позволяет делать определен-ные выводы об общих контурах крими-нологической структуры преступности в сфере недропользования в части не-законной добычи полезных ископае-мых по критерию их видов. При этом исходим из возможностей метода ин-дукции, столь патетично описанного академиком Д. С. Лихачёвым в прелом-лении проблем восприятия социаль-ной информации: «Явление всегда представлено фрагментарно, осколка-ми. Но разнообразие осколков позво-ляет судить о целом» [1, с. 267].

Проведенный нами анализ и обо-бщение сведений из глобальных от-чётов Интерпола о состояния преступ-ности вообще и экологической пре-ступности, в частности, отчетов швей-царской неправительственной органи-зации «Глобальная инициатива против транснациональной преступности» (далее — Глобальная инициатива), а также отдельных криминологических исследований, охвативших период

2005–2017 гг. [2; 3; 4; 5; 6; 7; 8; 9; 10; 11, p. 87–104; 12, р. 28–29; 13, р. 31 и др.], позволяет утверждать, что ведущее место среди полезных ископаемых, незаконно добываемых в мире, зани-мают топливные их виды (в термино-логии Интерпола — полезные иско-паемые энергетического сектора): в большей степени нефть, каменный уголь, в меньшей — природный газ, торф (см. диаграмму).

Среди топливных полезных ископа-емых криминального происхождения наибольший удельный вес имеет нефть (47 %). Этот показатель является вполне закономерным, учитывая востребован-ность нефти в мире, постоянно высо-кий спрос (с тенденцией к росту) на нефтепродукты со стороны как субъек-тов хозяйствования, так и субъектов по-требительского рынка. Кроме того, большие залежи нефти сосредоточены в регионах, традиционно поражённых интенсивными конфликтами (межгосу-дарственными, внутригосударственны-ми), активной деятельностью террори-стических, незаконных вооруженных организаций: Центральная Африка, Ближний Восток. Что является причи-

ДиаграммаГрафическое изображение структуры преступного недропользования

(критерий структурирования — вид незаконно добываемых полезных ископаемых): общемировой срез (2005–2017 гг., %)


64

ной, а что следствием в цепочке «кон-фликты — незаконная добыча нефти» сказать сложно. Да и нет в этом необхо-димости, поскольку активизировав этот детерминационный механизм, воспро-изводятся и факторы самодетермина-ции: противостояние, войны ведутся за доступ к нефтяным месторождениям и те же нефтяные месторождения ис-пользуется для финансового обеспече-ния конфликта.

Значительно меньший удельный вес по объемам незаконной добычи (в мировых масштабах) занимает камен-ный уголь. Однако его доля в общей структуре преступного недропользова-ния остается весьма значительной и со-ставляет около 16 % (усреднённый по-казатель за период 2005–2017 гг.) с тен-денцией к росту. Так, если в 2005 г. она составляла около 13 %, то в 2017 г. — уже 19 %. Частично такой тренд можно объяснить исключительно внутри-структурными изменениями, связанны-ми с существенным снижением удель-ного веса т.н. «кровавых алмазов» (blood diamond — в терминологии Интерпола), имеющих свое происхождение из зон вооруженных конфликтов. По оценкам Всемирной алмазной ассоциации, если в 1999 г. доля «кровавых алмазов» со-ставляла около 4 % мирового произ-водства алмазов, то в 2018 эта цифра снизилась до 1 %. Основная масса это-го драгоценного камня продаются в рамках Кимберлийского процесса, ор-ганизованного ООН с целью ограни-чения доступа «кровавых алмазов» на мировые рынки [3].

Близкой по механизму двусторон-них детерминационных связей между вооруженными конфликтами и пре-ступным недропользованием является ситуация с незаконной добычей золота. Доля этого металла в структуре неза-конно добываемых полезных ископае-мых весьма высока и составляет при-близительно 28 %. В то же время по данным исследования Г. Фонсеки при-

мерно 20 % всего объёма золота, еже-годно добываемого в мире, имеет пре-ступное происхождение [13, p. 31]. По данным Глобальной инициативы око-ло 28 % золота, добытого в Перу, 30 % золота, добытого в Боливии, 77 % — добываемого в Эквадоре, более 80 % — в Колумбии, и 80–90 % венесуэльского золота имеет нелегальное, преступное происхождение [9]. Основные рынки первичного сбыта — страны Ближнего Востока (Иран, Катар, Саудовская Ара-вия, Сирия), к которым золото попада-ет из Африки, а также США и Швейца-рии, где обрабатывается золото латино-американского происхождения [10].

Латиноамериканские страны с высо-кими темпами нелегальной добычи зо-лота являются одними из крупнейших поставщиков этого металла на основные перерабатывающие (горно-обогати-тельные) заводы в такие страны, как Швейцария и США, которые улучшают золото для крупнейших ювелирных и электротехнических компаний мира [9]. В последующем это, уже в виде ювелир-ных изделий, минуя стадию легализа-ции, распространяется по всему миру.

Четвертое место среди полезных ископаемых по распространенности их незаконной добычи в мире занимает объединенная категория ценных про-мышленных металлов — олово, воль-фрам и тантал (5 %). Далее по ранжиру: алмазы (2 %), сапфир (1 %), титан (0,5 %), прочие (фосфаты, медь, кобальт, метал-лы платиновой группы, драгоценные камни, за исключением алмазов — 0,5%).

Среди способов незаконной добы-чи полезных ископаемых превалирует бурения скважин (47 %), открытая до-быча путём снятия верхних слоёв поро-ды, почвы механическими методами (42 %), добыча шахтным способом (11 %). Как открытые, так и подземные способы незаконной добычи связаны с рядом экологических рисков.

Экспертами-экологами организа-ции Greentumble editorial team установлено,


65

что открытый способ, в зависимости от вида полезных ископаемых как предме-та незаконной добычи, влечёт за собой загрязнение воздуха, размывание по-чвы, уничтожение растительности, су-жение ареала воспроизводства фауны. Шахтный способ вызывает оседание земли, минерализацию почвы, подзем-ных вод и т. п. Неконтролируемое же обращения с ртутью существенно за-грязняет почву, подземные водоносные горизонты, водоемы, воздух. В общем, незаконная добыча полезных ископае-мых угрожает окружающей среде, вы-зывая вырубку лесов, использования агрессивных методов воздействия на окружающую среду (например, взрыв-чатых веществ) и причинение несчаст-ных случаев (например, операции по добыче урана, которые привели к ради-оактивному загрязнению в Казахстане, Туркменистане и Узбекистане) [2].

В Перу, Боливии и Колумбии неза-конные операции по добыче золота, ртути и цианидов частными компания-ми разрушили инфраструктуру значи-тельного количества небольших насе-ленных пунктов, сделали обширные территории непригодными для прожи-вания. Всего за три месяца добыча зо-лота была разрушена экосистема от-дельного региона Колумбии: была уничтожена вся популяция рыб реки Агуита после того, как через насосные машины в воду произошел значитель-ный выброс ртути. Согласно данным Департамента национального плани-рования Колумбии, эта страна теперь занимает второе место в мире по за-грязнению ртутью. Всего же в Колум-бии 97 % всех золотодобывающих предприятий работают нелегально.

Совершенно ясно, что, несмотря на принятую в горном деле классифика-цию способов добычи полезных иско-паемых, их реализация в процессе неза-конной добычи характеризуется упро-щенностью (в технологическом смы-сле), экономией мер обеспечения без-

опасности как производства, так и окружающей среды. Следовательно, характер общественной опасности пре-ступности в сфере недропользования выходит далеко за пределы причине-ния вреда составляющим недр, а охва-тывает также и многочисленную группу составляющих биосферы в целом, включая и людей, их жизнь и здоровье.

Отдельно в этом контексте следует указать на то, что общемировым трен-дом является распространение удельно-го веса мелких горнодобывающих объ-единений в структуре субъектов пре-ступного недропользования. В частно-сти, по данным Международного ин-ститута окружающей среды и развития (Великобритания) на долю таких объеди-нений приходится около 20 % всего до-бытого в мире золота, 80 % сапфиров, 20 % мирового предложения алмазов, 26 % тантала, 25 % олова. При этом сре-ди всего объёма подобного рода недро-пользовательских предприятий (объеди-нений, групп) от 70 % до 80 % являются незаконными [4, p. 4, 5]. На работах в не-легальных мелких горнодобывающих объединениях занято около 35 млн. чело-век в мире. Из них 45–50 % — женщины, около 2 % — дети [4, p. 6; 14, p. 42].

Деятельность таких нелегальных объединений также составляет одним из наиболее существенных факторов риска для окружающей среды. Так, на-пример, именно такие разработки явля-ются источником крупнейших некон-тролируемых выбросов ртути в окружа-ющую среду, что оценивается пример-но в 1,5 тыс. тонн в год [4, p. 4]. Ртуть вступает в реакцию с золотом, образуя амальгаму (сочетание 50 % золота и 50 % ртути), что облегчает отделение драгоценного металла от сопутствую-щих пород. В дальнейшем амальгама разогревается (часто просто на улице, на сковородках, над открытом огнём), ртуть испаряется. В среднем на добычу 1 г золота подобным кустарным спосо-бом тратится около 10 г ртути, что по-


66

зволяет сформировать представление о характере и высочайшей степени риска для окружающей среды и здоровья лю-дей в связи со значительной распро-страненностью таких работ, особенно в странах Латинской Америки.

Выводы. В результате проведён-ного исследования установлено, что цена экологической преступности в общемировом масштабе по состоя-нию на конец 2017 г. составила около в 110 млрд долл. США. Примерно 60 млрд долл. США (или 54,5 %) — от незаконной добычи полезных ископаемых. При этом только неза-

конная добыча нефти оценивается минимум в 11 млрд долл. США. еже-годно. Наибольший удельный вес в структуре незаконно добываемых по-лезных ископаемых (в денежном экви-валенте) в мире занимает нефть — 47 %. 28 % — золото, 16 % — камен-ный уголь, 5 % — олово, тантал, воль-фрам, 2 % — алмазы, 1 % — сапфир, 0,5 % — титан, 0,5 % — другие полез-ные ископаемые. Общемировым трендом является распространение доли мелких горнодобывающих объ-единений в структуре субъектов пре-ступного недропользования.

ЛИТЕРАТУРА:1. Лихачов Д. С. Заметки и наблюдения : Из записных книжек разных лет. — СПб. : Аз-бука, Азбука-Аттикус, 2018. — 448 с.2. The Dangerous Effects of Illegal Mining [Electronic source] / Greentumble editorial team. — Access mode: https://greentumble.com/the-dangerous-effects-of-illegal-mining.3. Learn What Illegal Mining Operations Are [Electronic source] // The Balance. — 2018. — 09 April. — Access mode: https://www.thebalance.com/what-is-illegal-mining-and-how-significant-is-it-2367443.4. Global Trends in Artisanal and Small-Scale Mining (ASM): A review of key numbers and issues [Electronic source] / M. Fritz, J. Mc-Quilken, N. Collins, F. Weldegiorgis. 2018. 91 p. — Access mode: https://www.iisd.org/sites/default/files/publications/igf-asm-global-trends.pdf.5. Strategic Report : Environment, Peace and Security A Convergence of Threats [Electronic source] / International Criminal Police Organi-zation, UN Environment. — Access mode: https://www.interpol. int/Crime-areas/Environmental-crime/Resources.6. UNEP-INTERPOL report : value of environmental crime up 26 % [Electronic source]. — Access mode: https://www.inter-pol . int/News-and-media/News/2016/N2016-073.7. Environmental Crime Resolutions / Inter-national Criminal Police Organization. Envi-ronmental Security Sub-Directorate. — Lion, 2014. — 27 p.8. Environmental security. COM/FS/2018-03/PST03 [Electronic source] / International

Criminal Police Organization. — Access mode: https://www.interpol.int/content/down-load/19249/170126/vers ion/20/f i le/ PST-03_2018-03_EN_Environmental_ security.pdf.9. Organized Crime and Illegally Mined Gold in the Americas [Electronic source] / The Global Initiative Against Transnational Orga-nized Crime. — Access mode: http://globa-linitiative.net/organized-crime-and-illegally-mined-gold-in-the-americas-6-april-2-4pm-ge-neva.10. World Atlas of Illict Flows [Electronic source] / The Global Initiative Against Trans-national Organized Crime. — Access mode: http://globalinitiative.net/world-atlas-of-illic-it-flows.11. Elliott L. Transnational Organized Crime // Journal of International Affairs. — 2012. — № 1. — Vol. 66. — P. 87–104.12. Amancio N. L. Illegal Mining is Destroying Amazonia [Electronic source] // Our Planet. Environmental Crime. — 2017. — Match. — P. 28–29. — Access mode: https://docs.wix-static.com/ugd/655326_4bbc5cdf77384d48adf980c3ec39237a.pdf.13. Fonseca G. A. B., Swain E. Addressing Mercury Pollution from small Scale, often Ille-gal, Gold Mining [Electronic source] // Our Planet. Environmental Crime. — 2017. — Match. — P. 31. — Access mode: https://docs.wixstatic.com/ugd/655326_4bbc5cdf77384d48adf980c3ec39237a.pdf.14. Güiza L. Mercury and gold mining in Co-lombia : a failed state // Universitas Scientiari-um. — 2013. — № 18 (1). — P. 33–49.


67

1. Likhachov D. S. (2018). Zametki i nabliudeniia : Iz zapisnykh knizhek raznykh let [Notes and Ob-servations: From Notebooks of Different Years]. St.-Petersburg: Azbuka, Azbuka-Atti-kus. 448 p. [in Russian].2. The Dangerous Effects of Illegal Mining. Greentumble editorial team. URL: https://greentumble.com/the-dangerous-effects-of-illegal-mining.3. Learn What Illegal Mining Operations Are (2018). The Balance. 09 April. URL: https://www.thebalance.com/what-is-illegal-mining-and-how-significant-is-it-2367443.4. Fritz M., McQuilken J., Collins N., Welde-giorgis F. (2018). Global Trends in Artisanal and Small-Scale Mining (ASM): A review of key numbers and issues. 91 p. URL: https://www.iisd.org/sites/default/files/publications/igf-asm-global-trends.pdf.5. Strategic Report : Environment, Peace and Security A Convergence of Threats. Interna-tional Criminal Police Organization, UN Envi-ronment. URL: https://www.interpol.int/Crime-areas/Environmental-crime/Resources.6. UNEP-INTERPOL report : value of environmental crime up 26 %. URL: https://w w w. i n t e r p o l . i n t / N e w s - a n d - m e d i a /News/2016/N2016-073.7. Environmental Crime Resolutions (2014). International Criminal Police Organization. Environmental Security Sub-Directorate. Lion. 27 p.

8. Environmental security. COM/FS/2018-03/PST03. International Criminal Police Organiza-tion. URL: https://www.interpol.int/content/download/19249/170126/version/20/file/PST-03_2018-03_EN_Environmental_security.pdf.9. Organized Crime and Illegally Mined Gold in the Americas. The Global Initiative Against Transnational Organized Crime. URL: http://globalinitiative.net/organized-crime-and-ille-gally-mined-gold-in-the-americas-6-april-2-4pm-geneva.10. World Atlas of Illict Flows. The Global Ini-tiative Against Transnational Organized Crime. URL: http://globalinitiative.net/world-atlas-of-illicit-flows.11. Elliott L. (2012). Transnational Organized Crime. Journal of International Affairs. 1. Vol. 66. P. 87–104.12. Amancio N. L. (2017). Illegal Mining is De-stroying Amazonia. Our Planet. Environmental Crime. Match. P. 28–29. URL: https://docs.wixstatic.com/ugd/655326_4bbc5cdf77384d48adf980c3ec39237a.pdf.13. Fonseca G. A. B., Swain E. (2017). Address-ing Mercury Pollution from small Scale, often Illegal, Gold Mining. Our Planet. Environmen-tal Crime. Match. P. 31. URL: https://docs.wixstatic.com/ugd/655326_4bbc5cdf77384d48adf980c3ec39237a.pdf.14. Güiza L. (2013). Mercury and gold mining in Colombia : a failed state. Universitas Scien-tiarium. 18 (1). P. 33–49.

REFERENCES:

68

На сьогодні регулювання ринку цін-них паперів інститутами й органами ЄС обмежена компетенцією європейського інтеграційного утворення, яка передба-чена Римським договором та Догово-ром про ЄС. Таке регулювання не може бути всеосяжним у силу самого характе-ру ЄС як об›єднання держав, створеного на основі міжнародного договору. У Договорі в Лісабонській редакції пря-мо говориться про принципи наділен-ня повноваженнями як обмежувачі ком-петенції Союзу; у ст. 5 Римського дого-вору в долісабонській редакції також вказувалося, що Спільнота діє в рамках обмежених повноважень, якими вона наділяється відповідно до Договору.

Із цього приводу Н. Б. Шеленкова, розглядаючи особливості європейської інтеграції, зазначає, що правотворча ді-яльність ЄС поширюється лише на ок-ремі сфери чи питання..., а державна влада спрямована на комплексне регу-лювання і підтримання громадського порядку [1, с. 78]. С. Ю. Кашкін вказує на похідний (делегований) характер компе-тенції ЄС, оскільки він сформований за рахунок поступки державами-членами своїх суверенних прав на користь надна-ціональних інститутів ЄС, а також звер-тає увагу на поділ поняття «компетенція»

на дві складові: предмети ведення і пов-новаження [2, с. 178]. Так, предметна компетенція ЄС із регулювання ринку цінних паперів, зокрема боргових, на-самперед ґрунтується на компетенції з регулювання внутрішнього ринку та його свободі, на політиці наближення законодавства держав-членів. Вибір та-кого роду компетенції не випадковий і обумовлений логікою економічної ін-теграції, що, як зазначає В. М. Шуми-лов, веде до «економічного федераліз-му», до гармонізації внутрішніх правових систем — для того, щоб сприятливо ци-ркулювали всі фактори виробництва: особи, товари (послуги), інвестиції, фі-нанси [3, с. 199]. У цьому контексті варто підтримати твердження Д. Карро і П. Жюйар, які вважають, що така гармо-нізація може мати місце лише тоді, коли держави згодні з необхідністю передачі компетенції, тобто з необхідністю обме-ження суверенітету на користь органів економічної інтеграції [4, с. 20].

На думку Н. Р. Мухаєвої, під інтегра-цією розуміється насамперед вихід за межі міждержавного співробітництва, аж до створення єдиної структури, що відрізняється наднаціональними (над-державними) рисами [5, с. 5]. Повнова-ження європейського інтеграційного

УДК 336.76

Ковалко Наталія МиколаївнаДоцент кафедри фінансового права

Київського національного університету імені Тараса Шевченка,кандидат юридичних наук, доцент

ПРАВОВЕ ПІДҐРУНТЯ ВПЛИВУ ЄС НА РИНОК ЦІННИХ ПАПЕРІВ

Kovalko N. M. Legal Basis of EU Influence on the Securities Market

Abstract. The article is devoted to issues of the securities market. Particular attention is paid to the coverage of certain EU acts in the field of securities. The EU directives and judgments are analyzed. The study examines the international bodies and organizations that act as the main regulators of the international securities market.Key words: EU, securities market, directive, subject of regulation, international organization.

Ковалко Н. М. Правове підґрунтя впливу ЄС на ринок цінних паперів

69

утворення, які традиційно поділяють на законодавчі, фінансові, виконавчо-роз-порядчі, юрисдикційні, контрольні і зов-нішньополітичні, а також повноваження щодо прийняття рекомендаційних і за-охочувальних заходів [6, с. 199–203] у сфері ринку цінних паперів проявля-ються перш за все у такій тріаді: регла-ментація (збігається із законодавчими повноваженнями), нагляд (займає при-кордонне положення між контрольни-ми і виконавчо-розпорядчими повнова-женнями) і примус (правоохоронні повноваження, які помітно посилилися в результаті реформи системи фінансо-вого нагляду ЄС).

Варто зазначити, що Договір про ЄС та Договір про функціонування ЄС не містять прямої вказівки на те, що в предмет ведення ЄС входять питання регулювання ринку цінних паперів. Лише в одній статті Договору в Ліса-бонській редакції, а саме в п. 1 ст. 64 (ст. 57 Договору Ніццької і Амстердам-ської редакції, вперше — у ст. 73 «c» До-говору Маастрихтської редакції) гл. 4 «Капітал і платежі» розд. IV «Свобода руху осіб, послуг і капіталу» ч. III «Полі-тика Союзу і внутрішні дії» йдеться про надання фінансових послуг і допуск цінних паперів на ринки капіталу. Таку згадка зроблено стосовно можливості, виняток із загального правила про сво-боду руху капіталу, зберегти обмежен-ня, передбачені в законодавстві дер-жав-членів або нормативних актах Співтовариства станом на 31 грудня 1993 р. — 31 грудня 1999 року (для Бол-гарії, Естонії та Угорщини).

Отже, з п. 1 ст. 64 Договору можна зробити висновок, що питання надання фінансових послуг та допуску цінних паперів на ринки розглядаються в рам-ках свободи руху капіталу. Відмітимо, що свобода руху капіталу є однією з чо-тирьох свобод (поряд зі свободою руху товарів, осіб і послуг), що характеризу-ють і визначають внутрішній ринок як «простір без внутрішніх кордонів» від-

повідно до ст. 26 Договору (ст. 14 Ніццької редакції). Однак складові цієї свободи, її зміст не розкривається, в До-говорі йдеться лише про заборону об-меження руху капіталу між держава-ми-членами та між державами-членами та третіми країнами. У 1995 р. Суд ЄС надав нормам статей Договору, що вста-новлюють свободу руху капіталу, пряму дію у вирішенні по об›єднаним справам Sanz de Lera and others [7, с. 101]. Забіга-ючи наперед, відзначимо, що стосовно свободи установи і свободи надання по-слуг положення Установчого договору були наділені Судом прямою дією наба-гато раніше — ще в 1970-х рр. [8; 9].

Аналіз ст. 64 показує, що Договір, крім свободи переміщення прямих ін-вестицій (тобто вкладень у капітал юри-дичних осіб шляхом придбання часток участі в них і придбання нерухомості), розглядає свободу руху капіталів ще й у контексті правил, що регламентують надання фінансових послуг та обігу цінних паперів на ринку.

У цьому контексті варто згадати Ди-рективу Ради 88/361EEC від 24 червня 1988 р. [10] про імплементацію ст. 67 До-говору, яка містить класифікацію руху капіталу відповідно до економічної при-роди активів і пасивів, яких він стосуєть-ся, виражених або у національній або іноземній валюті. Визначено, що рух капіталу здійснюється для покриття:

1) всіх операцій, необхідних для ці-лей руху капіталу: укладення і здійснен-ня операцій і пов›язаних трансферів. Операція здійснюється, як правило, між резидентами різних держав-членів, хоча деякий рух капіталу здійснюється однією особою за свій власний рахунок (наприклад, трансфери активів, що на-лежать емігрантам);

2) операцій, здійснюваних будь-якою фізичною чи юридичною осо-бою, що включають операції стосовно активів чи пасивів держав-членів або ін-ших публічних установ і агенцій, згідно з положеннями статті 68 (3) Договору;


70

3) допуску економічного оператора до всіх фінансових засобів, доступних на ринку, які відповідають меті здійс-нення відповідної операції. Наприклад, концепція придбання цінних паперів та інших фінансових інструментів охо-плює не лише термінові операції, але також всі доступні засоби, що застосо-вуються: ф›ючерсні операції, операції з опціоном чи варантом, свопи щодо ін-ших активів, та ін. Аналогічно, концеп-ція операцій на поточні і депозитні ра-хунки з фінансовими установами вклю-чає не тільки відкриття та розміщення коштів на рахунках, але також ф›ючерс-ні операції купівлі-продажу іноземної валюти, незалежно від того, чи вони мають намір покрити ризик обміну чи прийняти відкрите положення щодо обміну валюти;

4) операцій для продажу чи при-дбання створених активів, репатріація доходів від їх продажу або термінове використання таких доходів в рамках лімітів зобов›язань Співтовариства;

5) операцій по виплаті кредитів або позик.

Наведений перелік не є вичерпним для поняття руху капіталу — є ще «Ін-ший рух капіталу», що охоплює на-ступне: збори на випадок смерті; збит-ки (якщо їх можна розглядати як капі-тальні); виплати у випадку анулювання договорів і виплати незаявлених пла-тежів (якщо їх можна розглядати як ка-пітальні); авторські гонорари: патенти, проекти, товарні знаки та винаходи (відрахування і трансфери, що випли-вають з таких відрахувань); переказ грошей, необхідний для надання по-слуг; різне. Закріплення в Директиві «різне» дає підстави стверджувати про необмежене тлумачення принципу повної лібералізації руху капіталу, об-меження його сфери.

Здавалося б, закріплена ст. 28 Дого-вору (ст. 23 у Ніццької редакції) свобода пересування товарів не має відношення до правовідносин на ринку цінних па-

перів у зв›язку з тим, що цінні папери, існуючи в бездокументарному вигляді, фізично не перетинають кордони дер-жав, відповідно до них не застосову-ються норми про митні збори, кількісні обмеження тощо. Однак саме в рамках свободи руху товарів Судом ЄС у справі 120/78 Cassis de Dijon [11] був сформу-льований правовий принцип взаємно-го визнання національних стандартів, що має найважливіше значення для ре-гулювання ринка цінних паперів. Як слушно зазначають М. Блер і Н. Філіпс, відповідний принцип, будучи найваж-ливішим компонентом вільного ринку ЄС, замінив попередню політику гар-монізації [12], а К. Дейвіс навіть вводить термін «судова гармонізація», коли Суд «опротестовує національні постанови, що створюють перешкоди для руху»; автор називає такого роду гармонізацію ще і «негативною», оскільки вона поля-гає в усуненні законодавства, а не в замі-ні його іншим [13, с. 280–281].

Слід зазначити, що Договір, акти вторинного права і практика Суду не завжди дозволяють чітко розмежувати відносини в рамках основних свобод. Так, ст. 64 (ст. 57 Ніццької редакції) До-говору, кажучи про допустимі обме-ження свободи руху капіталу, що існу-вали в державах-членах на певну дату, згадує обмеження як на свободу устано-ви, так і на надання фінансових послуг, позначаючи таким чином зв›язок між відповідними правовими законами. Стаття 62 (ст. 55 Ніццької редакції) по-ширює дію чотирьох статей глави про свободу установи (у тому числі про еквівалентність сертифікатів та інших формальних доказів професійним ви-могам) на відносини про свободу на-дання послуг. У преамбулі Директиви про інвестиційні послуги 1993 р. міститься посилання і на свободу на-дання послуг, і на право установи, а як правову підставу прийняття Директиви вказано п. 2 ст. 57 Договору про засну-вання Європейського економічного


71

співтовариства (п. 2 ст. 47 Ніццької ре-дакції) про свободу установи.

Суд ЄС, розглянувши справу Konle, постановив, що національне законо-давство про придбання земельних діля-нок має відповідати положенням Дого-вору про свободу установи і вільний рух капіталу. З цього випливає, що до одних і тих же суспільних відносин мо-жуть бути в певних межах застосовані норми Договору про різні свободи. Більшою мірою це стосується свободи установи, свободи надання послуг та свободи руху капіталу. Навіть автори комплексного дослідження «Право ЄС», які вважають, що і в рішеннях Суду (справи R v. Tompson, Bordessa, Com mi-ssion v. Ireland re Dundalk Water Supply, Her Majesty›s Customs and Excise v. Shin-dler), і в Договорі (визначення послуг в ст. 50 і положення про свободу руху ка-піталів без шкоди для застосування об-межень у сфері права установи — п. 2 ст. 58) простежується загальний підхід, відповідно до якого чотири свободи вза-ємно виключають, фактично визнають можливість визначити чіткі межі тільки між товарами і особами [14, с. 318].

Таким чином, компетенція європей-ського інтеграційного утворення з пра-вового регулювання ринку цінних па-перів ґрунтується, перш за все, на поло-женнях про свободи внутрішнього ринку: свободу руху капіталу, свободу установи, свободу надання послуг; за-стосовуються також і окремі правові конструкції, вироблені Судом ЄС для руху товарів.

Договір про функціонування ЄС 2007 р. уперше ввів класифікацію груп (категорій) компетенції Союзу, перед-бачивши, що сфера внутрішнього рин-ку відноситься до спільної, загальної або розділеної [15, с. 17] (англ. — shared, франц. — competence partagee) компе-тенції Союзу (подп. «a» п. 2 ст. 4). У сфері спільної компетенції можуть приймати юридично обов›язкові акти як ЄС, так і держави-члени, однак ос-

танні мають право здійснювати таку компетенцію лише остільки, оскільки Союз не зробив це самостійно або при-пинив здійснювати свою компетенцію (п. 2 ст. 2). Оскільки щодо регулювання ринку цінних паперів Спільнота, а те-пер і ЄС здійснюють свою компетен-цію і чи припинять це робити, за ана-логією з виключною компетенцією Союзу (п. 1 ст. 2 Договору) можна при-пустити, що держави-члени мають за-конодавче право в цій сфері, лише бу-дучи уповноважені Союзом або з ме-тою імплементації його актів. Однак поширення регулювання на нові сфери суспільних відносин на ринку цінних паперів вимагає урахування принципу субсидіарності, що передбачає, Союз може скористатися своїми повноважен-нями, лише коли цілі відповідного за-ходу не можуть бути достатнім чином досягнуті державами-членами самостій-но, але в силу масштабів або наслідків заходи можуть бути краще реалізовані на рівні ЄС в цілому, а у парламентів держав-членів в Лісабоні з›явилося пра-во специфічного колективного вето як забезпечення гарантій принципу субси-діарності [16, с. 106–107]. Вчений Б. А. Страшун пише про «принцип до-датковості», а термін «субсидіарність» подається у дужках [17, с. 436].

Науковець А. В. Клемін стверджує, що держави-члени, хоча і добровільно відмовляються від власних суверенних прав на користь субнаціональних орга-нів, але в той же час залишають за со-бою володіння цими правами [18, с. 118].

Регулювання внутрішнього ринку і до Лісабонського договору вимагало обґрунтування компетенції Співтовари-ства для дотримання принципу субсиді-арності (що робилося у всіх норматив-них актах, які відносяться до предмету цього дослідження), тому можна було б зробити висновок, що таке регулюван-ня ніколи не знаходилося в сфері ви-няткової компетенції Співтовариства, так як принцип субсидіарності не засто-


72

совувався до дій, які здійснюються в ме-жах виключної компетенції, в силу пря-мої вказівки ст. 5 Договору про засну-вання Європейського співтовариства. Крім того, до спільної компетенції від-носив сферу внутрішнього ринку і До-говір, що встановлює Конституцію для Європи (ст. 1–14). Разом із тим, оскіль-ки Римський договір не вказував, які предмети ведення становлять винятко-ву компетенцію Співтовариства, Євро-комісія поспішила зарахувати усунення перешкод до вільного переміщення то-варів, осіб, послуг і капіталу до виключ-ної компетенції Співтовариства, визнав-ши, що виняткова компетенція — все те, де Спільнота має діяти [19, с. 168]. І під цим кутом зору можна погодитися з деякими дослідниками, що відносить створення і забезпечення діяльності внутрішнього ринку до виключної компетенції Європейського співтова-риства [20, с. 273]. С. А. Бартенєв, роз-глядаючи різні підходи різних авторів до визначення виключної компетенції ЄС, звертає увагу на те, що Суд фак-тично ввів термін «виняткова компе-тенція» вже в 1950-і рр. у справі 30/59 Limburg v. High, причому така компе-тенція була закріплена як «все, що сто-сується здійснення спільних цілей в рамках спільного ринку», але питання про предмет компетенції так і не було вирішене [21, с. 65].

У результаті реформи фондового регулювання у ЄС була створена своє-рідна структура консультативних комі-тетів (запропонована Комітетом Лам-фалуссі), покликана сприяти Єврокомі-сії в нормотворчості. Так, рішеннями Комісії від 6 червня 2001 р були створе-ні Комітет з цінних паперів (European Securities Committee) і Комітет європей-ських фондових регуляторів (Committee of European Securities Regulations). Пер-ше рішення діє в редакції від 5 листопа-да 2003 р., а друге — до вступу в силу Регламенту про Європейський агент-стві по ринках цінних паперів, прийня-

того в наприкінці 2010 р., — діяло в редакції від 23 січня 2009 р.

Основними розробниками міжна-родних норм (стандартів), що регулю-ють відносини на ринку цінних папе-рів, є суб’єкти загальної та спеціальної компетенції. Так, до суб’єктів загальної компетенції належать такі: Європей-ський центральний банк (European Central Bank), Банк міжнародних розра-хунків (Bank for International Settle ments), Міжнародна організація зі стандартиза-ції (International Organization for Stan-dar di zation), Світовий банк (World Bank), Форум фінансової стабільності (Finan-cial Stability Forum), Міжнародний ва-лютний фонд (International Monetary Fund), Рада з міжнародних стандартів фінансової звітності (International Ac-coun ting Standard Board), Базельський Комітет з питань банківського нагляду при Банку міжнародних розрахунків (Committee on Banking Supervision of the Bank for international Settlements), Організація економічного співробітни-цтва та розвитку (Organisation for Eco-nomic Co-operation and Development), Група розробки фінансових заходів бо-ротьби з відмиванням грошей (Financial Action Task Force on Money Laundering), Співтовариство Всесвітньої Міжбанків-ської Фінансової Телекомунікації (So-ciety for Worldwide Interbank Financial Telecommunication).

До суб’єктів спеціальної компетенції належать такі:

1. Міжнародні депозитарно-клірин-гові центри, — наприклад, Euroclear Bank (у Бельгії), Clearstream Banking (у Люксембурзі), які забезпечують збе-рігання цінних паперів, кліринг і розра-хунки за угодами з цінними паперами, якими торгують на національних та міжнародних фондових ринках. Euroclear Bank засновано у 1968 р. як дочірня компанія американського банку Morgan Guaranty Trust Company. Нині Euroclear Bank обслуговує більше ніж 190000 ви-пусків цінних паперів (єврооблігацій,


73

національних боргових зобов’язань, ак-цій, варрантів, депозитарних розписок) у 50 різних валютах [22, с. 91].

У 1970 р. було створено Cedel Bank, який після декількох реорганізацій пере-творено на Clearstream Banking, що нині має три потужних підрозділи: Clearstream Banking Frankfurt, Clear stream Banking Luxembourg, Clearstream Services.

Маємо відмітити, що Україна також співпрацює з названими центрами. Так, за інформацією Міністерства фінансів України ним у серпні 2018 р. було здійснило приватне розміщення корот-кострокових облігацій зовнішніх дер-жавних позик з терміном погашення у 2019 р. на 725 млн долл. США. Обліга-ції випущені 23 серпня на півроку, вони повинні бути погашені 28 лютого 2019 р. Такі облігації були розміщені серед провідних міжнародних інвесторів, що надали фінансову підтримку Україні, в умовах нестабільності міжнародного ринку капіталу для країн, що розвива-ються. Ця операція дозволяє Україні задовольнити свої короткострокові по-треби у валютній ліквідності, а також отримати переваги від гнучких умов за-лучення коштів. Букраннером (органі-затором) виступив Goldman Sachs (одна з найбільших інвестиційних компаній зі штаб-квартирою у Нью-Йорку), де-позитаріями виступили: DTCC, Clear-stream Banking S.A., Euroclear Bank.

Цікаво, що процентну ставку запо-зичення Міністерство фінансів України не розкриває, проте за неофіційною інформацією від учасників ринку, може йтися про ставку 9,1 % річних [23]. На наш погляд, така «таємничість» обліга-цій зовнішніх державних позик на до-сить значну суму і короткий термін свідчить про можливі проблеми, що можуть виникнути при погашенні від-повідної позики. До того ж зазначені виплати закладаються у Державному бюджеті України на 2019 рік — період виборів до Верховної Ради України і Президента України.

2. Асоціація європейських цен-тральних депозитаріїв цінних паперів (Association of European Central Secu-rities Depositories, ECSDA) — заснова-на у 1997 р. Метою Асоціації є виро-блення рішень і надання на міжнарод-ному рівні допомоги учасникам стосов-но технологічних, економічних, фінан-сових, юридичних і регуляторних про-блем для мінімізації ризиків та підви-щення ефективності проведення касто-діальних і розрахунково-облікових операцій з цінними паперами та пов’я-заних з ними платежів у Європі шля-хом: забезпечення ефективності вну-трішніх процесом і мінімізації ризиків; забезпечення рівних можливостей для організацій, що займаються кастодіаль-ною і обліково-розрахунковою діяльніс-тю; вироблення єдиних стандартів для ліквідації бар’єрів при транскордонних розрахунках угод з цінними паперами; обміну інформації щодо законодавчої, податкової і регуляторної специфіки ринків та властивих цим ринкам звичаїв для стимулювання загальноєвропей-ської гармонізації; міжнародної співпра-ці. Національний депозитарій України став членом ECSDA у 2010 р. [24].

3. Міжнародна асоціація індустрії цінних паперів (International Securities Services Association, ISSA). Ідея ство-рення асоціації постачальників послуг із цінних паперів з усього світу була ви-словлена у 1975 р. Керівниками Служби цінних паперів Сітібанку (м. Нью-Йорк), а згодом — Союзним банком Швейцарії (м. Цюріх). Було визначено за необхідне створити організацію, здатну поширювати інформацію про події на швидкозмінних ринках цінних паперів, а також запропонувати профе-сіоналам з операцій з цінними папера-ми форум для обміну ідеями та пробле-мами, що представляють інтерес. У 1979 р. Сітібанк, Deutsche Bank, Со-юзний банк Швейцарії, спільно органі-зувавши перше засідання провідних службовців у сфері цінних паперів у


74

Швейцарії, заклали основи ISSA. Нині ISSA фінансує 15 інститутів, має понад 110 членів і виправдано позиціонує себе як лідер у галузі світової індустрії обслуговування цінних паперів [25].

4. Група тридцяти (G30) — неурядо-ва група експертів з питань міжнарод-ної фінансової системи задля дослі-дження економічних і фінансових пи-тань, аналізу наслідків прийняття рі-шень у сфері публічних і приватних фінансів. G30 була заснована у 1978 р. Джеффрі Беллом з ініціативи Фонду Рокфеллера. Попередником G30 була Група Bellagio, створена у 1963 р. з ме-тою дослідження міжнародних про-блем, пов’язаних із обігом валюти, кри-зи платіжного балансу. Головними ре-зультатами роботи G30 є Доповідь та Рекомендації, які стосуються: діяльності брокерів, дилерів, інших членів біржі, Центральних депозитаріїв цінних папе-рів (умови діяльності та управління де-позитарієм повинні заохочувати поши-рення його послуг серед учасників рин-ку; зниження ризику і збільшення ефек-тивності обігу цінних паперів; єдиних принципів розрахунків; стандартів Міжнародної організації зі стандартиза-ції (ISO) для документообігу за операці-ями з цінними паперами.

5. Міжнародна організація комісій з цінних паперів (International Organi za-tion of Securities Commissions, IOSCO) — це міжнародний орган, який об’єднує світових регуляторів національних рин-ків цінних паперів та є визнаним гло-бальним стандартизатором сектору цін-них паперів. найвпливовіший орган наднаціонального регулювання міжна-родного ринку капіталу, який поєднує понад 190 членів з країн усього світу. Штаб-квартира Організації знаходить-ся у Мадриді. До складу Організації вхо-дять такі Регіональні Комітети: Азіат-ський/Тихоокеанський Регіональний Комітет; Регіональний Комітет в Афри-ці/Середній Азії; Міжамериканський Регіональний Комітет; Європейський

Регіональний Комітет. Фінансування ді-яльності Організації здійснюється за ра-хунок щорічних внесків її членів (на сьогодні розмір внеску — 15 000 Євро). Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України (нині — НК-ЦПФР) стала повноправним членом цієї організації у 1996 р. [26]. Членам Органі-зації можуть бути й СРО (наприклад, СРО Асоціація учасників міжнародних фондових ринків, ISMA). Цікаво, що IOSCO створили у 1983 р. 11 регулюю-чих органів з питань цінних паперів з Північної та Південної Америки з ме-тою перебудови своєї міжамерикан-ської регіональної асоціації в міжнарод-ний кооперативний орган. У 1984 р. регулятори цінних паперів з Франції, Індонезії, Кореї та Великобританії ста-ли першими неамериканськими аген-ціями, які приєдналися до нової органі-зації. У липні 1986 року IOSCO прове-ла свою щорічну конференцію в Пари-жі, перша за межами Північної та Пів-денної Америки, де члени погодились створити постійний Генеральний Се-кретаріат. У 1998 р. IOSCO прийняла комплексний набір цілей і принципів регулювання цінних паперів (принци-пи IOSCO), які нині визнані міжнарод-ними нормативними критеріями для всіх ринків цінних паперів. У 2003 р. організація схвалила комплексну мето-дологію (Методологія оцінки принци-пів IOSCO). IOSCO використовує цю методологію для проведення об’єктив-ної оцінки рівня впровадження прин-ципів IOSCO з метою виправлення ви-явлених недоліків. У 2002 р. IOSCO прийняла багатосторонній Меморан-дум про взаєморозуміння стосовно кон-сультацій та співробітництва та обміну інформацією (IOSCO MMoU), який був розроблений для сприяння тран-скордонному здійсненню та обміну ін-формацією між міжнародними регуля-торами цінних паперів. У 2005 р. IOSCO схвалила Міжнародну організа-цію з міжнародного співробітництва


75

(IOSCO) як еталон міжнародної співп-раці між регуляторами цінних паперів. Головним пріоритетом IOSCO для її членів є досягнення ефективне впрова-дження принципів IOSCO та MMoU, тим самим полегшуючи транскордонне співробітництво, пом’якшуючи гло-бальний системний ризик, захищаючи інвесторів та забезпечуючи справедливі та ефективні ринки цінних паперів [27].

IOSCO розробляє, реалізує та спри-яє дотриманню міжнародно визнаних стандартів регулювання цінних паперів. Цілі та принципи регулювання цінних паперів IOSCO були схвалені як G20, так і FSB як відповідні стандарти у цій сфері. Вони є основою для оцінки сек-тору цінних паперів для Програми оцінки фінансового сектору (Financial Sector Assessment Programs, FSAPs) Між-народного валютного фонду (Monetary Fund, IMF) та Світового банку. IOSCO прагне створити міцні глобальні ринки капіталу та міцну глобальну регулятор-ну базу. Щодо мети IOSCO, то члени організації вирішили таке: 1) співпра-цювати у розробці, впровадженні та сприянні дотриманні міжнародно ви-знаних та послідовних стандартів регу-лювання, контролю та нагляду з метою захисту інвесторів, підтримки чесних, ефективних та прозорих ринків та прагнення вирішувати системні ризи-ки; 2) посилити захист інвесторів та сприяти довірі інвесторів до цілісності ринків цінних паперів шляхом посиле-ного обміну інформацією та співпраці у забезпеченні правопорушень у випад-ках несправедливості та нагляду за рин-ками та ринковими посередниками; 3) обмінюватися інформацією як на глобальному, так і на регіональному рівнях з їх відповідним досвідом, з тим щоб сприяти розвитку ринків, зміцни-ти ринкову інфраструктуру та впрова-джувати належне регулювання [27].

Є три категорії членів IOSCO: зви-чайні, асоційовані та афілійовані. Зага-лом, звичайними членами (128) є націо-

нальні комісії з цінних паперів або ана-логічні державні органи, які мають значні повноваження щодо ринку цін-них паперів або деривативих інстру-ментів у відповідних юрисдикціях. Асо-ційовані члени (29), як правило, є над-національними урядовими регулятора-ми, субнаціональні державними регуля-торами, міжурядовими міжнародними організаціями та іншими міжнародни-ми органами з встановлення стандартів, а також іншими державними органами, що мають відповідний інтерес у регу-люванні цінних паперів. Партнерські члени (64) — це саморегулівні організа-ції, біржі цінних паперів, інфраструкту-ри фінансового ринку, міжнародні орга-ни, крім урядових організацій, що мають відповідний інтерес до регулювання цін-них паперів, фонди захисту інвесторів та компенсаційних фондів та інших орга-нів, які мають відповідний інтерес до ре-гулювання цінних паперів [27].

6. Європейське управління з цінних паперів і ринків (European Securities and Markets Authority, ESMA) — незалеж-ний орган ЄС, який сприяє збережен-ню стабільності фінансової системи ЄС шляхом посилення захисту інвесто-рів, сприяння стабільним і впорядкова-ним фінансовим ринкам. ESMA дося-гає своєї місії та завдань через чотири види діяльності: оцінка ризиків для ін-весторів, ринків та фінансової стабіль-ності; виконання єдиного правила для фінансових ринків ЄС; сприяння нагля-довому зближенню; прямий нагляд за окремими фінансовими організаціями. Управління є підзвітне Європейському Парламенту, відповідальне перед Ра-дою ЄС і Європейською комісією, тому воно регулярно звітує про свою діяль-ність на засіданнях, а також через річ-ний звіт [28].

ESMA було засноване як прямий ре-зультат рекомендацій доповіді де Ларо-зієра від 2009 р., у якій наголошувалося на необхідності створення Європей-ської системи фінансового нагляду


76

(ESFS) як децентралізованої мережі. Практично замінивши Комітет євро-пейських регуляторів цінних паперів (CESR), свою діяльність ESMA розпо-чав з 1 січня 2011 р. відповідно до По-ложення про основи (Regulation (EU) No 1095/2010 of the European Parlia-ment and of the Council of 24 November 2010 establishing a European Supervisory Authority (European Securities and Markets Authority), amending.

7. Група Джиованніні (the Giovannini Group, GG) створена у 1996 р. для на-дання консультацій Європейській Комі-сії з питань фінансової інтеграції ЄС та ефективності фінансових ринків, що виражені в євро.

8. Міжнародна асоціація свопів та деривативів (International Swaps and Derivatives Association, Inc., ISDA) — створена у 1985 р. як International Swap Dealers Association, а згодом її було пере-йменовано. Штаб-квартира Асоціації знаходиться у Нью-Йорку. Робота ISDA у трьох ключових сферах — зменшення кредитного ризику контрагента, підви-щення прозорості та покращення опе-раційної інфраструктури галузі — свід-чать про високу прихильність Асоціації її основним цілям; побудувати надійні, стабільні фінансові ринки та міцну фі-нансову регуляторну базу. ISDA налічує понад 900 організацій-членів із 70 країн. Ці члени складаються з широкого кола учасників ринку похідних інструментів, включаючи корпорації, інвестиційних менеджерів, урядові та наднаціональні організації, страхові компанії, міжнарод-ні та регіональні банки, біржі, посеред-ників, клірингові установи та сховища, юридичні та бухгалтерські фірми, інших постачальників послуг [29].

Заслуговує на увагу інформація про оголошений у 2015 р. технічний де-фолт України. Нагадаємо, що 23 верес-ня 2015 р. Міністерство фінансів Украї-ни мав погасити суверенні єврообліга-ції на $500 млн і купонів на $58 млн. Однак це зроблено не було ні у вказану

дату, ні впродовж 10-денного пільгово-го періоду після неї. А до того — 22 ве-ресня Міністерство оголосило про по-чаток процедури реструктуризації дер-жзобов’язань, у рамках якої до 1 грудня застосовується мораторій на виплату боргів. Як результат — ISDA оголосила про технічний дефолт України. Таке рішення ISDA призводить до виплат по CDS (кредитно-дефолтним свопам, що є фактично «страховкою» для інвес-торів від ризику дефолту позичальни-ка) на $396 млн [30].

8. Міжнародна асоціація ринків ка-піталу (International Capital Market Asso-ciation, ICMA) — створена у 1968 р. у результаті зустрічі представників ос-новних фірм, що діють на ринку євро-облігацій, створено Асоціацію міжна-родних дистриб’юторів облігацій (AIBD), яку у 1992 р. перейменовано на Міжна-родну асоціацію ринку цінних паперів (International Securities Market Associa-tion, ISMA). У липні 2005 р. шляхом злиття ISMA та Міжнародної асоціації первинного ринку (International Primary Market Association, IPMA) утворено Асоціацію міжнародного ринку капіта-лу (ICMA). Нині членами ICMA є біль-ше 530 організацій, розташованих у більш ніж 60 країнах світу. ICMA актив-но працює у всіх сегментах міжнарод-них ринків боргового капіталу, пред-ставляючи погляди всіх користувачів ринку, від емітентів, які залучають капі-тал, до банків, які діють як посередники, інституціям, які є інвесторами, та цен-тральних банків, бірж, клірингових й інших юридичних фірм, які підтриму-ють ринкову активність. ICMA є клю-човим рушієм у розвитку ринків капіта-лу як в Європі, так і в усьому світі. Рин-кові конвенції та стандарти ICMA є ос-новою міжнародного ринку боргових зобов’язань, забезпечуючи основи пра-вил, що регулюють ринкову практику, які сприяли належному функціонуван-ню ринку транскордонних облігацій — найбільшого у світі ринку міжнародно-


77

го капіталу. ICMA визнає важливість сталого розвитку та працює на ринках капіталу не лише для того, щоб викона-ти свою критичну роль в економічному розвитку, але й забезпечити соціальні та екологічні переваги [31].

9. Комітет європейських фондових регуляторів (Committee of European Securities Regulators, CESR) — це неза-лежний комітет європейських регулято-рів цінних паперів. Комітет був створе-ний згідно із рішенням Європейської Комісії від 6 червня 2001 р. (2001/527/ЄС). Роль CESR полягає у: 1) поліпшен-ні координації між регуляторами цін-них паперів шляхом розробки ефек-тивних операційних механізмів для по-кращення повсякденного постійного нагляду та забезпечення виконання Єдиного ринку фінансових послуг;

2) виступі як консультативна група для надання допомоги Комісії ЄС: зокрема, в її підготовці проектів заходів щодо імплементації рамкових директив ЄС у сфері цінних паперів; 3) роботі, спря-мованій на забезпечення більш послі-довного та своєчасного впровадження законодавства Співтовариства в держа-вах-членах. CESR подає Європейську Комісію річний звіт, який також надси-лається до Європейського Парламенту та Ради. Голова CESR регулярно звітує перед Європейським Парламентом і підтримує міцні зв›язки з Європейським комітетом з цінних паперів [32].

Звісно, перелічені органи та органі-зації є найбільш впливовими на ринок цінних паперів, проте є ще й інші, менш впливові організації, діяльність яких не є настільки масштабною.

ЛІТЕРАТУРА:1. Шеленкова Н. Б. Европейская интегра-ция: политика и право. — М.: НИМП, 2003.2. Право Европейского Союза: учебник для магистров / под ред. С. Ю. Кашкина. — 3-е изд., перераб. и доп. — М.: Издательство Юрайт; ИД Юрайт, 2014.3. Шумилов В. М. Международное эконо-мическое право: Учебник. — 3-е изд., пере-раб. и доп. — Ростов-н/Д: Феникс, 2003.4. Карро Д., Жюйар П. Международное экономическое право: Учебник / Пер. с фр. В. П. Серебренникова, В. М. Шумилова. — М.: Междунар. отношения, 2001.5. Мухаева Н. Р. Право Европейского сою-за: Учеб. пособие. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2006.6. Право Европейского Союза: учебник для магистров / под ред. С. Ю. Кашкина. — 3-е изд., перераб. и доп. — М.: Издательство Юрайт; ИД Юрайт, 2014.7. Sideek Mohamed. European Community Law on the Free Movement of Capital and the Emu. — Martinus Nijhoff Publishers, 1999.8. Jean Reyners v Belgian State. Judgment of the Court of 21 June 1974 [Electronic source]. — Access mode: https://eur-lex.europa.eu/legal-content/GA/TXT/?uri=CELEX: 61974CJ0002.9. Johannes Henricus Maria van Binsbergen v. Bestuur van de Bedrijfsvereniging voor de Metaalnijverheid. Judgment of the Court of 3 December 1974 [Electronic source]. — Access

mode: https://eur-lex.europa.eu/legal-c o n t e n t / G A / T X T / ? u r i = C E L E X : 61974CJ0033.10. Директива Ради (88/361/ЄЕС) «Щодо імплементації статті 67 Договору» від 24 червня 1988 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_182.11. Rewe-Zentrale AG v. Bundesmono pol ver-waltung for Branntwein. Judgment of the Court of 20 February 1979 [Electronic source]. — Access mode: https://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/?uri=CELEX: 61978CJ0120.12. Financial Markets and Exchanges Law / Edited by Michael Blair QC, George Walker, Stuart Willey. — Second Ed. — 2013.13. Дейвис Г. Право внутреннего рынка Ев-ропейского Союза: учебник: пер. с англ. — К.: Знання-Прес, 2004.14. Steiner J., Woods L., Twigg-Flesner Ch. EU Law. — N.Y., 2006.15. Конституции зарубежных государств: Великобритания, Франция, Германия, Ита-лия, Соединенные Штаты Америки, Япо-ния, Бразилия: Учеб. пособие. / авт. введ. и вступ. статьи В. В. Маклаков. — 6-е изд. — М.: Волтерс Клювер, 2009.16. Европейский Союз: Основополагаю-щие акты в редакции Лиссабонского дого-вора с комментариями. — М.: ИНФРА-М. 2008.


78

17. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. Особенная часть: Учебник для вузов / Рук. авт. колл. и отв. ред. Б. А. Страшун. — 3-e изд., пересмотр. и доп. — М.: НОРМА, 2008.18. Клемин А. В. Европейский союз и госу-дарства-участники: взаимодействие пра-вовых порядков (практика ФРГ). — Казань: Ин-т социально-экономических и правовых наук Академии наук Татарстана, 1996.19. Хартли Т. К. Основы права Европейско-го сообщества: введение в конституционное и административное право Европейского сообщества / Т. К. Хартли; пер. с англ. и науч. ред. В. Г. Бенды. — М.: ЮНИТИ: За-кон и право; Будапешт: Copli, 1998.20. Право Европейского Союза: учебник для магистров / под ред. С. Ю. Кашкина. — 3-е изд., перераб. и доп. — М.: Издательство Юрайт, 2014.21. Бартенев С.А. Правовые проблемы оп-ределения исключительной компетенции Европейского сообщества // Московский журнал международного права. — 2008. — № 1.22. Леось О. Ю. Регулювання фондового ринку: зарубіжний досвід організації депо-зитарного обліку цінних паперів / О. Ю. Леось, А. М. Тхір // Економiка та держава. — 2012. — № 5.23. Україна вийшла на зовнішній борговий ринок [Електронний ресурс]. — Режим до-ступу: https://minfin.com.ua/ua/2018/08/ 27/34691549/.24. Матеріали з офіційного веб-сайту Наці-онально депозитарію України [Електро-

нний ресурс]. — Режим доступу: https://csd.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=246%253Ahot-news&catid= 51%253Ahot-news&Itemid=18&lang=ua.25. International Securities Services Associa-tion [Electronic source]. — Access mode: https://www.issanet.org/e/2/hist.html.26. Міжнародна організація комісій з цінних паперів [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.ssmsc.gov.ua/partners/international/IOSCO.27. International Organization of Securities Commissions [Electronic source]. — Access mode: https://www.iosco.org/about/?subsection =about_iosco.28. European Securities and Markets Authority [Electronic source]. — Access mode: https://www.esma.europa.eu/about-esma/who-we-are.29. International Swaps and Derivatives Association [Electronic source]. — Access mode: https://www.isda.org/about-isda.30. Міжнародна асоціація свопів і деривати-вів (ISDA) оголосила про технічний дефолт України [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://zik.ua/news/2015/10/06/mizhna rodna_aso t s i a t s i y a_svop iv_ i_deryvatyviv_isda_ogolosyla_pro_tehnichnyy_defolt_ukrainy_630541.31. International Capital Market Association [Electronic source]. — Access mode: https://www.icmagroup.org/About-ICMA/history/icma-50th-anniversary.32. Committee of European Securities Regu-lators [Electronic source]. — Access mode: http://www.cesr-eu.org/index.php?page= cesrinshort&mac=0&id=.

REFERENCES:1. Shelenkova N. B. (2003). Evropeiskaia intehrat-siia: politika i pravo [European integration: poli-tics and law]. M. NIMP. [in Russian].2. Kashkyn S. Yu. (Ed.) (2014). Pravo Evropeis-koho Soiuza: uchebnyk dlia mahistrov [Law of the European Union: a textbook for masters]. 3-d ed. M. Izdatelstvo Yurait. [in Russian].3. Shumilov V. M. (2003). Mezhdunarodnoe eko-nomicheskoe pravo. Uchebnyk. [International Eco-nomic Law. Textbook]. 3-d ed. Rostov-na-Donu: Feniks. [in Russian].4. Karro D., Zhiuiar P. (2001). Mezhdunarodnoe ekonomicheskoe pravo: Uchebnik [International economic law: the Textbook]. M. Mezhdunar. otnoshenyia. [in Russian].5. Mukhaeva N. R. (2006). Pravo Evropeiskoho Soiuza: Ucheb. posobie [European Union Law: Textbook]. M. YuNITI-DANA. [in Russian]6. Kashkyn S. Yu. (Ed.) (2014). Pravo Evropeis-koho Soiuza: uchebnyk dlia mahistrov [Law of the

European Union: a textbook for masters]. 3-d ed. M. Izdatelstvo Yurait. [in Russian].7. Sideek Mohamed. (1999). European Com-munity Law on the Free Movement of Capital and the Emu. Martinus Nijhoff Publishers. 8. Jean Reyners v Belgian State. Judgment of the Court of 21 June 1974. URL: https://eur-l e x . e u r o p a . e u / l e g a l - c o n t e n t / G A /TXT/?uri=CELEX:61974CJ0002. 9. Johannes Henricus Maria van Binsbergen v. Bestuur van de Bedrijfsvereniging voor de Metaalnijverheid. Judgment of the Court of 3 December 1974. URL: https://eur-lex.europa.eu/legal-content/GA/TXT/?uri=CELEX: 61974CJ0033. 10. Dyrektyva Rady (88/361/EES) «Shchodo im-plementatsii statti 67 Dohovoru» [Council Directive (88/361/EEC) «About Implementation of art. 67 of Agreement» from 24 June 1988 p. URL: http ://zakon.rada.gov.ua/laws/show/


79

994_182. [in Ukrainian]11. Rewe-Zentrale AG v. Bundesmonopolver-waltung for Branntwein. Judgment of the Court of 20 February 1979. URL: https://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/?uri= CELEX:61978CJ0120. 12. Michael Blair QC, George Walker, Stuart Willey (Eds.) (2013). Financial Markets and Ex-changes Law. Second Ed. 13. Davis G. (2004). Pravo vnutrenneho rynka Ev-ropeiskoho Soiuza [The Law of the internal mar-ket of the European Union]: a textbook: K. Znannya-Pres. [in Russian].14. Steiner J., Woods L., Twigg-Flesner Ch. (2006). EU Law. N. Y. 15. Konstitutsii zarubezhnykh hosudarstv: Velikobry-taniia, Frantsiia, Hermaniia, Italiia, Soedynennye Shtaty Ameriki, Yaponiia, Brazyliia: Ucheb. posobye. [Constitutions of foreign countries: United Kingdom, France, Germany, Italy, United States of America, Japan, Brazil] (2009). Proc. allowance. 6-e izd. M .Volters Kluver. [in Russian].16. Evropeiskij Soiuz: Osnovopolahaiushchie akty v redaktsii Lyssabonskoho dohovora s kommentaryiamy [European Union: Founding Acts as amended by the Lisbon Treaty with commentary] (2008). M. INFRA-M. [in Russian].17. Strashun B. A. (Ed.) (2008). Konstytutsionnoe (hosudarstvennoe) pravo zarubezhnykh stran. osoben-naia chast: Uchebnyk dlia vuzov [Constitutional (state) law of foreign countries. The special part: Textbook for universities]. 3rd ed., rev. and add. M. NORMA. [in Russian].18. Klemin A. V. (1996). Evropeiskij Soiuz i hosu-darstvauchastniki: vzaimodeistvie pravovykh poriad-kov (praktika FRG) [The European Union and the States Parties: the interaction of the legal order (the practice of Germany)]. Kazan. Inst. of socio-economic and legal sciences of the Academy of Sciences of Tatarstan. [in Russian].19. Hartley T. K. (1998). Osnovy prava Evropeis-koho soobshchestva: vvedenie v konstitutsionnoe i ad-ministrativnoe pravo Evropeiskoho soobshchestva [Fundamentals of European Community Law: an introduction to the constitutional and ad-ministrative law of the European Community]. M. YuNITI: Law and law; Budapest: Copli. [in Russian].20. Kashkyn S. Yu. (Ed.) (2014). Pravo Evropeis-koho Soiuza: uchebnyk dlia mahistrov [Law of the European Union: a textbook for masters]. 3-d ed. M. Izdatelstvo Yurait. [in Russian].21. Bartenev S. A. (2008). Pravovye problemy opre-

deleniia iskliuchitelnoi kompetentsii Evropeiskoho soobshchestva [Legal problems of determining the exclusive competence of the European Community]. Moskovskij zhurnal mezhdun-arodnoho prava [Moscow Journal of Interna-tional Law]. 1. [in Russian].22. Leos O. Yu., Thir A. M. (2012). Rehuliuvannia fondovoho rynku: zarubizhnyi dosvid orhanizatsii depo-zytarnoho obliku tsinnykh paperiv [Stock market regulatory: international experience of organiza-tion of the depository region of the central of-fice]. Economy and Power. 5. [in Ukrainian].23. Ukraina vyishla na zovnishnii borhovyi rynok. [Ukraine has entered the home borg rhynok]. URL: https://minfin.com.ua/ua/2018/08/ 27/34691549/. [in Ukrainian].24. Materialy z ofitsiinoho vebsaitu Natsionalno de-pozytariiu Ukrainy. [Material for the official web-site of the National Depositary of Ukraine]. URL: https://csd.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=246%253Ahot-news&catid=51%253Ahot-news&Itemid=1 8&lang=ua. [in Ukrainian].25. International Securities Services Associa-tion. URL: https://www.issanet.org/e/2/hist.html. 26. Mizhnarodna orhanizatsiia komisii z tsinnykh paperiv. [International Organization of Securi-ties Commissions]. URL: http://www.ssmsc.gov.ua/par tners/international/IOSCO. [in Ukrainian].27. International Organization of Securities Commissions. URL: https://www.iosco.org/about/?subsection=about_iosco. 28. European Securities and Markets Authority. URL: https://www.esma.europa.eu/about-es-ma/who-we-are. 29. International Swaps and Derivatives Asso-ciation. URL: https://www.isda.org/about-isda. 30. Mizhnarodna asotsiatsiia svopiv i deryvatyviv (ISDA) oholosyla pro tekhnichnyi defolt Ukrainy. [The international association of swaps and derivatives (ISDA) has outraged about the technical default of Ukraine]. URL: https://zik.ua/news/2015/10/06/mizhnarodna_asotsiatsiya_svopiv_i_deryvatyviv_isda_o g o l o s y l a _ p r o _ t e h n i c h n y y _ d e f o l t _ukrainy_630541. [in Ukrainian].31. International Capital Market Association. URL: https://www.icmagroup.org/About-IC-MA/history/icma-50th-anniversary. 32. Committee of European Securities Regula-tors. URL: http://www.cesr-eu.org/index.php?page=cesrinshort&mac=0&id=.

80

Постановка проблеми. В умовах стрімкого розвитку ринкових відносин, знак для товарів і послуг (торговельна марка) є важливим інструментом для досягнення певних результатів, а саме: виокремлення продукції серед іншої, охорона товарів від недобросовісної конкуренції, а також захист у разі нане-сення такого чи схожого позначення на інші товари.

Знак для товарів і послуг має обсяг правової охорони, що визначається зо-браженням знака та переліком товарів і послуг, внесеними до Державного реє-стру свідоцтв України на знаки для то-варів і послуг, і засвідчується свідоцтвом з наведеними в ньому копією внесеного до Реєстру зображення знака та перелі-ком товарів і послуг.

Одним з можливих способів отри-мання не тільки авторитету та високої ді-лової репутації на ринку, а й більш поси-леної правової охорони, є визнання тор-говельної марки добре відомою. Торгова марка визнається добре відомою в судо-вому порядку або за рішенням Апеляцій-ної палати Міністерства економічного розвитку і торгівлі України.

Однак, не всі знаки для товарів і по-слуг в Україні можуть отримати статус добре відомих через ряд певних крите-

ріїв, а тому у даній статті розглянемо особливості визнання торговельної марки добре відомої.

Мета цієї статті полягає у визначен-ні поняття добре відомої торговельної марки, а також вирішення таких завдань: 1) вивчення порядку набуття та правові наслідки; 2) визначення переваг визнан-ня торговельної марки добре відомою.

Стан дослідження. До науковців, які досліджували дане питання можна віднести як Н. П. Грешньову, Т. С. Дем-ченко, Е. А. Зайцеву, А. П. Рабець та ряд інших спеціалістів у сфері інтелек-туальної власності. Але варто зазначи-ти, що саме в Україні наукових дослі-джень специфіки правової охорони добре відомої торговельної марки було здійснено небагато, а тому чимало пи-тань залишаються неопрацьованими і понині. Також основу для написання даної статті склали законодавство в сфері інтелектуальної власності та між-народно-правові договори.

Виклад основного матеріалу. Від-повідно до ст. 492 Цивільного кодексу України, торговельна марка — це будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (на-даються) однією особою, від товарів

УДК 342

Костенко Катерина ОлександрівнаАспірант

Київського національногго університету імені Тараса Шевченка

ОСОБЛИВОСТІ ВИЗНАННЯ ТОРГОВЕЛЬНИХ МАРОК ДОБРЕ ВІДОМИМИ

Kostenko K. O. Features of Recognition of Trademarks are Well Known

Abstract. This article is devoted to studying the emerging practical of the special recognition of well-known trademarks. The order of recognition of the mark is well-known in Ukraine. Considered factors that can be considered when determining the brand is well-known. Also defined the benefits of a well-known mark.Key words: wellknown trademarks, special recognition, legal protection, factors, benefits.

Костенко К. О. Особливості визнання торговельних марок добре відомими

81

(послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначення-ми можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбі-нації кольорів [1].

На відміну від кодексу в Законі Укра-їни «Про охорону прав на знаки для то-варів і послуг» (далі — Закон), знак для товарів і послуг визначається, як позна-чення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб. Знак являє собою таке по-значення, яке індивідуалізує товари конкретного підприємства і допомагає відрізняти їх від товарів конкурентів [2]. Відповідно, поняття «торговельна мар-ка» та «знак для товарів і послуг» тлума-чаться як рівнозначні.

Згідно з п. 1.4. «Правил складання, подання та розгляду заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг» об’єктом правової охорони мо-жуть бути такі знаки: словесні, зображу-вальні, об’ємні та інші позначення або їх комбінації, виконані у будь-якому ко-льорі чи поєднанні кольорів [3].

Правова охорона надається знаку, який не суперечить суспільним інтере-сам, принципам гуманності і моралі та на який не поширюються підстави для відмови в наданні правової охорони.

Відповідно до статті 5 Закону обсяг правової охорони, що надається, визна-чається зображенням знака та перелі-ком товарів і послуг та засвідчується свідоцтвом.

Для отримання більш широкого об-сягу правової охорони є можливість ви-знати знак для товарів і послуг добре відомим в Україні.

Охорона прав на добре відомий знак здійснюється згідно з статтею 6 bis Паризької конвенції про охорону про-мислової власності та статтею 25 Зако-ну, де добре відомими в Україні можуть бути визнані:

1) позначення, які отримали право-ву охорону на території України у яко-сті знаків для товарів та послуг;

2) позначення, які мають правову охорону на основі міжнародної реє-страції на території України;

3) не зареєстровані позначення.У Статті 6 bis Паризької конвенції

йдеться про те, що країни Паризького Союзу зобов›язуються чи то з ініціати-ви адміністрації, якщо це допускається законодавством даної країни, чи то за клопотанням зацікавленої особи відхи-ляти або визнавати недійсною реєстра-цію і забороняти застосування товарно-го знака, що є відтворенням, імітацією чи перекладом іншого знака, здатні ви-кликати змішування зі знаком, який, за визначенням компетентного органу кра-їни реєстрації чи країни застосування, вже є в цій країні загальновідомим як знак особи, що користується привілеями цієї Конвенції, і використовується для ідентичних або подібних продуктів [4].

Правова охорона також поширю-ється на товари і послуги, що не спорід-нені з тими, для яких знак визнано до-бре відомим в Україні. В цьому разі, власник добре відомого знаку має зако-нодавчу можливість забороняти вико-ристовувати третім особам свою торго-вельну марку для всіх товарів і послуг.

Також за рішенням, знак для товарів і послуг, який визнано добре відомим може отримати правову охорону з дати, на яку цей знак був заявлений на реє-страцію в Україні вперше.

Згідно з статтею 2 Спільної реко-мендації відносно положень про охо-рону добре відомих знаків, що при-йнята Генеральною Асамблеєю Всес-вітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ) на 34-ій сесії засі-дань Асамблей держав-членів ВОІВ 20–29 вересня 1999 року, під час ви-значення знака добре відомим мають бути взяті до уваги будь-які обстави-ни, на підставі яких можна зробити висновок про те, що знак є добре ві-домим, в тому числі інформацію про фактори, що визначені Законом, хоча і не обмежуючись нею.


82

Відповідно до ст. 25 Закону при ви-значенні того, чи є знак добре відомим в Україні, можуть розглядатися, зокрема такі фактори, якщо вони є доречними:

1) ступінь відомості чи визнання зна-ка у відповідному секторі суспільства;

2) тривалість, обсяг та географічний район будь-якого використання знака;

3) тривалість, обсяг та географічний район будь-якого просування знака, включаючи рекламування чи оприлюд-нення та представлення на ярмарках чи виставках товарів та/або послуг, щодо яких знак застосовується;

4) тривалість та географічний ра-йон будь-яких реєстрацій та/або заявок на реєстрацію знака за умови, що знак використовується чи є визнаним;

5) свідчення успішного відстоюван-ня прав на знак, зокрема територія, на якій знак визнано добре відомим ком-петентними органами;

6) цінність, що асоціюється зі знаком. Вищевказані фактори можуть роз-

глядатися, у тому випадку, якщо вони є доречними і їх перелік не є виключним, адже кожен добре відомий знак має свої особливості, які прямо впливають на доказову базу.

Згідно з ч. 1 ст. 25 Закону, добре ві-домість знаку може бути визнана в судо-вому порядку або за рішенням Апеля-ційної палати Міністерства економіч-ного розвитку та торгівлі України (Апе-ляційна палата МЕРТ).

На сьогодні в Україні Апеляційна палата МЕРТ визнала добре відомими більш ніж 120 різних знаків для товарів і послуг, серед яких: ROSHEN, АТОКСІЛ, LEGO, Jack Daniel’s, ОЩАДБАНК, BOLGRAD, COCA-COLA та інші.

Процедура визнання Апеляційною палатою торговельної марки добре ві-домою в Україні визначена Регламен-том Апеляційної палати Державного департаменту інтелектуальної власно-сті, затвердженим наказом Міністерства освіти і науки України від 15 вересня 2003 р. № 622 (далі — Регламент) та

Порядком визнання знака добре відо-мим в Україні Апеляційною палатою Державного департаменту інтелекту-альної власності, затвердженим нака-зом Міністерства освіти і науки України від 15 квітня 2005 р. № 228 (далі — По-рядок) [5, 6].

З метою визнання бренду добре ві-домим на території України, заявник має подати на розгляд наступні доку-менти:

1) заяву із детальним обґрунтуван-ням добре відомості знака та долучени-ми до неї доказами;

2) підтвердження оплати офіцій-ного збору;

3) зображення знака та дату на яку вимагається визнання його добре відо-мим;

Крім, вище зазначених документів, за-явнику необхідно надати докази, на осно-ві яких Апеляційна палата МЕРТ може визнати його торговельну марку добре відомою на території України. З огляду на практику, обсяг доказів може переви-щувати не один том матеріалів справи.

Для визнання знаку для товарів і по-слуг «АТОКСІЛ» добре відомим в Україні заявник ТОВ «Орісіл-Фарм» по-дав до Апеляційної палати МЕРТ ниж-чезазначені документи.

Для підтвердження відомості та ви-знання знака у суспільстві заявник надав результати маркетингового досліджен-ня, проведеного дослідницькою органі-зацією, в якому зазначено, що під час дослідження було опитано 1566 рес-пондентів у 6 містах України: Київ, Хар-ків, Одеса, Херсон, Дніпро та Львів.

За результатами дослідження вста-новлено, що знак «АТОКСІЛ» відомий 73,2 % опитаних, 63,7 % опитаних відо-мо, що знак використовується для фар-мацевтичних, медичних та ветеринар-них препаратів.

Крім цього, заявником було надано копії дипломів конкурсу торговельних марок «Фаворити успіху» за 2012, 2013, 2015 роки. Також було надано наукові


83

статті фахових періодичних видань в яких згадувався препарат «АТОКСІЛ».

Щодо тривалості, обсягу та геогра-фічного район будь-якого використан-ня знака, заявник надав відомості про укладені договори з дистриб’юторами фармацевтичної продукції та обсяги ре-алізованої продукції, а також надав копії видаткових накладних, копії товар-но-транспортних накладних, довідки про обсяги реалізації товару.

Також були надані відомості аналі-тичної програми «Market Edge Fusion» щодо вибіркових продажів препарату «АТОКСІЛ» в натуральному вираженні за період 2013-2018 роки. Програма «Market Edge Fusion» є продуктом до-слідницької компанії «Бізнес Кредит» і являє собою систему автоматизованого перегляду даних роздрібних і госпіталь-них продаж аптечних товарів, які систе-матизовані та оброблені на основі екс-трапольованої моделі фармацевтично-го ринку «sales out». Вибірка для дослі-дження включає в себе 2500 аптечних точок із всієї генеральної сукупності аптек в Україні.

Для підтвердження тривалості, обсягу та географічного району будь-якого про-сування знака, включаючи рекламування чи оприлюднення та представлення на ярмарках чи виставках товарів та/або по-слуг, щодо яких знак застосовується заяв-ником надано договори, акти виконаних робіт, ефірні довідки за 2009–2017 роки щодо: розміщення реклами на телекана-лах, радіо та друкованих виданнях, а та-кож розміщення текстової та графічної інформації, банерів, статей, анонсів в ме-режі Інтернет, зовнішньої реклами: сіті-лайтів, щитів, бордів, реклами у громад-ському транспорті, постерів у профілак-тично-лікувальних закладах.

Таким чином період з 2009 до 2017 роки поряд з активним рекламуванням препарату «АТОКСІЛ» на радіо, теле-баченні, в друкованих засобах масової інформації, в мережі Інтернет тощо, за-явник розміщував матеріали інформа-

ційного характеру щодо особливостей застосування препарату «АТОКСІЛ» у фахових виданнях, брав участь у науко-во-практичних конференціях і семіна-рах, здійснював популяризацію серед лікарів і фармацевтів.

На підтвердження факту реєстрацій знака заявник надав інформацію щодо реєстрацій в Україні знаків «АТОКСІЛ». На ім’я заявника зареєстровані наступні знаки для товарів і послуг: знак «ATOXIL» за свідоцтвом № 78261 (05 клас МКТП); знак «АТОКСІЛ» за свідоцтвом № 76312 (05 клас МКТП).

На підставі наведених доказів щодо здійснених реєстрацій знака «АТОКСІЛ» колегія Апеляційної палати дійшла вис-новку про те, що заявник здійснював та продовжує здійснювати всі необхідні заходи для набуття і підтримання пра-вової охорони цього знака в Україні.

З огляду на вищезазначене, колегія Апеляційної палати вважає про те, що за-ява Товариства з обмеженою відповідаль-ністю «ОРІСІЛ-ФАРМ» підлягає задово-ленню, а надані заявником докази під-тверджують наявність факторів, що свід-чать про добру відомість в Україні знака «АТОКСІЛ» відносно Товариства з об-меженою відповідальністю «ОРІСІЛ- ФАРМ» для товарів 05 класу МКТП [7].

Окрім процедури визнання торго-вельної марки добре відомою через Апеляційну палату МЕРТ, законом пе-редбачено визнання знаків для товарів і послуг добре відомими на підставі рі-шень судових органів. Статус добре ві-домого, за наявності підстав, надається знаку за клопотанням зацікавленої сто-рони в спорі щодо правомірності вико-ристання того чи іншого позначення. В такому порядку добре відомими визнані знаки LEXUS, FORBES, YOUTUBE, McDonald`s та інші [8].

Так, ПАТ «НАУКОВО-ВИРОБНИ-ЧИЙ ЦЕНТР «БОРЩАГІВСЬКИЙ ХІМІКО-ФАРМАЦЕВТИЧНИЙ ЗА-ВОД» (далі-позивач) звернулося до гос-подарського суду міста Києва із позо-


84

вом про визнання знаків «КОРВІТИН» та «КОРВИТИН» добре відомими в Україні станом на 21.10.2014 для това-рів і послуг 05 класу МКТП.

Для підтвердження відомості та ви-знання препарату заявник надав інфор-мацію, про те, що на всеукраїнському конкурсі 2006 року «Кращий вітчизня-ний товар року» лікарський засіб «КОР-ВИТИН» став переможцем у номінації «Розробка та виробництво фармаце-втичної продукції».

Крім того, позивач займав частки ринку роздрібної торгівлі та госпіталь-ного споживання фармацевтичного пре-парату «КОРВІТИН» («КОРВИТИН») виробництва позивача серед групи то-варів АТС класу «С05 АНГІОПРОТЕК-ТОРИ» у відсотковому виразі в період з 2004 по 2014 роки.

Щодо тривалості, обсягу та геогра-фічного району будь-якого використання знаків позивач вказує, що знаки «КОРВІ-ТИН» та «КОРВИТИН» використову-ються з 2004 року і до сьогодні, що підтверджується свідоцтвом України № 21349 від 15.10.2001 на знак для това-рів і послуг КОРВІТИН та ліцензійним договором про передачу права на вико-ристання знака для товарів і послуг за сві-доцтвом України № 21349 від 15.10.2001 на території України між дочірнім під-приємством «НАТУРОПРЕПАРАТ» та позивачем від 01.11.2001.

Інтенсивність використання знаків в період з 2004 по 2014 підтверджується до-відкою про обсяги реалізації препарату у вказаний період, листами дистриб›юторів, статтями з періодичних видань, а також договорами з різними дистриб›юторами, які починаючи з 2004 по 2014 реалізовува-ли препарат на території України.

Окрім, цього позивач вказує, що протягом часу з 2006 по 2014 препарат експортувався до більше ніж 10 країн, серед яких Білорусь, Молдова, Узбекис-тан, Вірменія, Таджикістан, Азербай-джан, Латвія, Грузія, Казахстан, Туркме-нія, Киргизстан.

На підтвердження тривалості, обся-гу та географічного району будь-якого просування знаків «КОРВІТИН» та «КОРВИТИН», позивач надав договори укладені з інформаційно-рекламними компаніями в період з січня 2010 року по липень 2013 року та витяги з періодич-них видань за 2004 та 2010 роки.

Протягом 2009–2013 позивач регу-лярно приймав участь в одній із най-більших міжнародних виставок фарма-цевтичної промисловості «The Interna-tional Convention on Pharmaceutical In-gre dients and Intermediates Worldwide», а також виступав сам організатором нау-ково-практичної конференції «Нові ас-пекти застосування корвітина в кардіо-логічній та неврологічній практиці» у 2011 році.

Щодо тривалості та географічного району будь-яких реєстрацій та/або зая-вок на реєстрацію знаків «КОРВІТИН» та «КОРВИТИН» позивач має порт-фель товарних знаків «КОРВИТИН», який включає: свідоцтво України № 21349 від 15.10.2001 на знак для това-рів і послуг КОРВИТИН зареєстрова-ний відносно товарів 05 класу МКТП «фармацевтичні препарати»; належність позивачу виключних майнових прав ін-телектуальної власності на знак КОР-ВИТИН; свідоцтво № 1073398 від 18.02.2011 про міжнародну реєстрацію знака для товарів і послуг КОРВИТИН відносно товарів 05 класу МКТП «фар-мацевтичні препарати».

Позивач зазначає, що цінність зна-ків «КОРВІТИН» та «КОРВИТИН» підтверджується значними обсягами ре-алізації препарату в Україні і за кордо-ном, що є свідченням високого ступе-ню довіри споживачів до препарату, почесними грамотами, обсягом витрат на рекламування та просування препа-рату серед фахівців у сфері кардіології.

З огляду на вищезазначене, позивач підтвердив належними доказами такі фактори як тривалість, обсяг та геогра-фічний район використання знаку, пред-


85

ставлення на спеціалізованих виставках рекламування, тривалість та географіч-ний регіон реєстрацій, цінність знаку.

Однак, розглядаючи такий фактор як ступінь відомості знака, подані пози-вачем докази свідчать про відомість знаку у вкрай вузькому сегменті такого сектору суспільства як фахівці у галузі медицини, а саме кардіології.

Тому, відомість знаку серед спожи-вачів також є важливим фактором, який повинен враховуватися при визнанні знаку позивача добре відомим.

Відповідно до пункту 3.2.3. Порядку, визначено, що відомість знака в певно-му колі споживачів може підтверджува-тися результатами опитування з питан-ня доброї відомості знака в Україні, проведеного дослідницькою організа-цією, яка спеціалізується в галузі прове-дення соціологічних або маркетинго-вих досліджень.

Хоча й проведення соціологічних опитувань і не вимагається Законом, за відсутності доказів відомості знаку се-ред споживачів такі дослідження були б доречними. Враховуючи зазначене, суд відмовив у визнанні знаків «КОРВІ-ТИН» та «КОРВИТИН» добре відоми-ми в Україні [9].

З огляду на вищевикладене, проце-дура визнання торговельної марки до-бре відомою в Україні розглядається компетентними органами, відповідно до законів України та міжнародних пра-вових актів.

Однак, не заважаючи, на те, що ком-петентним органами в Україні визнано Апеляційну палату МЕРТ та судовий орган, ці дві ланки є різними утворен-нями за своєю природою у системі ор-ганів держави.

Апеляційна палата — це колегіаль-ний орган для розгляду заперечень проти рішень Міністерства економіч-ного розвитку і торгівлі щодо набуття прав на об›єкти інтелектуальної власно-сті та заяв щодо визнання знака добре відомим в Україні.

У своїй діяльності Апеляційна пала-та керується Конституцією України за-конами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими акта-ми, наказами Міністерства освіти і нау-ки України, наказами Державної служ-би, а також Регламентом.

Завданнями Апеляційної палати є колегіальний розгляд поданих до неї за-перечень, заяв щодо визнання знака до-бре відомим в Україні, а також протестів голови Державної служби на рішення Апеляційної палати та прийняття від-повідних рішень.

Суд — це спеціальний орган, який здійснює правосуддя на підставі закону, зміст якого становить розгляд і вирішен-ня судових справ з метою забезпечення гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини, прав та законних інтересів юридичних осіб, ін-тересів суспільства та держави.

Згідно Рішення Конституційного суду України від 01.12.2004 щодо охо-ронюваного законом інтересу, суб›єкт має право на звернення до суду за захи-стом своїх порушених, невизнаних чи оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Однак, такий спосіб захисту на мою думку є передчасним, оскільки доціль-ним було звернення до суду, після про-ходження процедури визнання торго-вельної марки добре відомою в Україні Апеляційною палатою.

ЛІТЕРАТУРА:1. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-ІV [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15.2. Закон України «Про охорону прав на зна-ки для товарів і послуг» № 3689-ХІІ від

15.12.1993 року.3. Наказ Державного патентного відомства України від 28 липня 1995 року № 116 «Про затвердження Правил складання, подання та розгляду заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг» [Електронний


86

ресурс]. — Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/go/z0276-95.4. Паризька конвенція про охорону про-мислової власності від 20 березня 1883 із змінами [Електронний ресурс] / Офіцій-ний сайт Всесвітньої Організації Інтелекту-альної Власності. — Режим доступу: http://www.wipo.int/treaties/ru/ip/paris/paris.htm.5. Регламент Апеляційної палати Державної служби інтелектуальної власності України // Наказ Міністерства освіти і науки Украї-ни від 15.09.2003 № 622, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 30.09.2003 за № 877/8198.6. Порядок визнання знака добре відомим в Україні Апеляційною палатою Державного департаменту інтелектуальної власності, за-тверджений наказом Міністерства освіти і

науки України [Електронний ресурс]. — Ре-жим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0471-05.7. Рішення Апеляційної палати щодо заяви про визнання знака для товарів і послуг «АТОКСІЛ» добре відомим в Україні № 1960 від 26.12.2018.8. Гора М. А. Правова охорона добре відо-мих торговельних марок в Україні // Мате-ріали 71-ї наукової конференції — 2016 — Вичитка № 4. — С. 71–75.9. Рішення Господарського суду м. Києва від 06.12.2017 р. по справі №910/17792/17 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/71025512.10. Завдання суду [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://pidruchniki.com/ 1436022152164/pravo/zavdannya_sudu.

REFERENCES:1. Tsyvilnyi kodeks Ukrainy № 435IV vid 16.01.2003 roku. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15. [in Ukrainian].2. Zakon Ukrainy. (1993). «Pro okhoronu prav na znaky dlia tovariv i posluh» № 3689KhII vid 15.12.1993 roku. [in Ukrainian].3. Nakaz Derzhavnoho patentnoho vidomstva Ukrainy № 116 vid 28.07.1995 roku «Pro zatverdzhennia Pravyl skladannia, podannia ta rozghliadu zaiavky na vydachu svidotstva Ukrainy na znak dlia tovariv i posluh». URL: http://zakon.rada.gov.ua/go/z0276-95. [in Ukrainian].4. Paryzka konventsiia pro okhoronu promyslovoi vlasnosti vid 20.03.1883 iz zminamy. Ofitsiinyi sait Vsesvitnoi Orhanizatsii Intelektualnoi Vlasnosti. URL: https://wipolex.wipo.int/ru/text/288517. [in Russian].5. «Rehlament Apeliatsiinoi palaty Derzhavnoi sluzhby intelektualnoi vlasnosti Ukrainy» Nakaz Ministerstva osvity i nauky Ukrainy № 622 vid 15.09.2003, zareiestrovanyi u Ministerstvi yustytsii Ukrainy 30.09.2003 za № 877/8198.

[in Ukrainian].6. Poriadok vyznannia znaka dobre vidomym v Ukraini Apeliatsiinoiu palatoiu Derzhavnoho departamentu intelektualnoi vlasnosti, zatverdzhenyi nakazom Ministerstva osvity i nauky Ukrainy. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0471-05.[in Ukrainian].7. Rishennia Apeliatsiinoi palaty shchodo zaiavy pro vyznannia znaka dlia tovariv i posluh «ATOKSIL» dobre vidomym v Ukraini № 1960 vid 26.12.2018. [in Ukrainian].8. Hora M. A. (2016). Pravova okhorona dobre vidomykh torhovelnykh marok v Ukraini. Materialy 71-yi naukovoi konferentsii. Vychytka № 4. Р. 71–75 . [in Ukrainian].9. Rishennia Hospodarskoho sudu m. Kyieva vid 06.12.2017 r. po spravi № 910/17792/17. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/71025512. [in Ukrainian].10. Zavdannia sudu. URL: https://pidruchniki.com/1436022152164/pravo/zavdannya_sudu.[in Ukrainian].

87

Постановка проблеми у загаль-ному вигляді та її зв’язок із важливи-ми науковими та практичними за-вданнями. Забезпечення фінансової безпеки в сучасних умовах розвитку України є актуальним питанням для влади, вирішення якого потребує попе-реднього наукового опрацювання. Особливо важливо звернути увагу на стан та проблеми законодавчого забез-печення фінансової безпеки, адже саме на рівні нормативно-правових актів фіксуються інтереси держави у сфері фінансової діяльності та визначаються пріоритетні напрями розвитку фінан-сової системи.

Аналіз останніх досліджень і пу-блікацій, в яких започатковано роз-в›язання даної проблеми і на які спи-рається автор. В сучасній теорії права аналізом категорії «фінансова безпека» займались М. І. Виклюк, О. М. Зуб, О. Є. Костюченко, І . П. Кушнір, К. І. Новікова, М. Д. Савенко та інші вчені. Однак, спеціального досліджен-ня конституційних засад фінансової безпеки не проводилося, що також під-

тверджує актуальність теми даного до-слідження.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується означена стаття. При дослідженні засобів законодавчого за-безпечення фінансової безпеки Украї-ни, обов’язково необхідно проаналізу-вати конституційний рівень, на якому закладається основа системи фінансо-вої безпеки, закріплюються ключові механізми та напрями державної полі-тики у цій сфері. На сьогодні, це питан-ня залишається поза увагою науковців, що і обумовлює актуальність обраного напряму наукового пошуку.

Формулювання цілей статті. Мета статті полягає у комплексному досліджен-ні конституційно-правових норм, які рег-ламентують основні засади забезпечення фінансової безпеки держави та порівнян-ні їх з відповідними нормами законодав-ства країн Європейського Союзу.

Виклад основного матеріалу до-слідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів. У своїй роботі О. Г. Данильян наголо-

УДК 347.73(477)

Томчук Оксана ВалентинівнаАспірант Інституту законодавства Верховної Ради України

КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ

УКРАЇНИ

Tomchuk O. V. Constitutional and Legal Principles of Ensuring Financial Security of Ukraine

Abstract. The article examines the main ways of the constitutional and legal provision of financial security. The author analyzes the provisions of the Constitution of Ukraine, to unite them in appropriate groups (norms, principles, concepts and rules setting standards). The study expressed an opinion on the effectiveness of existing methods of constitutional and legal provision of financial security of the state and analyzed the European experience in this area.Key words: financial security, regulations, principles, setting standards, norms, concepts, legislative support, constitutional law.


88

шує на тому, що «законодавче забезпе-чення у суспільстві і правовій державі виступає у ролі своєрідної гарантії прав і свобод громадян» [1, с. 11]. Відносно досліджуваної категорії О. М. Зуб слуш-но зазначає, що «фінансову безпеку будь-якої держави визначають такі фак-тори, як рівень фінансової незалежнос-ті; характер фінансово-кредитної полі-тики, яку проводить держава; рівень за-конодавчого забезпечення функціону-вання фінансової сфери, рівень розвит-ку бізнес-середовища» [2, с. 21].

Конституційне законодавство без перебільшень є основою законодавчо-го забезпечення будь-якої сфери сус-пільного життя, оскільки в рамках пра-вової держави Основний закон визна-ється фундаментом діалогу між владою та суспільством. Подібної думки дотри-мується А. Р. Крусян, називаючи кон-ституційне законодавство «первинною, однією з фундаментальних галузей за-конодавства, що відіграє системоутво-рюючу роль у правовій системі Украї-ни» [3, с. 53]. Безумовно, це стосується і питань забезпечення національної без-пеки в цілому та її окремих складових, адже нормотворча діяльність в цій сфе-рі, базується на основоположних прин-ципах реалізації політичної влади, що зафіксовані в Конституції України. Тому можна говорити про те, що до-статньо принциповим завданням Ос-новного закону є формалізація припи-сів, яким повинні відповідати усі норма-тивно-правові акти чинного законодав-ства. Зрештою, це і гарантує верховен-ство права та стабільність національної правової системи.

Говорячи про законодавче забезпе-чення фінансової діяльності зазначимо, що норми Конституції України у цій сфері переважно характеризуються де-кларативним характером та нагадують за змістом норми-принципи, нор-ми-завдання та норми-поняття. На-справді це достатньо логічно, адже ме-тою Основного закону є вираження

основоположних засад реалізації полі-тичної влади в державі, які у подальшо-му деталізуються на законодавчому та підзаконному рівнях. Отже, спробуємо систематизувати положення конститу-ційного законодавства щодо питань фі-нансової безпеки та дослідити їх у скла-ді наступних груп:

1. Норми-принципи. На думку М. Д. Савенко норми-принципи Кон-ституції України «це матеріалізовані ви-значальні положення, основні засади, вихідні ідеї, основоположні загально-обов›язкові правила, найважливіші со-ціальні цінності, що мають загальну значущість і найвищу імператив-ність» [4, с. 16]. Відносно категорії «фі-нансова безпека держави», норми-прин-ципи Конституції України виконують роль джерела закріплення національ-них інтересів у фінансовій сфері, за-хист яких і гарантує стан захищеності фінансової системи держави. Аналіз статей Конституції України дозволяє до переліку норм-принципів віднести на-ступні норми:

а) в Україні визнається і діє прин-цип верховенства права (ст. 8). Цей принцип вказує на те, що будь-який вид діяльності в державі, у тому числі і за-хист її фінансових інтересів, повинен відбуватися виключно в межах чинного законодавства;

б) захист суверенітету і територі-альної цілісності України, забезпечен-ня її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу (ст. 17). Фактично, цей прин-цип демонструє, що фінансова безпе-ка є правовою категорією, а її забезпе-чення — одним із основних завдань держави та суспільства;

в) зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шля-хом підтримання мирного і взаємови-гідного співробітництва з членами між-народного співтовариства за загально-

Томчук О. В. Конституційно-правові засади забезпечення фінансової безпеки України

89

визнаними принципами і нормами міжнародного права (ст. 18). Даний принцип свідчить про те, що у питан-нях забезпечення фінансової безпеки Україна обирає лише ті шляхи, які не суперечать загальноприйнятим фор-мам та методам реалізації політичної влади в демократичній державі;

г) кожен зобов›язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом (ст. 67). На наш погляд, цей принцип є основною заса-дою податкової безпеки держави, яка в свою чергу виступає у якості окремої складової фінансової безпеки;

ґ) виключне законодавче регулю-вання: засад митної справи; основ наці-ональної безпеки; засад бюджетної сис-теми держави; системи оподаткування, податків і зборів; засад створення і функціонування фінансового, грошо-вого, кредитного та інвестиційного ринків; статусу національної валюти, а також статусу іноземних валют на тери-торії України; порядку утворення і пога-шення державного внутрішнього і зо-внішнього боргу; порядку випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи (ст. 92). За допомогою цього принципу, законодавець наголошує на загальнодержавному значенні більшості аспектів фінансової безпеки держави та встановлює виключну компетенцію щодо нормотворчості у цій сфері [5].

Очевидно, що вказані вище нор-ми-принципи служать основою не тіль-ки для категорії «фінансова безпека», а і для національної безпеки держави в ці-лому, що повністю корелюється з ідеєю структурованості останньої. Тому можна зробити висновок, що на конституцій-ному рівні не відбувається розмежування складових національної безпеки, а лише відбувається формалізація основопо-ложних ідеалів та вихідних засад право-вого регулювання відносин в державі.

2. Норми-поняття. У цих нормах, як правило, надається визначення ос-новних категорій фінансової безпеки

(об’єкт, суб’єкт тощо). Хоча слід зазна-чити, що в Конституції України таких понять досить не багато, адже їх ос-новний масив закріплений у чинних нормативно-правових актах. До існую-чих норм-понять Основного закону України у сфері фінансової безпеки слід віднести наступні:

а) Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова дер-жава (ст. 1). Варто зазначити, що ця норма розкриває сутність Української держави, вказує на факт її незалежності та суверенності, який сприймається як основна засада наявності системи наці-ональної безпеки. Іншими словами, факт незалежності надає державі право на захист її інтересів, зокрема і у фінан-совій сфері;

б) норми Конституції України є нормами прямої дії (ст. 8). Означена норма акцентує увагу на тому, що базис системи фінансової безпеки все ж таки закладено в Основному законі, а це оз-начає, що прийняття нормативно-пра-вових актів, які йому суперечать вважа-ється порушенням принципу верховен-ства права;

в) грошовою одиницею України є гривня (ст. 99). У даній нормі, визнача-ється один з основних об’єктів фінансо-вої безпеки, а саме національна валюта, стабільність якої є фундаментом захи-щеності фінансової системи України;

г) Рада національної безпеки і обо-рони України є координаційним орга-ном з питань національної безпеки і оборони при Президентові України (ст. 107). На відміну від попередньої норми, ця окреслює статус одного із ос-новних суб’єктів фінансової безпеки, вказуючи на його місце в системі дер-жавних інституцій [5].

Як ми бачимо, норми-поняття є частиною конституційного забезпечен-ня фінансової безпеки держави, адже на їх основі відбувається подальша деталі-зація правового статусу суб’єктів чи ха-рактеристика об’єктів фінансової без-


90

пеки. Наприклад, у ст. 4 Закону України «Про Раду національної безпеки і обо-рони України» від 5 березня 1998 р. № 183/98-ВР зазначається, що до ком-петенції даного органу зокрема входить визначення стратегічних національних інтересів України, концептуальних під-ходів та напрямів забезпечення націо-нальної безпеки і оборони у політич-ній, економічній, соціальній, воєнній, науково-технологічній, екологічній, ін-формаційній та інших сферах [6].

3. Норми-завдання. Це остання гру-па конституційно-правових норм, які складають основу законодавчого забез-печення фінансової безпеки держави. За своєю природою вони також мають декларативний характер та виражають-ся в Основному законі через формалі-зацію повноважень окремих державних інституцій. Основними з цих завдань є:

а) визначення засад внутрішньої та зовнішньої політики та затвердження загальнодержавних програм розвитку (ст. 85);

б) здійснення парламентського контролю, у тому числі і у сфері націо-нальної безпеки і оборони (ст. 85);

в) організація бюджетного процесу (ст. 96);

г) розробка основних засад грошо-во-кредитної політики та здійснення контролю за її проведенням (ст. 100);

ґ) проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики (ст. 116) [5].

Безумовно, наведений перелік має більш узагальнюючий характер, який у подальшому деталізується на рівні зако-нів та підзаконних актів. Однак необхід-но зазначити, що важливість їх закрі-плення на конституційному рівні важно переоцінити, оскільки розвиток галузе-вого законодавства не можливий без фундаментальних правових засад. До того ж, норми-завдання логічно допов-нюють схему: поняття — принципи — завдання, яка притаманна сфері влад-но-розпорядчої діяльності. Цілісність

вказаних елементів і забезпечує алго-ритм формування державної політики у сфері фінансової безпеки.

На нашу думку, в умовах європей-ської інтеграції Конституція України має бути доповнена декількома положення-ми, які здатні позитивно вплинути на рівень фінансової безпеки держави. Мова йде про норми, які вже стали тра-дицією у сфері міжнародного конститу-ційно-правового регулювання, а саме:

а) держава, на підставі окремого за-кону, може передавати здійснення своїх суверенних прав міждержавним утво-ренням. Аналогічна норма зафіксована у статті 24 Конституції Німеччини від 23 травня 1949 року [7]. З одного боку, обмеження власного суверенітету — це достатньо ризикований крок для будь-якої держави, а з іншого — це можли-вість подолати внутрішні проблеми. Для України такими проблемами є ко-рупція, фінансова злочинність, тіньова економіка та інше. Саме ці негативні явища і становлять основну загрозу для фінансової безпеки держави, тому наяв-ність зовнішнього, незалежного контр-олю та рецепція позитивного досвіду владно-розпорядчої діяльності, здатні прискорити процеси подолання вказа-них вище негативних суспільних явищ. Зрештою, це позитивно позначиться на іміджі країни та матиме значний ре-зонанс в середині країни, оскільки ре-форми під керівництвом та наглядом міжнародних партнерів доведуть, що належний рівень життя громадян — це абсолютно реальна річ, а не передви-борний міф;

б) податки не можуть справлятися без прийняття Державного бюджету на на-ступний рік. Ця норма міститься в Ос-новних законах багатьох європейських держав, зокрема в Конституції Данії від 5 червня 1953 року [8]. Говорячи про питан-ня фінансової безпеки держави, ця норма має дещо суперечливий характер, адже по-при те, що податки — це основа фінансо-вої безпеки, їх подальше використання,

Томчук О. В. Конституційно-правові засади забезпечення фінансової безпеки України

91

також має бути раціональним та чітко рег-ламентованим. У випадку відсутності фі-нансового плану на наступний рік, вони можуть бути використані з порушенням податкового законодавства, а це вже і є за-гроза фінансовій безпеці держави.

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямку. Варто зазначити, що конституційний рівень законодав-чого забезпечення фінансової безпеки України є достатньо ефективним та ці-лісним, адже на рівні Основного закону регламентовані загальні засади захисту інтересів держави у фінансовій сфері.

Утім, влада повинна звернути увагу на політичну складову конституційного забезпечення фінансової безпеки, яка обов’язково повинна бути приведена у відповідність з зовнішньополітичними пріоритетами, що зрештою і забезпе-чить гармонізацію національного та єв-ропейського законодавства у сфері фі-нансової безпеки. У таких умовах, пер-спективним напрямом подальшого нау-кового пошуку у цій сфері залишається вирішення проблеми політизації окре-мих складових фінансової безпеки України, що надасть останній самостій-ності та структурної визначеності.

ЛІТЕРАТУРА:1. Данильян О. Г. Громадянське суспільство та умови його становлення в Україні // Гро-мадянське суспільство і права людини: мате-ріали міжнарод. науково-практ. семінару (Харків, 9 грудня 2010 р.). — Харків: НДІ ДБМС, 2010. — 251 с. 2. Зуб О. М. Фінансова безпека як складова економічної безпеки України // Особли-вості сучасного функціонування та розвитку фінансової системи: національні та міжна-родні аспекти: матеріали всеукр. науко-во-практ. конф. (Миколаїв, 14–15 листопада 2013 р.). — Миколаїв: МНАУ, 2013. — 100 с.3. Крусян А. Р. Конституційне законодав-ство України: сучасний стан та перспективи розвитку // Наукові праці НУ ОЮА. — 2011. — № 18. — С. 47–57.

4. Савенко М. Д. Принципи Конституції // Наукові записки. — 2006. — № 22. — С. 13–16.5. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — Cт. 141.6. Про Раду національної безпеки і оборони України: Закон України від 5 березня 1998 р. № 183/98-ВР // Відомості Верховної Ради України. — 1998. — № 35. — Ст. 237. 7. Конституція Німеччини від 23 травня 1949 року [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.1000dokumente.de/?c= dokument_de&dokument=0014_gru&l=ru& object=translation.8. Конституція Данії від 5 червня 1953 року [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://worldconstitutions.ru/?p=152.

REFERENCES:1. Danylian O. H. (2010). Hromadianske suspilstvo ta umovy yoho stanovlennia v Ukraini. Hromadianske suspilstvo i prava liudyny: materialy mizhnarod. naukovo-prakt. seminaru (Kharkiv, 9 hrudnia 2010 r.). Kharkiv. NDI DBMS. 251 р. [in Ukrainian].2. Zub O. M. (2013). Finansova bezpeka yak skladova ekonomichnoi bezpeky Ukrainy. Osobly-vosti suchasnoho funktsionuvannia ta rozvytku finansovoi systemy: natsionalni ta mizhnarodni aspekty: materialy vseukr. naukovo-prakt. konf. (Mykolaiv, 14–15 lystopada 2013 r.). Mykolaiv. MNAU. 100 p. [in Ukrainian].3. Krusian A. R. (2011). Konstytutsiine zakono dav stvo Ukrainy: suchasnyi stan ta perspektyvy rozvytku. Naukovi pratsi NU OIuA. 18. P. 47–57. [in Ukrainian].

4. Savenko M. D. (2006). Pryntsypy Konstytutsii. Nau kovi zapysky. 22. P. 13–16. [in Ukrainian].5. Konstytutsiia Ukrainy vid 28 chervnia 1996 r. (1996). Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy. 30. St. 141. [in Ukrainian].6. Pro Radu natsionalnoi bezpeky i oborony Ukrainy: Zakon Ukrainy vid 5 bereznia 1998 r. № 183/98VR (1998). Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukra-iny. 35. St. 237. [in Ukrainian].7. Konstytutsiia Nimechchyny vid 23 travnia 1949 roku. URL: http://www.1000dokumente.de/ ?c=dokument_de&dokument=0014_gru&l= ru&object=translation. [in Russian].8. Konstytutsiia Danii vid 5 chervnia 1953 roku. URL: http://worldconstitutions.ru/?p=152. [in Russian].

92

Постановка проблеми. Нерозрив-но пов’язаним із будь-яким цивільним правом є можливість його цивіль-но-правового захисту. Особливістю за-хисту права на життя є те, що воно не може бути поновлене у реституційному порядку, окрім винятку усунення небез-пеки для життя, що загалом створює єдиним належним та ефективним спо-собом захисту права на життя — від-шкодування майнової та моральної шкоди. Така шкода, крім випадків ство-рення істотного ризику для життя, від-шкодовуватиметься близьким родичам як особам, які постраждали від смерті їхнього близького родича та регулюва-тиметься главою 82 Цивільного кодексу України (надалі — «ЦК»).

У науці є багато досліджень, що при-свячені проблематиці захисту права на життя та відшкодуванню шкоди у разі його порушення. Вказані напрацювання є вагомим внеском у розробку наведеної проблематики. Тим не менше, вважаємо, що з практично-прикладної точки зору залишається значний потенціал для

оптимізації системи відшкодування шкоди за порушення права на життя.

Тому завданням цього дослідження є пошук практичних напрямів покращен-ня законодавчого забезпечення функці-онування системи відшкодування шкоди у разі порушення права на життя.

Виклад основного матеріалу. О. В. Данильченко вважає відшкоду-вання матеріальної та моральної шкоди одним з основних завдань цивіль-но-правового захисту. Науковець слуш-но вказує, що поновлення особистого немайнового права є проблематичним. Не можна поновити повністю і право на життя та здоров’я, враховуючи при-родні особливості самого блага «жит-тя», «здоров’я» [1, c. 604]. Тому ключо-вим та центральним механізмом захи-сту права є відшкодування майнової та моральної шкоди, що матиме компен-саційний характер.

Т. В. Лісніча вбачаючи у відшкоду-ванні шкоди єдиний дієвий механізм цивільно-правового захисту немайно-вих прав, вважає, що саме на проблемах

УДК 347.122

Чиж Поліна ОлександрівнаАспірант кафедри цивільного права,

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

ОПТИМІЗАЦІЯ ІНСТИТУТУ ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ

У СИСТЕМІ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОГО ЗАХИСТУ ПРАВА НА ЖИТТЯ

Chyzh P. O. Optimization of the Institute of Compensation for Damage in the System of Civil Protection of the Right to Life

Abstract. This article deals with the problems of the mechanism of damage compensation in the system of civil law protection of the right to life. An analysis of the scholars’ opinions, the practice of the European Court of Human Rights and Ukrainian legislation regarding the legal regulation of the harm compensation is carried out in case of violation of the right to life. The author proposes to amend the legislation to optimize the institute of compensation for the violation of the right to life.Key words: right to life, property damage, moral damage, compensation of damage, the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms, the European Court of Human Rights, ECHR.

Чиж П. О. Оптимізація інституту відшкодування шкоди у системі цивільно-правового захисту права на життя

93

механізму відшкодування шкоди по-винна бути акцентована увага дослідни-ків. Науковець пропонує цікавий спосіб розв’язання проблеми відшкодування шкоди, завданої порушенням особи-стих немайнових прав, що забезпечу-ють природне існування фізичної осо-би. З метою підвищення імовірності отримання відшкодування в разі завдан-ня шкоди праву на життя, здоров›я, сво-боду, особисту недоторканність внаслі-док вчинення дій, що не містять ознак злочину, пропонується утворити Фонд дотування цивільної відповідальності. Метою існування такого Фонду, за заду-мом вченого, має стати дотування ви-плат боржників, винних у завданні шкоди особистим немайновим правам, що забезпечують природне існування фізичної особи (переважно життю та здоров›ю) [2, c. 2, 6]. Безумовно, для за-хисту особистих майнових прав зага-лом та права на життя зокрема, необхід-но встановити дієвий механізм відшко-дування шкоди, однак ми не впевнені, що для цього слід створювати окремий фонд, який потребує додаткових ви-трат на його утримання й адміністру-вання. Вважаємо, що для забезпечення захисту права на життя достатньо було б виділити окрему статтю витрат, які б забезпечували відшкодування потерпі-лим особам на підставі рішення суду. При цьому, вважаємо, що відшкодову-вати шкоду усім жертвам злочинів пов’язаним із позбавленням життя за рахунок бюджету є невиправданим тя-гарем для держави. Такого інституту не-має і в інших розвинутих державах з ринковою економікою.

Ми б пропонували забезпечити таке відшкодування саме тим особам, по від-ношенню до яких судовим рішенням у позовному порядку встановлено, що органи досудового розслідування та суд допустили бездіяльність, або ж неефек-тивно здійснювали розслідування та су-дочинство, внаслідок чого не вдалося встановити обставини смерті, винних у

її завданні, чи притягнути їх до кримі-нальної та/або цивільної відповідаль-ності. Відповідний механізм більш при-таманний функціям держави та мав би позитивний вплив на механізм цивіль-но-правового захисту права на життя, а також опосередковано позитивно вплинув би на здійснення розслідуван-ня злочинів пов’язаних із протиправ-ним позбавленням життя. Тому ми вва-жаємо за необхідне звернути увагу на удосконалення цивільного законодав-ства у вказаному напрямі.

Відшкодування шкоди у зв’язку з по-сяганням на життя як охоронюване Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод (надалі — «Конвенція») благо та право, є незамін-ним елементом міжнародних стандар-тів захисту права на життя, які відобра-жені у практиці Європейського суду з прав людини (надалі — «ЄСПЛ»). Так, вкотре наведемо як приклад справу «Меркулова проти України», де чітко вказується, що доступність засобів від-шкодування шкоди, заподіяної смертю чи небезпечним для життя тяжким ті-лесним ушкодженням є важливим кри-терієм для оцінки того, чи виконала держава свої зобов’язання за ст. 2 Кон-венції [3]. Така ж позиція відображена у рішеннях ЄСПЛ по справах «Горовен-ки та Бугара проти України» [4], «Рай-ковська проти Польщі» [5] «Федіна про-ти України» [6]. Наведене вказує, що наявний механізм відшкодування шко-ди у зв’язку із порушенням права на життя, не повність ефективно працює у відповідності із стандартами, які відо-бражені у практиці ЄСПЛ. У зв’язку із неведеним, наявні численні рішення проти України, де констатовано пору-шення нашою державою своїх зобов’я-зань за статтею 2 Конвенції.

Якщо питання компенсації шкоди завданої особою, що вчинила проти-правне позбавлення життя, є врегульо-вані та в цьому напрямі існує правова визначеність, а єдина фактична про-


94

блема полягає у можливій неплато-спроможності винної особи, то у ви-падку, якщо порушення права на життя полягає у неналежному розслідуванні державою факту смерті, або її бездіяль-ності при наявності достатньої інфор-мації про небезпеку для життя конкрет-ної особи, то ці питання взагалі не є належно врегульовані у ЦК. Розгляне-мо почергово цивільно-правове регу-лювання, яке регулює відповідні взає-мовідносини.

Так, у випадку, коли внаслідок про-типравних дій зі сторони невстановле-ної особи було спричинено смерть лю-дині, повинні були б застосовуватися положення ст. 1207 ЦК, відповідно до якої шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров›я або смертю внаслідок злочину, відшкодовується по-терпілому або особам, визначеним статтею 1200 ЦК (дитині, чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), ін-шим особам, які були на утриманні по-терпілого) державою, якщо не встанов-лено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною. При цьому, умови та порядок відшкодування державою шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров›я або смертю, встановлюються законом.

Однак вказана норма не може бути застосованою, оскільки вказане поло-ження прив’язує завдану шкоду до при-йняття спеціального закону, яким по-винно бути визначено розмір та поря-док відшкодування відповідної шкоди державою. Така ж позиція відображена в актуальній судовій практиці. Як при-клад можемо привести постанову Львівського апеляційного суду від 28.11.2018 р. по справі № 442/5237/16-Ц. Колегія суддів однозначно вказала, що до спірних правовідносин із відшкоду-вання шкоди державою внаслідок її завдання невстановленою особою, чи особою, яка виявилася неплатоспро-можною, не може бути застосована ана-логія закону, так як ці правовідносини

врегульовані ст. 1177, 1207 ЦК України та передбачають прийняття спеціаль-ного закону, який би мав врегулювати умови та порядок відшкодування шкоди за відповідними статтями ЦК Украї-ни [7]. Таким чином, задекларований державою у цивільному кодексі меха-нізм захисту права на життя у відповід-них ситуаціях взагалі є таким, що не діє.

Хочемо зазначити, що очевидним є той факт, що держава не може брати на себе зобов’язання відшкодовувати шко-ду усім жертвам злочинів, які неможли-во було розслідувати. Однак ми вважає-мо принципово неправильним декла-рувати певне право та кореспондуючий обов’язок між учасниками цивільних взаємовідносин (у даному випадку од-ним з учасників є держава), при цьому не врегульовувати такі питання, а залишати бланкетну норму, яка відсилає до неісну-ючого нормативно-правового акту.

Варто зауважити, що у зв’язку з агресією Російської Федерації та подія-ми революції гідності активізувалися спроби врегулювати порядок такого відшкодування на основі 1207 ЦК. Так, протягом останнього часу у Верховній Раді України зареєстровано ряд зако-нопроектів, серед яких Проект Закону України від 23.01.2014 р. № 4017 «Про статус осіб, які постраждали під час проведення мирних зібрань, гарантії їх соціального захисту» [8], Проект Зако-ну України «Про відшкодування мате-ріальної шкоди, завданої майну потер-пілих осіб під час проведення мирних зібрань внаслідок протиправних пося-гань» від 04.02.2014 р. N 4085 [9], Про-ект Закону України «Про державну до-помогу постраждалим в районі прове-дення антитерористичної операції» від 13.06.2014 р. № 4073-а [10] та інші. При цьому, відповідні закони спрямо-вані на соціальний захист окремих ка-тегорій громадян, що стали жертвами відповідних подій у державі. Тому вони не спрямовані на вирішення про-блем загальної державної політики


95

щодо механізму гарантування забезпе-чення права на життя.

Можливість встановлення інституту відшкодування шкоди усім постражда-лим від злочинів проти життя за умови, якщо особа, яка вчинила відповідне ді-яння, невстановлена або виявилася не-платоспроможною лежить у площині політичної дискусії, адже це буде знач-ним тягарем для бюджету України. Тому дослідження цього питання не ле-жить у правовій площині. Із положень ст. 2 Конвенції не випливає обов’язку держави забезпечити відшкодування усім жертвам злочинів проти життя чи відповідати за платоспроможність зло-чинців. Однак вкотре повторимо, що держава повинна забезпечити ефектив-не розслідування та судове проваджен-ня, так щоб гарантувати захист права на життя, а у випадку невиконання цих зо-бов’язань, відшкодувати шкоду таким невиконанням потерпілим особам.

Як наведено вище, механізм відшко-дування шкоди у випадку порушення державою зобов’язань із захисту права на життя, на даний момент не врегульо-вано. Тим не менше, якщо право особи на життя буде порушено згідно з розу-мінням ЄСПЛ, національні суди повин-ні були б врахувати, що ст. 2 Конвенції повинна підлягати прямому застосуван-ню і присудити належну компенсацію особі. Тим не менше, ймовірність доби-тися захисту права на життя у наведено-му випадку в умовах судової системи, яка побудована за принципами рома-но-германської правової сім’ї є невисо-кою. Однак особа, програвши відповід-ну справу у національних судах, зможе звернутися у ЄСПЛ щодо порушення ст. 2 Конвенції.

На нашу думку, доцільно врегулю-вати на основі непрацюючої норми ст. 1207 ЦК питання відшкодування шкоди у випадку невиконання держа-вою своїх зобов’язань за процесуаль-ним аспектом ст. 2 Конвенції. Це відпо-відатиме взятим на себе Україною зо-

бов’язань при підписанні та ратифікації відповідної Конвенції.

З цією метою, пропонуємо виклас-ти ст. 1207 ЦК у наступній редакції: «Стаття 1207. Обов›язок держави відшкодувати шкоду, завдану каліц-твом або смертю внаслідок злочину. 1. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров›я або смертю внаслідок злочину, відшкодовується потерпілому або особам, визначе-ним статтею 1200 цього Кодексу, державою за рішенням суду, якщо не встановлено особу, яка вчинила відповідний злочин, або якщо вона є неплатоспроможною, за умови, якщо державою в особі уповнова-жених органів не виконано обов’яз-ку щодо ефективного розслідування цього злочину та забезпечення спра-ведливого суду». При цьому, пропо-нований для цілей відповідної норми термін «справедливий суд» слід тлума-чити у такому ж розумінні, в якому він вжитий у статті 6 Конвенції з урахуван-ням практики ЄСПЛ. При цьому, отри-мання рішення суду буде достатнім ме-ханізмом, щоб уникнути зловживань відповідною нормою, чи подання за-відомо необґрунтованих вимог.

Такі заходи матимуть, на наше пере-конання, значний позитивний вплив на систему захисту права на життя з огляду на наступне:

1) особи (близькі родичі), чиє право на життя порушено, та не захищено державою зможуть отримати належний захист використовуючи засоби націо-нального захисту;

2) встановлення цього інституту дасть державі Україні додатковий за-хист від відповідних позовів у ЄСПЛ, оскільки вагомим аргументом буде те, що у державі є встановлений належний механізм захисту прав особи;

3) можливість перегляду незалежним складом суду справ, які розглядалися ін-шими судами та/або органами досудо-вого розслідування, безумовно сприяти-


96

ме покращенню системи досудового розслідування злочинів проти життя та відповідних судових проваджень щодо розгляду цієї категорії справ;

4) ймовірно суттєво зменшиться кількість позовів до ЄСПЛ про пору-шення Україною ст. 2 Конвенції з від-повідних підстав.

Враховуючи усі ці аргументи, може-мо з переконливістю стверджувати, що пропоновані зміни можуть суттєво по-кращити цивільно-правовий захист права людини на життя. Що ж стосу-ється неплатоспроможності особи, яка вчинила злочин, то у цьому випадку аналогічно питання, чи повинна держа-ва нести цивільну відповідальність, по-винно, на нашу думку, корелюватися із діями уповноважених органів та суду, які призвели можливості до або уне-можливили стягнення з відповідної розміру завданої шкоди. На наше пере-конання, держава не повинна у цій кате-горії справ надмірно обтяжувати по-страждалих необхідністю подавати ци-вільний позов та вживати заходів забез-печення позову. Вважаємо, що такі за-ходи повинні вживатися прокурором, щоб особа, яка обґрунтовано підозрю-ється у вчиненні злочину, не відчужила належне їй майно з метою уникнення цивільно-правової відповідальності.

Тому можливість відповідальності держави повинна бути врахованою бе-ручи до уваги дії уповноважених орга-нів спрямованих на забезпечення вико-нання рішення суду щодо цивіль-но-правового відшкодування. Також безумовно повинно бути забезпечено можливість регресу державних органів до відповідних осіб.

З урахуванням наведеного, пропо-нуємо ч. 2 ст. 1207 ЦК викласти у на-ступній редакції: «2. Держава відшко-довує шкоду з підстав передбачених ч. 1 цієї статті за рішенням суду у зв’язку з неплатоспроможністю осо-би, яка вчинила відповідний злочин, якщо не буде доведено, що органами

державної влади вжито усіх можли-вих заходів для розслідування злочи-ну, притягнення до кримінальної відповідальності та забезпечення позову. Держава в особі уповнова-жених органів має право звернутися з регресною вимогою до особи, яка вчинила відповідний злочин».

Право на життя у практиці ЄСПЛ також передбачає відшкодування шко-ди державою у випадку не усунення державою загрози життю особи, якщо у державних органах була достовірна та обґрунтована інформація про загрозу життю особи. Норми, яка б чітко врегу-льовувала такі відносини визначаючи державу деліктоздатним суб’єктом, у ЦК немає. Проте ми вважаємо, що у ви-падку, якщо держава маючи достовірну та обґрунтовану інформацію про за-грозу життю особи не відвернула її, внаслідок чого такій особі було заподія-но смерть, держава повинна вважатися такою, що не виконала свої зобов’язан-ня за статтею 2 Конвенції. При цьому, така держава зобов’язана забезпечити механізм відшкодування особам шкоди, заподіяної внаслідок такої бездіяльності державних органів та служб.

В іншому разі стаття 282 ЦК, якою встановлено право особи на усунення небезпеки для життя та здоров’я люди-ни буде нічим іншим, ніж нормою-де-кларацією без належного регулятивно-го впливу, оскільки у цьому випадку не забезпечуватиметься захист права лю-дини на життя.

Тому вважаємо за доцільне запропо-нувати доповнити ЦК новою статтею 1207-1 під назвою «Обов’язок держави відшкодувати шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смер-тю внаслідок ухилення від усунення не-безпеки» наступного змісту: «Шкода, завдана каліцтвом або смертю внас-лідок не усунення небезпеки для життя державними органами, від-шкодовується потерпілому або осо-бам, визначеним статтею 1200 цього


97

Кодексу, державою за рішенням суду у випадку, якщо державні органи во-лоділи достовірною та обґрунтова-ною інформацією про ризик для життя та здоров’я особи та мали ре-альну можливість її відвернути».

Здійснюючи пошук шляхів оптимі-зації цивільно-правової охорони права на життя, також слід звернути увагу на проблему забезпечення належного роз-міру відшкодування шкоди у зв’язку зі смертю. Адже забезпечення правовою системою можливості отримати належ-не відносно співмірне відшкодування у зв’язку зі смертю є елементом стандар-тів права на життя у практиці ЄСПЛ. Якщо ж розмір такого відшкодування буде неналежним, або ж рішення про відшкодування шкоди буде неможливо виконати, на нашу думку, не можна буде стверджувати, що держава виконує свої зобов’язання за ст. 2 Конвенції.

Якщо питання відшкодування мате-ріальної шкоди врегульовано на якісно-му рівні та прив’язано до розміру міні-мальної заробітної плати та строку утримання, яке належить тій чи іншій категорій осіб, що знаходяться на утри-манні, то вирішення питання про від-шкодування моральної шкоди та її роз-міру характеризується значною неви-значеністю.

У першу чергу слід підкреслити, що поняття «належне відшкодування» є оці-ночним поняттям. Хоча сторони можуть тими чи іншими доводами та доказами доводити розмір належної моральної шкоди, остаточне вирішення питання про її розмір є дискретними повнова-женням суду, який повинен керуватися правовим орієнтиром без прив’язки до конкретно визначених розрахунків.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК, розмір грошового відшкодування мо-ральної шкоди визначається судом за-лежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страж-дань, погіршення здібностей потерпі-лого або позбавлення його можливості

їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні роз-міру відшкодування враховуються ви-моги розумності і справедливості. Від-повідний стан речей є цілком виправда-ним, адже у кожній конкретній ситуації розмір моральних страждань може варі-ювати та збільшуватися чи зменшува-тися під впливом багатьох факторів. Тим не менше, тягар доведення мораль-ної шкоди лежить на позивачу, який зобов’язаний її довести належними до-казами. Серед найбільш визначеного джерела доказів моральної шкоди є проведення судово-психологічної екс-пертизи. Ми ж вважаємо, що у випадку з відшкодуванням моральної шкоди обов’язок клопотати про проведення відповідної експертизи, її оплати та збирання необхідних документів, який покладається на жертв злочинів проти життя, є надмірним процесуальним об-тяженням. Крім цього, правова неви-значеність щодо доказової бази щодо моральної шкоди, а також щодо визна-чення її розміру може зумовити, що в окремих випадках рішення судів про відшкодування моральної шкоди не бу-дуть відповідати принципу співмірності з моральними стражданнями.

Нам імпонує позиція О. О. Рубан, яка обґрунтовувала необхідність зако-нодавчого закріплення презумпції завдання моральної шкоди фізичній особі при відшкодуванні шкоди, завда-ної її здоров’ю або життю при виконан-ні нею трудових обов’язків або обов’яз-ків за цивільно-правовими договорами. Пропонується визнати презумпцію завдання моральної шкоди за особами, близькі родичі чи один з подружжя яких мають право на відшкодування майнової шкоди чи померли при вико-нанні трудових обов’язків чи обов’язків за цивільно-правовими договорами [11, c. 5, 6]. Подібну пропозицію можна


98

застосувати і до права на життя, що звільнить позивачів від подеколи над-мірного обов’язку доводити розмір мо-ральної шкоди, якщо їх задовольняє встановлений презюмований мінімум і не позбавлятиме відповідачів права до-водити протилежний менший розмір. Крім цього певний встановлений кон-кретний розмір міг би стати керівним орієнтиром при розгляді судових справ.

При цьому, у науці є багато різнома-нітних пропозицій щодо певних пре-зюмованих розмірів моральної шкоди. Наприклад, В. В. Савко запропонував визначити мінімальний розмір відшко-дування моральної шкоди, відштовхую-чись від 100 неоподатковуваних мініму-мів доходів громадян, якщо на меншому розмірі відшкодування не наполягає потерпілий [12, с. 93]. О. М. Ерделев-ський пропонує застосовувати прин-цип еквівалентності (рівності) розміру відшкодування заподіяної моральної шкоди, який полягає у тому, що за біль-шу моральну шкоду належить більший розмір відшкодування, та — навпаки. За основу розрахунків у цій методиці, вчений обрав співвідношення розмірів санкцій різних статей Кримінального кодексу [13, с. 129–130]. Усі різні погля-ди мають право на існування, однак ми б запропонували у справах про відшко-дування моральної шкоди встановити орієнтир, який би визначав розмір мо-ральної шкоди відштовхуючись від розміру мінімальної заробітної плати.

При цьому, очевидно, що за більш складні злочини, такі як умисне вбив-ство, моральна шкода повинна стягува-тися у більшому розмірі, що відповіда-тиме принципу справедливості. Ми вважаємо, що достатнім презюмованим розміром моральної шкоди є 50 розмі-рів мінімальної заробітної плати за зло-чини пов’язані із умисним вбивством та 25 розмірів мінімальної заробітної плати за інші злочини проти життя людини.

У зв’язку із наведеним вище, ми про-понуємо доповнити статтю 1168 ЦК частиною третьою наступного змісту: «3. У випадку смерті фізичної особи внаслідок умисного вбивства, вважа-ється, що кожній з осіб, визначених у статті 1200 ЦК моральна шкода зав-дана у розмірі 50 мінімальних заро-бітних плат на момент вчинення зло-чину, а внаслідок інших злочинів — у розмірі 25 мінімальних заробітних плат на момент вчинення злочину».

Висновки. Враховуючи все ви-щенаведене, можемо підтвердити, що оптимізація правового регулювання права на життя та механізму його забез-печення є актуальним питанням. Ста-ном на сьогодні зберігається багато не-доліків у законодавстві, які не забезпе-чуються захист права на життя у відпо-відності із практикою ЄСПЛ. Реалізація пропонованих у цій статті законодав-чих змін, могла б покращити інститут відшкодування шкоди пов’язаної із по-рушенням права на життя.

ЛІТЕРАТУРА:1. Данильченко О. В. Цивільно-правовий захист немайнових прав фізичної особи за законодавством України / О. В. Данильчен-ко // Молодий вчений. — 2018. — № 5(2). — С. 603–607.2. Захист особистих немайнових прав, що за-безпечують природне існування фізичної осо-би (право на життя, здоров’я, свободу та особи-сту недоторканність): автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Т. В. Лісніча ; Харк. нац. ун-т внутр. справ. — Х., 2007. — 20 с. 3. Рішення Європейського суду з прав лю-дини у справі «Меркулова проти України»

[Електронний ресурс]. — Режим досту-пу:http://old.minjust.gov.ua/file/27323.docx.4. Рішення Європейського суду з прав лю-дини у справі у справі «Горовенки та Бугара проти України» [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://old.minjust.gov.ua/file/27320.docx.5. Рішення Європейського суду з прав лю-дини у справі «Райковська проти Польщі» [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://hudoc.echr.coe.int.6. Рішення Європейського суду з прав лю-дини у справі «Федіна проти України» //


99

Офіційний вісник України. — 2012. — № 75. — Стор. 207. — Ст. 3064.7. Постанова Львівського апеляційного суду від 28.11.2018 р. по справі № 442/5237/16-Ц [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/78351617.8. Про статус осіб, які постраждали під час проведення мирних зібрань, гарантії їх соці-ального захисту: Проект Закону України від 23.01.2014 р. № 4017 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc34?id=&pf3511=49568 &pf35401=289299.9. Про відшкодування матеріальної шкоди, завданої майну потерпілих осіб під час про-ведення мирних зібрань внаслідок проти-правних посягань: Проект Закону України від 04.02.2014 р. № 4085 [Електронний ре-сурс]. — Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc34?id=&pf3511=49688&pf35401=290349.10. Про державну допомогу постраждалим в

районі проведення антитерористичної опе-рації: Проект Закону України від 13.06.2014 р. № 4073-а [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/ webproc34?id=&pf3511=51329&pf35401= 304136.11. Відшкодування шкоди, завданої здо-ров’ю або життю фізичної особи на вироб-ництві за цивільним законодавством Украї-ни [Текст] : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03 / Рубан О. О. ; Нац. юрид. ун-т. ім. Ярослава Мудрого. — Харків, 2017. — 20 с.12. Савко В. В. Відшкодування моральної шкоди в контексті розвитку деліктних зо-бов’язань в Україні / В. В. Савко // Науко-вий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. — 2007. — № 2. — С. 88–94.13. Эрделевский А. М. Компенсация мо-рального вреда в России и за рубежом / А. М. Эрделевский. — М.: ФОРУМ; ИНФ-РА-М, 1997. — 240 с.

REFERENCES:1. Danylchenko O. V. (2018). Tsyvilnopravovyi za khyst nemainovykh prav fizychnoi osoby za zakonodavstvom Ukrainy. Molodyi vchenyi. 5(2). P. 603–607. [in Ukrainian].2. Lisnicha T. V. (2007). Zakhyst osobystykh nemainovykh prav, shcho zabezpechuiut pryrodne isnuvannia fizychnoi osoby (pravo na zhyttia, zdorovia, svobodu ta osobystu nedotorkannist): avtoref. dys... kand. yuryd. nauk: 12.00.03. Khark. nats. un-t vnutr. sprav. Kh. 20 p. [in Ukrainian].3. Rishennia Yevropeiskoho sudu z prav liudyny u spravi «Merkulova proty Ukrainy». URL: http://old.minjust.gov.ua/file/27323.docx. [in Ukrainian].4. Rishennia Yevropeiskoho sudu z prav liudyny u spravi u spravi «Horovenky ta Buhara proty Ukrainy». URL: http://old.minjust.gov.ua/file/27320.docx. [in Ukrainian].5. Rishennia Yevropeiskoho sudu z prav liudyny u spravi «Raikovska proty Polshchi». URL: http://hudoc.echr.coe.int.6. Rishennia Yevropeiskoho sudu z prav liudyny u spravi «Fedina proty Ukrainy» (2012). Ofitsiinyi visnyk Ukrainy. 75. P. 207. Art. 3064. [in Ukrainian].7. Postanova Lvivskoho apeliatsiinoho sudu vid 28.11.2018 r. po spravi № 442/5237/16Ts. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/ 78351617. [in Ukrainian].8. Pro status osib, yaki postrazhdaly pid chas provedennia myrnykh zibran, harantii yikh sotsialnoho zakhystu: Proekt Zakonu Ukrainy vid 23.01.2014 r.

№ 4017. URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/ pls/zweb2/webproc34?id=&pf3511=49568 &pf35401=289299. [in Ukrainian].9. Pro vidshkoduvannia materialnoi shkody, zavdanoi mainu poterpilykh osib pid chas provedennia myrnykh zibran vnaslidok protypravnykh posiahan: Proekt Zakonu Ukrainy vid 04.02.2014 r. № 4085. URL: ht tp ://w1.c1 . rada .g ov.ua/pls/zweb2/webproc34?id=&pf3511= 49688&pf35401= 290349. [in Ukrainian].10. Pro derzhavnu dopomohu postrazhdalym v raioni provedennia antyterorystychnoi operatsii: Proekt Zakonu Ukrainy vid 13.06.2014 r. № 4073a. URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/ webproc34?id=&pf3511=51329&pf35401= 304136. [in Ukrainian].11. Ruban O. O. (2917). Vidshkoduvannia shkody, zavdanoi zdoroviu abo zhyttiu fizychnoi osoby na vyrobnytstvi za tsyvilnym zakonodavstvom Ukrainy. avtoref. dys. ... kand. yuryd. nauk : 12.00.03. Nats. yuryd. un-t. im. Yaroslava Mudroho. Kharkiv. 20 p. [in Ukrainian].12. Savko V. V. (2007). Vidshkoduvannia moralnoi shkody v konteksti rozvytku deliktnykh zoboviazan v Ukraini. Naukovyi visnyk Dnipropetrovskoho derzhavnoho universytetu vnutrishnikh sprav. 2. P. 88–94. [in Ukrainian].13. Erdelevskyi A. M. (1997). Kompensatsyia moralnoho vreda v Rossii i za rubezhom. M. FORUM. INFRA-M. 240 p. [in Russian].

100

Постановка проблеми та її зв’я-зок з важливими науково-практич-ними завданнями: вивчення досвіду зарубіжних країн у сфері нормативного регулювання реалізації права на позов суб’єктами публічної адміністрації доз-воляє надати порівняльної оцінки нор-мативному регулюванню реалізації права на позов вітчизняними суб’єкта-ми публічної адміністрації, дає можли-вість врахувати, адаптувати та впрова-дити у національну нормативно-право-ву базу готові, перевірені на практиці юридичні механізми.

Аналіз останніх досліджень і публі-кацій, на які спирається автор: питан-ням дослідження зарубіжного адміністра-тивного права, в тому числі адміністра-тивного-процесуального права, діяльно-сті адміністративної юстиції присвячено увагу багатьох вчених адміністративістів. Проте, основна увага науковців зосере-джена на висвітленні даного питання в контексті захисту інтересів фізичних та юридичних осіб приватного права від дій/бездіяльності публічної адміністрації. Можливість звернення з адміністратив-ним позовом суб’єктів публічної адміні-

страції практично не знаходить відобра-ження у наукових дослідженням.

Увагу порушеним питання було присвячено у роботах Д. М. Чечота, В. Я. Кікотя, І. Б. Коліушко, Р. О. Куй-біди, В. П. Тимощука, І. В. Яковюка тощо.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми: хоча проблематиці реалізацій прав на адміні-стративний позов у зарубіжних країнах присвячено досить велику кількість на-укових досліджень, саме реалізація пра-ва на адміністративний позов суб’єкта-ми публічної адміністрації залишається малодослідженою та потребує подаль-шого вивчення та аналізу.

Формування цілей (постановка завдання): основним завданням даної статті є аналіз та виокремлення з масиву нормативно-правових актів зарубіжних країн положень, які унормовують про-цес звернення суб’єктів публічної адмі-ністрації з адміністративним позовом, визначення позитивних аспектів вказа-ного процесу та можливість їх імпле-ментації у національне законодавство.

Викладення основного матеріалу: Країни, які входять до Європейського

УДК 342.9

Рибак Микола СергійовичАспірант

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

ОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА НА ПОЗОВ СУБ’ЄКТАМИ ПУБЛІЧНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ

У КРАЇНАХ-ЧЛЕНАХ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ НА ПРИКЛАДАХ ФЕДЕРАТИВНОЇ РЕСПУБЛІКИ

НІМЕЧЧИНА ТА ЛИТОВСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ

Rybak M. S. Features of Right of Action by Public Administrations in the Member States of the European Union on the Examples of the Federal Republic of Germany and the Republic of Lithuania

Abstract. The article is devoted to the legal regulation peculiarities of the enforcement of the right to claim by public administrations of foreign countries, using the cases of Germany and Lithuania as examples. The analysis of the fundamental normative legal acts regulating the administrative claim handling procedure is offered.Key words: public administration, enforcement of the claim right, administrative law.

Рибак М. С. Особливості реалізації права на позов суб’єктами публічної адміністрації у країнах-членах Європейського Союзу на прикладах ФРН та Литовської Республіки

101

Союзу, з моменту набуття Україною не-залежності завжди були для неї взірцем розвитку, досконалості, демократії, тех-ніки законотворення тощо.

Визнання високих досягнень Євро-пейського союзу знайшло своє закрі-плення на нормативному рівні. Так від-повідно до Указу Президента України «Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу» [1]: «Ця Стратегія визначає основні напря-ми співробітництва України з Європей-ським Союзом (ЄС) — організацією, яка в процесі свого розвитку, досягла високого рівня політичної інтеграції, уніфікації права, економічного співро-бітництва, соціального забезпечення та культурного розвитку». І хоча наведе-ний Указ на сьогодні вже втратив чин-ність [2], подібні положення знайшли своє послідовне втілення в Указі Прези-дента України «Про Стратегію сталого розвитку «Україна — 2020», метою якої є впровадження в Україні європейських стандартів життя та вихід України на провідні позиції у світі [3] та Законі України «Про засади внутрішньої і зов-нішньої політики», відповідно до якого однією з основних засад політики у сфері розбудови державності є модер-нізація системи державної служби з ура-хуванням європейського досвіду на принципах професійності та політич-ної нейтральності [4].

З огляду на таке, досвід країн Євро-пейського Союзу є важливим та акту-альним для подальшого розвитку та реформування публічного адміністру-вання в Україні.

Автор вважає, що для цілей нашого дослідження актуальним буде досвід кра-їн Європейського Союзу, таких як Феде-ративна Республіка Німеччина (Німеч-чина), Литовська Республіка (Литва).

Федеративна Республіка Німеччина має адміністративно-судову модель адмі-ністративної юстиції, яка представлена системою спеціалізованих адміністратив-них судів, які входять до судової системи

країни. Система адміністративного-про-цесуального законодавства Німеччини складається з трьох блоків, які разом фор-мують нормативно-правову основу діяль-ності адміністративної юстиції, а саме:

1) Перший блок правових норм рег-ламентує адміністративну процедуру, ад-міністративне провадження (Закон про адміністративне провадження) [5];

2) Другий блок правових норм сто-сується регулювання судового адміні-стративного процесу (Закон про адміні-стративні суди) [6];

3) Третій блок регламентує порядок виконання адміністративних рішень (Закон про виконання адміністратив-них рішень) [7].

Зазначені нормативні акти є ос-новними для створення уявлення про систему адміністративної юстиції Ні-меччини та містять основні, базові по-ложення, якими керуються суб’єкти ад-міністративної процедури, в тому числі суб’єкти публічної адміністрації.

Серед наведених нормативних актів науковий інтерес в межах даного дослі-дження має, в першу чергу, Закон про адміністративні суди [6], оскільки саме він врегульовує процедуру звернення до адміністративного суду, а отже і по-рядок реалізації свого права на позов суб’єктів публічної адміністрації.

Німецьке адміністративне право не визначає для адміністративних судів конкретно-визначеного каталогу підві-домчих їх спірних питань, а обґрунто-вує їх загальну компетенцію шляхом загального застереження («всі публіч-но-правові спори») [8, c. 176].

Відповідно до параграфу 2 Закону про адміністративні суди, у сфері адмі-ністративної юрисдикції у землях діють адміністративні суди, вищі адміністра-тивні суди, у Федерації — Федеральний адміністративний суд з місцем знахо-дження у Лейпцигу.

Відповідно до актуальної інформації, що розміщена на офіційному Інтер-нет-ресурсі Федерального адміністратив-


102

ного суду, система адміністративних судів Німеччини є трьохрівневою, а саме:

1) На першому найнижчому рівні ді-ють адміністративні суди, які володіють юрисдикцією у своєму окрузі (землі);

2) На другому рівні діють Вищі ад-міністративні суди (у землях Ба-ден-Вюртемберг, Баварія та Гессен вони називаються адміністративними судами. У Федеральних землях Берлін та Бранденбург діє один спільний Ви-щий адміністративний суд). Дані суди переглядають рішення нижчих інстан-цій в апеляційному порядку та у визна-чених законом випадках діють як суд першої інстанції;

3) На третьому рівні діє найвища су-дова інстанція адміністративної юрис-дикції — Федеральний адміністратив-ний суд [9].

Особливістю адміністративного процесуального законодавства Німеч-чини є те, що процесуальний закон прямо передбачає окрему категорію спорів, які виникають між адміністра-тивними органами. На цей вид спорів звертає увагу Вільфрід Бергманн, який зазначає, що при виникненні спорів між юридичними особами публічного права, має місце спеціальний позов — позов про зміну правовідносин, спря-мований на відміну та (або) встановлен-ня нікчемності рішення адміністратив-ного органу чи корпорації. Дане прави-ло застосовується також у випадку, коли адміністративний орган вважає, що вчинені іншим органом заходи або за-явлені ним вимоги порушують його права [10, с. XXX].

Для суб’єктів публічної адміністрації процесуальне законодавство Німеччини передбачає також можливість подання до Вищого адміністративного суду кло-потання про перевірку норм права. Так відповідно до параграфу 47 Закону про адміністративні суди, Вищий адміністра-тивний суд в рамках своєї компетенції виносить постанови по клопотанням у відношенні дійсності: 1) Статутів, вида-

них у відповідності до Будівельного ко-дексу, а також постанов, прийнятих на його підставі; 2) інших інструкцій, що підпадають під дію законів земель, якщо це передбачено законодавством відпо-відної землі. При цьому клопотання може бути заявлено будь-якою фізич-ною або юридичною особою права якої порушені або можуть бути порушені найближчим часом шляхом видання чи застосування інструкції, а також будь-яким адміністративним органом протя-гом одного року з моменту опублікуван-ня вказаної інструкції [6].

Слід звернути увагу на те, що повно-важення суб’єкта публічної адміністра-ції на подання звернення до суду з ме-тою перевірки норм права не обумов-лені порушенням чи потенційним по-рушенням їх прав, а лише обмежено строком для такого звернення. На нашу думку, така конструкція правової норми надає суб’єкту публічної адміністрації широкі повноваження для реалізації свого права на звернення до адміністра-тивного суду з метою захисту публіч-них інтересів та/або інтересів суспіль-ства в цілому.

Також специфічним правовим ін-ститутом, притаманним німецькому ад-міністративному судочинству, є існу-вання інституту представника інтересів Федерації у Федеральному адміністра-тивному суді та представника публіч-них інтересів у судах нижчих інстанцій. Так відповідно до параграфу 35 Закону про адміністративні суди, Федеральний уряд призначає представника інтересів Федерації у федеральному адміністра-тивному суді, інституційно включивши його до складу Міністерства внутрішніх справ. Представник інтересів Федерації може брати участь у будь-якому про-вадженні, що здійснюється Федераль-ним адміністративним судом, крім про-ваджень у сенаті по справам військовос-лужбовців. Федеральний адміністратив-ний суд надає можливість представнику Федерації висловити свою думку [6].


103

Аналогічно діє представник публічних інтересів у Вищих адміністративних су-дах та адміністративних судах.

Таким чином, вважаємо, здійсню-ється забезпечення дотримання (враху-вання) публічних інтересів та/або інте-ресів суспільства в цілому під час роз-гляду будь-яких адміністративних справ, незалежно від суб’єкта звернення до суду, що дозволяє публічній адміністра-ції володіти актуальною інформацією та оперативно вживати відповідних за-ходів. Цікавим аспектом даного інститу-ту є те, що особа-представник Федера-ції у Федеральному адміністративному суді, штатні працівники вищого рангу його апарату та представник публічних інтересів у Вищих адміністративних су-дах та адміністративних судах повинен мати кваліфікацію судді та відповідати вимогам, що вказані у додатку 1 до па-раграфу 110 Закону про судову систему Німеччини [6]. Наведене свідчить про важливість та значення, якого надає да-ним представникам публічної адміні-страції німецька держава під час здійс-нення адміністративного судочинства.

Слід зазначити, що німецькі судді по адміністративним справам мають за-стосовувати не лише національне пра-во, але й міжнародне, і європейське, оскільки для європейського співтовари-ства у багатьох сферах видаються уні-фіковані юридичні правила, які мають враховуватись національними судами. Європейське право має перевагу над на-ціональним правом. Якщо виникає сум-нів у інтерпретації європейського пра-ва, національний суд направляє питан-ня для роз’яснення до Європейської су-дової палати у Люксембурзі. Її тлума-чення у такому випадку є обов’язковим для судів усіх держав-членів співтовари-ства [8, c. 177].

Наступною країною, яка становить інтерес для нашого дослідження є Ли-товська Республіка, яка здобула неза-лежність практично в один час з Украї-ною, проте в силу різноманітних обста-

вин вже з 2004 року є членом Європей-ського Союзу, тому досвід даної країни є цікавим та актуальним для вивчення. Правову основу діяльності адміністра-тивної юстиції у Литовській Республіці складає Конституція, яка у статті 111 ви-значає, що спеціалізовані суди можуть бути створені для розгляду адміністра-тивних, трудових, сімейних й інших ка-тегорій справ у відповідності до зако-ну [11]. Законом, яким було створено систему адміністративних судів є Закон Литовської Республіки «Про створен-ня адміністративних судів» від 14 січ-ня 1999 року, у статті першій якого ви-значено, що спеціальні адміністративні суди створюються для розгляду скарг (запитів) щодо адміністративних актів, дій або бездіяльності (невиконання обов’язків) з боку державних органів і внутрішньої адміністрації. При цьому створено п’ять окружних адміністра-тивних судів, Вищий адміністративний суд (Вільнюс) та відділ адміністратив-них справ Апеляційного суду Лит-ви [12]. В подальшому до закону внесе-но зміни та станом на сьогодні система адміністративних судів Литви склада-ється з одного окружного суду, регіо-нального окружного суду та Вищого адміністративного суду [13].

Таким чином, система адміністра-тивних судів у Литві є дворівневою: ок-ружні адміністративні суди, як суди пер-шої інстанції, та Вищий адміністратив-ний суд.

Процесуальні аспекти діяльності ад-міністративної юстиції, в тому числі ті, що стосуються звернення до адміні-стративного суду, врегульовано у Зако-ні Литовської Республіки «Про прова-дження в адміністративних справах», який було прийнято 14 січня 1999 ро-ку [14]. В подальшому зазначений за-кон прийнято в новій редакції [15].

Наведений закон містить положен-ня, з яких вбачається, що суб’єкти пу-блічної адміністрації наділені компе-тенцією звертатись до адміністративно-


104

го суду з позовом про захист публічних інтересів та інтересів суспільства в цілому.

Так надаючи визначення адміні-стративному спору, литовський законо-давець вказує, що адміністративними спорами є конфлікт між особою і суб’єктом публічного управління або конфлікт між суб’єктами публічного управління, які не підпорядковані один одному [15]. Стаття п’ята закону містить положення, відповідно до яких адміні-стративні суди розглядають справи, в тому числі ті, у яких може бути реалізо-ване право суб’єкта публічної адміні-страції на позов, зокрема:

1) у випадках передбачених законом за заявою прокурора, органів публічного управління, організацій чи фізичних осіб про захист суспільних інтересів або прав держави, муніципалітету і осіб, а також ін-тересів, що охороняються законом;

2) за запитом муніципальних уста-нов, установ та служб по захисту муні-ципальних прав у сфері державного управління;

3) у випадках, передбачених зако-ном у відповідності до запитів органів державного управління про врегулю-вання адміністративного спору.

Категорії ж справ, які відносяться до юрисдикції адміністративних судів, в тому числі за зверненнями суб’єктів пу-блічної адміністрації, наведено у стат-ті 17 Закону. До таких категорій відне-сено наступні справи:

1) що стосуються податків, інших обов’язкових платежів, сплати мита, сплати, стягнення, застосування фінан-сових санкцій, податкові спори;

2) офіційні спори, коли одна зі сто-рін у спорі є державним службовцем або посадовою особою;

3) спори між непідвідомчими суб’єкта-ми публічного управління відносно ком-петенції чи порушення законів, за виклю-ченням цивільних спорів, що віднесені до компетенції судів загальної юрисдикції;

4) щодо законності рішень і дій (бездіяльності) державних органів, дер-

жавних чи муніципальних підприємств і об’єднань з повноваженнями держав-ного управління, а також затримок у діях даних суб’єктів;

5) щодо законності актів загального застосування, що прийняті асоціаціями, політичними партіями, політичними організаціями чи асоціаціями;

6) за зверненнями муніципальних рад щодо висновку про порушення присяги членом муніципальної ради, члена муніципальної ради — мера, який був підданий процедурі позбав-лення повноважень та/або не вико-нав своїх обов’язків, передбачених законом [15].

Стаття 23 Закону прямо передбачає, що фізичні особи, а також органи пу-блічного управління, в том числі дер-жавні службовці і посадові особи, ма-ють право скаржитись на юридичні акти, дії та бездіяльність, що мають міс-це з боку суб’єкта публічного управлін-ня, а також звертатись за захистом інте-ресів захищених законом.

Таким чином, слід прийти до вис-новку, що адміністративне законодав-ство Литовської Республіки має най-більш конкретно виражені положення, що стосуються реалізації права на по-зов суб’єктами публічної адміністрації. При цьому досить чітко визначено ка-тегорії справ, у яких таке право може бути реалізовано.

Проаналізований досвід зарубіж-них країн є цікавим та актуальним для України дозволяє зробити певні ви-сновки для реалізації у законотвор-чій практиці. На нашу думку, для по-дальшого впровадження у національне законодавство можуть бути використа-ні надбання Литви щодо чіткого закрі-плення за публічною адміністрацією права на позов та конкретизації катего-рії спорів у яких можливе звернення зазначених суб’єктів. Інтерес для наці-онального законодавця також має ста-новити можливість звернення до адмі-ністративного суду з клопотанням про


105

1. Указ Президента України від 11.06.1998 р. № 615/98 «Про затвердження Стратегії інте-грації України до Європейського Союзу» // Офіційний вісник України. — 1998. — № 24. — Ст. 870.2. Указ Президента України від 07.07.2015 р. № 398/2015 «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Президента України» // Офіційний вісник України. — 2015. — № 55. — Ст. 1789.3. Указ Президента України від 12 січня 2015 року № 5/2015 «Про Стратегію стало-го розвитку «Україна — 2020» // Офіцій-ний вісник України. — 2015. — № 4. — Ст. 67.4. Закон України від 01.07.2010 року № 2411-VI «Про засади внутрішньої і зов-нішньої політики» // Офіційний вісник України. — 2010. — № 55. — Стор. 17. — Ст. 1840, код акта 52052/2010.5. Verwaltungsverfahrensgesetz (VwVfG). 25.05.1976 [Electronic source]. — Access mode: http://www.gesetze-im-internet.de/vwvfg/BJNR012530976.html.6. Verwaltungsgerichtsordnung (VwGO). 21.01.1960. Neugefasst durch Bek. v. 19.3.1991 [Electronic source]. — Access mode: http://w w w. g e s e t z e - i m - i n t e r n e t . d e / v w g o /BJNR000170960.html.7. Verwaltungs-Vollstreckungsgesetz (VwVG). 27.04.1953 [Electronic source]. — Access mode: http://www.gesetze-im-internet.de/vwvg/BJNR001570953.html.8. Ежегодник публичного права — 2014: «Административное право: сравнитель-но-правовые подходы». — М.: Инфотропик Медиа, 2014. — 480 с.9. Aufbau der Verwaltungsgerichtsbarkeit [Electronic source]. — Access mode: https://

w w w. b v e r w g . d e / r e c h t s p r e c h u n g /verwaltungsgerichtsbarkeit/aufbau-der-verwaltungsgerichtsbarkeit.10. Административно-процессуальное пра-во Германии = Verwaltungsrechtsschutz in Deutschland: Закон об административном производстве; Закон об административных судах; Закон об административных расхо-дах; Закон о доставке административных решений; Закон об исполнении админи-стративных решений: пер. с нем. / [В. Берг-манн, введ., сост.]. — 2-е изд., перераб. — М.: Инфотропик Медиа, 2013. — 288 с.11. Lietuvos Respublikos Konstitucija įsigali-ojo. 25.10.1992 [Electronic source]. — Access mode: http://www3.lrs.lt/home/Konstitucija/Konstitucija.htm.12. Lietuvos Respublikos administracinių teismų įsteigimo įstatymas. № VIII-1030. 14.01.1999 [Electronic source]. — Access mode: https://www.e-tar.lt/portal/ru/legalAct/TAR.FAFBBF47946B.13. Lietuvos Respublikos administracinių teismų įsteigimo įstatymo Nr. VIII-1030 2 straipsnio pakeitimo ir 3 straipsnio pri pa-žinimo netekusiu galios įstatymas. № XII-2478.23.06.2016 [Electronic source]. — Access mode: https://www.e-tar.lt/portal/ru/legalAct/ 3835e3b03eb411e6a8ae9e1795984391.14. Lietuvos Respublikos administracinių bylų teisenos įstatymas. № VIII-1029. 14.01.1999 [Electronic source]. — Access mode: https://w w w. e - t a r . l t / p o r t a l / r u / l e g a l A c t /TAR.67B5099C5848.15. Lietuvos Respublikos administracinių bylų tei se-nos įstatymo Nr. VIII-1029 pakeitimo įstatymas. № XII-2399. 02.06.2016 [Electronic source]. — Access mode: https://www.e-tar.lt/portal/ru/legalAct/bd7df33032e011e69cf5d89a5fdd27cc.


перевірку норм права, при цьому слід зазначити, що дана процедура має від-різнятись від процедури перевірки норма права Конституційним Судом

України, зокрема рівнем нормативно-го акту, строками розгляду, судом до компетенції якого віднесено дані пов-новаження.

REFERENCES:1. Ukaz Prezydenta Ukrainy vid 11.06.1998 r. № 615/98 «Pro zatverdzhennia Stratehii intehratsii Ukrainy do Yevropeiskoho Soiuzu» (1998). Ofi-tsiinyi visnyk Ukrainy. 24. Art. 870. [in Ukrainian].2. Ukaz Prezydenta Ukrainy vid 07.07.2015 r. № 398/2015 «Pro vyznannia takymy, shcho vtratyly chynnist, deiakykh aktiv Prezydenta Ukrainy» (2015). Ofitsiinyi visnyk Ukrainy. 55. Art. 1789. [in Ukrainian].

3. Ukaz Prezydenta Ukrainy vid 12 sichnia 2015 roku № 5/2015 «Pro Stratehiiu staloho rozvytku «Ukraina — 2020» (2015). Ofitsiinyi visnyk Ukrainy. 4. Art. 67. [in Ukrainian].4. Zakon Ukrainy vid 01.07.2010 roku № 2411VI «Pro zasady vnutrishnoi i zovnishnoi polityky» (2010). Ofitsiinyi visnyk Ukrainy vid 30.07.2010. 55. P. 17. Art. 1840, kod akta 52052/2010. [in Ukrainian].5. Verwaltungsverfahrensgesetz (VwVfG).


106

25.05.1976. URL: http://www.gesetze-im-internet.de/vwvfg/BJNR012530976.html. [in German].6. Verwaltungsgerichtsordnung (VwGO). 21.01.1960. Neugefasst durch Bek. v. 19.3.1991. URL: http://www.gesetze-im-internet.de/vwgo/BJNR000170960.html. [in German].7. Verwaltungs-Vollstreckungsgesetz (VwVG). 27.04.1953. URL: http://www.gesetze-im-internet.de/vwvg/BJNR001570953.html. [in German].8. Ezhehodnyk publychnoho prava — 2014: «Administratyvnoe pravo: sravnitelnopravovye podkho dy» (2014). M. Infotropik Media. 480 p. [in Russian].9. Aufbau der Verwaltungsgerichtsbarkeit. URL: https://www.bverwg.de/rechtsprechung/ verwaltungsgerichtsbarkeit/aufbau-der-verwaltungsgerichtsbarkeit. [in German].10. Administrativnoprocessualnoe pravo Germanii. Verwaltungsrechtsschutz in Deutschland: Zakon ob administrativnom proizvodstve; Zakon ob administrativnyh sudah; Zakon ob administrativnyh rashodah; Zakon o dostavke administrativnyh reshenij; Zakon obispolnenii administrativnyh reshenij (2013). 2-e izd., pererab. M. Infotropik Media. 288 р. [in Russian].

11. Lietuvos Respublikos Konstitucija įsiga-liojo. 25.10.1992. URL: http://www3.lrs.lt/home/Konst i tuc i j a/Konst i tuc i j a .h tm. [in Lithuanian].12. Lietuvos Respublikos administracinių teis-mų įsteigimo įstatymas. № VIII-1030. 14.01.1999. URL: https://www.e-tar.lt/portal/ru/legalAct/TAR.FAFBBF47946B. [in Russian].13. Lietuvos Respublikos administracinių teis-mų įsteigimo įstatymo Nr. VIII-1030 2 stra-ipsnio pakeitimo ir 3 straipsnio pripažinimo ne tekusiu galios įstatymas. № XII-2478.23.06.2016. URL: https://www.e-tar.lt/portal/ru/legalAct/3835e3b03eb411e6a8ae9e1795984391. [in Russian].14. Lietuvos Respublikos administracinių bylų teisenos įstatymas. № VIII-1029. 14.01.1999. URL: https://www.e-tar.lt/portal/ru/legalAct/ TAR.67B5099C5848. [in Russian].15. Lietuvos Respublikos administracinių bylų teisenos įstatymo Nr. VIII-1029 pakeitimo įstatymas. № XII-2399. 02.06.2016. URL: https://www.e-tar.lt/portal/ru/legalAct/ bd7df33032e011e69cf5d89a5fdd27cc. [in Russian].

107

Постановка проблеми. Сучасний світ орієнтується на людину та ставить особливі вимоги до неї. Надаючи ши-рокий вибір прав, поряд з тим, науку, і в тому числі філософію права все більше цікавить питання, який мають вплив на її вибір соціальне середовище, проце-си, що відбуваються довкола неї, як ці процеси у суспільно-правовому житті відображаються у свідомості людини. Це коло екзистенційних проблем включає також і сприйняття людиною свого місця у правовому суспільстві. Тому, дослідження людини, її внутріш-нього світу, уявлень про право та її міс-це в ньому, має вирішальне значення щодо окреслення в подальшому право-вої лінії своєї поведінки, прийняття правового рішення, відстоювання пра-вової позиції. Все це пов’язане з понят-тям «ідентичність», яке є важливим для філософії права, однак малодослідже-ним та потребує розкриття його змісту і на його основі виведення нових, проте зрозумілих понять для філософії права, таких як: соціальна ідентичність та са-моідентичність.

Стан дослідження. Станом на сьо-годні у філософії права не досліджува-лась ідентичність через її особистісний та соціальний аспекти. Однак, окремі вчені вивчали структуру ідентичності, зокрема: І. В. Антонова, М. О. Голови-на, А. В. Хамнєва, М. В. Заковоротная, Н. Л. Іванова, Н. В. Ісаєва, Т. В. Кана-ваєва, О. В. Лук’янов, Г. Б. Мазилова, О. В. Парута та ін.

Метою статті є дослідження іден-тичності через розкриття її двох ос-новних видів: індивідуальної та соці-альної.

Виклад основного матеріалу до-слідження. Основним критерієм кла-сифікації ідентичності є міра виражено-сті особистих і соціальних аспектів Я. Тому, у сучасній літературі виділяють два основних види ідентичностей, які точніше можна назвати двома гранями ідентичності: особистісна (персональ-на) і соціальна ідентичності. Соціаль-ний аспект ідентичності є продуктом інтеріоризації соціальних позицій інди-віда, а особистісний — являє собою ре-зультат свідомого вибору індивіда з без-

УДК 340.12: 340.115.5

Гудим Любомир ЯрославовичЗдобувач Львівського університету бізнесу та права

ПРАВОВА ІДЕНТИЧНІСТЬ ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ ПОГЛЯДУ ФІЛОСОФІЇ ПРАВА

Gudim L. Y. Legal Identity Through the Prism of the Philosophy of Law

Abstract. This Article draws on individual and social aspects to investigate the identity. It is concluded that individual legal identity or self-identity relates to one’s self-identification as a subject of law defining the expression of sense of self-respect, self-worth and legal dignity. It is identified that self-identity is secondary in relation to social identity, since its very basis involves applying established notions in the process of social categorization. The legal self-identity is formed by means of mastering social roles and categories of legal identity, i.e. the formation of value orientations, motives, emotions, legal consciousness, and further development of those may create a reverse effect on legal identity. In most cases, legal self-identity is stipulated by an affiliation to a certain legal group and vice versa — the affiliation is dictated by self-identity. The most optimal way is matching legal self-identity with legal identity and their mutual development in cohesion.Key words: identity, dignity, selfidentity, social identity, legal identity.


108

лічі альтернатив розвитку [1, с. 65]. Якщо особистісна ідентичність — це самовизначення в поняттях фізичних, інтелектуальних, моральних, правових рис індивіда, то соціальна ідентич-ність — самовизначення в поняттях від-несення себе до певної соціальної гру-пи [2, с. 181]. Зазвичай, коли мова йде про самоідентичність, то це має відно-шення до тих якостей і характеристик, які ми бачимо в собі і які індивідуальні. Якщо хтось відповідає на питання, «Хто ви?» — твердженнями типу: «Я за-конослухняний», Я «правопорушник», то зазвичай ці відповіді відносять до їх самоідентичності. Однак, в кожному з цих тверджень можна виявити соціаль-ний підтекст, співвіднесення себе з певними груповими канонами і крите-ріями [3, с. 108–109, 110].

Індивідуальна ідентичність розумі-ється як спосіб суб›єктивної організації подій, як внутрішня динамічна структу-ра, інтегруюча окремі сторони особи-стості, пов›язані з усвідомленням і пере-живанням себе як представника певно-го стану, групи, як єдиного цілого без втрати своєрідності [4, с. 233]. Особиста ідентичність або самоідентичність (Self-identity) — це єдність і спадкоємність життєдіяльності, цілей, мотивів і змістов-них установок особистості, яка усвідом-лює себе суб›єктом діяльності [5, с. 25]. Самоідентичність, в загальному розу-мінні, означає суб›єктивне переживання людиною своєї індивідуальності. Тому, досліджуючи людину через категорії «загальне — особливе — одиничне» вона постає як єдність трьох рівнів: а) людство в цілому і загальнолюдське в кожному конкретному представнику роду; б) певна спільність людей (расова, національна, класова, професійна, кон-фесійна, вікова, статева і т. д.) і прояви цієї спільності в конкретних людях; в) окрема людина в конкретній єдності свого реального існування. Як ствер-джується у літературі, мабуть, ця трирів-нева структура являє собою, одну з най-

важливіших універсалій буття і самосві-домості людини [6, с. 33–34].

Головна функція самоідентичності полягає в реалізації почуття гідності, са-моцінності, безперервності в часі, ціле-спрямованості, що є надійною осно-вою для життєвого вибору. Здорова са-моідентичність включає в себе набір думок, які асоціюються зі схвалення, почуттям провини і гідністю [3, с. 97]. Право визнає гідність людини, її права і свободи як «гуманітарну універсалію, ціннісний орієнтир загальнолюдської ідентифікації» [7, с. 381]. Розуміючи під гідністю повагу високих моральних якостей в самому собі [8, с. 74], механізм самовизначення особи ми вбачаємо в наступному. Спершу індивід співвідно-сить себе з певними соціально-право-вими нормами та цінностями, відно-сить морально-правові ознаки до харак-теристики себе як суб’єкта правової ді-яльності, а вже згодом усвідомлює своє правове і суспільне положення, свою моральну репутацію, чутливість до сус-пільної думки, до суспільної оцінки своєї діяльності і своєї гідності, праг-нення завоювати і підтримати хорошу репутацію і уникнути суспільного осуду. Все це передбачає включення вольових моментів, що пояснює явище самовихо-вання, саморегулювання [9, с. 15]. Тому, «ідея гідності особи в цій сфері висту-пає стержневим елементом, орієнтую-чи особу на правильний вибір лінії по-ведінки, на самостійність і вільне визна-чення власних вчинків, свого місця в суспільстві і державі» [7, с. 78].

Отже, в цілому правова самоіденти-фікація тісно пов’язана із самовизна-ченням особистості. У зв’язку з цим сту-пінь сформованості почуття власної гідності — це своєрідний показник успішності правової самоідентифікації. Тому, виявлення резервів вдосконален-ня правової самоідентифікації є переду-мовою успіху особистісного розвитку. Людина, якій властиві позитивні мо-рально-правові якості, стає цінністю як

Гудим Л. Я. Правова ідентичність через призму погляду філософії права

109

в очах інших людей так і в своїх влас-них. Відповідно до цієї оцінки ґрунту-ється гідність людини. Гідність людини піднімається або зменшується залежно від того, наскільки соціальні та правові цінності стали для неї правилами, увійш-ли в її внутрішній світ. Внаслідок пози-тивної правової самоідентифікації, яка полягає в усвідомленому ставленні до себе як до суб›єкта правової діяльності, що здатний діяти в межах права виникає почуття самоповаги, правова значимість, внутрішня впевненість людини у влас-ній цінності, а отже, почуття гідності успішно розвивається і функціонує.

Тому, особиста правова ідентич-ність або самоідентичність — це само-визначення себе як суб›єкта правової діяльності, що полягає в реалізації по-чуття самоповаги, самоцінності, право-вої гідності.

Самоідентичність — це набір харак-теристик, які роблять людину подіб-ною самій собі і відмінною від інших. Вона пов›язана з усвідомленням люди-ною своєї власної неповторності, зна-чимості свого життєвого досвіду, і соці-ального рівня. Натомість, соціальна ідентичність є тою якісною особистіс-ною характеристикою, яка відображає внутрішню солідарність людини з соці-альними, груповими ідеалами і стандар-тами та трактується через групове член-ство, приналежність до групи, включено-сті в якусь соціальну категорію [10, с. 34].

Теоретики схиляються до думки, що ідентичність соціальна за похо-дженням, тобто формується в результа-ті взаємодії з людьми і засвоєння кож-ним виробленого в процесі соціальної комунікації мови. Зміни у ідентичності залежні від соціальних змін [11, с. 91].

Американський вчений П. Бергер вважає, що ідентичність знаходиться в діалектичному взаємозв›язку з суспіль-ством: «Ідентичність формується соці-альними процесами. Одного разу ви-кристалізувалася, вона підтримується, видозмінюється або навіть переформу-

ється соціальними відносинами. Соці-альні процеси, пов›язані з формуван-ням і підтриманням ідентичності, де-термінуються соціальною структурою. І навпаки, ідентичності, створені завдя-ки взаємодії організму, індивідуальної свідомості і соціальної структури, реагу-ють на дану соціальну структуру, під-тримуючи, модифікуючи або навіть її переформовують» [12, с. 84].

М. О. Головіна також підкреслює суспільне походження ідентичності, вважаючи самоідентичність вторин-ною по відношенню до соціальної, оскільки категорії соціальної іден-тичності та соціальних ролей забезпе-чують: а) формування змістовної струк-тури особистісної ідентичності (набору характеристик, що використовуються для самоопису); б) оцінку елементів змістової структури (моральні і соціаль-ні норми, що задаються референтною групою) [1, с. 51].

Питання щодо співвідношення між собою правової самоідентичності та ідентичності є дуже складним, оскільки, з одного боку, це два різних види іден-тичності як такої, з іншого, самоіден-тичність супроводжує уявлення люди-ни про правову приналежність і в цьо-му сенсі є необхідним елементом пра-вової ідентичності [3, с. 108–109, 110]. Формування особистісної ідентичності відбувається через засвоєння суспіль-них ролей та категорій соціальної іден-тичності, тобто цінностей, мотивів, емоцій, персональних конструктів, роз-виток яких тягне зворотний вплив на соціальну ідентичність в подальшому. Підсумком цього процесу стає ідентич-ність, яка проявляється через думку, дію і афект в контексті особистісних і соці-альних відносин [13, с. 96]. Людина, в залежності від ситуації буде діяти як особистість, актуалізуючи особистісну ідентичність або як член соціальної гру-пи, актуалізуючи соціальну ідентич-ність. Поведінка людини як члена соці-альної групи пов’язана з прагненням


110

підвищити свою самооцінку через вхо-дження в соціальну групу, яка оціню-ється більш позитивно порівняно з аут-групами [14, с. 393]. Отже, слід погоди-тись, що правова самоідентичність є продуктом правової ідентичності, але, будучи сформованою, починає актив-но впливати на останню [1, с. 51].

На підставі соціальної ідентичності людина будує свою індивідуальність, а на більш пізніх етапах розвитку визна-чає свою соціальну ідентичність на під-ставі власних характеристик. Таким чи-ном, індивідуальна і соціальна іден-тичності є різні рівні самокатегоризації. Вони є соціально зумовленими і розви-ваються як взаємопереходи. У більшо-сті випадків індивідуальність обумовле-на приналежністю до певної соціальної групи, і навпаки, приналежність обумов-лена індивідуальністю. Найбільш ком-фортно людина відчуває себе, коли са-мореалізується в особистісному і соці-альному плані. Оптимально — поєднан-ня властивостей групової та соціальної самокатегоризації, де вони розвивають-ся у взаємозв›язку [11, с. 120, 122].

Як зазначає Ю. Хабермас, особиста та соціальна ідентичності — це дві пе-ресічні осі координат, де вертикаль-на — це особиста ідентичність, а гори-зонтальна — соціальна. Особиста іден-тичність проявляється через прагнення людини до своєї індивідуальності, непов-торності, а соціальна — прагнення відпо-відати очікуванням партнера [15, с. 82]. Отже, соціальна та особистісна іден-тичності є полюси однієї дихотомічної осі. Рух ідентифікаційних процесів здійснюється від одного полюса до ін-шого. У разі акцентуванні на проблемі самовираження, вибору, переходять на полюс особистісної ідентичності; коли вивчається місце людини серед інших, цінність і емоційна значущість групової участі, полюс змінюється на протилеж-ний. При цьому необхідно дотримува-тися балансу між соціальною та індиві-дуальною ідентичністю, оскільки пе-

реважання, скажімо, індивідуального є причиною до гіперперсоналізації і де-соціалізації, коли поведінка людини у суспільстві визначається в основному особистісними та індивідуальними ха-рактеристиками. Це призводить до пе-реваження особистісної ідентичності над соціальною: люди все більше орі-єнтуються на вироблену у відповідній соціальному середовищі, однак, власну систему цінностей і переконань і відхо-дять від зовнішніх соціальних уявлень (в тому числі загальноприйнятих мо-ральних цінностей) [16, с. 41–42, 84]. І навпаки, втрата індивідуальної іден-тичності часто свідчить про кризу су-спільних систем та тягне за собою цін-нісну деструкцію, неузгодженість або втрату цінностей (аномію). Спроби кон-струювання штучної ідентичності ста-новлять загрозу безпеці суспільства і су-проводжуються, часом, різного роду конфліктами [6, с. 4].

Втім, значення має не тільки вста-новлення балансу між індивідуальною і соціальною ідентичністю, але і підтри-мування його. Такий баланс має досяга-тися водночас з двох сторін. З одного боку, людина прагне до вираження сво-єї неповторності, а з іншого має прагну-ти до взаємодії, що означає відповідати нормативним очікуванням партнера. В теорії права нормативні очікування представлені формальним (абстрак-тним) правовим статусом (правовим становищем), пропонованим існуючим правопорядком і таким, що підлягає суб’єктним ціннісно-смисловому осво-єнню [17, с. 138].

Висновки. Cамоідентичність є вторинною щодо соціальної іден-тичності, оскільки формується на ос-нові використання в процесі соціаль-ної категоризації вироблених понять. Через засвоєння суспільних ролей та категорій правової ідентичності відбу-вається формування правової самоі-дентичності, тобто ціннісної орієнта-ції, мотивів, емоцій, правової свідомо-

Гудим Л. Я. Правова ідентичність через призму погляду філософії права

111

1. Головина М. О. Рефлексивно-ценност-ная детерминация идентичности личности : дисс. ... канд. психол. наук : 19.00.01. — Но-восибирск, 2005. — 164 с. 2. Андреева Г. М. Психология социального познания : Учеб. пособие для студентов высших учебных заведений. — Издание второе, перераб. и доп. — М.: Аспект Пресс, 2000. — 288 с. 3. Иванова Н. Л. Психологическая структу-ра социальной идентичности : дисс. ... д-ра психол. наук : 19.00.05. — Ярославль, 2003. — 408 с.4. Заковоротная М. В. Идентичность чело-века: Социально-философские аспекты : дисс. ... докт. философ. наук : 09.00.11. — Ростов-на-Дону, 1999. — 370 с. 5. Лукьянов О. В. Самоидентичность как ус-ловие устойчивости человека в меняющем-ся мире : дисс. ... докт. психол. наук : 19.00.01. — Томск, 2009. — 289 с.6. Бадмаев В. Н. Феномен национальной идентичности (Социально-философский анализ) : дисс. ... д-ра филос. наук : 09.00.11. — Волгоград, 2005. — 292 с. 7. Грищук О. В. Людська гідність у праві: філософські проблеми. — Львів: Львів-ський державний університет внутрішніх справ, 2007. — 464 с.8. Уголовное право России. Особенная часть: Учебник / Отв. ред. д.ю.н. проф. Здра-вомыcлов В. Б. — М.: Юристъ, 1996. — 560 с.9. Придворов Н. А. Достоинство личности и социалистическое право. — М.: Юриди-ческая литература, 1977. — 136 с.

10. Исаева Н. В. Правовая идентичность (те-оретико-правовое исследование) : дисс. ... докт. юрид. наук: 12.00.01. — М., 2014. — 454 с. 11. Канаева Т. В. Структура и функциони-рование социальной идентичности как ре-зультат взаимодействия субъектов : дисс. ... канд. философ. наук : 09.00.11. — Кемеро-во, 2008. — 184 с. 12. Бергер П., Лукман Т. Социальное кон-струирование реальности. Трактат по со-циологии знания. — М.: Медиум, 1995. — 323 с. 13. Хамнаева А. Ю. Идентичность как со-циально-философская проблема : дисс. ... канд. философ. наук : 09.00.11. — Улан-Удэ, 2007. — 208 с.14. Терещенко К. В. Національна ідентич-ність як складова системи соціальної іден-тичності особистості // Вісник післяди-пломної освіти. — 2010. — Вип. 1(2). — С. 392–399. 15. Психология Я-концепции: методология, теория, структура. Хрестоматия / Сост. А. В. Иващенко, В. С. Агапов, И. В. Барыш-никова. — М.: МГСА, 2002. — Ч. 1. — 340 с.16. Мазилова Г. Б. Динамика социальной идентичности личности в современном об-ществе: дисс. ... канд. психол. наук : 19.00.05. — Ярославль, 2006. — 203 с. 17. Антонова Н. В. Проблема личностной идентичности в интерпретации современ-ного психоанализа, интеракционизма и ког-нитивной психологии // Вопросы психо-логии. — 1996. — № 1. — С. 131–143.

сті, розвиток яких в подальшому тягне зворотний вплив на правову ідентич-ність. У більшості випадків правова са-моідентичність обумовлена приналеж-ністю до певної правової групи і на-

впаки, приналежність обумовлена са-моідентичністю. Найбільш оптималь-но, коли правова самоідентичність і правова ідентичність співпадають і розвиваються у взаємозв’язку.


REFERENCES:1. Golovina M. O. (2005). Refleksivnotsennostnaya determinatsuya identichnosti lichnosti [Reflexive-value determination of identity]. Novosibirsk. 164 p. [in Russian].2. Andreeva G. M. (2000). Psikhologiya sotsial’nogo poznaniya [Psychology of social cognition]. Moscow: The Aspect of Press. 288 p. [in Russian].3. Ivanova N. L. (2003). Psikhologicheskaya struktura sotsial’noy identichnosti. [Psychological struc-ture of social identity]. Yaroslavl. 408 p. [in Russian].4. Zakovorotnaya M. V. (1999). Identichnost’ chel

o veka: Sotsial’nofilosofskiye aspekty. [Human Iden-tity: Socio-Philosophical Aspects]. Rostov-on-Don. 370 p. [in Russian].5. Lukyanov O. V. (2009). Samoidentichnost’ kak usloviye ustoychivosti cheloveka v menyayushchemsya mire [Self-identity as a condition of human stability in a changing world]. Tomsk. 289 p. [in Russian].6. Badmaev V. N. (2005). Fenomen natsional’noy identichnosti (Sotsial’nofilosofskiy analiz) [The phe-no menon of national identity (socio-philo so-phical analysis)]. Volgograd. 292 p. [in Russian].7. Gruschuk O. V. (2007). Lyuds’ka hidnist’ u


112

pra vi: filosofs’ki problemy [Human dignity in law: philosophical problems]. Lviv: Lviv State University of Internal Affairs. 464 p. [in Ukrainian].8. Zdravomyslov V. B. (Ed.) (1996). Ugolovnoye pravo Rossii. Osobennaya chast’: Uchebnik [Criminal law of Russia. Special part: Tutorial]. Moscow. Yurist. 560 p. [in Russian].9. Pryvorov N. A. (1977). Dostoinstvo lichnosti i sotsialisticheskoye pravo [Personality Dignity and Socialist Law]. Moscow. Legal Literature. 136 p. [in Russian].10. Isaeva N. V. (2014). Pravovaya identichnost’ (teo retikopravovoye issledovaniye) [Legal Identity (Theoretical Legal Research)]. Мoscow. 454 p. [in Russian].11. Kanaeva T. V. (2008). Struktura i funktsionirovaniye sotsial’noy identichnosti kak rezul’tat vzaimodeystviya sub’yektov [The structure and fun-ctioning of social identity as a result of the interaction of subjects]. Kemerovo.184 p. [in Russian].12. Berger P., Lukman T. (1995). Sotsial’noye konstruirovaniye real’nosti. Traktat po sotsiologii znaniya [Social construction of reality. Treatise on the sociology of knowledge]. Moscow. Medium. 323 p. [in Russian].

13. Hamnaeva A. Y. (2007). Identichnost’ kak sotsial’nofilosofskaya problema [Identity as a socio-philosophical problem]. Ulan-Ude. 208 p. [in Russian].14. Tereschenko K. V. (2010). Natsional’na identychnist’ yak skladova systemy sotsial’noyi identychnosti osobystosti [National identity as a component of the system of social identity of the individual]. Visnyk pislyadyplomnoyi osvity. [Bulletin of Postgraduate Education]. 1(2). P. 392–399. [in Ukrainian].15. Ivashchenko A. V., Agapov V. S., Barysh ni-kova I. V. (2002). Psykholohyya YAkontseptsyy: metodolohyya, teoryya, struktura [Psychology of the I-concept: methodology, theory, structure]. Moscow. MGSA. P. 1. 340 p. [in Russian].16. Mazilova G. B. (2006). Dinamika sotsial’noy identichnosti lichnosti v sovremennom obshchestve [Dynamics of social identity of a person in a modern society]. Yaroslavl. 203 p. [in Russian].17. Antonova N. V. (1996) Problema lichnostnoy identichnosti v interpretatsii sovremennogo psikhoana liza, interaktsionizma i kognitivnoy psikhologii [The problem of personal identity in the inter pretation of mo-dern psychoanalysis, interak tionism and cognitive psychology]. Voprosy psikhologii [Voprosy psi-khologii]. 1. P. 131–143. [in Russian].

2019. № 1 (31)

Format 70х108/16Type. Garamond

Paper offset. Digital printing. Conv. p. sh. 9,89.Order. № 31. 31.01.2019. Circulation 300 copies.

Publisher: Non-governmental organization «Eurasian Social Sciences Association»Sayat-Nova Street 8/17 Yerevan, ARMENIA, 0001

E-mail: [email protected] subject of publishing

Registered by the Central Authority of the State Register 18.04.2016Registration number 211.171.906429

http://www.earj.org/

Yerevan 2019

© Eurasian Social Sciences Association© Eurasian Academic Research Journal

Yerevan 2019 · 3 Eurasian Academic Research Journal 2019.№ 1(31) Eurasian Academic Research...

Documents

Transcript of Yerevan 2019 · 3 Eurasian Academic Research Journal 2019.№ 1(31) Eurasian Academic Research...