Yerevan 2017 - earj.org · Semenchenko A. I. Organizational and Legal Mechanisms of Public...

MULTILANGUAGE SCIENCE JOURNAL

2017. № 8 (14)

Yerevan 2017

3

Eurasian Academic Research Journal2017. № 8 (14)

Eurasian Academic Research JournalFounded by Eurasian Social Sciences Association оn June 2016

ISSN 1829-4863EDITORAL BOARD

Editor-in-ChiefStefanchuk Mykola

PhD (Law), Associate Professor, Honored Lawyer of Ukraine. Taras Shevchenko National University of KyivExecutive editor

Harutyunyan RobertPresident of Eurasian Social Science Association

Deputy EditorsDovhan Valerii

Doctor of Science (Public Administration), Associate Professor.Ukrainian Doctors Assembly of Public Administration

Kalaur IvanDoctor of Science (Law), Associate Professor. Ternopil National Economic University

Kulynych RomanDoctor of Science (Economics), Professor. Khmelnitsky University of Management & Law

Editors

Etel LeonardDoctor Habilitatus (Law), Professor. University of Bialostok

Havryliuk RuslanaDoctor of Science (Law), Associate Professor. Yuriy Fedkovych Chernivtsi National University

Hryniak AndriiDoctor of Science (Law), Professor. Research Institute of Private Law and Entrepreneurship.National Academy of Law Sciences of Ukraine

Kostytskyi VasylDoctor of Science (Law), Professor, Academician of National Academy of Legal Science, Honored Lawyer of Ukraine.Ukrainian Lawyers Association

Kulynych OmelianDoctor of Science (Economics), Professor. Khmelnitsky University of Management & Law

Muzyka AnatoliiDoctor of Science (Law), Professor, Corresponding Academician of National Academy of Legal Science

Muzyka-Stefanchuk OksanaDoctor of Science (Law), Professor. Taras Shevchenko National University of Kyiv

Patsurkivskyi PetroDoctor of Science (Law), Professor, Honored Lawyer of Ukraine. Yuriy Fedkovych Chernivtsi National University

Ruśkowski EugeniuszDoctor Habilitatus (Law), Professor. University of Bialostok

Stefanchuk RuslanDoctor of Science (Law), Professor. Corresponding Academician of National Academy of Legal Science

Sviatotskyi OleksandrDoctor of Science (Law), Professor, Academician of National Academy of Legal Science, Honored Lawyer of Ukraine.Higher School of Advocacyof the Ukrainian National Bar Association

Voloshyn YuriiDoctor of Science (Law), Professor, Honored Lawyer of Ukraine.Institute of Legislation of the Verkhovna Rada of Ukraine

Babii IrynaPhD (Economics), Associate Professor. Khmelnitsky National University

Butenko AndriiPhD (History), Associate Professor. European University

Harutyunyan LusineMIP (Law, Intellectual Property). Eurasian Social Science Association

Kojoyan HripsimePhD (Law), Associate Professor. Russian-Armenian University

Khomenko MykhailoPhD (Law).Association of Civil Lawyers of Ukraine

Kresin OleksiiPhD (Law), Associate Professor. V. M. Koretskyi Institute of State and Law, National Academy of Sciences of Ukraine

Levkiskyi BohdanPhD (Law), Senior Researcher. Research Institute of Private Law and Entrepreneurship, National Academy of Law Sciences of Ukraine

Rozhko OleksandrPhD (Economics), Associate Professor. Institute of Postgraduate & Continuing Education Taras Shevchenko National University of Kiev

Sargsyan DavidPhD (Law). European Regional Educational Academy

Stepanyan AniPhD (Law). Eurasian Social Science Association

Vyhovskyi DmytroPhD (Law), Associate Professor. Khmelnitsky University of Management & Law

© Eurasian Social Sciences Association© Eurasian Academic Research Journal

4


CONTENTS

Semenchenko A. I. Organizational and Legal Mechanisms of Public Administration for the Development of E-Government in Ukraine in the Context of Information Security and Integration into the EU 6

Shaptala O. S., Biletskyi V. O. Public Policy Improvement in the Sphere of State Border Security by Enhancing the Operational and Investigation Activities 19

Filippov S. O., Kabachynskyi N. I. Anticorruption Measurement Implementation of NATO’s «Building Integrity» Program in the Official Activity of the State Border Guard Service of Ukraine 25

Stefanchuk M. O. Adaptation of Ukrainian Law to EU Standarts in the Area of the Law Applicable to Divorce 33

Kozhevnikova V. O. Limit of Right on Dissolution of Marriage During Pregnancy and One Year After Birth of Child 41

Mykhalskyi Yu. A. Actual Issues of Money-Credit Policy of Ukraine 47

Svetlichnaja Yu. A. Management of Investments as Object of Administrative and Legal Regulation 52

Basarab O. T. Problem Issues of Normative Activity of Legislation in the Border Sphere of Ukraine and the Ways of Their Solution 57

5


CONTENTS

Семенченко А. І.Організаційно-правові механізми державного управління розвитком електронного урядування в Україні в контексті інформаційної безпеки та інтеграції в ЄС 6

Шаптала О. С., Білецький В. О.Удосконалення державної політики у сфері безпеки державного кордону шляхом посилення оперативно-розшукової діяльності 19

Філіппов С. О., Кабачинський М. І.Антикорупційний вимір імплементації програми НАТО «Building Integrity» у службову діяльність Державної прикордонної служби України 25

Стефанчук М. О.Адаптація українського законодавства до стандартів ЄС у сфері права, що застосовується до розірвання шлюбу 33

Кожевникова В. О.Обмеження права на розірвання шлюбу під час вагітності жінки та протягом одного року після народження дитини 41

Михальський Ю. А.Актуальні питання грошово-кредитної політики України 47

Светличная Ю. А.Управление инвестициями как объект административно-правового регулирования 52

Басараб О. Т.Проблемні питання нормотворчої діяльності у прикордонній сфері України та шляхи їх вирішення 57

6

Постановка проблеми у загаль-ному вигляді та її зв'язок із важливи-ми науковими та практичними за-вданнями. В країнах — членах ЄС роз-виток інформаційного суспільства та електронного урядування визначено одним з головних пріоритетів держав-ної політики, що знайшло своє фор-мальне відображення в європейський стратегії економічного розвитку «Євро-па–2020: стратегія розумного, сталого та всеохоплюючого зростання» (Євро-па–2020). В цьому документі серед семі стратегічних напрямів виокремлено у вигляді окремої програми — Цифро-вий порядок денний (European Digital Agenda), яка замінила попередню євро-пейську програму «і2010 — Європей-ське інформаційне суспільство для зростання та працевлаштування».

Визначені в «Європі–2020» сім пріо-ритетних напрямів діяльності є пріори-тетними як для ЄС, так і для країн-чле-нів. Політичні, економічні та соціальні

інструменти, насамперед Внутрішнього ринку, фінансові механізми, інструмен-ти зовнішньої політики задіяні в усу-ненні перешкод та досягнення цілей. Механізми реалізації «Європа–2020» та її складової Цифрового порядку денно-го передбачають розробку єдиних ке-рівних принципів по кожному напрям-ку діяльності, рекомендацій європей-ським державам, введення засобів впли-ву у випадках відсутності у країни-члена адекватної реакції на ситуацію, надання звітності щодо виконання цієї стратегії, оцінку її ефективності, а також чітко визначають коло основних суб’єктів, їх завдання та функції.

Цей підхід, заснований на кооперації органів влади ЄС, є уніфікованим та роз-повсюджується на комітети, національні парламенти, національні, регіональні та місцеві органи влади, соціальні сили, громадянське суспільство в цілому.

Україна, яка прагне стати асоційова-ним членом ЄС, повинна враховувати

УДК 351

Семенченко Андрій Іванович Директор Інституту вищих керівних кадрів Національної академії державного управління

при Президентові України,доктор наук з державного управління, професор,

Заслужений діяч науки і техніки

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ ЕЛЕКТРОННОГО УРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ В КОНТЕКСТІ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ

ТА ІНТЕГРАЦІЇ В ЄС

Semenchenko A. I. Organizational and Legal Mechanisms of Public Administration for the Develop-ment of E-Government in Ukraine in the Context of Information Security and Integration into the EU

Abstract. The organizational and legal mechanisms of public administration for the development of the information society and e-government in Ukraine in the context of information security and integration in the EU are analyzed, scientific and methodologi-cal approaches are proposed for their improvement.Key words: state administration, e-government, information security, integration into the EU.

Семенченко А. І. Організаційно-правові механізми державного управління розвитком електронного урядування в Україні в контексті інформаційної безпеки та інтеграції в ЄС

7

ці механізми та максимально адаптува-ти діючи національні механізми в рам-ках міжнародної угоди Порядок денний асоціації Україна — ЄС.

В той же час, неузгодженість, супе-речливість, не координованість, необ-ґрунтованість механізмів державного управління призводять не тільки до зниження їх ефективності та результа-тивності, а й є джерелом загрози націо-нальній безпеці. Тому Законом України «Про основи національної безпеки України» серед пріоритетних напрямів забезпечення інформаційної безпеки визначено: «вдосконалення державного регулювання розвитку інформаційної сфери шляхом створення норматив-но-правових та економічних переду-мов для розвитку національної інфор-маційної інфраструктури та ресурсів, впровадження новітніх технологій у цій сфері». В Доктрині інформаційної безпеки та Стратегії національної без-пеки України цей напрям деталізовано та конкретизовано. Воєнна доктрина України серед пріоритетних напрямів з підготовки держави до збройного захи-сту національних інтересів визначає: системність планування, що передбачає централізоване керівництво на основі цілісної системи стратегій, програм, планів і забезпечує всебічну підготовку держави до збройного захисту націо-нальних інтересів.

Впровадження та розвиток елек-тронного урядування й його окремих елементів в життєдіяльність суспіль-ства, громадян, держави та бізнесу ви-значено одним з головних пріоритетів державної політики більшості країн світу, у тому числі, України, що знайшло своє відображення як у між-народних документах, так і в націо-нальній законодавчий базі, а також у висловленнях політиків, управлінців та науковців [1–4]. В той же час, цей про-цес значною мірою залишається не-системним, неефективним, занадто за-бюрократизованим, непрозорим та

невідкритим, тобто таким, що супере-чить базовим принципам самого елек-тронного урядування. Серед головних причин такого стану є недосконалість діючих механізмів державного управ-ління в цій сфері, що і обумовлює ак-туальність теми даної статті.

Аналіз досліджень і публікацій із зазначеної проблеми підтверджує, що питанням впровадження електронного урядування в світі та в Україні різними фахівцями приділялось достатньо ува-ги [4–6]. В той же час, в зазначених до-слідженнях недостатньо уваги приділя-лось проблемі формування ефективних і дієвих механізмів державного управлін-ня розвитком електронного урядування з урахуванням особливостей України та досвіду провідних країн світу.

Метою статті є здійснення порів-няльного аналізу існуючих механізмів державного управління розвитком елек-тронного урядування в Україні в контек-сті інформаційної безпеки та інтеграції України в ЄС, визначення їх позитивних якостей, недоліків, особливостей та меж застосування, а також обґрунтування на-уково-методологічних підходів до фор-мування ефективного механізму держав-ного управління в цій сфері.

Виклад основної частини. Серед головних умов успішної реалізації дер-жавної політики розвитку електронно-го урядування необхідно визначити такі як: підтримка проекту з боку вищого керівництва держави; наявність демо-кратичної та правової держави і розви-нутого громадянського суспільства; до-віра населення до влади; наявність діє-вої інформаційної інфраструктури; го-товність та вмотивованість до впрова-дження е-урядування державних служ-бовців та посадових осіб органів місце-вого самоврядування; активне та підго-товане до використання ІКТ населення та бізнес; достатність ресурсів та їх ефективне використання; взаємоузгод-женість процесів впровадження елек-тронного урядування з проведенням

Eurasian Academic Research Journal2017. № 8 (14)

8

адміністративної реформи; наявність необхідної та достатньої системи нор-мативно-правових документів; наяв-ність ефективної організаційної систе-ми управління електронним урядуван-ням, насамперед відповідних механізмів державного управління.

Особливість дії більшості з зазначе-них факторів в Україні, основні про-блеми, що заважають їх ефективному застосуванню, та шляхи їх розв’язання було розглянуто в [7]. В той же час, не-достатньо уваги було приділено саме організаційно-правовим механізмам державного управління розвитком ін-формаційного суспільства та електро-нного урядування.

Слід зазначити, що розвиток елек-тронного урядування в Україні здійс-нюється на основі різних механізмів державного управління, які неузгоджені між собою за принципами, пріоритета-ми, завданнями, суб’єктами, об’єктами, процедурами, термінами та ресурсами, значною мірою дублюють один одно-го, а іноді і суперечать один одному.

Основними організаційно — правовими механізмами розвитку електронного уряду-вання в Україні є:

1) механізм Національної програми інформатизації [8; 9] (далі — НПІ) (з 1998 р.);

2) механізм державних цільових програм [10–14] (з 2004 р.);

3) механізм розвитку інформацій-ного суспільства[14-17] (з 2007 р.);

4) механізм електронного урядуван-ня [1; 2; 14; 18] (з 2010 р.);

5) механізм Національного плану дій з реалізації Програми Президента України «Заможне суспільство, конку-рентноспроможна економіка та ефек-тивна держава» [19; 20] (з 2011 р.);

6) механізм міжнародної ініціативи «Відкритий Уряд» [21–23] (з 2012 р.);

7) механізм Стратегії співробітни-цтва держав учасниць СНД в розбудові та розвитку інформаційного суспіль-ства [24] (з 2012 р).

Зазначені механізми не в повній мірі відповідають вимогам розвитку інфор-маційного суспільства та електронного урядування, а деякі з них суперечать їм, втратили свою актуальність, є неефек-тивними, ресурсно незабезпеченими, занадто забюрократизованими, не гнуч-кими, непрозорими та невідкритими. В таких умовах можливими варіантами розв’язання проблеми можуть бути:

1) розробка нового механізму з впровадження електронного урядуван-ня, якій би максимально враховував особливості розвитку України, специ-фіку сфери, міжнародний і національ-ний досвід, з одночасним усуненням всіх інших механізмів;

2) розробка комплексного механіз-му шляхом об’єднання вищевказаних механізмів державного управління з усуненням їх дублювання;

3) об’єднання перших двох підходів, а саме: формування нового механізму впровадження електронного урядуван-ня з урахуванням досвіду реалізації дію-чих механізмів державного управління в цій сфері.

Крайнім випадком другого варіанту може бути відбір в якості основного меха-нізму одного з існуючих механізмів дер-жавного управління з подальшою макси-мальною його адаптацією саме до вимог розвитку електронного урядування.

Визначимо сукупність взаємозв’яза-них критеріїв, за якими буде здійснено порівняльний аналіз механізмів держав-ного управління розвитком електронно-го урядування, а саме їх рівень: прозоро-сті та відкритості, експертної спільноти; керованості; оперативності; розробле-ності; ресурсного забезпечення; масш-табності; орієнтованості на задоволення потреб громадян; обґрунтованості тощо.

Механізми державного управління НПІ було запроваджено у 1998 році шля-хом прийняття трьох законів України [1; 2] і низки підзаконних актів, які рег-ламентують процеси формування та виконання програм та проектів інфор-


9

матизації на різних рівнях державного управління.

В цих документах організаційно- правовий механізм НПІ виписано до-статньо конкретно та детально, він є значною мірою прозорим та відкри-тим, передбачає широку участь громад-ськості, експертів та бізнесу в обгово-ренні пріоритетних напрямів державної політики у сфері інформатизації, а саме їх участь в: Науково-технічній раді НПІ та в Консультаційній раді з питань ін-форматизації при Верховній Раді Укра-їни. Організаційна система управління НПІ є ієрархічною та включає такі ос-новні суб’єкти управління як [1]: Гене-ральний державний замовник НПІ; державні замовники окремих завдань (проектів) НПІ; Керівник НПІ. Законо-давством також визначено основні об’єкти НПІ та відповідні механізми управління ними[1]: сукупність держав-них програм з інформатизації; галузеві та регіональні програми та проекти ін-форматизації; програми та проекти ін-форматизації органів місцевого само-врядування. Дія НПІ необмежена в часі, програми, завдання та проекти інфор-матизації змінюються щорічно за принципом «ковзаючого вікна».

Нормативно-правова база НПІ є до-статньо розвинутою, системною та іє-рархічно побудованою і в цілому відпо-відає розвитку цієї сфери. Але досвід застосування цих механізмів демон-струє їх низьку ефективність. Так в ос-танні роки посилились негативні тен-денції щодо зниження рівня координо-ваності сфери інформатизації як внас-лідок посилення конкуренції між різни-ми ЦОВВ за вплив на неї, так і внаслі-док розпорошення її складових між ними. Сьогодні реально відсутній єди-ний координуючий центр з розв’язан-ня проблем в сфері інформатизації, а Генеральний державний замовник НПІ внаслідок недостатнього статусу та ре-сурсного забезпечення неспроможній виконувати в повній мірі координуючи

та організуючі функції. Крім того, за розвиток окремих складових інформа-ційної інфраструктури електронного урядування(електронного цифрового підпису, електронного документообігу, електронних адміністративних послуг, електронних інформаційних ресурсів й їх захист та інших) відповідають різні ЦОВВ, дії яких неузгоджені між собою та базуються в основному на відомчому підході. Можливим варіантом розв’я-зання проблеми координації могло би бути створення окремого Міністерства з питань інформаційної політики, яке б в рамках здійснення адміністративної реформи інтегрувало конкуруючи між собою ЦОВВ з уточненням їх завдань, функцій та структури.

Серед інших проблем управління НПІ необхідно також відмітити такі як:

1) обмеженість НПІ проведенням лише НДДКР, що не дозволяє створю-вати капіталоємні елементи електро-нного урядування;

2) негнучкість, надмірна забюрокра-тизованість та недостатня узгодженість механізмів НПІ з іншими механізмами;

3) обмеженість НПІ в основному розвитком інформаційної інфраструк-тури органів державної влади;

4) не враховують елементи електро-нного уряду, електронної демократії та необхідність орієнтованості на задово-лення потреб споживачів електронних адміністративних послуг;

5) не передбачають їх узгодженість з проведенням адміністративної реформи в Україні, а також здійснення інформа-тизації в інтересах громадян та бізнесу;

6) недостатність наукового, інфор-маційно-аналітичного та фінансового забезпечення;

7) негнучкість та неоперативність. Таким чином, можна констатувати

тільки часткову відповідність механізмів НПІ вимогам впровадження електро-нного урядування. Їх подальше застосу-вання доцільне лише за умов розв’язан-ня вищевказаних проблем.


10

Механізм державних цільових програм (ДЦП) необхідно розглядати в комп-лексі з механізмами державного про-гнозування та планування [11–13]. Істо-рично механізми ДЦП було запрова-джено на шість років пізніше механіз-мів НПІ і вони є більш сучасними та універсальними для будь-якої сфери та галузі. Правда при цьому втрачається специфіка сфер та галузей. На відміну від НПІ дія ДЦП чітко визначена у часі. Позитивом процесу формування ДЦП, у тому числі, є обов’язкове громадське обговорення концепції ДЦП та її екс-пертиза. Згідно з запропонованою в [10] класифікацією вищевказаними до-кументами конкретизовано зміст кож-ної з стадій розроблення та виконання ДЦП, які значною мірою співпадають з відповідними стадіями формування та реалізації НПІ. Порівняно з НПІ коло державних замовників ДЦП обмежено лише Національною академією наук та органами виконавчої влади.

Цей механізм передбачає включен-ня заходів з інформатизації, розвитку інформаційного суспільства та елек-тронного урядування в загальнодержав-ні, галузеві та регіональні плани та про-грами соціального та економічного розвитку. Головний недолік цих меха-нізмів полягає в наявності розриву між плануванням (програмуванням) та ре-альним фінансуванням ДЦП, яких на сьогодні вже біля 300 і більшість з яких не фінансується або фінансуються лише частково.

В останній час визначалась негатив-на тенденція: майже відмова від механіз-му державного програмування, підміну його планами дій та планами заходів, які ресурсне не підтримані, і відбувається фактичний перехід на ручне управління.

Механізм розвитку інформаційного суспіль-ства на відміну від механізмів ДЦП та НПІ в Законі України «Про Основні заса-ди розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007–2015 роки» [15] (За-кон) визначено нечітко та не конкрет-

но. Так пунктом другим цього Закону Уряду передбачалось «розробити меха-нізм реалізації завдань щодо розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007–2015 роки», на виконання яко-го було розроблено лише План захо-дів [16]. Цим Законом в загальному ви-гляді визначено такі основні механізми його реалізації [15]:

1) планування соціально-економіч-ного розвитку України з урахуванням потреб розвитку інформаційного су-спільства;

2) розробка та прийняття відповід-них державних програм;

3) забезпечення громадської диску-сії щодо формування інформаційного суспільства;

4) активна міжнародна співпраця з питань інформаційного суспільства;

5) гармонійне поєднання можливо-стей органів влади та приватного секто-ру економіки;

6) фінансування загальнодержавних програм, державних цільових програм з впровадження ІКТ, соціально важливих проектів;

7) координація розробки та реалізації загальнодержавних програм, державних цільових програм та бізнес-проектів;

8) сприяння діяльності інновацій-них структур з ІКТ.

В якості основних суб’єктів розбу-дови інформаційного суспільства Зако-ном визначено органи влади, об’єднан-ня громадян, приватний сектор еконо-міки та міжнародні організації, але без вказівки їх структури, завдань та функ-цій, взаємозв’язків та відповідальності.

Цей механізм в основному є неко-ординованим, незавершеним, ресурсне не забезпеченим, має декларативний характер, недостатньо зв’язаний з меха-нізмами ДЦП та НПІ і неузгоджений з іншими механізмами в цій сфері. Крім того термін дії цього механізму обмеже-ний 2015 роком. Законом не визначена роль органів місцевого самоврядування та експертного середовища.


11

Подальший розвиток механізмів управлінням цією сферою згідно з [3] передбачав до 2010 року: розробку, за-твердження та початок виконання наці-ональної Стратегії інформаційного су-спільства, на основі якої повинні були сформовані інші програмно-планові документи(ДЦП, плани дій та плани за-ходів тощо). Але й на сьогодні цей до-кумент так і не були прийнято. Відсут-ність Стратегії є не тільки порушенням міжнародних домовленостей, а й стри-муючим фактором розбудови інфор-маційного суспільства в Україні. План заходів з реалізації Закону [16], як пока-зав 6 річний досвід з його впроваджен-ня, є неефективним, декларативним, фінансово не підтриманим, і втратив свою актуальність. Тому доцільним вва-жається розробка та прийняття системи взаємозв’язаних та взаємоузгоджених документів в такій посдовності: Кон-цепція розвитку інформаційного су-спільства до 2020 року, яка б замінила Закон [15] → Стратегія розвитку інфор-маційного суспільства до 2020 року → ДЦП з розвитку інформаційного су-спільства, затверджена Законом або рі-шенням Уряду.

В рамках зазначених механізмів не-обхідно передбачити пріоритетний на-прям та відповідні заходи з розвитку електронного урядування, а також ви-значити координуючий центр з відпо-відними повноваженнями з числа ЦОВВ.Крім того, заходи з розвитку ін-формаційного суспільства та електро-нного урядування з відповідним рівнем агрегації повинні бути включені в Про-граму діяльності Уряду, Національний план дій, програму соціального та еко-номічного розвитку України та інші ко-ротко-, середньо- та довгострокові до-кументи стратегічного рівня, у тому числі, в національні частини міжнарод-них документів.

Механізм електронного урядування фор-малізовано в Концепції розвитку елек-тронного урядування в Україні[1] та

Плані заходів з її реалізації [2] (План), а також в Регламенті Кабінету Міністрів України [14] (Регламент). Саме Регла-ментом визначено порядок формуван-ня та реалізації вищевказаних актів Уря-ду. Але зазначений механізм в умовах відсутності чіткого фінансового, орга-нізаційного, інформаційно-аналітич-ного, науково-методичного забезпе-чення є неефективним. Більшість захо-дів Плану або не виконано у визначені терміни або вже втратило свою актуаль-ність та перетерпіла відповідну модер-нізацію і включено в інші законодавчі акти. Залишаються невирішеними пи-тання оцінки ефективності реалізації Плану, координації заходів в цій сфері, узгодженість з іншими механізмами.

Механізм Національного плану дій щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» (Національний план дій) було запроваджено у 2011, 2012 та 2013 ро-ках [19; 21]. На відміну від вищерозгля-нутих механізмів в ньому суттєво поси-лена моніторингова, координуюча та контролююча складові механізму. До-статньо підкреслити той факт, що Уряд повинен: щомісячно до 15 числа звіту-ватись щодо виконання завдань та захо-дів, передбачених Національним пла-ном дій, а також супроводжувати у Пар-ламенті законопроекти, визначені цим планом тощо.

Крім того підвищено статус відпо-відного контролюючого органу( Коор-динаційний центр з упровадження еко-номічних реформ) та забезпечено його незалежність від органів виконавчої влади. Позитивним є також те, що впровадження електронного урядуван-ня в Національному плані дій системно та комплексно ув’язується з розв’язан-ням загальнонаціональних та загально-державних проблем сталого соціаль-но-економічного розвитку України, ви-значено керівника напрямів реформ «Електронне урядування» — Віце-


12

прем'єр-міністр України, який забезпе-чує виконання покладених на Кабінет Міністрів України завдань і повнова-жень у сфері інфраструктури, а також запроваджено механізм організації та проведення інформаційних заходів і розміщення у засобах масової інформа-ції матеріалів, спрямованих на роз’яс-нення цілей, змісту та результатів вико-нання Національного плану дій. В той же час і цьому механізму притаманні такі недоліки як:

1) неузгодженість з іншими меха-нізми управління електронним уряду-ванням;

2) процес формування Національ-них планів дій є недостатньо відкритим та прозорим;

3) невизначеність з майбутнім цього механізму після 2015 року;

4) відсутнє фінансове забезпечення та обмеженість термінів короткостроко-вим плануванням;

5) індикатори виконання Націо-нального плану дій в основному мають якісне а не кількісне представлення;

6) надмірна забюрократизованість та неоперативність формування;

7) відсутня чітка формалізація меха-нізму формування Національних пла-нів дій, а участь «наукових установ, екс-пертів» передбачається з метою прове-дення лише роз’яснювальної роботи щодо змісту Національного плану і то після його прийняття [20–21].

Це призводить до зниження ефек-тивності та результативності застосу-вання цього інструменту державного управління, включення до його змісту недостатньо обґрунтованих, а іноді су-перечливих заходів. Вищевказані наці-ональні механізми повинні бути узгоджені не тільки між собою, але й з міжнародними механізмами, насампе-ред з такими як міжнародна ініціатива «Партнерство "Відкритий Уряд"» [22–24] та Стратегія співробітництва держав — учасниць СНД в розбудові та розвитку інформаційного суспільства [25].

Механізми міжнародної ініціативи «Партнерство "Відкритий Уряд"» (Open Government Partnership (OGP) за свої-ми принципами, формами, підходами, пріоритетними напрямами, суб’єктами є найбільш демократичними механіз-мами державного управління. Вони пе-редбачають широку участь громадян у формуванні та реалізації державної по-літики, прозорість та відкритість влади, її контроль з боку громадських органі-зацій на національному та міжнародно-му рівні, вільний доступ до публічної інформації тощо. В національному за-конодавстві цей механізм формалізова-но в Плані дій [22] та Плані заходів [24], а також в [23]. За своїм змістом План дій [22] та План заходів [24] включають значну кількість заходів, спрямованих на впровадження та розвиток електро-нного урядування. Першочерговими завданнями цієї Ініціативи визначено:

1) посилення партнерської взаємодії органів виконавчої влади та інститутів громадянського суспільства шляхом за-лучення громадян до формування та реалізації державної політики;

2) забезпечення доступу до публіч-ної інформації;

3) запобігання і протидія корупції ;4) забезпечення належного вряду-

вання шляхом підвищення якості на-дання адміністративних послуг і впро-вадження електронного урядування;

5) використання інформаційних технологій в державному управлінні.

Одним з центральних суб’єктів на-ціонального механізму державного управління Ініціативи є Координаційна рада з питань реалізації в Україні Ініціа-тиви «Партнерство "Відкритий Уряд"» (Координаційна рада), основними за-вданнями якої є [23]:

1) сприяння забезпеченню координа-ції заходів з реалізації Ініціативи в Україні;

2) проведення аналізу стану реаліза-ції Ініціативи;

3) сприяння забезпеченню відкри-тості та прозорості реалізації Ініціати-


13

ви, залучення до нього інститутів гро-мадянського суспільства;

4) співпраця з Керівним комітетом Ініціативи, іншими міжнародними ор-ганізаціями, які підтримують впрова-дження Ініціативи.

Але поряд з позитивними якостями цього механізму необхідно визначити й негативні фактори, що можуть знизити темпи впровадження Ініціативи в Україні: відсутність ресурсного забезпечення; не-узгодженість з іншими механізмами роз-витку електронного урядування; невизна-ченість стосовно координатора Ініціати-ви з числа ЦОВВ; недостатня організація взаємодії з експертною спільнотою. Зов-нішня складова механізму передбачає вза-ємодію Координаційної ради з Керівним комітетом Ініціативи.

Особливо важливо, що виконання обов’язків в рамках Партнерства кон-тролюється незалежними механізмами OGP, окрім того, реалізація планів дій публічно оцінюється самим урядом та представниками громадських організа-цій. Але є й відповідні супротивники цьому міжнародному механізму, ос-новними аргументами яких є збільшен-ня ризиків щодо часткової втрати суве-ренітету держав, упередженості проза-хідних міжнародних експертів, підкон-трольність США тощо.

Механізми Стратегії співробітництва держав учасниць СНД з розбудови та розвитку інформаційного суспільства [25] (Стратегія) передбачають загальне керівництво та контроль з боку Ради глав урядів СНД.

Згідно з цими механізмами Міжпар-ламентська Асамблея держав учасниць СНД (МПА СНД) та Експертна рада держав учасниць СНД (ЕР СНД) — сприяють гармонізації законодавства держав учасниць — СНД в галузі ІКТ. Для виконання Стратегії затверджується План дій з реалізації Стратегії (далі — План дій), якій розробляється не ріже ніж раз на п’ять років, узгоджується та вноситься на затвердження Ради глав урядів СНД. З метою розвитку двох- та

багатостороннього співробітництва між державами — учасницями СНД в галузі ІКТ, здійснення аналізу поточно-го стану реалізації Стратегії та Плану дій, сприяння їх виконанню визнача-ється базова організація держав — учасниць СНД, яка забезпечує методич-не та організаційно-технічне забезпе-чення робіт в галузі ІКТ.

З метою оцінки реалізації Стратегії використовуються данні моніторингу та статистичного спостереження інди-каторів розвитку інформаційного су-спільства в державах — учасницях СНД. Практичні заходи з реалізації Стратегії та Плану дій здійснюються шляхом співробітництва заінтересова-них держав — учасниць СНД у формі взаємних консультацій, координації ро-біт, кооперації в наукових досліджен-нях, розробці та виробництві програм-но-технічних засобів ІКТ, а також шля-хом виконання державами самостійних робіт згідно прийнятих на себе зобов’я-заннями, у тому числі, в рамках націо-нальних програм.

Механізми Стратегії співробітництва це є, насамперед, міждержавні бюрокра-тичні механізми, які знаходяться в стадії свого впровадження. Вони не передба-чають широкої участі бізнесу та громад-ськості в їх обговоренні і формуванні, не в повній мірі враховують національні особливості розбудови інформаційного суспільства. Їх ефективне застосування можливо за умов наявності в країні єди-ного координаційного центру з питань розвитку інформаційного суспільства, якій на даний час в Україні відсутній. Ок-рім того вони є пріоритетними щодо виконання за умов підписання відповід-них міжнародних угод. Національні ме-ханізми повинні бути адаптовані до між-народних механізмів.

Крім того, необхідно враховувати й іншій пріоритетний напрям зовнішньої політики України, а саме її прагнення стати асоційованим членом ЄС і відпо-відні документи в цій сфері, насамперед


14

Порядок денний асоціації, в якому знайшли відображення і питання роз-будови інформаційного суспільства. В ЄС сьогодні реалізується Стратегія «Європа–2020», де одним з 7 пріорите-тів визначено «Цифровий порядок ден-ний» і досвід реалізації якої є корисним для України. Необхідно щоб заходи, які Українська сторона взяла зобов’язання виконувати в рамках Стратегії співро-бітництва не суперечили заходам, спря-мованим на інтеграцію України в ЄС.

Висновки до пропонованого до-слідження та перспективи подаль-ших розвідок у цьому напрямі. По-рівняльний аналіз організаційно-право-вих механізмів державного управління розвитком електронного урядування показав, що ні один з існуючих механіз-мів в повній мірі не забезпечує ефек-тивний та результативний розвиток електронного урядування та має цілу низку недоліків, основними з яких є:

1) відсутній єдиний координацій-ний центр та необхідна ресурсна під-тримка заходів з впровадження елек-тронного урядування;

2) відсутня системність в запровад-жені та взаємодія механізмів державно-го управління розвитком електронного урядування;

3) відсутня Стратегія та Програма розвитку інформаційного суспільства та відповідні документи з розвитку електронного урядування;

4) відсутні критерії, методики та ін-струментарій оцінки ефективності та результативності механізмів державно-го управління розвитком електронного урядування;

5) недостатнє залучення експертно-го середовища та громадськості до формування державної політики та ме-ханізмів її реалізації;

6) потребують посилення регіо-нальні аспекти цих механізмів;

Для зменшення впливу цих негатив-них факторів або взагалі їх усунення можливі наступні підходи:

1) взаємоузгодження між собою іс-нуючих механізмів з чітким визначен-ням сфери застосування кожного з них і формування на цій основі комплек-сного механізму;

2) розробка та впровадження уні-версального комплексного механізму з усуненням всіх інших механізмів;

3) вибір за основу одного з існую-чих механізмів з одночасним усунен-ням інших механізмів.

В рамках першого підходу можливим є і варіант застосування модернізованої вер сії чинного механізму державного управління, наприклад, НПІ. При цьо-му в концептуальному плані зміни по-винні стосуватись таких пріоритетних питань як:

1) розширення категорійна-поня-тійного апарату;

2) уточнення пріоритетних напря-мів, завдань, суб’єктів та об’єктів управ-ління, їх функцій та повноважень, а та-кож відповідальності;

3) забезпечення взаємоузгодженно-сті та координованості механізмів дер-жавного управління;

4) більш чіткий розподіл завдань та функцій між суб’єктами управління розвитком інформатизації, інформа-ційним суспільство та електронним урядуванням;

5) створення в органах влади мережі підрозділів, відповідальних за розвиток інформаційного суспільства;

6) забезпечення ефективного зво-ротного зв’язку та впровадження сучас-них методів планування та управління, насамперед стратегічного;

7) ефективне використання бю-джетних коштів на фінансування ІКТ проектів;

8) здійснення незалежної експерти-зи ІКТ проектів тощо.

Перший підхід передбачає досягнення консенсусу у взаємодії існуючих механіз-мів державного управління цією сферою, насамперед між ЦОВВ, які відповідають за її розвиток або її окремих складових.


15

Але як показує попередній досвід даний підхід в умовах відсутності єдиного коор-динаційного центру з формування та ре-алізації державної політики розвитку ін-формаційного суспільства та електро-нного урядування є неефективним. Так, наприклад, механізми НПІ та ДЦП не-зважаючи відповідно на 14-річний та 8-річний термін їх застосування, так і не були до кінця узгоджені між собою.

Найбільш кардинальним, складним та витратним рішенням є другий підхід, який передбачає розробку та прийняття окремого Закону України «Про елек-тронне урядування» В той же час, саме цей підхід може забезпечити макси-мальну відповідність механізмів держав-ного управління вимогам розвитку ін-

формаційного суспільства та електро-нного урядування, врахувати міжнарод-ний досвід в цій сфері та особливості розвитку України.

Найменш витратним з точки зору часу та ресурсів є останній третій підхід, але одночасно він є й найбільш склад-ним щодо впливів суб’єктивних факто-рів на процес прийняття рішення сто-совно обґрунтованого відбору конкрет-ного механізму. При цьому в якості ме-ханізмів з розвитку електронного уряду-вання можуть бути застосовані також механізми міжнародної ініціативи «Партнерство "Відкритий Уряд"» (OGP), які повинні бути забезпечені організа-ційно та ресурсне з урахуванням особ-ливостей розвитку України.

ЛІТЕРАТУРА:1. Розпорядження Кабінету Міністрів Украї-ни: «Про схвалення Концепції розвитку електронного урядування в Україні» від 13.12.2010 № 2250-р [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http/www.kmu.gov.ua. — Назва з екрана.2. Розпорядження Кабінету Міністрів Украї-ни: «Про затвердження плану заходів щодо реалізації Концепції розвитку електронного урядування в Україні» від 26.09.2011 № 1014-р [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http/www.kmu.gov.ua. — Назва з екрана.3. Пероганич Ю. Всесвітній саміт з питань інформаційного суспільства (Женева 2003 — Туніс 2005). Підсумкові документи / Ю. Пероганич. — Київ: ДП «Зв’язок», 2006. — 131 с.4. Відкрите урядування: колективна робота, прозорість і дієва участь / Під ред. Даніела Латрона і Лорел Руми / Переклад з англ. Андрія Іщенка. — Київ, 2011. — 536 с.5. Електронне урядування в Україні: аналіз та рекомендації. Результати дослідження / [Баранов О. А., Жиляєв І. Б., Демкова М. С., Малюкова І. Г.] / За ред. І. Г. Малюкової. — Київ: ООО «Поліграф-Плюс", 2007. — 254 с.6. Передумови становлення інформаційно-го суспільства в Україні / Під ред. О. С. Дов-гого. — Київ: Азимут — Україна, 2008. — 288 с.7. Семенченко А. І. Механізми державного управління у сфері електронного урядуван-ня / А. І. Семенченко / Електронний доку-мент: актуальні завдання та практичне впро-вадження (Життєвий цикл електронного

документа) : матеріали міжнародної науко-во-практичної конференції. 11–12 жовтня 2012 р., м. Київ. — Київ, 2012. — С. 108–111.8. Закон України: «Про Національну про-граму інформатизації» [Електронний ре-сурс] // Відомості Верховної Ради України (ВВР). — 1998. — № 27–28. — Ст. 181. — Режим доступу: http/www.rada.gov.ua. — Назва з екрана.9. Закон України: «Про Концепцію Націо-нальної програми інформатизації» [Елек-тронний ресурс] // Відомості Верховної Ради України (ВВР). — 1998. — № 27–28. — Ст. 182. — Режим доступу : http/www.rada.gov.ua. — Назва з екрана.10. Закон України: «Про державні цільові програми» [Електронний ресурс] // Відо-мості Верховної Ради України (ВВР). — 2004. — № 25. — Ст. 352. — Режим доступу: http/www.rada.gov.ua. — Назва з екрана.11. Закон України: «Про державне прогно-зування та розроблення програм економіч-ного і соціального розвитку України» [Елек-тронний ресурс] // Відомості Верховної Ради України (ВВР). — 2000. — № 25. — Ст. 195. — Режим доступу: http/www.rada.gov.ua. — Назва з екрана.12. Постанова Кабінету Міністрів України: «Про затвердження Порядку розроблення та затвердження державних цільових про-грам» від 31.01.2007 № 106 [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http/www.kmu.gov.ua. — Назва з екрана.13. Розпорядження Кабінету Міністрів України: «Про схвалення концепції вдоско-


16

налення системи прогнозних і програмних документів з питань соціально-економічно-го розвитку України» від 04.10.2006 № 504-р [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http/www.kmu.gov.ua. — Назва з екрана.14. Постанова Кабінету Міністрів України: «Регламент Кабінету Міністрів України: від 18 липня 2007 р. № 950» // Офіційний віс-ник України. — 2007 р. — № 54. — Ст. 2180; 2011 р. — № 88. — Ст. 3199. — 2012 р. — № 56. — Ст. 2238) [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http/www.kmu.gov.ua. — Назва з екрана.15. Закон України: «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007–2015 роки» // Відомості Верховної Ради України (ВВР). — 2007. — № 12. — Ст. 102. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http/www.rada.gov.ua. — Назва з екрана.16. Розпорядження Кабінету Міністрів Укра-їни: «Про затвердження плану заходів з вико-нання завдань, передбачених Законом Украї-ни «Про Основні засади розвитку інформа-ційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки »» від 15 серпня 2007 р. № 653-р [Елек-тронний ресурс]. — Режим доступу : http/www.kmu.gov.ua. — Назва з екрана.17. Постанова Кабінету Міністрів України: «Про утворення Міжгалузевої ради з питань розвитку інформаційного суспільства» від 14 січня 2009 р. № 4 [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http/www.kmu.gov.ua. — Назва з екрана.18. Розпорядження Кабінету Міністрів України: «Питання реалізації пілотного проекту впровадження технологій електро-нного урядування» від 01.03.2010 № 360-р [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http/www.kmu.gov.ua. — Назва з екрана.19. Указ Президента України: «Про Націо-нальний план дій на 2011 рік щодо впрова-дження Програми економічних реформ на 2010–2014 роки "Заможне суспільство, кон-курентоспроможна економіка, ефективна

держава"» від 27.04.2011 № 504/2011 [Елек-тронний ресурс]. — Режим доступу: http/www.rada.gov.ua. — Назва з екрана.20. Указ Президента України: «Про Націо-нальний план дій на 2012 рік щодо впрова-дження Програми економічних реформ на 2010–2014 роки "Заможне суспільство, кон-курентоспроможна економіка, ефективна держава"» від 12.03.2012 № 187/2012. [Елек-тронний ресурс]. — Режим доступу : http/www.rada.gov.ua. — Назва з екрана.21. Указ Президента України: «Про Націо-нальний план дій на 2013 рік щодо впрова-дження Програми економічних реформ на 2010–2014 роки "Заможне суспільство, кон-курентоспроможна економіка, ефективна держава"» від 12.03.2013 № 128/2013 [Елек-тронний ресурс]. — Режим доступу : http/www.rada.gov.ua. — Назва з екрана.22. Розпорядження Кабінету Міністрів України: «Про схвалення плану дій з впро-вадження в Україні Ініціативи «Партнерство "Відкритий Уряд"» від 05.04.2012 № 220-р [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http/www.kmu.gov.ua. — Назва з екрана.23. Постанова Кабінету Міністрів України: «Деякі питання реалізації в Україні Ініціати-ви «Партнерство "Відкритий Уряд"»» від 13 червня 2012 р. № 671 [Електронний ре-сурс]. — Режим доступу : http/www.kmu.gov.ua. — Назва з екрана.24. Розпорядження Кабінету Міністрів Ук-ра їни: «Про затвердження плану заходів з впровадження Ініціативи «Партнерство "Відкритий Уряд"»» від 18.07.2012 № 514-р [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http/www.kmu.gov.ua. — Назва з екрана.25. Рішення Ради глав урядів СНД: «Страте-гія співробітництва держав учасниць СНД в розбудові та розвитку інформаційного су-спільства» щодо Стратегії співробітництва держав — учасників СНД в розбудові та розвитку інформаційного суспільства та Плані дій з її реалізації на період до 2015 року від 28.09.2012

REFERENCES:1. Kabinet Ministriv Ukrainy (2010). Rozpori-adzhennia «Pro skhvalennia Kontseptsii rozvytku ele-ktronnoho uriaduvannia v Ukraini» vid 13.12.2010 № 2250-r [Resolution of the Cabinet of Ministers of Ukraine «On Approval of the Concept of E-Government Development in Ukraine» dated December 13, 2010 No. 2250-p]. [online]. Available at http/www.kmu.gov.ua. [in Ukrainian].2. Kabinet Ministriv Ukrainy (2011). Rozpori-adzhennia: «Pro zatverdzhennia planu zakhodiv

shchodo realizatsii Kontseptsii rozvytku elektronnoho uriaduvannia v Ukraini» vid 26.09.2011 № 1014-r [The Resolution of the Cabinet of Ministers of Ukraine "On Approval of the Plan of Measures for the Implementation of the Concept of E-Governance Development in Ukraine" dated September 26, 2011 No. 1014-p]. [online]. Available at http/www.kmu.gov.ua. [in Ukrainian].3. Perohanych Yu. (2006). Vsesvitnii samit z pytan informatsiinoho suspilstva (Zheneva 2003 — Tu-


17

nis 2005). Pidsumkovi dokumenty [World Summit on the Information Society (Geneva 2003 — Tunisia 2005). Final documents]. Kyiv: DP «Zviazok». 131 p. [in Ukrainian].4. Vidkryte uriaduvannia: kolektyvna robota, pro-zorist i diieva uchast [Open Government: Collec-tive work, transparency and effective participa-tion] (2011). Kyiv. 536 p. [in Ukrainian].5. Elektronne uriaduvannia v Ukraini: analiz ta rekomendatsii. Rezultaty doslidzhennia [Electronic Governance in Ukraine: Analysis and Recom-mendations. Research results] (2007). Kyiv: OOO «Polihraf-Plius". 254 p. [in Ukrainian].6. Peredumovy stanovlennia informatsiinoho suspilstva v Ukraini [Background of the formation of the information society in Ukraine] (2008). Kyiv: Azymut — Ukraina. 288 p. [in Ukrainian].7. Semenchenko A. I. (2012). Mekhanizmy der-zhavnoho upravlinnia u sferi elektronnoho uriaduvan-nia [Government governance mechanisms in e-governance]. Elektronnyi dokument: aktualni zavdannia ta praktychne vprovadzhennia (Zhyttievyi tsykl elektronnoho dokumenta) : materialy mizhnarodnoi naukovo-praktychnoi konferentsii. 11–12 zhovtnia 2012 r., m. Kyiv. [Electronic document: urgent tasks and practi-cal implementation (life cycle of the electronic document): materials of the international sci-entific and practical conference. October 11–12, 2012, Kyiv.]. Kyiv. P. 108–111. [in Ukrainian].8. Verkhovna Rada Ukrainy (1998). Zakon Uk-rainy «Pro Natsionalnu prohramu informatyzatsii» [Law of Ukraine: «On the National Program of Informatization»]. Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy (VVR) [Journal of Verkhovna Rada Ukrainy]. No. 27-28. art. 181. [online]. Available at http/www.rada.gov.ua. [in Ukrainian].9. Verkhovna Rada Ukrainy (1998). Zakon Ukrainy «Pro Kontseptsiiu Natsionalnoi prohramy informatyzatsii» [The Law of Ukraine «On the Concept of the National Program of Informa-tization»]. Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy (VVR) [Journal of Verkhovna Rada Ukrainy]. No. 27–28. art. 182. [online]. Avail-able at http/www.rada.gov.ua. [in Ukrainian].10. Verkhovna Rada Ukrainy (2004). Zakon Ukrainy «Pro derzhavni tsilovi prohramy» [Law of Ukraine «On State Target Programs»]. Vido-mosti Verkhovnoi Rady Ukrainy (VVR) [Jour-nal of Verkhovna Rada Ukrainy]. No. 25. st. 352. [online]. Available at http/www.rada.gov.ua. [in Ukrainian].11. Verkhovna Rada Ukrainy (2000). Zakon Ukrainy «Pro derzhavne prohnozuvannia ta roz-roblennia prohram ekonomichnoho i sotsialnoho roz-vytku Ukrainy» [The Law of Ukraine «On State Prognosis and Development of Programs for Economic and Social Development of

Ukraine»]. Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukra-iny (VVR) [Journal of Verkhovna Rada Ukra-iny]. No. 25. Art. 195. [online]. Available at http/www.rada.gov.ua. [in Ukrainian].12. Kabinet Ministriv Ukrainy (2007). Postanova «Pro zatverdzhennia Poriadku rozroblennia ta zat-verdzhennia derzhavnykh tsilovykh prohram» vid 31.01.2007 № 106 [Resolution of the Cabinet of Ministers of Ukraine «On Approval of the Procedure for the Development and Approval of State Target Programs» dated January 31, 2007 No. 106]. [online]. Available at http/www.kmu.gov.ua. [in Ukrainian]. 13. Kabinet Ministriv Ukrainy (2006). Rozpori-adzhennia «Pro skhvalennia kontseptsii vdoskonalen-nia systemy prohnoznykh i prohramnykh dokumentiv z pytan sotsialno-ekonomichnoho rozvytku Ukrainy» vid 04.10.2006 № 504-r [The Order of the Cabinet of Ministers of Ukraine «On Approval of the Concept for Improving the System of Forecast and Program Documents on Social and Economic Development of Ukraine» dat-ed October 4, 2006 No. 504-p]. [online]. Avail-able at http/www.kmu.gov.ua. [in Ukrainian].14. Kabinet Ministriv Ukrainy (2007, 2011, 2012). Postanova «Rehlament Kabinetu Ministriv Ukrainy: vid 18 lypnia 2007 r. № 950» [Resolu-tion of the Cabinet of Ministers of Ukraine «Regulations of the Cabinet of Ministers of Ukraine: No. 950 dated July 18, 2007»]. Ofitsi-inyi visnyk Ukrainy [Official bulletin of Verk-hovna Rada Ukrainy]. № 54. art. 2180; No. 88. Art. 3199. № 56. art. 2238. [online]. Available at http/www.kmu.gov.ua. [in Ukrainian]. 15. Verkhovna Rada Ukrainy (2007). Zakon Ukrainy: «Pro Osnovni zasady rozvytku informatsi-inoho suspilstva v Ukraini na 2007–2015 roky» [Law of Ukraine: «On the Basic Principles of the Information Society Development in Ukraine for 2007–2015»]. Vidomosti Verk-hovnoi Rady Ukrainy (VVR). [Journal of Verk-hovna Rada Ukrainy]. No. 12. Art. 102. [on-line]. Available at http/www.rada.gov.ua. [in Ukrainian].16. Kabinet Ministriv Ukrainy (2007). Rozpori-adzhennia «Pro zatverdzhennia planu zakhodiv z vy-ko nannia zavdan, peredbachenykh Zakonom Ukrainy "Pro Osnovni zasady rozvytku informatsiinoho sus-pilstva v Ukraini na 2007–2015 roky"» vid 15 ser-pnia 2007 r. № 653-r. [The Order of the Cabi-net of Ministers of Ukraine: «On Approval of the Plan of Measures for the Implementation of the Tasks Envisaged by the Law of Ukraine "On the Basic Principles of the Development of the Information Society in Ukraine for 2007–2015"» of August 15, 2007 No. 653-p]. [online]. Available at http/www.kmu.gov.ua. [in Ukrainian].


18

17. Kabinet Ministriv Ukrainy (2009). Postanova «Pro utvorennia Mizhhaluzevoi rady z pytan rozvytku informatsiinoho suspilstva» vid 14 sichnia 2009 r. № 4 [Resolution of the Cabinet of Ministers of Ukraine «On the Establishment of an Inter-sector Council on the Development of the In-formation Society» of January 14, 2009 No. 4]. [online]. Available at http/www.kmu.gov.ua. [in Ukrainian].18. Kabinet Ministriv Ukrainy (2010). Rozpori-adzhennia «Pytannia realizatsii pilotnoho proektu vprovadzhennia tekhnolohii elektronnoho uriaduvan-nia» vid 01.03.2010 № 360-r [Order of the Cabinet of Ministers of Ukraine: «Issues of implementation of a pilot project for the intro-duction of e-government technologies» dated 01.03.2010 No. 360-p]. [online]. Available ath-ttp/www.kmu.gov.ua. [in Ukrainian].19. Prezydent Ukrainy (2011). Ukaz «Pro Nat-sionalnyi plan dii na 2011 rik shchodo vprovadzhennia Prohramy ekonomichnykh reform na 2010–2014 roky "Zamozhne suspilstvo, konkurentospromozhna ekonomika, efektyvna derzhava"» vid 27.04.2011 № 504/2011 [Decree of the President of Ukraine: «On the National Action Plan for 2011 on the Implementation of the Program of Economic Reforms for 2010–2014 "Pros-perous Society, Competitive Economy, Effec-tive State"» dated April 27, 2011 No. 504/2011]. [online]. Available at http/www.rada.gov.ua. [in Ukrainian].20. Prezydent Ukrainy (2012). Ukaz «Pro Nat-sionalnyi plan dii na 2012 rik shchodo vprovadzhennia Prohramy ekonomichnykh reform na 2010–2014 roky "Zamozhne suspilstvo, konkurentospromozhna ekonomika, efektyvna derzhava"» vid 12.03.2012 № 187/2012. [Decree of the President of Ukraine: «On the National Action Plan for 2012 on the implementation of the Program of Economic Reforms for 2010–2014 "Pros-perous society, a competitive economy, an ef-fective state"» dated March 12, 2012, No. 187/2012]. [online]. Available at http/www.rada.gov.ua. [in Ukrainian].21. Prezydent Ukrainy (2013). Ukaz «Pro Nat-sionalnyi plan dii na 2013 rik shchodo vprovadzhennia Prohramy ekonomichnykh reform na 2010–2014 roky "Zamozhne suspilstvo, konkurentospromozhna ekonomika, efektyvna derzhava"» vid 12.03.2013 № 128/2013. [Decree of the President of

Ukraine: «On the National Action Plan for 2013 on the Implementation of the Program of Economic Reforms for 2010–2014 "Pros-perous Society, Competitive Economy, Effec-tive State"» dated March 12, 2013, No. 128/2013]. [online]. Available at http/www.rada.gov.ua. [in Ukrainian].22. Kabinet Ministriv Ukrainy (2012). Rozpori-adzhennia «Pro skhvalennia planu dii z vprovadzhen-nia v Ukraini Initsiatyvy «Partnerstvo "Vidkrytyi Uriad"»» vid 05.04.2012 № 220-r. [Order of the Cabinet of Ministers of Ukraine: «On Approv-al of the Action Plan for the Implementation of the Initiative «"Open Government" Part-nership» in Ukraine» dated April 5, 2012 No. 220-р]. [online]. Available at http/www.kmu.gov.ua. [in Ukrainian].23. Kabinet Ministriv Ukrainy (2012). Postanova «Deiaki pytannia realizatsii v Ukraini Initsiatyvy «Partnerstvo "Vidkrytyi Uriad"»» vid 13 chervnia 2012 r. № 671 [Resolution of the Cabinet of Ministers of Ukraine «Some Issues of Imple-mentation in Ukraine of the Initiative «"Open Government" Partnership»» of June 13, 2012 No. 671]. [online]. Available at http/www.kmu.gov.ua. [in Ukrainian]. 24. Kabinet Ministriv Ukrainy (2012). Rozpori-adzhennia: «Pro zatverdzhennia planu zakhodiv z vprovadzhennia Initsiatyvy «Partnerstvo "Vidkrytyi Uriad"»» vid 18.07.2012 № 514-r. [Order of the Cabinet of Ministers of Ukraine: «On Approv-al of the Action Plan for the Implementation of the Initiative «"Open Government" Part-nership» dated 18.07.2012 No 514-p]. [online]. Available athttp/www.kmu.gov.ua. [in Ukrainian].25. Rishennia Rady hlav uriadiv SND: «Stratehiia spivrobitnytstva derzhav uchasnyts SND v rozbudovi ta rozvytku informatsiinoho suspilstva» shchodo Stratehii spivrobitnytstva derzhav — uchasnykiv SND v rozbu-dovi ta rozvytku informatsiinoho suspilstva ta Plani dii z yii realizatsii na period do 2015 roku vid 28.09.2012. [Decision of the Council of Heads of Govern-ments of the CIS: «Strategy of cooperation of the CIS member states in the development and development of the information society» on the Strategy of cooperation of the CIS member states in the development and development of the information society and the Action plan for its implementation for the period until 2015 from 09/28/2012]. [in Ukrainian].

19

Постановка проблеми у загально-му вигляді. Сучасне геополітичне ста-новище України обумовлює прийняття своєчасних кардинальних рішень для ефективного функціонування всіх сфер державно-політичного життя. Актуальне питання — територіальної цілісності держави — безпосередньо стосується безпеки державного кордону і обумов-лює прогнозування подальшого розвит-ку в усіх напрямках діяльності Державної прикордонної служби України. Однією із функцій центрального органу вико-

навчої влади, що реалізує державну полі-тику у сфері охорони державного кордо-ну, є ведення оперативно-розшукової діяльності в інтересах забезпечення за-хисту державного кордону України. Ця діяльність відіграє визначальну роль у забезпеченні безпеки державного кор-дону, особливо в умовах ведення гібрид-ної війни на сході країни.

Аналіз останніх досліджень і пу-блікацій. Вагомість і значення опера-тивно-розшукової діяльності у практиці Державної прикордонної служби Укра-

УДК 351

Шаптала Олександр СергійовичГоловний науковий співробітник науково-дослідного відділу

Національної академії Державної прикордонної служби України імені Б. Хмельницького

доктор наук з державного управління, професор

Білецький Вячеслав ОлександровичПрофесор кафедри спеціальних дисциплін

Національної академії Державної прикордонної служби України імені Б. Хмельницького

кандидат наук з державного управління

УДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВНОГО КОРДОНУ

ШЛЯХОМ ПОСИЛЕННЯ ОПЕРАТИВНО-РОЗШУКОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Shaptala O. S, Biletskyi V. O. Public policy improvement in the sphere of state border security by enhancing the operational and investigation activities

Abstract. The article reveals the constitutional basis of operational and investigation activities improvement in the interests of providing protection of the state border of Ukraine. It is noted that this direction of the State Border Guard Service of Ukraine activities has become especially topical under the conditions of military aggression. It was concluded that improvement of operational and investigation component occurs at all levels and incorporated in the state program — Strategy of the State Border Guard Service development of Ukraine. The effectiveness of operational and investigation ac-tivities, except planning, depends on clear regulations implementation, operational man-agement and control.Key words: operational and investigation activities, State Border Guard Service of Ukraine, planning, improvement, Strategy of the State Border Guard Service development of Ukraine.


20

їни привертає увагу багатьох науковців, окремі її аспекти досліджували Я. С. Га-ланюк, В. А. Кириленко, Д. А. Купрієн-ко, М. М. Литвин, О. В. Мейко, Б. М. Олексієнко, В. В. Половніков, В. М. Серватюк, О. Б. Фаріон та ін. Пер-спективні питання удосконалення дер-жавної політики у сфері безпеки держав-ного кордону в напрямку посилення оперативно-розшукової діяльності не отримали належного вивчення в науко-вих працях, саме тому ґрунтовне та фун-даментальне їх вивчення обумовлює ак-туальність обраної теми наукової статті.

Постановка завдань. Метою стат-ті є дослідження сучасних особливос-тей управління оперативно-розшуко-вою діяльністю в інтересах забезпечен-ня захисту державного кордону України та визначення факторів впливу на під-вищення її ефективності.

Виклад основного матеріалу до-слідження. Загальновідомо, що дер-жавне управління поділяється на сфери і галузі. До сфери входять питання управління загального, надвідомчого характеру (планування, стандартизація). До галузі належить організація управ-ління однорідними, об’єктивно пов’яза-ними між собою підприємствами, уста-новами, організаціями, що функціону-ють у тій чи іншій сфері господарсько-го, соціально-культурного чи адміні-стративно-політичного життя [1, с. 36].

Окремою галуззю управління є управління у сфері охорони державно-го кордону. Управління у сфері охоро-ни державного кордону поділяється на підгалузі, які знаходяться в різноманіт-них управлінських зв’язках між собою. До них належать:

1) охорона державного кордону України;

2) здійснення в установленому по-рядку прикордонного контролю і про-пуску через державний кордон України;

3) охорона суверенних прав Украї-ни в її виключній (морській) економіч-ній зоні;

4) ведення розвідувальної, інформа-ційно-аналітичної та оперативно-роз-шукової діяльності в інтересах забезпе-чення захисту державного кордону України та інші.

Ці напрямки взаємопов’язані між со-бою та утворюють складну, але єдину цілісну галузь управління. Належний науковий і практичний інтерес до кож-ної з них визначає важливість окремого напрямку в реалізації завдань, покладе-них державою на систему органів охо-рони державного кордону.

В умовах ведення проти України «гі-бридної» війни, розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, поширення міжнародного тероризму, реалізації загрози проявів сепаратизму, а також створення та функціонування не-законних воєнізованих збройних фор-мувань оперативно-розшукова діяль-ність прикордонних підрозділів потре-бує удосконалення [2, с. 53].

Сучасні тенденції розвитку органів державного управління вимагають за-безпечення чіткого взаємозв’язку діяль-ності державного органу, його струк-турних підрозділів і конкретних поса-дових осіб у виконанні державної функ-ції в рамках стратегічного планування діяльності органу [3, с. 254].

Динамічна та складна обстановка на державному кордоні потребує від дер-жавних органів влади та керівництва Державної прикордонної служби Укра-їни формулювання конкретних завдань для прикордонного відомства загалом і окремо для оперативно-розшукових підрозділів, а також постійного моніто-рингу за їх виконанням. Сьогодні такі перспективні завдання знайшли відо-браження у Стратегії розвитку Держав-ної прикордонної служби України й Основних напрямках діяльності та по-дальшого розвитку Державної прикор-донної служби України у 2017 році.

Стратегія розвитку Державної при-кордонної служби України передбачає посилення оперативно-розшукової ді-

Шаптала О. С., Білецький В. О. Удосконалення державної політики у сфері безпеки державного кордону шляхом посилення оперативно-розшукової діяльності

21

яльності Державної прикордонної служ-би України шляхом:

1) розширення повноважень опера-тивно-розшукових підрозділів та підви-щення ефективності їх діяльності;

2) реформування організаційної структури оперативно-розшукових під-розділів;

3) формування інтегрованих, захище-них інформаційно-пошукових баз даних оперативно-розшукових підрозділів;

4) удосконалення відомчої системи кримінального аналізу, визначення ме-ханізму та запровадження використан-ня результатів кримінального аналізу в кримінальному судочинстві;

5) створення дієвого механізму опе-ративного співробітництва з правоохо-ронними органами на національному та міжнародному рівні, зокрема у сфері обміну інформацією, проведення спіль-них оперативних заходів;

6) удосконалення інформаційно-а-налітичного забезпечення оператив-но-розшукової діяльності;

7) підготовки особового складу опе-ративно-розшукових підрозділів з пи-тань протидії транскордонній організо-ваній злочинності за відповідними стандартами правоохоронних органів європейських держав;

8) підготовки особового складу опе-ративно-розшукових підрозділів з пи-тань протидії транскордонній організо-ваній злочинності за відповідними стандартами правоохоронних органів європейських держав [4].

Серед основних напрямків діяльно-сті та подальшого розвитку Державної прикордонної служби України у 2017 році передбачається забезпечити роз-виток оперативної складової частини системи охорони державного кордону.

З метою нарощення оперативної складової в оперативно-розшуковій ді-яльності планується провести комплекс заходів з пошуку і фіксації фактичних даних про протиправні діяння незакон-них воєнізованих або збройних форму-

вань (груп), організованих груп і зло-чинних організацій, що порушили по-рядок перетинання державного кордо-ну України [5, п. 1.5.1.1]. У ході ведення оперативно-розшукової діяльності в ін-тересах охорони кордону одночасно здійснюють збирання та добування ін-ших даних в інтересах національної без-пеки України [6, п. 111, 115]. Своєчасна, повна та достовірна інформація забезпе-чує можливість попереджувати загрози щодо порушення законодавства у при-кордонній сфері діяльності, суттєво зменшувати витрати сил і засобів мо-більних підрозділів задля досягнення успіху під час виконання поставлених завдань [7, с. 81], оскільки збирання опе-ративно-значущої інформації стосовно об’єктів зацікавленості Державної при-кордонної служби України за допомо-гою оперативних засобів становить ос-нову оперативно-розшукової діяльності.

Здійснити комплекс заходів:1) щодо підвищення ефективності

боротьби з тероризмом (у межах своєї компетенції) шляхом запобігання, вияв-лення та припинення спроб перетинан-ня терористами державного кордону України, незаконного переміщення че-рез державний кордон України зброї, вибухових, отруйних, радіоактивних речовин та інших предметів, що мо-жуть бути використані як засоби вчи-нення терористичних актів;

2) своєчасного здійснення в порядку, визначеному Кримінальним процесу-альним кодексом України, слідчих (роз-шукових) та негласних слідчих (розшу-кових) дій за письмовим дорученням слідчого, прокурора під час виконання завдань кримінального провадження;

3) поліпшення стану правопорядку та дисципліни, забезпечення ефектив-ного запобігання корупційним про-явам, режиму секретності захисту ін-формації та дотримання вимог конспі-рації під час виконання завдань опера-тивно-розшукової діяльності та кримі-нального провадження [5, п. 1.5.1.2].


22

У 2017 році планується продовжити:1) заходи щодо протидії незаконному

обігу в прикордонних районах та через державний кордон України контрафак-тної продукції і товарів підакцизної групи;

2) розвиток системи кримінального аналізу, нарощення ефективності її за-стосування з урахуванням уведення в екс-плуатацію інформаційно-телекомуніка-ційної системи «Гарт-10» [5, п. 1.5.1.3];

3) посилення оперативного співро-бітництва з іншими правоохоронними органами на національному та міжнарод-ному рівнях, забезпечення обміну інфор-мацією, проведення спільних оператив-но-розшукових заходів [5, п. 1.5.1.4];

4) збільшення правоохоронної скла-дової в навчанні фахівців для оператив-но-розшукових підрозділів Державної прикордонної служби України у Націо-нальній академії Державної прикордон-ної служби України імені Б. Хмель ниць-кого [5, п. 1.5.1.5].

Таким чином, у 2017 році прикор-донним відомством планується суттєве посилення та нарощування оператив-но-розшукової складової, очікуваним результатом чого є реалізація значної частини стратегічного плану, передба-ченого Стратегією розвитку Державної прикордонної служби України.

Управління будь-якою галуззю гро-мадського життя, безумовно, припускає вдосконалювання організації, методів і форм здійснення тих видів спільної, комбінованої праці людей, які на даній ділянці кооперуються й виступають як керовані системи (об’єктів управління). Це закономірно випливає з того факту, що вищою метою управління є саме оптимізація функціонування керованих систем. Інакше кажучи, удосконалюван-ня будь-якої суспільної діяльності (праці) являє собою одну з найважливіших функцій управління нею [3, с. 254-255].

Варто погодитись із думкою, що всі суб’єкти окремо взятої системи управ-ління діють для забезпечення злагодже-ності у функціонуванні окремих сфер і

ланок. Для цього здійснюються такі ос-новні функціональні елементи управ-ління, як планування, оперативне управління та контроль. Правильність їх розподілу між органами державної влади є запорукою ефективного існу-вання та подальшого розвитку окремої системи. [8, с. 216]. Ця універсальна формула функціонування органів дер-жавної влади беззаперечно стосується і ефективного ведення оперативно-роз-шукової діяльності, а саме своєчасний пошук і достовірна фіксація фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб та груп, відповідальність за які пе-редбачена Кримінальним кодексом України, розвідувально-підривну діяль-ність спеціальних служб іноземних дер-жав та організацій з метою припинення правопорушень та в інтересах кримі-нального судочинства, а також отриман-ня інформації в інтересах безпеки грома-дян, суспільства і держави [9, ст. 1], яка стосується інтересів забезпечення захи-сту державного кордону України.

Так, Д. А. Купрієнко і О. Б. Фаріон зазначають, що оперативно-розшукова діяльність прикордонних підрозділів потребує удосконалення, перш за все, з питань систематизації та аналізу отри-маної та добутої інформації [2, с. 153].

У теорії управління сформульовані за-гальні для органів виконавчої влади основ-ні напрямки удосконалення управління:

1) науково обґрунтоване розро-блення цілей для системи органів вико-навчої влади;

2) визначення функцій і завдань від-повідно до розроблених цілей;

3) побудова організаційних струк-тур для реалізації визначених функцій;

4) розроблення та впровадження на-укової організації управлінської праці в органах виконавчої влади;

5) удосконалення планування діяль-ності органів виконавчої влади;

6) удосконалення кадрового, матері-ально-технічного та фінансового забез-печення органів виконавчої влади;

Шаптала О. С., Білецький В. О. Удосконалення державної політики у сфері безпеки державного кордону шляхом посилення оперативно-розшукової діяльності

23

7) розроблення критеріїв оцінки ефективності управління органами ви-конавчої влади [1, с. 25]. Частина із цих напрямків прогресивно реалізується в межах прикордонного відомства.

Отже, ураховуючи розглянуті вище положення нормативних вимог і науко-вих поглядів, зазначимо, що оператив-но-розшукова діяльність невід’ємна складова безпеки державного кордону, яка по своїй суті (добування важливої інформації) впливає на ефективність діяльності органів охорони державного кордону загалом. Удосконалення опе-

ративно-розшукової складової відбува-ється на всіх її рівнях разом із покра-щенням діяльності системи органів охорони державного кордону та закла-дено в державній програмі — Стратегії розвитку Державної прикордонної служби України. Ефективність опера-тивно-розшукової діяльності, яка здійс-нюється в інтересах охорони державно-го кордону, крім того, залежить і від чіткої реалізації нормативних вимог, оперативного управління та контролю, які можуть стати предметом подальших наукових досліджень.

ЛІТЕРАТУРА:1. Ортинський В. Л. Управління в органах ви-конавчої влади України : навч. посіб. / В. Л. Ор-тинський, З. Р. Кісіль, М. В. Ковалів — К. : Центр учбової літератури, 2008. — 296 с.2. Купрієнко Д. А. Методологічні основи розвідувального аналізу в оперативно-роз-шуковій діяльності прикордонних підрозді-лів щодо протидії незаконним збройним формуванням при проведенні антитерорис-тичної операції / Д. А. Купрієнко, О. Б. Фа-ріон // Збірник наукових праць Харківсько-го університету Повітряних Сил, 2016. Ви-пуск 1(46). — С. 151–156.3. Лаврищева М. В. Напрями удосконалення стратегічного планування діяльності органів державного управління / М. В. Лаврищева // Економіка будівництва і міського господар-ства. — 2011. — Т. 7. — № 4. — С. 253–260.4. Про схвалення Стратегії розвитку Дер-жавної прикордонної служби : розпоря-дження Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2015 р. № 1189-р // Урядовий кур’єр. — 2015. — № 220.5. Основні напрями діяльності та подаль-шого розвитку Державної прикордонної служби України у 2017 році [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://dpsu.gov.

ua/ua/-osnovni-napryami-diyalnosti-ta-p o d a l s h o g o - r o z v i t k u - d e r z h a v n o i -prikordonnoi-sluzhbi-ukraini-u-2016-roci.6. Статут Державної прикордонної служби з охорони державного кордону України. Части-на І. Прикордонний загін (проект). — Хмель-ницький : Видавництво Національної академії Державної прикордонної служби України іме-ні Б. Хмельницького, 2004. — 101 с.7. Кириленко В. А. Щодо питання пошуку шляхів підвищення ефективності виконан-ня завдань мобільними підрозділами регіо-нальних управлінь / В. А. Кириленко, О. В. Мейко // Сучасні інформаційні тех-нології у сфері безпеки та оборони. — 2013. — № 2 (17). — С. 81–86.8. Логвиненко М. І. Щодо удосконалення діяльності суб’єктів управління фінансовою системою держави [Електронний ресурс]. / М. І. Логвиненко, Т. В. Булах // Форум пра-ва. — 2016. — № 4. — С. 212–217. — Режим доступу : http://nbuv.gov.ua/jpdf/FP_index.htm_2016_4_35.pdf.9. Про оперативно-розшукову діяльність : Закон України від 18 лютого 1992 р. № 2135-XII // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 22. — Ст. 303.

REFERENCES:1. Ortynskyi V. L. (2008). Upravlinnia v orhanakh vykonavchoi vlady Ukrainy : navch. posib. [Office in the executive bodies of Ukraine: a manual]. Kyiv: Tsentr uchbovoi literatury. 296 p. [in Ukrainian].2. Kupriienko D. A. (2016). Metodolohichni osnovy rozviduvalnoho analizu v operatyvno-rozshukovii diial-nosti prykordonnykh pidrozdiliv shchodo protydii neza-konnym zbroinym formuvanniam pry provedenni an-tyterorystychnoi operatsii [Methodological founda-tions of intelligence analysis in operative-search

activity of border units for counteracting illegal armed formation during antiterrorist opera-tion]. Zbirnyk naukovykh prats Kharkivskoho universytetu Povitrianykh Syl [Collection of scientific works of Kharkiv University of Air Forces]. Issue 1 (46). P. 151–156. [in Ukrainian].3. Lavryshcheva M. V. (2011). Napriamy udosko-nalennia stratehichnoho planuvannia diialnosti orhaniv derzhavnoho upravlinnia [Areas of improvement of strategic planning of public administration bodies]. Ekonomika budivnytstva i miskoho


24

hospodarstva [Economy of construction and municipal economy]. Vol 7. No. 4. P. 253–260. [in Ukrainian].4. Kabinet Ministriv Ukrainy (2015). Pro skhva-lennia Stratehii rozvytku Derzhavnoi prykordonnoi sluzhby: rozporiadzhennia vid 23 lystopada 2015 r. № 1189-r [On Approval of the Strategy for the Development of the State Border Guard Ser-vice: Order of the Cabinet of Ministers of Uk-raine dated November 23, 2015 No. 1189-р]. Uriadovyi kurier [Government Courier]. No. 220. [in Ukrainian].5. Osnovni napriamy diialnosti ta podalshoho rozvytku Derzhavnoi prykordonnoi sluzhby Ukrainy u 2017 rotsi [Main directions of activity and further de-velopment of the State Border Guard Service of Ukraine in 2017]. [online]. Available at http://dpsu.gov.ua/ua/-osnovni-napryami-diyalnosti-ta-podalshogo-rozvitku-derzhavnoi-prikordon-noi-sluzhbi-ukraini-u-2016-roci. [in Ukrainian].6. Statut Derzhavnoi prykordonnoi sluzhby z okho-rony derzhavnoho kordonu Ukrainy. Chastyna I. Prykordonnyi zahin (proekt) [Statute of the State Border Guard Service for the Protection of the State Border of Ukraine. Part I. Border detach-ment (project)] (2004). Khmelnytskyi : Vydav-nytstvo Natsionalnoi akademii Derzhavnoi

prykordonnoi sluzhby Ukrainy imeni B. Khmel’-nytskoho. 101 p. [in Ukrainian].7. Kyrylenko V. A. (2013). Shchodo pytannia poshuku shliakhiv pidvyshchennia efektyvnosti vyko-nannia zavdan mobilnymy pidrozdilamy rehionalnykh upravlin [Concerning the question of finding ways to increase the efficiency of tasks imple-mentation by mobile units of regional adminis-trations]. Suchasni informatsiini tekhnolohii u sferi bezpeky ta oborony [Modern information technology in the security and defense]. No. 2 (17). P. 81–86. [in Ukrainian].8. Lohvynenko M. I. (2016). Shchodo udosko-nalennia diialnosti subiektiv upravlinnia finansovoiu systemoiu derzhavy [Concerning the improvement of the activity of the subjects of management of the financial system of the state]. Forum prava [The forum of law]. No. 4. P. 212–217 [online]. Available at http://nbuv.gov.ua/jpdf/ FP_index.htm_2016_4_35.pdf [in Ukrainian].9. Verkhovna Rada Ukrainy (1992). Pro operatyv-no-rozshukovu diialnist : Zakon Ukrainy vid 18 liu-toho 1992 r. № 2135-XII [On operational-search activity: Law of Ukraine dated February 18, 1992 No. 2135-XII]. Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy [Journal of Verkhovna Rada of Ukraine]. No. 22. Art. 303. [in Ukrainian].

25

Постановка проблеми у загаль-ному вигляді. Переважна більшість до-сліджень корупції зосереджена у пло-щині юридичної відповідальності. Вод-ночас, полімодальна структура корупції як соціального явища потребує полі-морфної об’єктивізації наукового пі-знання та застосування міждисциплі-нарних підходів.

У зв’язку з цим, надзвичайно акту-альним є оцінка імплементації міждис-циплінарних принципів Програми НАТО з побудови цілісності, прозоро-сті, доброчесності та зниження коруп-ційних ризиків у секторі безпеки і обо-

рони (далі — Програма «Building integ-rity», Програма BI) у службову діяль-ність безпекових та оборонних інститу-цій, зокрема Державної прикордонної служби України (далі — ДПСУ).

Аналіз останніх досліджень. Про-ведений нами аналіз результатів кримі-нологічних наукових досліджень свід-чить, що, з одного боку, накопичено значний обсяг праць, присвячених різ-ноплановим аспектам стійкості до кри-міногенних впливів публічних служ-бовців (зокрема, правоохоронців). Перш за все, ми маємо на увазі праці В. І. Бо-рисова, О. І. Бусол, В. О. Глушкова,

УДК 343.35:351.746.1

Філіппов Станіслав ОлександровичДоцент кафедри кримінального права та процесу

Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького,

кандидат психологічних наук, доцент

Кабачинський Микола ІвановичДоцент кафедри психології та морально-психологічного забезпечення

Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького,

доктор історичних наук, професор

АНТИКОРУПЦІЙНИЙ ВИМІР ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ ПРОГРАМИ НАТО «BUILDING INTEGRITY»

У СЛУЖБОВУ ДІЯЛЬНІСТЬ ДЕРЖАВНОЇ ПРИКОРДОННОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

Filippov S. O., Kabachynskyi N. I. Anticorruption Measurement Implementation of NATO’s «Building Integrity» Program in the Official Activity of the State Border Guard Service of Ukraine

Abstract. The article deals with the phenomenon of anti-corruption and anti-crime sta-bility of an individual. The purpose of this article is to substantiate the impact of anti-corruption stability on the lawful focus of individual’s behavior. Anti-corruption resis-tance is considered as a system of psychological characteristics that may be developed.The determining relationship between the anti-corruption stability and lawful behavior substantiated. The anti-corruption approach to the stability of an individual can be the basis both for its diagnosis and for the development of its level.Key words: anti-crime stability of personality, integrity, cross-border crime, anti-corruption resistance, corrupt behavior, corrupt pressure, NATO.


26

В. В. Голіни, Б. М. Головкіна, О. М. Джу-жі, О. О. Дудорова, О. М. Кос тенка, О. М. Литвинова, М. І. Мельника, Н. А. Островської, А. В. Савченка, Є. Д. Скулиша, М. І. Хавронюка, В. І. Ша-куна, та інших. Закордонні дослідження представлено працями В. В. Астаніна, В. С. Комісарова, В. М. Кудрявцева, С. Роуз-Аккерман, Д. Хелмана, Л. Шеллі.

У результаті вивчення наукового до-робку цих та інших вчених ми дійшли висновку, по-перше, про наявність де-термінуючого зв’язку між рівнем роз-витку антикримінальної мотивації пу-блічних службовців, виникненням ри-зику корупційної поведінки з одного боку, та ефективності всіх видів публіч-ної служби — з іншого боку. По-друге, попри значний інтерес дослідників до особистісних аспектів професійної спрямованості, порівняно малодослі-дженою залишається проблема розвит-ку антикорупційної стійкості правоохо-ронців. Іншими словами, на нашу дум-ку, кримінологи концентрують свої зу-силля переважно на кримінально-пра-вових аспектах проблеми, не приділяю-чи достатньої уваги вивченню тих соці-альних та психологічних процесів та явищ, які є фундаментом для форму-вання антикримінальної та антикоруп-ційної поведінки. Водночас, для обо-ронних та безпекових інституцій акту-альними є питання не стільки застосу-вання кримінально-правових механіз-мів, скільки, як це визначено Зако-ном [1], зміцнення резистентності пу-блічної служби. Цьому, у свою чергу, на особистісному рівні відповідає підви-щення рівня антикорупційної стійкості особового складу даних інституцій, що не можливо без побудови такої системи запобігання корупції, яка включає за-безпечення відкритості (там, де це доз-воляють інтереси забезпечення оборо-ноздатності), реальні механізми забез-печення прозорості діяльності службо-вих осіб та планомірного зниження ко-рупційних ризиків у службовій діяльно-

сті. Побудова цієї системи і є метою Програми BI.

Дані обставини покладені в основу важливого, на наш погляд, наукового завдання — обґрунтування сукупності властивостей, що утворюють антико-рупційну стійкість, визначення її дихо-томічного зв’язку з корупційною схиль-ністю та розкриття можливостей реалі-зації Програми BI для розвитку антико-рупційної стійкості персоналу ДПСУ.

Розв’язання даного наукового завдан-ня, у свою чергу, дозволить наблизитися до вирішення пов’язаного з ним прак-тичного завдання: вдосконалення сис-теми розвитку антикорупційної стійко-сті особистості персоналу за допомоги імплементації Програми «Building integ-rity» в службову діяльність Державної прикордонної служби України. Цією логікою обумовлена тема даної статті.

Таким чином, метою даної статті є обґрунтування детермінуючого впливу на правомірну спрямованість поведінки прикордонника системи його власти-востей, що узагальнюється поняттям «антикорупційна стійкість» та обґрунту-вання заходів розвитку антикорупцій-ної стійкості у зв’язку з імплементацією Програми «Building integrity» у службо-ву діяльність Держприкордонслужби.

Виклад основного матеріалу до-слідження. Україна відповідно до п. 4.3 Стратегії національної безпеки по-глиблює співробітництво з Альянсом за напрямом імплементації принципів Ініціативи НАТО з побудови цілісно-сті, прозорості, доброчесності та зни-ження корупційних ризиків у секторі безпеки і оборони [2]. Дана Ініціатива (далі — Програма) започаткована у ли-стопаді 2007 року за спільним пого-дженням країн-членів Ради євроатлан-тичного партнерства (РЄАП) на під-тримку Плану дій Партнерства з розбу-дови оборонних інституцій («Partner-ship Action Plan on Defence Institution Building — PAP-DIB») та має на меті надання допомоги заінтересованим

Філіппов С. О., Кабачинський М. І. Антикорупційний вимір імплементації програми НАТО «Building Integrity» у службову діяльність Державної прикордонної служби України

27

країнам щодо запровадження в їх націо-нальних оборонних і безпекових інститу-ціях ефективного, доброчесного і прозо-рого менеджменту, зміцнення механізмів протидії і запобігання корупції, удоскона-лення системи управління фінансовими і матеріальними ресурсами (рис. 1).

Основні напрями імплементації Програми передбачають:

1) самооцінку оборонних та безпе-кових інституцій на предмет виявлення корупційних ризиків та опрацювання за її результатами експертних висновків і рекомендацій;

2) розробку та імплементацію Про-грам з антикорупційної діяльності;

3) освітню та тренувальну підготов-ку в рамках антикорупційних курсів;

4) формування групи експертів з Ініціативи BI;

5) узагальнення та розповсюдження позитивного досвіду [3].

Не важко помітити, що значна част-ка заходів у межах кожного з цих напря-мів стосується розвитку доброчесності та антикорупційної стійкості. Для на-шого дослідження суб’єктивної детер-мінації транскордонної злочинності використання даних про рівень даного виду психологічної стійкості являє со-бою практичну цінність та науковий інтерес із погляду прогнозування ефек-тивності службової діяльності прикор-донників. Нижче ми сформулюємо під-хід до визначення цих найбільш важли-вих операціональних понять та проде-монструємо співвідношення між ними.

Розвиток доброчесності, втілення принципів Програми BI в службову ді-яльність залишається переважно у фо-

кусі уваги зарубіжних фахівців. У цьому сенсі значний інтерес являє колективна праця зарубіжних та українських авто-рів «Вирішення проблем безпеки на українському кордоні за допомогою найкращих практик щодо належного управління», яка видана під егідою Пів-нічноатлантичного Альянсу НАТО [4]. Проблема співвідношення спрямовано-сті особистості та особистої доброчес-ності суб’єкта розглядається переважно в межах психології. Наше дослідження базується на методологічному підході О. М. Пастушені. Ним, зокрема, запро-поновано структурно-змістовну характе-ристику антикримінальної стійкості осо-бистості [5]. Також, надзвичайно важли-вою для нас є систематизація понять «криміногенна особистість», «антико-рупційна стійкість», «корупційний тиск», запропонована О. В. Ванновською [6]. Загалом, ці та інші науковці схильні роз-глядати антикорупційну стійкість як професійно значиму властивість.

Щоправда, на нашу думку, традицій-не психологічне розуміння готовності до правомірної поведінки не повністю відображає зміст сфери особистісних передумов такої поведінки. Не менш важливим є інший аспект, а саме свідоме утримання суб’єкта від протиправних дій у поєднанні з активною протидією криміногенним чинникам. Така діяль-ність є можливою лише за наявності певних передумов, які у літературі мають різні назви: правомірна спрямованість особистості, антикримінальна стійкість, законослухняна правосвідомість особи-стості тощо. У зв’язку з цим нами об-ґрунтовується можливість розвитку ан-

Рис. 1. Мета Програми BI

Building integrity (розвиток

доброчесності)

Зниження корупційних ризиків

Прозорість управління

Відкритість систем логістики


28

тикримінальної стійкості особистості правоохоронця, та, як її частини — ан-тикорупційної стійкості [7].

Таким чином, психологічна стійкість особистості є інтегральним показником, в якому відображаються результати її нав-чання та виховання, а також досвід взає-модії з навколишнім середовищем. Го-ловними характеристиками психологіч-ної стійкості особистості є можливість збереження нею своїх позитивних харак-теристик у важких життєвих обставинах.

У свою чергу, антикримінальна стійкість особистості, за влучним ви-значенням О. М. Пастушені — готов-ність до утримання від протиправних дій, неподатливість до криміногенних чинників [5, с. 62]. Антикримінальна стійкість може розглядатися як інтегра-тивна психологічна властивість особи-стості, яка може характеризуватися:

1) за спрямованістю (до певних ви-дів неправомірної поведінки),

2) за ступенем розвитку (який інвер-сійно відповідає ступеню толерантно-сті до неправомірного способу дії від високого до нульового рівня).

Розглядаючи антикримінальну стій-кість до корупційних кримінальних правопорушень можемо констатувати, що її частиною є, відповідно, антико-рупційна стійкість.

Антикорупційна стійкість — це системна властивість особистості, яка полягає у здатності протистояти коруп-ційному тиску і здійснювати вибір між кримінальним та законослухняним спо-собом дії на користь останнього. При цьому корупційним тиском, за О. В. Ван-новською, є сукупність соціальних та психологічних чинників впливу та службову особу, що призводить до си-туації вибору між корупційною пове-дінкою та відмовою від неї [6].

З метою дослідження психологічної структури антикримінальної стійкості, проаналізуємо протилежне явище — особистісну криміногенну схильність. Згідно з психологічним словником,

схильність — це вибіркова спрямова-ність індивіда на певну діяльність, що спонукає до неї. У даному контексті, схильність розуміється як передумова розвитку відповідних здібностей [9].

Основою криміногенної стійкості є особистісна сприйнятливість певного злочинного діяння як способу задово-лення потреб чи вирішення проблем-них ситуацій. Відповідно, частиною криміногенної схильності є корупціо-генна схильність. Як корупціогенна схильність так і протилежне йому яви-ще знаходяться в дихотомічному зв’яз-ку, який доцільно проаналізувати через рівні ставлення до корупції та ступені толерантності до неправомірного спо-собу дії. На ціннісно-смисловому рівні, як зазначає О. В. Ванновська, для не схильної до корупції особистості харак-терним є пріоритет духовних цінностей у порівнянні з матеріальними [6]. На когнітивному рівні значущою властиві-стю є самодостатність, як розвинута здатність у подоланні перешкод у до-сягненні життєвих цілей, автономність від соціальних ресурсів, здатність про-тистояти корупційному тиску, а також рівень настанов поведінки — індивіду-альні етичні, правові. На емоційно-во-льовому рівні — негативна емоційна модальність образу протиправної пове-дінки та негативна оціночна реакція на таку поведінку [5, с. 64].

Відповідно, високий ступінь толе-рантності для неправомірного способу дії є характерним для корупціогенної схильності, нульова толерантність до неправомірного способу дії — характе-ризує антикорупційну стійкість [7].

Важливими, на наш погляд, для ро-зуміння особливостей антикорупційної стійкості є наступні обставини. По-пер-ше, відсутня проблема корупції для суб’єкта, на якого не впливають коруп-ційні ризики. По-друге, відсутня така проблема для суб’єкта, на якого не чи-ниться криміногенний вплив з боку злочинності. Розглянемо ці обставини.


29

Щодо корупційних ризиків. На мі-німізацію впливу корупційних ризиків спрямована рекомендація програми BI щодо розробки та імплементації відом-чих програм з антикорупційної діяль-ності. У цьому контексті програма BI має спільний зміст з вимогою статті 19 Закону «Про запобігання корупції», від-повідно до якої центральні органи ви-конавчої влади зобов’язані проводити та розробляти антикорупційні програ-ми, в яких, зокрема, передбачати: оцін-ку корупційних ризиків, причин, що їх породжують та умов, що їм сприяють; заходи щодо усунення виявлених ко-рупційних ризиків [8].

Оцінка корупційних ризиків у діяль-ності Держприкордонслужби та заходи з їх усунення є предметом додатку 3 до Антикорупційної програми Державної прикордонної служби України на 2017 рік. Оцінювання здійснювалося за та-кими сферами діяльності:

І. Кадровий менеджмент,ІІ. Професійна підготовка персоналу,ІІІ. Оперативно-службова діяльність,ІV. Публічні закупівлі,V. Внутрішній контроль та аудит,VІ. Управління матеріальними ре-

сурсами.Заходи з розвитку антикорупційної

стійкості персоналу передбачено в розді-лі «Професійна підготовка персоналу». Хоча, на нашу думку, актуальними дані заходи є для кожної з вищезазначених сфер діяльності. У цьому контексті слід зауважити, що на рівні Закону України «Про засади державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційна стратегія) на 2014–2017 роки» визнано можливість істотного зміцнення резис-тентності публічної служби (поняття яко-му на особистісному рівні відповідає «ан-тикорупційна стійкість») шляхом «пере-вірок на доброчесність: імітація ситуацій, подібних тим, що виникають у повсяк-денній діяльності публічного службовця, з метою перевірки доброчесності пове-дінки службовця за певних обставин» [1].

Ми маємо на увазі не аналог пере-вірки на доброчесність, яка проводила-ся у 2016 р. в органах прокуратури і не прийнятий в практиці деяких країн in-tegrity-test. Законом України «Про заса-ди державної антикорупційної політи-ки в Україні (Антикорупційна стратегія) на 2014-2017 роки» визначено, що «такі перевірки повинні проводитися з ме-тою забезпечення професійної непід-купності, запобігання корупції серед публічних службовців, перевірки до-тримання ними своїх посадових обов’язків, етичних стандартів поведін-ки, виявлення, оцінки та усунення чин-ників, що призводять до корупції. У той же час такі перевірки можуть мати харак-тер провокації надання неправомірної вигоди і тому не можуть бути підставою для початку кримінального проваджен-ня. З метою забезпечення дотримання прав людини у зв’язку з проведенням та-ких перевірок порядок їх проведення слід визначити законом» [1].

Наразі в умовах відсутності такого закону та з огляду на чинну ст. 370 КК доцільно вивчати досвід тих країн, де діє законодавство щодо проведення се-ред публічних службовців «тесту на професійну непідкупність». Зокрема, відповідно до ст. 4 Закону Республіки Молдова «Про оцінку інституційної не-підкупності» (назва закону в застарілій ред. — «Про тестування професійної непідкупності») тест на професійну не-підкупність — створення та застосуван-ня тестувальником уявних, імітованих ситуацій, схожих на ті, які виникають в службовій діяльності, що вчиняються за допомогою прихованих операцій та обумовлених діяльністю та поведінкою публічної посадової особи, яка підлягає тестуванню, з метою пасивного спосте-реження, визначення реакції та поведін-ки такої особи [11].

Законом Республіки Молдова де-тально регламентовано мету, принци-пи, суб’єкти оцінки інституційної не-підкупності, права та обов’язки тесту-


30

вальників та осіб щодо яких здійсню-ється оцінювання, етапи тестування професійної непідкупності, наслідки тестування професійної непідкупності. При цьому, на наш погляд, юридично-му формулюванню «забезпечення про-фесійної непідкупності» відповідає пси-хологічне — «забезпечення антикоруп-ційної стійкості».

Деякі міркування з приводу кримі-ногенних впливів. Відсутня проблема для суб’єкта, на якого не чиниться кри-міногенний вплив з боку злочинності. У протилежному випадку — за наяв-ності двох груп обставин: корупційних ризиків та криміногенних впливів їх дія набуває синергетичного ефекту та потужно впливає на прикордонника. Відсутність належного рівня антикри-мінальної стійкості останнього є тим живільним середовищем, яке стає умо-вою для вчинення корупційних право-порушень. Крім того, правоохоронна діяльність характеризується наявністю у її складі таких стрес-агентів, як соці-альна оцінка, невизначеність, повсяк-денна рутина, ризик для життя та здо-ров’я тощо. Впливи з боку криміналі-тету є окремою особливістю екстре-мального характеру для професійної діяльності правоохоронця, оскільки часто супроводжуючись умовлянням та корупційними пропозиціями та, водночас, погрозами та шантажем, не-суть реальну потенційну небезпеку як для його життя і здоров’я, так і для чле-нів його сім`ї. Виходячи з цієї тези, нами в рамках дослідження суб’єктив-них чинників транскордонної злочин-ності розглядається проблема забезпе-чення правомірної поведінки праців-ників правоохоронних та контрольних органів на державному кордоні.

Стійкість зазвичай пов’язується з на-дійністю діяльності в екстремальних умовах та по суті є комплексною системною характеристикою особи-стості. Під стійкістю зазвичай розумі-ється здатність протистояти трудно-

щам, стресу, зберігати віру в ситуаціях фрустрації і постійний (досить висо-кий) рівень настрою. Елементами стій-кості є врівноваженість, опірність, здат-ність до подолання труднощів та ста-більність. Врівноваженість — це співмірність активності поведінки та сили реагування значенням події (вели-чині позитивних чи негативних наслід-ків, до яких він може призвести). Опір-ність — це здатність до опору того, що обмежує свободу вибору варіантів пове-дінки. Стійкість проявляється в подо-ланні труднощів як здатність зберігати віру в себе, бути впевненим у собі, своїх можливостях, як здатність до ефектив-ної психічної саморегуляції. Стабіль-ність проявляється в збереженні здатно-сті особистості функціонувати, розви-ватися, адаптуватися [7; 12].

Очевидно, що формування антико-рупційної стійкості залежить від досвіду особистості, набутого в тому середови-щі, де вона розвивалася, від вироблених раніше поведінкових моделей, від рівня розвитку основних пізнавальних струк-тур особистості тощо.

Тому на розвитку антикорупційної стійкості акцентується увага в Антико-рупційній програмі Державної прикор-донної служби України на 2017 р. [10]. Зокрема, додаток 3 до Програми перед-бачає такі заходи як розробка та прове-дення курсу навчання з розвитку анти-корупційної стійкості.

В контексті навчальної діяльності з розвитку доброчесності ми брали участь у розробці типового навчально-го плану для антикорупційного навчан-ня в оборонних інституціях країн-учас-ниць та країн-партнерів НАТО, в якому питання розвитку антикорупційної стійкості перебувають в епіцентрі логі-ки навчання [12].

Висновки. Одним з основних захо-дів, передбачених річною програмою Україна — НАТО [13] є підготовка та забезпечення виконання «Дорожньої карти» Україна — НАТО на 2017 рік зі


31

здійснення заходів Програми НАТО з побудови цілісності, прозорості, під-звітності, запровадження доброчесно-сті та зниження корупційних ризиків у роботі оборонних і безпекових інсти-туцій. На нашу думку, як у Дорожній карті, так і в Антикорупційні програ-мі Держприкордонслужби обов’язко-во необхідно передбачити практичні кроки із розвитку антикорупційної стійкості особового складу. При пла-нуванні практичних заходів макси-мально використовувати зарубіжний досвід. Поза всяким сумнівом, слід усунути дисонанс між ст. 370 КК та по-ложенням Антикорупцйної стратегії про можливість проведення перевірок на професійну непідкупність, які по суті є елементом розвитку антикоруп-ційної стійкості.

Запропонований підхід до розумін-ня явища антикорупційної стійкості особистості, її взаємозв’язку з антикри-мінальною стійкістю та дихотомічного зв’язку з корупціогенною схильністю має значення для дослідження суб’єк-тивних передумов транскордонної зло-чинності. Із вищезазначеного випливає, що психологічні характеристики, які на-повнюють зміст корупціогенної схиль-ності, детермінують корупційну пове-дінку правоохоронця. Навпаки, антико-рупційна стійкість є запорукою обрання ним правомірної моделі поведінки.

Практична реалізація принципів Програми НАТО «Building integrity» у службову діяльності Державної прикор-донної служби України, на наш погляд, може бути актуальним напрямком по-дальших досліджень.

ЛІТЕРАТУРА:1. Закон України: «Про засади державної антикорупційної політики в Україні (Анти-корупційна стратегія) на 2014-2017 роки» від 14 жовтня 2014 року № 1699-VII.2. Стратегія національної безпеки України. Затверджено Указом Президента України від 26 травня 2015 року № 287/2015. [Елек-тронний ресурс]. — Режим доступу : http://z a k o n 2 . r a d a . g o v . u a / l a w s /show/287/2015#n14. — Назва з екрана.3. План заходів із забезпечення доброчес-ності: посібник для працівників оборонного сектору. CIDS, Oslo. 2016. [Електронний ре-сурс]. — Режим доступу : http://mfa.gov.ua/mediafiles/sites/ukraine-nato/files/____.pdf. — Назва з екрана.4. Kęsek Rafał, Maxim Boroda, Ziemowit Jóźwik. Addressing Security Risks at the Ukrai-nian Border Through Best Practices on Good Governance. Vol. 129. — Amsterdam : IOS Press, 2016.5. Пастушеня А. Н. Антикриминальная устой-чивость личности: структурно-содержа-тельная характеристика / А. Н. Пастуше-ня // Психологический журнал. — № 3–4. — 2011. — С. 60–66. 6. Ванновская О. В. Психология корруп-ционного поведения госслужащих : моно-графия / О. В. Ванновская. — Санкт-Петер-бург: ООО «Книжный дом», 2013. — 264 с.7. Філіппов С. О. Антикорупційна стійкість особистості / С. О. Філіппов // Збірник на-

укових праць Національної академії Дер-жавної прикордонної служби України. Се-рія: Педагогічні та психологічні науки. — Хмельницький. — 2014. — № 4 (73). — С. 503–511. 8. Закон України: «Про запобігання коруп-ції» від 14 жовтня 2014 р. № 1700-VII. [Елек-тронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1700-18/print1501156492566300 — Назва з екрана.9. Психология. Словарь / Под общ. ред. А. В. Петровского, М. Г. Ярошевского. 2-е изд., испр. и доп. М. : Политиздат, 1990. — 494 с. 10. Антикорупційна програма Державної прикордонної служби України на 2017 р. Затверджена наказом Адміністрації ДПСУ від 28.02.2017 № 14 із змінами, внесеними відповідно до наказу Адміністрації ДПСУ від 06.04.2017 № 28.11. Закон Республики Молдова: «Об оценке институциональной неподкупности» от 23.12.2013 г. № 325 в редакции Закона от 21.07.2016 г. [Электронный ресурс]. — Режим доступу : http://lex.justice.md/viewdoc.php?action=view&view=doc&id= 351535&lang=2 — Загл. с экрана.12. Best N., Huber M. Understanding the Im-pact of Good Governance and Corruption on Defence Institution Building: A Reference Curriculum for Educators. — Brussell, 2016. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.nato.int/nato_static_fl2014/


32

1. Verkhovna Rada Ukrainy (2014). Zakon Ukrainy: «Pro zasady derzhavnoi antykoruptsiinoi polityky v Ukraini (Antykoruptsiina stratehiia) na 2014-2017 roky» vid 14 zhovtnia 2014 roku № 1699-VII [The Law of Ukraine «On the Principles of State Anti-Corruption Policy in Ukraine (Anticorruption Strategy) for 2014-2017» of October 14, 2014, No. 1699-VII]. [in Ukrainian].2. Verkhovna Rada Ukrainy (2015). Stratehiia natsionalnoi bezpeky Ukrainy. Zatverdzheno Uka-zom Prezydenta Ukrainy vid 26 travnia 2015 roku № 287/2015. [The National Security Strategy of Ukraine. Approved by the Decree of the President of Ukraine dated May 26, 2015, No. 287/2015]. [online]. Available at http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/287/2015n14. [in Ukrainian].3. Plan zakhodiv iz zabezpechennia dobrochesnosti: posibnyk dlia pratsivnykiv oboronnoho sektoru [In-tegrity Action Plan: A Guide for Defense Sec-tor Workers]. [online]. Available at http://mfa.gov.ua/mediafiles/sites/ukraine-nato/files/ ____.pdf. — Nazva z ekrana. [in Ukrainian].4. Kęsek Rafał, Maxim Boroda, Ziemowit Jóź-wik (2016). Addressing Security Risks at the Ukrainian Border Through Best Practices on Good Governance. Vol. 129. Amsterdam : IOS Press.5. Pastushenja A. N. (2011). Antikriminal'naja ustojchivost' lichnosti: strukturno-soderzhatel'naja ha-rakteristika [Anticriminal stability of personali-ty: structural and content characteristic]. Psiho-logicheskij zhurnal [Psychological journal]. No. 3–4. P. 60–66. [in Russian].6. Vannovskaja O. V. (2013). Psihologija korrup-cionnogo povedenija gossluzhashhih : monografija [Psy-chology of Corruptive Conduct of Civil Ser-vants: monograph]. Sankt-Peterburg: OOO «Knizhnyj dom». 264 p. [in Russian].7. Filippov S. O. (2014). Antykoruptsiina stiikist osobystosti [Anticorruption personality stability]. Zbirnyk naukovykh prats Natsionalnoi aka-demii Derzhavnoi prykordonnoi sluzhby Ukrainy. Seriia: Pedahohichni ta psykholohich-ni nauky [Collection of scientific works of the National Academy of the State Border Guard Service of Ukraine. Series: Pedagogical and psychological sciences.]. Khmelnytskyi. No. 4 (73). P. 503–511. [in Ukrainian].

8. Verkhovna Rada Ukrainy (2014). Zakon Uk-rainy «Pro zapobihannia koruptsii» vid 14 zhovtnia 2014 r. № 1700-VII [The Law of Ukraine «On Prevention of Corruption» of October 14, 2014, No. 1700-VII]. [online]. Available at http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1700-18/print1501156492566300. [in Ukrainian].9. Psihologija. Slovar’ (1990). [Psychology. Dic-tionary]. Moscow: Politizdat. 494 p. [in Russian].10. Derzhavna prykordonna sluzhba Ukrainy (2017). Antykoruptsiina prohrama Derzhavnoi pry-kor donnoi sluzhby Ukrainy na 2017 r. Zatverdzhena nakazom Administratsii DPSU vid 28.02.2017 № 14 iz zminamy, vnesenymy vidpovidno do nakazu Administratsii DPSU vid 06.04.2017 № 28. [Anti-corruption program of the State Border Guard Service of Ukraine for 2017 Approved by the order of the Administration of the State Tax Administration of Ukraine from 28.02.2017 № 14 as amended in accordance with the order of the Administration of the State Tax Administra-tion of 06.04.2017 number 28.]. [in Ukrainian].11. Parlament Respubliki Moldova (2013). Za-kon Respubliki Moldova: «Ob ocenke institucional'noj nepodkupnosti» ot 23.12.2013 g. № 325 v redakcii Zakona ot 21.07.2016 g. [Law of the Republic of Moldova: «On the evaluation of institution-al integrity» of December 23, 2013, No. 325 as amended by the Law of July 21, 2016 ]. [on-line]. Available at http://lex.justice.md/view-doc.php?action=view&view=doc&id=351535&lang=2 [in Russian].12. Best N., Huber M. (2016). Understanding the Impact of Good Governance and Corrup-tion on Defence Institution Building: A Refer-ence Curriculum for Educators. Brussell. [on-line]. Available at : http://www.nato.int/nato_s t a t i c _ f l 2 0 1 4 / a s s e t s / p d f /pdf_2016_12/20170110_1612-DIB-Refer-ence_Curriculum3.pdf.13. Prezydent Ukrainy (2017). Ukaz «Pro zat-verdzhennia richnoi natsionalnoi prohramy pid ehidoiu komisii Ukraina-NATO na 2017 r.» vid 8 kvitnia 2017 r. № 103/2017 [Decree of the President of Ukraine «On Approval of the Annual Na-tional Program under the auspices of the Ukraine-NATO Commission in 2017»]. [on-line]. Available at http://www.president.gov.ua/documents/1032017-21670. [in Ukrainian].

assets/pdf/pdf_2016_12/20170110_1612-DIB-Reference_Curriculum3.pdf. — Назва з екрана.13. Указ Президента України: «Про затвер-дження річної національної програми під

егідою комісії Україна-НАТО на 2017 р.» від 8 квітня 2017 р. № 103/2017. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.president.gov.ua/documents/1032017-21670. — Назва з екрана.

REFERENCES:

33

Гармонізація правових систем та наближення законодавства України до законодавства Європейського Сою-зу — основоположний напрямок на шляху інтеграції України до ЄС, що, в свою чергу, визначає важливість уніфі-кації деяких основних положень в сфе-рі сімейного права. Реалізація такого складного і багатоаспектного процесу вимагає ґрунтовного наукового дослі-дження і сприятиме вдосконалення практики щодо розірвання шлюбу. Деякі тенденції щодо розлучень в Україні, так і країнах ЄС, зміни у шлюбно-репродуктивній поведінці громадян набувають проблемного ха-рактеру. В Україні майже 90 % україн-ського населення проживають у складі сім’ї. У країнах Європи загальний кое-фіцієнт шлюбності за останні 20 років зменшився в середньому на 10,4 %. Однак в нашій країні залишається не-змінно високим рівень розлучень. За статистикою, кожна друга сім’я розлу-чається. Середній показник розлучень в Україні становить 54,2 %.

Приймаючи рішення розірвати офіційний шлюб, подружжя зіштовху-ється з потребою здійснити чітко ви-значену юридичну процедуру. Сторо-ни намагаються якнайшвидше вийти з ситуації, що склалася, шукаючи розв’я-зання конфліктним питанням. Але ча-сто це ускладнюється: необхідно врегу-лювати багато суперечностей, узгодити усі моменти, які стосуються спільних дітей, розділити майно і дотримати всіх формальностей, щоб не зіткнутися з проблемами в майбутньому.

Розірвання шлюбу припиняє сімей-ні відносини подружжя, провокує май-нові, перш за все житлові проблеми, проблеми здійснення батьківських прав тим з батьків, хто проживає окремо, об-межує право дитини виховуватися і жити в повноцінної сім'ї та створює ба-гато інші суперечностей, які свідчать про значну кризу в сім’ї. Припинення шлюбу — надзвичайно вагомий юри-дичний факт і психологічно важкий крок, оскільки завжди тягне за собою зміни особистих відносин колишнього

УДК 347.627.2

Стефанчук Микола ОлексійовичСтарший науковий співробітник

Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кандидат юридичних наук, доцент

АДАПТАЦІЯ УКРАЇНСЬКОГО ЗАКОНОДАВСТВА ДО СТАНДАРТІВ ЄС У СФЕРІ ПРАВА,

ЩО ЗАСТОСОВУЄТЬСЯ ДО РОЗІРВАННЯ ШЛЮБУ

Stefanchuk M. O. Adaptation of Ukrainian Law to EU Standarts in the Area of the Law Applicable to Divorce

Abstract. The article analyzes the main provisions of the Family Code of Ukraine con-cerning the termination of marriage by divorce, the definition of the term dissolution of marriage, the general conclusions are made. The procedure of divorce is revealed in the administrative and judicial procedures. The paper explores the way of solving this issue in accordance with EU law, in particular the Council Regulation (EU) No. 1259/2010. The importance of resolving conflict issues in the process of divorce through the Fam-ily Mediation Institute is also highlighted.Key words: marriage, divorce, divorce, family law, Regulations Rome III.


34

подружжя, правового режиму власно-сті, впливає на подальше виховання ди-тини. Саме для цього важливо створити всі правові умови, які сприятимуть укрі-пленню шлюбних зв’язків і при цьому допоможуть розірвати шлюб з дотри-манням основних прав і свобод люди-ни та спираючись на актуальні євро-пейські тенденції.

Терміни «розірвання шлюбу» і «роз-лучення» є синонімами, і означають припинення шлюбу за життя подруж-жя. З приводу розірвання шлюбу існує безліч упереджень, хоча насправді жо-ден суд не може змусити громадянина бути в шлюбі проти волі. Сімейний ко-декс дає кожному з подружжя право на розірвання шлюбу, за винятком випад-ків, коли чоловік не має права пред'яв-ляти вимогу про розірвання шлюбу під час її вагітності і протягом року після народження дитини.

Всі проблеми, що стосуються ство-рення, функціонування і розпаду родини, включаючи, зрозуміло, і правові пробле-ми залишаються особливо актуальними, оскільки шлюб і сім'я це вічні цінності, які є невід'ємною частиною людської цивілі-зації в цілому. Не випадково принцип державної охорони, підтримки та захисту сім'ї зведений в ранг основного конститу-ційного принципу і є частиною основ конституційного ладу [2].

Метою дослідження є визначення напрямів адаптації українського законо-давства до стандартів ЄС у сфері права, що застосовується до розірвання шлю-бу, внаслідок його розірвання в судово-му та адміністративному порядку.

Правовому регулюванню припи-нення шлюбу завжди приділялась зна-чна увага науковців, оскільки це питан-ня є одним з найважливіших у сфері сімейних відносин і спричиняє значну кількість юридичних наслідків. Акту-альними залишаються питання гармо-нізації правових систем, оскільки Укра-їна стала на шлях інтеграції до світового співтовариства. Держава та суспільство

цілком закономірно приділяють осо-бливу увагу вирішенню питань зміц-нення шлюбу, оскільки збереження сім'ї є необхідною умовою розвитку ба-гатьох інших суспільних відносин.

Правове регулювання припинення шлюбу було предметом правових до-сліджень В. К. Антошкіна, Т. О. Арива-нюк, О. Ю. Бикова, К. М. Глиняної, Є. О. Жучкова, О. М. Калітенко, Б. К. Лев-ківського, С. С. Сафронової, О. І. Са-фончик та праці інших вітчизняних та зарубіжних вчених-правознавців в галу-зі сімейного права та міжнародного приватного права, законодавство та інші нормативно–правові акти в даній галузі, міжнародні договори і конвенції, ратифіковані Україною, а також джере-ла права Європейського Союзу (дирек-тиви, регламенти і статути, тощо). Ра-зом з тим на сьогодні немає комплек-сного дослідження питань припинення шлюбу та шлюбно-сімейних відносин, в якому проведено аналіз співвідношен-ня правових положень зі стандартами ЄС з метою вдосконалення даного пи-тання в Україні. Сімейний Кодекс Укра-їни не зняв всіх невизначеностей у регу-люванні припинення шлюбу та не ви-рішив всіх проблем, які існують у цій сфері, його норми не повністю відпові-дають потребам практики.

Активізація і ускладнення взаємодій між різними правовими системами ство-рює необхідність зосередити увагу на зближенні законодавства, яке регулює порядок припинення шлюбу, варто вне-сти зміни, які забезпечать відповідність сучасним глобальним викликам і тен-денціях. Однак всі норми повинні ґрун-туватись на загальновизнаних правових принципах і нормах та дієвих правових механізмах їхнього забезпечення.

Відповідно до основних визначень, припинення шлюбу ми розглядаємо як припинення прав і обов’язків чоловіка та дружини, що мають місце у теперіш-ньому часу і виникнення нових право-відносин щодо тих прав і обов’язків, які

Стефанчук М. О. Адаптація українського законодавства до стандартів ЄС у сфері права, що застосовується до розірвання шлюбу

35

були набуті у минулому (наприклад, право на утримання, право на розпоря-дження майном, окремі правовідноси-ни батьків і дітей тощо).

Аналізуючи історичний розвиток інституту розірвання шлюбу можна по-мітити, що в різних країнах цей інсти-тут проходив абсолютно різний шлях, але, в результаті, є максимально уніфі-кованим для європейських країн.

Більшість країн континентальної Європи є переважно католицькими країнами, і, безумовно, на шлюбно-сі-мейні відносини істотно, вплинуло ка-нонічне (католицьке) право, згідно з уявленнями якого розлучення або взага-лі неприпустиме, або дозволяється не інакше, як за рішенням церковних орга-нів, виключно за наявності суворо об-межених підстав. Сучасне законодав-ство щодо розлучення певною мірою лібералізоване, однак держава продов-жує контролювати процес розлучення подружжя, оскільки вважається, що роз-пад сім’ї вкрай небажаний для суспіль-ства, негативно на ньому позначається. Разом з тим, ця позиція поступово від-ступає з міркувань захисту інтересів людської особистості [5].

У середині 1970-х рр. в більшості держав Європи була проведена реформа інституту розірвання шлюбу. Основна тенденція реформи — відмова від кон-цепції розлучення як санкції і перехід до концепції: розлучення — це констатація невдалого шлюбу. Розірвання «зміша-них шлюбів» (за участю іноземного еле-менту або особи іншого віросповідання) — це складний процес, пов'язаний з іно-земним правопорядком. Згідно зі статис-тичними даними Комісії ЄС, на терито-рії країн ЄС зафіксовано близько 122 млн шлюбів. У 2007 р. в 27 країнах ЄС було зафіксовано понад 1 млн розлу-чень, з яких 140 тис. (13 %) включали іноземний елемент [4].

Важливою складовою шлюбних відносин є принцип вільної волі чоло-віка і жінки на згоду щодо перебування

у шлюбі, який також включає позицію щодо неприпустимості примусового збереження шлюбу, коли хоча б один з подружжя не бажає більше його збері-гати. З цього принципу випливає право кожного з подружжя на розірвання шлюбу. Розірвання шлюбу є одним з видів його припинення.

Важливої уваги потребує розуміння основної термінології у питанні розі-рвання шлюбу, оскільки на сьогодні існують відмінності між розумінням розірвання шлюбу різними науковця-ми. Зокрема Є. О. Харитонов вбачає, що воно зумовлене настанням певних юридичних фактів припинення на майбутнє правовідносин, що виникли між подружжям з юридично оформле-ного шлюбу [9]. Л. І. Слюсар акцентує увагу, що під розлученням варто розу-міти розпад шлюбу за життя обох партнерів, що дає їм право на новий шлюб [7]. Важливим у його розумінні саме можливість вступити у нові за-конні відносини. Таким чином, під розлученням (розірванням шлюбу) в загальному розуміється режим сепара-ції (від лат. Separatio — відокремлення, розділення) — це відноситься до по-дружньої пари, яка не бажає більше пе-ребувати у стосунках [9].

При розгляді справ, які виникають у зв’язку з укладенням, припиненням шлюбу, а також з інших сімейних від-носин, необхідно виходити з положень Конституції України, норм СК, Цивіль-ного процесуального кодексу України, Закону України від 23 червня 2005 р. № 2709-IV «Про міжнародне приватне право» та інших нормативно-правових актів, що регулюють сімейні відносини. Згідно із ст. 11 СК при вирішенні спору суд за заявою заінтересованої сторони може врахувати місцевий звичай, а та-кож звичай національної меншини, до якої належать сторони або одна з них, якщо вони не суперечать вимогам цьо-го Кодексу, інших законів та мораль-ним засадам суспільства [6].


36

Порядок розірвання шлюбу зале-жить від того, чи є в сімейної пари не-повнолітні діти, а також чи є між по-дружжям згода щодо розірвання шлю-бу. Залежно від зазначених обставин шлюб може бути розірваний держав-ним органом реєстрації актів цивільно-го стану (РАЦС) або судом. Підстави розірвання шлюбу органами державної реєстрації актів цивільного стану в за-лежності від волевиявлення подружжя можна поділити на дві групи: розірвання шлюбу за взаємною згодою подружжя та за волею лише одного з подружжя. У першому випадку шлюб припиняєть-ся за спільною заявою подружжя, яке не має дітей (ст. 106 Сімейного кодексу України). На підставі заяви одного з по-дружжя шлюб розривається у разі, якщо другий із подружжя визнаний безвісно відсутнім або недієздатним (ст. 107 Сі-мейного кодексу України) [8].

Умовно порядок розірвання шлюбу через рішення суду можна поділити на конфліктний і безконфліктний поряд-ки. Безконфліктний порядок полягає в підтвердженні судом факту згоди по-дружжя на розірвання шлюбу, а також їх спільної домовленості щодо вихо-вання й утримування дітей. Статтею 109 СКУ передбачено, що подружжя, яке має дітей, має право подати до суду за-яву про розірвання шлюбу разом із письмовим договором про те, з ким із них будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя брати-ме той з батьків, хто буде проживати окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей. Договір між подружжям про розмір алі-ментів на дитину має бути нотаріально посвідчений. У разі невиконання цього договору аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріу-са. Суд постановляє рішення про розі-рвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відпо-відає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть

порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей. Суд постанов-ляє рішення про розірвання шлюбу піс-ля спливу одного місяця від дня подання заяви. До закінчення цього строку дру-жина і чоловік мають право відкликати заяву про розірвання шлюбу [8].

Конфліктний порядок розірвання шлюбу полягає у зверненні до суду з позовною заявою у випадку, коли один з подружжя бажає розірвати шлюб, а інший заперечує. Позов про розірван-ня шлюбу може бути пред'явлений од-ним із подружжя. Якщо ж один із по-дружжя визнаний недієздатним, то по-зов про розірвання шлюбу має право пред'явити опікун, якщо цього вимага-ють інтереси недієздатного.

При цьому встановлені також і межі здійснення права на розірвання шлюбу. Так, забороняється пред'являти позов протягом вагітності дружини та протя-гом одного року після народження ди-тини, крім випадків, коли один із по-дружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки злочину, щодо дру-гого з подружжя або дитини.

Однак і з цього правила є 2 винятки:1) чоловік, дружина мають право

пред’явити позов про розірвання шлю-бу протягом вагітності дружини, якщо батьківство зачатої дитини визнане ін-шою особою;

2) чоловік, дружина мають право пред'явити позов про розірвання шлю-бу до досягнення дитиною одного року, якщо батьківство щодо неї визнане ін-шою особою або за рішенням суду ві-домості про чоловіка як батька дитини виключено із актового запису про на-родження дитини [4].

При розгляді позову про розірвання шлюбу суд вживає заходів щодо при-мирення подружжя, якщо це не супере-чить моральним засадам суспільства. Суд постановляє рішення про розірван-ня шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтер-


37

есам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Шлюб припиняється у день набрання чинно-сті рішенням суду про розірвання шлю-бу. Розірвання шлюбу, здійснене за рі-шенням суду, має бути зареєстроване в державному органі реєстрації актів ци-вільного стану, за заявою колишньої дружини або чоловіка. Розірвання шлюбу засвідчується Свідоцтвом про розірвання шлюбу, зразок якого затвер-джує Кабінет Міністрів України [8].

Найбільше проблем при розірвання шлюбу виникає, все ж таки, у випадках, коли у шлюбних правовідносинах пе-ребувають громадяни різних країн, оскільки в такому випадку слід чітко ви-значитись із колізійними прив’язками, які мають місце у міжнародному при-ватному праві. Так, якщо двоє громадян різних країн ЄС укладають шлюб і по-селяються в третій країні, а через кілька років вирішують розлучитися, виникає цілий ряд питань. При цьому питання виникають задовго до того, як стане ясно, чи зможуть вони, наприклад, розі-рвати шлюб, яка юридична доля спіт-кає їх спільне майно, під чиєю опікою залишаться діти. Перш ніж шукати від-повідь на ці питання, слід визначитися з тим, суд якої країни буде вправі розгля-дати таке провадження. Другим етапом стане визначення країни, сімейне зако-нодавство якої повинен буде застосува-ти суд при розгляді справи.

Європейський парламент прийняв Регламент Ради (ЄС) № 1259/2010 про право, що застосовується до питань про розірвання шлюбу та роздільного проживання подружжя за рішенням суду від 20 грудня 2010 р. (Рим III), який підлягає застосуванню з 21 черв-ня 2012 р. Регламент Рим III застосову-ється в ситуаціях, що містять конфлікт правових норм з питань, що стосують-ся розлучення й роздільного прожи-вання подружжя. Регламент ЄС Рим III заснований на принципі універсаль-ності — застосовуваним є не лише

право держави-члена ЄС, але й будь-якої третьої країни.

Отже, зі вступом в силу Регламенту ЄС Рим ІІІ, саме він регулює, застосову-ване законодавство у випадках розі-рвання шлюбу за кордоном. Розірвання шлюбу має регламентуватись законо-давством тієї країни, в якій подружжя мало постійне місце проживання на мо-мент звернення до суду. Таке врегулю-вання має застосовуватися і в тих випад-ках, коли країна перебування подружжя не є учасником зазначеного вище Рег-ламенту. Сфера застосування Регламен-ту ЄС Рим ІІІ охоплює матеріальне право щодо розірвання шлюбу. До нього належать такі передумови, як на-приклад, необхідний час для розлучен-ня або надання відповідних причин ро-зірвання шлюбу. Майново-правові на-слідки шлюбу та обов’язки щодо утри-мання виключені зі сфери дії Регламен-ту ЄС Рим ІІІ [3].

Основне колізійне правило Регла-менту ЄС Рим III (ст. 5) відображає гнучкий підхід до регулювання відно-син розірвання шлюбу, надаючи сто-ронам можливість вибору застосовува-ного права за спільною згодою. Угода між сторонами щодо вибору застосову-ваного права може бути укладена і змі-нена в будь-який час, але не пізніше подачі позову в суд. Щодо формальної дійсності такої угоди встановлено ви-могу про обов'язкову письмову форму та наявність підписів сторін [1].

Автономія волі сторін при виборі застосовуваного права істотно обмеже-на. Наслідки застосування обраного сторонами права не повинні суперечи-ти нормам публічного порядку країни суду. Крім того, застосовне право мож-на вибрати лише із встановленого в Регламенті ЄС Рим III переліку:

1) право спільного місця проживан-ня подружжя на момент укладення такої угоди;

2) право останнього спільного місця проживання подружжя, якщо один з


38

них проживав у цій країні на момент укладення угоди;

3) право країни громадянства будь-кого з подружжя на момент укла-дення угоди;

4) право країни суду [3].Стаття 8 Регламенту ЄС Рим III вста-

новлює ієрархію колізійних прив'язок (субсидіарне право першого, другого, третього і четвертого ступенів) для ви-значення застосовуваного правопорядку у відсутності автономії волі сторін. Ця стаття являє собою складну підпорядко-вану альтернативну колізійну норму:

1) право спільного місця проживан-ня подружжя на момент подачі позов-ної заяви в суд. Якщо дана умова не ви-конується, то застосовується:

2) право останнього спільного місця проживання подружжя (за умови, що воно не перестало бути таким раніше, ніж за рік до подачі заяви до суду) до тих пір, поки хоча б один з подружжя проживає на постійній основі в цій кра-їні на момент подачі позовної заяви. Якщо дана умова не виконується, то за-стосовується:

3) право країни громадянства обох подружжя. Якщо дана умова не викону-ється, то застосовується:

4) право країни суду, де особа звер-нулась за захистом своїх прав.

Якщо розірванню шлюбу передува-ло роздільне проживання подружжя за рішенням суду, то до подальшого розлу-чення слід застосовувати право, яке за-стосовувалося до рішення про роздільне проживання (при відсутності угоди про вибір застосовуваного права окремо до розлучення) (ст. 9). Проте якщо право, обране сторонами до роздільного про-живання подружжя, не передбачає пере-ходу в стан розлучення, то застосову-ються колізійні правила ст. 7 і 8 [1].

Право країни суду застосовується у випадках, коли обране сторонами право або субсидіарне право за ст. 8 не містить положень про розірвання шлюбу або не надає одному з подружжя рівного досту-

пу до здійснення свого права на розлу-чення або роздільне проживання.

В даний час в країнах ЄС ще не склалося єдиної судової практики з пи-тань вибору застосовуваного права у сфері правовідносин щодо розірвання шлюбу. Як і раніше, переважають два діаметрально протилежних підходи. З одного боку, це закон країни суду (Англія, Ірландія), з іншого — особи-стий закон одного з подружжя (Німеч-чина, Франція, Іспанія). Одним із за-вдань Регламенту ЄС Рим III є досяг-нення компромісу в колізійному регу-люванні правовідносин щодо розірван-ня шлюбу. У підсумку основним колі-зійним правилом Регламенту ЄС Рим III є право звичайного спільного місця проживання подружжя (habitual resi-dence). Вибір застосовуваного права у сфері правовідносин щодо розірвання шлюбу, виходячи з критерію звичайно-го місця проживання сторін, є більш гнучким у порівнянні з застосуванням особистого закону подружжя. Це відпо-відає вимогам мобільності та свободи пересування всередині ЄС. Крім того, застосування права звичайного місця проживання сторін дозволить привести у відповідність норми колізійного права Регламенту ЄС Рим III з процесуальни-ми колізійними нормами, які містяться в Брюссель II bis [3].

Експертами Європейської комісії з питань сімейного права розроблений і сформульований ряд принципів право-вого регулювання розірвання шлюбу з метою створення оптимальної моделі для вдосконалення та уніфікації євро-пейського сімейного права, досвід якої цілком може бути сприйнятий нашим законодавцем.

Основним принципом правового регулювання правовідносин щодо ро-зірвання шлюбу законодавства по-винна бути нейтральність закону по відношенню до розлучення: право не повинно впливати на рішення по-дружжя розірвати шлюб, ні сприяти


39

розлученню, ні перешкоджати йому, оскільки розлучення — справа ви-ключно приватна.

Слід зазначити, що саме, Регламент Ради (ЄС) № 1259/2010 (Рим III) визна-чає, що подружжя може самостійно ви-значити, яке законодавство буде засто-совуватися у разі їх розлучення. Така домовленість про вибір законодавства може бути погоджена або змінена в будь-який момент перед зверненням до суду. Домовленість про вибір законо-давства потребує письмової форми. При цьому обов’язково слід дотримува-тися формулярних приписів країн-учас-ників Регламенту. Звичайне місце про-живання сторін — найпоширеніший

критерій визначення компетентного правопорядку в ЄС, який застосовується не тільки в сімейних справах, у справах про усиновлення і встановлення опіки, але і з питань встановлення юрисдикції. Прийнято вважати, що такий підхід відо-бражає тенденцію до мобільності пере-сування сторін правовідносин.

Саме тому, враховуючи євроінтегра-ційний напрям розвитку українського законодавства, існує нагальна потреба у закріпленні положень Регламенту Ради (ЄС) № 1259/2010 (Рим III) на законо-давчому рівні. Це дасть змогу гарантува-ти повноцінне здійснення та захист прав подружжя як до так і після розі-рвання шлюбу.

ЛІТЕРАТУРА:1. Council Regulation (EU) No 1259/2010 implementing enhanced cooperation in the area of the law applicable to divorce and legal separation // EUR-Lex [Електронний ре-сурс]. — Режим доступу: http://eurlex.euro-pa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=OJ:L: 2010:343:0010:0016:en:PDF. — Назва з екрана.2. Конституція України // Відомості Вер-ховної Ради України (ВВР). — 1996. — № 30. — Ст. 141.3. Міжнародне приватне право. Загальна частина: підручник / За ред. А. С. Довгерта і В. І. Кисіля. — Київ : Алерта, 2012. — 376 с.4. Сафончик О. І. Правове регулювання припинення шлюбу в Україні [Текст] : дис... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Сафончик Оксана Іванівна ; Одеська національна юри-дична академія. — Одеса, 2004. — 206 арк. — Арк. 189–206.5. Сафончик О. І. Правові наслідки припи-нення шлюбно-сімейних правовідносин [Електронний ресурс] / О. І. Сафончик // Актуальні проблеми держави і права. — 2011. — Вип. 58. — С. 309–315. — Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/apdp_

2011_58_46. — Назва з екрана.6. Про практику застосування судами зако-нодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подруж-жя: Постанова Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 р. // Вісник Верховного Суду України. — 2008. — № 1.7. Слюсар Л. І. Розлучення в Україні в демо-графічному вимірі: минуле і сучасність / Л. І. Слюсар // Демографія та соціальна економіка. — 2014. — № 2. — С. 78–89. — Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/dse_2014_2_9. — Назва з екрана.8. Закон Верховної Ради України: Сімейний кодекс України № 2947-III від 10 січня 2002 р. [Електронний документ]. — Режим доступу: rada.gov.ua/laws/show/%01%81%. — Назва з екрана.9. Харитонов Є. О. Сім'я як концепт сімей-ного законодавства [Електронний ресурс] / Є. О. Харитонов // Актуальні проблеми дер-жави і права. — 2011. — Вип. 58. — С. 293–301. — Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/apdp_2011_58_44. — Назва з екрана.

REFERENCES:1. European Union (2010). Council Regulation (EU) No 1259/2010 implementing enhanced cooperation in the area of the law applicable to divorce and legal separation. EUR-Lex [online]. Available at http://eurlex.europa.eu/Lex-UriServ/LexUriServ.do?uri=OJ:L:2010:343:0010:0016:en:PDF. [in English].2. Konstytutsiia Ukrainy (1996). [The Constitu-tion of Ukraine]. Vidomosti Verkhovnoi Rady

Ukrainy (VVR) [Official bulletin of Verkhovna Rada Ukrainy]. No. 30. art. 141. [in Ukrainian]. 3. Mizhnarodne pryvatne pravo. Zahalna chastyna: pidruchnyk (2012). [Private International Law. General part: tutorial]. Kyiv: Alerta. 376 p. [in Ukrainian].4. Safonchyk O. I. (2004). Pravove rehuliuvannia prypynennia shliubu v Ukraini: dys... kand. yuryd. nauk: 12.00.03 [Legal regulation of the


40

termination of marriage in Ukraine: the thesis of the candidate of juridical science: 12.00.03]. Odesa. 206 p. [in Ukrainian].5. Safonchyk O. I. (2011). Pravovi naslidky pry py-nennia shliubno-simeinykh pravovidnosyn [Legal consequences of termination of marriage and family relationships]. Aktualni problemy der-zhavy i prava [Actual problems of state and law]. Issue 58. P. 309-315. [online]. Available at http://nbuv.gov.ua/UJRN/apdp_2011_ 58_46. [in Ukrainian].6. Verkhovnyi Sud Ukrainy (2007). Pro praktyku zastosuvannia sudamy zakonodavstva pry rozghliadi sprav pro pravo na shliub, rozirvannia shliubu, vyznannia yoho nediisnym ta podil spilnoho maina podruzhzhia: Postanova Plenumu Verkhovnoho Sudu Ukrainy № 11 vid 21.12.2007 r. [About the practice of using courts of law in cases concerning the right to marriage, dissolution of a marriage, recognition of it as invalid and division of common property of spouses: Resolution of the Plenum of the Supreme Court of Ukraine No. 11 of 21.12.2007]. Visnyk Verkhovnoho Sudu Ukrainy [Bulletin

of the Supreme Court of Ukraine]. 2008. No. 1. [in Ukrainian].7. Sliusar L. I. (2014). Rozluchennia v Ukraini v demohrafichnomu vymiri: mynule i suchasnist [Di-vorce in Ukraine in the demographic dimen-sion: past and present]. Demohrafiia ta sotsialna ekonomika [Demography and the social econ-omy]. No. 2. P. 78–89. [online]. Available at http://nbuv.gov.ua/UJRN/dse_2014_2_9. [in Ukrainian].8. Verkhovna Rada Ukrainy (2002). Simeinyi kodeks Ukrainy: Zakon Verkhovnoi Rady Ukrainy № 2947-III vid 10 sichnia 2002 r. [The Family Code of Ukraine: Law of the Verkhovna Rada of Ukraine No. 2947-III of January 10, 2002]. [online]. Available at http://rada.gov.ua/laws/show/%01%81%. [in Ukrainian].9. Kharytonov Ye. O. (2011). Simia yak kontsept simeinoho zakonodavstva [Family as a concept of family law]. Aktualni problemy derzhavy i prava [Actual problems of state and law]. Is-sue 58. P. 293–301. [online]. Available at http://nbuv.gov.ua/UJRN/apdp_2011_58_44. [in Ukrainian].

41

Суттєві соціальні зміни, які за остан-ні роки відбулись в українському су-спільстві, зумовили необхідність дослі-дження правового регулювання про-блем здійснення прав та вплив обме-жень на реалізацію особистих немай-нових відносин. Наразі важливим є до-тримання прав людини взагалі та в ме-жах основного осередку суспільства — сім’ї зокрема. Необхідним є вдоскона-лення сімейного законодавства відпо-відно до змін у сфері регулювання осо-бистих немайнових прав в умовах пере-міщення і змінення культур, народів. Враховуючи ст. 3 Конституції України, за якою людина, її життя та здоров’я стає найвищою соціальною цінністю, належне забезпечення прав та свобод людини і громадянина є головним обов’язком держави. Це призводить до зіткнення різних прав і необхідності ви-значення пріоритетів, в тому числі за рахунок обмежень прав одних на ко-ристь інших.

Стаття 3 Сімейного кодексу України визначила сім’ю як первинний та ос-новний осередок суспільства. Особи,

які входять до її складу, забезпечені осо-бливим захистом з боку держави, яка створює відповідні сприятливі умови для її розвитку та функціонування. Так, при застосуванні порядку обмеження будь-яких прав особи правова, демокра-тична держава має виходити з виключ-ності та обґрунтованості обмежень. Протиправними мають вважатися будь-які нормативно-правові акти, які своїм змістом порушують конституційні га-рантії суб’єктів сімейних відносин, не-обґрунтовано обмежуючи їх права.

В останніх наукових дослідженнях вчені не рідко проявляють підвищений інтерес до проблем обмежень прав осіб. Так, обумовлені проблеми розгляда-лась в теоретичних напрацюваннях Т. В. Боднар, В. І. Борисова, А. Б. Гри-няк, О. В. Дзера, Н. А. Д’ячкова, В. І. Кі-сіль, В. М. Коссак, А. В. Коструба, О. О. Кот, Ю. В. Коренга, В. А. Крой-тор, Н. С. Кузнєцова, В. В. Луць, Р. А. Майданик, О. О. Михайленко, З. В. Ромовська, О. В. Сінегубов, М. О. Стефанчук, В. І. Труба, Є. О. Ха-ритонов, О. І. Харитонова, Ю. С. Чер-

УДК 347.625

Кожевникова Вікторія ОлександрівнаДоцент кафедри галузевих правових наук

Київського університету права НАН України,кандидат юридичних наук, доцент

ОБМЕЖЕННЯ ПРАВА НА РОЗІРВАННЯ ШЛЮБУ ПІД ЧАС ВАГІТНОСТІ ЖІНКИ ТА ПРОТЯГОМ

ОДНОГО РОКУ ПІСЛЯ НАРОДЖЕННЯ ДИТИНИ

Kozhevnikova V. O. Limit of Right on Dissolution of Marriage During Pregnancy and One Year After Birth of Child

Abstract. The problems of expedience of normative establishment are probed in posi-tions of current domestic legislation of limitation of right on dissolution of marriage during pregnancy of woman and during one year after birth of child. The special atten-tion is concentrated on experience of the foreign states to legal establishment of similar after legal essence limitations of rights for subjects.Key words: marriage, child, personal unproperty rights, property rights, monogynopaedium, married cou-ples, domestic relations, limitations, realizations of right, pregnancy, prohibition, interest, legal adjusting.


42

воний, Я. М. Шевченко, С. І. Шимон, Р . Б . Ш и ш к а , О . С . Я в о р с ь к а , В. Л. Яроцький та інші, проте питання про застосування сімейно-правових об-межень особистих немайнових та май-нових прав подружжя, залишились поза увагою науковців.

У зв’язку з цим, метою даної публі-кації є обґрунтування особливостей, специфіки, значення, та доцільності запровадження зазначеного обмеження права на розірвання шлюбу під час ва-гітності дружини та впродовж одного року після народження дитини і з ура-хуванням іноземного досвіду.

Відповідно до чинного законодав-ства України, шлюб не є довічним сою-зом жінки та чоловіка, а отже, особи, що уклали шлюб, мають право на його припинення. Разом з тим законодавець установлює, як виняток, обмеження у здійсненні такого права. Так, згідно з ч. 2 ст. 110 СК України, позов про розі-рвання шлюбу не може бути пред’явле-ний протягом вагітності дружини та протягом одного року після народжен-ня дитини, крім випадків, коли один з подружжя вчинив протиправну пове-дінку, яка містить ознаки злочину щодо другого з подружжя або дитини.

Такий законодавчий підхід знач-ною мірою відрізняється від тих норма-тивних приписів, що діяли в радян-ський період. Відповідно до положення ч. 2 ст. 38 КпШС України 1969 р., лише чоловік був позбавлений права на звер-нення до суду з позовом про розірвання шлюбу протягом вагітності дружини та протягом одного місяця після народ-ження дитини. Жінка, на відміну від чо-ловіка, мала ширші межі своїх прав, і виявлялось це в тому, що вона могла виступати ініціатором розірвання шлю-бу. Зазначена норма була спрямована на забезпечення інтересів жінки-матері та дитини. Ці особи є вкрай уразливи-ми у такий період, як вагітність жінки і перший рік життя дитини. Якщо чоло-вік звертався до суду з позовом, достат-

ньо було жінці надати докази вагітності або наявності спільної дитини віком до одного року, як справа мала бути судом припинена [1, c. 359].

Коментар Кодексу про шлюб та сім’ю Української РСР щодо цієї право-вої норми пояснював, що «на вагітну жінку або матір, яка годує немовля, може негативно вплинути така подія, як розлучення. Тому закон забороняє пред’явлення позову про розлучення без згоди дружини» [2, c. 60]. Новий же СК України у разі існування вищезазна-чених обставин обмежує в такому праві обох суб’єктів шлюбних відносин, уста-новлюючи при цьому заборону здійс-нення права на розірвання шлюбу.

З. В. Ромовська обґрунтовує існую-чий сьогодні в СК України норматив-ний підхід з приводу обмеження права на розірвання шлюбу під час вагітності жінки та протягом одного року після народження дитини, насамперед необ-хідністю забезпечення рівності прав подружжя в сім’ї та захисту жінки «не лише від дій свого чоловіка, а й від власних поспішних рішень, агресії про-ти самої себе» [3, c. 244]. Крім того, іс-нує позиція, що дана норма є гарантією спокою і для вагітної, і для жінки, яка нещодавно народила дитину. Захисту потребують такі ж інтереси жінки й ди-тини під час укладення нею шлюбу [4, c. 121]. Таким чином держава забез-печує особі право на психічну недотор-канність, що полягає у забезпеченні благополуччя психічного здоров’я лю-дини [5, c. 136]. «Бруд шлюбно-розвід-ного процесу» неодмінно викликатиме психічні стреси, від яких дружину, а че-рез неї і дитину слід уберегти» [3, c. 60]. При обранні існуючого законодавчого підходу обмеження права на розірвання шлюбу під час вагітності жінки та про-тягом одного року після народження дитини за основу було взято й іншу психолого-правову концепцію. У тим-часовій забороні шлюбу закладено му-дрість — «час лікує», яка спрямована на

Кожевникова В. О. Обмеження права на розірвання шлюбу під час вагітності жінки та протягом одного року після народження дитини

43

збереження шлюбу, надаючи подружжю шанс спокійно оцінити конфлікт з точки зору спільних інтересів та інтересів дити-ни. Мораторій на пред’явлення позову про розірвання шлюбу забезпечує дру-жинні психологічний захист не лише від свого чоловіка, а й від власних поспіш-них рішень, агресії проти самої себе [3, c. 60]. Отже, в кожному конкретному випадку, без огляду на те, хто з подружжя є позивачем, розірвання шлюбу негатив-но впливає на життя чоловіка та дружини.

І. В. Жилінкова займає не однакову з законодавцем позицію стосовно діючо-го обмеження та аргументації у необхід-ності його існування в нормах СК Украї-ни. Автор зазначає: «Нове правило уяв-ляється вкрай невдалим. Проведення в життя принципу гендерної рівності по-винно мати свої логічні межі. Немає не-обхідності детально зупинятися на тому, що жінка протягом вагітності і протягом певного часу після народження дитини має особливий фізичний стан, який не може бути відомий чоловіку. Тому вста-новлення рівності прав подружжя в цьому питанні носить суто формаль-ний характер і навпаки, встановлює ре-альну нерівність сторін» [1, c. 359], тим самим не викликаючи незбігу з прин-ципом рівності прав та обов’язків суб’єктів шлюбних відносин.

З огляду на це науковець вказує, що у разі заборони на звернення до суду за розірванням шлюбу щодо чоловіка вона є виправданою (забезпечення спо-кою дружини протягом вагітності та після народження дитини), то стосовно дружини вона представляється неспра-ведливою. Нове правило встановлює формальний зв’язок подружжя протя-гом тривалого часу. За таких обставин шлюб існуватиме і у випадках, коли сі-мейні відносини між сторонами повні-стю відсутні і збереження шлюбу супе-речить їх інтересам [1, c. 359].

Л. В. Красицька називає законодав-че формулювання в ч. 2 ст. 110 СК Ук-раїни своєрідним мораторієм як для

дружини, так і для чоловіка, на пред’яв-лення позову про розірвання шлюбу під час вагітності дружини та упродовж одного року після народження дитини, крім випадків, передбачених законом, свідчить про певні позитивні здобутки СК України та дотримання принципу гендерної рівності [6, c. 116], який не дотримувався в минулому сторіччі (ч. 1 ст. 38 КпШС УРСР). Установлюючи мораторій на пред’явлення позову про розірвання шлюбу, український законо-давець не передбачає на випадок жод-них винятків, які мають враховуватись.

У сусідніх з Україною зарубіжних державах, таких як Російська Федерація, Грузія, зберігся радянський підхід до правового регулювання щодо обме-ження права на пред’явлення позову про розірвання шлюбу. Згідно зі ст. 17 СК РФ чоловік не має права без згоди дружини порушувати справу про розі-рвання шлюбу під час вагітності дружи-ни і упродовж року після народження дитини. Аналогічні положення закрі-плено й у ч. 2 ст. 1123 ЦК Грузії, ст. 39 СК РУз. СК РМ уточнює, що чоловік не має права без згоди дружини вимага-ти розірвання шлюбу під час її вагітно-сті, а також упродовж року після народ-ження дитини, якщо дитина народила-ся живою і упродовж цього часу зали-шалась життєздатною (ст. 34).

За ст. 35 КРБпШС, розірвання шлю-бу є неприпустимим під час вагітності дружини і до досягнення дитиною віку трьох років без письмової згоди другого з подружжя на розірвання шлюбу за умови, що він проживає з дитиною і здійснює батьківське піклування над нею, за винятком випадків, коли батьків-ство щодо дитини визнано іншою осо-бою або за рішенням суду відомості про чоловіка як батька дитини видалено із запису акту про народження дитини [6, c. 116]. Із зазначеного випливає, що законодавство пострадянських країн не однаково підходить до врегулювання да-них колізійних правовідносин.


44

Важливим є ще один аспект цього питання. Із аналізу ч. 2 ст. 110 СК Укра-їни можна дійти висновку, що обме-ження на пред’явлення позову про розі-рвання шлюбу поширюється і на той випадок, коли дитина померла до до-сягнення нею одного року. Таким чи-ном, навіть смерть дитини до одного року не надає подружжю права зверта-тися до суду з позовом про розірвання шлюбу [1, c. 359], що спричиняє низку дискусій у юридичній літературі.

У правилах реєстрації актів цивіль-ного стану зазначено, що у тих випад-ках, коли смерть дитини настала неза-баром після її народження (навіть якщо вона прожила хоч декілька хвилин), складається два записи: про народжен-ня і смерть, але видається тільки свідо-цтво про смерть. У цьому разі підста-вою для реєстрації народження є ме-дичне свідоцтво про народження, а для реєстрації смерті — лікарське сві-доцтво про перинатальну смерть (п. 2.27). Якщо батькам необхідно одержати документ, що підтверджує народження дитини (мертвої або жи-вої, але померлої на першому тижні життя), то відділ реєстрації актів ци-вільного стану видає довідку про на-родження із зазначенням про мертво-народження або про те, що дитина померла (п. 2.28) [1, c. 359].

Таким чином, народження дитини, яке є підставою для заборони на розі-рвання шлюбу, може стосуватися також випадків народження мертвої дитини (п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосу-вання судами законодавства при розгля-ді справ про право на шлюб, розірван-ня шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 р. № 11) [7]. Розлучення для матері після таких фактів є знову ж таки переживанням. Тому чоловік повинен зважати на те, що дружина не може в цей період бути стороною в шлюбо-розлучному процесі [8, c. 191].

З огляду на викладене слід відзначи-ти, що вказані обмеження права на розі-рвання шлюбу під час вагітності жінки та протягом одного року після народ-ження дитини припиняють фактичну дію і позов про розірвання шлюбу.

Як виняток, позов може бути пода-но до судових органів за наявності наве-дених нижче обставин.

Перший виняток має місце, коли один з подружжя вчинив протиправну дію, що має ознаки кримінально кара-ного злочину, щодо другого з подруж-жя або їх спільної дитини (ч. 2 ст. 110 СК України). До уваги в наведеній ситу-ації суд бере випадки вчинення умис-них злочинів одним з подружжя проти здоров’я, честі, гідності дружини (дити-ни) тощо. У науковій літературі висвіт-лено думку, що злочинні (насильниць-кі) дії в сім’ї вчиняє, як правило, чоловік.

Так, І. В. Жилінкова зазначає, що, вочевидь, маються на увазі випадки, коли чоловік ображає або б’є дружину, загрожує їй, принижує її честь і гідність. Уявити собі зворотну ситуацію, коли такі дії вчиняє жінка, яка має на руках ма-леньку дитину, досить складно. Тому можна говорити, що ця норма закону спрямована на захист інтересів жінки, якій надається можливість розірвати шлюб [1, c. 360]. За наявності обставин, коли чоловік вчинив кримінальний зло-чин або адміністративне правопорушен-ня, через яке потерпілою особою є дру-жина (дитина), то доказом визнання та-ких дій протиправними (злочинними) буде копія судового вироку, який і слугу-ватиме підставою для припинення, не-зважаючи на пряму законодавчу заборо-ну обмеження права на розірвання шлю-бу під час вагітності жінки та протягом одного року після народження дитини.

Другий виняток має місце тоді, коли батьківство щодо зачатої або народже-ної дитини визнано іншою особою (чч. 3, 4 ст. 110 СК України), тоді мора-торій з приводу заборони розірвання шлюбу під час вагітності жінки та про-

Кожевникова В. О. Обмеження права на розірвання шлюбу під час вагітності жінки та протягом одного року після народження дитини

45

тягом одного року після народження дитини втрачає чинність. Іншими сло-вами, якщо дружина повідомляє, що її чоловік не є батьком її дитини (майбут-ньої дитини) і є інший чоловік, який визнає себе батьком цієї дитини, то за-борона на пред’явлення позову про ро-зірвання шлюбу подружжя не діє [1, c. 361], тому кожен з подружжя наді-лений правом на звернення до суду з від-повідною вимогою про припинення.

Третій виняток має місце тоді, коли за рішенням суду відомості про чолові-ка як батька дитини виключено з акто-вого запису про народження дитини (ч. 4 ст. 110 СК України) та зачаття ди-тини визнано за іншою особою. В. Ю. Євко визначає такий правовий стан прогалиною в законі й пропонує законодавчо розширити перелік під-став визнання шлюбу недійсним такою підставою, як приховування дружиною вагітності від іншого чоловіка [9, c. 251]. Проте, О. А. Явор схильна вважати, що «в наведеному випадку має місце квалі-фіковане мовчання законодавця: він свідомо залишає поза сферою правово-го регулювання мотиви, якими керу-ються особи при прийнятті рішення укласти шлюб [10, c. 215]. Так, поло-ження ч. 3 ст. 122 СК України встанов-люють, що чоловік, який не перебуває з матір’ю дитини у шлюбі, може подати заяву про визнання свого батьківства щодо зачатої дитини. Виникає пара-докс. З одного боку, подружжя протя-гом вагітності дружини позбавлені пра-ва подати до органу РАЦС заяву про невизнання чоловіка батьком дитини, з іншого — жінка може подати до органу РАЦС спільну заяву з іншим чоловіком, з яким вона у шлюбі не перебуває, про

визнання ним батьківства щодо зачатої дитини [1, c. 316]. У разі, якщо чоловік або дружина подає позовну заяву до суду з порушенням вищевказаних зако-нодавчих приписів, то така позовна за-ява на підставі відповідної ухвали суду повертається особі, що її подавала, згід-но з чч. 3, 4 ст. 121 ЦПК України. Тому недосконалість нормативного стану по-ложень ст. 110 СК України призводить до низки запитань процедурного пла-ну. Так, по-перше, чоловік разом з дру-жиною має подати позовну заяву про відмову у визнанні себе батьком дити-ни, та, по-друге інший чоловік (біоло-гічний батько дитини) подав разом з жінкою позовну заяву про визнання ним батьківства. Лише після цього ор-гани РАЦС наділені правом на внесен-ня змін у Книзі реєстрації народжень.

Висновки. Обмеження права на ро-зірвання шлюбу під час вагітності жін-ки та до досягнення дитиною одного року обумовлено тим, що при обранні існуючого законодавчого обмеження права на розірвання шлюбу під час ва-гітності жінки та протягом одного року після народження дитини за основу було взято й іншу психологічно-право-ву концепцію, яка покликана захищати інтереси жінки та дитини. У дисерта-ційному дослідженні доведено, що за-сади рівності прав та обов’язків подруж-жя, визначені в СК України, порушу-ються, та в цьому питанні носить суто формальний характер. З огляду на при-писи ч. 2 ст. 110 СК України, законода-вець, навпаки, встановлює реальну не-рівність сторін-подружжя. Обґрунтову-ється, що існування такого обмеження додатково порушує й гендерну рівність суб’єктів, тому є недоцільним.

ЛІТЕРАТУРА:1. Сімейний кодекс України: науково-прак-тичний коментар / за ред. І. В. Жилінкової. — Харків : Ксилон, 2008. — С. 359.2. Кодекс про шлюб та сім’ю Української РСР: науково-практичний коментар. — Київ, 1973. — С. 60.3. Ромовська З. В. Сімейний кодекс України:

науково-практичний коментар / З. В. Ро-мовська. — Київ, 2006. — С. 244.4. Ковтунова Л. Ю. Особливості визнання шлюбу недійсним за рішенням суду / Л. Ю. Ковтунова // Університетські наукові записки. Часопис Хмельницького універси-тету управління та права. — Вип. № 3 (31).


46

— 2009. — Хмельницький, 2009. — С. 121.5. Красицька Л. В. Цивільно-правове регу-лювання особистих немайнових прав гро-мадян / Л. В. Красицька. — Донецьк : ДІВС МВС України, 2002. — С. 136.6. Красицька Л. В. Розірвання шлюбу: по-рівняльний аналіз законодавства України та інших країн / Л. В. Красицька // Юридич-ний журнал. Право України. — 10/2013. — 116 с.7. Вісник Верховного Суду України. — 2008. — № 1.8. Науково-практичний коментар Сімейно-

го кодексу України : пер. з рос. / С. В. Ківа-лов, Ю. С. Червоний, Г. С. Волосатий та ін. ; за ред. Ю. С. Червоного. — Київ : Юрінком Інтер, 2008. –– С. 191.9. Євко В. Ю., Молдован О. В. Проблеми виконання нареченими обов’язку повідоми-ти один одного про стан свого здоров’я / В. Ю. Євко, О. В. Молдован // Право та управління. — 2011. — № 3. — С. 66–73.10. Явор О. А. Юридичні факти в сімейно-му праві України: усталені підходи і новітні тенденції : монографія / О. А. Явор. — Хар-ків : Право, 2016. — С. 251.

REFERENCES:1. Zhylinkova I. V. (Ed.) (2008). Simeinyi kodeks Ukrainy. Naukovo-praktychnyi komentar [The Family Code of Ukraine: a scientific and practi-cal commentary]. Kharkiv: Ksylon. Р. 359. [in Ukrainian].2. Kodeks pro shliub ta simiu Ukrainskoi RSR: Naukovo-praktychnyi komentar [Code of Marriage and the Family of the Ukrainian SSR: scientific and practical commentary] (1973). Kyiv. P. 60. [in Ukrainian].3. Romovska Z. V. (2006). Simeinyi kodeks Uk-ra iny. Naukovo-praktychnyi komentar [The Family Code of Ukraine: a scientific and practical commentary]. Kyiv. P. 244. [in Ukrainian].4. Kovtunova L. Yu. (2009). Osoblyvosti vyznan-nia shliubu nediisnym za rishenniam sudu [Peculiari-ties of recognition of marriage invalid by a court decision]. Universytetski naukovi za-pysky. Chasopys Khmelnytskoho universytetu upravlinnia ta prava. Vypusk 3 (31) [University scientific notes. Template of Khmelnytsky Uni-versity of Management and Law.]. Issue 3 (31). Khmelnytskyi. P. 121. [in Ukrainian].5. Krasytska L. V. (2002). Tsyvilno-pravove rehuli-uvannia osobystykh nemainovykh prav hromadian [Civil regulation of personal non-property rights of citizens]. Donetsk: DIVS MVS Ukrainy. P. 136. [in Ukrainian].

6. Krasytska L. V. (2013). Rozirvannia shliubu: po-rivnialnyi analiz zakonodavstva Ukrainy ta inshykh krain [Cessation of marriage: a comparative analysis of the legislation of Ukraine and other countries]. Yurydychnyi zhurnal. Pravo Ukrainy [Legal Magazine. The law of Ukraine]. 10. P. 116. [in Ukrainian].7. Visnyk Verkhovnoho Sudu Ukrainy (2008). [He-rald of the Supreme Court of Ukraine] No. 1. [in Ukrainian].8. Chervonyi Yu. S. (Ed.). (2008). Naukovo-prak-tychnyi komentar Simeinoho kodeksu Ukrainy : per. z ros. [Scientific and Practical Commentary of the Family Code of Ukraine: translation from Russian]. Kyiv: Yurinkom Inter. P. 191. [in Ukrainian].9. Yevko V. Yu., Moldovan O. V. (2011). Proble-my vykonannia narechenymy oboviazku povidomyty odyn odnoho pro stan svoho zdorovia [Problems of fulfilling the bride's duty to inform each other about their health]. Pravo ta upravlinnia [Law and management]. 3. P. 66–73. [in Ukrainian].10. Yavor O. A. (2016). Yurydychni fakty v simeino-mu pravi Ukrainy: ustaleni pidkhody i novitni tenden-tsii [Legal facts in the family law of Ukraine: established approaches and latest trends]. Kharkiv: Pravo. P. 251. [in Ukrainian].

47

Грошово-кредитна політика — комп-лекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, спрямованих на забезпечення стабільності грошової одиниці України через використання засобів та методів. Відповідно до положень Конституції України і ст. 8 Закону України «Про Наці-ональний банк України» основними за-вданнями Ради НБУ є розроблення Ос-новних засад грошово-кредитної політи-ки та здійснення контролю за проведен-ням грошово-кредитної політики.

Примітно, що Основні засади гро-шово-кредитної політики визначають показники діяльності НБУ у серед-ньостроковій перспективі для досяг-нення цілей НБУ. Тобто йдеться про те, що Закон передбачає перспектив-ний зміст Основних засад грошо-во-кредитної політики, не обмежує її положення одним роком.

Природно, що при розробленні Основних засад грошово-кредитної по-літики використовуються макроеконо-мічні показники, розраховані Кабіне-том Міністрів України та НБУ, а також інша необхідна інформація.

Основними економічними засоба-ми і методами грошово-кредитної полі-тики є регулювання обсягу грошової

маси через: 1) визначення та регулю-вання норм обов'язкових резервів для банків; 2) процентну політику; 3) рефі-нансування банків; 4) управління золо-товалютними резервами; 5) операції з цінними паперами (крім цінних папе-рів, що підтверджують корпоративні права), у тому числі з казначейськими зобов'язаннями, на відкритому ринку; 6) регулювання імпорту та експорту ка-піталу; 7) запровадження на строк до шести місяців вимоги щодо обов'язко-вого продажу частини надходжень в іноземній валюті; 8) зміну строків роз-рахунків за операціями з експорту та імпорту товарів; 9) емісію власних бор-гових зобов'язань та операції з ними.

Питанням грошово-кредитної, мо-нетарної, валютної політики присвячено праці таких авторів, як В. О. Апарова, В. Д. Лагутін, Ф. О. Журавка, О.О. Ку-черенко, Ю. В. Макогон, Є. О. Медвед-кіна, К. В. Рибаченко, В. С. Стельмах, М. І . Макаренко, Є. І . Хомайко, А. В. Степанов, С. В. Науменкова, О. І. Береславська, Т. В. Філіпенко, Т. О. Сліпченко, Н. Е. Бодрова, У. М. Ні-коненко, М. І. Крупка й інших. Водно-час чимало питань, зокрема тих, що стосуються принципів та особливості

УДК 347.73

Михальський Юрій Анатолійович Голова Всеукраїнської професійної спілки правників,

кандидат юридичних наук, Заслужений юрист України

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

Mykhalskyi Yu. A. Actual Issues of Money-Credit Policy of Ukraine

Abstract. The issues of monetary policy discovered. The principles of the Basic Princi-ples of Monetary Policy for 2017, 2016–2020 years are analyzed. Special attention is paid to the financial control of monetary circulation with the help of the Basic Principles of Monetary Policy.Key words: money circulation, control, principles, Basic principles of monetary policy.


48

їх впровадження на сьогодні потребу-ються додаткового висвітлення.

Метою статті є дослідження сучас-них напрямів грошово-кредитної полі-тики України та її принципів.

Важливим аспектом у питаннях реа-лізації грошово-кредитної політики є її координація з закладеними заздалегідь параметрами, для чого необхідною пе-редумовою виступає фінансовий кон-троль, який, як було з’ясовано нами вище, виступаючи заключним етапом реалізації державної управлінської діяль-ності, передбачає на його основі прове-дення подальших управлінських дій з метою приведення отриманих в ході контролю результатів у відповідність до планових показників чи інших вимог.

Варто цілком погодитися з тим, що ефективність державної політики в сучас-них умовах реформування українського суспільства має визначатися глибоким аналітичним обґрунтуванням державно- управлінських рішень, всебічним аналі-зом надбань і втрат від їх упровадження, дієвістю системних елементів здійснення владних повноважень, чітким і відпові-дальним виконанням професійних та ін-ших функціональних обов’язків усіма владними структурами держави. [1, с. 12]. Значною мірою це стосується і сфери державної грошово-кредитної політики, яка має постійно координуватися з інши-ми сферами насамперед на основі отри-маних показників фінансово-економіч-ного розвитку, а також проводити вну-трішню координацію зважаючи на дина-мізм грошово-кредитних процесів та ре-зультати контролю за реалізацією гро-шово-кредитної політики.

Так, в умовах посткризового розвит-ку національної економіки з метою за-безпечення фінансової стабільності та стимулювання економічного зростання особливої актуальності набувають пи-тання узгодження окремих видів еконо-мічної політики, зокрема, податкової, бюджетної, боргової, інвестиційної та грошово-кредитної. Зокрема, як пока-

зав світовий досвід, виконання грошо-во-кредитною політикою своєї сти-мулюючої функції з метою забезпечення фінансової стабільності повинно пе-редбачати її координацію з бюджетно- податковою політикою [2, с. 248–249]. Неузгодженість грошово-кредитної та бюджетно-податкової політики нега-тивно позначається на стані державних фінансів, умовах банківського кредиту-вання та стабільності фінансової систе-ми в цілому. Результатом такої не-узгодженості може бути висока дохід-ність облігацій держаних запозичень, що стимулює збільшення вартості ре-сурсів на грошовому ринку і тим самим нівелює зусилля центрального банку для зниження відсоткових ставок [3, с. 23].

Водночас питання внутрішньої коор-динації державної грошової політики ма-ють не менше значення, адже без відпо-відних координованих дій реалізація да-ної політики навряд чи буде можлива. Ці питання найбільш повно викладаються в Основних засадах грошово-кредитної політики на відповідний рік. Основні за-сади схвалювалися рішеннями Ради НБУ щорічно. У 2015 р. вперше схвалено пер-спективні пропозиції стосовно розро-блення Основних засад грошово-кредит-ної політики на 2016–2020 р. (схвалено постановою Правління НБУ від 18 серп-ня 2015 р. № 541 [4]), а у 2016 р. схвалено Основні засади грошово-кредитної полі-тики на 2017 рік та середньострокову пер-спективу (рішення Ради НБУ від 21 груд-ня 2016 р. № 1). Тобто схвалено два доку-менти, які мають однаковий строк дії, ви-значають однакову пріоритетну мету грошово-кредитної політики, яка полягає в зниженні інфляції (за індексом спожив-чих цін) до рівня однозначного показни-ка та утримання її на такому рівні в серед-ньостроковій перспективі (це відповідає положенням ст. 6 Закону України «Про Національний банк України»), але при цьому мають певні відмінності (не роз-біжності), що продемонстровано у порів-няльній таблиці 1.

Михальський Ю. А.Актуальні питання грошово-кредитної політики України

49

Як чітко спостерігається із основних напрямів діяльності НБУ у сфері гро-шової політики, вона тісно пов’язана як з загальними макроекономічними по-казниками розвитку держави, так і з діяльністю банківських кредитно-фі-нансових установ, показники роботи яких та контроль за їх діяльністю прямо передбачено у засадах грошово-кредит-ної політики. Водночас важливим ас-пектом виливу на грошовий обіг є діяльність окремих банківських уста-нов, що можуть значно впливати на мо-

нетарні фактори, у тому числі на фор-мування валютно-обмінного курсу. На-явність значного рівня доларизації фі-нансового та реального секторів еконо-міки в сукупності зі зростанням валют-них ризиків через різку зміну режиму обмінного курсу може призводити до порушення наявних фінансово-вироб-ничих відносин між суб’єктами госпо-дарювання, посилення кредитних ри-зиків, наслідком чого стане зниження рівня фінансової стійкості банківської системи [5]. Що фактично і відбулося

Таблиця 1Принципи грошово-кредитної політики

Основні засади грошово-кредитної політики на 2016–2020 роки

Основні засади грошово-кредитної політики на 2017 рік

та середньострокову перспективубеззаперечна пріоритетність досягнення та підтримання цінової стабільності порівня-но з іншими цілями та завданнями грошо-во-кредитної політики;

пріоритетність досягнення та підтримки ці-нової стабільності в державі

режим плаваючого обмінного курсу (обмін-ний курс значною мірою визначається рин-ковими умовами без попереднього встанов-лення бажаного або прогнозного значення. Водночас у разі потреби НБУ здійснює інтервенції на валютному ринку з метою поповнення міжнародних резервів або для запобігання надмірним коливанням обмін-ного курсу);

дотримання режиму плаваючого обмінного курсу (однією з цілей валютних інтервен-цій є згладжування надмірної волатильності обмінного курсу. По мірі відновлення ста-більного функціонування валютного ринку НБУ поступово зменшує свою присутність на ньому та послаблює заходи адміністра-тивного регулювання)

перспективний характер прийняття рішень (ґрунтуються на макроекономічній основі. Рішення щодо параметрів грошово-кредит-ної політики ґрунтуються на комплексному макроекономічному аналізі та прогнозі);

перспективний характер прийняття рішень, які мають ґрунтуватися на макроекономічній основі та сприяти економічному зростанню (передбачає, що рішення щодо параметрів грошово-кредитної політики базуватимуть-ся на комплексному макроекономічному аналізі та прогнозі);

прозорість діяльності НБУ (детальні роз'яс-нення дій НБУ і причин, які їх зумовили, надаються учасникам ринку відразу після ухвалення рішення (шляхом оприлюднен-ня прес-релізів і відеозвернень, проведення брифінгів тощо) й узагальнюються в офі-ційних аналітичних документах НБУ, які регулярно розміщуватимуться на сторінці Офіційного інтернет-представництва НБУ);

прозорість діяльності НБУ (детальні роз'яс-нення дій НБУ та причин, які їх зумовили, надаються учасникам ринку на регулярній основі під час підготовки та відразу після ух-валення відповідного рішення);

інституційна, фінансова та операційна не-залежність НБУ (НБУ не використовує ін-струменти грошово-кредитної політики для досягнення будь-яких цілей, які загрожувати-муть досягненню цінової стабільності).

інституційна, фінансова, та операційна незалежність (використовується НБУ для виконання своєї основної функції щодо за-безпечення стабільності грошової одиниці України).


50

внаслідок значної девальвації націо-нальної валюти останнім часом.

На сьогодні очевидним є безпосе-редній вплив результатів, отриманих в ході фінансового контролю грошового обігу, на реалізацію державної грошо-вої політики. Так, про це йдеться у По-рядку розроблення Основних засад грошово-кредитної політики та здійс-нення контролю за її проведенням [6]. У п. 4 Порядку встановлено, що кон-троль за проведенням грошово-кредит-ної політики здійснюється Радою НБУ шляхом аналізу показників динаміки грошово-кредитної сфери протягом звітного періоду у співставленні із ціля-ми та завданнями грошово-кредитної політики, які визначені в Основних за-садах грошово-кредитної політики. За-для цього Правління НБУ щокварталь-но, протягом перших 25 днів кварталу, наступного за звітним, надає Раді НБУ інформацію про виконання Основних засад грошово-кредитної політики, яка має містити аналіз: економічного і соці-ального розвитку України за звітний період, у тому числі динаміки валового внутрішнього продукту, показників ін-фляції та факторів її формування, про-ведення бюджетної політики, змін в со-ціальній сфері та інше; грошово-кре-дитного ринку, у тому числі динаміки і джерел формування монетарної бази, структури грошової маси, кредитів, де-позитів, вартості коштів, міжбанків-ського та готівкового сегментів валют-ного ринку України, рівня та динаміки

обмінних курсів, стану міжнародних резервів та інше; реалізації грошо-во-кредитної політики, використання інструментів, за допомогою яких здій-снювалось регулювання грошово-кре-дитного ринку, та заходів, які вживали-ся для забезпечення виконання цілей та завдань, визначених Основними заса-дами грошово-кредитної політики.

На підставі відповідної інформації здійснюється необхідне коригування грошово-кредитної політики чи її окре-мих напрямів з урахуванням перспектив і можливостей, а також монетарних ін-струментів, що має у своєму розпоря-дженні НБУ.

Відмітимо, що розглядуваний акт НБУ практичного значення не має, оскільки за 5 років його чинності на ньо-го не було жодного посилання з інших документів. Аналогічно відсутні поси-лання з будь-яких інших норматив-но-правових актів й на щорічні Основні засади грошово-кредитної політики.

Таким чином, фінансовий контроль грошового обігу використовується в ас-пекті його застосування до державної гро-шової політики як на загальнодержавно-му (макро-) рівні, так і на рівні окремих фінансових установ (мікро-). При цьому результати як першого, так і другого без-посередньо впливають на реалізацію державної грошової політики, координу-ючи її відповідно до поточної ситуації стан та характеристики, якої отримуються за результатами контролю проведення грошово-кредитної політики.

ЛІТЕРАТУРА:1. Кучеренко О. О. Державна політика: тео-ретико-методологічні засади дослідження процесу формування та здійснення: авто-реф. дис. ... канд. наук з держ. упр.: 25.00.01 / О. О. Кучеренко. — Київ, 2000. — 20 с.2. Приходько Б. В. Теоретико-методологіч-ні засади координації грошово-кредитної та бюджетно-податкової політики [Електрон-ний ресурс] / Б. В. Приходько // Фінансо-во-кредитна діяльність: проблеми теорії та практики. — 2013. — Вип. 2. — С. 248–259. — Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Fkd_2013_2_33.pdf. — Назва з екрана.

3. Мищенко С. В. Новые тенденции в моне-тарной политике и регулировании финан-совых систем / С. В. Мищенко // Финансы и кредит. — 2010. — № 40. — С. 23–29.4. Про Основні засади грошово-кредитної політики на 2016 — 2020 роки: постанова Правління НБУ від 18 серпня 2015 р. № 541 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0541500-15. — Назва з екрана.5. Апарова В. О. Регулювання грошово-кре-дитної політики в Україні / В. О. Апаро-ва // Держава і регіони. Серія: Економіка і

Михальський Ю. А.Актуальні питання грошово-кредитної політики України

51

підприємництво. — 2013. — № 3 (72). — С. 150–156.6. Рішення Ради Національного банку Укра-їни: Про затвердження Порядку розроблен-ня Основних засад грошово-кредитної по-

літики та здійснення контролю за її прове-денням від 5 вересня 2012 р. № 21. [Електро-нний ресурс]. — Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v0021500-12. — Назва з екрана.

REFERENCES:1. Kucherenko O. O. (2000). Derzhavna polityka: teoretyko-metodolohichni zasady doslidzhennia protsesu formuvannia ta zdiisnennia: avtoref. dys. ... kand. nauk z derzh. upr.: 25.00.01 [State policy: theo-retical and methodological principles of the study of the process of formation and imple-mentation: author's abstract of thesis of candi-date sciences in Public Administration: 25.00.01]. Kyiv. 20 p. [in Ukrainian].2. Prykhodko B. V. (2013). Teoretyko-metodolo-hichni zasady koordynatsii hroshovo-kredytnoi ta bi-udzhetno-podatkovoi polityky [Theoretical and methodological principles of coordination of monetary and fiscal policy]. Finansovo-kredyt-na diialnist: problemy teorii ta praktyky [Finan-cial and credit activity: problems of theory and practice]. Issue 2. P. 248-259. [online]. Available at http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Fkd_2013_2_33.pdf. [in Ukrainian].3. Mishhenko S. V. (2010). Novye tendencii v mon-etarnoj politike i regulirovanii finansovyh sistem [New trends in monetary policy and the regulation of financial systems]. Finansy i kredit [Finance and credit]. No. 40. P. 23-29. [in Russian].4. Natsionalnyi bank Ukrainy (2015). Postanova Pravlinnia NBU Pro Osnovni zasady hroshovo-kre-

dytnoi polityky na 2016–2020 roky vid 18 serpnia 2015 r. № 541 [About the Basic Principles of Monetary Policy for 2016-2020: Resolution of the Board of the NBU dated August 18, 2015 No. 541]. [online]. Available at: http://zakon2.rada .g ov.ua/ laws/show/v0541500-15 . [in Ukrainian].5. Aparova V. O. (2013). Rehuliuvannia hroshovo-kredytnoi polityky v Ukraini [Regulation of mon-etary policy in Ukraine]. Derzhava i rehiony. Seriia: Ekonomika i pidpryiemnytstvo [State and regions. Series: Economics and Business]. No. 3 (72). P. 150–156. [in Ukrainian].6. Natsionalnyi bank Ukrainy (2012). Rishen-nia Rady Natsionalnoho banku Ukrainy Pro zat-verdzhennia Poriadku rozroblennia Osnovnykh zasad hroshovo-kredytnoi polityky ta zdiisnennia kontroliu za yii provedenniam vid 5 veresnia 2012 r. № 21 [Decision of the Council of the Na-tional Bank of Ukraine: On Approval of the Procedure for the Development of the Basic Principles of Monetary Policy and Monitor-ing of its Implementation of September 5, 2012, No. 21]. [online]. Available at http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v0021500-12. [in Ukrainian].

52

Удовлетворение прав, свобод и за-конных интересов жителей региона тре-бует своевременного принятия эффек-тивных управленческих решений со стороны основных субъектов, которые определяют содержание и направлен-ность процессов управления в финансо-во-экономическом, материально-техни-ческом и информационно-правовом секторах общественной жизни.

Правовая основа регионального управления предполагает четкое раз-граничение компетенции между субъ-ектами различных уровней региональ-ного управления с одновременной ко-ординацией их взаимодействия, а также с предоставлением им соответствую-щих полномочий.

Децентрализация государственного управления и регулирования, радикаль-ное сокращение государственной соб-ственности и формирования развитого сектора частной собственности, разви-тие государственно-частного партнер-

ства, высокий уровень преступности, агрессия со стороны Российской Феде-рации, вспышка экстремизма и насилия и другие социальные явления, имею-щие место в общественной жизни, по-разному, но каждое достаточно сильно влияют не только на состояние обеспе-чения общественной безопасности и порядка, но и на инвестиционную дея-тельность. Упорядочение государст-венно-правового регулирования инвес-тиционной деятельности будет способ-ствовать стабилизации и дальнейшему социальному, социально-экономиче-скому развитию страны.

Введение. Переход экономики к рыночным отношениям расширил правовые основы государственного ре-гулирования социально-экономиче-ской жизни общества, обеспечив в та-ком регулировании использования норм различных отраслей права, в частности, административного, хозяй-ственного, гражданского, трудового и

УДК 351.72

Светличная Юлия АлександровнаГлава Харьковской областной государственной администрации,

кандидат наук в сфере государственного управления

УПРАВЛЕНИЕ ИНВЕСТИЦИЯМИ КАК ОБЪЕКТ АДМИНИСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО

РЕГУЛИРОВАНИЯ

Svetlichnaja Yu. A. Management of Investments as Object of Administrative and Legal Regulation

Abstract. The author of the article considers the modern understanding of the concept of investments as an object of administrative and legal regulation; it is demonstrated that the modernization of Ukrainian economy requires additional financing both from do-mestic sources and attraction of international investments.The cardinal political, economic and social changes that have occurred in Ukraine have, as never before, intensified the problems of managing social and economic development in various spheres, in particular, the management of the development of the region should be implemented in all spheres of guaranteeing life-sustaining activity as a holistic and complex mechanism that must ensure coherence and the interaction of all structures and elements, including the management of investment processes.Key words: investments, economy, object, administrative law, legislation, management.

Светличная Ю. А.Управление инвестициями как объект административно-правового регулирования

53

других. В связи с этим, инвестиционное право приобрело признаки комплекс-ной отрасли правоведения, системоо-бразующим фактором межотраслевой интеграции инвестиционного законода-тельства. Поскольку государство в отно-шении инвестиций принимает решение об условиях их привлечения, порядок оформления, а также правила регистра-ции и выдачи разрешений, проводит экспертно-оценочную работу, устанав-ливает нормы налогообложения, опре-деляет систему управления инвестиция-ми и предусматривает ответственность за нарушение инвестиционного законо-дательства, можно говорить об инвести-циях как об объекте административно-правового регулирования.

Модернизация народного хозяйства Украины в условиях рыночных отно-шений обуславливает необходимость решения новых задач, связанных с эко-номическим развитием регионов и на-циональной экономики в целом. Пря-мая поддержка инвестиционных про-цессов, эффективное управление инве-стициями в экономике является решаю-щим условием структурной перестрой-ки. Именно она приносит конкретные результаты в виде достижения и под-держания стабильных темпов экономи-ческого роста страны.

Научная разработанность темы. Вопросы исследования экономико-пра-вовых основ инвестиций и инвестици-онной деятельности получили отраже-ние в работах А. М. Бандурки, А. А. Бан-дурки, М. М. Богуславского, Л. Н. Бусла-ева, А. П. Гайдука, А. В. Омельченко, В. А. Паламарчука, А. С. Семерака, И. 3. Фархутдинова [1–5]. Анализ опу-бликованных работ по данной теме по-зволяет сделать вывод о многогранности понятия инвестиций, но указанная тема остается актуальной и недостаточно из-ученной именно как правовая стратегия и как объект административного права.

Целью статьи является развитие те-оретических положений и анализ сов-ременного понимания понятия инвес-

тиций как объекта административно-правового регулирования, исследова-ния взаимосвязи между экономическим содержанием и правовым регулирова-нием вопросов инвестиций.

А. А. Бандурка [6] отмечает, что сов-ременный период развития рыночных отношений в Украине характеризуется осознанием весомой роли инвестиций в обеспечении экономического роста и реализации социальной политики. В связи с этим становятся актуальным процессы государственого регулирова-ния инвестиционной деятельности, то есть именно правовое содержание ис-следуемой категории.

Административно-правовое управ-ление инвестициями можно опреде-лить, как направление правового воз-действия на установление необходимых правил поведения участников инвести-ционных отношений, предоставлении им субъективных прав и возложении на них юридических обязанностей в целях развития взаимоотношений, полезных для общества, государства и граждан.

Наиболее характерными формами управления инвестициями в Украине являются: формирование на основе норм права статуса инвестора; станов-ление административно-правового по-рядка размещения инвестиций, проце-дуры создания, а в необходимых случа-ях, лицензирование совместных пред-приятий; определение юридических факторов, связанных с возникновени-ем, изменениями и прекращением ин-вестиционных отношений, включая инвестиционные договоры и соглаше-ния; установление наиболее оптималь-ного режима обеспечения прав и сво-бод инвесторов и других участников инвестиционных отношений; опреде-ление наиболее благоприятного вида административно-правового регулиро-вания (разрешительного, запрещенно-го, согласующего) применительно к конкретным общественным отношени-ям по привлечению иностранных ин-весторов в Украину. Административ-


54

ное право в инвестиционной деятель-ности играет важную охранительную функцию, охраняя, значимые для об-щества, отношения в инвестиционном процессе, их незыблемости и обяза-тельности исполнения.

Охранительная функция админис-тративного права в управлении инвес-тициями служит источником инфор-мации для субъектов инвестиционной деятельности об их возможностях, полномочиях, о том, что им разреше-но и что запрещено, об установлении запретов и ответственности. Охрани-тельная функция административного права в инвестиционной деятельности проявляется также в осуществлении контроля в процессе управления инве-стициями и воспитания участников инвестиционных отношений в духе честного, добросовестного и своевре-менного выполнения каждым своих обязанностей.

Согласно ст. 12 Закона Украины «Об инвестиционной деятельности»[7] фор-мами государственного управления ин-вестиционной деятельностью являются:

1) государственное регулирование инвестиционной деятельности, которое включает управление государственными инвестициями, а также регулирование условий инвестиционной деятельности и контроль за ее осуществлением всеми инвесторами и другими участниками инвестиционной деятельности;

2) управление государственными инвестициями осуществляется органа-ми исполнительной власти Автоном-ной Республики Крым, областными го-сударственными администрациями, центральными органами исполнитель-ной власти и другими органами власти и включает планирование, определе-ние условий и исполнения конкретных действий по инвестированию бюджет-ных и внебюджетных средств и соблю-дения требований законодательства в инвестиционных отношениях;

3) регулирование условий инвестици-онной деятельности осуществляется путем:

а) оказания финансовой помощи в виде дотаций, субсидий, субвенций, бюджетных займов на развитие отдель-ных регионов, отраслей, производств;

б) установления государственных норм и стандартов;

в) осуществления мероприятий по развитию и защите экономической конкуренции;

г) проведения разгосударствления и приватизации собственности;

д) определения условий пользова-ния землей, водой и другими природ-ными ресурсами;

е) реализации политики ценообра-зования;

ж) проведения государственной экспертизы инвестиционных проектов;

з) других мероприятий.Объемы прямых иностранных ин-

вестиций в экономику Украины в 2016 году составили 4, 41 млрд грн, что на 642 млн грн больше, или на 17,1 % по сравнению с показателями 2015 года (3,76 млрд грн) [8]. Инвестиции направ-лялись преимущественно в страховую деятельность, в капитальное строитель-ство, в промышленное производство, в транспорт и связь. В зависимости от объекта инвестиционной деятельности определяется понятие и содержание инвестиции, правовой статус инвестора.

Юридическое содержание понятия «инвестиции» заключается в законода-тельном закреплении того, что может быть инвестициями, в определении их сущности, сферы применения данной категории, а также правовых форм их осуществления.

«Анализ проблем, связанных как с определением стратегических направле-ний развития государства, так и с интег-рированием Украины в Европу и миро-вое сообщество заставляет форсировать переход к инновационной модели раз-вития нашей страны, ведь производство конкурентной продукции в современ-ных условиях возможно только на инно-вационной основе, а материальную базу современной экономики создают имен-

Светличная Ю. А.Управление инвестициями как объект административно-правового регулирования

55

но инвестиции. Большинство экономи-стов под инвестициями понимают лю-бое имущество, включая денежные сред-ства, ценные бумаги, оборудование и результаты интеллектуальной деятель-ности, принадлежащих инвестору на праве собственности или ином вещном праве, а также имущественные права, вкладываемые инвестором в объекты инвестиционной деятельности в целях получения прибыли и достижения дру-гого значимого результата» [9].

В ст. 14.1.81 Налогового кодекса Ук-раины [10] инвестиции — определяют-ся как хозяйственные операции, кото-рые предусматривают приобретение основных средств, нематериальных ак-тивов, корпоративных прав и / или ценных бумаг в обмен на денежные средства или имущество. Инвестиции можно разделить на:

1) капитальные инвестиции — хо-зяйственные операции, которые пред-усматривают приобретение зданий, со-оружений, других объектов недвижи-мой собственности, других основных средств и нематериальных активов, подлежащих амортизации в соответст-вии с нормами данного Кодекса;

2) финансовые инвестиции — хо-зяйственные операции, которые предус-матривают приобретение корпоратив-ных прав, ценных бумаг, деривативов и/или других финансовых инструментов. Финансовые инвестиции делятся на:

а) прямые инвестиции — хозяйст-венные операции, которые предусма-тривают внесение средств или имуще-ства в обмен на корпоративные права, эмитированные юридическим лицом при их размещении таким лицом;

б) портфельные инвестиции — хо-зяйственные операции, которые пред-усматривают покупку ценных бумаг, деривативов и других финансовых ак-тивов за средства на фондовом рынке или биржевом товарном рынке;

3) реинвестиции — хозяйственные операции, которые предусматривают осуществление капитальных или финан-

совых инвестиций за счет прибыли, по-лученной от инвестиционных операций.

Как видим, инвестиции как право-вая категория реализуются через фи-нансово-хозяйственные операции от-носительно вложения имущества, капи-тала (экономических инвестиций). Ин-вестициям как правовой категории при-сущи следующие признаки:

1) наличие имущества, а также неи-мущественных прав, имеющих денеж-ную оценку;

2) течение процесса вложения в це-новом эквиваленте в объект какой-либо деятельности;

3) получение прибыли или достиже-ния полезного социального результата.

4) наличие рискового вложения;5) имущество становится инвестици-

ями только с момента привлечения его в инвестиционный процесс путем офор-мления необходимых правовых актов.

Особенность современных эконо-мических связей состоит в том, что ино-странное инвестирование должно осу-ществляться не только по украинскому законодательству, но и учитывать тре-бования международно-правовых доку-ментов по вопросам инвестирования.

Административно-правовое регули-рование инвестиционной деятельности в Украине предусматривает организацию законодательной и нормативно-право-вой базы, которая обеспечивала бы рав-ные экономические возможности уча-стия отечественных и зарубежных инвес-торов в инвестиционных отношениях.

Выводы. Управление инвестиция-ми заключается в реализации взаимо-отношений между инвестором и реци-пиентом капитала в отношении объек-та и порядка инвестирования и создан-ной прибыли (дохода). Администра-тивно-правовой и экономический смысл инвестиционных отношений выража-ется с помощью взаимосвязи и взаимо-зависимости социальных, экономиче-ских, институциональных, правовых отношений при государственном контроле и поддержке. Инвестиции яв-


56

ляются административно-правовой ка-тегорией, существует в определенной правовой форме, то есть именно юри-дический порядок превращает капитал в инвестиции, причем имущество ста-

новится инвестициями только с момен-та выполнения всех условий его при-влечения в инвестиционные отноше-ния путем оформления соответствую-щих нормативно-правовых актов.

ЛІТЕРАТУРА:1. Бандурка А. М. Правовое регулирование иностранных инвестиций в Украине: моно-графия / А. М. Бандурка, О. В. Носова. — Харьков: Золотая миля, 2011. — 400 с.2. Буслаева Л. М. Разрешение инвестицион-ных споров в рамках Международного цен-тра по урегулированию инвестиционных споров / Л. М. Буслаева // Современное право. — 2008. — № 5. — С. 100–103.3. Гайдуцкий А. П. Оценка инвестицион-ной привлекательности экономики / А. П. Гайдуцкий // Экономика и прогнози-рование. — 2004. — № 3. — С. 119–128.4. Омельченко А. В. Правовое регулирова-ние иностранных инвестиций в Украине / А. В. Омельченко. — Киев: Юринком, 1996. — 228 с.5. Паламарчук В. О. Финансово-экономиче-ская и правовая основа иностранных инвес-тиций / В. О. Паламарчук, О. С. Семерак // Финансы Украины. — 2000. — № 6. — С. 108–112.

6. Бандурка А. А.. Инвестиции как правовая категория / А. А. Бандурка // Право и безо-пасность. — Харьков: Издательство ХНУВД. — 2012. — № 3. — С. 86–87.7. Закон Украины: «Об инвестиционной деятельности» // Ведомости Верховного Совета Украины (ВВС). — № 41. — 1991. — Ст. 646.8. Прямые иностранные инвестиции в Украину за год выросли на 17 % [Электро-нный ресурс]. — Режим доступа: http://fromua.news/article/51004655/pryamie_inostrannie_investitsii_v_ukrainu_za_god_virosli_na_17. — Загл. с экрана.9. Бандурка А. А.. Инвестиции как правовая категория / А. А. Бандурка // Право и безо-пасность. — Харьков. Издательство ХНУВД. — 2012. — № 3. — С. 88.10. Налоговый кодекс Украины (с измене-ниями и дополнениями) // Ведомости Вер-ховного Совета Украины (ВВС). — 2011. — № 13–14, 15–16, 17. — Ст. 112.

REFERENCES:1. Bandurka A. M. (2011). Pravovoe regulirovanie inostrannyh investicij v Ukraine: monografija [Legal regulation of foreign investments in Ukraine: monograph]. Har’kov: Zolotaja milja. 400 p. [in Russian].2. Buslaeva L. M. (2008). Razreshenie investi-cionnyh sporov v ramkah Mezhdunarodnogo centra po uregulirovaniju investicionnyh sporov [Resolution of investment disputes within the International Center for the Settlement of Investment Dis-putes]. Sovremennoe pravo [The modern law]. No. 5. P. 100–103. [in Russian].3. Gajduckij A. P. (2004). Ocenka investicionnoj privlekatel’nosti jekonomiki [Estimation of the in-vestment attractiveness of the economy]. Jeko-nomika i prognozirovanie [Economics and forecasting]. No. 3. P. 119–128. [in Russian].4. Omel’chenko A. V. (1996). Pravovoe regu-lirovanie inostrannyh investicij v Ukraine [Legal reg-ulation of foreign investments in Ukraine]. Kiev: Jurinkom. 228 p. [in Russian].5. Palamarchuk V. O. (2000). Finansovo-jekonomi-cheskaja i pravovaja osnova inostrannyh investicij [The financial and economic and legal basis of for-eign investment]. Finansy Ukrainy [Finance of Ukraine]. No. 6. P. 108–112. [in Russian].

6. Bandurka A. A. (2012). Investicii kak pravovaja kategorija [Investments as a legal category]. Pravo i bezopasnost’ [Law and safety]. No. 3. Har’kov: Izdatel’stvo HNUVD. P. 86–87. [in Russian].7. Verkhovna Rada Ukrainy (1991). Zakon Uk-rainy: «Ob investicionnoj dejatel’nosti» [Law of Ukraine: «On investment activity»]. Vedomosti Verhovnogo Soveta Ukrainy (VVS) [Bulletin of the Supreme Council of Ukraine (SCU)]. No. 41. art. 646. [in Russian].8. Prjamye inostrannye investicii v Ukrainu za god vyrosli na 17 % [Direct foreign investment in Ukraine for the year increased by 17 %]. [online]. Available at http://fromua.news/article/51004655/pry-amie_inostrannie_investitsii_v_ukrainu_za_god_virosli_na_17. [in Russian].9. Bandurka A. A. (2012). Investicii kak pravovaja kategorija [Investments as a legal category]. Pra-vo i bezopasnost’ [Law and safety]. Har’kov. Izdatel’stvo HNUVD. No. 3. P. 88. [in Russian].10. Nalogovyj kodeks Ukrainy (s izmenenijami i dopolnenijami) [The Tax Code of Ukraine (with amendments and additions)]. Vedomosti Ver-hovnogo Soveta Ukrainy (VVS) [Bulletin of the Supreme Council of Ukraine]. (2011). No. 13–14, 15–16, 17. Art. 112. [in Russian].

57

Постановка проблеми. В умовах стрімких та динамічних змін, які відбу-ваються в нашій країні, удосконалення нормативно-правової бази є головним завданням для вітчизняних правотвор-ців та вчених-юристів. Законодавство у прикордонній сфері також потребує якісних змін.

За останні роки в результаті актив-ної нормотворчої діяльності кількість нормативно-правових актів у цій сфері суттєво збільшилась та продовжує ро-сти, що обумовлює необхідність кри-тичного перегляду стану усього наявно-го нормативного масиву на предмет його відповідності основним принци-пам існування права як ефективного ре-гулятора суспільних відносин у прикор-

донній сфері. Власне і сама нормотвор-ча діяльність законодавства з прикор-донних питань також потребує глиб-шого дослідження.

Аналіз останніх наукових дослі-джень і публікацій свідчить про те, що проблемних питань нормотворчої діяльності у галузі охорони та захисту державного кордону неодноразово тор-калися у своїх працях Зьолка В. Л., Ля-шук Р. М., Царенко В. І., Царенко С. І., Хома В. О., Мота А. Ф., Половніков В. В., Кушнір І. П., Мельников О. Г., Савен-ко І. М., та інші. Однак комплексні юридичні праці, присвячені досліджен-ню нормотворчої діяльності у прикор-донній сфері у вітчизняній науці прак-тично відсутні.

УДК 340.12

Басараб Ольга ТимофіївнаСтарший викладач кафедри теорії та історії держави і права

та приватно-правових дисциплін Національної академії Державної прикордонної служби України

імені Богдана Хмельницького

ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ НОРМОТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У ПРИКОРДОННІЙ СФЕРІ

УКРАЇНИ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

Basarab O. T. Problem Issues of Normative Activity of Legislation in the Border Sphere of Ukraine and the Ways of Their Solution

Abstract. The public relations in the sphere of normative activity of legislation in the border sphere of Ukraine discovered. The normative activity of legislation in the border sphere of Ukraine analyzed. The problem issues of normative activity of legislation in the border sphere of Ukraine investigated and the proper ways of its improvement found out. General-scientific and formally-legal methods were used.The article possesses the scientific value as one of the first attempts to research the prob-lem issues of normative activity of legislation in the border sphere of Ukraine. As the result, ways of improving the normative activity of legislation in the border sphere of Ukraine proposed. The practical significance of the work lies in the fact that grounded conclusions deepen the scientific knowledge about normative activity of legislation in the border sphere of Ukraine.Obtained results can be taken into consideration during law-making activity in the border sphere and can be used in teaching the theory of state and law.Key words: legislation of Ukraine, border sphere, normative activity, legal regulation, protection of the state border.


58

Мета статті. Дослідити проблемні питання нормотворчої діяльності у прикордонній сфері України та визна-чити шляхи їх вирішення.

Виклад основного матеріалу. На сьогоднішній день наукових ко-

лах активно обговорюється питання про необхідність удосконалення законодав-ства з прикордонних питань. Серед ос-новних недоліків сучасного правового регулювання суспільних відносин у при-кордонній сфері вчені називають:

1) наявність великого не структуро-ваного нормативного масиву з питань охорони та захисту державного кордо-ну, що містять приписи, які уже не ді-ють, чи дублюють один одного, містять колізії, протиріччя та неточності;

2) не достатня оперативність вне-сення змін до правових документів від-повідно до змін в обстановці на держав-ному кордоні;

3) прогалини у правовому регулю-ванні суспільних відносин у прикор-донній сфері;

4) відсутність нормативно закріпле-них єдиних спеціальних понять та тер-мінології з прикордонних питань;

5) декларативність окремих припи-сів нормативно-правових актів.

Вищезазначені проблемні питання обумовлюють необхідність глибшого вивчення нормотворчої діяльності у прикордонній сфері, з метою пошуку шляхів щодо її удосконалення, що в кінцевому рахунку призведе до якісного перетворення законодавства з прикор-донних питань.

У науковій юридичній літературі міститься чимала кількість визначень нормотворчої діяльності. Так, автори «Загальної теорії держави і права» за ре-дакцією академіка М. В. Цвіка в її зміст вкладають врегульовану законодав-ством діяльність уповноважених дер-жавних органів щодо розробки та при-йняття нормативно-правових актів, які містять загальні правила поведінки [1, с. 273]. Представлене авторським ко-

лективом «Теорії держави і права» за редакцією О. В. Петришина поняття нормотворчої діяльності викладене у такій редакції — це є діяльність уповно-важених на це суб’єктів з розроблення, розгляду, прийняття та офіційного оп-рилюднення нормативно-правових ак-тів, яка здійснюється за визначеною процедурою [2, с. 210]. В свою чергу В.І. Риндюк під нормотворчістю розу-міє діяльність компетентних органів, пов’язану не тільки зі створенням юри-дичних норм, але й зі зміною та скасу-ванням їх [3, с. 21–22]. Схожої думки притримується А.О. Рибалкін, зазнача-ючи, що метою нормотворчої діяльно-сті є конкретизація актів вищої юри-дичної сили [4, с. 18]. Нашої уваги за-слуговує також авторське визначення Ю. А. Шпака, у якому нормотворчість характеризується як особлива діяль-ність держави в особі спеціально упов-новажених на це владних суб’єктів, спрямована на нормативне закріплення суспільних потреб та інтересів і забез-печення належних умов для реалізації прав і свобод громадян та їх ефективно-го захисту [5, с. 21]. При чому, автор за-значає, що така діяльність повинна здійснюватись шляхом створення систе-ми внутрішньо узгоджених норматив-но-правових актів з метою підвищення ефективності регулювання суспільних відносин в Україні [5, с. 21]. Ми повні-стю поділяємо зазначену позицію, про-ектуючи її на законодавство у прикор-донній сфері, оскільки вважаємо, що у сучасних умовах необхідності удоскона-лення законодавства з прикордонних питань, для нормотворчої діяльності важливо не просто створювати норма-тивно-правові акти, але й обов’язково забезпечувати формування системи вну-трішньо узгоджених нормативних актів, не допускаючи при цьому жодних вад правового регулювання суспільних від-носин у прикордонній сфері.

Взявши за основу відомі у науковій літературі позиції щодо трактування

Басараб О. Т. Проблемні питання нормотворчої діяльності у прикордонній сфері України та шляхи їх вирішення

59

змісту нормотворчої діяльності , сформулюємо поняття нормотворчо-сті у прикордонній сфері, під якою пропонуємо розуміти врегульовану законодавством діяльність уповнова-жених державних органів щодо ство-рення системи внутрішньо узгодже-них нормативно-правових актів, які містять загальні правила поведінки пов’язані із договірно-правовим оформленням державного кордону, підтриманням правовідносин на ньо-му, а також провадженням діяльності щодо забезпечення реалізації держав-ної політики у сфері захисту держав-ного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (мор-ській) економічній зоні.

Відповідно до місця у системі орга-нів державної влади та повноважень суб’єктів нормотворчості, нормотворчу діяльність у прикордонній сфері можна розподілити за такими рівнями:

1) нормотворчість вищих органів вла-ди (Верховної Ради України, Президента України, Кабінету міністрів України);

2) нормотворчість центральних ор-ганів влади (Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України);

3) нормотворчість територіальних органів охорони державного кордону (регіональні управління, органи охоро-ни державного кордону).

Як ми можемо спостерігати на усіх рівнях, діяльність по створенню нор-мативно-правових актів з прикордон-них питань здійснює доволі велика кількість державних органів. Інколи, як нами було уже згадано вище, така по-лісуб’єктність призводить до колізій, протиріч та дублювань юридичних норм у правових документах. Тому, важливим аспектом на шляху до удо-сконалення нормотворчої діяльності у прикордонній сфері є створення нор-мативного акту, який би врегульовував порядок та повноваження кожного із органів нормотворчості з прикордон-

них питань, забезпечивши при цьому формування системи внутрішньо узго-джених нормативно-правових актів. У цьому питанні ми повністю пого-джуємося з думкою Ю. А. Шпака, що під час реалізації нормотворчих по-вноважень між суб’єктами нормотво-рення повинен бути здійснений роз-поділ функціональних обов’язків і встановлений перелік видів норматив-них актів, що приймаються кожним із них [5, с. 21–22].

Крім того, звуження повноважень Адміністрації Державної прикордон-ної служби як центрального органу ви-конавчої влади, уповноваженого на реалізацію державної політику у сфері захисту державного кордону та охоро-ни суверенних прав України в її ви-ключній (морській) економічній зоні, щодо нормотворчості у прикордонній сфері, відповідно до Положення Пре-зидента України від 24.12.2012 № 726/2012 «Про деякі заходи з опти-мізації системи центральних органів виконавчої влади», на нашу думку ви-дається передчасним, оскільки особли-ва важливість забезпечення безпеки державного кордону вимагає від нор-мотворців не тільки правильного за-стосування встановлених у теорії права правил юридичної техніки по ство-ренню нормативно-правових актів, але й глибоких прикладних знань з ор-ганізації охорони та захисту кордону. Тому, що лише у цьому випадку мож-ливе дотримання принципу професіо-налізму при формуванні законодавства у прикордонній сфері.

Крім того, подання нормотворчих ініціатив з прикордонних питань до Мі-ністра внутрішніх справ потребує біль-шого обсягу часу для видання правово-го документу, що не завжди може забез-печити необхідну динаміку у правовому регулюванні суспільних відносин у прикордонній сфері, особливо в умо-вах бойових дій на сході нашої країни.

Також, на даний момент, спостеріга-


60

ється відсутність нормативно визначе-ного кола та повноважень посадових осіб Адміністрації Державної прикор-донної служби України, що приймають участь у підготовці пропозицій по ство-ренню нормативно-правових актів з прикордонних питань. Брак, також, у кожному профільному департаменті Ад-міністрації Держприкордонслужби по-садової особи з юридичною освітою, яка б відповідала за нормотворчі ініціа-тиви за напрямком своєї діяльності не сприяє покращенню стану правового регулювання у прикордонній сфері.

На підставі вищезазначеного можна констатувати наступне:

1) сучасний стан нормотворчої ді-яльності не у повній мірі сприяє фор-муванню єдиної науково обґрунтованої системи взаємопов’язаних між собою нормативно-правових актів у прикор-донній сфері: правові документи міс-тять колізії, прогалини, протиріччя, не-точності, дублювання однією нормою іншої також нормативно не закріпле-ний відповідний спеціальний відомчий понятійний апарат та термінологія у прикордонній сфері;

2) частіше всього нормотворча ді-яльність є не повною та фрагментар-ною, що призводить лише до «латання дірок», із запізненням відображає дина-мічні зміни в країні та на державному кордоні;

3) існують значні прогалини у нор-мативному врегулюванні повноважень суб’єктів нормотворчості;

4) спостерігається не достатній рі-вень розробленості на науковому рівні проблеми нормотворчості у прикор-донній сфері, що суттєво ускладнює стратегію її вдосконалення.

Пошук шляхів по удосконаленню нормотворчої діяльності у прикордон-ній сфері нашу думку необхідно розпо-чинати, відштовхуючись від загальних принципів нормотворчої діяльності з обов’язковим урахуванням факторів, що впливають на її здійснення.

Беручи до уваги відомі у юридич-ній науці позиції щодо визначення принципів нормотворчості, принци-пи нормотворчої діяльності у прикор-донній сфері пропонуємо розглядати як систему основоположних засад, ке-рівних ідей діяльності, пов’язаної із створенням системи внутрішньо узго-джених нормативно-правових актів, які містять загальні правила поведінки пов’язані із договірно-правовим оформленням державного кордону, підтриманням правовідносин на ньо-му, а також провадженням діяльності щодо забезпечення реалізації держав-ної політики у сфері захисту держав-ного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (мор-ській) економічній зоні.

Серед основних принципів нор-мотворчої діяльності законодавства у прикордонній сфері варто відмітити принцип верховенства права, конститу-ційності, демократизму, гуманізму, комплексності, системності, логічності, оптимального збалансування дозволів, заборон та зобов’язань, оптимального ступеня конкретизації норм права, узгодженості, доцільності, науковості, професіоналізму, незалежності суб’єк-тів проведення правової експертизи проектів законів та ін.

Принцип верховенства права про-являється, перш за все у створенні зако-нодавцем правових законодавчих актів у галузі охорони та захисту державного кордону; принцип конституційності передбачає застосування правил і засо-бів законодавчої техніки відповідно до Конституції України, яка містить пер-винні відправні правові начала для формування законодавства з прикор-донних питань; принцип демократизму забезпечує встановлення вільного по-рядку розробки, обговорення і ухвален-ня нормативно-правових актів, ураху-вання альтернативних законопроектів, громадської думки та інтересів суспіль-ства; принцип гуманізму передбачає


61

формування нормативно-правових ак-тів у прикордонній сфері на основі за-гальнолюдських цінностей та міжна-родних стандартів прав людини, не до-пускаючи звуження змісту й обсягу іс-нуючих прав і свобод людини навіть у випадку вчинення нею порушення на державному кордоні; принципи комп-лексності, системності, узгодженості, логічності, оптимального збалансуван-ня дозволів, заборон та зобов’язань сприяють старанній та скрупульозній підготовці нормативних актів, зла-годженості їх приписів як у середині ок-ремо взятого законодавчого акту, так і між законами та підзаконними актами усієї системи законодавства з прикор-донних питань; принцип доцільності виражається у обов’язковому обґрунту-ванні необхідності видання нового за-конодавчого акту, ігнорування цього принципу може призвести до переви-щення кількісного показника у системі законодавства у прикордонній сфері над якісним показником, що безумовно сприятиме зниженню ефективності правового регулювання у цій сфері; принцип науковості, професіоналізму та незалежності суб’єктів нормотворчо-сті дозволяє залучити до розробки нор-мативних актів разом з кваліфікованими вченими-юристами досвідчених фахів-ців-практиків з охорони та захисту дер-жавного кордону, що є особливо цінним у прагненні створити правовий доку-мент, який би дійсно відповідав держав-ним інтересам на кордоні, в свою чергу наукова експертиза проектів законодав-чих актів запобігає винесенню на роз-гляд нормотворчих органів проектів, що містять недостатньо обґрунтовані поло-ження, прогалини, суперечності.

Крім того, особливість правового регулювання суспільних відносин у прикордонній сфері обумовлюють за-стосування таких спеціальних принци-пів як оперативність — не зволікання з підготовкою нормативно-правових ак-тів, оскільки обстановка на державному

кордоні може швидко та кардинально змінюватись; поєднання стабільності та динамізму — створення з одного боку стабільного нормативно-правового акту, а з другого боку забезпечення можливо-сті вносити до його тексту доповнення та зміни у зв’язку з можливими змінами у прикордонній політиці держави; плано-вість — складання та дотримання планів нормотворчої діяльності у прикордон-ній сфері у відповідності із загальнодер-жавною стратегією забезпечення націо-нальної безпеки на державному кордоні; техніко-юридична досконалість — упо-рядкування нормативно-правових актів із урахуванням правил, способів, прийо-мів юридичної техніки.

Дотримання вищезазначених прин-ципів у нормотворчій діяльності з при-кордонних питань, на нашу думку, сприятиме якісному перетворенню як загального змісту законодавства з при-кордонних питань, так і його правоза-стосування, що безумовно підвищить ефективність врегулювання суспільних відносин у прикордонній сфері.

Важливим аспектом на шляху до удосконалення нормотворчої діяль-ності з питань охорони та захисту державного кордону є урахування факторів, що впливають на форму-вання нормотворчої волі та окреслю-ють, цим самим, напрямки та межі ді-яльності по створенню норматив-но-правових актів.

Багаточисельну кількість факторів, що впливають на процес нормотворчої діяльності у прикордонній сфері можна розподілити на загальні, тобто такі, що здійснюють вплив на створення практич-но усіх правових норм у державі та спеці-альні, властиві лише нормотворчій діяль-ності з прикордонних питань. До загаль-них факторів зазвичай прийнято відно-сити: економічні, політичні, ідеологічні, соціальні, психологічні та інші фактори.

Спеціальними факторами, що впливають на процес нормотворчості у прикордонній сфері на нашу думку є:


62

оперативна обстановка, що складається на державному кордоні; поточні зміни у обстановці на державному кордоні; прямі вказівки вищестоячого суб’єкта управління по підготовці пропозицій для прийняття правових документів з окремих питань, що потребують нор-мативного закріплення; у випадку, коли прийняття нормативного акту на більш високому рівні (закону, указу Президен-та України) автоматично викликає не-обхідність прийняття правового доку-менту нищого рівня.

Зміст оперативної обстановки, що складається на державному кордоні, є одним із основних факторів, що впли-вають на процес створення правових документів з прикордонних питань. У цьому випадку підготовка і прийняття нормативних актів повинна передбача-ти тривале вивчення даних обстановки в країні та на кордоні, розуміння мож-ливих загроз, а також шляхів боротьби з ними. У контексті зазначеного нема-ловажним є планування нормотворчої діяльності. Разом з тим, врахування у нормотворчості фактору поточних змін у обстановці на державному кордо-ні забезпечить вчасне оновлення нор-мативного матеріалу.

Постійний моніторинг нор-мотворчої діяльності у прикордонній сфері вимагає від суб’єктів управління прийняття відповідних рішень щодо першочергового нормативного врегу-лювання окремих питань. В результа-ті такої діяльності видаються нові нормативно-правові акти, або вно-сяться зміни у чинні правові докумен-ти, що сприяє ліквідації прогалин у правовому регулюванні суспільних відносин у сфері охорони та захисту державного кордону.

Важливість деталізації правових норм актів вищої юридичної сили ви-кликає необхідність прийняття право-вого документу нищого рівня. Це пов’я-зано, в першу чергу з тим, що до при-кладу закони — нормативні акти, що

врегульовують особливо важливі су-спільні відносини у прикордонній сфе-рі, у своєму тексті містять загальні поло-ження, реалізація яких потребує деталь-ного нормативного розтлумачення.

Висновки. Таким чином, на підста-ві проведеного аналізу стану та про-блемних питань нормотворчості у галу-зі охорони та захисту державного кор-дону, а також враховуючи наукові під-ходи до його якісного перетворення, визначимо наступні шляхи удоскона-лення нормотворчої діяльності у при-кордонній сфері:

1) планування та постійний моніто-ринг нормотворчої діяльності, визна-чення пріоритетних напрямків, що по-требують першочергового норматив-ного врегулювання;

2) нормативне закріплення повно-важень суб’єктів нормотворчості у при-кордонній сфері, з метою недопущен-ня колізій, дублювань та протиріч у правових документах;

3) поєднання теоретико-правових та спеціальних прикладних знань при ство-ренні нормативно-правових актів у при-кордонній сфері з метою уникнення де-кларативності у текстах правових доку-ментів та забезпечення логічної несупе-речності між нормативно-правовими ак-тами вищого та однакового рівня ієрархії;

4) постійне дотримання балансу між стабільністю та динамічним розвитком законодавства у прикордонній сфері відповідно до обстановки, що склада-ється в країні та на державному кордоні;

5) запозичення передового міжна-родного досвіду з питань нормотворчо-сті у прикордонній сфері.

6) постійне проведення наукових досліджень з метою пошуку шляхів якісного перетворення законодавства з прикордонних питань.

Перспективи подальших розві-док у даному напрямку будуть спря-мовані на подальше дослідження зако-нодавства у прикордонній сфері та по-шуку шляхів щодо його удосконалення.


63

1. Загальна теорія держави і права: підруч-ник для студентів юридичних вищих на-вчальних закладів / М. В. Цвік, О. В. Петри-шин, Л. В. Авраменко та ін.; За ред. д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України М. В. Цвіка, д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України О. В. Петришина. — Хар-ків: Право, 2010. — 584 с. 2. Теорія держави і права : підручник для студ. юрид. вищ. навч. закл. / О. В. Пет-ришин, С. П. Погребняк, В. С. Смородин-ський та ін. : за ред. О. В. Петришина. — Харків : Право, 2014. — 368 с. 3. Нормотворча діяльність : навчально-ме-тодичний посібник для самостійного ви-вчення дисципліни / В. І. Риндюк. — Київ : КНЕУ, 2009. — 162, [6] с. 4. Рибалкін А. О. Нормотворчість органів внутрішніх справ (аспекти загальної теорії) : дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 «Те-орія та історія держави і права; історія полі-тичних і правових вчень» / Андрій Олек-сандрович Рибалкін ; Запорізький юридич-ний інститут МВС України. — Запоріжжя, 2005. — 164 с.5. Шпак Ю. А. Нормотворчість органів міс-

цевого самоврядування в Україні: теорети-ко-правовий вимір : дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теорія та історія дер-жави і права; історія політичних і правових вчень» / Юрій Анатолійович Шпак ; Львів-ський державний університет внутрішніх справ. — Львів, 2016. — 169 с. 6. Скакун О. Ф. Теорія права і держави: під-ручник. 4-те видання, доповнене і переро-блене. — Київ: Алерта, 2014. — 524 с.7. Скакун О. Ф. Теорія держави і права (ен-циклопедичний курс): підручник. Видання 2-е, перероблене і доповнене. — Харків: Ес-пада, 2009. — 752 с.8. Загальна теорія права: підручник / За заг. ред.. М. І. Козюбри. — Київ: Ваіте, 2016. — 392 с. 9. Теорія держави і права : навчальний по-сібник [О. О. Тихомиров, М. М. Мікуліна, Ю. А. Іванов та ін.]; за заг. ред. Л. М. Стрель-бицької. — Київ: Кондор, 2016. — 332 с. 10. Теорія держави і права. Академічний курс: підручник / За ред. О. В. Зайчука, Н. М. Оніщенко. 2-е видання, перероблене і доповнене. — Київ: Юрінком Інтер, 2008. — 688 с.

ЛІТЕРАТУРА:

REFERENCES:1. Tsvik M. V. (Ed.) (2010). Zahalna teoriia der-zhavy i prava: pidruchnyk dlia studentiv yurydychnykh vyshchykh navchalnykh zakladiv [General theory of state and law: textbook for students of law schools]. Kharkiv: Pravo. 584 p. [in Ukrainian].2. Petryshyn O. V. (2014). Teoriia derzhavy i prava: pidruchnyk [Theory of state and law: a textbook]. Kharkiv: Pravo. 368 p. [in Ukrainian].3. Ryndiuk V. I. (2009). Normotvorcha diialnist: navchalno-metodychnyi posibnyk dlia samostiinoho vyvchen-nia dystsypliny [Normative activity: educational and methodical manual for independent study of disci-pline]. Kyiv: KNEU. 162, [6] p. [in Ukrainian].4. Rybalkin A. O. (2005). Normotvorchist orhaniv vnutrishnikh sprav (aspekty zahalnoi teorii) : dys. … kand. yuryd. nauk : spets. 12.00.01 «Teoriia ta istoriia derzhavy i prava; istoriia politychnykh i pravovykh vchen» [Normative work of internal affairs bod-ies (aspects of general theory) (dissertation of candidate lawyer sciences: special 12.00.01 «The-ory and history of state and law; the history of political and legal doctrines»]. Zaporizhzhya Law Institute of the Ministry of Internal Affairs of Ukraine. Zaporizhzhya. 164 p. [in Ukrainian].5. Shpak Yu. A. (2016). Normotvorchist orhaniv mistsevoho samovriaduvannia v Ukraini: teoretyko-pra-vovyi vymir : dys. … kand. yuryd. nauk : spets. 12.00.01 «Teoriia ta istoriia derzhavy i prava; istoriia politychnykh i pravovykh vchen» [Normative work of

local self-government bodies in Ukraine: theo-retical and legal dimension: dissertation of can-didate lawyer sciences: special 12.00.01 «Theory and history of state and law; the history of po-litical and legal doctrines»]. Lviv State University of Internal Affairs. Lviv. 169 p. [in Ukrainian].6. Skakun O. F. (2014). Teoriia prava i derzhavy: pidruchnyk. 4-te vydannia, dopovnene i pereroblene [Theory of law and state: a textbook. 4th edi-tion, supplemented and redone]. Kyiv: Alerta. 524 p. [in Ukrainian].7. Skakun O. F. (2009). Teoriia derzhavy i prava (entsyklopedychnyi kurs): pidruchnyk. Vydannia 2-e, pereroblene i dopovnene [Theory of state and law (encyclopedic course): a textbook. 2nd edition, revised and supplemented]. Kharkiv: Espada. 752 p. [in Ukrainian].8. Koziubra M. I. (Ed.) (2016). Zahalna teoriia prava: pidruchnyk [General theory of law: text-book]. Kyiv: Vaite. 392 p. [in Ukrainian].9. Strelbytska L. M. (Ed.) (2016). Teoriia derzhavy i prava: navchalnyi posibnyk [Theory of State and Law: a manual]. Kyiv: Kondor. 332 p. [in Ukrainian].10. Zaichuk O. V., Onishchenko N. M. (Ed.) (2008). Teoriia derzhavy i prava. Akademichnyi kurs: pidruchnyk. 2-e vydannia, pereroblene i dopov-nene [Theory of state and law. Academic course: textbook. 2nd edition, revised and supplement-ed]. Kyiv: Yurinkom Inter. 688 p. [in Ukrainian].

2017. № 8 (14)

Format 70х108/16Type. Garamond

Paper offset. Digital printing. Conv. p. sh. 5,6Order. № 14. 31.07.2017. Circulation 300 copies.

Publisher: Non-governmental organization «Eurasian Social Sciences Association»Sayat-Nova Street 8/17 Yerevan, ARMENIA, 0001

E-mail: [email protected] subject of publishing

Registered by the Central Authority of the State Register 18.04.2016Registration number 211.171.906429

http://www.earj.org/

Yerevan 2017

© Eurasian Social Sciences Association© Eurasian Academic Research Journal

Yerevan 2017 - earj.org · Semenchenko A. I. Organizational and Legal Mechanisms of Public...

Documents

Transcript of Yerevan 2017 - earj.org · Semenchenko A. I. Organizational and Legal Mechanisms of Public...