1

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДВНЗ «УНІВЕРСИТЕТ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ»

На правах рукопису

УДК: 336.717.061 338

ПОЛЯК НАТАЛІЯ ПЕТРІВНА

КРЕДИТНІ ІНСТРУМЕНТИ РОЗВИТКУ РЕАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ В

УКРАЇНІ

Спеціальність 08.00.08 – гроші, фінанси і кредит

Дисертація

на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Науковий керівник

Вовчак Ольга Дмитрівна,

доктор економічних наук, професор

Київ – 2016

2

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………………. 3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО – МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ

ДОСЛІДЖЕННЯ КРЕДИТНИХ ІНСТРУМЕНТІВ У РИНКОВІЙ

ЕКОНОМІЦІ…………………………………………………………………….

11

1.1. Сутність кредиту та його роль в розвитку реальної економіки…… 11

1.2. Кредитний ринок в умовах циклічного розвитку реальної

економіки ….......................................................................................

28

1.3. Наукові підходи до визначення кредитних інструментів………….. 43

Висновки до розділу 1………………………………………………………………… 60

РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА КРЕДИТНИХ ІНСТРУМЕНТІВ РОЗВИТКУ

РЕАЛЬНОГО СЕКТОРУ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ………………………

63

2.1. Етапи та особливості використання банківських кредитних

інструментів розвитку реального сектору економіки …………………..

63

2.2. Характеристика кредитних інструментів небанківських фінансово-

кредитних установ………………………………………………………………...

85

2.3. Оцінка ефективності використання кредитних інструментів в

розвитку реальної економіки…………………………………………….

109

Висновки до розділу 2………………………………………………………………… 125

РОЗДІЛ 3. ПЕРСПЕКТИВНІ НАПРЯМИ РОЗВИТКУ ІНСТРУМЕНТІВ

КРЕДИТУВАННЯ РЕАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ…………………

130

3.1. Розробка банківських стратегій використання кредитних

інструментів фінансування реальної економіки………………………

130

3.2. Науково-методичні підходи до розробки оптимальної моделі

кредитування розвитку реальної економіки……………………………

147

3.3. Напрями розвитку кредитних інструментів на основі імплементації

зарубіжного досвіду до умов України …………..……………………….

160

Висновки до розділу 3…………………………………………………………………. 178

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………………… 181

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………………………………. 185

ДОДАТКИ……………………………………………………………………… 203

3

ВСТУП

Кредит сприяє еволюції та розвитку всіх секторів національної

економіки. Він є важливим джерелом капітальних інвестицій, тому традиційно

виділяється його вагома роль у розвитку і реструктуризації економіки та

інвестиційній діяльності.

Система кредитування підприємств в Україні потребує суттєвого

переосмислення в напрямі орієнтації банківського сектору на першочергове

кредитування пріоритетних у національній економіці видів діяльності. Для

виходу вітчизняної економіки з кризи кредитні відносини мають бути

підпорядковані пожвавленню інвестиційної та інноваційної діяльності,

фінансовому забезпеченню структурних перетворень та економічного

зростання. Основною формою реалізації кредитних відносин виступають

кредитні інструменти. Однак їх використання в Україні банками та

небанківськими фінансово-кредитними установами для фінансування розвитку

реальної економіки має низку проблем і є недостатньо ефективним.

Окремим аспектам розвитку кредитних інструментів та їх впливу на

реальну економіку багато уваги приділяється у наукових працях вітчизняних

учених: Г. Азаренкової, В. Базилевича, О. Барановського, Т. Васильєвої,

З. Васильченко, О. Вовчак, А. Гальчинського, В. Гейця, Д. Гетманцева,

В. Грушка, І. Гуцала, О. Дзюблюка, Ж. Довгань, Б. Івасіва, В. Коваленко,

Т. Ковальчука, О. Колодізєва, С. Корабліна, А. Кузнєцової, Л. Кузнєцової,

В. Лагутіна, С. Лєонова, С. Лобозинської, І. Лютого, Т. Майорової,

В. Матвієнка, В. Міщенка, А. Мороза, Л. Примостки, Б. Пшика, С. Реверчука,

М. Савлука, В. Сидоренка, Т. Смовженко, В. Стельмаха, В. Унинець-

Ходаківської, А. Чухна, Н. Швець, О. Шевцової, Н. Шелудько, О. Шулевської

та ін.

У зарубіжній літературі дані питання розглядали: А. Ган, В. Лексіс, Дж.

Ло, Р. Міллер, А. Сміт, Н. Ф. Самсонов, Д. Рікардо, Й. Шумпетер та інші.

Водночас сьогодні ще недостатньо дослідженими залишаються питання

щодо сутності самого поняття «кредитні інструменти», їх впливу на розвиток

4

реальної економіки. Потребує подальших науково-методичних розробок

система оцінки ефективності використання кредитних інструментів та шляхів її

підвищення для забезпечення розвитку реальної економіки в умовах сучасних

викликів і загроз. Наявні теоретична та практична потреба у стимулюванні

розвитку реального сектору економіки за допомогою використання дієвих

кредитних інструментів зумовлює актуальність обраної теми дисертаційної

роботи, її мету та завдання.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційна робота виконана в межах науково-дослідних робіт ДВНЗ

«Університет банківської справи» в рамках тем: «Підвищення ефективності

взаємодії банківського та реального секторів економіки в умовах євроінтеграції

та глобалізації» (номер державної реєстрації 0105U008982), де автором

обґрунтовано класифікацію банківських кредитних інструментів та розроблено

пропозиції щодо їх удосконалення в умовах євроінтеграції та глобалізації;

«Реструктуризація та реорганізація банківської системи в Україні» (номер

державної реєстрації 0110U000031), в рамках якої автором проведено аналіз

кредитної діяльності вітчизняних банків та запропоновано шляхи мінімізації

обсягів їх проблемної кредитної заборгованості.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розвиток

теоретичних засад та розробка методичних підходів і практичних рекомендацій

щодо підвищення ефективності використання кредитних інструментів для

розвитку реальної економіки.

Для реалізації мети поставлені і вирішені такі завдання:

уточнити сутність кредиту, кредитних відносин та наукових засад

формування кредитного ринку в ринковій економіці;

з’ясувати теоретичні засади кредитних інструментів та їх класифікації;

виявити особливості кредитних інструментів інвестування реальної

економіки та інституціональне середовище їх розвитку в Україні;

проаналізувати стан та особливості банківського кредитування національної

економіки;

5

оцінити роль кредитних інструментів небанківських фінансово-кредитних

установ;

проаналізувати розвиток комерційного кредитування реальної економіки та

його ефективність в Україні;

оцінити рівень ефективності застосування кредитних інструментів

банківськими установами та іншими спеціалізованими фінансово-

кредитними інститутами в Україні;

обґрунтувати підходи до формування банками кредитних стратегій

фінансування реальної економіки;

розробити оптимальну модель кредитування розвитку реальної економіки з

використанням кредитних інструментів;

висвітлити зарубіжний досвід використання кредитних інструментів в

розвитку реальної економіки і можливості його застосування в Україні.

Об’єктом дослідження є процеси використання кредитних інструментів

банків і небанківських фінансово-кредитних установ для фінансового

стимулювання розвитку реального сектору національної економіки.

Предметом дослідження є теоретичні положення, методичні засади та

практичні аспекти використання кредитних інструментів у стимулюванні

розвитку реальної економіки.

Методи дослідження. Теоретичною і методологічною основою

дослідження є положення теорії фінансів і кредиту.

У роботі використано системно-інституціональний підхід для виявлення

закономірностей та особливостей розвитку кредитних інструментів на макро-,

мезо- та мікроекономічному рівнях; методи аналізу і синтезу, наукової

абстракції, історичний та логічний підходи для дослідження сутності кредитних

інструментів та їх еволюції, а також уточнення базових категорій та понять, що

стосуються формування їх теоретичних засад; індукції та дедукції − для аналізу

вітчизняних особливостей використання кредитних інструментів в

стимулюванні економічного розвитку; кореляційно-регресійного аналізу,

економіко-математичного моделювання, графічний, статистичних порівнянь,

6

аналізу рядів динаміки − для дослідження сучасного стану банківського і

небанківського кредитування та чинників їх розвитку в Україні.

Інформаційною базою дослідження слугували законодавчі та нормативно-

правові акти з питань регулювання кредитних відносин, офіційні статистичні

матеріали Національного банку України, Державної служби статистики

України, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері

ринків фінансових послуг, звіти науково-дослідних центрів та установ,

фінансова звітність окремих банків, монографічні дослідження, наукові

публікації вітчизняних і зарубіжних учених, періодичні видання, інформаційно-

аналітичні бюлетені, офіційні інтернет-ресурси.

Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна результатів

дослідження полягає у поглибленні теоретичних засад і обґрунтуванні нових

науково-методичних підходів до вдосконалення кредитних інструментів та

підвищення їх ефективності у стимулюванні розвитку реальної економіки.

Найбільш суттєвими науковими результатами, одержаними особисто

дисертантом, що мають наукову новизну і виносяться на захист, є такі:

удосконалено:

– трактування сутності кредитних інструментів, яке, на відміну від

існуючих, зводиться до визначення їх як форми забезпечення суб’єктів

господарювання запозиченими ресурсами для фінансування реальної

економіки, що реалізуються через механізм кредитного ринку у вигляді

фінансових документів (специфічних активів). Таке трактування сприяє більш

ефективному їх використанню з метою розвитку реальної економіки, оскільки

враховує кінцевий результат для учасників кредитного ринку – забезпечення

потреби у фінансових ресурсах на юридично закріпленій основі;

наукові підходи до формування структури кредитного ринку в ринковій

економіці, які, на відміну від існуючих, ґрунтуються на виокремленні

банківських та небанківських кредитних інструментів, пропозицію яких

забезпечують фінансово-кредитні інститути та інфраструктурні учасники

кредитного ринку. Такий підхід дозволяє підвищити ефективність взаємодії

7

всіх учасників кредитного ринку шляхом розробки стратегій використання

кредитних інструментів для фінансування розвитку реальної економіки;

теоретичні підходи до класифікації кредитних інструментів та

запропоновано власну узагальнену класифікацію кредитних інструментів, в

основі якої лежить їх поділ залежно від характеру спрямованості діяльності

кредитних інститутів на такі групи: банківські кредити, кредити небанківських

фінансово-кредитних установ, боргові цінні папери; похідні кредитні

інструменти, в межах яких виділяються конкретні види інструментів, за

допомогою яких може здійснюватися фінансування розвитку реальної

економіки. Розмежування за таким критерієм дозволяє покращити понятійний

апарат, розширити можливості учасників кредитного ринку щодо вибору

оптимального складу кредитних інструментів при формуванні різних типів

кредитних стратегій;

визначення поняття «кредитна стратегія фінансування реального сектору

економіки», яке, на відміну від існуючих, обґрунтовує, що кредитна стратегія

банку – це якісно визначений довгостроковий цільовий орієнтир (напрям)

розвитку банківського кредитування суб’єктів реальної економіки, який

сформований з урахуванням основних цілей, пріоритетів та конкурентних

переваг банку. Таке трактування дозволяє банківській установі конкурувати на

ринку кредитних інструментів з метою забезпечення збалансованості

показників ризикованості, прибутковості та ліквідності;

набули подальшого розвитку:

- наукові підходи до періодизації розвитку системи кредитування

реального сектору економіки, з виокремленням шести періодів, кожен з яких

охоплює розвиток кредитних інструментів банків і небанківських фінансово-

кредитних установ у взаємозв’язку та взаємозалежності від етапів розвитку

національної економіки. Така періодизація, на відміну від існуючих, розкриває

особливості використання кредитних інструментів для фінансування реального

сектору економіки та дає можливість в динаміці оцінити ринок кредитних

інструментів;

8

- методичні підходи до формування обґрунтованої конкурентоспроможної

кредитної стратегії банку, які, на відміну від інших, ґрунтуються на семи

організаційних етапах, поступова реалізація яких забезпечить максимально

ефективне стратегічне управління комерційним банком задля фінансування

реального сектору економіки за допомогою кредитних інструментів та

підвищить його прибутковість, фінансову стабільність, надійність та ділову

репутацію на кредитному ринку;

методичний підхід до розробки логічної схеми стратегії поведінки

банківських та небанківських фінансово-кредитних установ у сфері

фінансування реальної економіки з виділенням моделей участі банківських та

небанківських фінансово-кредитних установ у забезпеченні економічного

зростання. На відміну від існуючих схем, даний підхід ґрунтується на

формуванні головної стратегії (підвищення ділової активності банків та

небанківських фінансово-кредитних установ у сфері фінансування реального

сектору), яка має базуватися на реалізації стратегій банків та небанківських

фінансово-кредитних установ другого рівня, роль яких зводиться до посилення

і доповнення окремих положень головної стратегії. Окреслені стратегії

дозволяють сконцентрувати увагу на кредитних інструментах як найбільш

ефективній формі участі банків та небанківських фінансово-кредитних установ

у забезпеченні фінансування реального сектору економіки;

обґрунтування науково-методичних підходів до визначення рівня впливу

банківських кредитних інструментів на реальний сектор економіки, а також

взаємозв’язку основних внутрішніх складових діяльності банківського сектору

(зокрема, залучення та розміщення ресурсів), що дало можливість виявити

значний мультиплікативний вплив банківського кредитування на процеси

розвитку реальної економіки. Це дозволяє адекватно оцінити рівень впливу

банківських кредитних інструментів на розвиток реального сектору економіки.

Практичне значення одержаних результатів. Практична цінність

проведеного дослідження полягає у можливості використання теоретичних і

методологічних узагальнень та висновків дисертаційної роботи законотворцями

9

і фінансовими установами для підвищення дієвості кредитних інструментів

розвитку реальної економіки на макро-, мезо- та мікроекономічному рівнях.

Одержані результати дисертаційної роботи, зокрема пропозиції

дисертанта щодо удосконалення кредитування та шляхів мінімізації кредитних

ризиків використані в практичній діяльності ЗРУ ПАТ «Михайлівський» при

розробці внутрішніх положень, що регламентують його кредитну політику

(довідка від 17.02.2015 р.); підходи щодо використання кредитних інструментів

для стимулювання економічного розвитку малого та середнього бізнесу в

регіоні використано Тернопільською обласною громадською організацією

«Бізнес область» при розробці пропозицій до стратегічних напрямів розвитку

області на період до 2020 р. (довідка №45-329 від 15.12.2014р.). Методичні

рекомендації з оцінювання потреб суб’єктів реальної економіки у кредитних

послугах використані філією АТ «Укрексімбанку» у м. Львові − при розробці

методичних рекомендацій з формування кредитних послуг та кредитних

інструментів (довідка №210-206 від 15.08.2015).

Окремі теоретичні положення та методичні розробки дисертації

використані в навчальному процесі Інституту магістерської та післядипломної

освіти Університету банківської справи при розробці методичного забезпечення

і викладанні дисциплін «Кредитний менеджмент», «Банківське інвестиційне

кредитування», «Інвестиційне кредитування» (довідка №009-08/2487 від 18.06.

2015 року).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є результатом самостійного

наукового дослідження. Викладені в дисертації наукові положення, розробки, висновки та

рекомендації отримані автором особисто. З опублікованих у співавторстві наукових праць у

роботі використані лише ті положення, які є результатом дослідження автора.

Апробація результатів дисертації. Основні наукові положення дисертації

та результати проведених досліджень викладено та обговорено на: ІІ

Міжнародній науково-практичній конференції «Сучасний стан та перспективи

розвитку банківської справи в Україні» (м. Львів, 2009 р.); ІХ Всеукраїнській

науково-практичній конференції аспірантів та студентів «Теоретичні та

прикладні аспекти аналізу фінансових систем» (м. Львів, 2009 р.); IV

10

Міжнародній науково-практичній конференції «Сучасні проблеми

інноваційного розвитку держави» (м. Дніпропетровськ, 2010 р.); Міжвузівській

науково-практичній конференції «Реструктуризація доходів державного

бюджету в системі антикризового управління фінансовою системою» (м. Львів,

2011 р.); Всеукраїнській науково-практичної конференції «Економіко-правові

особливості розвитку України та її регіонів в умовах євроінтеграції»

(м. Сімферополь, 2011 р.); І Всеукраїнській науково-практичній конференції

«Проблеми забезпечення стабільного розвитку національних банківських

систем: теорія, практика та світовий досвід» (м. Львів, 2012 р.); Міжнародній

науково-практичній інтернет-конференції «Інвестиційно-інноваційна складова

фінансово-економічної безпеки на національному, регіональному та мікрорівні

в контексті сталого розвитку» (м. Київ, 2015 р.); VІ Міжнародній науково-

теоретичній конференції молодих учених, аспірантів, студентів «Творчий пошук

молоді – курс на ефективність» (м. Хмельницький, 2015 р.); V Науково-практичній

конференції студентів, аспірантів та молодих учених «Проблеми забезпечення ефективного

функціонування та стабільного розвитку банківської системи України» (м. Київ, 2015 р.); VІ

Міжнародній науково-практичній інтернет-конференції «Сучасні економічні системи: стан

та перспективи» (м. Хмельницький, 2015 р.).

Публікації. За результатами проведеного дослідження опубліковано 17

наукових праць загальним обсягом 6,45 друк. арк., серед яких 8 статей у

наукових фахових виданнях, з них 2 статті – у фахових виданнях, що внесені до

наукометричних баз, 9 публікацій у збірниках наукових праць і матеріалах

науково-практичних конференцій. Обсяг опублікованого матеріалу за

результатами дисертаційної роботи, що належить особисто автору, становить

6,13 друк. арк.

11

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ КРЕДИТНИХ

ІНСТРУМЕНТІВ У РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ

1.1. Сутність кредиту та його роль в розвитку реальної економіки

Основою будь-якого суспільства є економіка, реальний сектор якої є її

найважливішою складовою, оскільки відіграє головну роль в забезпеченні

стійкого розвитку економіки та соціального добробуту держави.

На сучасному етапі він займає ключові місця в економіці багатьох

промислово розвинених країн. Так, на його частку припадає 54,5% ВВП у

Великобританії, 57,1% – у Японії, 40% – у США та 68% – у Китаї [165].

У економічній літературі його здебільшого трактують, як сукупність

галузей економіки, які виробляють матеріальні та нематеріальні товари і

послуги, за винятком фінансово-кредитних і біржових операцій, що відносяться

до фінансового сектору економіки. Однак, на сьогодні не існує чітко визнаного

поняття реального сектора економіки, що значно знижує рівень ефективності

його розвитку та фінансування.

Зокрема, термін “сектор” у словникових джерелах пояснюють так: від

лат. sector – який розсікає – це відділ установи, що має якусь спеціалізацію;

якась частина, галузь народного господарства” [152, с. 457].

Доволі комплексно підходить до ідентифікації сутнісних характеристик

та класифікаційних аспектів реального сектору економіки Н. Юрків, виділяючи

такі його складові, як (1) первинний сектор (характерний для доіндустріального

суспільства та в який входять сільське господарство, мисливство, лісове

господарство, добувна промисловість), (2) вторинний (переробна

промисловість та будівництво, на яких робилася ставка в умовах

індустріального суспільства), (3) третинний (виробництво і надання

виробничих та невиробничих послуг – торгівля, діяльність транспорту і зв’язку,

операції з нерухомим майном, діяльність готелів та ресторанів, охорона

здоров’я, надання комунальних та індивідуальних послуг, що забезпечували

12

конкурентоспроможність економіки в умовах постіндустріального суспільства)

та (4) сектор інформаційних та інших послуг (інформаційні технології, освіта та

наукові дослідження, банківські та фінансові послуги) [165].

Схожим є підхід до поділу реального сектору економіки на складові С. Любімцева.

Науковець виділяє два сектори економіки – фіктивний (інформаційне та

віртуальне виробництво, охорона здоров’я, ЗМІ, торгівля віртуальними

товарами, фінансова діяльність, віртуальний грошовий обіг) та реальний з

виділенням первинного, вторинного та третинного секторів [165].

Заслуговує на увагу також науковий підхід А. Семенога, який відносить

до реального сектору національного господарства види економічної діяльності,

пов’язані з матеріальним виробництвом та торгівлею, державним управлінням

у частині надання послуг культури, науки, освіти, інших (крім фінансових)

послуг, а також домашні господарства [145, с. 181-188].

Як свідчить студіювання наукових джерел, під поняттям реального

сектору економіки необхідно розуміти частину національного господарства –

виробничо-господарський комплекс, представлений суб’єктами

господарювання різних форм власності та організаційно-правових форм, що

ресурсно, інституціонально, економічно та організаційно інтегровані у

технологічний процес виробництва і продажу товарів (продукції) та надання

ринкових нефінансових послуг (виконання робіт). Як свідчить аналіз наукових

джерел, до реального сектору включаються всі галузі матеріального

виробництва, а також торгівлю та сферу нематеріальних послуг, а саме:

промислове виробництво, що складається з підприємств добувної й переробних

галузей промисловості, сільського господарства, сферу надання промислових,

побутових і інших послуг. Таким чином, до складу реального сектору

економіки входять як галузі матеріального виробництва, так і сфера

виробництва нематеріальних послуг [38, с. 31-32].

Головними функціями реального сектору економіки є формування ВНП

та національного доходу шляхом створення та реалізації продукції (товарів,

робіт, послуг), задоволення національних та суспільних потреб, формування

13

конкурентоспроможності та забезпечення економічної безпеки національного

господарства.

На стан реального сектору економіки впливають численні фактори:

рівень розвитку продуктивних сил; науково-технічний прогрес; грошово-

кредитна політика держави; її бюджетна політика; податкова політика; заходи,

прийняті державою для забезпечення росту інвестицій; рівень світових цін;

стан платіжного балансу країни тощо.

Зауважимо, що джерела економічного розвитку держави перебувають

виключно в реальному секторі економіки країни. Натомість зміна фінансово-

кредитних відносин може спричинити позитивний або руйнівний вплив на

процеси та результати економічного розвитку, оскільки, з одного боку, вони

забезпечують стимулювання процесів створення та нагромадження необхідних

фінансово- кредитних ресурсів, з іншого – недотримання принципів

оптимальності та спрямованості може спричинити обмежувальний вплив

відносно розвитку окремих галузей та секторів економіки.

Слід відмітити також і вплив глобалізаційних процесів на розвиток

реального сектору економіки, оскільки процеси глобалізації ставлять економіку

країни в нові умови, змінюють напрями її розвитку, поширюються на всі сфери

суспільного життя. Найважливішим напрямом глобалізації стала фінансова

глобалізація – вільний та ефективний рух капіталів між країнами,

функціонування глобального фінансового ринку, формування системи

наднаціонального регулювання міжнародних фінансів, реалізацію глобальних

фінансових ТНК та транснаціональних банків [160, с. 5].

Водночас фінансова глобалізація пов’язана із змінами умов і результатів

функціонування світової фінансової, валютної і кредитної систем та

супроводжується високою мобільністю капіталів на відповідних світових

ринках.

Розвиток реального сектору економіки в умовах глобалізації

супроводжується збільшенням обсягів виробництва і споживання ВВП,

задоволенням суспільних потреб, формуванням конкурентоспроможності та

забезпеченням економічної безпеки національного господарства. Водночас

14

його розвиток та можливості структурних зрушень у процесах розширеного

відтворення в напрямі покращення розвитку високотехнологічних галузей,

інформаційних технологій значною мірою залежать від ефективності реалізації

механізму інвестиційного забезпечення кредитним ринком [46, с. 112-121].

Вплив кредитних відносин на процеси розширеного відтворення є суттєвим,

незважаючи на те, що їх неефективна організація кредитними інституціями

може спровокувати світові фінансові кризи.

Стабілізація функціонування кредитної системи, з огляду на ефективне

виконання останньою покладених на неї функцій, є вагомим чинником, який

забезпечує покращення кількісних та якісних характеристик розвитку

реального сектору економіки країни. Критерієм стабільності виступає рівень

відповідності обсягу та структури сформованих фінансових ресурсів потребам

реального сектору економіки, а також тенденціям економічного розвитку

країни.

Вагома роль у еволюції та функціонуванні всіх секторів національної

економіки та їх інвестиційній діяльності відводиться кредиту. Адже саме за

ступенем розвитку кредитних відносин вимірюється ступінь зрілості

економічних систем в ринкових умовах.

При цьому особливе значення кредиту в розвитку реальної економіки

зумовлюється насамперед тим, що саме кредит є ефективним фінансовим

механізмом реалізації підприємцями нових комбінацій виробничих факторів та

втілення інновацій, котрі здатні забезпечити динамічні зміни в економіці та

соціально-економічний прогрес [49]. Він є важливим джерелом капітальних

інвестицій, тому традиційно його роль як в економіці, так і фінансовій системи

незаперечна.

Для розробки сучасного теоретичного підгрунтя кредитного забезпечення

розвитку реальної економіки надзвичайно актуальними є питання дослідження

та правильного формулювання сутності кредиту та його формалізації через

кредитні інструменти.

В умовах сучасних кризових економік, поглиблення глобалізаційних

процесів, нових викликів і загроз питання щодо розкриття сутності і значення

15

кредиту набувають все більшої актуальності, тому одним з головних завдань

реформування національних економік є необхідність аналізу та систематизації

наукових підходів до використання кредиту як самостійного чинника

фінансування економічного розвитку, що зумовлює потребу наукового

обґрунтування його сутності. Це, в свою, чергу, сприятиме реальному та

адекватному розумінню ролі банківських установ, кредитних спілок,

кооперативів, лізингових компаній та інших інституцій як головних кредиторів

національної економіки.

Кредит є однією з найскладніших економічних категорій. Тому в

економічній теорії упродовж кількох століть вітчизняними й зарубіжними

економістами ведуться дискусії навколо питань, пов'язаних із сутністю та

роллю кредиту. Ці дискусії тривають і досі [11, с. 143].

Аналіз літературних джерел підтвердив, що сьогодні існує два підходи до

трактування сутності кредиту:

- ототожнення кредиту з цінністю, яка передається одним економічним

суб'єктом іншому в позичку. За таким підходом увага звертається на саму

позичку, її правову форму, що зумовлює вихолощування з кредиту його

економічного змісту;

- ототожнення кредиту з певним видом економічних відносин, які

формуються в суспільстві. Такий підхід дає можливість глибше дослідити

економічні аспекти кредиту, соціально-економічні чинники його існування,

основи та закономірності його руху. Тому цей підхід у сучасній літературі

переважає [96, с. 164].

На думку більшості вчених, з якою і ми погоджуємося, за своєю сутністю

кредит - це суспільні відносини, що виникають між економічними суб'єктами у

зв'язку з передачею один одному в тимчасове користування вільних коштів

(вартості) на засадах зворотності, платності та добровільності [142]. Кредитні

відносини мають низку характерних ознак, які конституюють їх як окрему

самостійну економічну категорію - кредит [25, с. 15].

Отже, насамперед, кредит виник і розвинувся на основі функції грошей як

засобу обігу. З його виникненням гроші, окрім функції міри вартості та засобу

16

обігу, почали виконувати й функцію засобу платежу, однією з ознак якої є

відрив моменту відчуження товару від одержання грошового еквівалента, тобто

відносне відокремлення грошової форми вартості від товарної форми. За цих

умов кредит полегшував реалізацію товарів. Саме в цьому й полягає найбільш

поширена причина потреби кредиту. Пізніше, з розвитком товарно-грошових

відносин, необхідність у кредиті зумовлювалася не тільки потребами сфери

обміну, а й інших сфер суспільного відтворення — виробництва, споживання.

Основні причини виникнення кредиту нами узагальнено таким чином:

- потреба здійснення підприємницької діяльності за відсутності власних

коштів;

- необхідність реалізації товару у випадку відсутності коштів у

контрагентів;

- ннаявність тимчасово вільних коштів в одній сфері національної

економіки внаслідок нерівномірного обігу капіталів та одночасна

потреба в них у іншій галузі;

- форс-мажорна неплатоспроможність суб’єктів національної економіки,

внаслідок якої виникає потреба у додаткових коштах.

Окрім цих загальних причин необхідності кредиту, існує низка передумов

та специфічних чинників, які спричинюють його існування. До них варто

віднести, насамперед, майнове розшарування суспільства у період розпаду

первіснообщинного ладу, коли бідніший мусив звертатися за позичкою до

багатшого. У сучасних умовах така закономірність не є обов'язковою. Через

різні причини тимчасово вільні ресурси у грошовій чи натуральній формах

можуть бути в одних юридичних чи фізичних осіб, а потреба в їх запозиченні

виникає в інших. Тому необхідність акумуляції тимчасово вільної вартості для

надання її в позичку є важливою передумовою кредитних відносин.

Погоджуємося з думкою В. Лагутіна, що обов'язковими передумовами

виникнення кредитних відносин є забезпечення інтересів сторін кредитної

угоди, що досягається через переговори між ними щодо основних умов надання

кредиту (розміру і терміну позички, величини позичкового процента та порядку

його сплати тощо), а також необхідність матеріальної відповідальності її

17

учасників за виконання взятих на себе зобов'язань. Тому ці учасники мають

бути юридично самостійними особами. Фізичні особи можуть стати суб'єктами

кредитних відносин за умови їх дієздатності з правового погляду [85, с. 29].

Ще однією передумовою кредитних відносин є отримання позичальником

регулярних доходів, за рахунок яких він зможе погасити кредит (виручка від

реалізації товарів, заробітна плата, пенсія, допомога тощо). Обов׳язковою

економічною умовою використання кредиту підприємствами є функціонування

господарського розрахунку. Наявність періодичної потреби в коштах і

джерелах їх формування викликана необхідністю кредиту для капітальних

інвестицій підприємства.

Отже, доходимо висновку, що необхідність кредиту зумовлена

існуванням товарно-грошових відносин, передумовою його виникнення є

наявність поточних або майбутніх доходів у позичальника, а конкретними

причинами, що визначають необхідність кредиту, — коливання потреби в

коштах та джерелах їх формування як у юридичних, так і у фізичних осіб, за

обставин, що в одних із них кошти вивільняються, іншим їх не вистачає. Ця

суперечність вирішується за допомогою кредиту.

Для ефективного вирішення поставленого перед нами завдання щодо

з’ясування економічної сутності «кредиту», розпочнемо наше дослідження з

термінологічного аналізу, вивчення та осмислення сутності кредиту як базової

економічної категорії, що формує кредитні відносини і кредитне забезпечення.

Різнобічні аспекти становлення і розвитку кредитних відносин

розглядалися такими вченими як: Ф. Кене, Ф. Беконом, М. Бунге, М. Туган-

Барановським, К. Марксом, А. Смітом та сучасними науковцями: І.Лютим,

В. Базилевичем, Л. Кузнєцовою, Н. Версаль, Т. Дорошенко, В. Сидоренком, М. Хмелярчук,

Г. Миськів та іншими.

Дослідженню теорії кредиту присвячені праці багатьох вітчизняних і

зарубіжних економістів, серед яких О. Барановський, Г. Бєлоглазова, О. Вовчак,

Б. Івасів, О. Колодізєв, В. Лексіс, Р. Міллер, С. Реверчук, М. Савлук та інші.

Вони збагатили економічну науку глибокими, фундаментальними ідеями, які

стали чинником нових світоглядних орієнтацій. Однак, незважаючи на численні

18

наукові розробки, проблема переосмислення сутності (природи) кредиту й

надалі залишається актуальною.

Проведений науковий аналіз підходів до розкриття сутності кредиту на

основі опрацювання економічної літератури виявив існування різних визначень

поняття кредиту.

Насамперед наголосимо, що вчені В. Лагутін, М. Савлук, С. Мочерний,

О. Вовчак та низка інших в своїх дослідженнях виходять з того, що кредит як

форма суспільних відносин має багато спільного з іншими економічними

категоріями - грошима, фінансами, торгівлею, капіталом тощо. Зокрема, всі

вони є вартісними категоріями, обслуговують рух вартості в процесі

відтворення. Вони тісно переплітаються між собою функціонально. Так, гроші

як засіб платежу з'явилися на грунті кредитних відносин. Вони успішно

обслуговують їх і нині. Кредит у функції перерозподілу вартості обслуговує

рух капіталу, сприяє формуванню фінансових ресурсів, розвитку торгівлі.

Особливо тісно пов'язаний кредит з грошима, і цей зв'язок дедалі посилюється

мірою розвитку суспільного виробництва й ускладнення економічних відносин

[86, с. 39]. Водночас кредит - це цілком самостійна категорія, що функціонує

поряд з іншими категоріями, не замінюючи жодної з них і не поступаючись їм

сферою свого призначення. Спираючись на такий підхід, М. Савлук визначає

кредит як надання грошей або товарів у борг на визначений строк на умовах

платності та зворотності [143].

Водночас, виходячи з того, що термін «кредит» походить від латинського

слова creditum — позика, найбільш наближеними кредитні відносини є до

відносин позичкових, що змушує деяких вчених їх ототожнювати, зводячи

кредит лише до різновиду позики. Теоретики економічної науки, зокрема

С.В.Мочерний, визначають кредит як рух позичкового капіталу, що

здійснюється на засадах строковості, повернення та платності. Тому

погоджуємося, що таке визначення щонайменше може бути використане для

аналізу правової сутності кредиту та його форм [96].

Вважаємо також, що А. Поддєрьогін, Л. Буряк звужено трактують кредит

як грошові кошти або майно, що надаються однією стороною (кредитором)

19

іншій стороні (позичальнику) в розмірі та на умовах, передбачених договором

[32, с. 2].

Як свідчить проведене наукове дослідження, сутність кредиту, як і його

форма, постійно розвивається й ускладнюється. В основі його еволюції є

постійні вдосконалення економічних відносин у суспільстві, що потребує

підняття на новий рівень відносин між суб’єктами кредитних відносин. Н.

Гребеник вважає, що першою формою кредиту, яка мала найпростішу сутність,

був лихварський кредит. Характерними ознаками цього кредиту було те, що він

має випадковий характер. У ролі кредиторів виступали заможні громадяни, які

позичали власні кошти селянам або ремісникам. [32, с. 2]. В останніх ще не

було чіткого розмежування потреб на виробничі та особисті. Тому одержання

ними позичок зумовлювалося не стільки виробничими потребами, скільки

особистими. Такі позички часто "проїдалися" і не поверталися, внаслідок чого

позичальник потрапляв в особисту залежність від кредитора.

Роль банків як спеціалізованих інститутів з кредитування суттєво зросла

з переходом до капіталістичного виробництва, внаслідок чого відбулося чітке

розмежування виробничих і особистих потреб у запозиченні коштів. Як слушно

зазначає А.І. Бажан, саме тоді кредит набув капіталістичного характеру і

перетворився в суспільний механізм капіталізації економічних відносин [4, с. 5].

Перші дослідження з теорії кредиту здійснювалися за двома напрямами,

результатом чого стало виокремлення натуралістичної і капіталоутворюючої

теорії кредиту [13, с. 16-23], які відрізнялися за поглядами на призначення

кредиту для економіки. Основні їх положення наведені в додатку А.

Серед вітчизняних учених активним прихильником натуралістичної

теорії кредиту є Л.В. Федорович. Розглядаючи походження й економічне

значення кредиту, вчений, з одного боку, визначає, що кредитні відносини

виникли внаслідок еволюції виробництва й обміну, а, з іншого – наголошує, що

кредит лише доповнює грошовий обіг [126, с. 211].

Концепція кредиту, що базувалася на капіталотворчій теорії, дедалі

більше набирала експансіоністського характеру, у зв'язку з чим сама теорія

стала називатися експансіоністською. Першими зробили спробу пристосувати

20

постулати капіталотворчої теорії до потреб державно-монополістичного

регулювання економіки австрійський економіст Й. Шумпетер і німецький

економіст А. Ган [56, с. 452].

Й. Шумпетер у своїй науковій праці «Теорія господарського розвитку»

[49] дійшов висновку, що основним рушієм економічного розвитку є кредит. Це

зумовлено тим, що банки, надаючи кредит, випускають в обіг нові платіжні

засоби, які є капіталом, оскільки використовуються підприємцями для

розширення виробництва. Ототожнивши кредит із капіталом, він оголосив

кредит і банки вирішальними чинниками розвитку виробництва, і здатними

запобігти економічним кризам, інфляції, забезпечити процвітання суспільства.

Він впритул підійшов до розроблення кредитних методів економічного

регулювання [49, с. 328].

Вітчизняні вчені, котрі були прихильниками капіталотворчої теорії

кредиту, намагались передусім з'ясувати причини виникнення та суть цього

економічного феномена. Так, М.І. Туган-Барановський наголошував на тому,

що «без сумніву, кредит розвиває продуктивні сили країни і являє собою

великий крок вперед в плані організації товарного обміну. Кредитний обмін

являє собою таке ж удосконалення обміну, як і грошовий по відношенню до

натурального» [105, с. 143].

Водночас проведений науковий аналіз засвідчує, що в сучасній

економічній літературі існує набагато більше визначень поняття кредиту.

Насамперед звернемося до словникової літератури. Так, у Фінансовому

словнику-довіднику поняття "кредит" подають як «…форму передачі у

тимчасове користування коштів у грошовій і грошово-натуральній формі на

умовах строковості, повернення, платності та цільового характеру, що

надається однією юридичною або фізичною особою – кредитором іншій особі –

позичальнику» [155, с. 258]. У «Банківській енциклопедії» автори трактують

кредит таким чином: «Економічні відносини, що виникають між кредитором і

позичальником з приводу одержання останнім позички в грошовій або товарній

формі на умовах повернення в певний строк і, звичайно, із сплатою відсотка»

[7, с. 157].

21

Таке ж визначення подають К. Зуллас, А. Коряк, а саме «кредит – це

економічні відносини між юридичними і фізичними особами і державою з

приводу перерозподілу вартості на засадах повернення і, як правило, з

виплатою відсотка» [56, с. 428]. Також О. Васюренко характеризує «кредит як

сукупність відповідних економічних відносин між кредитором та

позичальником з приводу зворотного руху вартості» [17, с. 96]. У свою чергу,

Б. Івасів під кредитом розуміє «…економічні відносини між суб’єктами ринку з

приводу перерозподілу вартості на засадах поверненості, строковості і

платності» [65, с. 87].

А. Мороз та М. Пуховкіна зводять кредит до суспільних відносин, що

виникають між економічними суб’єктами у зв’язку з переданням один одному в

тимчасове користування вільних коштів (вартості) на засадах зворотності,

платності та добровільності [ 35, с. 256]. Підхід з приводу розуміння сутності

кредиту як форми суспільних відносин подає Г. Н. Бєлоглазова: «.. певний вид

суспільних відносин, пов’язаних з рухом вартості на засадах повернення» [18, с. 59].

Вважаємо, що вищенаведені визначення не розкривають повною мірою

сутність та природу кредиту як однієї з найважливіших економічних категорій.

Для всебічного розкриття сутності та природи кредиту звернемося ще до

таких його трактувань. Виходячи з марксистського формулювання сутності

кредиту, деякі автори трактують його як форму руху позичкового капіталу,

отже, в даному випадку мова йде про грошовий капітал. Незважаючи на суттєві

притаманні недоліки, така думка є поширеним напрямом трактування кредиту.

Так, Н. Ф. Самсонов вважає, що «кредит є формою руху позичкового капіталу,

тобто грошових коштів, наданих у позичку за певний процент за умови

повернення і задоволення потреб позичальника» [153, с. 187].

Водночас наведене визначення не розкриває сутності кредиту як форми

руху позичкового капіталу, оскільки дане трактування не враховує

особливостей комерційного та лізингового кредиту, який непов’язаний з

позичковим капіталом. На наш погляд, дане визначення потребує суттєвого

вдосконалення, оскільки при визначенні кредиту як форми руху позичкового

капіталу насамперед необхідно розкрити сутність останнього. До 1987 р. у

22

Радянському Союзі була заборона щодо використання комерційного кредиту,

тому і не помічалась неточність у такому трактуванні.

З позицій як форми руху певної вартості підходять до розкриття сутності

кредиту М. Денисенко та Л. Худолій, які трактують кредит як позичковий

капітал банку в грошовій формі, що передається в тимчасове користування на

умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового

характеру використання [135, с. 524]. Схильний до такого визначення й

В. Воронін, який вважає, що кредит - це надання грошових коштів або товарів

(робіт, послуг) на умовах подальшого повернення цих коштів або сплати

наданих товарів (робіт, послуг) у встановлений термін, включаючи сплату

відсотків за їх користування [21, с. 322]. Такого ж підходу дотримується С. Моїсєєв,

на думку якого кредит – це надання грошової суми або цінностей ліквідного

активу на умовах повернення, строковості та платності, в результаті чого

виникають боргові зобов’язання [16, с. 96]. М. Білик подає подібне визначення

кредиту: «…форма позичкового капіталу (в грошовій або товарній формах), що

надається на умовах повернення і обумовлює виникнення кредитних відносин

між тим, хто надає кредит, і тим, хто його отримує» [16, с. 98]. Такого ж

підходу дотримується О. Дзюблюк, вважаючи, що, по-перше, обмеження форми

функціонування кредитних відносин лише грошовою сферою, не відповідає

дійсності, оскільки кредит може мати і товарний характер; по-друге,

трактування кредиту як руху позичкового капіталу передбачає його виробниче

використання, що не завжди відповідає цілям, на які видаються позички,

наприклад, споживчі [9, с. 327].

Отже, на основі аналізу визначень окремих учених [67, с. 42] та за

результатами проведеного дослідження можна узагальнити існуючі в сучасній

економічній літературі визначення терміну «кредит», які зводяться до його

розуміння: або як форми позиченої вартості, в якій вона рухається між

кредитором і позичальником [20; 16; 135; 215; 31], або як економічних

відносин, що виникають між кредитором і позичальником з приводу мобілізації

тимчасово вільних коштів і використання їх на умовах повернення й оплати

[17; 34; 35; 65; 56].

23

У вітчизняних та зарубіжних літературних джерелах наводяться ще інші

визначення категорії кредиту. І. Гуцал подає таке визначення кредиту: «…

термін, що широко вживається щодо операцій або станів, пов’язаних з

позичанням грошей, як правило, на короткий термін» [39, с. 112]; зарубіжні

економісти з цього приводу зазначають, що кредит – це «…надання товарів,

послуг або коштів в обмін на обіцянку сплати в майбутньому» [21, с. 457],

«…позика в грошовій або товарній формі, що надається кредитором

позичальнику на умовах поверненості, частіше всього з виплатою

позичальником процента за користування позикою» [139, с. 20]. Ю. Шенгер

визначав кредит як «необхідну форму розпорядження державою суспільними

фондами з метою розвитку економіки, що виражається в плановому,

поверненому перерозподілі грошових коштів, обумовленому постійно

відновлюваним кругообігом коштів господарства» [149, с. 98].

Д. Гетманцев визначає кредитні відносини загалом та кредит зокрема як

найбільш розроблені правові категорії у правовій науці, з огляду на їх значення

у життєдіяльності суспільства. Автор вважає, що кредит виконує по

відношенню до банківського права функцію, схожу на ті філософські категорії

(фундаментальні поняття), які виражають найбільш істотні закономірні зв'язки і

відносини реальної дійсності. Кредит системоутворюючо впливає на банківське

право, що виражається в утворенні на підставі цієї категорії цілої низки інших

правових понять, широко використовуваних в банківському законодавстві

(кредитна спілка, кредитна організація, кредитування, кредитні відносини

тощо). Так чи інакше, кредит є настільки широким поняттям, а його окремі

вияви набувають подекуди таких незвичних форм, що визначити його сутність

та основні ознаки вбачається можливим шляхом аналізу окремих видів та форм

кредиту [26, с. 221].

Отже, підсумувавши вищевикладене, можна зробити висновок, що існує

переважно два підходи до визначення сутності кредиту:

1) у вузькому розумінні — це сума коштів, яку кредитор надає

позичальнику;

24

2) у широкому розумінні — це сукупність економічних відносин, які

виникають у процесі надання кредитором коштів позичальнику у борг.

Таким чином, здійснивши аналіз наукових джерел, можна сформулювати

основні ознаки кредитних відносин:

– учасники кредитних відносин повинні бути економічно самостійними,

тобто мати у своїй власності певне майно (у грошовій або товарній

формі) і вільно ним розпоряджатися;

– функціонувати на основі самодостатності та самоокупності;

– нести економічну відповідальність за своїми зобов'язаннями. Без цього

вони не зможуть набути статусу ні кредитора, ні позичальника;

– кредитні відносини є добровільними та рівноправними. Тільки за цих

умов вони будуть взаємовигідними і зможуть ефективно розвиватися;

– кредитні відносини є вартісними, оскільки виникають у зв'язку з рухом

вартості (грошей чи матеріальних цінностей);

– економічною основою кредиту є мобілізація й нагромадження тимчасово

вільних коштів і формування з них позичкового капіталу;

– кредит являє собою передачу кредитором певного капіталу у тимчасове

користування позичальнику на умовах повернення та платності.

Розглянемо наведене в зарубіжних літературних джерелах визначення

кредиту як форми вираження «довіри, котрою користується особа, що взяла на

себе зобов’язання майбутнього платежу, з боку особи, яка має право на цей

платіж, тобто довіру, яку позикодавець виявляє до боржника» [11, с. 5].

Водночас така позиція розуміння сутності кредиту не може становити

основу природи кредиту, оскільки ґрунтується лиш на підрахунку можливостей

повернути кредит позичальником, тобто зводиться до «продажу або купівлі, що

супроводжується обіцянкою здійснити оплату пізніше» [15, с. 85].

З’ясовуючи суть кредиту, ми дійшли висновку, що кредит активно

взаємодіє із зовнішнім середовищем, з усіма процесами в економіці,

соціальною сферою та помітно впливає на них. Основні напрями та механізми

цього впливу визначають окремі його функції.

25

З точки зору теорії, питання щодо функцій кредиту є найбільш

дискусійними. Враховуючи відсутність єдиного підходу до визначення сутності

поняття «кредит» відповідно немає і методологічних підходів до їх аналізу.

Водночас, більшість сучасних вчених-економістів схильні вважати, що кредиту

властиві три його основні функції: перерозподільна, емісійна (антиципаційна)

та контрольна. Крім того, часом зустрічається окреме виділення такої функції,

як стимулювальна.

Як вважає В. Лагутін, М. Савлук та низка інших авторів, усі функції

кредиту тісно пов’язані між собою, розкриваючи в своїй сукупності економічну

суть кредиту і кредитних відносин [85, c.28].

Існуючі сьогодні в економічній літературі трактування змісту функцій

кредиту наведено в додатку Б.

Завдяки реалізації своїх функцій, кредитні відносини активно впливають

на процеси відтворення і нагромадження капіталу як на макро-, так і на

мікроекономічному рівнях. Отже, виходячи з сутності кредиту та його функцій,

можливо визначити роль кредиту.

Вважаємо, у своїй перерозподільній функції кредит, який

характеризується високою мобільністю, активно впливає на всі процеси

суспільного відтворення. Насамперед кредит відіграє значну роль в організації

грошових розрахунків – готівкових і безготівкових. Він також допомагає

суб'єктам господарювання збільшувати обсяги реалізації продукції, оборотного

капіталу та уникати економічних криз на підприємстві.

Надзвичайно важлива роль кредиту в забезпеченні науково-технічного

прогресу та обслуговуванні інноваційного процесу. Кредит є важливим

джерелом фінансування капітальних інвестицій. Націлене на виробничий

процес довгострокове кредитування стає однією з форм інвестицій в економіку

країни. Безперервність і достатність таких кредитів є обов'язковими для

нормального функціонування економіки [142].

На нашу думку, в умовах ринкової економіки важливе значення має

стимулювальна функція кредиту, хоча не всі економісти її виділяють. За своєю

економічною сутністю процес кредитування не може не стимулювати

26

ефективне використання позики з боку позичальника. Сам зміст кредитування,

що полягає у купівлі певної вартості і поверненні її зі сплатою певного

відсотка, спонукає до ефективного використання одержаної позики, щоб на

зароблені кошти не просто повернути кредит, але й одержати прибуток.

Зокрема позитивна роль банківського кредиту, підтвердженням чого є і

результати досліджень інших авторів [57, с. 56], полягає у такому:

- активізація розвитку економічної діяльності загалом,

- сприяння зростанню масштабів та розширення напрямів

діяльності суб’єктів господарювання,

- підвищення купівельної спроможності фізичних осіб,

- скорочення витрат обігу через створення кредитних інструментів

тощо.

Нарешті, за допомогою кредиту відбувається процес інтеграції

національної економіки у світову економічну систему. Процес структурної

перебудови та стабілізації вітчизняної економіки практично неможливий без

кредитної допомоги світового співтовариства.

Окремими елементами кредитних відносин є об'єкти та суб'єкти кредиту.

Об'єктом кредиту є та вартість (грошові та матеріальні цінності), яка

передається в позичку одним суб'єктом іншому.

Об'єкти кредиту можуть передаватися одним суб'єктом іншому не тільки

у формі позички, a й в інших формах, зокрема, прокату, лізингу тощо. У цих

випадках відносини між суб'єктами теж мають ознаки кредитних, проте

реалізуються вони дещо по-іншому, ніж при передачі вартості в позичку.

Позичкова вартість може бути в грошовій формі, у формі товарів,

виконаних робіт, наданих послуг і має бути збережена в процесі кредитних

відносин, але не у своїй первісній формі, а за своїм обсягом.

Суб'єктами кредитних відносин є позичальники, які мають потребу в

додаткових коштах, та кредитори, які мають у своїй власності (чи

розпорядженні) вільні кошти і передають їх у тимчасове користування іншим

суб'єктам. Ними можуть бути фізичні і/або юридичні особи (підприємства,

організації, установи, урядові структури тощо), а також держава.

27

Характерною ознакою позичальника є те, що він не стає власником

позичених коштів, а лише тимчасовим розпорядником. Тому його права

стосовно використання цих коштів дещо обмежені — він не може вийти за межі

тих умов і цілей, які передбачені його угодою з кредитором. З цього погляду

позичальник перебуває у певній залежності від кредитора. Проте це не

заперечує рівноправності сторін у кредитних відносинах [56, с. 254].

Детальніша характеристика суб’єктів кредитних відносин розглянута у

пит.1.2 даної роботи.

Отже, кредит потрібен не лише позичальникам, але і кредиторам (як

банківським, та і небанківським фінансовим установам). Для перших кредит –

це додаткові кошти, які є певним стимулом для розвитку. Для других –

можливість отримати додаткові грошові кошти при передачі певної суми

вільних ресурсів позичальнику. Тобто рушійним мотивом кредитних відносин є

отримання додаткового прибутку (доходу) кожним із суб’єктів кредитних

відносин: кредитор отримує його у формі відсотку за кошти, надані у позику, а

боржник – у вигляді прибутку на запозичені кошти, використані у

підприємницькій діяльності, чи на розширення свого власного споживання.

Завдяки цьому, кредит справляє важливий стимулюючий вплив на розвиток

реального сектору економіки.

Отже, як свідчить проведене дослідження, за ринкових умов кредит

необхідний для підтримки безперервної роботи суб’єктів господарювання. Усе

вищевикладене дає підставу стверджувати, що науковий підхід до розуміння

природи кредиту, його сутності і ролі в економіці має сприяти успішній

реалізації кредитних відносин, ефективній організації кредитного забезпечення

банківськими та небанківськими фінансово-кредитними інституціями суб’єктів

реального сектора економіки.

Таким чином, ми розглядаємо кредит як невід’ємний елемент економічної

системи на різних етапах її розвитку, як інструмент забезпечення розширеного

відтворення і безперервності фінансування інвестиційних процесів в реальній

економіці. Саме це виступає методологічною основою дослідження кредитного

ринку і його інструментів.

28

1.2. Кредитний ринок в умовах циклічного розвитку реальної

економіки

Ключову роль у забезпеченні безперебійного та розширеного характеру

відтворювальних процесів у реальній економіці відіграють кредитні відносини,

які реалізуються на кредитному ринку через його інструменти.

Кредит і кредитні відносини – це явища, які нерозривно пов’язані з усіма

процесами суспільного відтворення, а кредитний ринок вже давно став

невід’ємною складовою будь-якої економічної системи. Очевидно, що

кредитний ринок забезпечує суб’єктам господарювання найшвидший доступ до

ресурсів. Така перевага дуже важлива як з погляду фінансового забезпечення

потреб окремих суб’єктів, так і з позицій функціонування усієї фінансової

системи.

Збільшення масштабів накопичення грошового капіталу в умовах

глобалізації зумовило розвиток кредитного ринку як інституційної складової

фінансового ринку. Через кредитний ринок такий капітал перерозподіляється у

ті галузі та сфери національної економіки, які можуть забезпечити найвищу на

той момент норму прибутку. У такий спосіб здійснюється переливання капіталу

між сферами економіки та суб’єктами.

Кредитний ринок як економічна категорія виражає соціально-економічні

відносини, які формують зрештою його суть, тобто зв'язки і відносини як

усередині самого ринку, так і у взаємодії з іншими економічними категоріями.

Кредитний ринок охоплює ту частину фінансового ринку, яка функціонує на

основі укладення кредитних угод, він має договірний характер.

Сучасні теоретичні дослідження передумов функціонування та розвитку

кредитного ринку отримали відображення у працях багатьох вітчизняних та

зарубіжних учених: О. Вовчак, С. Глущенка, Б. Івасіва, А. Одінцова, О. Опалова,

І. Розмаінського, О. Саввиної, Є. Сич, Дж. Стігліца, А. Франкліна. У цьому напрямі вагомі

результати досягнуті вченими-економістами: О. Барановським, Т. Васильєвою,

Л. Кузнєцовою, Н. Шелудько, Т. Смовженко, В. Ходаківською, М. Хмелярчук та ін.

29

Водночас єдиного підходу до визначення поняття «кредитний ринок» сьогодні

не існує.

Зокрема, С. Маслова кредитний ринок уявляє як механізм, за допомогою

якого встановлюються взаємовідносини між підприємствами і громадянами, які

мають потребу в фінансових ресурсах, та організаціями і громадянами, які

можуть надати необхідні кошти на певних умовах. Крім того, автор

представляє кредитний ринок як специфічну сферу економічних відносин, де

об’єктом операцій виступає наданий на певних умовах у позику капітал [93, с. 9, 11-12].

Як механізм, за допомогою якого встановлюються взаємозв’язки між

підприємствами і громадянами, що потребують грошових коштів, та

організаціями і громадянами, що можуть їх надати (позичити) на певних

умовах, трактує кредитний ринок В. Ходаківська. На її думку « кредитний

ринок – це синтез ринків різних платіжних засобів. У країнах з розвиненою

ринковою економікою кредитні угоди опосередковуються, по-перше,

кредитними інститутами (комерційними банками або іншими установами), які

беруть у борг і надають позички, і, по-друге, інвестиційними або аналогічними

організаціями, які забезпечують випуск і рух різних боргових зобов’язань, що

реалізуються на особливому ринку цінних паперів» [159, с. 239 ].

С. Глущенко схиляється до трактування кредитного ринку як сукупності

кредитних відносин, фінансово-кредитних інститутів та певних встановлених

організаційно-правових норм, що у своїй єдності та взаємодії забезпечують

можливість руху кредиту в різних формах між суб‘єктами економіки на

національному і міжнародному рівнях [28, с. 20 ].

Водночас, проведений нами аналіз наукових праць середини 1990-х років

свідчить, що в перехідній економіці вчені схильні були до використання

замість поняття «кредитний ринок» дещо інших термінів. Так, О. Василик

використовує поняття ринок кредитних ресурсів і визначає його як процес

залучення коштів у грошовій формі на умовах повернення, платності та

строковості [16, с. 325].

М. Савлук в Енциклопедії банківської справи України вживає поняття

ринок позичкових капіталів і визначає його як різновид грошового

30

(фінансового) ринку, на якому формується попит і пропозиція на гроші, що

надаються у позичку. Окрім того, вчений розглядає кредитний ринок у

функціональному та інституціональному відношеннях [143, с. 91]. Водночас

дискусійним є розглядати кредитний ринок з точки зору інституціонального

складу, адже сукупність банків та інших фінансово-кредитних установ є

визначенням кредитної системи країни.

В. Шелудько характеризує кредитний ринок як специфічну складову

ринку інструментів позики, які відображають відносини між емітентом та

інвестором і, як правило, пов’язані з виплатою доходу інвестору за надану

емітентові позику. До ринку інструментів позики науковець відносить кредитні

інструменти та боргові цінні папери [163, с. 24,28].

Російський вчений Ю. Коробов розуміє ринок кредитів як сферу обігу

позикових коштів та виділяє дві головні особливості даного ринку: 1) на ньому

обертається один товар - гроші; 2) гроші надаються в позику. Без другої

особливості ринок купівлі-продажу грошей неможливий. На думку вченого, це

підтверджує недоцільність поділу фінансового ринку на грошовий ринок і

ринок капіталів) [78, с. 12].

З’ясування на основі літературних джерел дефініцій кредитного ринку

засвідчує багатогранність його змісту. Тому складно в одному визначенні

охарактеризувати всі прояви сутності кредитного ринку. З огляду на це,

вважаємо за доцільне розглядати кредитний ринок як елемент фінансового

ринку, який регулює механізм взаємин запозичення фінансових ресурсів між

усім учасниками кредитних відносин. Водночас кредитний ринок виступає як

своєрідний механізм, за допомогою якого відбувається спрямування вільних

грошових коштів на потреби розвитку реального сектору економіки.

У сучасних умовах під впливом фінансової глобалізації починає активно

проявлятися циклічність економіки загалом та кредитного ринку зокрема. За

рахунок кредитних циклів провокується циклічність в реальному секторі

економіки.

Це проявляється в збільшенні обсягів кредитування та інвестування на

фазі економічного підйому та зменшенні в період економічного спаду. Таким

31

чином, інститути кредитного ринку посилюють коливання кредитного циклу, а

також амплітуду економічного.

Як свідчить аналіз економічної літератури, кредитний цикл – це

сукупність фаз розвитку кредитного ринку, які характеризуються зростанням та

зменшенням обсягу пропонованих кредитних ресурсів, попиту на них, а також

швидкості їх руху та норми позичкового відсотку упродовж відповідного

періоду, що є чинником для зміни показників в реальному секторі економіки

[90, с.47].

Цей рух відбувається хоча й нерівномірно, але безперервно (останні фази

попереднього циклу накладаються на перші фази наступного), динаміка

макроекономічних показників має хвилеподібний вигляд. У кінці попереднього

і при народженні нового циклу (криза) відбувається погіршення показників; на

нижньому рівні (депресія) встановлюється короткочасна рівновага; під час

поширення нового економічного циклу (пожвавлення) показники різко

зростають; на верхньому рівні піднесення (процвітання, бум) - досягнення

рівноваги; потім знову спад (криза) тощо [165].

Початковою фазою економічного циклу є криза. Вона порушує

нормальний хід економічного розвитку, а всі наступні фази — відновлюють

його. При цьому кожна попередня фаза утворює умови для її власного

відмирання та виникнення наступної фази.

Перша стадія економічного зростання, відповідає стадії кредитної

експансії у кредитному циклі. У цей період прискорюється рух капіталу,

збільшується його пропозиція, а також розширюється попит на позики та

підвищується норма процента. Все це призводить до збільшення обсягів

виробництва, підвищення продуктивності праці, зростання добробуту, при

цьому економіка виходить на рівень, який перевершує всі попередні. Норма

відсотка резервування є практично нульовою. Відбувається зростання обсягів

проблемних банківських позичок, цін на активи, обсягів операцій фінансування

спекулятивного характеру, і в результаті формування фінансових «бульбашок».

Підприємства та домогосподарства прагнуть одержати швидкий прибуток,

перепродаючи спекулятивні активи, що призводить до зменшення обсягів

32

інвестицій у реальний сектор економіки та збільшення відсотку

непродуктивних інвестицій. У результаті цього збільшується кількість

економічних агентів, які вже не можуть отримувати дохід від обслуговування

боргу підприємств та домогосподарств, що спонукає їх шукати нові джерела

фінансування та прибутку, призводячи до збільшення кількості деривативів у

значному обсязі. При цьому центральні банки починають втрачати можливості

контролю випуску такої кількості похідних цінних паперів [165].

Поступово економіка переходить на незабезпечене та непідкріплене

фінансування, що робить її вразливою до можливих кризових явищ. У

найвищій точці економічного зростання реальний сектор економіки досягає

свого виробничого максимуму, як і ціни на активи [90, с.45]. При цьому

економічні агенти починають прискорювати реалізацію спекулятивних активів,

щоб отримувати прибуток ще деякий час, що призводить до лопання

«бульбашки».

Наступною є стадія кризи, при якій відбувається зростання попиту на

позичковий капітал, пропозиція його різко скорочується. Знецінюється й

заставне майно, підвищується норма позичкового процента та резервування. У

цей період капітал стає дефіцитом і банки скорочують обсяги активів, що

посилює проблеми реального сектору: зменшується попит на вироблену

продукцію, зростають обсяги нереалізованої продукції, масштаби

товарообороту різко скорочуються, що призводить до спаду виробництва,

поступово охоплюючи всі сфери економіки, а не лише її реальний сектор.

На наступному етапі криза та темпи падіння економіки досягають своєї

нижчої точки – дна, після якої переходить до наступної стадії – депресії. В

період цієї стадії кредитний ринок та економіка загалом знаходяться в

післяшоковому стані, виробництво не розширюється, причиною тому є

призупинене кредитування та надлишок товарних запасів, вироблених в період

економічного підйому, які поступово зменшуються. Починають формуватися

умови для пожвавлення господарської активності. Цьому сприяють поступове

переливання капіталу до перспективніших сфер застосування, відновлення

виробничих зв’язків, а також оновлення основного капіталу [165].

33

За цим починається стадія пожвавлення в економічному циклі, або зміни

в кредитному. Відбувається різке зниження відсоткових ставок, впровадження у

виробництво інноваційних технологій. Поступово починає зростати попит на

капітал.

Отже, можемо стверджувати, що циклічність розвитку кредитного ринку

має прямий вплив на розвиток реальної економіки: активне фінансування на

стадії кредитного «буму» та відсутність кредитної підтримки на стадії падіння.

Очевидно, що кредитний ринок є вагомою складовою інституційної

структури фінансового ринку. В свою чергу, інституційна структура

кредитного ринку – це відкрита, динамічна система, яка складається з

інститутів кредитного ринку, забезпечує їх взаємозв'язок та взаємодію і

виступає основою для забезпечення належних умов кредитування суб’єктів

економіки.

Здійснюючи діяльність в рамках інституційної структури фінансового

ринку, кредитні інститути сприяють прискоренню кругообігу капіталу,

забезпечують безперешкодне проходження позикових коштів від одних

інститутів до інших, сприяють надходженню кредитів у реальні сектори

економіки.

До елементів інституційної структури кредитного ринку слід віднести:

– державу, яка встановлює та законодавчо закріплює правила та

умови взаємодії економічних суб’єктів у сфері кредитування, контролює їх

дотримання усіма учасниками через органи-регулятори (в Україні – це

Національний банк, Національна комісія з цінних паперів та фондового

ринку (НКЦПФР), Національна комісія, що здійснює державне регулювання

у сфері ринків фінансових послуг (Нацкомфінпослуг), Антимонопольний

комітет та інші регуляторні установи);

– інститути-установи, що функціонують у системі фінансового

посередництва та безпосередньо забезпечують рух позикового капіталу

(банківські та небанківські фінансово-кредитні установи);

– інститути інфраструктури, які підтримують та забезпечують

діяльність основних інститутів шляхом надання необхідної інформації та

34

забезпечення необхідними ресурсами (рейтингові агентства, освітні заклади,

рекрутингові компанії, засоби масової інформації, рекламні агентства,

провайдери, телекомунікаційні мережі тощо).

Інституційні структури виступають суб’єктами-носіями певних

соціально-економічних відносин, що забезпечують реалізацію конкретної

структури.

Функціонування кредитного ринку не залежить від того, який грошовий

капітал використовується на ньому: власний або чужий, акумульований.

Кредитний ринок за допомогою відповідних механізмів та інструментів

покликаний забезпечувати:

– об'єднання дрібних, розрізнених заощаджень населення,

державних структур, приватного бізнесу, іноземних інвесторів і

утворення великих грошових фондів;

– трансформацію коштів у позиковий капітал, який забезпечує

зовнішні джерела фінансування реальної економіки;

– надання позики державним органам і населенню для вирішення

таких важливих завдань, як покриття бюджетного дефіциту,

фінансування житлового будівництва та інших соціальних програм.

Таким чином, кредитний ринок дозволяє здійснювати накопичення, рух,

розподіл і перерозподіл позичкового капіталу між сферами економіки.

Основними учасниками кредитного ринку, а заодно, і необхідними

умовами його функціонування, виступають:

а) позичальники - юридичні, фізичні особи і держава. Залучати вільні

грошові кошти на ринку кредитів можуть як вітчизняні, так і іноземні

позичальники. За специфікою надання кредитних послуг позичальників часто

поділяють на категорії: населення, невеликі підприємства, корпорації,

фінансові інститути (в тому числі комерційні банки), сільськогосподарські

підприємства, державні установи та громадські організації. Особливу роль

серед позичальників виконують банки — вони є не тільки колективними

кредиторами, а й колективними позичальниками: позичають гроші одночасно у

великої кількості кредиторів та у великих обсягах [60];

35

б) кредитори - комерційні банки, інші фінансово-кредитні установи та

іноземні кредитори - національні й міжнародні фінансові інститути. Крім того,

кредиторами можуть бути також нефінансові інститути, якщо вони дають змогу

іншим суб'єктам ринку протягом визначеного періоду за певну плату

користуватись їх грошовими коштами.

В окремих випадках кредиторами можуть виступати і підприємства,

зокрема, при комерційному кредитуванні, яке здійснюється з метою

прискорення реалізації продукції та послуг.

Сукупність кредиторів формує кредитну систему, яка забезпечує реальне

функціонування кредитного ринку.

Проведений науковий аналіз дає можливість стверджувати, що

необхідність у кредитній системі зумовлена такими чинниками:

– розвиток товарного виробництва й розширення торгівлі зумовили

зростання обсягів грошових потоків, що спричинило необхідність їх

технічної організації в межах економіки;

– на певному етапі суспільного розвитку з'являється потреба в

управлінні, врівноваженні та розподілі грошових потоків, що потребує

формування відповідних інститутів.

Водночас в економічній літературі існує два підходи до визначення

сутності кредитної системи:

– це сукупність кредитних відносин, які ґрунтуються на визначених

формах, інструментах і методах кредитування; такий підхід пов'язаний з рухом

позичкового капіталу у вигляді різних форм кредиту;

– це сукупність функціонуючих фінансово-кредитних установ [96, с. 97], які

акумулюють вільні грошові кошти і направляють їх позичальникам.

Зазвичай використовується друге визначення, яке є вужчим, але точніше

характеризує організацію кредитних відносин через кредитні установи.

Особливе місце серед кредиторів посідають банки та окремі види

небанківських фінансово-кредитних установ. У сучасній теорії банківництва і

фінансів існують різні точки зору на поняття «банк» та «фінансово-кредитна

установа». Окремі з них наведені в додатку В.

36

З огляду на це сучасна кредитна система поділяється на два основні блоки

(сегменти):

1-й блок - банківська система - сукупність різноманітних видів банків та

банківських інститутів. Це головна ланка кредитної системи будь-якої країни -

законодавчо визначена, чітко структурована і субординована сукупність

фінансових посередників, які здійснюють кредитні та фінансові операції на

професійній основі й функціонально взаємопов'язані в самостійну економічну

структуру [65, с. 28].

Переваги кредитного ринку випливають із функціонального потенціалу

основних суб’єктів цього ринку – банків, які не тільки опосередковують рух

фінансових ресурсів, а й певною мірою продукують їх. Так, централізація

фінансових ресурсів у інституційних інвесторів на фондовому ринку є лише

проміжним кроком у їх переміщенні до суб’єктів господарювання, де після

придбання вони будуть використовуватись з метою фінансування реального

сектору економіки [105, с. 119].

Банківська система в ринковій економіці виконує три основні функції:

трансформаційну, емісійну і стабілізаційну. Реалізуючи трансформаційну

функцію банки мобілізують вільні грошові кошти і передають їх у тимчасове

користування іншим суб'єктам кредитних відносин. Емісійна функція

підпорядкована створенню грошей і регулюванню грошового обороту.

Стабілізаційна функція забезпечує стійкість і стабільність банківської

діяльності. Залежно від впорядкованості банків розрізняють два основних

типи побудови банківської системи: перший тип – однорівнева, другий тип –

дворівнева [65, с. 28];

2-й блок - небанківська (позабанківська) система. Це спеціалізовані

небанківські кредитно-фінансові інститути, які останніми роками стали

відігравати важливу роль на ринках позикових капіталів - в накопиченні і

мобілізації грошового капіталу.

Діяльність таких установ орієнтується на обслуговування певних клієнтів

(нерідко на пільгових умовах) або поширюється на такі сфери кредитування,

37

які є ризикованими для приватних банків (мале підприємство, фермерське

господарство тощо).

До таких установ належать: інвестиційні, лізингові, факторингові та

страхові «life» компанії, пенсійні фонди (недержавні), ломбарди,

фінансові, трастові, брокерські та інші компанії, кредитні спілки, а також

взаємні та інші фонди тощо. Фінансово-кредитні інститути забезпечують

ефективне функціонування кредитного ринку та оптимальний розподіл

обмежених фінансових ресурсів серед суб’єктів економіки, що сприяє

економічному зростанню країни.

Оскільки кредитна система істотно впливає на економічні процеси, її

діяльність потребує жорсткої регламентації та контролю з боку держави;

3-й блок - держава (система державного регулювання), як учасник

кредитного ринку, здійснює управління ним, регулює його діяльність і

виступає позичальником на національному та міжнародному ринках. При

цьому як регулювальну, так і інші функції на кредитному ринку вона

виконує переважно через посередництво центрального банку, що є

особливістю кредитного ринку в перехідних економіках.

Сутність кредитного ринку проявляється в функціях. З огляду на його

призначення в економічній системі загалом та реальній економіці, слід

виділити п'ять основних функцій кредитного ринку:

– обслуговування товарного обороту через кредит;

– акумуляція грошових заощаджень (накопичень) підприємств, населення,

держави, а також іноземних клієнтів;

– трансформація грошових фондів безпосередньо в позичковий капітал і

використання його у вигляді капіталовкладень для обслуговування

процесу виробництва;

– обслуговування держави і населення як джерел капіталу для покриття

державних і споживчих витрат;

– прискорення концентрації і централізації капіталу, сприяння утворенню

потужних фінансово-промислових груп.

38

Отже, вказані функції кредитного ринку спрямовані на підтримку

виробництва та забезпечення функціонування економічної системи загалом та

реальної економіки.

Як свідчить проведене дослідження, кредитний ринок виконує як мікро-

так і макроекономічну функції. У сучасній ринковій економіці грошовий

капітал накопичується, в основному, у вигляді грошового позичкового капіталу.

Тому накопичення грошового капіталу важливе не само по собі як

відособлений процес, а, перш за все, з погляду його впливу на весь хід

економічного відтворення, тобто в макроекономічному аспекті.

Окремі зарубіжні вчені у своїх дослідженнях відзначають, що розвинені

кредитні ринки сприяють розвитку нових фірм, а особливо тих, котрі залежні

від зовнішнього фінансування, а розвинений фінансовий сектор значно

прискорює розвиток наукоємних галузей, яким потрібне довгострокове

зовнішнє фінансування [169], що зумовлює економічний розвиток загалом.

Поняття механізму функціонування кредитного ринку реального сектору

економіки не є новим для економічної науки, водночас сьогодні немає

достатніх підстав вважати його ґрунтовно дослідженим.

Для визначення сутності механізму функціонування кредитного ринку

реального сектору економіки пропонуємо врахувати такі принципи його

функціонування, запропоновані І. Карбівничим [69]: 1) основним призначенням

механізму функціонування кредитного ринку є організація процесу надання у

користування тимчасово вільних коштів суб’єктам господарювання, який

набуває певної спрямованості та цільових орієнтирів у зв’язку з

функціонуванням останнього; 2) механізм функціонування кредитного ринку

включає в себе як організацію процесу кредитування, так і дії суб’єктів

управління через економічні й управлінські методи і важелі, що впливають на

реалізацію кредитних відносин; 3) механізм формування кредитного ринку

не є статичним, а постійно розвивається відповідно до стану кредитної

системи держави; 4) ефективне функціонування механізму формування

кредитного ринку, який підпорядковує інструменти, важелі та методи впливу

на процес кредитування, залежить від повноти забезпечення економічних

39

інтересів суб’єктів кредитних відносин; 5) механізм функціонування кредитного

ринку охоплює і регулятивні дії, спрямовані на його адаптацію до швидкозмінної

господарської ситуації [69, с. 60].

Таким чином, під механізмом функціонування кредитного ринку слід

розуміти систему дій та організаційно-економічних прийомів, інструментів

впливу, за допомогою яких вводиться в дію процес залучення коштів у

грошовій формі на умовах повернення, платності та строковості; регулювання

даного механізму здійснюється відповідно до визначених принципів. Такий

механізм передбачає, що дані процеси відбуваються на основі інтеграції

взаємозалежних і взаємопов’язаних елементів, які можуть кількісно і якісно

змінюватися під дією різноманітних чинників.

Основними елементами процесу формування кредитного ринку в

реальному секторі економіки можна вважати: цілі функціонування кредитного

ринку; принципи організації діяльності кредитного ринку; фактори, що

визначають політику на кредитному ринку; кількісні характеристики діяльності

кредитного ринку: обов’язкові, що встановлені чинним законодавством, та

ті, що приймаються до виконання суб’єктами кредитного ринку.

Як стверджують окремі вчені [69], результатом успішної взаємодії всіх

елементів процесу функціонування кредитного ринку реального сектору

економіки є розробка кредитної політики держави, механізм ефективної

реалізації якої передбачає у своїй структурі наявність таких двох складових:

– I - механізм фінансового забезпечення кредитної політики

держави, основними елементами якого є джерела формування кредитних

ресурсів, форми та методи залучення коштів;

– II - механізм банківського та небанківського кредитування, що

реалізується через різноманітні кредитні інструменти.

Схематично взаємодію основних елементів функціонування кредитного

ринку відображено на рис. 1.1.

40

Рис. 1.1. Схема елементів функціонування кредитного ринку

Джерело: складено автором

Вважаємо, що такий підхід до виокремлення окремих елементів

механізму функціонування кредитного ринку є досить умовним, адже всі

складові даного механізму тісно взаємодіють між собою, при цьому

функціонально можуть взаємозаміщуватися.

Варто зазначити, що в сучасних умовах функціонування кредитного

ринку винятково важливого значення набуває потреба у достовірній та прозорій

фінансовій інформації, доступній всім учасникам кредитного ринку.

Зацікавленість у такій інформації обумовлена тим, що вона формує стратегію та

напрямки розвитку кредитоного ринку і кредитної системи в цілому, дозволяє

запровадити уніфікацію підходів до оцінки фінансового стану всіх

Цільові орієнтири:

- формування ефективного кредитного ринку;

- мінімізація ризиків на кредитному ринку;

- підвищення ефективності операцій з

кредитними інструментами;

- удосконалення системи державного

управління кредитним ринком.

Принципи:

- маневреність,

- оптимальність,

- ефективність,

- правомірність.

Кількісні характеристики:

- законодавчо встановлені обмеження

функціонування кредитного ринку;

- система критеріїв та фінансових нормативів

діяльності кредитних установ.

КРЕДИТНА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ, БАНКІВСЬКИХ

ТА НЕБАНКІВСЬКИХ ФІНАНСОВО-КРЕДИТНИХ

УСТАНОВ

Фактори:

- макроекономічні;

- мезоекономічні;

- мікроекономічні.

Якісні характеристики:

- якість кредитних інструментів;

- доступність кредитних інструментів.

ФОРМУВАННЯ КРЕДИТНОГО РИНКУ Інфраструктура:

- кредитні бюро,

- скорингові компанії,

- рейтингові агентства,

- колекторські компанії

Дер

жав

а:

- Центральний

банк,

- Інші органи

регулювання

кредитного

ринку

Регуляторні

інститути

- Парламент,

- Уряд

Законодавчі і

виконавчі

інститути

Банківські установи

Небанківські фінансово-

кредитні установи

Кредитні

інститути

41

інституційних учасників ринку і тим самим забезпечує перспективи для

досягнення завдань надійності та стабільності установ [11, с. 18].

Аналіз світового рівня транспарентності на кредитних ринках, дозволив

дійти висновку, що подання банками та небанківським фінансово-кредитними

установами неякісної інформації щодо кредитної діяльності, особливо в умовах

світової фінансової кризи, призводить до неадекватних та несвоєчасних дій

наглядових органів щодо недопущення погіршення фінансового стану та

банкрутства. Комплексність проблеми забезпечення належного рівня

транспарентності на кредитному ринку потребує розробки науково-методичних

підходів до її вирішення, а саме запровадження дієвих механізмів впливу на

процеси формування та публікації прозорої інформації щодо кредитної

діяльності банків, оскільки саме вони, на відміну від інших суб'єктів

кредитного ринку, містять у собі підвищену загрозу для дестабілізації

економіки і провокування кризи в країні в умовах глобалізації [95, с. 326].

На сучасному етапі прозорість кредитного ринку, або транспарентність –

це одна з головних характеристик, які впливають на вибір позичальником видів

кредитних інструментів, що пропонуються на ринку. Механізмом забезпечення

транспарентності кредитного ринку є система розкриття інформації, яка

формується відповідно до нормативних вимог центральних банків та інших

регуляторів кредитного ринку, а також рекомендаціями міжнародних

фінансових організацій [11, с. 16].

Слід зазначити, що існують різні види транспарентності, кожна з яких на

кредитному ринку проявляє свої властивості: фінансова прозорість підвищує

конкурентоспроможність і «граничний» дохід від кредитних операцій в

довгостроковому періоді, але посилює фінансове навантаження і зростання

витрат у короткостроковому періоді; технологічна прозорість відкриває

можливості для розвитку в довгостроковому періоді, але призводить до втрат

переважно в здійсненні кредитних бізнес-процесів в короткостроковому

періоді; прозорість кредитного менеджменту підсилює внутрішній фактор

конкурентоспроможності та зовнішню привабливість для інвесторів і

вкладників, але загострює відношення з інсайдерами [95, с. 322].

42

Таким чином, за результатами аналізу наукової літератури, можемо

зазначити, що до якісних характеристик транспарентності на кредитному ринку

слід віднести:

– прозорість – фінансово-кредитна установа надає необхідну

інформацію, якщо вона не носить конфіденційний характер;

– достатність - фінансово-кредитній установі необхідно надати

достатньо повний обсяг інформації про обсяги та види кредитів,

форми забезпечення, їх вартість, якість та резерви під можливі збитки,

щоб забезпечити користувачеві відомості як поточного стану

кредитної діяльності так і прогнозовані тенденції;

– терміновість – інформація, що публікується про якість кредитного

портфеля, обсяги сформованих резервів повинна публікуватися з

мінімальним запізненням;

– регулярність – необхідна інформація повинна подаватись і

оновлюватися з чіткою періодичністю та не суперечити одна одній.

Такий підхід до відкритості та прозорості інформації про діяльність усіх

суб’єктів кредитного ринку безперечно сприятиме зростанню обсягів

фінансування реального сектору економіки з використанням інструментів

кредитного ринку.

Погоджуємося з думкою Й. Шумпетера, який стверджує, що ключову

роль в економічному розвитку відіграють банки завдяки тому, що вони

визначають, які саме фірми отримують фінансові ресурси суспільства, тобто

заощадження, отже, впливають на економічний розвиток через вплив на

розподіл заощаджень [158, с. 300]. У свою чергу, ринковий механізм

перетворення заощаджень на інвестиції передбачає використання різних

каналів, серед яких важливими є кредитний канал і боргове фінансування.

Також механізм фінансування інвестицій, що базується на використанні

кредиту, висвітлює в свої працях Х. Мінскі [158,с. 297], при цьому наголошує,

що виникнення кризи прямо пов’язано з тотальною нестачею фінансових

ресурсів для фінансування боргових зобов’язань, а також з моделлю кредитних

взаємовідносин між фінансовим і реальним секторами економіки.

43

Зазначимо, що дослідження впливу фінансових ринків, різних форм,

методів, інструментів та механізмів фінансування на економічний розвиток

суспільства ще здійснювала низка як вітчизняних, так і зарубіжних учених,

серед яких О. Василик, О. Вовчак, Л. Кузнєцова, Ф. Мишкін, М. Хмелярчук,

А. Вожжов, О. Гринько, Р. Харрод, Є. Домар, Р, Голдсміт, Р. Габбард та ін., які доводять, що

сталий розвиток економіки потребує використання ефективних інструментів грошово-

кредитного регулювання економічних процесів, і що в ринковій економіці

важливе місце відводиться фінансування економічного зростання на кредитній

основі.

Водночас держава, регулюючи доступ позичальників до кредитних

інструментів, через кредитний ринок має можливість впливати на суб’єктів

кредитного ринку щодо орієнтування їх на пріоритетне фінансування

загальнонаціональних програм соціально-економічного розвитку та видів

діяльності, що, в кінцевому підсумку, забезпечує розвиток реальної економіки.

1.3. Наукові підходи до визначення кредитних інструментів

Рух кредиту між суб׳єктами економіки на національному і міжнародному

рівнях може відбуватись в різних формах, які постійно розвиваються та

диференціюються, що обумовлено еволюцією економічного розвитку,

розвитком і зміною форм грошового капіталу та суб’єктів грошових і

кредитних відносин. Інакше кажучи, рух позичкового капіталу між суб‘єктами

кредитних відносин здійснюється в різних формах, тобто опосередковується

використанням різноманітних фінансових інструментів [28, с. 76].

Загалом інструмент (від латинського instrumentum – знаряддя) в

переносному значенні слова означає засіб для досягнення певної мети

(досягнення чогось) [155].

Отже, можна константувати, що для переміщення коштів через механізм

кредитного ринку його суб’єкти вдаються до використання відповідних

інструментів, які через їх кредитну природу одержали назву кредитних.

44

Дослідження сутнісних характеристик таких інструментів посідає особливе

місце в розкритті ролі кредитного ринку в розвитку реальної економіки.

Слід зазначити, що в міжнародній практиці частіше використовується

термін «фінансовий інструмент», який включає в себе увесь спектр фінансових

зобов’язань.

У міжнародній практиці фінансовий інструмент визначається як будь-

який контракт, який спричиняє виникнення фінансового активу одного

підприємства і фінансового зобов’язання або інструменту капіталу іншого

підприємства [81, с.1200]. При цьому фінансовий актив, або фінансове

зобов’язання, визнається у балансі, коли воно стає предметом контрактних

відносин на інструмент, тобто коли є юридичне право отримувати грошові

кошти чи інший фінансовий актив або юридичне зобов’язання сплатити

грошові кошти чи передати інший фінансовий актив.

У словниковій літературі зазначається, що фінансовий інструмент – це

будь-який документ, що є свідченням боргу, продаж або передання якого

забезпечує продавцю отримання фінансів. Прикладами фінансових

інструментів є векселі, облігації й інші цінні папери, а також депозитні

сертифікати [73, с.567].

В енциклопедичній літературі з банківництва фінансові інструменти

вважаються збірним поняттям, яке означає будь-які документи в письмовій

формі, що мають грошову вартість або засвідчують грошові операції. До

фінансових інструментів відносять різноманітні види ринкового продукту

фінансової природи, які є засобом перерозподілу фінансових ресурсів;

застосування фінансових інструментів є основою діяльності фінансових

інституцій [39, с.539]. При цьому розрізняють інструменти фондового ринку та

інструменти грошового ринку, ринку капіталів. До традиційних фінансових

інструментів можна віднести депозити, позики, цінні папери, страхові поліси та

ін. До похідних фінансових інструментів відносять ф’ючерси, опціони, свопи,

угоди за форвардними ставками тощо, які з’явились на початку 80-х років ХХ ст. і набули

значного поширення в усьому світі. Банки та небанківські фінансово-кредитні

установи використовують похідні фінансові інструменти як для отримання

45

прибутку на фінансових ринках, так і з метою управління ризиками, тобто для

хеджування.

Дещо спрощено трактується визначення фінансових інструментів як

фінансових прав й зобов’язань, які перебувають в обігу на ринку передусім у

документарній формі, в Економічній енциклопедії. До них віднесено цінні

папери, валюта, ф’ючерси, опціони тощо [152, с.668].

Методологічні засади формування інформації про фінансові інструменти

визначено міжнародними стандартами бухгалтерського обліку (МСБО) 27

«Консолідовані фінансові звіти та облік інвестицій у дочірні підприємства», 28

«Облік інвестицій в асоційовані компанії», 32 «Фінансові інструменти:

розкриття та подання» [98]. Загальні вимоги до визнання та оцінки фінансових

інструментів в Україні регулюються (Н(С)БО) 12 «Фінансові інвестиції» [98],

Н(С)БО 13 „Фінансові інструменти” [98] і МСБО 39 „Фінансові інструменти:

визнання та оцінка” [98].

Отож, розглянуті підходи до визначення категорії фінансових

інструментів здебільшого однаково трактують їх сутність і зводяться до того,

що фінансові інструменти – це фінансові зобов’язання, інструменти капіталу

або будь-які документи в письмовій формі, що мають грошову вартість або

засвідчують грошові операції і передбачають одержання доходу після їх

продажу чи передання.

Проте, на нашу думку, для вітчизняної практики доцільніше

застосовувати термін «кредитний інструмент» як складовий елемент

фінансового інструменту, оскільки саме він повною мірою буде відображати

форми руху позичкового капіталу між суб’єктами реальної економіки. При

цьому, ми виходимо з того, що в кредитній політиці, а саме на стадії розробки

кредитних продуктів доцільно вживати термін види кредитів, а на стадії їх

продажу вони перетворюються у відповідні інструменти, за допомогою яких

здійснюється передача ресурсів від кредиторів до тих, хто має в них потребу.

Серед фінансових інструментів за МСБО виділяють позики і дебіторську

заборгованість, які можна вважати аналогами кредитних інструментів, що

існують у формі кредитів фінансових посередників та комерційного

46

кредитування (міжгосподарського кредиту). Такий підхід слугуватиме

методологічною основою для дослідження сутнісних характеристик та

класифікації кредитних інструментів, що використовуються для фінансування

реальної економіки.За результатами проведеного дослідження підтверджено,

що у науковій літературі відсутній єдиний підхід до визначення поняття

«кредитні інструменти», до того ж досить обмежена низка науковців

виокремлюють таке поняття. В межах наукових пошуків кожного науковця

знаходимо різні методологічні засади, протилежні трактування, водночас усі

вони так чи інакше звертають увагу на те, який вплив мають кредитні

інструменти на розвиток реального сектору економіки. Тому розглянемо

детальніше наукові підходи вітчизняних учених до визначення їх сутності.

Зокрема, С. Глущенко вважає, що кредитні інструменти – це різноманітні

форми руху позичкового капіталу між суб’єктами кредитних відносин [28, с. 76],

тобто ототожнює їх з видами чи формами кредиту. А. Мороз, М. Пуховкіна, М. Савлук

визначають кредитні інструменти як фінансові інструменти, які обертаються на

грошово-кредитному ринку [160, с.226]. Таке визначення, на наш погляд, є

наближеним до міжнародного підходу.

В.А. Галанов відносить до інструментів кредитного ринку юридичні

договори, в яких виявляються боргові відносини [21, с. 35]. На нашу думку,

дане визначення є досить обмеженим та суттєво звужує коло кредитних

інструментів. Т. Савченко характеризує кредитні інструменти як різновид

фінансових інструментів, які обертаються на грошово-кредитному ринку та

застосовується для здійснення операцій банків з клієнтами [144, с. 257 – 266].

На думку С. Еш, кредитні інструменти - це форма трансформації коштів у

позиковий капітал, який забезпечує зовнішні джерела фінансування

матеріального виробництва національної економіки [53, с. 285].

Наведені вище формулювання не повною мірою визначають зміст

дефініції «кредитні інструменти», оскільки не розглядають основних

концептуальних принципів, що притаманні їм. Деякі автори досліджують види

кредитних інструментів, не розкриваючи їх сутнісних ознак, призначення, що

47

може негативно впливати на використання тих чи інших інструментів для

фінансування розвитку реального сектору економіки.

Для усунення таких протиріч потрібно насамперед виробити єдиний

концептуальний підхід до їх змісту та видів. На наш погляд, такий підхід

повинен враховувати: особливість самого поняття «кредитні інструменти» з

точки зору їх як фінансових документів; відмінності у внутрішній структурі

кредитних інструментів; практичну доцільність та зручність у користуванні.

Враховуючи відсутність чіткого визначення кредитних інструментів в

економічній літературі, пропонуємо власну дефініцію цього поняття: це форми

забезпечення суб’єктів господарювання запозиченими ресурсами для фінансування реальної

економіки, що реалізуються через механізм кредитного ринку у вигляді фінансових

документів (специфічних активів). Таке визначення враховує їх економічну природу,

призначення та кінцеві результати від їх використання для всіх учасників ринку.

Отже, на підставі аналізу економічної літератури [28, c. 22], визначимо

роль інструментів кредитного ринку у розвитку реального сектору економіки:

1) відбувається економія витрат грошового обороту, яка досягається:

шляхом взаємного заліку боргових вимог і зобов'язань; збільшенням

швидкості обігу грошей; заміни (заміщення) паперових грошей депозитно-

кредитними (платіжні картки тощо);

2) здійснюється підвищення концентрації, централізації і накопичення

капіталів, що відбувається шляхом перетворення доданої вартості кредитних

інструментів на додатковий капітал;

3) інструменти кредитного ринку обслуговують перерозподіл капіталів в

економіці;

4) розширюється маса платіжних засобів через збільшення маси таких

кредитних інструментів як комерційні векселі та маси банківських депозитів

завдяки прискоренню грошово-кредитного мультиплікатора, розширенню

рефінансування комерційних банків центральним банком;

5) здійснюється контрольно-стимулюючий вплив на кредиторів та

позичальників. У процесі кредитного перерозподілу коштів забезпечується

банківський контроль за діяльністю позичальника.

48

Для більш повного розкриття сутнісних ознак кредитних інструментів,

розглянемо наукові підходи до їх класифікації, які зустрічаються в економічній

літературі і використовуються на сучасному етапі економічного розвитку.

Насамперед в основі такої класифікації лежить їх поділ залежно від характеру

спрямованості діяльності кредитних інститутів (банків і небанківських

фінансово-кредитних установ) та форм забезпечення ними суб’єктів реальної

економіки запозиченими ресурсами. Як з’ясовано нами в пп.1.1, основною

формою руху виступають кредити. Тому насамперед до кредитних інструментів

ми відносимо: банківські кредити та кредити небанківських фінансових

установ. Водночас в ринковій економіці ще одним каналом (формою)

зовнішнього фінансування є боргове фінансування, тому до кредитних

інструментів ми відносимо і боргові цінні папери.

У сучасних умовах поява ринку похідних кредитних інструментів є

об’єктивною необхiднiстю, оскільки впливає на ефективність роботи

кредитного ринку загалом. Враховуючи розглянуті особливості похідних

кредитних інструментів, їх переваги порівняно з іншими кредитними

інструментами, а також перспективність з точки зору вибору оптимальної

стратегії управління кредитним портфелем комерційних банків, вважаємо, що в

подальшому застосування кредитних похідних інструментів отримує

поширення на кредитних ринках з боку як банківського, так і небанківського

секторів. Тому, як окрему групу кредитних інструментів нами виділено похідні

кредитні інструменти (кредитні деривативи).Таким чином, до кредитних

інструментів ми відносимо такі три групи: кредити (банківські та небанківських

фінансово-кредитних установ); боргові цінні папери; похідні кредитні

інструменти. В межах цих груп виділяються конкретні види інструментів

(рис.1.2).

49

Рис. 1.2. Кредитні інструменти фінансування реального сектору економіки

Джерело: складено автором

У науково-економічній літературі існують різні точки зору [28] на

класифікацію кредитних інструментів банків та небанківських фінансово-

кредитних установ, а також боргових цінних паперів та похідних від кредитів, з

урахуванням яких нами виділено такі їх види (рис. 1.3).

Рис. 1.3. Класифікація кредитних інструментів

Джерело: складено автором

КЛАСИФІКАЦІЯ КРЕДИТНИХ ІНСТРУМЕНТІВ

Факторинг,

комерційні

кредити

Іпотечні

кредити

Проектні

кредити

Споживчі

кредити

Лізинг

Банківські

кредитні

інструменти

Кредитні інструменти

небанківських фінансово-

кредитних установ

Кредитні інструменти

кредитних спілок

Іпотечні кредити

Фінансовий лізинг

Оперативний лізинг

Кредитні інструменти

ломбардів

Факторинг

Боргові цінні папери

Державні облігації

Облігації місцевих

органів влади

Корпоративні

облігації

Векселі

Кредитні

деривативи

Кредитна

нота

Кредитно-

дефолтні

свопи

Кредитні інструменти фінансування реального сектору економіки

Боргові цінні папери

Похідні кредитні

інструменти

Векселі

Облігації

Кредитні ноти

Кредитні дефолтні свопи

Банківські кредити

Кредитні інструменти небанківських фінансово-

кредитних установ

Кредити кредитних спілок

Факторинг, комерційне кредитування

Лізинг

Кредити

50

Насамперед дослідимо існуючі підходи до класифікації банківських

кредитних інструментів.

До найбільш поширеної належить їх класифікація, що розроблена групою

вчених [125], за такими ознаками:

– призначення та характер використання позикових коштів;

– наявність і характер забезпечення;

– строки використання;

– методи надання та способи погашення;

– характер і спосіб сплати відсотка;

– кількість кредиторів.

За призначенням і характером використання запозичених коштів

виокремлюють: кредити торгово-промисловим підприємствам; іпотечні (під

нерухомість); споживчі; сільськогосподарські; контокорентний; під цінні

папери; пов'язані з вексельним обігом; міжбанківські; небанківським

фінансовим установам; органам влади. Водночас, з наведеного переліку

кредитів, їх не можна однозначно віднести до вказаного критерію. Так,

більшість вказаних кредитів враховують не призначення, а суб’єкт

кредитування. У свою чергу, кредити під нерухомість, цінні папери, пов’язані з

вексельним обігом, контокорентний кредит характеризуються наявністю

відповідного забезпечення.

Зважаючи на існування різноманітних видів банківських кредитів,

пропонуємо їх узагальнену класифікацію (Додаток Г, рисунок Г.1).

Враховуючи жорстку конкуренцію на ринку надання банківських

кредитів, що спричинена великою кількістю банків, кожен банк намагається

запропонувати клієнту кредит, який максимально задовольнить його потреби.

Такий підхід дозволяє банкам максимально задовольнити потреби клієнтів-

юридичних осіб у кредитних коштах та збільшити обсяги кредитування

реального сектору економіки.

З позиції строкових характеристик форм фінансування всі кредитні

інструменти банків можна поділити на дві групи, оскільки вкладення банків в

економіку здійснюється у формі кредитів і в формі інвестиційних вкладень:

51

1-ша група – традиційні кредитні інструменти - до них можна віднести

всі види короткострокових кредитів;

2-га група – кредитні інструменти інвестування: а) інструменти

реального інвестування, до яких слід віднести: довгострокові інвестиційні

кредити, лізингове кредитування, мікрокредитування, проектне фінансування,

іпотечні кредити та ін; б) інструменти фінансового інвестування – боргові

цінні папери, векселі тощо.

Характеристика окремих видів банківських кредитних інструментів в

межах узагальненої класифікації наведена в додатку Г, таблиця Г.1. Кожний із

наведених видів кредитних інструментів характеризує певну грань його

внутрішньої сутності, а в сукупності вони формують складну структуру

кредиту і процес його руху в межах товарної і грошової форм.

Враховуючи, що в своєму дослідженні ми розглядаємо кредитні

інструменти фінансування реальної економіки, то більшою мірою будемо

приділяти увагу банківським кредитам юридичних осіб як основному

інструменту фінансування реальної економіки.

Розглянемо детальніше кредитні інструменти, що надаються

небанківськими фінансовими установами реальному сектору економіки. Їх

діяльність, як і діяльність банків, забезпечує трансформацію термінів, розмірів

грошових капіталів та відповідних їм ризиків. Тобто, за своїм призначенням

окремі небанківські фінансові установи (зокрема кредитні спілки, ломбарди,

лізингові компанії тощо) не відрізняються від банківських кредитних установ, і

також виступають кредиторами на кредитному ринку. Саме тому і кредитні

інструменти такі фінансово-кредитні установи використовують дещо аналогічні

до інструментів банківських установ.

Відповідно до напрямів та особливостей діяльності небанківських

фінансово-кредитних установ слід виділити такі основні види кредитних

інструментів, що зазвичай ними надаються.

Споживчі кредити - кредит, який обслуговує фінансування особистих та

господарських потреб домогосподарств як кінцевих споживачів валового

внутрішнього продукту Тим самим споживчий кредит забезпечує підвищення

52

життєвого рівня споживачів. У макроекономічному аспекті споживчий кредит

збільшує сукупний платоспроможний попит на предмети споживання і послуги,

що стимулює розширення обсягів їх виробництва.

Іпотечні кредити – це особлива форма кредиту, пов’язана з виникненням

економічно-правових відносин між кредитором і позичальником з приводу

руху позикових коштів, які надаються на довгостроковій основі під

забезпечення нерухомим майном як фізичним особам на споживчі потреби, так і

юридичним особам, які отримані кошти спрямовують на розвиток підприємницької

діяльності. За умов стабільного розвитку національної економіки іпотечний

кредит пом’якшує соціальні проблеми, у тому числі проблему зайнятості,

створює умови для прискорення вирішення потреб населення у житлі, а також є

важливим для підтримки макроекономічної стабільності [70, с. 112-118].

Лізинг відноситься до специфічної форми фінансування розвитку реальної

економіки. За економічною суттю лізингова операція – це кредитна операція

(товарний кредит), оскільки майно передається в користування на умовах

строковості, платності, повернення. Це своєрідна форма товарного кредиту, за

якою лізингоодержувач зобов’язаний відшкодувати лізингодавцю інвестиційні

витрати, здійснені в матеріальній і грошовій формах, і виплатити винагороду.

Розрізняють фінансовий і оперативний лізинг.

Фінансовий лізинг за економічними параметрами схожий із

довгостроковим банківським інвестиційним кредитуванням, за яким

лізингодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця

(постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій

та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не

менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі) [63]. Порівняно з

іншими способами інвестування, фінансовий лізинг має декілька суттєвих

відмінностей, а саме; строк фінансового лізингу близький до строку

нормативної амортизації, відсутнє право лізингоотримувача на дострокове

розірвання угоди в однобічному порядку, технічне обслуговування та ремонт

здійснює лізингоотримувач, лізингоотримувач має переважне право придбати

майно у власність по закінченні строку угоди [112, с. 122].

53

На відміну від фінансового оперативний лізинг передбачає надання в

оренду заздалегідь придбаних орендодавцем товарів на певний термін за

встановлену в орендному договорі орендну плату Оренда дає можливість

фірмам отримувати в експлуатацію найсучасніше обладнання і машини без

великих первинних витрат капіталу.

Факторинг являє собою купівлю-продаж грошових вимог, належних

первісному кредитору за поставлені товари чи надані послуги. Факторинг надає

його користувачам вагомі переваги, пов’язані із управлінням дебіторською

заборгованістю та контролем грошових потоків підприємства – клієнта

факторингової компанії [151]. На кредитному ринку функціонують

факторингові компанії, для яких факторингові операції є основними.

Водночас факторинг є банківською операцією, банківським кредитним

інструментом, який розвинувся на основі міжгосподарського кредиту

(комерційного кредитування).

Фактично міжгосподарський кредит – це специфічна форма заміщення

банківського кредиту, яка спрямована на підвищення реалізації продукції

підприємств. Тому в деякій мірі його можна вважати кредитним інструментом.

Економічний розвиток багатьох держав світу підтверджує те, що

комерційний кредит є найефективнішою формою кредитних відносин.

Практика відстроченого платежу в обмін на негайно одержувані товари

існувала ще на ранніх стадіях розвитку товарного обміну.

В умовах фінансово-економічної нестабільності особливо важлива

позитивна роль комерційного кредиту щодо пом'якшення проблеми неплатежів

у господарському обороті. В умовах нестачі обігових коштів у господарських

суб'єктів для проведення взаємних розрахунків саме комерційний кредит може

ефективно використовуватися для фінансового забезпечення господарських

відносин та бути чинником відновлення фінансової стабільності

товаровиробників. Відмінною рисою міжгосподарських кредитів від інших

видів кредитів кредитного ринку є те, що вони прямо не впливають на розвиток

економіки, а забезпечують лише поточні потреби суб’єктів господарювання.

54

Вітчизняний та зарубіжний досвід дає можливість вважати, що одним з

нових видів комерційного кредиту є форфейтинг, що виступає різновидом

факторингу та використовується для кредитування зовнішньоторговельних

операцій у формі купівлі зобов’язань (векселів), погашення яких припадає на

будь-який час у майбутньому і які виникають у процесі постачання товарів і

послуг (здебільшого експортних операцій) без обернення на будь-якого

попереднього боржника [24, с.251].

Основні переваги форфейтування для підприємств-експортерів пов’язані,

в першу чергу, із повним перенесенням валютних, комерційних, політичних,

переказних та інших видів ризику на форфейтера (банк), що робить

форфейтування найкращим видом кредиту для продавця, а також простота та

оперативність в оформленні документації; вища маржа, ніж при кредитуванні;

можливість реалізації куплених активів на вторинному ринку тощо.

У світовій практиці важливу роль в розвитку підприємництва займає

такий нетрадиційний інструмент комерційного кредитування як франчайзинг -

це така організація бізнесу, у якій підприємство (франчайзер) передає

незалежній людині або підприємству (франчайзі) право на продаж продукту або

послуг цього підприємства. В обмін на здійснення всіх цих правил франчайзі

отримує дозвіл використовувати ім’я підприємства, його репутацію, продукт та

послуги, маркетингові технології, експертизу та механізми підтримки [94, с. 27].Сьогодні

чіткого визначення поняття «франчайзинг» не існує, його переважно трактують

як «комерційну концесію», що дає можливість розглядати його як один з

елементів механізму комерційного кредитування.

Ще одним досліджуваним кредитним інструментом є боргові цінні

папери. Вони засвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання

емітента сплатити у визначений строк кошти, передати товари або надати

послуги відповідно до зобов’язання. На думку В.П. Кудряшова, боргові цінні

папери – це цінні папери, які засвідчують відносини позики. Вони

передбачають, що емітент має зобов'язання сплатити їх власнику в

установлений термін номінальну вартість цінного папера та виплатити дохід чи

надати інші майнові права [83, с. 119].

55

До боргових цінних паперів належать: облігації підприємств; державні

облігації; облігації місцевих позик; казначейські зобов’язання; ощадні (депозитні)

сертифікати; векселі; облігації міжнародних фінансових організацій [64].

Розглянемо основні види боргових цінних паперів, які віднесемо до групи

кредитних інструментів:

1. Облігації, які можуть бути державні, муніципальні та корпоративні.

2. Векселі, які класифікують на: прості та переказні.

Детальніше дослідження розпочнемо із визначення облігацій. В. Шелудько

уточнює це визначення і зазначає, що облігація - це середньо- і довгостроковий

борговий цінний папір, що дає змогу суб’єктам економіки вирішувати питання,

пов’язані із врегулюванням обороту та примноження капіталів [163, с. 59-62].

На думку С. Маслової облігація — це коротко- або довготерміновий цінний

папір, який засвідчує факт надання кредиту інвестором емітенту, забезпечує

інвестору право на отримання регулярних фіксованих дивідендних доходів, а

при погашенні облігації — суми кредиту, яка дорівнює номінальній вартості

облігації [93, с. 112-114]. С.М. Еш визначає облігацію як один з видів боргових

цінних паперів, що підтверджують наявність кредиторсько-дебіторських

взаємовідносин між емітентом і власником облігацій. У цих взаєминах емітент

є позичальником грошей, а власник облігації – кредитором [53, с. 87-92].

Також в економічній літературі розрізняють поняття «іноземні облігації»

та «єврооблігації». Іноземні облігації – це облігації, випущені на внутрішньому

ринку цінних паперів іншої країни, емітенти яких не мають юридичної сили в

країні, де випускається та знаходиться в обігу. Іноземні облігації підпадають

під норми регулювання фондових операцій країни-емітента та ринку їх

розміщення; єврооблігації – це облігації, емітовані на зовнішніх ринках (не

обов‘язково в географічно обмеженому регіоні), що мають такі відмінні риси:

розміщуються емісійним банківським синдикатом, члени якого є резидентами

різних країн; розміщуються одночасно серед інвесторів кількох країн;

емітуються поза юрисдикцією певної країни і можуть не реєструватись – (більш

ліберальне регулювання) [28, с. 127].

56

На думку П. Бороздіна «будь-яка класифікація досить умовна, і все

залежить від того, якій ознаці надається перевага і з погляду якого

суб’єкта ринку розглядають ті чи інші цінні папери» [12, с. 58]. Судячи з цього

висловлювання, класифікувати облігації можна за різними ознаками, беручи до

уваги найбільш важливі (табл. 1.1).

Дана класифікація не є достатньо повною. При цьому О. Білик, Т. Буй,

Т. Грищенко, І. Лютий [92, с. 120-121] зазначають, що суттєвим є вибір

саме параметрів облігацій при їх класифікації. Відповідно до цього основними

показниками є: забезпечення, строк погашення, номінал облігації. Що

стосується забезпечення облігацій, то найбільше облігацій випускається, які

забезпечені заставою під нерухомість, устаткування, цінні папери тощо.

Таблиця 1.1

Класифікація видів облігацій

Класифікаційна ознака Види облігацій

1. Відповідно до форми

випуску

документарні;

без документарні.

2. Відповідно до

цільвого

призначення і мети

випуску

відсоткові;

цільові;

дисконтні.

3. Відповідно до

терміну погашення

з фіксованим строком погашення;

облігації з достроковим погашенням.

4. За видом погашення

облігацій

погашення грошима;

погашення майном.

5. Відповідно до

номінальної вартості

облігації

номінальна вартість, визначена в національній валюті;

номінальна вартість, визначена в іноземній валюті.

6. Відповідно до

власника облігацій

облігації іменні;

облігації на пред’явника.

7. Відповідно до

емітента

облігації підприємств;

облігації місцевих позик (внутрішніх та зовнішніх місцевих

позик);

державні облігації України (внутрішніх та зовнішніх

державних позик, цільові облігації внутрішніх державних

позик України).

Джерело: складено автором на основі [64]

Щодо строку погашення облігацій, крім короткострокових,

середньострокових та довгострокових облігацій вчені виділяють також

«комерційні папери», строк погашення яких менше 1 року. Що стосується

57

номіналу облігації, який зазначається, він залежить від валюти, у якій залучено

позикові кошти [92, с. 120-121].

Вважаємо, що використання таких боргових цінних паперів, як облігації,

дає змогу суб’єктам економіки (органам державної і місцевої влади,

фінансовим посередникам, нефінансовим компаніям, фізичним особам)

вирішувати питання:

- отримання середньо- і довгострокового фінансування на власний

розвиток, реалізацію інвестиційних проектів тощо (для держави, фінансових і

нефінансових компаній);

- розширення спектру пропонованих послуг фінансового характеру (для

комерційних банків), через надання послуги андеррайтингу (розміщення та

викуп облігаційної позики) для нефінансових компаній, і, відповідно,

отримання додаткових доходів у вигляді комісійної винагороди;

- примноження власних капіталів для юридичних і фізичних осіб через

можливість витрачати тимчасово вільні кошти на придбання облігацій і

отримувати додаткові доходи у вигляді відсотків;

- примноження власних капіталів для посередників фінансових ринків

через отримання доходів у вигляді курсової різниці завдяки перепродажу

облігацій на ринку цінних паперів тощо.

Облігаційний випуск може бути для позичальника вигідніший за

одержання банківського кредиту, внаслідок таких переваг облігації: відсутність

застави; публічність; доступ до небанківських інвестиційних ресурсів;

залучення більш дешевих довгострокових ресурсів, ніж банківські кредити;

більші строки залучення в порівняні з кредитом.

Ще одним видом боргових цінних паперів є вексель (нім. wechsel) —

цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця

сплатити визначену суму грошей власнику векселя після настання строку [52, с. 453].

Зарубіжні економісти Доунс Джон та Гурман Жордан Елліон розглядають

вексель як документ, який є доказом заборгованості боржника кредитору [50, с. 42-43]. Браєн

Баталер визначає вексель як безумовний наказ у письмовій формі, який

58

адресований однією особою (трасантом) іншій особі (трасату), підписаний

особою, яка вимагає від трасата сплатити за пред'явленням [41, с. 46].

Серед вітчизняних дослідників також немає одностайної думки щодо

сутності векселя. Низка авторів [155, с. 321; 41, с. 285; 65, с. 286-340.] зазначає,

що вексель - це письмове боргове грошове зобов'язання встановленої форми,

яке дає його власнику право вимагати від боржника зазначеної у векселі суми

коштів в зазначеній термін; встановленого зразка абстрактний письмово

оформлений борговий документ, за яким одна сторона угоди зобов'язується

заплатити іншій певну суму грошей в зазначений термін, тобто вони

розглядають вексель як суто борговий документ, який вирішує завдання щодо:

− мобілізації та перерозподілу вільних коштів для забезпечення

фінансування витрат підприємств і організацій;

- розширення можливостей використання додаткових фінансових

ресурсів для виробничого і соціального розвитку;

- прискорення процесу реалізації товарів і послуг [52, с. 329].

Як свідчить аналіз наукового доробку таких вчених як: А.М.Мороз, С.М. Еш,

М.І.Савлук, М.Ф.Пуховкіна, В.М. Шелудько, І.О. Школьник, відсутній єдиний

підхід до класифікації векселів [10, с. 285], проте усі вони погоджуються з тим,

що вексельний обіг дозволяє вирішувати значний перелік завдань, які сприяють

застосуванню його в розв’язанні різних економічних питань [52, с. 331].

Отже, унаслідок виконання векселем функцій переказу боргу та платежу

у суб’єктів господарювання з’являється можливість маневрування оборотними

коштами, отримання комерційного кредиту у вигляді відстрочки платежів, що,

в кінцевому підсумку, забезпечує поточне фінансування їх господарської

діяльності. Вексель можемо вважати альтернативою банківського

короткострокового кредитування, що вирішує проблему тимчасового дефіциту

оборотних коштів.

Розглянемо детальніше ще один із наведеної нами класифікації вид

кредитних інструментів – похідні кредитні інструменти - це позабіржові

похідні інструменти, створені для передачі кредитного ризику від одного

суб‘єкта до іншого.

59

Учені досить різнобічно підходять до визначення сутності поняття

«похідні кредитні інструменти», однак усі погоджуються, що цей ринковий

інструмент дозволяє управляти кредитним ризиком, задля його зменшення [27;

157, с. 85-89; 146, с. 21-23; 147, с. 10-16].

Варто зазначити, що в науковій літературі інформація про наявність,

перелік та вплив похідних кредитних інструментів на розвиток реального

сектору економіки подається досить вибірково [77; 114; 157, с. 85-89]. Похідні

кредитні інструменти являють собою двосторонні фінансові контракти, що

відокремлюють володіння і управління кредитним ризиком і, таким чином,

перерозподіляють кредитний ризик між учасниками угоди. Головними

базовими активами кредитних деривативів є банківські кредити і боргові цінні

папери.

Проведений аналіз літературних джерел підтверджує, що основними і

найбільш поширеними видами похідних кредитних інструментів є кредитні

ноти та кредитні свопи.

Кредитні ноти (CLN - CreditLinkedNotes) – це боргові цінні папери, які

банк-емітент випускає паралельно з видачею кредиту своєму позичальникові.

Ноти, що обертаються на кредитному ринку відрізняються прив’язкою до

кредитних характеристик базового активу [145, с. 85]. Кредитні ноти

користуються популярністю не тільки у позичальників, але й у інвесторів.

Кредитно-дефолтний своп (credit default swap) - цей кредитний

інструмент являє собою різновид гарантії і використовується для захисту

фінансової установи від кредитного ризику.

Основною перевагою використання похідних кредитних інструментів є

можливість створення більш ефективних банківських портфелів, з точки зору

банку як кінцевого користувача, що передбачає скорочення трансакційних

витрат, а також витрат, пов'язаних з володінням базовим активом. Недоліком

обігу похідних кредитних інструментів є їх незабезпеченість матеріальними

активами, що призводить до надмірного «роздування» фінансових активів та

сприяє формуванню «фінансових бульбашок» [145, с. 87].

60

Зауважимо, що в країнах з розвиненою ринковою економікою похідні

кредитні інструменти відіграють суттєву роль у фінансуванні реального

сектору економіки. Тоді ж як у вітчизняній практиці кредитні деривативи не

набули належного поширення, тому у подальшому дослідження використання

кредитних інструментів для фінансування реального сектору економіки ми

будемо здійснювати на підставі аналізу банківських та небанківських

кредитних інструментів.

Очевидно, що розвиток реального сектору економіки мають забезпечувати

такі кредитні інструменти, як банківські кредити, кредити небанківських

фінансово-кредитних установ, комерційні кредити, боргові цінні папери та

кредитні деривативи, з допомогою яких можна було б запобігати перебоям у

сфері суспільного виробництва та загалом економічного відтворення.

Висновки до розділу 1

Становлення ринкової економіки посилює основну увагу економічної

науки до всіх складових ринкових відносин, що актуалізує вироблення нових

концептуальних основ кредиту та кредитних інструментів фінансування

реальної економіки.

1. Джерела економічного розвитку держави перебувають виключно в

реальному секторі економіки країни. Відповідно, зміна фінансово-кредитних

відносин може спричинити позитивний або руйнівний вплив на процеси та

результати економічного зростання. Водночас розвиток та можливості

структурних зрушень у процесах розширеного відтворення в напрямі розвитку

підприємств реального сектору економіки значною мірою залежать від

ефективності реалізації механізму інвестиційного забезпечення кредитним

ринком.

2. В економічній літературі досі точиться дискусія з питань становлення

та розвитку кредиту і кредитних відносин в економіці. В економічній літературі

найбільш поширеним є визначення кредиту як відносин, що виникають між

економічними суб 'єктами у зв'язку з передачею один одному в тимчасове

61

користування вільних коштів (вартості) на засадах зворотності, платності та

добровільності.

3. Сутність кредиту як економічної категорії проявляється в його

структурі, закономірностях руху, формах і видах. Водночас він активно

взаємодіє із зовнішнім середовищем та помітно впливає на процеси, що

відбуваються в економіці і соціальній сфері. Кредит підвищує ефективність

використання коштів та стимулює процеси розширеного відтворення, оскільки

він є важливим джерелом фінансування капітальних інвестицій у формі

довгострокового кредитування.

4. Механізм формування кредитного ринку ґрунтується на визначених

принципах і являє собою сукупність дій та організаційно-економічних

прийомів, способів, важелів і стимулів впливу, за допомогою яких відбувається

реалізація кредитних відносин за посередництва кредитних інструментів, що

забезпечують використання позичкового капіталу у грошовій формі на умовах

повернення, платності та строковості.

5. Під впливом фінансової глобалізації починає активно проявлятися

циклічність економіки загалом та кредитного ринку зокрема. За рахунок

кредитних циклів провокується циклічність в реальному секторі економіки. Це

проявляється в збільшенні обсягів кредитування та інвестування на фазі

економічного підйому та зменшенні в період економічного спаду. Таким

чином, інститути кредитного ринку посилюють коливання кредитного циклу, а

також амплітуду економічного. Циклічність розвитку кредитного ринку має

прямий вплив на розвиток реальної економіки: активне фінансування на стадії

кредитного «буму» та відсутність кредитної підтримки на стадії падіння.

6. Рух кредиту між суб‘єктами економіки на національному і

міжнародному рівнях відбувається в різних формах, які постійно розвиваються

та диференціюються і здійснюється з використанням різноманітних кредитних

інструментів – форм забезпечення суб’єктів господарювання запозиченими

фінансовими ресурсами для фінансування реального сектору економіки, що

реалізуються на кредитному ринку у вигляді фінансових документів

(специфічних активів).

62

7. Узагальнена класифікація кредитних інструментів охоплює такі три

групи: кредити, боргові цінні папери та похідні кредитні інструменти, а у

кожній з цих груп виокремлюються конкретні види інструментів. Основним і

найбільш поширеним інструментом кредитного ринку є банківські кредити,

серед яких доцільним є, поряд з існуючими видами, за ознакою

індивідуальності підходу до позичальника, виділити кредити стандартні та

специфічні.

8. Основним призначенням кредитних інструментів має бути запобігання

перебоям у сфері суспільного виробництва та загалом економічного

відтворення. Саме тому подальший розвиток економіки залежатиме від

ефективності використання таких кредитних інструментів як банківські

кредити, кредити небанківських фінансово-кредитних установ, комерційні

кредити, боргові цінні папери та кредитні деривативи.

Основні результати дослідження, висвітлені у розділі 1, опубліковані

у наукових працях автора: [122; 123; 124; 125; 126; 130; 132].

63

РОЗДІЛ 2

ОЦІНКА КРЕДИТНИХ ІНСТРУМЕНТІВ РОЗВИТКУ РЕАЛЬНОГО

СЕКТОРУ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

2.1. Етапи та особливості використання банківських кредитних

інструментів розвитку реального сектору економіки

У період трансформаційних перетворень економічної системи України

одним з основних завдань банківської системи є створення сприятливих умов

для безперервного відтворювального процесу, перш за все, шляхом

задоволення потреби суб’єктів господарювання в позичковому капіталі, який у

сучасних умовах є невід’ємною умовою відновлення та розвитку національної

економіки через дефіцит власних фінансових ресурсів як юридичних осіб, так і

домогосподарств. Водночас сьогодні система кредитування не повністю

задовольняє потреби економіки, насамперед через обмеженість позичкового

капіталу та застосуванням недостатньо ефективних методів та інструментів

кредитування.

Серед усіх фінансових посередників найбільша частка вільних активів

продовжує належати саме банківській системі. Світова фінансова криза

погіршила якість активів банківської системи та скоротила їх розмір. При

цьому попит на довгострокові кредити з боку корпоративних позичальників

продовжує зростати [18, с. 256]. Водночас невідповідність попиту та пропозиції

на ринку банківського кредитування призводить до дисбалансів у всій

економічній системі та стає причиною уповільнення процессу її відновлення.

Адже тривалий час у вітчизняній банківській практиці переважає

короткострокове кредитування, в той час як частка середньо- і особливо

довгострокових кредитів є досить низькою, кредит здебільшого

використовується для покриття дефіциту оборотного капіталу і мало впливає на

здійснення структурних зрушень, підвищення науково-технологічного рівня

виробництва, конкурентоспроможності продукції на внутрішньому і

зовнішньому ринках [57, с. 56].

64

Пропонуємо систематизувати етапи розвитку вітчизняної системи

кредитування реального сектору економіки від початку становлення

банківської системи України у 1991 році і дотепер таким чином (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Періодизація розвитку вітчизняної системи кредитування

реального сектору економіки

Джерело: складено актором

Розглянемо дану періодизацію детальніше.

VІ етап – 2014 рік і дотепер VІ. Період нової кризи – комерційні банки різко скорочують обсяги

кредитування, що пов’язано з погіршенням політичної та економічної

ситуації в країні, нестабільністю національної валюти, а також із

обмеженістю ресурсів. Зниження попиту на кредитні інструменти, як

банківські, так і небанківські.

ІІ. Трансформаційний період – активно відбуваються перетворення у

кредитній сфері, але кредитна система держави ще достатньо слабка, щоб

задовольнити потреби суб’єктів господарювання. Кредити підприємствам -

все ще головний кредитний інструмент. Розпочинається використання

таких кредитних інструментів, як кредити кредитних спілок, франчайзинг,

факторинг.

ІІ етап – 1996 – 2003 роки

ІІІ. Докризовий період – зростання обсягів довгострокових кредитів

суб’єктам господарювання , активний вплив кредитування на розвиток

економіки. Банківські кредитні інструменти активно використовуються для

фінансування реального сектору економіки. Поступово зростає роль

споживчих кредитів, кредитів кредитних спілок та факторингу.

ІІІ етап – 2003 – 2008 роки

І. Перехідний період – перехід до розбудови ринкової економіки,

становлення української банківської системи, кредитування суб’єктів

господарювання знаходиться у зародковому стані. Основний кредитний

інструмент цього періоду – банківське кредитування суб’єктів

господарювання.

І етап – 1991 – 1996 роки

IV. Кризовий період – падіння обсягів кредитування внаслідок світової

фінансово-економічної кризи, погіршення ефективності банківського

кредитування та зростання питомої ваги проблемної заборгованості у

кредитних портфелях комерційних банків. Зменшення фінансування

реального сектору економіки за рахунок банківських кредитних

інструментів. Спостерігається суттєве зростання ломбардних кредитів,

факторингу, кредитів кредитних спілок. Набуває все більшої популярності

такий кредитний інструмент як лізинг

IV етап – 2008 – 2010 роки

V. Посткризовий період – створення сучасної банківської системи,

відновлення кредитування, поступове відновлення обсягів довгострокового

кредитування суб’єктів господарювання. Відбувається відновлення та

подальшого розвитку кредитних інструментів банків і небанківських

фінансово-кредитних установ. Найбільшого розвитку набули такі їх

кредитні інструменти як факторинг, проектне фінансування, франчайзинг

та форфейтинг.

V етап – 2010 – 2014 роки

65

І. Перехідний період – з 1991 по 1996 рр. тільки почав відбуватися перехід

до розбудови ринкової економіки, що проявлялося у ключових перетвореннях в

управлінні державою, формуванні нової фінансової і банківської систем,

введенні власної національної грошової одиниці тощо. Водночас відсутність

взаємоузгодженості розвитку соціально-економічної та фінансової сфер

економіки України у цей час призвела до виникнення гіперінфляції, яка

дестабілізувала і без того не досить розвинену грошово-кредитну систему. У

1993 році середня облікова ставка, встановлена НБУ, дорівнювала 190% річних,

а фактична ставка, за якою Національний банк видавав кредити, – 68,5% річних

за рівня інфляції 10 156% [107]. За таких умов банківське кредитування було

обмежене як обсягами, так і за напрямами вкладання коштів.

Прийняття в1991 р. Закону України «Про банки та банківську діяльність»

активізувало процес створення комерційних банків, які становили понад 98 %

всіх банків країни початку 1990-х років, у більшості випадків кредитували

лише тих юридичних осіб, що були пов’язані з ними через фінансові та інші

відносини, та тих, що здійснювали торгівельну діяльність або займалися

будівництвом комерційної нерухомості. На кінець 1993 р. комерційні банки

спрямували в економіку кредитів на суму 38 516 млрд крб, що перевищило

обсяг 1992 р. (2437,7 млрд. крб.) у 15,8 разу [ 107 ]. Інші кредитні інструменти

ще не набули поширення, водночас вже в цей період мали місце випадки

використання окремими банками лізингу та боргових цінних паперів.

ІІ. Трансформаційний період (1996 – 2003рр.) – активний розвиток та

становлення фінансування реального сектору економіки шляхом використання

кредитних інструментів комерційних банків. Зростання обсягів кредитів

свідчить про бажання банків збільшити свою участь в господарській діяльності

підприємств, але реальна практика доводить, що банки вкладали кошти у

спекулятивну діяльність. Спекулятивні операції були найбільш прибутковими в

перші 5-7 років становлення економіки України, а тому і банки в перші роки

орієнтувались на таких підприємців, що займались комерційною та

спекулятивною діяльністю. Отже, розширення видів та зростання масштабів

банківських кредитних інструментів позитивно впливало на збільшення обсягів

66

ВВП країни, особливо після стабілізації економічної ситуації в Україні,

подолання гіперінфляції та проведення грошової реформи. Якщо на початку

самостійного розвитку України співвідношення між сумою кредитів, наданих в

економіку, і обсягами інвестицій не перевищували 0,1%, то у 2000 році цей

показник досяг 137,6% [39, с. 128]. Однак в реальності, незважаючи на те, що

суми банківських кредитів, що були надані в економіку, перевищили обсяги

інвестицій, у більшості випадків інвестування капіталу підприємства

здійснювали за власні фінансові ресурси, зокрема амортизаційні відрахування і

чистий прибуток [39, с. 128]. Отже, одним з важливих шляхів виходу України з

кризового стану у даний період стало удосконалення та подальший розвиток

банківських кредитних інструментів. У цей же період унаслідок формування

інституту фінансового посередництва почали набувати розвитку кредити

небанківських фінансово-кредитних установ, насамперед, кредитних спілок,

лізингових компаній та такі кредитні інструменти, як факторинг і франчайзинг.

III. Докризовий період (2003 – 2008 рр.) – банківська система в Україні, в

тому числі організація фінансування реального сектору економіки з

використанням кредитних інструментів, перебуває на стадії активізації. Банки

помітно збільшили власний капітал та ресурсну базу. Збільшення обсягів

власного капіталу та ресурсної бази банків сприяло зростанню частки та обсягів

таких кредитних інструментів, як інвестиційні кредити та довгострокові

кредити суб’єктам реальної економіки, що забезпечило умови для

прискореного розвитку промисловості, транспорту, будівництва, аграрної

сфери тощо. В період 2005-2007 рр. банківське кредитування переживало

справжній бум розвитку: за цей період масштаби кредитного ринку виросли

більш, ніж в 5 разів. Зросла і значущість таких кредитних інструментів як

споживчий кредит, товарний кредит та інших, які відігравали важливу роль як

для банківського сектору, так і для економіки країни загалом. Співвідношення

роздрібних кредитів і ВВП зросло майже в 4 рази [45]. За даними

Держфінпослуг, в Україні на 1 липня 2004 р. було зареєстровано лише 7

фінансових компаній, які надавали факторингові послуги, а на кінець 2006 р.

вже 29 фінансових компаній надавали послуги з цього кредитного інструменту,

67

загальна сума яких за рік становила 141,0 млн грн (717 договорів) [108].

Провідні позиції на ринку небанківського кредитування належали кредитним

спілкам.

IV. Кризовий період (2008 – 2010 рр.) – з початком фінансової кризи

внаслідок неповернення великої кількості кредитів відбувається зменшення

тимчасово вільних коштів банків, введення обмежень на кредитування,

зростання вартості кредитних ресурсів. Відтік коштів з банківської системи за

6 місяців 2009 р. становив понад 110 млрд грн (в національній валюті обсяг

депозитів зменшився із 17,3% (на кінець 2008 р.) до 9,22% (на кінець 2009 р.); в

іноземній валюті – з 16,71% до 8,82% відповідно) [108]. Отже, спостерігалося

уповільнення темпів фінансування реальної економіки з використанням

банківських кредитних інструментів – відбулося зменшення обсягів наданих в

економіку кредитів у 2009 р. на 1,5% порівняно із 2008 р. – до 723,3 млрд грн

(Додаток Д, таблиця Д.1). Водночас розпочинається поширення ломбардних

кредитів, факторингу, кредитів кредитних спілок та юридичних осіб публічного

права, зростання яких у середньому за досліджуваний період становило 693,3%

[107]. Все більшого поширення набуває такий кредитний інструмент як

споживчий кредит, хоча його вплив на розвиток реального сектору економіки є

дискусійним. А наприкінці 2008 р. Національний банк України ввів обмеження

на видачу будь-яких видів кредитів. У цей період фінансування реального

сектору економіки за допомогою кредитних інструментів практично

зупинилось [74, с.45–48].

V. Посткризовий період (2010 – 2014 рр.) – економічне зростання в

Україні безпосередньо пов’язане з активізацією розвитку реального сектору

економіки, створенням потужної банківської системи та зумовлює більш тісну

взаємодію банківського і реального секторів економіки на основі відновлення

та подальшого розвитку кредитних інструментів банків і небанківських

фінансово-кредитних установ. Така взаємодія була можлива на основі

встановлення ефективних партнерських відносин між комерційними банками і

підприємствами. Використання кредитних інструментів зростало за всіма

секторами економіки. Водночас саме у цей період іноземні банки почали

68

залишати український ринок насамперед через нестабільність і

непередбачуваність умов ведення бізнесу. Частка іноземного капіталу у

банківській системі зменшилася з 42 % у 2011 році до 32 % на 01 грудня 2014

року. Водночас найбільше користі з фінансової кризи 2008–2009 рр. отримали

факторингові компанії та ломбарди, темпи зростання обсягів кредитних

інструментів яких у 2009–2014 рр. становили 693,3% та 392,0% відповідно.

Найбільшого розвитку набули такі їх кредитні інструменти як факторинг,

проектне фінансування, франчайзинг та форфейтинг. Щодо стану

використання банківських іпотечних кредитів, то він характеризувався

від’ємною тенденцією розвитку: із 1.01.2010 р. по 1.01.2012 р. частка іпотечних

кредитів в загальному кредитному портфелі банків скоротилася з 18,4 до 12,1%

(Додаток Д, таблиця Д.2). За 2012-2013 рр. загальний обсяг кредитних

інструментів збільшився, тоді як обсяг іпотечних – значно скоротився. Це

свідчить про переорієнтацію банків на одержання прибутку за

короткостроковими коштами, які, за рахунок швидкого обертання,

забезпечують банкам більший прибуток та є менш ризиковими.

VІ. Період нової кризи (2014 р. і дотепер) – в умовах сьогодення

банківські установи різко уповільнили свою діяльність щодо фінансування

реального сектору економіки шляхом використання кредитних інструментів

усіх видів, що є безумовним наслідком економічних та політичних процесів, які

похитнули економіку нашої держави. Клієнти банків втратили довіру до

банківського сектору. Це спричинило за собою один зі найбільш значущих

відтоків коштів з депозитів фізичних осіб у банківській системі за останнє

десятиліття. Загальний обсяг депозитів в українських банках за січень-грудень

2014 року знизився на 13,7% у національній валюті - до 364,5 млрд грн, і на

37,2% в іноземній валюті - до 19,4 млрд дол. [108]. Важливим аргументом

також стала і девальвація національної валюти, яка за останній рік знецінилась

більш, ніж на 50% [84, с. 107–115]. Доступність кредитних інструментів для

суб’єктів господарювання зменшилася під впливом песимістичних очікувань

банків щодо макроекономічних показників (інфляції, обмінного курсу,

загальної економічної активності, розвитку галузі/окремих підприємств) та

69

можливих ризиків кредитної застави: різке подорожчання кредитних ресурсів

на міжбанківському ринку з початку лютого 2015 р. спричинило до зростання

середньозваженої денної ставки за кредитами комерційних банків до 20,6%

[108]. Скорочення попиту як за іпотечними, так і за споживчими кредитами у

цей період обумовлене зростанням відсоткових ставок та зниженням рівня

доходів населення. Сьогодні попит на іпотечне кредитування стримується

також невизначеністю на ринку нерухомості (Додаток Ж, табл. Ж.1).

Що стосується банківського факторингу, то станом на 01.01.2015 р. на

цьому ринку діє 8 банків з числа 25 лідерів банківського ринку – ПАТ «Перший

український міжнародний банк», ПАТ «Укрексімбанк», ПАТ «Райффайзен банк

Аваль», ПАТ «UniCredit Bank», ПАТ «ОТП Банк», ПАТ «Альфа-банк», ПАТ

«Хрещатик», ПАТ «Південний». При цьому, деякі банки, зокрема ПАТ «КРЕДІ

АГРІКОЛЬ БАНК» пропонує факторингове фінансування виключно власним

корпоративним клієнтам (торгова мережа «Ашан») [103]. Порівняно з січнем

2014 р. з числа великих банків факторами тимчасово перестали бути ПАТ

«ПриватБанк» та ПАТ «Фінанси і кредит». Водночас як середніми, так і малими

банками такий кредитний інструмент, як факторинг, взагалі не

використовується.

Аналіз використання в Україні такого інструменту як форфейтинг,

засвідчуює, що вітчизняний ринок форфейтингу перебуває на стадії

становлення, він повільно єсьтєуждаворпв у діяльність банків та суб’єктів

господарювання.Так, учасником Міжнародної асоціації форфейтингу від

України є лише ПАТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» [116, с. 321].

З іншого боку, використання банківських кредитних інструментів

створює передумови і для прояву низки негативних моментів, а саме:

загострення економічних криз; зростання частки банківських кредитів в

іноземній валюті посилює доларизацію національної економіки, що негативно

позначається на стабільності національної валюти (гривні), знецінюючи її (у

довгостроковому періоді) та стимулюючи інфляційні сплески; високі відсоткові

ставки в кінцевому підсумку призводить до здорожчання товарів в 1,5 – 3 рази;

70

наявність проблемних кредитв призводить до до зростання непрацюючих

активів та скорочує можливості фінансування національної економіки.

З метою оцінки взаємозв’язку впливу банківських кредитних інструментів

на розвиток реального сектору економіки, розглянемо сучасний стан їх

використання в Україні. При цьому кількісний аналіз для підтвердження

мультиплікативного ефекту впливу банківського кредитування на розвиток

національної економіки з використанням економіко-математичного моделювання

проведено в пп 3.2 даної роботи, при формуванні оптимальної моделі

кредитування реальної економіки з використанням кредитних інструментів.

За офіційними даними НБУ, станом на 01.12.2015 р. в Україні

зареєстровано 120 банків (публічні акціонерні товариства), з них з іноземним

капіталом - 40, що на 11 менше, ніж на початок 2010 р. Це пояснюється

ліквідацією фінансово нестійких банків та відпливом іноземного капіталу з

банківської системи України – частка іноземного капіталу у статутному

капіталі банків скоротилась: з 41,9% в 2011 р. до 32,5% на кінець 2014 р. У цей

період спостерігається згортання діяльності банків з іноземним капіталом на

роздрібних ринках і переорієнтація їх на корпоративний сегмент; разом з тим,

деякі банки, через несприятливу ділову атмосферу, полишили вітчизняний

банківський ринок [107].

На ринок банківського кредитування в Україні істотно вплинули

політична та економічна кризи. Через це деякі банки майже повністю

припинили кредитування, маючи сумніви у довгостроковій платоспроможності

потенційних позичальників. Водночас переважна більшість банків України

достатньо активно кредитувала фізичних осіб на споживчі потреби (табл. 2.1).

Отже, обсяги виданих кредитів на початок 2015 р. порівняно з початком

2011 р. зросли більш як на 33%, що становить 251 850,0 млн. грн. Серед них за

цей же період найбільшими темпами зростали кредити суб’єктам

господарювання (на 57,9 %), водночас обсяги кредитів фізичним особам

зменшилися як в абсолютному вираженні, так і за часткою в загальному обсязі

банківських кредитів, тобто із 33% на кінець 2010 р. до 20 % - на 01.01. 2015 р.

71

Таблиця 2.1

Кредити, надані банками України у 2010-2014 рр., млн. грн.

Показники 01.01.2011 01.01.2012 01.01.2013 01.01.2014 01.01.2015

Темп

приросту,

2014/2010,%

Кредити надані 755 030 825 320 815 327 911 402 1 006 358 33,3

в тому числі

кредити, що надані суб`єктам

господарювання, із них: 508 288 580 907 609 202 698 777 802 582 57,9

короткострокові 213 481 243 981 255 865 293 486 342 610 60,5

довгострокові 294 807 336 926 353 337 405 291 459 972 56,0

частка кредитів суб`єктам

господарювання у загальному обсязі

наданих кредитів, % 67 70 75 77 80 18,5

кредити, надані фізичним особам 186 540 174 650 161 775 167 773 179 040 -4,0

короткострокові 156 694 153 692 134 273 142 607 155 765 -0,6

довгострокові 29 846 20 958 27 502 25 166 23 275 -22,0

частка кредитів фізичним особам у

загальному обсязі наданих кредитів, % 33 30 25 23 20 -38,0

Джерело: складено автором за даними [107]

Очевидно, кредитна діяльність банків є ключовим елементом впливу на

розвиток реального сектору економіки. Тому, важливо насамперед визначити

показники, які характеризують масштабність використання інструментів

банківського кредитування на мікрорівні. Серед них найбільше уваги

приділяється саме частці кредитів у загальних активах банку. Ще одним

важливим показником, що характеризує роль кредитів в економіці, є їх

співвідношення до ВВП. При цьому вважається, що в нормально

функціонуючій ринковій економіці співвідношення активів банківського

сектору країни до ВВП повинно складати не менше 100%, а частка кредитів у

сукупних активах банківського сектору – 70%. Такий підхід дозволить оцінити

безпеку банківського сектору, а також його відповідність потребам економіки

(залежність корпорацій від зовнішніх запозичень) [29, с. 18].

Розглянемо динаміку відповідних показників кредитування банківським

сектором в Україні (табл.2.2).

Як підтверджують дані табл. 2.2, за зростання обсягів сукупних активів

банків за 2010-2014 рр. на 39,8 %, обсяги кредитів зросли майже в два рази. Їх

частка станом на 01.01.2015 р. охоплюює більше 70 % усіх сукупних активів

банку. Це свідчить про те, що кредитні операції є найпоширенішими для

72

банківської діяльності. Частка даного кредитного інструменту у сукупних

активах є досить високою, тоді як для європейських країн цей показник

знаходиться в межах 65 % [118, с. 165].

Таблиця 2.2

Динаміка розвитку банківського сектору України по відношенню до ВВП у

2010-2014 рр.

Показники 01.01.2011 01.01.2012 01.01.2013 01.01.2014 01.01.2015

Темп

приросту,

2014/2010,

%

Кредити, надані суб’єктам

господарювання, млн. грн. 502 752 825 320 815 327 911 402 1 006 358 100,2

Сукупні активи банківського сектору,

млн. грн. 942 280 1 054 280 1 127 192 1 278 095 1 316 852 39,8

ВВП, млн. грн. 1 085 900 1 316 600 1 408 889 1 454 931 1 513 000 39,3

Кредити до сукупних активів, % 53 78 72 71 76 43,4

Активи банківського сектору до ВВП, % 86 80 80 88 87 1,2

Кредити до ВВП, % 70 63 58 63 67 -4,6

Джерело: складено автором за даними [107]

За досліджуваний період у банківському кредитуванні окреслилась

стійка тенденція до випередження темпів зростання загальних активів над

темпами збільшення обсягів кредитування. Упродовж 2014 р. обсяг

клієнтського кредитного портфеля збільшився на 10% та станом на 01.01.2015

р. становить 1 006,4 млрд. грн. (див. табл. 2.2). Водночас насиченість економіки

України кредитними вкладеннями упродовж 2014 р. порівняно з 2013 р. є

вищою, що, в свою чергу, є наслідком більш прискореного зростання

кредитного портфеля порівняно з ВВП. Так, станом на 01.01.2015 р.

співвідношення наданих кредитів до ВВП становило 67% (62,6% станом на

01.01.2014 р.).

У 2010–2012 рр. банки повільними темпами скорочували розміри

кредитного портфеля, а зміни часток їх співвідношення до ВВП

віддзеркалювали тенденції розвитку самого ВВП.

Серед кредитів, наданих в економіку, поступово зростали обсяги і частка

кредитів юридичним особам. Упродовж досліджуваного періоду кредити

юридичним особам становили близько 80% у їх загальному обсязі, при чому, за

досліджуваний період частка кредитування фізичних осіб зменшилась з 27% до

73

20%. Проведений аналіз за даними НБУ виявив, що різке збільшення

використання кредитів підприємствам відбулося у 2013 р., при цьому їх частка

на 01.01.2014 р. становила 76,7% від загального обсягу кредитів, наданих

банками України (табл. 2.3).

Найменше зростання обсягів таких кредитів відбулося у 2012 р. - на

28 295,0 млн. грн., або 4,9 %.

Таблиця 2.3

Динаміка кредитів, наданих юридичним особам банками України у 2010–

2014 рр.

Період

Загальний обсяг

кредитів, наданих

банками України,

млн грн

Обсяги

кредитів

юридичних

осіб, млн грн

Частка кредитів,

наданих

юридичним

особам, %

Абсолютний приріст

обсягів кредитів

юридичних осіб,

млн грн.

Темп приросту

обсягів кредитів

юридичних осіб, %

01.01.2011 755 030 508 288 67,3 - -

01.01.2012 825 320 580 907 70,4 72 619 14,3

01.01.2013 815 327 609 202 74,7 28 295 4,9

01.01.2014 911 402 698 777 76,7 89 575 14,7

01.01.2015 1 006 358 802 582 79,8 103 751 13,0

Джерело: складено автором за даними [107]

Щодо оцінки масштабів зростання кредитів для фінансування суб’єктів

реальної економіки, проаналізуємо їх порівняно з показниками зростання

загальних активів вітчизняних банків за 2010-2014 рр. Банки поступово

збільшували обсяги кредитування реального сектору економіки: обсяг кредитів,

наданих в економіку, збільшився за 2014 р. майже на 90 763,0 млн. грн., або на

13% − до 789 540 млн. грн.. за одночасного зростання загальних активів банків на

39 175 млн. грн.

Водночас з 2010 р. найбільш поширеними кредитними інструментами

серед юридичних осіб за строками погашення є короткострокові кредити до 1

року, на другому місці - середньострокові, найменша частка припадає на

довгострокові кредити [107] (табл. 2.1). Отже, можемо зробити висновок, що

для підприємств вигіднішими залишаються короткострокові кредити, а банки, в

свою чергу, не мають достатньої кількості вільних фінансових ресурсів для

забезпечення довгострокового інвестиційного кредитування реальної

економіки.

74

Розглянемо розподіл кредитів, що надавалися за останні 5 років у

реальний сектор економіки підприємствам за видами економічної діяльності

(Додаток Ж, рис. Ж.1). Як свідчать дані, суттєвих змін не відбулося. Як і у 2012

р., в 2013 р. 36% кредитів, наданих суб’єктам господарювання, були спрямовані

у сферу торгівлі, на потреби переробної промисловості – 21%, операції з

нерухомістю – 17%, тоді як у будівництво, сільське господарство та транспорт

– близько 6% [107]. Зменшення на 5% обсягу кредитів, наданих підприємствам

торгівлі в національній валюті у 2014 р., зумовлено складною економічною

ситуацією у країні (в т.ч. зменшення платоспроможного попиту та реальних

доходів населення, що змушує громадян менше витрачати) та орієнтацією

підприємств торгівлі переважно на імпорт в умовах девальвації національної

валюти, що, в свою чергу, зумовлює подорожчання товарів.

Також, упродовж 2010-2014 рр. кредитування реального сектору

економіки здійснюється в основному в національній валюті, що поліпшує

структуру кредитного портфеля банківської системи за видами валют та сприяє

зниженню доларизації економіки (Додаток Ж, рис. Ж.2). Водночас, найбільша

частка інвестиційних кредитів юридичним особам у розрізі валют припадає на

кредити у доларах США.

Така тенденція зберігається і до середини 2015 р. Станом на 01.07.2015

року частка валютних кредитів в кредитному портфелі вітчизняних банків

залишається високою (53,49%). При цьому, близько 1/5 валютних кредитів були

надані фізичним особам [107].

Для розуміння сучасного стану використання банківських кредитів для

фінансування розвитку реального сектору економіки України проаналізуємо

інвестиційну спрямованість кредитів вітчизняних банків (табл. 2.4).

З наведених у табл. 2.4 даних чітко спостерігається тенденція до

зменшення кредитів, наданих у реальний сектор економіки. Станом на

01.01.2013 р. їх обсяг становив 135 852 млн. грн., а вже на початку 2014 р.

скоротився на 8%, упродовж 2014 р. теж спостерігається скорочення на 7%

порівняно з початком 2013 р. Таку динаміку можна пояснити фінансово-

економічною та політичною кризою, через те, що багато підприємств

75

припинили свою діяльність, у банків виник ризик вкладень у реальний сектор

економіки.

Таблиця 2.4

Динаміка кредитів, наданих банками в реальний сектор економіки

України за 2010-2014 рр, млн. грн.

Станом на

Кредити надані

суб’єктам

господарювання

Кредити в

інвестиційну

діяльність

Іпотечні

кредити

Споживчі

кредити

Кредити малим

підприємствам

01.01.2011 508 288 74 718 74 508

122 942 90 604

01.01.2012 580 907 121 990 74 390

126 192 104 802

01.01.2013 609 202 135 852 112 061

125 011 110 884

01.01.2014 698 777 125 780 110 708

137 346 100 254

01.01.2015 789 540 126 326 121 966

135 094 90 572

Темп приросту, 2014/2010, % 55,33 69,07 63,70 9,88 -0,04

Джерело: складено автором за даними [107]

Волатильністю характеризується ситуація у сфері застосування такого

кредитного інструменту, як іпотечний кредит. Порівняно з початком 2011 р.

обсяг іпотечних кредитів, що були надані суб’єктам господарювання

збільшився на 64% і станом на 01.01.2015 р. становив 121 966 млн. грн. Обсяг

іпотечних кредитів за 2014 р. збільшився практично на третину, однак таке

зростання зумовлено девальвацією національної валюти, а не реальним

зростанням їх кількості (Додаток Ж, табл. Ж.1). Підтвердженням цього є

скорочення обсягів іпотечного кредитування в національній валюті. Низькі

темпи розвитку даного кредитного інструменту в умовах сьогодення

пояснюються низькими темпами відновлення будівельної галузі, обмеженим

обсягом довгострокових ресурсів, що знаходяться у розпорядженні банків та

неплатоспроможним попитом на довгострокові кредити. Очевидно, що

іпотечний кредит посідає унікальне місце в національній економіці держави. За

рахунок іпотеки здійснюється інвестування реального сектора економіки та

збільшення його капіталу і внаслідок цього забезпечується стабільне зростання

доходів у різних галузях економіки, тому в перспективі банкам слід

активізувати надання іпотечних кредитів в реальний сектор економіки.

Істотна роль в сучасних умовах відводиться споживчому кредиту як

інструменту фінансування реального сектору економіки. Як свідчить практика,

76

споживче кредитування тісно пов’язано з різноманітними економічними та

соціальними показниками. Це пояснюється тим, що, впливаючи один на одного,

вони спричиняють певні зрушення в економіці, причому ці зміни можуть

спричиняти різний ефект, як позитивний, так і негативний. Водночас в Україні

у 2010-2014 рр. на ринку споживчих кредитів активно розвивався лише сегмент

дрібних кредитів – це готівкові кредити, кредитні карти та кредити на споживчі

товари. Вони й забезпечили пожвавлення цього сегменту: протягом 2014 року

помітне несуттєве зростання – близько 10% (або 12 152,0 млн. грн.), але

відновленню до кризових об’ємів кредитування завадила політична та

економічна нестабільність в державі. На її фоні багато банків через підвищення

ризиків цього напрямку кредитування відмовилися від надання таких кредитів.

За результатами 2014 року кількість банків, що пропонували споживчі кредити

зменшилась на 35 %, зменшилось і число пропозицій [15]. Насамперед це ПАТ

КБ «Приватбанк», ПАТ «Укрсиббанк», ПАТ «Альфабанк» (Додаток З, табл. З.1).

Основними причинами стали: відплив депозитів населення та зменшення

ліквідності банків, нова хвиля неплатежів і зростання проблемної заборгованості.

Кредитування сфери малого бізнесу є ефективним методом економічного

розвитку, який охоплює велику кількість малих підприємств у розвинених

країнах світу й може виконувати щонайменше два завдання: створення і

стимулювання розвитку малих підприємств. Дослідження даного питання

підтвердило, що недостатність фінансування, в тому числі і з використанням

кредитних інструментів, є ключовою перешкодою активного розвитку малого

бізнесу в Україні. Фінансування малих підприємств здійснюється, зазвичай, з

використанням таких кредитних інструментів: банківські кредити, кредити

кредитних спілок, лізинг. Зокрема, у 2014 році фінансування лізингових

операцій на 44,3 % здійснювалося за рахунок банківських кредитів, 39,1 % - за

рахунок власних коштів і 16,6 % - за рахунок позичкових коштів юридичних

осіб. Фінансування малих підприємств за допомогою банківського кредиту має

ряд перешкод, зокрема: високі відсоткові ставки, жорсткі вимоги до

позичальників у сфері організації та ведення бізнесу, наявність застави, тощо.

Як свідчать дані табл. 2.4, частка кредитів малим підприємствам у загальному

77

кредитному портфелі вітчизняних банків у посткризовому періоді коливалась в

межах 10-12%, що, очевидно, не покриває потребу малих підприємств у

позикових коштах.

Проаналізуємо використання інструментів кредитування реального

сектору економіки у розрізі окремих груп банків України (табл. 2.5).

Таблиця 2.5

Динаміка обсягів кредитів, наданих юридичним особам, у розрізі

груп банків Украни за період з 01.01.2011 по 01.01.2015 рр.

Станом на

1 група 2 група 3 група 4 група

Всього кредитів

юридичним особам

млн.грн. % млн.грн. % млн.грн. % млн.грн. % млн.грн. %

01.01.2011 37 479,8 18,7 89 793,7 44,8 33 286,7 16,6 39 981,4 19,9 200 541,6 100,0

01.01.2012 431 322,4 70,7 84 440,4 13,8 42 299,4 6,9 52 351,4 8,6 610 413,6 100,0

01.01.2013 355 084,1 63,3 101 512,9 18,1 48 666,8 8,7 55 501,7 9,9 560 765,5 100,0

01.01.2014 412 803,0 63,1 127 380,0 19,5 49 255,0 7,5 64 707,0 9,9 654 145,0 100,0

01.01.2015 497 410,2 63,0 150 012,6 19,0 63 163,2 8,0 78 954,0 10,0 789 540,0 100,0

Джерело: складено автором за даними [107]

Отже, найбільший обсяг кредитів у реальний сектор надається першою

групою банків, до якої станом на 01.01.2015 р. входило 16 банків. Обсяг

наданих кредитів цими банками станом на 01.01.2015 р. досяг 497 410,2 млн. грн., а

мінімальний обсяг кредитів – 37479,817 млн. грн. – було видано банками

першої групи станом на 01.01.2011 р., тобто за 2010 р.

У загальному обсязі кредитів, наданих банками України, частка кредитів

банків другої групи станом на 01.01.2015 р. (до якої входило 19 банків),

становить 19 %. До цієї групи належать банки, що мають добре розвинену

філійну мережу. Станом на 01.01.2015 р. обсяг наданих кредитів другою

групою банків становив 150 012,6 млн. грн. – це на 347 397,6 млн. грн. менше,

ніж кредити, надані на той же час першою групою. Найвищого рівня

кредитування друга група банків досягла також у 2014 р. – 150 012,6 млн. грн.

Очевидно, що спостерігається насамперед зростання кредитування реального

сектору другою групою банків.

Щодо третьої групи банків, то ця група станом на 01.01.2015 р.включає в

себе 33 банки. Частка кредитного портфеля у всіх вкладеннях цієї групи

78

становить 8%. Найкращого результату ця група банків досягла у 2014 р., обсяг

наданих кредитів реальному сектору економіки становив на 01.01.2015 р. 63

163,2 млн. грн., до цього періоду спостерігається динаміка зростання обсягів

кредитів на 15 – 20 % кожний рік.

Станом на 01.01.2015 р. до четвертої групи банків входить 95 банківських

установ. Частка кредитів цієї групи банків у всіх вкладеннях становить 10%

[138]. Так само як у другій та третій групі банків найбільшого обсягу наданих

кредитів юридичним особам четверта група банків досягла станом на

01.01.2015 р. – 78 954,0млн. грн., а найменшого обсягу – 39 981,4млн. грн.

станом на 01.01.2011 р.

Як свідчать результати проведеного дослідження, найбільшу частку у

кредитуванні реального сектору національної економіки займають банки 1 та 2

груп. Це можливо пояснити тим, що ці банки, маючи суттєвий кредитний

потенціал, відіграють і найбільшу роль у розвитку економіки. Саме з цими

банками співпрацюють великі клієнти-юридичні особи, які потребують

великого обсягу та довготермінового характеру кредитів.

Очевидно, що одним з головних чинників кредитування є строк, на який

надається кредит, тому розглянемо обсяги кредитування реального сектору

економіки в розрізі строків погашення Як свідчить преведене дослідження,

більшість кредитів, наданих реальному сектору економіки, є коротко- (до 1

року) та середньостроковими (від 1 до 5 років), найбільший обсяг

короткострокового кредитування становив у 2014 р. - 49% загального обсягу

кредитів у реальний сектор економіки.

Стосовно короткострокового кредитування суб’єктів реального сектору,

то найбільша кількість наданих кредитів до 1 року була зафіксована станом на

01.01.2015 р., найменше значення даного показника було станом на

01.01.2011 р. Упродовж всього досліджуваного періоду спостерігається

збільшення обсягів короткострокового кредитування реального сектору

економіки, і на кінець періоду їх частка зросла до 49%.

Видача довгострокових кредитів відбувалася у 2010 - 2011 рр., що має

логічне пояснення: оскільки 2008 – 2009 рр. характеризувалися кризовими

79

явищами в економіці, тому багато підприємств відчули реальну потребу в

капіталі з метою відновлення господарської діяльності. Як правило, такі

кредити надавалися на строк понад 5 років. Вже у 2011 р. спостерігаємо на

діаграмі спад попиту на ці кредити, у цей час їх обсяг став на 3% менше, ніж у

попередніх роках. Отже, можемо відзначити розбалансованість кредитів,

наданих банками суб’єктам господарювання, за строками погашення.

Окрім структурних складових, в контексті загального аналізу банківських

кредитних інструментів, на особливу увагу заслуговує також і оцінка динаміки

вартості кредитів в Україні впродовж 2007–2014 рр., яка прямо впливає на

попит на кредитні інструменти фінансування реального сектору економіки

(Додаток Ж, табл. Ж.2).

Як свідчать дані додатку Ж, упродовж досліджуваного періоду

середньозважена процентна ставка за кредитами в національній валюті була

максимальною у 2009 р. та на початку 2010 р. становила 21,4 % річних.

Зростання вартості кредитів відбувалося через зростання вірогідних ризиків, які

зазвичай характерні для кризового періоду, та брак кредитних ресурсів у

банківській системі. У той же час вартість кредитів у іноземній валюті

становила 10,6% річних та знизилася на 1,2 п.п. порівняно з 2008 р. (11,8%),

причиною чого була заборона НБУ на видачу кредитів в іноземній валюті.

Таким чином, середньорічна інтегральна процентна ставка за 2009 р. становила 18,1%.

Упродовж 2010–2014 рр. чіткої динаміки щодо вартості кредитів не

спостерігалося, а середні відсоткові ставки за кредитами у національній валюті

та в іноземній валюті мали обернено пропорційну залежність в динаміці: за

умови зростання вартості кредитів у національній валюті вартість кредитів у

іноземній валюті скорочувалася.

Найбільша вартість кредитів у національній валюті сформувалася у 2009 р.

(21,4%), 2012 р. (18,4%) та 2014 р.(18,8%). Причинами такого здорожчання

кредитних ресурсів, були: дефіцит вільних фінансових ресурсів у банках, а

також зростання кредитного ризику банків через нестабільну фінансово-

економічну ситуацію в державі.

80

Відсоткова ставка за кредитами в іноземній валюті була підвищеною

впродовж 2007–2011 рр., а її середнє значення у цей період становило 11,06%.

Проте, на початку 2012 р., після втручання НБУ, відсоткова ставка за

кредитами в іноземній валюті не перевищувала 10%, а її середнє значення у

2012–2014 рр. становило 8,88%.

Отже, як свідчить проведене дослідження, зміна відсоткових ставок за

кредитами у національній та іноземній валютах відображала наявність на

кредитному ринку вільних кредитних ресурсів та попит на них з боку

позичальників.

Процес надання кредитів супроводжується певними ризиками, пов’язаними

насамперед з неповерненням кредитних ресурсів банків, що зумовлює наявність у

їх кредитному портфелі прострочених та сумнівних кредитів [11, с. 140]. Тому

розглянемо детальніше проблемну заборгованість за кредитними інструментами

банків за 2010-2014 рр.(Додаток Ж, рис. Ж.3).

Отже, порівняно з початком 2011 р. проблемна заборгованість за

наданими кредитами має тенденцію до зменшення, що є наслідком роботи

банків з повернення прострочених кредитів та підвищення якості їх кредитного

портфеля. Після фінансової кризи 2008 р. банки стали більше уваги приділяти

саме якості кредитного портфеля та мінімізації кредитних ризиків.

Сьогодні більшу частина проблемних кредитів в портфелях вітчизняних

банків становлять кредити, які були видані на довгостроковій основі в 2008 р.

та частково у 2009 р., тобто в період світової економічної кризи. Недостатньо

глибокий аналіз фінансового стану позичальника, відсутність дисконтування

застави з врахуванням ризику його знецінення в докризовий період і призвели в

період кризи до високого рівня проблемної заборгованості.

Так, згідно з показниками НБУ, на кінець 2008 р., тобто на початку

фінансової кризи, частка простроченої заборгованості в українських банках

становила 2,45% від загальної кількості наданих кредитів, а вже через рік, тобто

на кінець 2009 р., частка простроченої заборгованості становила 9,36%, на

кінець 2010 р. це значення зросло до 14,6% від загальної кількості наданих

81

кредитів, прострочена заборгованість на початок червня 2011 р. становила

15,4% загального кредитного портфеля [4].

Сучасні проблеми економічного розвитку країни зумовлюють значні

порушення кінцевих строків погашення банківського кредиту і зростання

обсягів заборгованості. Так, зокрема, за даними НБУ, станом на 01.01.2015 р. у

загальній структурі кредитного портфеля банків України прострочена

заборгованість за кредитами становить 12,3%, що більше, ніж на початок

посткризового 2011 р. Стає очевидно, що за подібних обставин, окрім реалізації

необхідних заходів макроекономічного характеру, які б сприяли нормалізації

фінансового стану позичальників, завданням банківських установ при

здійсненні кредитування є більш ретельний підхід як до оцінки

кредитоспроможності клієнтів, так і до контролю за використанням наданих

позичок.

Слід звернути увагу також на падіння ділової активності у східному

регіоні України та погіршення платоспроможності позичальників, а також

вимушене призупинення роботи банківських установ через низький рівень

безпеки, що відповідно відобразилися на зниженні рівня кредитної підтримки

та зростанні простроченої заборгованості. Так, у банківських установах

Донецької області залишки заборгованості за кредитами нефінансових

корпорацій у гривневому еквіваленті упродовж ІІІ кварталу 2014 р.

знизились на 11.2% за одночасного зростання залишків простроченої

заборгованості на 4.6%. З початку року прострочена кредитна заборгованість

нефінансових корпорацій у Донецькій області збільшилася на 75.3%. У

банківських установах Луганської області залишки прострочених кредитів

нефінансових корпорацій з початку року зросли на 59.0%, у ІІІ кварталі 2014 р.

порівняно з ІІ кварталом цього ж року – на 21.0%. Складнощі з погашенням

кредитів спостерігалися у корпорацій добувної, переробної промисловості,

торгівлі, транспорту, сільського господарства [108].

Крім того, з огляду на девальвацію національної валюти та, враховуючи

суттєву частку валютних кредитів в клієнтському кредитному портфелі банків,

обсяг простроченої заборгованості упродовж І півріччя 2015 р. збільшився на

82

39,07% (53 081 млн. грн.) та станом на 01.07.2015 р. становить 188 940 млн.

грн., що відповідає 18,7% клієнтського кредитного портфеля [108].

Аналізуючи взаємозв’язок банківського та реального секторів економіки

слід зазначити, що дуже важливим у цьому питанні є саме довіра. Сьогодні

ситуація з довірою до банківського сектору є дуже актуальною для України.

Ослаблена банківська система після кризи не виправдала позитивних очікувань

не лише реального сектору економіки, а й усіх її суб’єктів. Сьогодні такий стан

банківської системи і реального сектору економіки є небезпечним для

макроекономічного розвитку країни. Процес кредитування реального сектору

економіки України у кризовий період характеризувався негативними

тенденціями, кредит був практично недоступний для корпоративного сектору.

Істотне зменшення банками обсягів кредитування національної економіки

поглибило економічний спад в Україні, а його показники стали чи не

найбільшими у світі.

На підставі проведеного дослідження сучасного стану використання

банківських кредитних інструментів в Україні можемо зазначити таке:

− банківський кредит на вітчизняному кредитному ринку представлений

переважно короткостроковими угодами, а їх важко використовувати для

великомасштабних структурних перетворень у національній економіці;

− низький рівень реальної інвестиційної пропозиції, зумовлений

неплатоспроможністю суб’єктів її формування, а також повільний процес

формування необхідної законодавчої бази та загальна відсутність чітких

параметрів інвестиційної політики, стримують процес участі банків у

операціях фінансового лізингу, кредитування під заставу нерухомості,

факторингу, гарантійних і трастових операціях, активізації участі у

створенні та в роботі промислово-фінансових груп, банківських

холдингів, об’єднань, консорціумів, які також можуть забезпечувати

потребу в інвестиційному кредитуванні;

− на динаміку використання банківських кредитних інструментів істотно

вплинули кризові події останніх років, коли банки значно знизили свою

кредитну активність. В умовах сьогодення очікується пожвавлення та

83

зростання обсягів використання кредитних інструментів для

фінансування реального сектору економіки;

− спостерігаються досить високі відсоткові ставки за кредитами, які не

дозволяють більшості суб’єктів господарювання використовувати даний

кредитний інструмент із високою ефективністю;

− відсутність зацікавленості банківських установ в динамічному розвитку

підприємств реального сектору економіки та стабільному економічному

середовищі загалом, що не сприяє розвитку використання кредитних

інструментів для економічного зростання;

− досить суттєвою на сьогодні є проблема наявності значної частки

проблемних кредитів у портфелях комерційних банків.

За результатами проведеного аналізу сучасного стану використання

кредитних інструментів банків та з урахуванням результатів досліджень низки

авторів (зокрема Я. Жаліло, Д. Покришки, Я.В.Белінської) [55] робимо

висновок, що сучасний стан банківського кредитування зумовлений такими

чинниками, а саме:

− відносно високий рівень ризиків, що мають місце в діяльності банків:

валютного і кредитного – через значну доларизацію активів банківської

системи; операційних і регуляторних – через політичну нестабільність та

мінливе нормативно-правове середовище; ліквідності – через переважання

короткострокових пасивів у структурі ресурсної бази і збереження ризиків її

відтоку, обмежених можливостей рефінансування зовнішніх запозичень.

Водночас через високі кредитні і девальваційні ризики, різко скоротилося

фінансування іноземними групами своїх дочірніх українських банків [55, с. 30].

− низький рівень довіри внутрішніх і зовнішніх інвесторів та кредиторів до

банківської системи, що негативно впливає на залучення додаткових

фінансових ресурсів як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках капіталу

та заощаджень населення;

− скорочення маржі між відсотковими ставками банків за кредитами та

обліковою ставкою НБУ;

84

− зростання проблемних кредитів та резервів на покриття збитків за

кредитними операціями, зростання мультиплікатора капіталу банків, яке

призвело до зниження дохідності активів банку.

Вважаємо, що використання такого кредитного інструмента як

банківський кредит для фінансування розвитку реального сектору економіки в

Україні гальмує низка невирішених проблем, зокрема:

− відсутність законодачого регламентування використання кредитних

інструментів та безпечності діяльності кредиторів з точки зору захисту їх

інтересів. Сьогодні правовідносини у сфері кредитування регулюються в

основному нормами Цивільного кодексу України, Законів України "Про

Національний банк України", "Про банки і банківську діяльність", в яких

містяться загальні норми та положення з питань банківського кредитування,

захисту прав та інтересів кредиторів і забезпечення стабільності всієї

банківської системи. Проте права самих банків, зафіксовані у цих та інших

нормативних документах, ігноруються;

− високий рівень інфляції та фінансово-економічна нестабільність в

державі сприяють зростанню ризиковості використання кредитних

інструментів як для банків, так і для позичальників; також високі депозитні

ставки, за якими залучаються кошти фізичних осіб на депозитні вклади, в свою

чергу, спровоковані високим реальним рівнем інфляції, що змушує банки

розмір ставок за вкладами співвідносити з втратами від інфляції;

− слабка розвиненість страхування фінансових ризиків через наявну

обмеженість страхових компаній, котрі ними займаються.

На нашу думку, для розвитку реального сектору потрібна орієнтація

насамперед на середньо- та довгострокове кредитування економіки, а не на

короткострокове, що забезпечило б поліпшення строкової структури кредитів у

напрямі збільшення частки довгострокової складової. З цією метою слід

запроваджувати низку нововведень, спрямованих на поліпшення умов доступу

інвесторів до кредитних ресурсів банків, зокрема завдяки більш широкому

застосуванню механізмів часткової компенсації ставок за кредитами банків, а

85

також рефінансування Національним банком України банків, які здійснюють

довгострокове кредитування інноваційно-інвестиційних проектів.

Водночас, сьогодні вітчизняна кредитно-банківська система не виконує

ролі прискорювача розвитку національної економіки. Недостатніми є власні

кошти банків, а отже, й обсяги кредитування національної економіки.

Негативно на кредитну сферу впливають світові економічні та фінансові кризи,

які перманентно поновлюються, платіжна криза, дефіцит бюджету, різке

зниження кредитоспроможності суб’єктів господарювання. Підприємства не

отримують кредитів на тривалий час під виробничі програми через те, що

банки не залучають ресурсів на довгостроковій основі.

Отже, на сучасному етапі економічного розвитку одним з важливих

шляхів виходу України з кризового стану є удосконалення та подальший

розвиток банківських кредитних інструментів та підвищення ефективності

функціонування банківського сектору країни загалом.

2.2. Характеристика кредитних інструментів небанківських

фінансово-кредитних установ

Зростання національної економіки на ринкових засадах залежить від

ефективної діяльності як банківських, так і небанківських фінансових установ.

Як свідчить світова практика, суттєву роль у нагромадженні та

використанні позичкових капіталів відіграють спеціалізовані небанківські

кредитно-фінансові інститути, які в розвиненому ринковому господарстві

вступають у пряму конкуренцію з банками, оскільки здатні надавати своїм

клієнтам такі самі послуги і забезпечувати при цьому більшу надійність вкладів

[161, с. 117].

Зростанню ролі небанківських кредитно-фінансових інститутів у сучасній

кредитній системі сприяли такі чинники, зокрема: зростання доходів населення

в розвинених країнах, активний розвиток і використання цінних паперів,

надання цими установами спеціальних послуг, яких не надають банки.

86

Водночас роль небанківських фінансових установ, що з’явилися в період

переходу національної економіки на ринкові засади функціонування, в

розвитку реальної економіки залишається досить обмеженою.

Аналіз розвитку небанківського фінансового посередництва як в Україні,

так і в зарубіжних країнах доводить: незважаючи на суттєве відставання за

обсягами активів від банківського сектору, небанківські фінансові установи

можуть ефективно накопичувати та перерозподіляти фінансові ресурси на

потреби економіки з використанням сучасних кредитних інструментів.

Проведемо дослідження в цьому напрямі.

Станом на 01.01.2015р. у Державному реєстрі фінансових установ

зареєстровано 711 кредитних установ (табл. 2.6), у тому числі: 589 кредитні

спілки; 92 інших кредитних установ; 30 юридичних осіб публічного права. Їх

основні характеристики наведені у Додатку К, табл. К.1.

Дані табл. 2.6 вказують, що кількість кредитних установ за 2009-2013 р.

збільшилась, водночас за 2014 р. відбулось помітне зменшення їх кількості

фактично до рівня початку 2013 р. і в основному за рахунок зменшення

кількості кредитних спілок на 35 одиниць (або 5,6%).

Таблиця 2.6

Кількість кредитних установ в Державному реєстрі фінансових

установ України у 2009 – 2014 рр.

Реєстрація кредитних

установ

01.01.2010 01.01.2011 01.01.2012 01.01.2013 01.01.2014 01.01.2015

Темп

приросту,

2014/2010

Кількість кредитних

установ, всього од. 697 730 691 708 739 711 2,0

у тому числі:

кредитних спілок, од. 645 659 613 617 624 589 -8,7

частка кредитних спілок

в загальній кількості, % 92,5 90,3 88,7 87,1 84,4 82,8 -10,5

інших кредитних

установ, од. 23 42 48 61 85 92 300,0

частка інших кредитних

установ в загальній

кількості, % 3,3 5,8 6,9 8,6 11,5 12,9 292,1

юридичних осіб

публічного права, од. 29 29 30 30 30 30 3,4

частка юридичних осіб

публічного права в

загальній кількості, % 4,2 4,0 4,3 4,2 4,1 4,2 1,4

Джерело: складено автором на підставі даних [108]

87

До деякого зменшення кількості цих установ призвело згортання легальної

економічної діяльності у Луганській та Донецькій областях та зниження

основних індикаторів розвитку економіки у 2014 р.

Для визначення пріоритетних напрямів використання кредитних

інструментів небанківських фінансово-кредитних установ для фінансування

реального сектору економіки проаналізуємо їх структуру в Україні впродовж

2007-2014 рр. (табл. 2.7).

Отож, упродовж останніх років найбільші частки ринку небанківського

кредитування припадали на такі кредитні інструменти як: факторинг та кредити

ломбардів, середньорічне значення яких за період 2007-2014 рр. становило

20,05% та 24,45% відповідно.

Таблиця 2.7

Структура кредитних інструментів небанківських фінансових установ,

наданих в економіку України у 2007-2015 рр., на початок року, %

Види кредитних інструментів НФУ 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014

2015

Кредитні інструменти небанківських

фінансових установ 100 100 100 100 100 100 100 100 100

в тому числі,

кредити фінансових компаній 1,6 1,7 0,9 1,0 1,5 3,7 7,9 14,0 14,2

фінансовий лізинг 0,2 0,1 0,06 0,04 0,04 0,04 0,0 0,0 0,5

факторинг 2,7 4,9 8,1 11,8 33,0 30,5 38,0 31,4 48,0

кредити ломбардів 30,3 19,2 11,8 25,9 28,4 32,7 29,1 26,2 17,2

інші кредитні установи - 11,3 32,0 13,4 7,2 9,2 6,1 12,5 10,5

юридичні особи публічного права 14,7 18,3 16,1 19,0 12,5 13,9 10,6 8,6 5,6

кредити кредитних спілок 50,5 44,4 31,0 28,9 17,3 10,0 8,2 7,4 4,1

Джерело: складено автором на підставі даних [108]

Найменшу частку ринку серед кредитів, наданих небанківськими

фінансовими установами, займає фінансовий лізинг, частка якого в останні

роки наближалася до нуля.

З-поміж інших фінансових установ, позитивну динаміку відмічено за

кредитними інструментами фінансових компаній (кредитами), частка яких на

початку 2015 р. становила 14,2% та зросла порівняно із початком 2007 р. майже

у 13 разів. Негативна динаміка впродовж 2007-2015 рр. мала місце у

використанні кредитів кредитних спілок, частка яких на початку 2007 р.

становила 50,5%, а на початок 2015 р. знизилася до 4,1%.

88

Варто зазначити, що серед небанківських фінансових установ України

лише кредитні спілки надавали кілька видів кредитів. Інші установи працюють

з кредитними інструментами лише одного виду.

З метою оцінки ролі кредитних інструментів небанківських фінансових

установ у забезпеченні економічних суб’єктів фінансовими ресурсами,

прослідкуємо розподіл активів цих посередників, адже від інвестиційної

спрямованості структури активів залежить розвиток усіх інститутів

фінансового сектору. Роль небанківських фінансових установ в економічному

зростанні країни доцільно оцінити також за показником співвідношення

вартості активів цих установ до ВВП. Упродовж 2009-2013 рр. в Україні

спостерігалось зростання вартості активів небанківських фінансових установ,

сумарна частка яких зросла більш, ніж удвічі. Рушійною силою зростання стали

інститути спільного інвестування, співвідношення активів яких до ВВП країни

зросло за досліджуваний період з 9,02% до 12,3%.

Особливе місце серед небанківських кредитно-фінансових інститутів

посідають кредитні спілки, яких станом на 01.01.2015 р. налічувалося 589, що

на 28 одиниць менше, ніж у 2013 р. (табл. 2.8).

Таблиця 2.8

Основні показники діяльності кредитних спілок України у 2010-2015

рр., млн. грн. (на початок року)

Показники 2010 2011 2012 2013 2014 2015 Темп приросту,

2014/2010, %

Загальні активи 4 218,00 3 432,00 2 386,50 2 656,90 2 598,80 2 338,70 -44,55

Співідношення активів до ВВП, % 0,46 0,32 0,18 0,19 0,18 0,15 -66,53

Обсяг виданих кредитів членам

кредитних спілок 3 909,10 3 349,50 2 237,40 2 531,00 2 349,10 1 994,40 -48,98

Співідношення виданих кредитів

до ВВП, % 0,43 0,31 0,17 0,18 0,16 0,13 -69,20

Обсяг залучених депозитів членів

кредитних спілок 2 959,30 1 945,00 1 185,50 1 287,50 1 330,10 989,80 -66,55

Капітал 765,80 1 117,30 942,90 1 088,70 1 055,60 1 048,70 36,94

Джерело: складено автором на основі даних [108]

Базуючись на статистичних даних їх діяльності в Україні (табл. 2.8),

спостерігаємо тенденцію до послаблення позицій кредитних спілок у сфері

використання кредитних інструментів розвитку реального сектору економіки.

89

Значення основних показників діяльності кредитних спілок за досліджуваний

період зменшились у середньому на 50%, а також спостерігалося зниження

частки кредитів у загальній сумі активів з 92% (у 2009 р.) до 85% (у 2014 р.)

[108].

Така тенденція пояснюється тим, що в той час залучати успішно депозити

кредитні спілки не могли. Їх частка за досліджуваний період суттєво

зменшилась (з 70% -у 2009 р. і до 42% - у 2014 р.), що свідчить про недовіру до

кредитних спілок з боку клієнтів. Це ще раз підтверджує те, що дані установи

не можуть конкурувати на ринку з банками. Традиційною нішою для них

залишається кредитування малого бізнесу, фермерських і підсобних селянських

господарств. Це важливо з огляду на те, що дані клієнти не є пріоритетними для

банків, і тому їх фінансові потреби задовольняються ними не в першу чергу.

Станом на 01.01.2015 р. кредити, надані членам кредитних спілок,

становили 1 994,4 млн. грн. та порівняно з початком 2013 р. зменшилися на

15,1% (354,7 млн. грн.). Середній розмір кредиту на одного члена кредитної

спілки становить 10,7 тис. грн. (на 01.01.2013 – 10,0 тис. грн., на 01.01.2014 –

10,1 тис. грн.). Із загальної кількості кредитних спілок за 2014 рік, 402

кредитних спілки (95,9%) надали кредити членам спілки. У 227 кредитних

спілках (56,5%) середній показник наданих кредитів на одного позичальника

менший 10,0 тис. грн. Частка активів таких кредитних спілок у загальному

обсязі активів становить 46,1% (1 078,7 млн. грн.).

Показник частки простроченої заборгованості у кредитному портфелі

кредитних спілок станом на 01.01.2015 р. становить 22,8%, що на 5,2 в.п. вище,

ніж на 01.01.2014 р. Така ситуація свідчить про тенденцію до зростання частки

прострочених кредитів у кредитному портфелі кредитних спілок та їх ризикову

кредитну політику.

Розглянемо розподіл наданих кредитів кредитними спілками України за їх

видами станом на 01.01.2015 р. У 2014 р. найбільш поширеними на ринку є

кредити, надані кредитними спілками України на споживчі потреби, частка

яких становить 63,2% від обсягу загальних кредитів або 1 263,2 млн. грн. У їх

складі кредити на придбання автотранспорту становлять 3,1% (38,7 млн. грн.);

90

на придбання аудіотехніки, відео та побутової техніки 2,8% (35,9 млн. грн.) та

на інші потреби – 94,1% (1 188,6 млн. грн.). Друге місце посідають кредити,

надані на придбання, будівництво та ремонт нерухомого майна – 17,5% (348,9

млн. грн.). Найменшу частку в загальному обсязі виданих кредитів 2,0% (40,0

млн. грн.), як і в попередні періоди, має кредитування на ведення селянських та

фермерських господарств.

Найбільш ризиковими кредитами, з огляду на обсяги прострочення

платежів, є:

- кредити, надані на ведення селянських (фермерських) господарств

(станом на 01.01.2015 року середній кредит становить 29,2 тис. грн.).

Простроченість понад три місяці мають 26,6% (10,6 млн. грн.).

- комерційні кредити (станом на 01.01.2015 року середній кредит

становить 34,3 тис. грн.). Простроченими понад три місяці є 25,7% (51,3 млн. грн.)

виданих кредитів.

Така структура кредитів свідчить про недостатній рівень використання

кредитними спілками кредитних інструментів для фінансування розвитку саме

реального сектору економіки. Більшою мірою кошти кредитних спілок

направлені на фінансування суб’єктів господарювання у сільській місцевості,

розвитку аграрного підприємництва. Водночас можемо константувати, що, з

огляду на фінансові показники діяльності, кредитні спілки мають потенціал для

кредитування саме малого та середнього бізнесу сільськогосподарської галузі.

Розглянемо використання кредитних інструментів в реальній економіці

інших кредитних установ, які функціонують на кредитному ринку України.

Станом на 01.01.2015 р. кількість зареєстрованих інших кредитних установ в

Україні становить 92, що на 7 одиниць, або 8,2% більше даного показника

станом на 01.01.2014, кількість яких становила 85 одиниць.

Основні показники діяльності інших кредитних установ в Україні та

обсяги наданих ними кредитів за 2011-2014 рр., зображені у Додатку К, рис.

К.1.

Як видно з даних додатку К, активи інших кредитних установ зросли за

2014 р. на 55,6% до 12 660,2 млн. грн. (станом на 01.01.2014 – 8 137,8 млн.

91

грн.). Капітал збільшився на 8,8% до 2 649,0 млн. грн. (станом на 01.01.2014 –

2 434,4 млн. грн.). Обсяг виданих кредитів іншими кредитними установами зріс

на 29,0% до 5 138,5 млн. грн. (станом на 01.01.2014 – 3 981,8 млн. грн.). Загалом

обсяги використання кредитних інструментів іншими кредитними установами є

меншими, порівняно із кредитними спілками та банками. Отже, їх вплив на

фінансування реального сектору економіки через використання кредитних

інструментів, є обмеженим.

Ще одним різновидом небанківських інститутів кредитної системи є

фінансові компанії. Розглянемо використання фінансовими компаніями

кредитних інструментів через призму їх діяльності. Станом на 01.01.2015 р. в

Державному реєстрі фінансових установ України зареєстровано 415 фінансових

компаній, що на 38 установ (або на 10,1 %) більше порівняно з відповідним

періодом 2014 року (станом на 01.01.2014 – 377 фінансових компаній).

Проаналізуємо показники діяльності фінансових компаній України за 2009-

2014 рр. (табл.2.9).

Таблиця 2.9

Кредитні інструменти, надані фінансовими компаніями України у

2009-2014 рр., млн грн.

Вид кредитних інструментів 01.01.2010 01.01.2011 01.01.2012 01.01.2013 01.01.2014 01.01.2015

Абсолютний

приріст,

2014/2010,

млн.грн

Надання фінансових кредитів

за рахунок власних коштів 135,50 300,00 830,20 2 440,50 4 462,40 3 540,30 2 512,77

Частка фінансових кредитів

до ВВП, % 0,01 0,03 0,06 0,17 0,31 0,23 1 477,24

Надання порук

(поручительств) 0,30 0,50 1,00 39,10 211,20 52,00 17 233,33

Частка порук до ВВП, % 0,00 0,00 0,00 0,00 0,00 0,00

Фінансовий лізинг 5,20 7,60 9,70 1,70 16,50 257,40 4 850,00

Частка фінансового лізингу

до ВВП, % 0,00 0,00 0,00 0,00 0,00 0,02 2 888,14

Надання гарантій 8,70 502,60 204,60 739,90 327,80 409,70 4 609,20

Частка гарантій до ВВП, % 0,00 0,05 0,02 0,05 0,02 0,03 2 742,78

Факторинг 1 594,90 6 407,90 6 845,20 11 702,80 10 039,50 23 525,70 1 375,06

Частка факторингу до ВВП,

% 0,17 0,59 0,52 0,83 0,69 1,55 790,44

Джерело: складено автором на основі даних [108]

92

Як свідчать дані табл. 2.9, обсяги кредитів, наданих фінансовими

компаніями, станом на 01.01.2015 р.становили 3 540,30 млн. грн., що більше на

2 512,77 млн. грн. порівняно з 2010 р., у якому їх обсяг становив всього 135,50

млн.грн. Значне зростання спостерігається і за таким кредитним інструментом

як факторинг – більше ніж у 15 разів, оскільки факторингові операції вигідні

для юридичних осіб у зв’язку з появою можливості зменшити витрати на

адміністрування проблемних боргових зобов’язань та наростити свої активи.

Все це дає підстави стверджувати, що діяльність фінансових компаній носить

виключно ситуаційний характер (за виключенням факторингу).

Розглянемо детальніше використання в Україні такого кредитного

інструменту, як фінансовий лізинг. У країнах з розвиненою ринковою

економікою даний кредитний інструмент займає одну з найвищих позицій,

оскільки лізинг є зручним інструментом для суб’єктів господарювання, які

тільки починають свою діяльність й не володіють достатніми коштами для

придбання основних засобів.

Світова практика здійснення лізингових операцій доводить, що в

умовах економічної кризи, коли практично припинилося фінансування

оновлення основних засобів у зв’язку із недостатністю прибутку підприємств і

значним зменшенням виробництва, цей метод фінансування є найбільш

доцільним і мобільним, а отже, може сприяти збереженню ліквідності

більшості суб’єктів господарювання і в Україні [47, с. 211].

Для України сьогодні розвиток лізингу є особливо актуальним, оскільки

вітчизняна економіка характеризується високим ступенем зношеності основних

засобів. Очевидно, що без заміни застарілої техніко-технологічної бази в

реальному секторі розвиток економіки неможливий. Тому використання

лізингу, який виступає інструментом фінансового забезпечення потреб в

інвестиційних ресурсах та своєрідною формою кредитування інвестицій у

реальний сектор економіки, здатне пожвавити процеси техніко-

технологічного оновлення вітчизняного виробництва.

Станом на 01.01.2015 року до переліку юридичних осіб, які мають право

надавати фінансові послуги, Нацкомфінпослуг віднесено 267 юридичних осіб –

93

лізингодавців та до Державного реєстру фінансових установ внесено

інформацію про 187 фінансових компаній, що надають послуги фінансового

лізингу [108]. Зазначимо, що їх кількість упродовж останніх років

збільшується, що пояснюється зростанням попиту на лізингові послуги. При

цьому близько 99,9% усіх послуг фінансового лізингу надається юридичними

особами – суб’єктами господарювання, які не є фінансовими установами.

У 2014 р. фінансовими компаніями та юридичними особами, які не мають

статусу фінансових установ, але можуть згідно із законодавством надавати

фінансові послуги, укладено 8 966 договорів фінансового лізингу на суму

7 438,4 млн. грн. [108]. Вартість об’єктів лізингу, що є предметом договорів,

станом на 01.01.2015 р. становить 5 877,4 млн. грн., а вартість чинних договорів

фінансового лізингу - 58,6 млрд. грн. Водночас за 2014 р. спостерігається

зменшення (порівняно з 2013 р.) як кількості договорів фінансового лізингу на

19,1 % (на 2117 одиниць), так і їх вартості - на 77,7 % (на 24 531,2 млн. грн.)

[108]. Проаналізуємо вартість договорів фінансового лізингу за видами

обладнання, що надавалося у лізинг в Україні у 2011-2014 рр. (табл. 2.10).

Таблиція 2.10

Вартість договорів фінансового лізингу за видами обладнання,

наданих в лізинг в Україні у 2011– 2014 рр.

Обладнання 01.01.2012 01.01.2013 01.01.2014 01.01.2015 Темп

приросту,

2014/2010 млн.грн. % млн.грн. % млн.грн. % млн.грн. %

Компютерна техніка та

талекомунікаційне обладнання 2 090,6 13,1 1 939,7 11,3 1 043,5 6,3 482,6 3,0 -76,9

Друкарське та поліграфічне

обладнання 244,6 1,5 133,9 0,8 84,8 0,5 61,2 0,4 -75,0

Торговельне та банківське

обладнання 30,4 0,2 44,8 0,3 55,8 0,3 229,6 1,4 655,3

Техніка, машини та устаткування

для сільського господарства 5 151,5 32,4 6 477,0 37,9 7 674,7 46,1 8 876,3 54,8 72,3

Інші 8 402,2 52,8 8 514,0 49,8 7 794,4 46,8 6 560,4 40,5 -21,9

Усього 15 919,3 100,0 17 109,4 100,0 16 653,2 100,0 16 210,1 100,0 553,8

Джерело: складено автором на основі даних [108]

94

Як свідчать дані табл. 2.10, основними об’єктами фінансового лізингу за

чинними договорами станом на 01.01.2015 р. є:

− транспортні засоби - 42 362,5 млн. грн., або 72,3 % від загальної суми договорів.,

водночас намітилась тенденція до зменшився вартості таких договорів;

− техніка, машини та устаткування для сільського господарства –

8 876,3 млн. грн., або 15,2 % від загальної суми договорів, їх вартість має тенденцію до

зростання.

При цьому найбільшими споживачами лізингових послуг станом на

01.01.2015 р. за показником вартості договорів є:

− транспортна галузь – 36 642,1 млн. грн., ( на 01.01.2014 – 48 158,6 млн. грн.);

− сільське господарство – 11 233,1 млн. грн. ( на 01.01.2014 – 9 416,3 млн. грн.);

− будівництво – 1 975,6 млн. грн. ( на 01.01.2014 – 1 869,0 млн. грн.);

− сфера послуг – 1 194,6 млн. грн. ( на 01.01.2014 – 1 350,2 млн. грн.);

− харчова промисловість – 906,6 млн. грн. ( на 01.01.2014 – 517,3 млн. грн.);

− добувна промисловість – 992,3 млн. грн. ( на 01.01.2014 – 1 520,6 млн. грн.) [108].

Отже, аналіз засвідчує, що основним користувачем даного кредитного

інструменту в Україні сьогодні є транспортна галузь.

Станом на 01.01.2015 р. обсяг джерел фінансування юридичних осіб –

лізингодавців та фінансових компаній становить 5 877,4 млн. грн., що на

18 037,7 млн. грн., або на 75,4% менше порівняно з початком 2013 р. У

структурі джерел фінансування лізингових операцій юридичних осіб –

лізингодавців та фінансових компаній найбільшу частку займають позичкові

кошти, у т. ч. банківські кредити. Станом на 01.01.2015р. даний показник

становить 4 078,6 млн. грн., або 69,4 % [108].

Як свідчать результати дослідження, розвиток такого кредитного

інструменту як лізинг, в Україні відбувається повільними темпами. Збільшення

обсягу лізингових операцій дозволить оновити основні засоби суб’єктів

господарювання шляхом їх доступу до зовнішніх джерел фінансування

інвестицій. Завдяки більшій доступності лізингових операцій порівняно з

іншими кредитними інструментами, лізинг є важливим для активізації розвитку

малого та середнього бізнесу, оскільки дає можливість розпочати діяльність, не

95

маючи достатнього власного капіталу на придбання основних засобів. Окрім

того, розвиток лізингу стимулюватиме підвищення ефективності кредитної

політики банків у результаті створення конкурентного середовища та розвитку

організованого вторинного ринку обладнання.

Отже, за результатами дослідження можна виділити низку чинників, які

заважають посиленню ролі кредитних інструментів небанківських фінансово-

кредитних установ в розвитку реального сектору економіки:

– недосконале правове поле, в межах якого функціонують

небанківські фінансово-кредитні установи та відсутність

нормативних актів прямого впливу, які б регламентували дії всіх

ланок даного сектору;

– високий рівень недовіри суб’єктів ринку до кредитних інструментів

небанківських фінансово-кредитних установ;

– неефективне державне регулювання діяльності фінансових

посередників, що значно підвищує ступінь ризику їх кредитних

інструментів.

Проведений аналіз діяльності небанківських фінансово-кредитних

установ з фінансування реального сектору економіки дозволив визначити такі

пріоритетні напрями розвитку їх кредитних інструментів:

– необхідність державної підтримки небанківських фінансових

установ як потенційно значущого самостійного джерела

фінансування розвитку реального сектору економіки;

– продовження вдосконалення законодавства щодо здійснення

кредитування небанківськими фінансовими інститутами (в першу

чергу – кредитними спілками);

– активне стимулювання розвитку ринку фінансового лізингу;

– проведення просвітницької роботи про діяльність небанківських

фінансових інститутів серед споживачів фінансових послуг (як

населення, так і суб’єктів господарювання);

– сприяння підвищенню кваліфікації працівників небанківських

фінансових інститутів із застосуванням найкращого світового

96

досвіду використання кредитних інструментів для фінансування

економічного зростання.

Отже, з урахуванням висвітлених в економічній літературі підходів [97, c.

25-27] та результатів проведеного аналізу щодо стану використання кредитних

інструментів небанківських фінансових інститутів вважаємо, що основними

шляхами їх розвитку є:

1) формування сприятливої нормативно-правової бази щодо кредитно-

інвестиційної діяльності небанківських фінансових інститутів;

2) запровадження системи нормативів кредитування для

небанківських фінансових інститутів з боку регулятора;

3) створення інституцій, які б захищали небанківські фінансові

установи від шахрайства, а їх клієнтів від можливого банкрутства даних

установ, насамперед створення фонду гарантування вкладів фізичних осіб для

кредитних спілок, обсяг кредитування у яких є найбільшим серед

небанківських установ;

4) удосконалення порядку формування резервів на можливі втрати при

здійсненні операцій кредитування окремими небанківськими фінансовими

установами;

5) застосування нових механізмів, моделей та інструментів у сфері

мінімізації кредитних ризиків, що виникають в діяльності небанківських

фінансово-кредитних установ.

Як уже було нами зазначено, суб’єктами кредитування можуть виступати

не лише банки та небанківські фінансово-кредитні установи, а і підприємства.

Розглянено кредитний інструмент, який в зарубжних країнах вважають одним з

найефективніших, особливо в період фінансово-економічної нестабільності, -

це комерційний кредит. У сучасних умовах він виконує важливу роль для

фінансового забезпечення насамперед торговельних угод.

Комерційний кредит, по суті, є альтернативою банківському кредиту

[149], оскільки, здійснюючи реалізацію товарів із розстрочкою платежу,

суттєво зменшується потреба у банківському кредитуванні. На відміну від

банківських, комерційні кредити надаються підприємствами не з метою

97

отримання прибутку від надання кредитних послуг, а з метою збільшення

прибутковості та ефективності основного виду діяльності.

Динаміка обсягів міжгосподарських кредитів та їх відношення до ВВП

України впродовж 2006-2014 рр. наведена у табл. 2.11.

Таблиця 2.11

Динаміка міжгосподарського кредитування в Україні у 2007-2015рр.,

на початок періоду

2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014 2015

Обсяг

міжгосподарських

кредитів, млн. грн.

255058,7 350833,2 390802,1 419227,5 477915,6 524951,8 552227,4 646531 914944,3

Відношення

міжгосподарських

кредитів до ВВП,

%

46,9 35,4 37,0 45,9 44,1 39,9 39,2 44,4 58,0

Частка міжгоспод.

кредитів у

сукупному обсязі

кредитів, % 36,5 44,2 34,0 36,1 38,6 38,6 39,1 40,7 47,2

Джерело: розроблено автором на основі [106]

Отож, зважаючи на недостатню забезпеченість потреби у кредитах

суб’єктів господарювання через банківську систему, міжгосподарське

кредитування досягло значних масштабів в економіці України. Про це свідчать

розраховане щорічне співвідношення обсягів міжгосподарських кредитів до

ВВП України, середньорічне значення яких за досліджуваний період становить

41,6%. Тобто, майже половина ВВП виробляється із відтермінуванням платежів

за реалізовану продукцію. Водночас, частка обсягів міжгосподарських кредитів

є достатньо високою і у сукупному обсязі кредитів, наданих усіма суб’єктами -

кредиторами кредитного ринку, а її середньорічне значення з 2007 по 2014 рр.

становить 38,5%. Зростання обсягів міжгосподарського кредитування, що

проявилося у зростанні дебіторської заборгованості, має стабільну динаміку

впродовж усіх років досліджуваного періоду. Станом на кінець 2014 р. обсяг

дебіторської заборгованості за товари, роботи і послуги становив 914944,3 млн.

грн. та зріс на 495716,8 млн. грн. порівняно із 2009 р. (419227,5 млн. грн.) [106].

Основною причиною такого становища є нестійкий фінансовий стан багатьох

підприємств України, зумовлений фінансово-економічною та політичною

нестабільністю у державі.

98

Удосконалення механізму комерційного кредиту спрямоване на

найповніше стимулювання продажу (реалізації) товарів (послуг, робіт), адже

комерційний кредит відіграє важливу роль у розвитку економіки. Його

обмеженість у національній економіці є в сучасних умовах вкрай

несприятливим чинником, який гальмує становлення цивілізованих ринкових

відносин і економічне зростання.

Загалом можна дійти висновку, що комерційний кредит, як відстрочення

платежу, має суворо обмежений напрям. Він надається суб’єктами тих видів

діяльності, що виробляють засоби виробництва, та тими, що споживають ці

засоби, але не навпаки, і, у зв'язку з цим характеризується обмеженістю в часі і

розмірах. Привабливістю такого інструменту кредитування є оперативність

надання засобів в товарній формі, відносна технічна простота оформлення,

активізація мобілізації вільних товарних ресурсів та їх перерозподілу,

фінансова підтримка підприємств одним одного.

Водночас недоліками комерційного кредиту можна вважати таке:

− існує обмеженість в умовах надання таких кредитів порівняно з

кредитами, які надають банківські установи,;

− надмірний ризик для продавця (постачальника);

− складність регулювання обсягів грошової маси з боку центального

банку тощо.

Вважаємо, що розвиток комерційного кредиту має стати важливим

чинником відновлення фінансової стабільності вітчизняних товаровиробників.

Для будь-якого підприємства важливо розробляти власну кредитну політику на

ринку, яка б забезпечувала органічний взаємозв'язок комерційного

кредитування і маркетингової діяльності. Тим самим буде досягнуто

позитивного впливу комерційного кредиту як на прибутковість, так і на

фінансовий стан вітчизняних підприємств загалом.

Згідно з розробленою у пп.1.3 даної роботи класифікацією кредитних

інструментів розвитку реального сектору економіки, до них належить також і

факторинг, використання якого у вітчизняній економіці може запобігти

виникненню неплатежів та скоротити обсяг дебіторсько-кредиторської

99

заборгованості, забезпечивши при цьому чітку систему взаєморозрахунків між

суб’єктами господарювання.

Розглянемо детальніше використання даного кредитного інструменту в

сучасних умовах в Україні. Станом на 01.01.2015 р. в Україні зафіксовано 264

фінансові компанії, які мають право надавати послуги факторингу. Нами

встановлено, що активний розвиток факторингу в Україні розпочався з 2004 р.,

при цьому зростання обсягів таких операцій становило 300%, у 2005 р. - 250%.

Водночас відношення обсягу наданих факторингових послуг до ВВП становило

лише 0,14%, але це співвідношення постійно зростало і вже у 2007 р обсяг

портфеля факторингу збільшився до 280 млн. доларів США (зростання

порівняно з 2006 р. становило 180%) [101].

У 2005р. таке зростання було зумовлено зростанням обсягів діяльності

підприємств, що з'явилися на ринку до 2003 р. На ринку активно діяли і банки, і

спеціалізовані факторингові компанії. І якщо у 2008 р. факторингові угоди

тільки небанківськими компаніями становили 2,6 млрд.грн, то уже в 2009 р.

банківські угоди досягли 1,6 млрд.грн.

У 2010-2011 рр. відбувається певне пожвавлення факторингового ринку і

зростання його масштабів (відповідно 6,4 і 6,8 млр.грн.). Однак у 2010 р.

зниження обсягів факторингу виявилося більш, ніж дворазовим порівняно з

передкризовим 2008 р. [102].

Причиною скорочення обсягів факторингу було:

− збільшення зобов’язань у підприємств, які привели до збільшення у

банків простроченої заборгованості та до згортання

короткострокового кредитування, в тому числі і факторингу;

− банками - факторами були підвищені й кредитні ставки, і комісійні

платежі.

Розглянемо динаміку кількості і вартості укладених фінансовими

компаніями договорів факторингу в Україні (рис.2.2).

100

Рис. 2.2. Динаміка надання фінансовими компаніями послуг

факторингу в Україні за 2011-2014 рр. Джерело: складено автором на основі даних [108]

Упродовж 2014 р. фінансові компанії уклали 17 671 договір факторингу

на загальну суму 23 525,7 млн. грн., виконали 18 239 договорів на суму 15 339,9

млн. грн. Діючими на кінець 2014 р. залишалося 6813 договорів факторингу.

Порівняно з відповідним періодом 2013 р. відбулося збільшення на 134,3 % (13

486,2 млн. грн.) операцій факторингу у вартісному вираженні, в той час як

кількість договорів зменшилась на 11,4 % (на 2 282 од.).

Негативною рисою розвитку факторингових послуг в Україні є велика

частка перевідступлення боргу, яку сьогодні застосовують вітчизняні банки у

тарифах за обслуговування. У розвинених країнах вартість факторингу

становить у середньому близько 1,5-2 % від cуми постачання [151]. В Україні

ж середньозважена частка для ринку сьогодні, зазвичай, на 2 – 4 % перевищує

поточну банківську ставку, яку використовують під час короткострокового

кредитування клієнтів з аналогічним оборотом.

Аналіз вітчизняної практики факторингу виявив, що основними

клієнтами користування факторинговими послугами залишаються середній та

малий бізнес, для якого характерним є динамічність розвитку, оскільки такий

бізнес найбільше потребує постійного поповнення оборотних коштів.

101

Важливим показником, який характеризує факторингові послуги, є

джерела їх фінансування. Дані про джерела фінансування факторингових

послуг в Україні наведені в табл. 2.12.

Таблиця 2.12

Джерела фінансування факторингових операцій в Україні у 2011-2014 рр,

млн. грн. Джерела

фінансування

01.01.2012 01.01.2013 01.01.2014 01.01.2015 Темп приросту (2014/2011)

Абсолютний %

Власні кошти

3 908,7 8 179 6 183,9 15 168,80 11 260,10 288,1

Позичкові кошти

юридичних осіб

(крім банківських

кредитів) 1 662,4 1 584,4 367,7 1 279,70 -382,70 -23,0

Банківські кредити 1 192,6 1643 3 338,9 4 926,30 3 733,70 313,1

Інші джерела 64,3 296,4 149 2146,1 2 081,80 3237,6

Всього 6 845,2 11 702,8 10 039,50 23 525,70 16 680,50 243,7

Джерело: складено автором на основі даних [108]

Як видно з табл. 2.12, коливання динаміки структури джерел

фінансування факторингових операцій відбуваються переважно за рахунок

зміни частки власних коштів, яка традиційно є найбільшою в структурі джерел

фінансування. Станом на 01.01.2015 р. частка власних коштів становить

64,5%, що на 5,4 відсоткові пункти нище, ніж за відповідний період 2013 р.

(69,9%). Обсяг фінансування факторингових операцій за рахунок власних

коштів станом на 01.01.2015 р. збільшився порівняно з початком 2013 р. у 2,5

разу (до 15 168,7 млн. грн.). Обсяг позичкових коштів юридичних осіб (крім

банківських кредитів) та банківських кредитів станом на 01.01.2015 року

збільшився відповідно у 3,5 та 1,5 разу, та становить 1 279,7 млн. грн. та 4

926,3 млн. грн.

Проведений аналіз факторингової діяльності в Україні свідчить, що

основними видами економічної діяльності, у яких найбільше використовується

факторинг, є будівництво та сфера послуг. Розподіл обсягів наданих

фінансових послуг за видами економічної діяльності за укладеними договорами

факторингу наведено в табл. 2.13.

102

Таблиця 2.13

Розподіл договорів факторингу за видами економічної діяльності в

Україні у 2011 – 2014 рр., млн. грн.

Галузі 01.01.2012 01.01.2013 01.01.2014 01.01.2015 Темп приросту (2014/2013)

абсолютний у %

Будівництво 2,7 5,8 55,1 69,6 14,5 26,3

Добувна промисловість 0,0 0,0 0,0 0,1 0,1 0,0

Легка промисловість 43,0 11,1 0,0 0,0 0,0 0,0

Машинобудування 342,6 253,0 0,3 0,0 -0,3 -100,0

Металургія 118,1 26,8 0,0 0,0 0,0 0,0

Сільське господарство 0,0 0,0 17,5 1,3 -16,2 -92,6

Сфера послуг 2 094,3 1 479,3 152,6 1 501,8 1 349,2 884,1

Транспорт 0,0 0,0 1,7 3,0 1,3 76,5

Харчова промисловість 98,1 295,8 115,1 133,2 18,1 15,7

Хімічна промисловість 0,5 0,0 2,1 0,0 -2,1 -100,0

Інші 4 146,0 9 596,6 9 695,1 21 817,0 12 121,9 125,0

Всього 6 945,3 11 702,8 10 039,5 23 525,7 13 486,2 134,3

Джерело: складено автором на основі даних [108]

Як свідчать дані табл. 2.13, у 2014 р. порівняно з аналогічним періодом

2013 р. відбулося збільшення укладених договорів факторингу за такими

видами діяльності, як: будівництво – на 26,3 % (на 14,5 млн .грн.), сфера послуг

– у 8,8 рази (на 1 349,2 млн .грн.) та харчова промисловість – на 15,7 % (на 18,1

млн. грн.). У той же час вартість договорів факторингу у сільському

господарстві зменшилася на 92,6 % (або на 16,2 млн .грн.).

Отже, в Україні сьогодні використання факторингу як кредитного

інструменту поступово розширується. Водночас, на ринку факторингу

переважають підприємства малого і середнього бізнесу, оскільки за умов

обмеження пропозиції кредитів позикові кошти стають для них практично

недоступними і факторинг стає альтернативним варіантом фінансування.

Проведений аналіз дав змогу виявити, що перешкодою для поширення

факторингу в Україні є: насамперед неврегульованість законодавчої та

нормативної бази, оскільки сьогодні відсутній єдиний законодавчий акт, який

би регулював факторингову діяльність; необізнаність менеджерів, економістів

та керівників з факторингом як кредитним інструментом; відсутність

103

економічного розрахунку та дієвого контролю за якістю обслуговування та

практичного досвіду ведення факторингових операцій.

Запровадження факторингу ускладнюється також і прийнятою практикою

ведення торгово-збутових операцій, яка передбачає передоплату та майже

повну відсутність комерційного кредиту [141].

Як вже доведено нами в пит.1.3 і про що свідчать вітчизняний та

зарубіжний досвід, одним з видів комерційного кредиту, різновидом

факторингу є форфейтинг, який використовується для кредитування

зовнішньоторговельних операцій.

Основними перепонами його застосування в Україні є неврегульованість

окремих питань макроекономічного спрямування та міжнародних договорів,

непоінформованість можливих споживачів цієї послуги про її переваги та

недоліки, а також недосконалість законодавчої бази щодо регулювання цієї

операції. Крім того, розвиток форфейтингу в Україні обмежують його

порівняно висока вартість для суб’єктів господарювання та висока

ризикованість для покупця-форфейтора.

В Україні сьогодні однією із головних особливостей використання ще

одного нетрадиційного кредитного інструменту – франчайзингу – є те, що він

існує тільки як спосіб організації правовідносин, але в законодавстві чіткого

визначення поняття «франчайзинг» не існує. Згідно із вітчизняним

законодавством поняття франчайзингу трактується як «комерційна концесія»,

що дає можливість розглядати його, як вже зазначено в пп.1.3 даної роботи, як

один з елементів механізму комерційного кредитування [ 60].

На даний момент в Україні діє 406 компаній, які активно займаються

франчайзинговою діяльністю, і які послідовно нарощують свою мережу як

за рахунок відкриття власних, так і франчайзингових об’єктів і діє 134

компанії, які мають поки що власні компанії, які є новими учасниками даного

ринку, а також ті, які поки що не можуть знайти партнера-франчайзі. Отже,

можна зазначити, що на даний момент франчайзинг є одним із перспективних

та динамічно зростаючих видів забезпечення розвитку бізнесу в Україні.

104

В ринковій економіці важливою формою акумулювання фінансових

ресурсів для інвестування економіки є залучення коштів через механізм

кредитного ринку шляхом емісії корпоративних цінних паперів, зокрема,

облігацій та векселів, за рахунок яких можливо розв’язати проблему

довгострокового фінансування підприємств і досягти необхідного рівня

концентрації інвестицій у пріоритетних галузях економіки,.

Особливо актуальними питання залучення фінансових ресурсів через

механізми емісії облігацій постають в умовах світової фінансової кризи, адже,

як засвідчив аналіз використання корпоративних облігацій у період фінансових

криз (1998–1999 роки, події на світовому фінансовому ринку у 2008 році),

облігації продовжують ефективно виконувати роль джерела фінансових

ресурсів для емітентів на тлі суттєвого скорочення ринків акцій (табл.2.14).

Таблиця 2.14

Основні показники розвитку облігацій та векселів як кредитних

інструментів фінансування розитку реального сектору економіки України

у 2008-2014 рр., млрд. грн.

Показники

Роки Темп

росту, % 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014

Обсяг торгів на ринку цінних

паперів,у тому числі 883,4 1067,3 1537,8 2147,5 2530,87 1676,97 2331,94 254

облігації підприємств 205,2 81,1 69,5 103,7 124,9 98,9 69,92 53

векселі 191,8 268,8 316,1 358,3 374,8 341,2 299,5 195

Джерело: складено автором на основі даних НКЦПФР

Свідченням зростання ролі корпоративних облігацій як джерела

забезпечення компаній нефінансового сектора економіки довгостроковими

інвестиційними ресурсами, необхідними для фінансування програм

стратегічного розвитку, є стала тенденція, починаючи з 2005 р., до зростання

частки саме довгострокових облігаційних позичок: з рівня 32% у 2005 р. їх

частка зросла до 53% у 2009 р. [108].

В основному емітентами корпоративних облігацій в 2011 р. стали

юридичні особи, що належать до фінансового сектору економіки, переважно

компанії, що здійснюють фінансове посередництво (41,72%, 14,99 млрд. грн.),

105

сфери будівництва ( 21,57%, 7,75 млрд. грн.) та до переробної промисловості

(9,22%, 3,31 млрд. грн.). Слід відмітити, що дана структура упродовж останніх

п’яти років зазнала значних змін. Так, наприкінці 2008 року основну частину в

загальній структурі випусків корпоративних облігацій становили облігації

підприємства будівельної промисловості (44,7% в загальній сукупності), тоді як

вже наприкінці досліджуваного періоду (кінець 2014 року) більшу частину в

загальній структурі випусків корпоративних облігацій займали підприємства

фінансового сектору економіки [108]. Така зміна була зумовлена тим, що у

2008-2009 роках економіка країни відчула суттєвий вплив кризи і будівельна

галузь не стала виключенням. Це виявилося у проблемах, що виникли із

фінансуванням проектів через погіршення доступу позичальників до

фінансових ресурсів.

Зазначене погіршення фінансового стану відбулось і у потенційних

покупців нерухомості, що привело до зменшення їх платоспроможного попиту.

В 2012 р. відбулось значне зростання середньої вартості облігаційного випуску

підприємств, досягнувши значення в 235,4 млн. грн., що на 37,8 % більше, ніж

у 2011 р. та є максимальним значенням з 2001 по 2012 рр. [108]. Така

тенденція, в першу чергу, пов’язана з поступовим подоланням негативних

наслідків економічної кризи та з виходом на ринок великих банків-емітентів.

Водночас вже у 2014 році відбулося скорочення емісійної діяльності на

ринку корпоративних облігацій. Упродовж року НКЦПФР зареєстрував 248

випусків облігацій підприємств на суму 29,01 млрд грн., що порівняно з 2013

менше на 13,46 млрд грн або на 31,69 %.

З метою підвищення дієвості облігаційного фінансування на сучасному

етапі розвитку реального сектору національної економіки необхідним є

проведення відповідних заходів як з боку регулятора ринку (досягнення

об’єктивності в рейтингуванні корпоративних облігацій, посилення контролю

над використанням залучених коштів, стандартизація параметрів емісії), так і з

боку емітентів корпоративних облігацій (запровадження наукових підходів до

формування емісійної політики, що дозволяє суб׳єктам господарювання більш

ефективно виходити на ринок корпоративних облігацій і залучати кошти в

106

такому розмірі й за таким графіком, які б, з одного боку, відповідали

інвестиційним потребам підприємства, а, з іншого, – ураховували потреби

потенційних інвесторів). Досягнення відповідності між попитом підприємств на

запозичені кошти та їх пропозицією з боку інших суб’єктів ринку є головним

завданням кредитного ринку.

Продовжимо дослідження сучасного стану боргового фінансування

розвитку реальної економіки аналізом використання такого кредитного

інструменту як векель. Цей унікальний кредитний інструмент здатний

забезпечити вирішення складних господарських та фінансових питань, зокрема

подолання неплатоспроможності, підвищення оборотності обігових коштів,

стримування темпів інфляції тощо.

Проте використання векселів на сучасному етапі економічного розвитку

ще й досі не набуло значного поширення, про що свідчать такі дані: частка

дебіторської та кредиторської заборгованості за векселями з загальній структурі

заборгованості підприємств України є незначною і становить 4,2 та 7,7%, у

тому числі простроченої – 0,6 та 1,9% дебіторської та кредиторської

заборгованості відповідно, в той час як частка простроченої заборгованості за

товари, роботи, послуги, яка не оформлена векселями, становить 55,3 та 56,4%,

що значно вище, ніж за векселями. Вищенаведені дані свідчать про

необхідність формування вексельного ринку в Україні [108].

В умовах сьогодення в Україні прості векселі набувають все більшої

популярності. Вони використовуються для залучення тимчасово вільних

грошових коштів. Банківські установи активно використовують прості векселі

для залучення коштів, адже вексель має перевагу перед ощадним сертифікатом,

оскільки він більш ліквідний.

Сьогодні на розвиток вексельного обігу в Україні впливає низка

чинників, а саме: низька платоспроможність більшості підприємств;

недосконалість нормативно-законодавчої бази; низький рівень розвитку

фінансово-кредитних інститутів; не розповсюдженість інформації про емітентів

векселів, що зумовлює правопорушення у сфері вексельного обігу, зокрема обіг

дружніх та бронзових векселів.

107

Для подальшого розвитку ринку векселів в Україні, доцільно здійснити

певні заходи, спрямовані на захист прав векселедержателів, оскільки саме ці

суб’єкти вексельного обігу є найменш захищені. Сьогодні в Україні не

здійснюється будь-яка державна реєстрація випущених векселів. Не існує також

обмежень щодо випуску векселів одним суб’єктом підприємницької діяльності.

Це може призвести і призводить до випуску в обіг нічим не гарантованих

векселів.

Крім того, на законодавчому рівні необхідна регламентація умов та

розмірів оподаткування операцій з векселями, встановлення відповідальності за

правопорушення, пов'язані з вексельним обігом, а також обмеження випуску

векселів сумою сплаченого статутного капіталу, резервного фонду або вартості

чистих активів чи процентного співвідношення цих величин.

Таким чином, дослідивши діяльність усіх суб’єктів кредитного ринку,

робимо висновок, що провідними кредитними інструментами фінансування

реального сектору економіки є банківські кредити, фінансовий лізинг та

факторинг, оскільки за допомогою їх здійснюється ефективна діяльність як

банківських, так і небанківських фінансових установ (табл. 2.15).

У небанківських фінансових установ основними видами кредитів

виступають: фінансовий лізинг, факторинг, кредити ломбардів, кредити

фінансових компаній та кредитних спілок. Варто зазначити, що кредитні спілки

надають кілька видів кредитів, на відміну від інших небанківських установ, а

саме:

- споживчі кредити,

- кредити на придбання і будівництво житла,

- кредити на фермерство та селянські господарства,

- комерційні кредити,

- кредити надані на інші потреби.

У багатьох країнах держава використовує кредитні інструменти

небанківських інститутів для фінансування за їх допомогою провідних галузей

економіки, фінансування програм розвитку недостатньо розвинених регіонів

тощо [156, с. 219].

108

Таблиця 2.15

Склад та структура кредитних інструментів банківських та

небанківських фінансових установ, наданих в економіку України у 2007-

2014 рр. Види кредитних

інструментів 01.01.2008 01.01.2009 01.01.2010 01.01.2011 01.01.2012 01.01.2013 01.01.2014 01.01.2015

Банківські кредити,

млн. грн. 485 368 792 244 747 348 755 030 825 320 815 327 911 402 1 006 358

Відношення

банківських кредитів до

ВВП, % 67,3 83,6 81,8 69,7 62,7 57,9 62,6 64,2

частка окремих кредитних інструментів у загальному обсязі банківських кредитів

кредити, надані

суб’єктам

господарювання, % 57 60 64 67 70 75 76 81

кредити, надані

фізичним особам, % 43 40 36 33 30 25 24 19

Кредити небанківських

фінансових установ,

млн. грн. 9 797,87 16 563,60 14 559,20 20 058,00 22 604,60 16 115,40 27 092,10 45 495,20

Відношення кредитів

небанківських

фінансових установ до

ВВП, % 1,4 1,7 1,6 1,9 1,7 1,1 1,9 2,9

частка окремих кредитних інструментів у загальному обсязі кредитів небанківських фінансових установ

кредити фінансових

компаній, % 1,6 1,7 0,9 1 1,5 3,7 7,9 14

фінансовий лізинг, % 0,2 0,1 0,06 0,04 0,04 0,04 0 0

факторинг, % 2,7 4,9 8,1 11,8 33 30,5 38 31,4

кредити ломбардів, % 30,3 19,2 11,8 25,9 28,4 32,7 29,1 26,2

кредити інших

кредитних установ, % - 11,3 32 13,4 7,2 9,2 6,1 12,5

кредити юридичних

осіб публічного права, % 14,7 18,3 16,1 19 12,5 13,9 10,6 8,6

кредити кредитних

спілок, % 50,5 44,4 31 28,9 17,3 10 8,2 7,4

Джерело: складено автором за даними НБУ та Нацкомфінпослуг [107; 108]

У свою чергу, розвиток видів і збільшення масштабів використання інструментів

кредитування з боку небанківських установ створює конкуренцію такому напряму

діяльності банківських установ. Таким чином, враховуючи можливості застосування

кредитних інструментів небанківських фінансових установ у забезпеченні

реального сектору економіки фінансовими ресурсами, слід посилити їх вплив

на розвиток реальної економіки.

109

2.3. Оцінка ефективності використання кредитних інструментів в

розвитку реальної економіки

Умови перманентної кризи, в яких функціонує економіка України, та

породжена ними нестабільність фінансового ринку вимагають постійного

аналізу та об’єктивної оцінки ефективності діяльності кредитних установ

банківського та небанківського секторів задля завчасного реагування на

проблеми, що виникають, та врегулювання їх. З цього огляду, актуальності

набуває необхідність побудови методологічно обґрунтованого алгоритму

аналітичного процесу розрахунку ефективності використання кредитних

інструментів з врахуванням специфіки банківських та небанківських установ

на основі системного аналізу показників їх діяльності. Тобто теоретичні

основи аналізу ефективності кредитної діяльності фінансових установ та

досягнення ефективного управління їх кредитною політикою повинні

опиратися на комплексний аналіз результатів діяльності цих установ.

У сучасній науковій літературі виокремлено два основні підходи до

визначення ефективності кредитної діяльності банків, які використаємо для

оцінки ефективності кредитних інструментів:

− на основі аналізу показників їх дохідності та прибутковості [13];

− на основі розрахункових показників ефективності діяльності з

врахуванням рівня резервів під нестандартну заборгованість, обсягу

кредитування, середньої процентної ставки за наданими кредитами та

ставки без ризику [164, с. 127.].

Варто зазначити, що визначення ефективності кредитних інструментів

банків на основі використання першого підходу є достатньо традиційним та

широковживаним, а тому доступним для дослідження.

На основі офіційних статистичних даних НБУ та звітності банків,

розрахуємо коефіцієнти ефективності використання кредитних інструментів

банків України впродовж 2005-2014 рр. Результати розрахунків наведено у

табл. 2.16.

110

Таблиця 2.16

Динаміка показників ефективності використання кредитних інструментів банків України у 2005-2014 рр.

(на початок періоду)

2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014 2015

Темп

приросту

2015/06

Розрахункові показники для визначення ефективності діяльності банківських установ за І підходом

Загальний обсяг кредитного

портфеля банків, млн грн 143 423 245 230 426 867 734 022 723 295 732 822 801 809 815 142 911 402 1 020 667 7,12

Усього активів, млн грн 213 878 340 179,3 599 396,1 926 086,5 880 302 942 088 1 054 280 1 127 192 1 278 095 1 316 852 6,16

Частка кредитного портфеля в

активах банків, % 67,1 72,8 71,6 79,4 82,0 78,1 76,1 72,7 71,9 77,5 1,15

Чистий процентний дохід, млн грн 8 121,8 13 680,4 22 228,8 37 552,2 53 725,5 51 924,9 53 846,9 51 039,0 51 460,7 57 132,0 7,03

Процентні витрати, млн грн 10 907,4 16 578,7 28 613,4 50 818,1 65 357,5 61 409,2 59 505,6 68 239, 0 80 880,6 87 964,8 8,06

Дохідність кредитних вкладень, % 13,27 12,34 11,91 12,04 16,46 15,46 14,14 14,63 14,52 15,09 1,14

Прибутковість кредитних операцій,

грн 0,0566 0,0558 0,0521 0,0512 0,0743 0,0709 0,0672 0,0626 0,0565 0,0560 0,99

Розрахункові показники для визначення ефективності діяльності банківських установ за ІІ підходом

Резерви за кредитними операціями,

млн. грн. 7 849,5 11 497,8 17 297 42 454 107 186,8 139 626,7 147 762,8 130 105,2

122 411,

3 189 241 24,11

Показник ризику кредитного

портфеля, % 5,5 4,7 4,1 5,8 14,82 19,05 18,42 15,96 13,43 18,8 3,42

Облікова ставка НБУ, % 9,5 8,5 10,0 12,0 10,25 7,75 7,75 7,5 6,5 14,0 1,47

Ефективність управління кредитним

портфелем, % 68,55 81,70 46,59 0,69 41,90 40,47 34,88 44,67 59,72 5,79 0,08

Чиста відсоткова маржа скоригована

на ризик 0,19 0,89 1,16 -0,67 -7,39 -11,97 -11,71 -9,70 -7,78 -12,94 х

Джерело: складено автором на основі [107]

111

Перш ніж досліджувати ефективність використання кредитних

інструментів банками України, необхідно проаналізувати загальні тенденції

щодо розвитку кредитування (Додаток К, рис. К.2).

Як свідчать дані Додатку К, рис. К.2, після стрімкого скорочення темпів

приросту кредитування у 2009 р. поновлення динаміки кредитних портфелів

майже не відбулося, позитивні значення на рівні майже 12% спостерігаються у

2013-2014 рр. Варто зауважити, що станом на 01.01.2015 р. частка кредитних

вкладень зросла і становила 77,5% порівняно з 71,9% станом на 01.01.2014 р.,

при цьому темпи зростання кредитування на 8,96 в.п. випереджали темпи

зростання активів банків.

Одним із пояснень зростання обсягів кредитних вкладень може бути

вплив девальвації національної валюти. З метою аналізу цього впливу

розглянемо зміни у динаміці кредитних вкладень за видами валют (табл. 2.17).

Таблиця 2.17

Динаміка кредитних вкладень банків України

за видами валют у 2005-2014 рр.

(на початок року)

Показники 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014 2015

в

національній

валюті,

млн. грн

81279 123787 213802 300220 355521 395504 478596 515580 602776 547987

Темп

приросту, % х 52,3 72,7 40,4 18,4 11,2 21,0 7,7 16,9 -9,1

в іноземній

валюті,

млн. грн.

62144 121443 213065 433801 367774 337319 323213 299562 308006 472680

Темп

приросту, % х 95,4 75,4 103,6 -15,2 -8,3 -4,2 -7,3 2,8 53,5

курс дол.

США 5,30 5,05 5,05 7,70 7,98 7,96 7,98 7,99 7,99 15,77

в іноземній

валюті,млн

дол. США

11725 24048 42191 56337 46087 42376 40502 37492 38548 29973

Темп

приросту, % х 105,1 75,4 33,5 -18,2 -8,1 -4,4 -7,4 2,8 -22,2

Джерело: складено автором на основі [107]

112

Як свідчать дані табл. 2.17, максимальний приріст вкладень як у

національній, так і іноземній валютах спостерігався на початку 2009 р. (40,4%

та 103,6% відповідно). У період 2010-2013 рр. можемо спостерігати позитивні

зміни у динаміці вкладень у національній валюті та скорочення вкладень в

іноземній за відносно стабільного курсу 7,98-7,99 грн. Зростання курсу до 15,77

грн. станом на 01.01.2015 р. призвело до стрімкого збільшення приросту обсягів

вкладень в іноземній валюті до 53,5%.

Варто зауважити, що при перерахуванні вкладень в іноземній валюті за

курсом на відповідну дату динаміка змінюється на протилежну і становить –

22,2%. Отже, дослідження ефективності використання кредитних ресурсів

відбувається за умов скорочення обсягів кредитних вкладень.

Універсальним показником, що характеризує ефективність вкладень у

кредитні операції і відображає, скільки банк отримує доходів з кожної гривні,

вкладеної саме в кредитні операції, є показник дохідності кредитних вкладень

(кредитних інструментів).

Дохідність кредитних вкладень розраховується діленням доходу від

кредитних операцій на середню суму кредитних вкладень за досліджуваний

період. Його застосування дає змогу зробити порівняльний аналіз ефективності

різних видів банківських операцій (операцій з цінними паперами, з валютою,

лізингових операцій тощо) і оптимізувати напрями використання банківських

ресурсів, віддаючи пріоритети найдохіднішим видам діяльності. За умови

ідеальної фінансової дисципліни позичальників, цей коефіцієнт дорівнюватиме

середньозваженій процентній ставці за кредитами [164, с. 217].

Найвищий рівень дохідності кредитних інструментів банків, як свідчать

дані табл.2.16, відмічено у вітчизняній банківській системі за результатами

2009 р. – 16,46%, а найнижчий рівень дохідності – за результатами 2007 р., коли

цей показник становив лише 11,91%. На початок 2015 р. даний показник

становив 15,09% та став найвищим показником за останні 4 роки діяльності

банків, що вказує на ефективність надання банківських кредитів в Україні.

113

Порівняно із значенням показника за 2005 р., дохідність кредитних операцій

банків зросла у 2014 р. на 1,75 п.п.

Іншим показником, аналітичне значення якого використовується для

оцінки ефективності здійснення кредитних операцій, є показник прибутковості.

У даному випадку цей показник розраховується як співвідношення чистого

процентного доходу до загальної суми кредитних вкладень. Ми робимо

припущення, що це чистий процентний дохід від кредитних операцій,

зважаючи на домінуючу частку кредитних вкладень в активах банків.

Як свідчать дані табл. 2.16 за період, що аналізується, прибутковість

кредитної діяльності банків майже не змінилася і становила 0,056 грн. у 2013-

2014 рр. На зниження ефективності кредитних вкладень вказує також менший

темп приросту прибутковості за 2015/2006 рр. (0,99) порівняно із темпом

приросту дохідності кредитних вкладень – 1,14 за цей же період. За підсумками

2014 р. дохідність кредитних вкладень становила 14,52%, що є достатньо

низьким показником за 2005-2014 рр.. Водночас обсяги наданих кредитів в

економіку України у 2014 р., порівняно із 2013 р., зросли. Тобто зростання

обсягів наданих кредитів в економіку не забезпечило відповідного зростання

прибутковості кредитних операцій, а їх ефективність не зросла до очікуваного

рівня. Варто зауважити, що аналіз ефективності використання кредитних

вкладень лише за розглянутими показниками є доцільним в умовах сталого

економічного розвитку. В умовах кризи слід враховувати несприятливу дію

макроекономічних чинників на зростання рівня кредитних ризиків. Тому

необхідно використовувати показник відсоткової маржі, скоригованої на ризик

(RAM - risk-adjusted margin) (рис. 2.3).

На підставі даних рис.2.3 можемо відмітити, що, незважаючи на

тенденцію до зростання абсолютних обсягів кредитних вкладень та позитивні

значення показника прибутковості, можливості щодо здійснення прибуткової

діяльності погіршуються через високий рівень кредитних ризиків – фактично

вона є збитковою.

114

Рис. 2.3. Порівняльний аналіз показників прибутковості кредитних

вкладень банків України та відсоткової маржі, скоригованої на ризик за

період 2006-2014 рр.

Джерело: складено автором на підставі [107]

Отож, проаналізувавши ефективність кредитних інструментів банків

України у 2005–2014 рр. за сукупністю показників І підходу, можемо зробити

висновок про її недостатній рівень та спадну тенденцію, притаманну останнім

рокам.

Незважаючи на постійні темпи нарощування обсягів наданих кредитів в

економіку держави, приріст яких за 2005-2014 рр. становив 7,12,

макроекономічні чинники кризового періоду справили на кредитну діяльність

банків сильніший вплив та проявилися у постійному зростанні процентних

витрат та зниженні чистих процентних доходів, що врешті призвело до

скорочення дохідності та прибутковості у 2014 р. до 15,09% та 0,0560 грн.

відповідно.

Використання другого підходу для визначення ефективності

використання кредитних інструментів банків базується на теоретично

115

обґрунтованому коефіцієнті ефективності управління кредитним портфелем та

коефіцієнті чистої відсоткової маржі. Динаміка значень розрахованих

коефіцієнтів та показників для їх обчислення наведені у табл. 2.16.

У загальному вигляді коефіцієнт ефективності управління кредитним

портфелем визначається як відношення різниці між доходністю портфеля та

ставкою без ризику до показника, який відображає ризик портфеля та

визначається за формулою [168] :

, (2.1)

де - коефіцієнт ефективності управління кредитним портфелем; d –

дохідність кредитного портфеля; r0 – ставка без ризику; IR– показник ризику

кредитного портфеля.

У формулі (2.1) дохідність кредитного портфеля розраховується за

формулою, описаною вище, а її значення вже розраховане (табл. 2.16).

Показник ризику кредитного портфеля (IR) розраховують як відношення:

. (2.2)

Безризикова процентна ставка у формулі показує рівень дохідності за

кредитами, за якими фактично відсутній ризик їх неповернення. Як правило,

така ставка дорівнює базовій ставці, яка діє на певному кредитному ринку. Для

вітчизняних банків такою ставкою є облікова ставка НБУ, значення якої на

початок кожного року наведені у табл. 2.16.

Таким чином, розрахувавши ефективність управління кредитним

портфелем банків упродовж 2005-2014 (табл. 2.16), можемо відзначити її

критичне зниження у 2014 р. – до 5,79 %, або у 10 разів, порівняно із

коефіцієнтом ефективності 2013 р. – 59,72 %, що свідчить, фактично, про

настання колапсу банківського кредитування. Маємо справу із безпосередньою

залежністю ефективності управління кредитуванням із зростанням кредитного

ризику, який відображений через показник ризику кредитного портфеля, і

116

становить у 2014 р. 18,8% та зріс відповідно до попереднього періоду 2013 р. на

5,37 п.п, а порівняно із показником 2005 р. – на 13,3 п.п., або у 34,18 рази.

Зростання кредитного ризику у банківській діяльності підтверджено

також часткою простроченої заборгованості за кредитами у загальному обсязі

наданих кредитів, яка за результатами 2014 р. зросла до 13,5%, порівняно із

7,7% у 2013 р.

На коефіцієнт ефективності управління кредитним портфелем впливає

два чинники:

– перевищення дохідності кредитного портфеля над ставкою без

ризику (∆r);

– величина кредитного ризику (ІR), яка залежить від розрахункової

суми резерву під нестандартну заборгованість (P) та обсягу

кредитного портфеля банку (К).

Отож, ефективність управління кредитним портфелем можна представити

у вигляді функції трьох змінних:

. (2.3)

Для визначення впливу обраних чинників на коефіцієнти ефективності

2014 р. проаналізуємо їх приріст у 2014/2013 рр.

За першою виокремленою функцією розглядаємо різницю між дохідністю

кредитного портфеля над ставкою без ризику (∆r) та величину кредитного

ризику (ІR). Спостерігаємо, що у 2014 р. відбулося суттєве скорочення

значення – до 1,09, у той час як у 2013 р. = 8,02, а приріст (2014/2013) =

0,14.

Водночас приріст IR(2014/2013) = 1,4. Саме таке різке коливання чинників

спричинило зниження коефіцієнту ефективності управління кредитним

портфелем на 90,31%. Фактично, можемо констатувати негативний вплив

зовнішніх чинників – зростання облікової ставки НБУ до 14% та показника

ризикованості кредитного портфеля – до 18,8%.

Вважаємо, що оцінку ефективності використання кредитних інструментів

банків України доцільно доповнити регіональним аналізом відповідних

117

коефіцієнтів. Задля комплексного з’ясування ситуації, розрахуємо низку

показників ефективності для 2007 р. – року піднесення банківського

кредитування, та для 2014 р. – року фінансово-економічної кризи, із

характерним скороченням кредитної діяльності. Показники обчислено на

основі даних АБУ та згруповано у табл.2.18.

Звертаємо увагу, що показники табл. 2.18 сформовані на основі даних

АУБ, яка у 2007 р. об’єднувала 167 банків із 175 діючих, а у 2014 р. – 101 банк

із 163 діючих. Відповідно, загальні кількісні показники не будуть відповідати

статистичним даним, які представлені НБУ. Однак розрахункові показники

віддзеркалюватимуть реальну ситуацію на кредитному ринку регіонів України.

Отож, загальний обсяг кредитів, наданих банками у 2014 р. зріс на 117,3%

відповідно до 2007 р., незважаючи на зменшення кількості банків, що

підлягають аналізу, та становив 790 491,2 млн грн. Лідируючі позиції за цим

показником впродовж аналізованих років належали м. Києву із значенням

71,14% у 2007р. та 68,5% у 2014р. Очевидно, що визначальний вплив на обсяги

кредитування м. Києва, справила найбільша кількість банків, з-поміж інших

регіонів. Тобто має місце екстенсивний чинник розвитку кредитної діяльності в

розрізі кредитних інструментів.

Основними показниками для визначення регіональної ефективності

використання кредитних інструментів ми обрали: кредитну активність банків,

дохідність кредитних вкладень та їх прибутковість.

Динаміка кредитної активності банків України у 2007 та 2014 рр.

зображена у Додатку К, рис. К.3.

Як свідчать дані, наведені в Додатку К, кредитна активність залишалася

на відносно однаковому рівні впродовж двох аналізованих років лише у

Східному регіоні та у м. Києві. У інших регіонах ситуація за сім років

змінилася кардинально. Так, у Західному регіоні показник кредитної активності

у 2007 р. становить 79,74%, однак уже у 2014 скоротився на 13,17 п.п. – до

66,57%.

118

Таблиця 2.18

Показники ефективності використання кредитних інструментів банків у регіональному розрізі у 2007 та 2014 рр.

ПОКАЗНИКИ Всього Західний регіон Східний регіон

Північний регіон

Південний регіон Центральний

регіон м. Київ

абс. од. % абс. од. % абс. од. % абс. од. % абс. од

. % абс. од. %

абс. од. %

2007 рік

Кількість банків, од. 167 100 9 5,39 23 13,77 5 2,99 16 9,58 14 8,38 100 59,88 Кредити надані, млн грн 673 678,05 100 19 767,49 2,93 78 985,81 11,72 1 559,79 0,23 22 344,0 3,32 71 755,95 10,65 479 265,0 71,14 Активи банків, млн грн 892 546,01 100 24 789,25 2,78 97 215,16 10,89 2 204,49 0,25 31 986,66 3,58 90 462,43 10,14 642 947,2 72,04 Кредитна активність, % 75,48 100 79,74 - 81,25 - 70,76 - 69,85 - 79,32 - 74,54 - Дохідність кредитних вкладень, % 11,8 100 12,02 - 12,11 - 10,9 - 10,51 - 11,87 - 11,7 -

Прибутковість кредитних операцій, грн 0,0513 100 0,0528 - 0,059 - 0,0501 - 0,0483 - 0,0531 - 0,0511 -

2014 рік Кількість банків, од. 101 100 7 6,93 4 3,96 2 1,98 9 8,91 9 8,91 70 69,31 Кредити надані, млн грн 790 491,2 100 9 839,4 0,97 35 847,5 3,56 768,86 0,08 19 747,5 1,96 182 789,3 18,16 541 498,6 68,5 Активи банків, млн грн 1013024,7 100 14 779,4 1,12 43 862,60 3,33 881,20 0,07 22 435,89 1,7 214 661,05 16,3 716 404,6 54,4 Кредитна активність, % 78,03 100 66,57 - 81,73 - 87,25 - 88,02 - 85,15 - 75,59 - Дохідність кредитних вкладень, % 15,06 100 14,31 - 15,27 - 15,78 - 15,92 - 15,42 - 15,01 -

Прибутковість кредитних операцій, грн 0,0562 100 0,0507 - 0,0558 - 0,0581 - 0,0597 - 0,0532 - 0,0541 -

Джерело: складено автором на підставі даних Асоціації українських банків

У інших регіонах навпаки ж – прослідковується зростання даного

показника, найбільше позитивне відхилення якого зафіксовано у Південному

регіоні – на 18,17 п.п. – до 88,02%. Загалом, потрібно відмітити достатньо високі

значення показників кредитної діяльності банків регіонів України у 2014 р., які

коливалися у межах 66,57 -88,02% та свідчили про агресивну кредитну політику

банків.

Міжнародною практикою доведено, що отримання прибутку банком,

підтримання його фінансової стійкості, високого рівня ліквідності і

платоспроможності безпосередньо пов'язано з дохідністю його кредитних

інструментів. Аналіз даного показника за кредитною діяльністю усіх банків

України у 2007 та 2014 рр. показав його значне зростання у 2014 р., коли він

досяг 15,06% порівняно із значенням 2007 р. - 11,08%. У 2007 р. найвищий

рівень дохідності - 12,11% було відмічено у Східному регіоні, а 2014 р. – у

Південному - 15,92%. Водночас, найнижче значення даного показника 2014 р.

сформувалося у Західному регіоні - 14,31%.

Середньо банківський показник прибутковості кредитних операцій у 2014 р. зріс на

0,0049 грн. та становив 0,0562 грн. проти показника 2007 р. - 0,0513 грн.

Найбільше зростання даного показника за досліджувані роки відбулося у банків

м. Києва – на 0,0086 грн. Водночас, прибутковість кредитної діяльності банків

Західного регіону скоротилася на 0,0021 грн., а банків Східного регіону – на

0,0032 грн.

Таким чином, проаналізувавши показники ефективності використання

кредитних інструментів банків України у розрізі регіонів у 2007 та 2014 рр., ми

змогли оцінити тенденції розвитку регіонального кредитування та дійти таких

висновків.

Загалом показники ефективності використання кредитних інструментів

банків України у 2014 р. зросли порівняно із показниками 2007 р., що свідчить

про вдосконалення банківської кредитної політики та покращення їх кредитного

менеджменту, водночас слід врахувати і вплив інфляції на це зростання.

Скорочення відбулося лише за значенням показника рентабельності кредитних

120

інструментів за досліджуваний період, що відобразило загальні банківські

тенденції до зниження прибутковості та погіршення фінансових результатів

діяльності через об’єктивні кризові явища у національній економіці.

З-поміж регіонів найвищий рівень ефективності 2007 р. демонстрували

банки Східного регіону, займаючи лідируючі позиції за значеннями усіх

розрахованих показників ефективності кредитної діяльності, а 2014 р. - банки м.

Києва. Найменш ефективною кредитна діяльність 2007 р. була у банків

Південного регіону, однак у 2014 р. цю позицію зайняли банки Західного

регіону.

Виконання поставлених у дослідженні завдань потребує проведення оцінки

впливу використання кредитних інструментів на розвиток реальної економіки.

Відповідно до досліджень (Goldsmith, 1969; McKinnon, 1973; Levin et al.

2005) розвиток фінансової системи сприяє економічному зростанню країни. Такі

фінансові інструменти як кредитування вітчизняної економіки банківським

сектором позитивно корелюють з показниками заощаджень, які, у свою чергу, є

пояснюючими змінними економічного зростання.

Учені Лояза і Рансьєр (Loayza and Ranciere (2006)) розглядають роль

кредитування у розвитку економіки у довго- та короткостроковій перспективах.

Так, науковці доводять, що у довгостроковій перспективі вплив буде завжди

позитивним, у той час, як у короткостроковій перспективі вплив може бути як

позитивним, так і негативним (особливо під час фінансової кризи).

Отже, за результатами аналізу наукової літератури із досліджуваних

питань було висунуте таке теоретичне припущення: розвиток кредитування

сприяє економічному зростанню. Для перевірки припущення розроблено таку

економіко-математичну модель:

,

(2.4)

де – рівень ВВП на душу населення у період t;

– рівень ВВП на душу населення у період t-1;

121

– обсяги кредитування у період t (кредити надані суб’єктам

господарювання, кредити в інвестиційну діяльність, іпотечні кредити, споживчі

кредити, кредити малим підприємствам);

– сальдо торговельного балансу у період t;

– рівень заощаджень у період t;

– значення індексу споживчих цін у період t.

Відповідно до методичних розробок науковців з питань впливу

банківського кредитування на економічний розвиток [166-168], усі змінні в

моделі логарифмуємо для побудови регресійного рівняння.

Для побудови моделі використано дані Національного банку України та

Державної служби статистики України за період 2005-2015 рр. у

щоквартальному розрізі.

Перш за все, проаналізуємо кореляцію обраних показників. Побудована

кореляційна матриця наведена у табл. 2.19

Таблиця 2.19

Кореляційна матриця змінних кореляційно-регресійної моделі впливу

кредитування на розвиток економіки

Змінні Ln Ln Ln Ln Ln Ln

Ln 1,00

Ln 0,50 1,00

Ln 0,25 0,20 1,00

Ln -0,17 0,50 0,50 1,00

Ln -0,06 0,12 0,12 0,19 1,00

Ln 0,07 -0,49 -0,49 -0,45 -0,18 1,00

Джерело: власна розробка автора

На наступному етапі проведено аналіз даних за допомогою MS Excel

методом найменших квадратів (табл. 2.20). Аналізуючи дані табл. 2.20,

передусім необхідно надати оцінки статистичним параметрам моделі. Значення

таких показників як R-квадрат, значущість F-критерію та рівень Р-значущості

окремих змінних дозволяють зробити висновок, що побудована модель точно та

122

адекватно описує досліджувані економічні процеси, а, отже, є придатною для

формулювання економічних висновків.

Як і очікувалося, трендова складова позитивно впливає на значення

залежної змінної, тобто економічне зростання має значний довгостроковий

ефект. Коефіцієнт при змінній, яка характеризує вплив кредитування на

економічний розвиток, позитивний та значущий. Отже, кредитування здійснює

значний внесок у розвиток реальної економіки.

Таблиця 2.20

Коефіцієнти при змінних та статистичні пареметри кореляційно-

регресійної моделі впливу кредитування на розвиток економіки України

Незалежні змінні та статистичні

показники

Значення

коефіцієнтів

Рівень Р-

значущості

Константа 0,11 0,051

Трендова складова (Ln ) 0,22 0,043

Розвиток кредитування (Ln ) 0,24 0,001

Сальдо зовнішньо-торговельного

балансу (Ln )

0,23 0,050

Рівень заощаджень (Ln ) 0,82 0,003

Рівень інфляції (Ln ) -0,12

Кількість спостережень 40

R-квадрат 0,81

Значущість F-критерію 0,003 Джерело: власна розробка автора

Проте варто зауважити, що надмірне зростання кредитування може

призвести до послаблення банківського сектора економіки у період фінансових

криз. Змінна заощаджень здійснює значний позитивний вплив на економічний

розвиток та, крім того, забезпечує цей розвиток внутрішніми ресурсами.

Інфляція здійснює негативний вплив на динаміку показника ВВП на душу

населення. Варто зауважити, що вплив інфляції на економічний розвиток

залежить від її рівня – у країнах, де індекс цін перевищує 5% вплив буде, скоріш

за все, негативним.

Проаналізуємо вплив кредитів, наданих банками у реальний сектор

економіки України на ВВП (Y ). Тобто оцінимо роль окремих видів кредитування

у формуванні ВВП. В якості факторних змінних нами обрано такі:

123

- кредити, надані суб’єктам господарювання, млн. грн. ( 1x );

- кредити в інвестиційну діяльність, млн. грн. ( 2x );

- іпотечні кредити, млн. грн. ( 3x );

- споживчі кредити, млн. грн. ( 4x );

- кредити малим підприємствам, млн. грн. ( 5x ).

Перш за все, проаналізуємо кореляцію обраних показників. Побудована

кореляційна матриця подана у табл. 2.21.

Таблиця 2.21

Кореляційна матриця змінних кореляційно-регресійної моделі впливу

видів кредитування на розвиток економіки

1x 2x 3x 4x 5x

1x 1

2x 0,63 1

3x 0,85 0,68 1

4x 0,88 0,48 0,69 1

5x -0,20 0,63 0,05 -

0,24 1

Джерело: власна розробка автора

З побудованої кореляційної матриці видно, що між факторною змінною 1x

та змінними 2x , 3x та 4x висока кореляція, тому для побудови багатофакторної

регресійної моделі залишимо тільки два показники: 1x та 5x , а саме: кредити

надані суб’єктам господарювання та кредити малим підприємствам. Побудована

багатофакторна регресійна модель має такий вигляд:

44393738,852,1 51 xxY . (2.5)

Протокол побудованої регресії представлено в табл. 2.22.

Статистика регресійної моделі, а саме коефіцієнт детермінації 2R та

коефіцієнт множинної кореляції R показують адекватність побудованої моделі.

124

Таблиця 2.22

Статистичні пареметри кореляційно-регресійної моделі впливу видів

кредитування на розвиток економіки України

Показники Значення

Коефіцієнт множинної кореляції R 0,99999

Коефіцієнт детермінації 2R 0,99997

Нормований 2R 0,99994

Стандартна помилка 1258,07

Джерело: власна розробка автора

Отже, в результаті оцінки ефективності кредитної діяльності банків

України на основі розрахунку низки показників та дослідження ефективності

кредитування у регіональному аспекті, а також виявлених прогнозних тенденцій

з’ясовано наступне.

Нарощування обсягів банківського кредитування стимулює розвиток

реального сектору економіки шляхом задоволення тимчасової потреби в коштах

для придбання поточних активів та через фінансування інвестиційної діяльності,

однак призводить до зростання кредитного ризику. У територіальному розрізі

спостерігається падіння ділової активності у східному регіоні та погіршення

платоспроможності позичальників, що відповідно відобразилися на зниженні

рівня кредитної підтримки та зростанні простроченої заборгованості.

Тому, визначальною передумовою системи управління кредитним

портфелем банку має стати виважена кредитна політика, заснована на фаховому

кредитному менеджменті задля досягнення визначеної ефективності кредитної

діяльності банківської установи.

Проведене дослідження дозволило виявити задовільний стан рівня

ефективності використання кредитних інструментів банків упродовж 2005 – 2014 рр., із

незначним погіршенням в останні роки, спричиненим кризовим станом

національної економіки. Однак варто зазначити, що визначений рівень

ефективності кредитування досягається екстенсивним шляхом: банки суттєво

нарощують кредитний портфель, щоб скоротити різницю між дохідністю

125

кредитних інструментів та безризиковою процентною ставкою, покрити

зростаючий обсяг проблемних кредитів та зростання обсягів резервів. Водночас

ефективного управління кредитним портфелем не проводиться, про що свідчать

показники зростання частки простроченої заборгованості за кредитами та спадні

показники рентабельності кредитної діяльності.

У дослідженні здійснено аналіз взаємозв΄язку між економічни зростанням

та банківським кредитуванням. Для цього було побудовано регресію, де в якості

незалежних змінних, крім банківського кредитування, представлені такі чинники

зростання як заощадження, сальдо зовнішньо-торговельного балансу та інфляція.

Виявлено, що економічне зростання являє собою динамічний процес, оскільки

залежить від досягнутих у попередніх періодах показників. Зростання рівня

заощаджень також сприятиме розвитку економіки України. Встановлено, що

значні рівні інфляції у вітчизняній економіці здійснюють негативний вплив на

рівень економічного розвитку економіки, у тому числі й нефінансового сектора.

Доведено, що банківське кредитування позитивно впливає на розвиток реального

сектора економіки України. При чому найбільший внесок у забезпечення

зростання ВВП здійснюють такі кредитні інструменти як кредити надані

суб’єктам господарювання та кредити малим підприємствам.

Все це зумовлює необхідність подальшого дослідження чинників, які

впливають на розвиток кредитних інструментів, виявлення проблемних питань у

банківському кредитуванні та причин, що зумовлюють виникнення цих проблем,

а також розробки та впровадження низки заходів, спрямованих на зниження

рівня ризику кредитних інструментів та підвищення ефективності їх

використання. Подолання організаційно-економічних проблем в діяльності

банків та небанківських фінансових установ й активне використання їх

кредитних інструментів буде сприяти більш повному задоволенню потреб

суб’єктів економічної діяльності у додаткових фінансових ресурсах та активізації

інституційного інвестування.

126

Висновки до розділу 2

1. У сучасних умовах ключову роль у активізації відтворювальних

процесів в економіці відіграє кредитування як головний інструмент забезпечення

грошовими ресурсами діяльності суб’єктів господарювання усіх форми

власності. Саме від кредитної активності банків та небанківських фінансово-

кредитних установ у довгостроковій перспективі залежить підвищення

конкурентоспроможності й ефективний розвиток реального сектору економіки

України.

2. Банківський кредит виступає одним з провідних джерел фінансування як

юридичних, так і фізичних осіб. У розвитку вітчизняної система кредитування з

початку становлення банківської системи України з 1991 р. дотепер

простежується шість етапів: І. Перехідний період; ІІ. Трансформаційний період;

III. Докризовий період; IV. Кризовий період; V. Посткризовий; VІ. Період нової

кризи. На сучасному етапі банки поступово збільшують обсяги кредитування

реального сектору економіки: обсяг банківських кредитних інструментів

збільшився за 2014 р. майже на 90,8 млрд. грн., або на 13% − до 789,5 млрд. грн.

3. Нині найпоширенішими кредитними інструментами банків серед

юридичних осіб за строками погашення є короткострокові кредити до 1 року, їх

частка на ринку кредитів на початок 2015 р. становила 49%; на другому місці

знаходяться середньострокові (33%), найменша частка припадає на

довгострокові кредити (18%). Упродовж останніх років кредитування

юридичних осіб здійснюється в основному в національній валюті, що поліпшує

структуру кредитного портфеля банківської системи за видами валют та сприяє

зниженню доларизації економіки. Тенденція до зниження ефективності

кредитної діяльності банків зумовлена скороченням маржі між відсотковими

ставками банків за кредитами та обліковою ставкою НБУ, зростанням

проблемних кредитів та резервів на покриття збитків за кредитними операціями,

зростанням мультиплікатора капіталу банків, яке призвело до зниження

доходності активів банку.

127

4. У територіальному розрізі спостерігається падіння ділової активності у

східному регіоні та погіршення платоспроможності позичальників, а також

вимушене призупинення роботи банківських установ через низький рівень

безпеки, що відповідно відобразилися на зниженні рівня кредитної підтримки та

зростанні простроченої заборгованості. Сучасні проблеми економічного

розвитку країни зумовлюють значні порушення кінцевих строків погашення

банківського кредиту і зростання обсягів заборгованості. Так, зокрема, за даними

НБУ, станом на 01.01.2015 р. у загальній структурі кредитного портфеля банків

України прострочена заборгованість за кредитами становить 12,3%, що більше,

ніж за початок посткризового 2011 р.

5. Особливістю функціонування кредитної системи України в сучасних

умовах є посилення ролі небанківських фінансових установ (НФУ), підвищення

універсалізації їх діяльності. У сучасних умовах найбільші частки ринку

небанківського кредитування припадали на факторинг та кредити ломбардів,

середньорічне значення яких за період 2007-2014 рр. становило 20,05% та 24,45%

відповідно. Збільшення укладених договорів за таким кредитним інструментом

як факторинг відбулося за такими видами діяльності: будівництво - на 26,3 %,

харчова промисловість – на 15,7%. У той же час зменшилась вартість договорів

факторингу у сільському господарстві на 92,6 %. Кількість договорів

фінансового лізингу скоротилася на 19,1 % порівняно з відповідним періодом

2013 р. при зменшенні вартості договорів фінансового лізингу на 77,7 %.

6. Розвиток кредитних інструментів небанківських кредитно-фінансових

установ в Україні залежить від проведення змін у сфері державного регулювання

даних установ, законодавчих змін у системі кредитної кооперації, а також від

запровадження економічних та організаційних заходів, які дозволять кредитам

кредитних спілок стати реальним інструментом фінансування розвитку

економіки.

7. Основними шляхами удосконалення кредитно-інвестиційної діяльності

небанківських фінансових інститутів є: забезпечення формування адекватної

нормативно-правової бази; запровадження системи нормативів кредитування для

128

небанківських фінансових інститутів; створення інституцій, які б захищали

небанківські фінансові установи від шахрайства, а їх клієнтів від можливого

банкрутства даних установ, як от створення фонду гарантування вкладів клієнтів

кредитних спілок; вдосконалення порядку формування резервів на можливі

втрати при здійснені операцій кредитування окремими небанківськими

фінансовими установами; застосування нових підходів щодо мінімізації

кредитних ризиків, що виникають в діяльності цих інститутів.

8. Вплив комерційного кредиту на розвиток економічних відносин

пов'язаний також з його тісним зв'язком із банківським кредитом. Комерційний

кредит, по суті, є альтернативою банківському кредиту. Розвиток комерційного

кредиту має стати важливим чинником відновлення фінансової стабільності

вітчизняних товаровиробників. Основними інструментами комерційного кредиту

виступають факторинг, форфейтинг, франчайзинг та міжгосподарський кредит.

Частка обсягів міжгосподарських кредитів є достатньо високою в сукупному

обсязі кредитів, наданих усіма суб’єктами-кредиторами кредитного ринку, а її

середньорічне значення з 2007 по 2014 рр. становить 38,5%.

9. Ефективності кредитних інструментів банків упродовж 2005-2014 рр.

визначена недостатньою із спадною тенденцію, притаманною останнім рокам,

спричиненою кризовим станом національної економіки. Рівень дохідності

кредитних вкладень банків був достатньо високим та коливалася в межах 12-

15,5%; їх середня рентабельність за цей же період становила 76,93% із значним

зниженням у 2013-14 рр. до 63-64%; середня прибутковість кредитування

становила 0,06032 грн. із коливаннями по роках; коефіцієнт ефективності

управління кредитним портфелем при задовільному рівні, у 2014 р. скоротився

до критичного рівня - 5,79%. Ефективність використання кредитних інструментів

досягалася банками екстенсивним шляхом.

10. Регіональна оцінка ефективності кредитних інструментів банків

України за 2007 та 2014 рр. засвідчила зростання значень показників

ефективності у 2014 р., порівняно із показниками 2007 р., що свідчить як про

підвищення якості кредитної політики банків, так і вплив макроекономічних

129

індикаторів розвитку економіки. З-поміж регіонів найвищий рівень ефективності

у 2007 р. демонстрували банки Східного регіону, займаючи лідируючі позиції за

всіма розрахованими показниками, а 2014 р. - банки м. Києва. Найменш

ефективною кредитна діяльність 2007 р. була у банків Південного регіону, а

2014 р. – у банків Західного регіону.

11. У сучасних умовах застосування кредитних інструментів банківських

та небанківських фінансово-кредитних установ в Україні, як важливих чинників

економічного зростання, стримує низка причин, серед яких: фінансово-

економічна та політична нестабільність в державі, обмеженість пропозиції

кредитних інструментів на кредитному ринку; недосконалість нормативно-

правової бази, що регулює кредитні відносини, механізмів та стимулів

використання кредитних джерел фінансування розвитку реальної економіки.

Для підвищення ефективності використання кредитних інструментів вітчизняних

фінансових посередників та посилення їх ролі в розвитку реальної економіки в

Україні слід розробити оптимальну модель її кредитування на основі

формування конкурентоспроможних кредитних стратегій та підвищення

ефективності взаємодії реального сектору з банківськими та небанківськими

фінансово-кредитними установами.

Основні результати дослідження, висвітлені у розділі 2, опубліковані у

наукових працях автора: [118; 119; 120; 121: 131; 133].

130

РОЗДІЛ 3

ПЕРСПЕКТИВНІ НАПРЯМИ РОЗВИТКУ ІНСТРУМЕНТІВ

КРЕДИТУВАННЯ РЕАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

3.1. Розробка банківських стратегій використання кредитних

інструментів фінансування реальної економіки

Як досліджено нами в попередніх розділах роботи, хоча існує досить

широкий перелік можливих джерел і методів фінансування підприємств,

залучити кошти в країнах з перехідною економікою досить непросто.

Фінансування реального сектору економіки охоплює всі заходи,

спрямовані на покриття потреб суб’єктів господарювання різних форм власності

в капіталі, які включають мобілізацію фінансових ресурсів (грошових коштів, їх

еквівалентів та майнових активів), їх повернення, а також відносини між

підприємством та капіталодавцями, які з цього випливають (платіжні відносини,

контроль та забезпечення) [105, с. 58].

На основі проведених досліджень у попередніх розділах нами з’ясовано,

що на сучасному етапі економічного розвитку України найважливішу роль у

фінансуванні реального сектору економіки відіграє такий інструмент, як

банківський кредит. Від того, наскільки банківська система здатна забезпечувати

потреби суб'єктів господарювання необхідними грошовими ресурсами, і

залежать перспективи подальшого зростання реальної економіки, а ще –

зростання прибутків банку у вигляді процентів за кредит.

Водночас, сьогодні банківське кредитування (як основний кредитний

інструмент фінансування реального сектору економіки), не дивлячись на його

очевидний та найбільш позитивний вплив на економічне зростання (особливо, з

урахуванням значних обсягів накопичених фінансових ресурсів та потреб у них

суб’єктів господарювання), виявилося не повною мірою спроможним

посилювати позитивні економічні процеси.

131

Негативні тенденції в економіці стримують активізацію кредитної

діяльності банків у сфері довгострокового кредитування реального сектору,

звужують асортимент і можливості банківських кредитних інструментів. Крім

того, низький рівень життя населення, незадовільний фінансовий стан

підприємств обмежують можливості банків щодо мобілізації вільних грошових

коштів як потенційного інвестиційного ресурсу.

У сучасних умовах економічного розвитку динамічність та складність

кон'юнктури ринку, посилення конкурентної боротьби, непередбачувані зміни

законодавства, вимагають від банків розробки стратегічних і виважених підходів

до управління кредитним процесом.

У банківському менеджменті існують різні точки зору щодо стратегічного

планування й управління фінансуванням реального сектору економіки в умовах

швидко змінюваного зовнішнього економічного середовища. Оскільки часовий

горизонт щодо одержання достовірних прогнозних даних обмежений, то банки

зазвичай нехтують цим видом планування й управління. Водночас, як

стверджують окремі автори [2], саме реалізація науково обґрунтованих

комплексних кредитних стратегій дозволить банкам протистояти впливу будь-

яких негативних факторів, що найчастіше стохастично виникають. Вважаємо

правильним твердження, що прийняття будь-якого тактичного рішення в

банківській діяльності без опори на систему стратегічних установок робить його

у практичному відношенні непослідовним, а найчастіше й необґрунтованим [2, с.

441-450].

Тому, окрім розробки загальної стратегії розвитку, банк має реалізовувати

стратегії ефективного зростання за окремими напрямами своєї діяльності.

Оскільки, як уже зазначалося, одним із ключових напрямів діяльності, який

приносить банку найбільший прибуток, є кредитування, вкрай важливого

значення набуває процес формування ефективної кредитної стратегії банку, яка б

окреслювала основні цілі і напрями впровадження кредитних інструментів на

перспективу щодо фінансування реального сектору економіки [43, с. 20-25].

132

Водночас сьогодні банки не приділяють достатньо уваги формуванню

кредитних стратегій, виходячи з поточних і перспективних завдань щодо

фінансування економіки. Наявність у банку конкурентоспроможної стратегії

використання кредитних інструментів сприяє підвищенню ефективності

прийняття управлінських рішень щодо надання кредитів у реальний сектор

економіки, дає змогу не лише зменшити загальний кредитний ризик портфеля

боргових зобов'язань та збільшити його прибутковість, але й підтримати

фінансову стабільність, надійність та ділову репутацію банку на кредитному

ринку. Відсутність у банківських установ кредитної стратегії та кредитної

політики або формальна їх наявність засвідчує відсутність у них стратегічного

управління та планування кредитної діяльності, що підвищує ризики

використання кредитних інструментів комерційних банків в довгостроковій

перспективі.

Варто зазначити, що у спеціальній економічній літературі відсутнє чітке

визначення поняття «стратегії використання кредитних інструментів», тоді як

широко описане поняття «кредитна стратегія». Зокрема, В.І. Карбівничий так

характеризує кредитну стратегію: «Cтратегічне управління кредитними

операціями являє собою діяльність щодо розробки кредитних стратегій

банківської установи, формування цілей та завдань, вибору методів їх

досягнення. В основі стратегічного управління лежить аналіз факторів, які

впливають на кредитні операції, стратегічне планування, механізми ув'язування

стратегічних і тактичних рішень, контроль за реалізацією стратегії та можливість

своєчасного її коригування» [69, с 58-64]. Згідно з визначенням С. В. Андрос

кредитна стратегія є "комплексом заходів банку щодо підвищення прибутковості

кредитних установ і зниження кредитного ризику" [2, с. 441-450].

На нашу думку, важливо розрізняти поняття «кредитна стратегія» та

«стратегія використання кредитних інструментів банківської установи», оскільки

перше поняття є ширшим та охоплює визначений напрям банківської діяльності,

тоді як друге поняття є складовою кредитної стратегії комерційного банку у

133

сфері фінансування реального сектору економіки, важелем, через який

реалізується безпосередньо сама кредитна стратегія.

На основі узагальнення існуючих підходів з досліджуваної проблематики

пропонуємо таке визначення поняття стратегії використання кредитних

інструментів для фінансування реального сектору економіки: це якісно

визначений довгостроковий напрям розвитку банківських кредитних

інструментів підприємств реального сектору економіки, який сформований з

урахуванням основних цілей, пріоритетів та конкурентних переваг банку, та

дозволяє банківській установі конкурувати на ринку кредитних інструментів з

метою забезпечення збалансованості показників ризикованості, прибутковості та

ліквідності.

Стратегія використання кредитних інструментів обґрунтовується банком

під час формування кредитної політики. Кредитна політика комерційного банку

– це сукупність факторів, документів і дій, що визначають розвиток

комерційного банку в галузі кредитування [18, с. 284]. Кредитна політика

визначає завдання і пріоритети кредитної діяльності банку, засоби і методи їх

реалізації, а також принципи і порядок організації кредитного процесу. Вона

створює основу організації кредитної роботи банку відповідно до загальної

стратегії його діяльності, виступаючи необхідною умовою розробки системи

документів, що регламентують процес кредитування [68, с. 12]. Розробка

кредитної політики особливо важлива в умовах адаптування банків до складних і

постійно змінних умов ринкового реформування економіки [2, с. 441-450].

Кредитна політика для банківської установи є основою її кредитної

діяльності, яка узгоджується із загальною концепцію розвитку банку, що

дозволяє досягти взаємозв’язку стратегії та тактики банку в кредитній політиці.

Поєднуючи стратегічні цілі з тактичними завданнями, а також стратегічне та

тактичне планування щодо реалізації їх на практиці, кредитна політика дозволяє

банківським установам уникати у своїй діяльності проблем та досягти більш

повної реалізації себе у сфері фінансування реального сектору економіки через

використання кредитних інструментів. Основним призначенням кредитної

134

політики має бути врахування загальних передумов необхідності кредитування і

на цій основі створення сприятливих умов для ефективної роботи банку в

кредитному напрямі, що має попередити прийняття нераціональних та

помилкових рішень щодо провадження відповідної, у даному випадку кредитної,

діяльності.

Основним критерієм для визначення якості кредитної стратегії

використання кредитних інструментів є якість управління кредитним ризиком. В

умовах ринкового середовища та конкурентної боротьби ефективне управління

кредитним ризиком банківської установи набуває першочергового значення.

Прийняття управлінських рішень у сфері фінансування банками підприємств

реального сектору з урахуванням заходів з мінімізації кредитних ризиків має

передбачати кредитна стратегія та кредитна політика, що безумовно сприяє

поліпшенню їхньої ліквідності, стабільності та рентабельності.

У США та Західній Європі банківські установи активно розробляють та

застосовують на практиці стратегії регулювання своєї кредитної діяльності та

розробки на її основі кредитної політики. Це дозволяє більш успішно

функціонувати в банківському ринковому середовищі, ефективно управляти

кредитними ризиками.

Узагальнення наукових і практичних підходів до формування стратегії

використання кредитних інструментів банку [91,с.195] дає підстави

стверджувати, що ефективна кредитна стратегія банку щодо фінансування

реального сектору економіки має відповідати таким вимогам:

− бути достатньо ефективною та гнучкою щодо використання кредитних

інструментів для того, щоб банк міг досягти поставлених цілей,

незважаючи на непередбачувані зміни у зовнішньому середовищі,

використовуючи при цьому мінімум ресурсів для досягнення

максимального результату;

− орієнтуватися на кілька ключових напрямів використання кредитних

інструментів з метою досягнення збалансованості кредитного портфеля та

концентрації зусиль і ресурсів банку з цією метою;

135

− дотримуватися ієрархічності та сумісності стратегії використання

кредитних інструментів з іншими стратегіями розвитку банку з метою

забезпечення ефективного функціонування банку загалом та іншим

напрямів його діяльності;

− забезпечувати можливості для вибору серед альтернативних варіантів

найефективніших рішень щодо використання кредитних інструментів з

врахуванням компетентності фахівців та завдань у межах стратегічного

управління;

− бути інноваційною та конкурентоспроможною серед конкурентів.

Основним етапом стратегічного управління кредитною діяльністю

банківської установи є розробка стратегії управління кредитними операціями,

яка виявляється, з одного боку, в організаційно-адміністративному управлінні

діяльністю банківської установи, яке закріплене у внутрішніх документах банку,

а, з іншого – у виборі варіантів стратегії. Стратегічне управління кредитними

операціями являє собою діяльність щодо розробки кредитних стратегій

банківської установи, формування цілей та завдань, вибору методів їх

досягнення [91, с. 195].

До інструментів стратегічного управління кредитними операціями банків

відносять:

− місію банку у сфері кредитних операцій;

− концепції розвитку банку, цілі та завдання в рамках діючої

концепції розвитку;

− стратегічне планування;

− кредитну стратегію;

− кредитну політику.

Виходячи з цього слід розрізняти стратегію і тактику кредитної політики.

Спираючись на результати наукових досліджень окремих авторів [91; 95],

вважаємо, що стратегія кредитної політики банку, на відміну від тактики, має

охоплювати принципи і цілі конкретного банку на кредитному ринку, визначати

пріоритети щодо вибору об’єктів кредитування і клієнтів, виробляти норми і

136

правила регламентування діяльності фахівців банку щодо кредитування суб’єктів

господарювання з урахуванням рівня їх кваліфікації і досвіду. Тактика ж

кредитної політики має забезпечувати менеджмент набором конкретних

інструментів для реалізації його стратегічних цілей щодо кредитних операцій,

розробляти заходи з удосконалення організації кредитного процесу.

Основним елементом кредитної політики в контексті стратегії є розробка її

цілей, які, при цьому, мають корелювати із стратегічними цілями банку.

Система основних цілей кредитної політики банку щодо фінансування

реального сектору економіки через використання кредитних інструментів

повинна включати:

− забезпечення максимального рівня дохідності кредитних інструментів;

− підтримання оптимального співвідношення між кредитами,

депозитами та іншими зобов'язаннями і власним капіталом банку;

− забезпечення фінансової стійкості комерційного банку у процесі

використання кредитних інструментів;

− забезпечення зваженого та оптимального використання кредитних

інструментів на розвиток реального сектору економіки;

− досягнення оптимального балансу між зростанням обсягу кредитного

портфеля і поліпшенням його якості;

− розширення клієнтської бази шляхом надання кредитних послуг

високої якості;

− збереження високого рівня довіри суб’єктів господарювання до

комерційного банку шляхом своєчасного та повного виконання своїх

зобов'язань перед вкладниками та акціонерами.

Формування цілей здійснюється як на довгострокову перспективу

розвитку, так і на поточний період. Враховуючи економічну та політичну

нестабільність в країні, вітчизняні банки переважно визначають кредитну

політику та її цілі на поточний рік, рідше на дворічний або трирічний період.

Практичний досвід вітчизняних банків свідчить, що реалізація стратегії і

тактики кредитної політики повинна здійснюватися через формування цільових

137

програм кредитування реального сектору економіки, що знаходять втілення в

конкретних проектах у рамках реалізації обраної стратегії та ініціюються

новими інноваційними можливостями, що забезпечуються в процесі поточної

діяльності. Отож, розробка таких цільових програм банків та проектів їх втілення

має базуватися на відповідних принципах програмно-цільового планування,

основними з яких є такі:

− цільова пріоритетність - наявність системи ієрархії пріоритетів для

різних завдань і програм, виходячи із стратегії розвитку банку та

цільова орієнтація проектів на забезпечення кінцевих результатів;

− системність та комплексність - розробка комплексу заходів та

системи пов'язаних між собою елементів, що забезпечують реалізацію

цілей програм та проектів щодо фінансування реального сектора

економіки з врахуванням концепції розвитку банку загалом;

− забезпеченість та своєчасність - досягнення необхідного кінцевого

результату у встановлений програмою термін та забезпеченість усіх

заходів необхідними для її реалізації ресурсами (фінансовими,

інформаційними, матеріальними, трудовими тощо);

− економічність та ефективність – реалізація цільових програм має

забезпечуватися з мінімальними витратами та досягненням

максимальних кінцевих фінансових результатів.

У практиці вітчизняних банків існують такі види цільових програм

(проектів) фінансування підприємств реального сектору економіки:

− загальні – участь банку в державних програмах та участь банку в

міжнародних програмах;

− участь банку в регіональних програмах;

− загальні бізнес-проекти;

− власні бізнес-проекти;

− внутрішньорганізаційні програми.

138

Формування банківської стратегії фінансування реального сектору

економіки через використання кредитних інструментів передбачає вибір

стратегії і розробку плану заходів щодо її реалізації.

Розробка структури даної стратегії може бути представлена такими

організаційними етапами, поступова реалізація яких забезпечить максимально

ефективне стратегічне управління сучасним комерційним банком задля

фінансування реального сектора економіки (рис. 3.1).

Рис. 3.1. Етапи розробки банками кредитної стратегії фінансування

розвитку реальної економіки

Джерело: розроблено автором

І етап. Діагностика сучасного стану використання кредитних інструментів для

фінансування реальної економіки комерційним банком

ІІ етап. Визначення стратегічного бачення діяльності банку у сфері фінансування

реального сектору економіки через використання кредитних інструментів

ІІІ етап. Формулювання місії та стратегічних цілей

ІV етап. Визначення стратегічного підходу та оцінка альтернативних кредитних

стратегій

V етап. Аналіз стратегічного вибору банку

VІ етап. Затвердження та реалізація стратегії використання кредитних інструментів

для фінансування реальної економіки

VІІ етап. Оцінка результатів впровадження стратегії використання кредитних

інструментів для фінансування реальної економіки та можливих коригувань.

139

В основу розробки стратегії використання кредитних інструментів для

фінансування реальної економіки банку має бути покладена цільова функція, яка

може зводитися до максимізації власної частки в диверсифікованих сегментах

інвестиційного ринку з одночасним збільшенням прибутковості інвестицій.

Вважаємо, що стратегія використання кредитних інструментів для

фінансування реальної економіки повинна вирішувати такі завдання:

− визначення асортименту банківських послуг;

− визначення структури потенційних споживачів послуг та сегменту

ринку, який планується охопити;

− опрацювання форм реалізації кредитних інструментів інвестиційного

характеру;

− створення умов для забезпечення ефективного просування

інвестиційних кредитних інструментів на ринок;

− прогноз економічного ефекту та розрахунок можливих ризиків (з

опрацюванням системи заходів щодо їх усунення або ж мінімізації) при

різних варіантах просування інвестиційного кредитного інструменту

на ринок.

Для реалізації зазначених завдань необхідно розробити локальні (часткові)

стратегії, зокрема – розвитку ринку (розширення ринку збуту кредитного

інструменту за рахунок створення нового ринку або ринкових сегментів),

розробки нового кредитного інструменту (створення принципово нових або ж

модифікація наявних продуктів та їх реалізація на існуючих ринках і ринкових

сегментах), диверсифікації (виведення на новий ринок нового кредитного

інструменту).

В інтегрованому вигляді реалізація зазначених стратегій зводиться до

конкурентної стратегії, яка в умовах загострення конкуренції на інвестиційному

ринку спрямована на завоювання банками міцної позиції в конкурентному

середовищі, забезпечення можливої стратегічної переваги. У зв’язку з цим

заслуговує на увагу така (складена на основі узагальнень точок зору різних

140

авторів) схема стратегії поведінки банку у сфері фінансування реального сектору

економіки (рис. 3.2).

Рис. 3.2. Логічна схема стратегії поведінки банку на інвестиційному ринку

Джерело: розроблено автором

Кредитні стратегії фінансування банками реального сектору економіки

Продуктово-орієнтовані банки Об’єктно-орієнтовані банки

Мета: встановлення та підтримання

контролю на ринку продуктів і послуг для

суб’єктів господарювання, які мають

довгостроковий стійкий попит

Мета: встановлення і підтримка контролю

над групами клієнтів – суб’єктів

господарювання, які мають довгострокові

перспективи стійкого економічного

розвитку та впливу на реальний сектор

економіки

Реалізація стратегій поведінки на кредитному ринку

- визначення переліку стратегічних

продуктів і послуг, які мають

довгостроковий стійкий попит;

- визначення груп підприємств реального

сектору економіки, які мають довгострокову

потребу у фінансування з використанням таких

продуктів і послуг

- визначення стратегічних груп клієнтів –

суб’єктів господарювання реального

сектору економіки, які мають довгострокову

перспективу економічного розвитку;

- виявлення специфічних потреб у

продуктах і послугах стратегічних груп

клієнтів

Розробка необхідних кредитних продуктів і послуг

Територіальна диверсифікація присутності банку у регіонах

- виявлення регіонів, які мають довгострокові перспективи економічного розвитку;

- встановлення і підтримка контролю на ринках регіонів, які мають довгострокові перспективи

стійкого економічного розвитку;

- виявлення особливостей підприємств регіону, які зумовлюють необхідність коригування

власної стратегії поведінки у відповідному сегменті ринку;

- охоплення регіонів, підприємства яких мають потенціал до впливу на зростання реального

сектору економіки.

Залучення, утримання та сприяння розвитку клієнтів - суб’єктів господарювання

141

Оскільки кожна зі стратегій має свої переваги, то їх поєднання має

забезпечувати досягнення цілей кредитної політики банку. При розробленні

стратегій слід враховувати потенційні можливості їх реалізації банком, що

залежатимуть, в свою чергу, від сценаріїв розвитку реальної економіки, а ці

сценарії можуть набувати песимістичного чи оптимістичного характеру,

виходячи з перспектив розвитку політико-економічної ситуації та кризового

середовища, в якому функціонує реальний сектор. Окреслені загальні потенційні

можливості реалізації кожної з названих стратегій у розрізі визначених двох

сценаріїв розвитку реального сектору економіки.

Вважаємо, що розробка ефективної кредитної стратегії використання

кредитних інструментів банку для фінансування реального сектору економіки в

умовах фінансово-економічної нестабільності повинна здійснюватися у

відповідності до чітко визначених стратегічних орієнтирів розвитку кредитної

діяльності банків. На нашу думку, раціональна та ефективна кредитна стратегія

використання кредитних інструментів банку для фінансування реального сектору

економіки повинна виражати намір банку щодо здійснення фінансування за

певними галузями економіки. Вона має бути спрямована на довгострокову

перспективу і тому має враховувати можливі циклічні коливання економічної

кон'юнктури і пов'язані з ними зміни якості портфеля.

Прояв фінансово-економічної кризи потребує в банківському секторі

можливість прийняття гнучких управлінських рішень, які дадуть змогу

забезпечити стабільні позиції банку та остаточний результат від своєї діяльності,

максимально наближений до запланованого. У сучасних умовах недостатній

рівень використання кредитних інструментів з метою розвитку реального

сектору економіки зумовлений відсутністю стратегічного підходу до вибору

стратегії впровадження кредитних інструментів. Рішення про впровадження та

використання кредитних інструментів для розвитку реального сектору економіки

мають бути прийняті на підставі проведеного ґрунтовного дослідження

конкурентної позиції банку на окремих сегментах ринку кредитних ресурсів з

142

використанням інструментів стратегічного управління, серед них найбільш

поширеним і ефективним в сучасних умовах є портфельний аналіз.

З точки зору управління ризиками кредитних інструментів, стратегічний

портфельний аналіз розглядаємо як інструмент, за допомогою якого керівництво

банківської установи може виявляти та оцінювати перспективи застосування

кредитних інструментів для фінансування розвитку підприємств певного виду

діяльності в реальному секторі економіки. Таке дослідження підтвердить або

спростує безпечність застосування кредитних інструментів у кожному окремому

випадку [151, с. 154].

З метою формування відповідного виду стратегії використання кредитних

інструментів, використаємо елементи SWOT - аналізу та матричного методу для

встановлення конкурентної позиції видів економічної діяльності за рівнем їх

ризикованості. Таким чином, для дослідження рівня ризику кредитування

окремих видів діяльності побудуємо матрицю, яка враховує як якісні

характеристики об’єктів, так і кількісні.

Для здійснення такого аналізу, об’єктом визначено види економічної

діяльності реального сектору економіки, які фінансуються за допомогою

кредитних інструментів.

Чинниками, які здійснюють суттєвий вплив на використання кредитного

інструменту для фінансування того чи іншого сектору (виду діяльності) реальної

економіки, з точки зору ризикованості таких вкладень для банку, будемо вважати

такі:

− показник приросту обсягів кредитних інструментів банків у розрізі

видів економічної діяльності, які належать до реального сектору

економіки (середнє значення за кожним видом діяльності);

− середній приріст обсягів кредитних інструментів банків у розрізі

видів економічної діяльності, які належать до реального сектору

економіки.

При цьому для розрахунку коефіцієнтів відхилення рівня обсягів

кредитних інструментів банків (Вкі) скористаємося такою формулою:

143

де – показник приросту обсягів кредитних інструментів банків у

розрізі видів економічної діяльності, які належать до реального сектору

економіки (середнє значення за кожним видом діяльності);

– середній приріст обсягів кредитних інструментів банків у розрізі

видів економічної діяльності, які належать до реального сектору економіки.

Враховуючи правила здійснення SWOT- аналізу, а саме, у випадку, якщо

показник приросту обсягів кредитних інструментів банків становить більше 1,

можлива активізація використання кредитних інструментів для відповідних видів

діяльності. У разі значення даного показника менше 1 – фінансування таких

видів діяльності реального сектору економіки необхідно призупинити або

скоротити обсяги. Відповідно до такого підходу, в матриці виділяють чотири

сектори (квадрати), кожен з яких відповідає рівню кредитного ризику певного

виду діяльності і, відповідно, визначає зміст і вид стратегії використання

кредитних інструментів розвитку реального сектору економіки. З огляду на це,

ми пропонуємо структурувати стратегії використання кредитних інструментів

для фінансування того чи іншого виду діяльності за такими видами: поміркована

стратегія; стратегія обмеженого зростання; помірковано-активна стратегія;

стратегія інтенсивного використання кредитних інструментів.

На матриці сектор (поле) поміркованої стратегії використання кредитних

інструментів для фінансування реального сектору економіки (Додаток Л, рис.

Л.1) містить ті види діяльності в економіці, які мають нижчий рівень кредитного

ризику та характеризуються зростанням обсягів використання кредитних

інструментів. У разі зростання таких інструментів у структурі кредитного

портфеля банку відбудеться зниження сукупного кредитного ризику.

Той же ефект буде досягнуто, якщо до кредитного портфеля будуть

включені кредитні інструменти за видами економічної діяльності, які

знаходяться в секторі стратегії обмеженого зростання використання кредитних

144

інструментів розвитку реального сектору економіки. Її характеризує низький

кредитний ризик та скорочення обсягів використання кредитних інструментів.

Інша ситуація з кредитами за тими видами діяльності, які потрапляють у

сектор помірковано-активної стратегії використання кредитних інструментів

розвитку реального сектору економіки. Їх наявність у кредитному портфелі

банку спричиняє погіршення його якості за рахунок зростання кредитних ризиків

за цими інструментами.

Кредити за видами діяльності, що знаходяться у секторі стратегії

інтенсивного використання кредитних інструментів розвитку реального сектору

економіки, включати до кредитного портфеля банківської установи не

рекомендується. Причиною цього є їх високий ризик та тенденція до скорочення

застосування кредитних інструментів.

Для конкретизації дослідження використаємо групування окремих видів

економічної діяльності реального сектору економіки, за підходом окремих

учених [165], який розглянуто в розділі 1, пп.1.1. Таким чином, у кожному

секторі оберемо по два вида діяльності, які мають найбільший вплив на розвиток

реального сектору економіки:

- первинний сектор – сільське господарство, добувна промисловість;

- вторинний сектор – будівництво, переробна промисловість;

- третинний сектор – виробництво, торгівля;

- четвертний сектор – інформаційні технології, освіта.

Як видно з рис. Л.2 (Додаток Л), у банківській системі України

підприємства обраних видів економічної діяльності мають порівняно низький

рівень кредитного ризику. Найбільш ризикованими, з точки зору використання

кредитних інструментів, є сільськогосподарські підприємства.

Значна частка підприємств цього виду діяльності у кредитному портфелі

банку характеризується значним рівнем ризику. Фінансування підприємств цього

виду діяльності вимагає застосування стратегії інтенсивного використання

кредитних інструментів з ґрунтовним аналізом кредитоспроможності

145

потенційного позичальника. Додатковою вимогою також може бути наявність

високоліквідного забезпечення.

Співвимірними за рівнями ризику та нарощення обсягів використання

кредитних інструментів для їх фінансування є підприємства таких видів

діяльності: будівництво, торгівля та переробна промисловість. У разі суттєвої

частки їх наявності у кредитному портфелі банку, кредитний ризик буде

зростати, проте він частково компенсуватиметься зростанням обсягів кредитних

інструментів та дохідністю від їх використання.

Як свідчить проведений аналіз, найменше перспектив щодо фінансування

за рахунок кредитних інструментів банків мають підприємства сфери освіти.

Нарощення обсягів кредитних інструментів для даного виду діяльності не

призведе до зростання ризику кредитного портфеля банку. Але і дохідність при

цьому буде мінімальною.

За результатами проведеного дослідження зауважимо, що до зростання

якості портфеля кредитних інструментів, за рахунок яких фінансується реальний

сектор економіки, призводять кредити таким видам економічної діяльності, як

добувна промисловість, виробництво та інформаційні технології.

Характеристики видів стратегій використання кредитних інструментів, що

сформовані на основі розміщення (позиціювання) видів діяльності залежно від їх

ризикованості, у відповідному секторі (полі) матриці, подані у табл. 3.1.

Отже, вибір банком відповідного виду стратегії використання кредитних

інструментів буде визначати напрями та видову (галузеву) структуру його

кредитного портфеля, а також впливати на його якість, оскільки кредитні

вкладення в різні види діяльності генерують різний рівень кредитного ризику.

Таким чином, перспективними напрямами удосконалення управління

кредитними ризиками в умовах подолання наслідків фінансової кризи є

оптимізація структури портфеля кредитних інструментів залежно від виду

діяльності позичальника з метою мінімізації сукупного кредитного ризику

шляхом впровадження відповідної банківської стратегії використання кредитних

інструментів для фінансування реального сектору економіки.

146

Таблиця 3.1

Характеристика видів банківських стратегій використання кредитних

інструментів залежно від ризикованості видів діяльності (секторів) реальної

економіки

Вид стратегії Рекомендації щодо використання кредитних інструментів для

фінансування реального сектору економіки

Поміркована стратегія

використання

кредитних

інструментів

Обсяги використання кредитних інструментів для окремих видів

діяльності реального сектору економіки залишається на існуючому

рівні

Стратегія обмеженого

зростання

використання

кредитних

інструментів

Активне використання кредитних інструментів для фінансування за

тими видами економічної діяльності, що належать до сектору

матриці поміркованої стратегії використання кредитних

інструментів. Така активізація відбувається швидкими темпами

шляхом запровадження нових кредитних продуктів з врахуванням

особливостей та рівня ризику суб’єктів господарювання,

відповідного виду діяльності.

Помірковано-активна

стратегія використання

кредитних

інструментів

Прискорена активізація використання кредитних інструментів для

фінансування за тими видами економічної діяльності, що належать

до секторів поміркованої стратегії використання кредитних

інструментів та стратегії обмеженого зростання. Цей процес

відбувається шляхом динамічного запровадження нових кредитних

продуктів з врахуванням потреб, особливостей та рівня ризику

суб’єктів господарювання реального сектору економіки.

Стратегія інтенсивного

використання

кредитних

інструментів

Ті види економічної діяльності, які належать до сектору матриці

стратегії інтенсивного використання кредитних інструментів для

фінансування реального сектору економіки, фінансуються

випереджаючими темпами. Кредитні інструменти для фінансування

суб’єктів господарювання даного поля реалізуються для

максимального отримання доходів в короткостроковий термін і

характеризуються високим рівнем ризику.

Джерело: складено автором

Щоб змінити ситуацію на ринку кредитування, необхідним є проведення

таких реформ, які б дозволили і банкам активізувати кредитну діяльність, і

підприємствам підвищити рівень кредитоспроможності. Кредитні інструменти

мають створювати сприятливі умови для розвитку всіх сфер і галузей

національної економіки. Вони є важливим джерелом капітальних інвестицій,

тому традиційно виділяється їх вагома роль у реструктуризації економіки та

інвестиційній діяльності.

147

3.2. Науково-методичні підходи до розробки оптимальної моделі

кредитування розвитку реальної економіки

Аналіз науково-методичної літератури дозволив виділити два підходи до

оцінки впливу банківських кредитних інструментів на ситуацію в реальному

секторі – мікроекономічний та мезоекономічний. Мікроекономічний підхід

передбачає встановлення, наскільки використання банківських кредитних

інструментів відповідає інтересам і очікуванням його акціонерів. Відповідно до

мезоекономічного підходу, предметом дослідження виступає банківська система

як така, а також проблемні питання використання кредитних інструментів банку

як таких.

Водночас з точки зору економічної системи країни найбільш доцільним є використання

макроекономічного підходу, відповідно до якого вивчення діяльності банків має відбувати

через призму дослідження ролі банківських кредитних інструментів у створенні суспільного

продукту і забезпеченні економічного зростання реального сектору економіки.

Аналіз сутності функціональної взаємодії підприємств реального сектору економіки та

банків і небанківських фінансово-кредитних установ через використання кредитних

інструментів варто розширити характеристикою взаємозалежності показників ефективності

діяльності суб‘єктів реального та фінансового секторів. Розглянемо детальніше їх взаємодію.

На підставі аналізу економічної літератури можна стверджувати, що:

- зміна активності використання кредитних інструментів банків зумовлює адекватні

зміни ділової активності суб‘єктів господарювання;

- покращення показників виробничої діяльності та рентабельності суб‘єктів

господарювання стимулюють покращення ефективності використання кредитних

інструментів банків, через зниження кредитних ризиків та зменшення простроченої

заборгованості;

- системні позитивні зміни в обох секторах впливають на інтенсивне зростання рівня

ВВП.

Відношення обсягу використання кредитних інструментів до ВВП є

важливим економічних індикатором, що визначає рівень взаємодії банківського і

148

реального секторів економіки, а також перспективи економічного розвитку [38,

с. 28-33]. Відповідно до рейтингу 125 країн світу за показниками кредитування

фінансовими і банківськими установами суб’єктів господарювання Україна

посідає 63 місце в світі [106].

Таблиця 3.2

Країни-лідери за показниками кредитування реального сектору

економіки

Місце Країна Обсяг кредитування приватного

сектору, у % до ВВП

1 Швейцарія 164

2 Гонконг (Китай) 154

3 США 146

4 Нідерланди 142

5 Португалія 140

… … …

63 Україна 30

… … …

121 Конго 1

122 Сьєрра-Леоне 3

123 Киргизія 4

124 Гвінея 4

125 Чад 4

Джерело: складено на основі [106]

Очевидно, що одним із важливих кроків на шляху до становлення

національної моделі використання кредитних інструментів реального сектору

економіки в Україні є вивчення та аналіз іноземної практики створення та

розвитку таких моделей. Проаналізувавши наукову літературу щодо

кредитування підприємств реального сектору економіки, слід зазначити, що в

економічно розвинених країнах, де фінансування підприємств реального сектору

існує не одне десятиліття, поширені дві моделі взаємодії реального сектору

економіки та банківських і небанківських фінансово-кредитних установ, які

розрізняються саме за механізмами ресурсного забезпечення кредитних

інструментів. З огляду на це доцільно виділити німецьку і англосаксонську

моделі використання кредитних інструментів банківських та небанківських

149

фінансово-кредитних установ у забезпеченні економічного зростання реального

сектору економіки (табл. 3.3).

Розпочнемо детальний аналіз з дослідження англосаксонської (або її ще

називають англо-американською) моделі використання кредитних інструментів

банків, небанківських фінансово-кредитних установ для фінансування реального

сектору економіки. Основними її характериними ознаками є: ринок акцій

віддалений від банків. Доступ до фінансування визначається ринковими цінами

на фінансові активи; власники заощаджень (фізичні та юридичні особи)

здійснюють інвестування за допомогою фінансових посередників, зокрема,

небанківських фінансово-кредитних установ.

Таблиця 3.3

Порівняльна характеристика моделей використання

кредитних інструментів банків, небанківських фінансово-кредитних

установ для фінансування реального сектору економіки

Критерій Німецька Англосаксонська

Використання кредитних інструментів

банківських та небанківських

фінансово-кредитних установ для

фінансуванні підприємств та контролі

над ними

значна незначна

Ключовий фактор забезпечення

зовнішніми фінансовими ресурсами

підприємств

низька вартість

кредитних інструментів

на основі прив’язки її до

офіційної облікової

ставки центрального

банку

розвинута система

фінансових установ

небанківського типу

Середня частка ресурсів банків та

небанківських фінансово-кредитних

установ, які направляються на

кредитування суб’єктів

господарювання, %

80-90 60-75

Джерело: складено автором

Для англо-саксонської моделі використання кредитних інструментів для

фінансування реального сектору економіки притаманна активна участь

150

небанківських фінансово-кредитних установ – кредитних спілок, лізингових

компаній, ломбардів, фінансових компаній тощо. Очевидно, реалізація англо-

саксонської моделі потребує розвиненішої мережі посередницьких структур,

зокрема небанківських фінансово-кредитних установ.

Розглянемо детальніше німецьку модель використання кредитних

інструментів банків, небанківських фінансово-кредитних установ для

фінансування реального сектору економіки. Як свідчить аналіз наукової

літератури, дана модель передбачає активну участь саме банківського сектору

(комерційних банків) у кредитуванні реального сектору економіки. Основними

характеристиками функціонування такої моделі є:

− банківські установи зберігають основну частину заощаджень, що

створюються в економіці у формі депозитів юридичних і фізичних осіб;

− відсутнє пряме інвестування з боку юридичних та фізичних осіб

(прийняття рішень про інвестування передоручають банківським

установам);

− банки є основними покупцями акцій та облігацій підприємств (вони

володіють акціями та контролюють торгівлю), а також домінують на

ринку капіталу;

− для даної моделі характерна консервативна структура кредитних

інструментів, тобто основним інструментом кредитування реального

сектору економіки є банківський кредит.

Хочемо відзначити, що при усіх перевагах німецької моделі вона більше

відповідає олігархічній структурі економічного співтовариства, дозволяючи

фінансовим центрам контролювати бізнес з міццю важелів, прихованих від очей

громадськості. Крім того, німецьку модель кредитування реального сектору

економіки критикують головним чином за суперечливу роль банків, які,

виступаючи акціонерами і одночасно кредиторами, потрапляють в зону

конфлікту інтересів, що призводить до видачі безнадійних кредитів (як, зокрема,

у Німеччині) або кредитування неефективних програм у цілях стабільності (у

Японії).

151

Слід також зазначити, що в країнах, де домінує німецька модель і її

різновиди, значно вищий рівень корумпованості, непрозорості господарських

трансакцій і, як наслідок, рівень промислового шпигунства і кримінальності [81, с. 78].

Для України на сучасному етапі розвитку ринку кредитних інструментів

фінансування реального сектору економіки характерна модель, наближена до

німецької, оскільки банківська система виступає в ролі основного фінансового

посередника. Основним кредитним інструментом, як свідчить проведене нами

дослідження, для розширеного відтворення в реальному секторі економіки, крім

власних коштів суб'єктів господарювання, виступають банківські кредити.

Зрозумівши глибинні рушійні сили досліджуваного процесу, можна

навчитися раціонально керувати ним. Застосування математичних методів у

економіці дає змогу виокремити та формально описати найважливіші,

найсуттєвіші зв'язки економічних змінних і об'єктів, а також індуктивним

шляхом отримати нові знання про об'єкт [71, с. 69].

Тому, для визначення ступеня впливу банківського кредитування на

реальний сектор економіки були використані дані Національного банку України

щодо діяльності банків України за період з 2002 по 2014 рр. в розрізі таких

показників - зобов’язання банків за коштами, залученими на рахунки суб’єктів

господарювання та фізичних осіб, вимоги банків за кредитами, наданими в

економіку (в розрізі строків кредитування), та дані Державного служби

статистики України щодо динаміки ВВП України у фактичних цінах за період з

2002 по 2014 рр.

Зіставивши динаміку вищезазначених показників, можна побачити їх

тісний взаємозв’язок (рис. 3.3).

152

Рис. 3.3. Динаміка основних показників банківської системи України

та ВВП за 2002-2014 рр.

Джерело: складено автором за даними [106, 107]

З метою економіко-математичного аналізу такого взаємозв’язку будемо

послідовно використовувати метод найменших квадратів та лінійну функцію

регресії першого порядку з однією змінною [73, с. 316-320]:

. (3.1)

Така форма аналізу дозволить підтвердити кількісний вплив кредитних

інструментів банківської системи на розвиток реального сектору економіки.

Для економіко-математичної моделі ми застосували систему нормальних

рівнянь, складену для функції регресії (1):

, (3.2)

153

де а0, а1 - коефіцієнти функції регресії;

xij - факторна ознака (аргумент) j-го виду в i-му періоді;

yi - результативна ознака (функція) в i-му періоді;

n - кількість розрахункових періодів.

Спочатку введемо необхідні позначення (специфікацію моделі):

x1j – кошти фізичних та юридичних осіб, залучені банками на депозитні

рахунки у році і, млн. грн.;

x2j – обсяги кредитів, які надавались банками на розвиток реального

сектору економіки в і-му році, млн. грн.;

x3j – кредити строком до 1-го року, виданих у і-му році, млн. грн.;

x4j – кредити строком понад 1 рік, виданих у і-му році, млн. грн.;

yi - обсяги ВВП України у фактичних цінах у і-му році, млн. грн.

За результатами аналізу отримали такі рівняння:

1) оцінка впливу коштів фізичних та юридичних осіб, що були залучені

комерційними банками на депозитні рахунки:

yi = 114 326.8 + 2.28*x1j ; (3.3)

2) оцінка впливу кредитування на зростання національної економіки:

yi = 214 196.59 + 1.23*x2j ; (3.4)

3) залежність між коштами фізичних та юридичних осіб, що були залучені

комерційними банками на депозитні рахунки, та коштами, що були спрямовані

на кредитування реального сектору економіки:

x2j = 1.85*x1j – 35278.31 ; (3.5)

4) розподіл залучених депозитів на обсяги банківських кредитів терміном

до 1 року:

x3j = 1473.06 + 0.53*x1j ; (3.6)

154

5) розподіл залучених депозитів на обсяги банківських кредитів терміном

понад 1 рік:

x4j = 1.32*x1j – 36751.37 . (3.7)

Як бачимо, такий кредитний інструмент, як банківський кредит, істотно

мультиплікативно впливає на процеси розвитку реального сектору економіки, а

саме: кожна покладена на депозитний рахунок фізичними особами та суб’єктами

господарювання гривня призводить до зростання ВВП на 2,28 грн. (це можна

побачити безпосередньо з рівняння (3.3), або ж обчислити за допомогою

коефіцієнтів а1 біля змінної x1j у рівняннях (3.3), (3.4), тобто: 1,23*1,85 = 2,28.

Дана математична модель нами застосована для математичного

підтвердження відомого в науці мультиплікативного ефекту впливу банківського

кредитування на розвиток національної економіки.

Для виявлення взаємозв’язку впливу кредитних інструментів

небанківських фінансових установ на реальний сектор економіки, застосуємо

методи економіко-математичного аналізу, аналогічно як і для банків, що

ґрунтуються на послідовному використанні методу найменших квадратів та

лінійної функцію регресії першого порядку з однією змінною [73, с. 316-320].

Відповідні розрахунки здійснені за статистичними даними НКРРФП щодо

діяльності небанківських фінансово-кредитних установ України за період з 2007

по 2014 рр. в розрізі таких показників: кредити небанківських фінансових

установ, вимоги небанківських фінансових установ за кредитами, наданими в

економіку (в розрізі строків кредитування), та дані Державного служби

статистики України щодо динаміки ВВП України у фактичних цінах за період з

2007 по 2014 рр. Зіставивши динаміку вищезазначених показників, можна

побачити їх тісний взаємозв’язок (рис. 3.4).

Для економіко-математичної моделі ми застосували систему нормальних

рівнянь, складену для функції регресії (3.1):

.

155

Спочатку введемо необхідні позначення (специфікацію моделі):

x1j – кошти фізичних та юридичних осіб, залучені небанківськими

фінансово-кредитними установами на депозитні рахунки у році і, млн. грн.;

x2j – обсяги кредитів, які надавались небанківськими фінансово-

кредитними установами на розвиток реального сектору економіки в і-му році,

млн. грн.;

x3j – кредити строком до 1-го року, виданих у і-му році, млн. грн.;

x4j – кредити строком понад 1 рік, виданих у і-му році, млн. грн.;

yi - обсяги ВВП України у фактичних цінах у і-му році, млн. грн.

Рис. 3.4. Динаміка основних показників діяльності небанківських

фінансово-кредитних установ України та ВВП за 2007-2014 рр.

Джерело: складено автором за даними [106, 108]

За результатами проведених розрахунків та статистичного аналізу

отримані такі рівняння щодо:

1) оцінки впливу коштів фізичних та юридичних осіб, що були залучені

небанківськими фінансово-кредитними установами на депозитні рахунки:

yi = 31 426,8 + 1,08*x1j ; (3.8)

156

2) оцінки впливу кредитних інструментів небанківських фінансових

установ на зростання національної економіки:

yi = 45 495,7 + 0,56*x2j ; (3.9)

3) залежності між коштами фізичних та юридичних осіб, що були залучені

небанківськими фінансово-кредитними установами на депозитні рахунки, та

коштами, що були спрямовані на фінасування реального сектору економіки:

x2j = 0,88*x1j – 14 514,3 ; (3.10)

4) розподілу залучених депозитів на обсяги кредитних інструментів

небанківських фінансових установ терміном до 1 року:

x3j = 742,6 + 0,26*x1j ; (3.11)

5) розподілу залучених депозитів на обсяги кредитних інструментів

небанківських фінансових установ терміном понад 1 рік:

x4j = 0,63*x1j – 17 854,1 . (3.12)

Дана математична модель підтверджує вплив небанківських фінансово-

кредитних установ на розвиток реальної економіки країни, проте цей вплив є

незначним, особливо порівняно із банківськими кредитними інструментами. Так,

кожна гривня, вкладена фізичними особами та суб’єктами господарювання у

небанківські фінансово-кредитні установи, призводить до зростання ВВП на 1,08

грн.

Практичне використання вищезазначеної моделі може відбуватися таким

чином:

− визначення впливу обсягів банківських кредитних інструментів

конкретного банку на ВВП держави. Це дозволить на рівні НБУ

здійснювати регулювання використання та застосування кредитних

інструментів банками для підвищення економічного зростання в країні;

157

− визначення впливу обсягів депозитного портфеля конкретного банку на

обсяг портфеля кредитних інструментів. Таким чином є можливість

регулювати використання кредитних інструментів на рівні конкретного

банку (можливість фінансування виззаченого сектору економіки).

Отже, в результаті дослідження вдалося підтвердити значний вплив такого

кредитного інструменту, як банківський кредит, на реальний сектор економіки:

кожна видана суб’єктам господарювання та фізичним особам гривня сприяє

зростанню ВВП України в середньому на 1,23 грн.

Проведені розрахунки засвідчили, що розвиток та поглиблення фінансової

кризи значною мірою негативно вплинули на рівень стимулюючого впливу

такого кредитного інструменту, як банківське кредитування, на розвиток

реального сектору економіки з двох причин:

1) унаслідок недовіри до надійності та стабільності банківського

сектору відбулося різке вилучення коштів з депозитних рахунків

фізичними та юридичними особами, що безпосередньо відобразилося

у зменшенні обсягів використання банківських кредитних

інструментів та, як наслідок, скороченні реального ВВП;

2) через погіршення фінансового стану значної кількості субєктів

господарювання в економіці України, спричиненого кризовими

явищами, відбулося зниження ефективності використання та

обслуговування раніше (до початку фінансово-економічної та

політичної кризи) виданих в реальний сектор економіки кредитних

інструментів.

Отже, отримавши підтвердження мультиплікативного ефекту впливу

такого кредитного інструменту, як банківське кредитування, на розвиток

національної економіки та проаналізувавши німецьку та англо-саксонську моделі

кредитування реального сектору економіки, ми пропонуємо власну модель

використання кредитних інструментів банків, небанківських фінансово-

кредитних установ для фінансування реального сектору економіки. Враховуючи

доведений виключно високий рівень впливу саме банківського кредитування на

158

розвиток вітчизняної економіки, вважаємо за доцільне створення так званого

Банку розвитку. Безперечно, ідея створення Банку розвитку не є новою для

вітчизняної економічної науки. Але нами на підставі узагальнення наукових

підходів, пропозицій банкірів-практиків та власних розробок запропоновано

створення даної фінансової установи, яка буде відноситись до першого рівня

банківської системи України. Тоді схематично модель кредитування розвитку

реального сектору економіки в Україні буде мати такий вигляд (рис. 3.5).

Як видно з рис. 3.5, Банк розвитку – це спеціалізована державна фінансово-

кредитна установа, що має бути створена Урядом, метою діяльності якої є

підтримка довгострокового фінансування суспільно значущих проектів, що

сприяють економічному зростанню, розвитку економіки та вирішенню

соціальних завдань з використанням кредитних інструментів.

Рис. 3.5. Модель розвитку реального сектору економіки України з

використанням кредитних інструментів Банку розвитку

Джерело: складено автором

Даний банк не конкуруватиме із приватним сегментом вітчизняної

банківської системи, адже повинен виконувати спеціальні завдання щодо

сприяння розвитку економіки країни, які звичайно не реалізуються іншими

Державний орган, що здійснює

державне регулювання у сфері ринків

фінансових послуг

Небанківські фінансово-кредитні

установи

Кредитні інструменти як основне джерело фінансування підприємств реального сектору економіки

Комерційні банки, що

здійснюють кредитування

реального сектору

економіки

НБУ Банк розвитку

Фінансування стратегічно

важливих галузей

національної економіки за

допомогою кредитних

інструментів

Підприємства реального сектору економіки

159

банками. Таким чином, основний акцент Банку розвитку зосереджений на

довгостроковому фінансуванні через використання кредитних інструментів тих

видів економічної діяльності (секторів економіки), де рівень кредитного ризику

може бути досить високим.

Банк розвитку виконуватиме такі функції:

− здійснювати кредитування стратегічно важливих галузей (видів

діяльності) національної економіки (авіабудування,

машинобудування, суднобудування, сільське господарство, житлово-

комунальне господарство, транспортна інфраструктура);

− проводити рефінансування банків для реалізації довгосрокових

інвестиційних проектів.

Розвиток вищевказаних видів діяльності (галузей національної економіки)

забезпечить довгострокове економічне зростання, розвиток нових технологій,

масове створення робочих місць. Як свідчить проведене в другому розділі

дисертації дослідження, в Україні саме ці галузі не отримують достатнього

кредитування від комерційних банків. Пов'язано це з тим, що в умовах дефіциту

ліквідності фінансування великих галузей виробництва за допомогою кредитних

інструментів вимагає значних фінансових ресурсів. Тоді як в умовах фінансово-

економічної нестабільності, яка характерна сьогодні для вітчизняної економіки,

лише кілька банків першої групи можуть дозволити собі здійснення таких

кредитних операцій.

У разі створення, Банк розвитку забезпечить: довгострокове економічне

зростання; використання різноманітних кредитних інструментів;розвиток

новітніх технологій; масове створення робочих місць.

Очевидно, що створення нового фінансового інституту неминуче пов'язане

з певними ризиками. По-перше, якщо Банк розвитку надаватиме лише

рефінансування банкам (на першому етапі це будуть тільки державні банки), то в

цьому випадку він може стати другим емісійним центром (першим залишиться

Національний банк України, що надає рефінансування зараз). По-друге, новий

банк не повинен створювати конкуренцію звичайним комерційним банкам за

160

рахунок демпінгу кредитних пропозицій. У такому випадку умови роботи

банківської системи України тільки погіршаться. По-третє, Банк розвитку, який

фінансуватиметься виключно з державного бюджету, може стати інструментом

капіталовкладень у досить високовартісні інфраструктурні проекти. Тому дуже

важливо, щоб реалізація всіх проектів і виділення коштів здійснювалися

максимально прозоро і на конкурентній основі.

Врахування вищевказаних ризиків дозволить забезпечити ефективну

роботу Банку розвитку та сприятиме збільшенню капіталовкладень в розвиток

реального сектору економіки за допомогою кредитних інструментів. Отже,

вважаємо, що незважаючи на виникнення проблем з ліквідністю на вітчизняному

кредитному ринку, ускладнення доступу до кредитних ресурсів та зростання їх

вартості, діяльність Банку розвитку зможе стати дієвим механізмом підтримки та

модернізації національної економіки, а також вагомою складовою антикризових

програм уряду. Тому подальшого дослідження вимагають методи підвищення

ефективності використання виданих в реальний сектор економіки банківських

кредитів, як одного з основних інструментів виходу економіки України з

фінансової кризи, та можливості застосування зарубіжного досвіду фінансування

реальної економіки в Україні з використанням кредитних інструментів.

3.3. Напрями розвитку кредитних інструментів на основі

імплементації зарубіжного досвіду до умов України

В умовах сьогодення банківське кредитування все ще залишається

недостатнім, щоб стати реальним каталізатором економічного зростання в

Україні. За показником співвідношення активів банків до ВВП Україна в кілька

разів відстає від країн з розвиненою ринковою економікою. Вкрай низьким,

порівняно з масштабами економіки, є обсяг кредитів приватному сектору до

ВВП, які надають вітчизняні банки – 64,9%, що у 3 рази менше аналогічного

показника Великобританії, в 2 рази – Швеції, майже в 1,3 раза – Словенії [156, с.

220]. Швидке зростання кількості кредитних інструментів і активів стало одним

161

із найбільших ризиків сучасного світового економічного розвитку. За оцінками

експертів Глобального інституту МакКінслі (McKinsey Global Institute),

фінансова глибина (financial depth) економіки (співвідношення традиційних

фінансових активів і світового ВВП) збільшилася з 261% у 1990 р. до 356% у

2010 р. [110].

З метою порівняння та використання зарубіжного досвіду в Україні

потребують детального розгляду системи кредитування реального сектору

економіки у розвинених країнах, де, зокрема, держава стимулює комерційні

банки до видачі довгострокових кредитів [110]. На національних ринках

позикових капіталів зарубіжних країн важливу роль відіграють фінансово-

кредитні установи, які посідають важливе місце системі фінансування реального

сектору економіки. Безперечно, кредитна структура різних країн є неоднаковою.

Розпочнемо наше дослідження із розгляду функціонування кредитної

системи США та кредитування нею реального сектору економіки. Подібно до

кредитних систем всіх розвинених країн кредитна система США є дворівневою:

перший рівень – Федеральна резервна система; другий рівень – комерційні

банки та небанківські фінансово-кредитні установи [110]. Загальна структура

другого рівня кредитної системи США наведена в додатку М.

Значно на розвиток зовнішньої торгівлі впливає Експортно-імпортний банк

США. Як правило, покупці американських товарів у кредит з участю у

кредитуванні Експортно-імпортного банку США сплачують 10-20% їх вартості,

комерційні банки – 30-55%, а решту – Експортно-імпортний банк США. Така

система дає можливість банку, з одного боку, брати участь у кредитуванні

багатьох проектів, з іншого, зменшити ризики непогашення кредитів [95, с. 95].

Найбільша частка в структурі послуг банку належить гарантіям (близько

80%); частка наданих кредитів упродовж 2009-2013 рр. поступово зменшувалась

і в середньому становила 7%; частка страхових послуг протягом цього ж періоду

майже не змінювалась (близько 11%) [109].

Як свідчить проведене дослідження, у США поширеною формою

довгострокового кредитування реального сектору економіки є інвестиційні

162

кредити, які надаються на створення нових підприємств, розширення і

модернізацію діючих. Дані кредити є без заставними, проте мають вищий

відсоток та інколи передбачають передачу частки акцій у власність банку [109].

Заслуговує на увагу досвід США, що стосується розвитку малого

бізнесу за рахунок системи державних контрактів, які дають можливість

отримати гарантований ринок збуту продукції, прискорити нагромадження

приватного капіталу, збільшити виробничі потужності [165, с. 76].

У Сполучених Штатах, як і в інших розвинених країнах, кредитуванням

реального сектору економіки традиційно займаються приватні банкірські доми,

значення та вплив яких постійно знижується і вони поступово перетворюються в

акціонерні банки. Серед них можна назвати корпорації «Дж. П. Морган Чейз і

компанія» та «Веллс Фарго». За даними станом на 01.01.2014 р. остання займала

5 місце серед американських банків [136, с. 310].

Традиційно сильні позиції в кредитній системі займає ощадна справа. Так,

в США функціонують житлово-ощадні банки, основою діяльності яких є

залучення грошових заощаджень на депозити, а специфіка діяльності

проявляється в наданні кредитів виключно на будівництво або придбання

нерухомості; позичково-ощадні асоціації, які мобілізують кошти за рахунок

залучення заощаджень населення шляхом продажу власних акцій

(різновидністю цих асоціацій є позичково-будівельні асоціації) [95, с. 94].

Кредитні спілки (Credit Unions) та кооперативні банки (Cooperative Banks)

США входять у Національну асоціацію кредитних союзів. Поряд з іншими

небанківськими фінансово-кредитними установами вони активно працюють у

сфері кредитування реального сектору економіки [31, с. 47].

Суттєвим елементом кредитної системи США є іноземні банки. На

території США вони здійснюють свою діяльність через відділення, агентства,

комерційні банки, інвестиційні компанії. Банківські установи, що є філіями

іноземних банків, аналізуються і підлягають нагляду з боку федеральної та

штатної влади на тих самих умовах та принципах, що і інші федеральні банки

штатів. На них припадає близько третини обсягу кредитування бізнесу в США [110].

163

Ринок лізингу США характеризується істотною консолідацією лізингового

ринку. Передумовою, що сприяла такому швидкому та високому рівню розвитку

лізингу, було введення податкових пільг на стадії зародження та їх чітке

законодавче регулювання. У період стабілізації економіки (1980-ті роки),

податкові пільги більше не розглядалися як інструмент стимулювання

капіталовкладень і, реформуючи податкову систему США, уряд обмежив

використання податкових пільг, скасувавши інвестиційні пільги та змінивши

профіль амортизації. Зі зниженням прибутковості лізингової діяльності, розвиток

лізингової послуги не зупинився [104, с.113], оскільки ринок характеризувався

стійким та зрілим станом. Як свідчать дані World Leasing Yearbook, сьогодні

спостерігається тенденція загального затихання ринку лізингу, скорочуються

обсяги лізингових операцій, і їх зростання можливе лише за умов загального

зростання економіки. Хоча ринок і досяг зрілості, проте багато лізингових

організації продовжують пропонувати тільки фінансовий лізинг, а інші надають

послуги лише операційного або комплексного лізингу.

Що стосується використання таких кредитних інструментів, як кредитні

деривативи, то спеціалісти Федеральної резервної системи США практикують їх

як збалансовані кредитні інструменти, що дають можливість одній стороні

(бенефіціару) перенести кредитний ризик з активів на іншу сторону (гаранта) без

фізичного продажу активів [120, c.22]. Крім того, банківські аналітики з фірми

Capital Markets Risk Advisors під кредитними деривативами розуміють

інструменти, "в основі яких лежить зміна кредитних характеристик якогось

активу або групи активів, чутливих до змін рівня кредитного ризику".

Отже, проаналізувавши досвід США у сфері застосування кредитних

інструментів для фінансування реального сектору кономіки, пропонуємо для

України застосування таких заходів:

− державна підтримка установ, які здійснюють кредитування реального

сектору економіки. Зокрема, використання бюджетних коштів для

здійснення заходів щодо розвитку інвестиційної та інноваційної

діяльності в державі. Реалізація відповідних державних програм може

164

здійснюватись через механізм здешевлення кредитів (держава

компенсує частину відсоткової ставки за кредитом), залучених як в

іноземній, так і національній валютах;

− активізація роботи небанківських фінансово-кредитних установ, які, як

свідчить проведене дослідження, можуть бути активними учасниками

фінансування реального сектору економіки через використання

кредитних інструментів. Зробити це доцільно через створення

відповідних інформаційних регіональних віділів, що будуть

знаходитись у Центрах надання адміністративних послуг, які успішно

функціонують в кожному обласному центрі України. У таких відділах

мають працювати фахові експерти, які надаватимуть юридичні,

інформаційні, консультаційні та навчальні послуги щодо можливостей

фінансування з використанням кредитних інструментів небанківських

фінансово-кредитних установ). Суттєвою особливістю такого центру

буде максимальна його наближеність до потенційних споживачів

кредитних інструментів небанківських фінансово-кредитних установ,

передусім у сільській місцевості, зокрема суб’єктів малого

підприємництва та фермерських господарств;

− запровадження податкових пільг (зокрема, пільгова ставка податку на

прибуток) для компаній, що використовують такий кредитний

інструмент як лізинг, що сприятиме подальшому розвитку лізингового

ринку. Ця рекомендація має бути втілена на законодавчому рівні із

внесенням відповідних змін до Податкового кодексу України, зокрема в

частині оподаткування прибутку від лізингової діяльності;

− активізація використання кредитних деривативів шляхом розробки й

прийняття ефективного законодавства, що регулює операції з

деривативами, підвищення рівня обізнаності учасників кредитного

ринку з напрямами використання деривативів провідними компаніями.

Дослідимо особливості універсальної фінансово-кредитної системи

Німеччини, де комерційні банки здійснюють найрізноманітніші операції,

165

зокрема надання довгострокових кредитів та вкладення коштів у власний капітал

підприємств. Це, безперечно, позначилося на розвитку реального сектору

економіки. Потреби населення та національної економіки у банківських

кредитах, створення умов для стабілізації та зростання економіки задовольняють

на засадах здорової конкуренції комерційні банки.

Як свідчить аналіз літературних джерел, у Німеччині досить поширене

кооперативне кредитування. Німеччина є батьківщиною кредитної кооперації,

яка за майже 150-літню історію свого розвитку перетворилась у потужну

фінансову систему, що відіграє важливу роль у німецькій банківській системі.

Такі кооперативні установи, як сільськогосподарські кредитні банки - "Райфазен"

та народні – "Фольксбанки", а також центральні кооперативні банки

обслуговують дрібних та середніх підприємців, конкуруючи з іншими банками.

Їх діяльність зосереджується на отриманні безстрокових ощадних вкладів, а

також на наданні короткострокових і середньострокових кредитів своїм членам

(при цьому важливо зазначити, що обсяг довгострокових кредитів постійно

збільшується), а сьогодні кооперативні товариства пропонують універсальний

асортимент послуг. Головна перевага таких установ – низькі відсоткові ставки за

кредитами. Сьогодні німецька система кооперативних банків обслуговує близько

30 млн. членів-клієнтів і має загальний баланс 576,1 млрд. євро. Близько 75%

всіх бізнесменів, 80% фермерів і 60% ремісників є членами кооперативних

банків [30].

У Німеччині застосовують систему пільгового кредитування при освоєнні

високотехнологічних виробництв, створенні малих приватних підприємств. У

такому разі плата за користування кредитними ресурсами, як правило, не

перевищує 6% річних, а термін надання позики – 10-15 років [42, с. 234].

Що стосується такого кредитного інструменту як лізинг, то в Німеччині

вартість договорів лізингу складає 66,34 млрд. доларів, незважаючи на відсутнє

спеціальне законодавство з лізингу (лізингові операції регулюються нормами

комерційного права). Законодавством Німеччини передбачено опціон, котрий

призводить лізинг до договору купівлі-продажу в розстрочку особливого типу.

166

Найпоширенішим предметом лізингу у Німеччині є автомобілі, що є актуальним

і для вітчизняного лізингового ринку [140, c. 152].

Отже, як видно із проведеного дослідження, на відміну від України, у

Німеччині провідна роль у кредитуванні реального сектору економіки належить

небанківським фінансово-кредитним установам, зокрема, кредитним

кооперативам. Тому на підставі аналізу німецького досвіду запропонуємо такі

заходи, які сприятимуть активізації кредитування реального сектору економіки в

Україні:

− кредитування комерційними банками суб’єктів господарювання через

вкладання коштів у власний капітал підприємств шляхом придбання

корпоративних цінних паперів;

− законодавче регулювання кредитної системи, що сьогодні в принципі

відсутнє в Україні, оскільки регулювання використання кредитних

інструментів здійснюється на підставі Закону України «Про банки та

банківську діяльність», Цивільного кодексу та внутрішніх Положень

комерційних банків. Тому необхідним є прийняття Закону України «Про

кредитування», у якому будуть закріплені правила та принципи

використання кредитних інструментів для фінансування реального

сектору економіки;

− активізація кооперативного кредитування, що сприятиме розвитку

сільського господарства. Задля якісного поліпшення діяльності

кредитних спілок та використання ними кредитних інструментів

доцільно запровадити низку заходів організаційно-розпорядчого

спрямування. По-перше, це вдосконалення законодавчої бази та

розширення видів діяльності для кредитних спілок. Зокрема, сьогодні їм

забороняється обслуговувати юридичних осіб. Внесення відповідних

змін до Закону України «Про кредитні спілки» щодо можливості

обслуговувати малі та середні підприємства у сільській місцевості

дозволить розширити ресурсну базу кредитних спілок, а також

долучитися малим та середнім підприємствам до доступних кредитних

167

ресурсів з метою їх розвитку. По-друге, збільшення кількості кредитних

спілок шляхом зміцнення рівня довіри до них за допомогою

пропагандистського висвітлення природи їх діяльності. Важлива також

популяризація використання кредитних інструментів кредитних спілок

через ЗМІ (телебачення, журнали, науково-практичні конференції,

тощо);

− використання банківськими та небанківськими фінансово-кредитними

установами кредитних інструментів (зокрема, інвестиційного кредиту,

фінансового лізингу) з пільговими відсотковими ставками для

фінансування інноваційних проектів у високотехнологічних галузях,

субсидування розміру процентних ставок при кредитуванні банками

підприємств реального сектору (передусім підприємств, орієнтованих на

виробництво експортної продукції), податкове заохочення банків, які

здійснюють фінансування пріоритетних галузей реального сектору

економіки.

Розглянемо також досвід Японії у сфері кредитування реального сектору

економіки. Нині кредитно-банківська система Японії є однією з найбільш

потужних і розвинених у всьому світі. Кредитна система Японії складається з

приватних, державних і кооперативних кредитно-фінансових установ, яких

налічується близько 6200. Ці фінансово-кредитні інститути тісно контактують із

промисловими і торговельними компаніями. Під контролем міських банків

перебуває діяльність багатьох інших фінансово-кредитних інститутів, у тому

числі - регіональні комерційні банки. Міські банки є головними постачальниками

коштів у ті галузі японської економіки, що розвиваються швидкими темпами,

особливо - в експортні. Для них характерні високий рівень перекредитування і

залежність від Банку Японії. Банки довгострокового кредиту розміщують на

ринку дібенчери двох видів: відсоткові папери (на термін 5 років із виплатою

відсотків двічі на рік) та дисконтні папери (з річним строком, що продаються за

ціною, зменшеною на суму дисконту).

168

Поряд з національними комерційними банками в Японії функціонує численна група

іноземних банків, якими відкрито більше 90 відділень. Іноземні банки в Японії істотно

відрізняються один від одного розміром своїх активів, видами основних операцій та статусом,

який вони займають в банківській системі країни. Особливістю цих банківських установ є

значні обсяги кредитування. Так, частка позик іноземних банків становить близько 3%

загальної суми позик, виданих усіма японськими банками. Важливу ланку кредитно-

банківської системи Японії становлять спеціальні фінансово-кредитні установи: кредитні

кооперативи і корпорації (інвестиційні, лізингові та страхові компанії, фінансово-кредитні

корпорації, поштові ощадкаси, брокерські фірми), проте їх роль у кредитуванні реального

сектору економіки порівняно із банками суттєво менша.

Брокерські фірми займають незначне місце серед фінансово-кредитних

установ країни. Однак, у кредитній системі вони відіграють значну роль не

розміром фінансових ресурсів, а як активні учасники децентралізованого ринку

цінних паперів, які діють поряд з фондовими біржами країни.

Важливе місце в кредитній системі Японії посідає Японський банк

розвитку. Його діяльність зосереджено на пільговому кредитуванні галузей

економіки. Він здійснює довгострокове кредитування промисловості, в

основному тих галузей, які є ризиковими з точки зору приватних банків.

Особливістю розвитку Японської кредитно-банківської системи є

функціонування фінансово-промислових груп, на чолі кожної з яких стоїть

крупний приватний комерційний банк, пов'язаний з групою промислових

компаній. Такі комерційні банки надають позики компаніям і володіють значною

часткою боргових зобов'язань цих компаній. У Японії також надають

довгострокові позики на пільгових умовах для розвитку малого бізнесу,

стимулювання виробництва нових видів продукції, поповнення основного та

оборотного капіталів підприємницьких структур під урядові гарантії [14, с. 163-

173].

Отже, проаналізувавши кредитну систему Японії, вважаємо за доцільне

запропонувати такі заходи в Україні для стимулювання розвитку реального

сектору економіки:

169

− активна участь держави у кредитуванні реального сектору економіки. Це

стане можливим через закріплення на рівні законодавства переліку

високотехнологічних галузей, фінансування яких з використанням

кредитних інструментів є пріоритетним. На наш погляд, у Державному

бюджеті повинні бути виділені кошти на рефінансування банків, які

використовують кредитні інструменти для фінансування інвестиційних

програм реального сектору економіки;

− пільгове кредитування малого та середнього бізнесу під урядові гарантії.

Оскільки такі підприємства завжди відчувають брак фінансових ресурсів,

то ефективними, на нашу думку, може стати субсидування першого внеску

за кредитними інструментами банків (зокрема, проектним фінансуванням)

за рахунок цільового використання бюджетних коштів. Додатковим

забезпеченням виступатимуть державні гарантії за такими кредитними

інструментами, що сприятиме розвитку інституту гарантійних фондів;

− з метою активізації участі комерційних банків у процесах структурної

перебудови вітчизняної економіки доцільно закріпити на законодавчому

рівні можливість передачі в управління банкам на тривалий період

контрольних пакетів акцій підприємств, яким вони надають довгострокові

кредити.

Розглянемо систему кредитування реального сектору економіки, яка

притаманна Франції. Головна особливість кредитної системи Франції - швидкий

розвиток після Другої світової війни державного сектору у банківській системі.

Цей процес відбувався шляхом націоналізації приватних банків, створення

державних та напівдержавних установ, державного регулювання банківської

справи. У французькій кредитній системі широко представлені спеціальні

кредитні установи. Серед них слід виділити Креді насіональ - акціонерний

напівдержавний банк. Його акціонерами є промислові компанії, банки та

приватні особи, але діяльність перебуває під безпосереднім контролем держави.

Він надає середньо- та довгострокові кредити державним та приватним

підприємствам, а також гарантії, завдяки яким зобов’язання боржників можуть

170

бути враховані кредиторами прямо і опосередковано (через доручення інших

кредитних органів) у Банку Франції. Бере активну участь у кредитуванні

експорту. Разом із Банком зовнішньої торгівлі здійснює довгострокове

кредитування імпорту [95, с. 154–155].

У Франції існує досить розвинута система кооперативних кредитних

установ, які виконують банківські функції. Основна частина кредитів сільському

господарству надається касами сільськогосподарського кредиту (8000), які

поєднуються у регіональні (96). Верхньою ланкою є «Національна каса

сільськогосподарського кредиту» («Кесе насьональ де креді агриколь»). До кінця

1988 р. ця каса була державною інституцією, згідно з законом 1988 р. стала

акціонерним товариством. Асоціація кооперативних банків «Креді агриколь» -

одна з найбільших банківських груп у Франції (існує з 1920 р.).

Кредитні кооперативи, які об'єднують дрібних промисловців та торговців,

називаються народними (популярними) банками. Варто відмітити, що, порівняно

з французькою, кредитна кооперація в Україні ще досить мало впливає на

розвиток реального сектору економіки. Тоді як досвід Франції свідчить, що

кредитні інструменти кредитних кооперативів мають всі можливості до

стимулювання розвитку реальної економіки. Важливе значення в економічному

регулюванні аграрної сфери Франції має сільськогосподарський кредит.

Кредитування підприємств сільського господарства Франції забезпечують

переважно кооперативні банки [80, с. 247]: «Креді агріколь мютюель», «Креді

мю-тюель агріколь е дюраль» і «Банк пошолер». У рамках здійснення державних

програм фермери отримують пільги та безоплатні кредити. Якщо програма

здійснюється на національному рівні, фінансування в рамках структурної

політики йде з національного бюджету [80, с. 247].

З метою поліпшення функціонування кредитної системи Франції в країні

також створено кредитні об’єднання (додаток Н).

Отже, роль банківського кредитування у Франції достатньо висока. Проте,

на відміну від України, держава бере безпосередню участь у процесах саме

171

банківського кредитування реального сектору економіки. Тому, для застосування

в Україні досвіду Франції, рекомендуємо таке:

− сприяння розвитку кредитних кооперативів, які б об’єднали

представників малого та середнього бізнесу. Як вже зазначалося,

використання кредитних інструментів кредитними кооперативами в

Україні гальмується недосконалістю законодавства та необізнаністю

щодо них представників малого та середнього бізнесу, тому необхідно

популяризувати серед них переваги фінансування підприємницької

діяльності з використанням інструментів кредитних кооперативів;

− активне кредитування кооперативними банками сільського господарства. Сьогодні в

Україні кооперативних банків як таких не існує, що потребує прийняття

нормативного документу, який би закріпив процедуру створення та функціонування

кооперативних банків в Україні, що сприяло б розвитку реального сектора

економіки через використання їх кредитних інструментів для його фінансування.

Отже, дослідивши зарубіжний досвід кредитування підприємств реального

сектора економіки, можемо виділити такі аспекти, що дозволять підвищити його

рівень в Україні:

− підвищення ролі небанківських фінансово-кредитних установ у

кредитуванні не лише населення, але і реального сектору економіки держави.

Новий поштовх для розвитку кредитного руху має надати уніфікована державна

політика підтримки небанківських фінансових установ та система навчання

фахівців кредитних спілок;

− сприяння підвищенню кредитної спроможності комерційних банків.

Модернізація системи регулювання системи використання кредитних

інструментів комерційних банків повинна бути орієнтована на законодавче

закріплення пільг для банків, які активно фінансують реальний сектор

економіки, шляхом зниження нормативів ліквідності та відрахувань у резервні

фонди, зміни в черговості платежів, введення пільг в оподаткуванні. Доцільним є

також введення для банків, у кредитному портфелі яких значну частку займає

172

кредитування інноваційно-інвестиційних проектів, індивідуальних нормативів

регулювання їх діяльності з боку нагляду;

− зниження рівня відсоткової ставки через механізм державної компенсації

вартості кредитів для підприємств стратегічно важливих галузей економіки;

− підвищення правової захищеності кредиторів та створення

інституційної мотивації залучення банків до кредитування підприємств

реального сектору економіки для їх інноваційного розвитку;

− з метою зменшення адміністративних та оперативних витрат

комерційних банків необхідно запровадити режим пільгового оподаткування

прибутку банків, що кредитують підприємства стратегічно важливих галузей і

сфер економіки;

− розвиток такого конструктивного кредитного інструмента, як фінансовий

лізинг, який за своєю ефективністю рівносильний довгостроковому

кредитуванню, шляхом внесення змін до Закону України «Про фінансовий

лізінг» в частині, що пов`язана з регулюванням лізингових (орендних) відносин,

а саме: передбачити податкові та митні пільги лізингодавцям і орендарям;

− продовжувати роботу щодо створення бази даних неплатоспроможних

позичальників та підприємств, що зловживають кредитними коштами.

Крім того, вважаємо за доцільне зупинитися детальніше на альтернативних

кредитних інструментах, які віднедавна набули поширення в країнах з

розвиненою ринковою економікою. До них відносяться такі напрями

кредитування підприємств реального сектору економіки, як Р2Р-кредитування

(Peer-to-Peer, з англ. «один одному») та краудфандинг (або колективне

кредитування). Як альтернатива традиційним кредитним інструментам вони

спрямовані на збереження заощаджень і інвестиції, привертаючи увагу все

більшої кількості споживачів, які прагнуть розширити власні проекти, таким

чином створюючи нові можливості для пошуку фінансування та інвестиційних

можливостей. Для окреслення ключових характеристик кожного із напрямів

зупинимося детальніше на кожному із них, ілюструючи основні ознаки та

можливості розвитку кожної інформаційної платформи в Україні.

173

Загалом, Р2Р-кредитування та краудфандинг дуже часто об’єднують під

терміном альтернативних кредитних інструментів, проте, по своїй суті, це два

різних кредитних інструменти, які створюють альтернативу банківським

продуктам із залучення коштів. Р2Р-кредитування – це різновид отримання або

видачі кредиту, а краудфандинг – це спосіб залучення фінансування для

реалізації власного проекту [141].

Краудфандинг (з англ. «фінансування групою») – кредитний інструмент,

який дозволяє замість пошуку кількох великих інвесторів знайти безліч дрібних,

які, крім усього іншого, будуть пред'являти менше вимог до бізнес-плану, а

більше орієнтуватися саме на привабливість конкретної ідеї. Існує два основних

види краудфандингу: традиційне пожертвування і інвестиційний, який ще

називають краудінвестингом [94]. У традиційній моделі краудфандингу будь-

який бажаючий може пожертвувати гроші без мети отримання фінансової

винагороди, а лише задля добровільної і безоплатної підтримки привабливого

проекту. Краудінвестинг більше схожий на традиційні інвестиції, оскільки

стартап зазвичай продає свої акції (долі бізнесу) в обмін на фінансування. Це

досить ризикований спосіб вкладення грошей, як і традиційні інвестиції. Серед

відомих користувачів цього напряму варто виділити Crowdcube, KickStarter,

Indiegogo [141]. Аналізуючи переваги краудфандингу, як кредитного

інструменту, варто розуміти, що в його рамках усі операції відбуваються в

електронному режимі в мережі Інтернет, що дозволяє приймати в них участь

необмеженій кількості осіб, незалежно від їхнього місця розташування.

Інформація про збір коштів по тому чи іншому проекту на краудфандингових

платформах (соціальні мережі, вебсайти тощо) є відкритою та доступною в

режимі реального часу.

P2P (Peer-to-Peer) кредит є кредитним інструментом, який дозволяє

отримати у борг грошові кошти одного суб’єкта від іншого без залучення

традиційного фінансового посередника (наприклад, банку). Особливістю даного

кредитування є те, що учасники кредитної угоди є рівноправними і не пов’язані

між собою іншими господарськими зв’язками. Поява P2P кредитування

174

обумовлена активним розвитком інформаційних технологій і активізацією

комунікації між економічними суб’єктами за допомогою мережі Інтернет. Це

важливо з тієї позиції, що власне сама позика надається онлайн на вебсайтах

спеціальних кредитних організацій засобами різних платформ кредитування та

інструментів перевірки кредитоспроможності [141]. Зауважимо, що в даному

випадку, інвестори надають позичальнику традиційний кредит, який сплачується

з відсотками. Усі позичальники проходять оцінку на кредитному майданчику,

щоби знизити ризик неповернення коштів. На подібних майданчиках, як

правило, є можливість отримати короткосторокові кредити на відносно невеликі

суми, по мірі закриття яких підвищується кредитний рейтинг позичальника. На

даних майданчиках будь-хто бажаючий може виступити в ролі інвестора і

вибрати згідно з своїми умовами та пропозиціями позичальника, якому він

готовий надати кредит. Серед найбільших гравців цього напряму варто виділити

Lending Club, OnDeck, SoFi, CommonBond, RateSetter, Zopa, Fingooroo,

LendingRobot, Platiza, SinoLending, FinanceIT [94].

До основних переваг та особливостей Р2Р-кредитування, як кредитного

інструменту, варто віднести той факт, що в класичному вигляді позика

відбувається без участі банку, кредитної спілки чи ломбарду. Процес

кредитування відбувається на спеціальних веб-платформах, де кредитори і

позичальники, що на них працюють, виставляють свої умови щодо сум, відсотків

і термінів кредитування. Зважаючи на доступність цієї інформація на сайті,

учасникам процесу легко домовитися і заключити угоду. Перевагою Р2Р-

кредитування є швидкість оформлення угоди та отримання коштів, а також те,

що кредити видаються без застави, а лише на підставі інформації, наданої про

себе на платформі. Враховуючи фактичну відсутність посередників, відсотки по

кредитах є відносно низькими, а прибуток кредиторів – достатньо високим.

Позитивною особливістю є також і факт того, що мінімальна сума кредиту не є

обмеженою, а отримання коштів є доступним у будь-який час доби [141].

Стосовно безпечності даних платформ, то ключовим ризиком у випадку з

Р2Р-кредитуванням є відсутність страхування виданих або вкладених коштів, а

175

також відсутність гарантії їх повернення, що компенсується достатньо високими

відсотками по виданому кредиту.

Найбільшого поширення краудфандинг набув у сферах бізнесу і

підприємництва. В дані сфери на початок 2015 р. у світі було залучено 6,7

млрд.дол. (41,3% всього обсягу). Що стосується Р2Р-кредитування, то світовий

ринок даного кредитного інструменту також демонструє активне зростання.

Згідно з оцінками J’son & Partners Consulting, середньорічний темп зростання

світового ринку Р2Р-кредитування в 2010 – 2013 рр. становив 128%; в 2010 р.

обсяг ринку становив 425 млн.дол, тоді як у 2013 – 5,2 млрд. дол.,

продемонстувавши зростання за три роки більше, ніж в 10 разів; на кінець 2015

року обсяг цього ринку вже становив 64 млрд. дол, що знову свідчить про

десятикратне зростання. Лідером ринку Р2Р-кредитування, як і у випадку із

краудфандингом, є США, де ринок даного кредитного інструменту впродовж

2012 – 2015 рр. зріс в 15 разів [94].

Беручи до уваги світовий досвід, варто зазначити, що в Україні лише

розпочинається застосування даних кредитних інструментів. Вважаємо, що

використання зарубіжного досвіду в сфері Р2Р-кредитування є актуальним і в

умовах сьогодення. Очевидно, що і для кредиторів, які самостійно шукають

напрями розміщення вільних грошових коштів, і для позичальників, які

потребують інвестиційних ресурсів для фінансування розвитку підприємств

реального сектору економіки, Р2Р кредитування відкриває нові можливості.

Тому, проаналізувавши позитивний досвід впровадження Р2Р

кредитування для фінансування реального сектору економіки, пропонуємо

власну модель його функціонування в Україні (рис. 3.6).

Як свідчить рис. 3.6, власне, інвестиційна платформа розміщується на веб-

сайті, де інвестори і позичальники, які мають власні проекти фінансування

підприємств реального сектору економіки, виставляють свої умови щодо сум,

відсотків і термінів кредитування. Оскільки дана інформація є доступною,

суб’єктам легко знайти і домовитись один з одним щодо умов контракту.

176

Особливістю такої моделі в Україні є те, що весь процес кредитування

контролюватиме комерційний банк, адже організаційно-контрольна функція

покладається саме на нього. Також банк бере на себе попередній розгляд,

модерацію і здійснює оцінку кредитоспроможності проектів, що пропонуються

інвесторам.

Рис. 3.6. Модель функціонування Р2Р кредитування для фінансування

реального сектору економіки країни

Джерело: складено автором

Враховуючи ризиковість даного кредитного інструменту, частину ризиків

бере на себе страхова компанія.

Створення незалежного об’єднання представників P2P кредитування і

розробка стандартів їх діяльності необхідна для підвищення рівня захисту

учасників угод та забезпечення ефективної роботи онлайн - платформ спільного

фінансування проектів.

Реалізація даної моделі застосування такого кредитного інструмента як

P2P кредитування матиме такі переваги як для інвесторів, так і для

позичальників:

Інвестиційна

веб-платформа

Інвестори

Незалежне об’єднання

представників

P2P кредитування

Банк-модератор

Страхова компанія

Проекти з фінансування підприємств реального сектору

економіки

Організаційно-контрольна

функція

Страхування ризиків

177

− «швидкі» кредити за низькими відсотковими ставками, позичальники

мають змогу здійснювати запозичення для фінансування інвестиційних

проектів за нижчою вартістю, а кредитори - отримувати більш високі

доходи;

− цільове призначення таких позик переважно пов‘язане з реалізацією

стартапів у галузі інновацій, проектів енергозбереження,

агропромислового комплесу тощо;

− швидкість оформлення угоди та отримання коштів, оскільки

економічні операції здійснюються онлайн, що мінімізує витрати часу

на пошук вигідного джерела фінансування;

− кредитори мають можливість самостійно обирати об’єкт фінансування;

− позики є фінансовими інструментами, які можна продавати іншим

кредиторам.

Таким чином, слід зазначити, що беручи до уваги світові тенденції, Р2Р-

кредитування можна вважати достатньо прогресивним інноваційним кредитним

інструментом, який варто використовувати банкам в українських реаліях.

Зважаючи на тимчасову стагнацію ринку кредитних інструментів розвитку

реальної економіки та низьку довіру до банківської системи, вважаємо, що Р2Р-

кредитування може бути дієвою альтернативою кредитування суб’єктів

господарювання реального сектору економіки.

Отже, розвиток України та її місце у глобальній економіці безпосередньо

залежатиме від рівня розвитку реального сектору економіки, який можливий за

ефективної реалізації заходів кредитної політики банків і небанківських

кредитних установ, формування національних конкурентних переваг і створення

надійного фундаменту для модернізації та інтеграції України до європейського і

світового економічного простору.

Отже, аналіз взаємодії банківського та реального секторів економіки

підтвердив їх тісний зв'язок. Водночас, незважаючи на позитивні тенденції

розвитку кредитних взаємовідносин між банківськими і фінансовими установами

та реальним сектором економіки упродовж останнього десятиріччя, низька

178

частка кредитування капітальних інвестицій промислових підприємств, високі

відсоткові ставки, короткостроковість більшості позик та їх валютна складова

свідчать про наявність значної невідповідності можливостей фінансового

сектору потребам реальної економіки та орієнтацію на швидкий високий дохід.

Враховуючи те, що кількісні зрушення окремих показників банківського

сектору не завжди корелюють зі зрушеннями показників реального сектору

економіки в державі, тому активізації використаня сучасних кредитних

інструментів забезпечить їх розвиток.

Висновки до розділу 3

1. У сучасних умовах економічного розвитку динамічність та складність

кон'юнктури ринку, посилення конкурентної боротьби, непередбачувані зміни

законодавства, вимагають від банків розробки стратегічних і виважених підходів

до управління кредитним процесом. Водночас сьогодні банками не приділяється

достатньо уваги формуванню кредитних стратегій, виходячи з поточних і

перспективних завдань, що стоять перед ними. Відсутність у банківських

установ кредитної стратегії та кредитної політики або формальна їх наявність

знижує ефективність стратегічного управління та планування кредитної

діяльності та підвищує ризики банківського кредитування в довгостроковій

перспективі.

2. Оскільки одним із ключових напрямів діяльності банків є використання

кредитних інструментів для фінансування розвитку реального сектору

економіки, тому вкрай важливого значення набуває процес формування

ефективної кредитної банківської стратегії, яка б окреслювала основні цілі і

напрями діяльності банку на перспективу щодо фінансування реального сектору

економіки за допомогою саме кредитних інструментів.

3. Формування обґрунтованої конкурентоспроможної кредитної стратегії

банку сприятиме підвищенню ефективності прийняття управлінських рішень

щодо фінансування реального сектору економіки з допомогою кредитних

179

інструментів, дасть змогу не лише зменшити загальний кредитний ризик

портфеля боргових зобов'язань та збільшити його прибутковість, але й

підтримати фінансову стабільність, надійність та ділову репутацію банку на

кредитному ринку. Кредитну стратегію банку слід розглядати як якісно

визначений довгостроковий напрям розвитку банківського кредитування

підприємств реального сектору економіки, який сформований з урахуванням

основних цілей, пріоритетів та конкурентних переваг банку та дозволяє

конкурувати йому на ринку кредитних інструментів з метою забезпечення

збалансованості показників ризиковості, прибутковості та ліквідності.

4. В економічно розвинених країнах поширені дві моделі взаємодії

реального сектору економіки та банківських і небанківських фінансово-

кредитних установ, які розрізняються саме за механізмами ресурсного

забезпечення кредитних інструментів: німецька і англосаксонська. В Україні на

сучасному етапі розвитку ринку кредитних інструментів фінансування реального

сектору економіки маємо модель, наближену до німецької, оскільки банківська

система виступає в ролі основного фінансового посередника.

5. На реальний сектор економіки значно впливає такий кредитний

інструмент, як банківський кредит, що підтверджують розрахунки за допомогою

економіко-математичної моделі: кожна видана суб’єктам господарювання та

фізичним особам гривня сприяє зростанню ВВП України в середньому на 1,23

грн. Позитивною є тенденція розподілу залучених депозитів вкладників

(фізичних та юридичних осіб) переважно на довгострокове кредитування (кожна

гривня депозитних вкладів фізичних та юридичних осіб призводить до зростання

обсягів довго- та короткострокового кредитування на 1,32 та 0,53 грн.

відповідно).

6. За показником співвідношення активів банків до ВВП Україна в кілька

разів відстає від країн з розвиненою ринковою економікою. Вкрай низьким,

порівняно з масштабами економіки, є обсяг кредитів приватному сектору до

ВВП, які надає українська банківська система – 64,9%, що у 3 рази менше

180

аналогічного показника Великобританії, в 2 рази – Швеції, майже в 1,3 раза –

Словенії.

7. Дослідження зарубіжного досвіду кредитування підприємств реального

сектору економіки дозволяє виділити аспекти, що можуть бути використані в

Україні для підвищення його ефективності: активна участь держави у

кредитуванні реального сектору економіки через спільну діяльність НБУ та

новоствореного Банку розвитку, законодавче закріплення на рівні законодавства

переліку високотехнологічних галузей, фінансування яких з використанням

кредитних інструментів є пріоритетним; підвищення ролі небанківських

фінансово-кредитних установ у кредитуванні не лише населення, але і реального

сектору економіки держави шляхом вдосконалення законодавчої і нормативної

бази, популяризації використання кредитних інструментів кредитних спілок

через ЗМІ; зниження рівня відсоткової ставки через механізм державної

компенсації частини вартості кредитів для підприємств стратегічно важливих

галузей економіки, використання кредитних інструментів з пільговими

відсотковими ставками для фінансування інноваційних проектів у

високотехнологічних галузях; запровадження режиму пільгового

оподаткування прибутку банків, що кредитують суб’єктів пріоритетних видів

діяльності, розвиток фінансового лізингу та франчайзингу.

8. Р2Р-кредитування та краудфандинг – альтернативні кредитні

інструменти, що створюють альтернативу банківським продуктам із залучення

коштів. Р2Р-кредитування – це різновид отримання або видачі кредиту, а

краудфандинг – це спосіб залучення фінансування для реалізації власного

проекту. Оскільки ці кредитні інструменти відкривають нові можливості як

перед інвесторами, так і перед позичальниками, запропоновано модель

функціонування Р2Р-кредитування в Україні для фінансування підприємств

реального сектору економіки.

Основні результати дослідження, висвітлені у розділі 3, опубліковані у

наукових працях автора: [119; 123; 127; 128; 129, 134].

181

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі уточнено теоретичні засади, розроблено методичні

та практичні рекомендації щодо розвитку та підвищення ефективності кредитних

інструментів розвитку реального сектору економіки. Результати дослідження

дали підстави сформувати такі теоретичні та практичні висновки.

1. Становлення ринкової економіки в Україні посилює увагу економічної

науки до всіх складових ринкових відносин. Сьогодні надзвичайно актуальним

аспектом є вироблення нових концептуальних основ кредитних інструментів

розвитку реального сектору економіки. Кредит як економічна категорія має не

тільки внутрішню сутність, що проявляється в його структурі, закономірностях

руху, формах і видах, а й активно взаємодіє з зовнішнім середовищем та

стимулює процес розширеного відтворення.

2. Механізм формування кредитного ринку являє собою систему дій та

організаційно-економічних прийомів, інструментів впливу, за допомогою яких

здійснюється залучення грошових коштів на умовах повернення, платності та

строковості; передбачає, що такі процеси відбуваються на основі інтеграції

взаємозалежних і взаємопов’язаних елементів, які можуть кількісно і якісно

змінюватися під дією різноманітних чинників.

3. Рух позичкового капіталу між суб‘єктами економіки на національному і

міжнародному рівнях відбувається в різних формах з використанням

різноманітних кредитних інструментів – форм забезпечення суб’єктів

господарювання запозиченими фінансовими ресурсами для фінансування

реального сектору економіки, що реалізуються через механізм кредитного

ринку. Реальний сектор економіки повинен мати у своєму розпорядженні такі

кредитні інструменти, які б забезпечували загалом економічне відтворення і

безперервність господарського циклу. В основу класифікації кредитних

інструментів має бути закладено їх поділ залежно від характеру спрямованості

діяльності кредитних інститутів на банківські кредити, кредити небанківських

фінансово-кредитних установ, боргові цінні папери; похідні кредитні

182

інструменти, в межах яких виділяються конкретні види інструментів, за

допомогою яких може здійснюватися фінансування розвитку реальної

економіки.

4. Найважливіше значення у стимулюванні відтворювальних процесів в

економіці відіграють банківські кредитні інструменти забезпечення грошовими

ресурсами поточної господарської діяльності та розвитку підприємств незалежно

від форми власності та сфери господарювання. Саме від активності застосування

кредитних інструментів банків у довгостроковій перспективі залежить

підвищення конкурентоспроможності й ефективності діяльності суб’єктів у

реальному секторі економіки України. Вітчизняна система кредитування після

становлення банківської системи України у 1991 році пройшла шість етапів

свого розвитку (перехідний, трансформаційний, докризовий, кризовий,

посткризовий періоди, період нової кризи), на кожному з яких використання

кредитних інструментів для фінансування розвитку реальної економіки мало свої

особливості.

5. Аналіз сучасного стану банківського кредитування в Україні засвідчив,

що, починаючи з 2011 р. найпоширенішими кредитами серед юридичних осіб за

строками погашення є короткострокові кредити до 1 року, на другому місці

знаходяться середньострокові, найменша частка припадає на довгострокові

кредити. Для підприємств залишаються вигіднішими короткострокові кредити, а

банки, в свою чергу, не мають достатнього обсягу вільних фінансових ресурсів,

для забезпечення довгострокового інвестиційного кредитування. Упродовж

останніх років кредитування юридичних осіб здійснюється в основному в

національній валюті, що поліпшує структуру кредитного портфеля банківської

системи за видами валют та сприяє зниженню доларизації економіки.

У регіональному розрізі спостерігається падіння ділової активності у

східному регіоні та погіршення платоспроможності позичальників, а також

вимушене призупинення роботи банківських установ через низький рівень

безпеки, що негативно відобразилися на зниженні рівня кредитної підтримки,

183

ефективності кредитної діяльності банків та зростанні простроченої

заборгованості.

6. Особливістю функціонування кредитної системи України в сучасних умовах є

посилення ролі кредитних інструментів небанківських фінансових установ, підвищення

універсалізації їх діяльності. Основними напрямами удосконалення діяльності небанківських

фінансових інститутів є формування нормативно-правової бази щодо регулювання кредитно-

інвестиційної діяльності небанківських фінансових інститутів; запровадження системи

нормативів для використання кредитних інструментів небанківських фінансових інститутів;

створення інституцій, які б захищали небанківські фінансові установи від шахрайства, а їх

клієнтів від можливого банкрутства даних установ шляхом створення фонду гарантування

вкладів фізичних осіб для кредитних спілок, обсяг кредитування у яких є найбільшим серед

небанківських установ; вдосконалення порядку формування резервів на можливі витрати при

застосуванні кредитних інструментів для розвитку реального сектору економіки окремими

небанківськими фінансовими установами; застосування нових методик у сфері мінімізації

кредитних ризиків, що виникають під час фінансування реальної економіки шляхом

застосування кредитних інструментів.

Комерційний кредит є альтернативою банківському кредиту. Розвиток комерційного

кредиту має стати важливим чинником відновлення фінансової стабільності вітчизняних

товаровиробників. Основними інструментами комерційного кредиту слугують факторинг,

форфейтинг, франчайзинг та міжгосподарський кредит.

7. Застосування кредитних інструментів в Україні для фінансування

реального сектору економіки на сучасному етапі гальмується низкою

невирішених питань: фінансово-економічна нестабільність у державі;

недосконалість фінансового та податкового законодавства; відсутність державної

підтримки установ, які здійснюють кредитування реального сектору економіки;

недостатній рівень застосування кредитних інструментів небанківських

фінансово-кредитних установ через необізнаність керівництва компаній;

законодавча неврегульованість використання похідних кредитних інструментів.

8. У сучасних умовах економічного розвитку динамічність та

складність кон’юнктури ринку, посилення конкурентної боротьби,

184

непередбачувані зміни законодавства, вимагають від банків розробки

стратегічних і виважених підходів до фінансування реального сектору економіки

з використанням кредитних інструментів. В економічно розвинених країнах поширені дві

моделі взаємодії реального сектору економіки та банківських і небанківських фінансово-

кредитних установ, які розрізняються саме за механізмами ресурсного

забезпечення кредитних інструментів: німецька і англосаксонська. В Україні на

сучасному етапі розвитку ринку кредитних інструментів існує модель,

наближена до німецької, оскільки банківська система виступає в ролі основного

фінансового посередника.

Розрахунки за допомогою економіко-математичної моделі доводять значний вплив на

реальну економіку інструментів банківського кредитування: кожна видана суб’єктам

господарювання та фізичним особам гривня сприяє зростанню ВВП України в середньому на

1,23 грн.

9. Формування обґрунтованої конкурентоспроможної кредитної

стратегії банку передбачає сім організаційних етапів, поступова реалізація яких

забезпечить максимально ефективне стратегічне управління банком задля

фінансування реального сектору економіки за допомогою кредитних

інструментів та підвищить його ділову репутацію на кредитному ринку.

10. З урахуванням зарубіжного досвіду кредитування підприємств

реального сектору економіки, модель кредитування реального економіки в

Україні передбачає створення Банку розвитку та активну участь небанківських

фінансово-кредитних установ у кредитуванні не лише населення, але і суб’єктів

реальної економіки. Банк розвитку функціонуватиме з метою підтримки

довгострокового фінансування суспільно значущих проектів, що сприяють

економічному зростанню, розвитку економіки та вирішенню соціальних завдань з

використанням кредитних інструментів. Подальше підвищення кредитної спроможності

банківських кредитних інструментів повинно відбуватися на основі зниження рівня

відсоткової ставки через механізм державної компенсації вартості кредитних інструментів для

підприємств стратегічно важливих сфер економіки і видів діяльності.

185

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Адамик Б. П. Особливості інституційної організації державного регулювання

діяльності банків в Україні [Електронний ресурс] / Б. П. Адамик //

Економічний аналіз. – 2013. – Т. 14. – № 2. – С. 6-11.

2. Андрос С.В. Кредитно-інвестиційна стратегія комерційного банку в умовах

нестабільності маркетингового середовища / С.В. Андрос // Формування

ринкової економіки : зб. наук. праць. – Спец. вип.: Маркетингова освіта в

Україні / відп. ред. О.О. Бєляєв. – К. : Вид-во КНЕУ, 2011. – С. 441-450.

3. Артиш В.І. Історичні аспекти виникнення та розвитку лізингу в світі / В.І.

Артиш // Український інвестиційний журнал WELCOME. – 2004. – № 11–12. –

С. 3-11.

4. Бажан А.И. Денежно-кредитная политика: неудачное заимствование западной

модели / А.И. Бажан // Банковское дело. – 2003. – №6. – С. 2–8.

5. Баланюк Л. Поняття та місце небанківської установи у фінансовій системі

України / Л. Баланюк // Право України. – 2008. – №3. – С. 47-51.

6. Банк Японії. Офіційна статистична інформація. – [Електронний ресурс]. –

Режим доступу: http: //www.boj.or.jp/en/index.htm/].

7. Банківська енциклопедія / С.Г. Арбузов, Ю.В. Колобов, В.І. Міщенко, С.В.

Науменкова. – К. : Центр наукових досліджень Національного банку України :

Знання, 2011. – 504 с.

8. Банківська справа [Текст] : навч. посіб. / [Вовчак О. Д., Рущишин Н. М.] – Л. :

Новий Світ-2000, 2008. – 560 с.

9. Банківські операції [Текст]: підручник /за ред. О. В. Дзюблюка; [Дзюблюк О.

В., Чайковський Я. І., Галапуп Н. Д., Малахова О. Л., Пруський О. С.,

Сороківська З. К.].– Тернопіль: Економічна думка, 2009. – 696 с.

10. Банківські операції : Підручник. — 2-ге вид., випр. і доп. / А. М. Мороз, М. І.

Савлук, М. Ф. Пуховкіна та ін.; За ред. д-ра екон. наук, проф. А. М. Мороза.

— К.: КНЕУ, 2002. — 476 с.

186

11. Болгар Т. М. Проблеми процесу прозорості саморозкриття банківської

інформації / Т. М. Болгар // Проблеми і перспективи розвитку банківської

системи України. – 2011. – Вип. 33. – С. 15–21.

12. Бороздин П.Ю. Ценные бумаги и фондовый рынок / П.Ю. Бороздин – М.:

Инст-т экономики и права, 1994. – 520 с.

13. Борщ Л.М. Грошово-кредитна політика та її вплив на інвестиційний процес /

Л.М. Борщ // Фінанси України. – 2003. – №12. – С. 16–23.

14. Буднік І. О. Проблеми залучення банківських кредитів підприємствами

реального сектору економіки в період кризи / І. О. Будник // Вісник

Національного університету «Львівська політехніка». – 2009. – № 657. – С.

163-173.

15. Бюлетень Національного банку України – 2008.-№3 . – С. 114-136.

16. Василик О.Д. Теорія фінансів: підруч. / О.Д. Василик. — К.: НІОС, 2000. – 416

с.

17. Васюренко О., Подчесова В., Ляшенко В. Ефективність кредитування

юридичних та фізичних осіб банками України: методологія аналізу

стохастичних таблиць / О. Васюренко, В. Подчесова, В. Ляшенко // Вісник

Національного банку України. – 2014. – №1. – С.5-11.

18. Владичин У. В. Іноземне банківництво в Україні : [монографія] / У. Владичин;

Львів. нац. ун-т ім. І. Франка. – Львів : Піраміда, 2011. – 280 с.

19. Внукова Н.М. Чи є можливості розвитку фінансового лізингу в Україні.

[Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.leasing.org.ua.

20. Вовчак О. Д. Кредит в системі макроекономічної рівноваги / О. Д. Вовчак, М.

П. Могильницька, М. І. Хмелярчук // Вісник Національного банку України. –

2011. – №2. – С. 28 – 33.

21. Галанов В. А. Основи банківської справи: підручник. – М.: ФОРУМ ИНФА М.

– 2008. – 288 с.

22. Гальків Л.І. Дослідження сутності інституційної структури кредитного ринку /

Л.І. Гальків, Г. В. Миськів // Часопис економічних реформ. – № 2 (14). – 2014

С. – 32-38.

187

23. Гальчинський А. Стабільність гривні та проблеми її забезпечення /А.

Гальчинський // Економіка України. – 2004. – №2. – С. 4–12.

24. Герасимович А. М., Герасимович І. А, Морозова-Герасимович Н. А.

Форфейтингові операції: сутність, механізм проведення, облік, аналіз, аудит /

А.М. Герасимович, І.А. Герасимович, Н.А. Морозова-Герасимович // Фінанси,

облік і аудит. – 2011. – № 18. – С.251.

25. Геращенко В.О. О денежно-кредитной политике и ходе реструктуризации

банковской системы / В.О. Геращенко // Финансовый бизнес. – 2001. – №6. –

C. 10–17.

26. Гетманцев Д.О., Шукліна Н.Г. Банківське право України / Д.О. Гетманцев,

Н.Г. Шукліна // К.: Центр учбової літератури, 2007. – 344 с.

27. Глущенко С.В. Зниження ризиків фінансово-кредитної діяльності: досвід для

України [Електронний ресурс] / С.В.Глущенко. – Режим доступу:

http://www.ekmair.ukma.kiev.ua/handle/123456789/679.

28. Глущенко С.В. Кредитний ринок: інститути та інструменти: навч.посіб. – К.:

НаУКМА, 2009. – 153 с.

29. Голодова Ж.Г. Противоречия развития кредитных операций в регионах

России: влияние современного кризиса / Ж.Г.Голодова // Финансы и кредит.

– 2010. – № 45. – С. 17-23.

30. Гончаренко В. В. Аналітичний звіт щодо побудови систем кредитної

кооперації різних країн [Електронний ресурс] / В.В. Гончаренко // Режим

доступу: http://minfin.kmu.gov.ua/control /uk/publish /article.html.

31. Гончаренко В. В. Кредитні спілки і кооперативні банки та особливості їх

розвитку в Україні / В. Гончаренко // Вісник НБУ. – 2000. – № 1. – С. 47-50.

32. Гребеник Н. Головна мета – стабільність національної валюти / Н. Гребеник //

Вісник Національного банку України. – 2000. – №6. – С. 2–3.

33. Григорук А.А., Палюх М.С., Литвин Л.М., Літвінова Т.Д. Основи економічної

теорії: політекономічний аспект / За ред. Григорука А.А., Палюха М.С. //

Електронний ресурс. – Тернопіль, 2002. – Режим доступу:

http://www.tspu.edu.ua/subjects/65/economics/211.html.

188

34. Гроші і кредит: Підручник / О. М. Колодізєв, В.Ф. Колесніченко. — К.:

Знання, 2010 [Електронний ресурс]. — Режим доступу:

www//http://pidruchniki.ws/17530607/finansi/sutnist_funktsiyi_kreditu.

35. Гроші та кредит: Підручник. - 3-тє вид., перероб. і доп. / М. І. Савлук, А. М.

Мороз, М. Ф. Пуховкіна та ін.; За заг. ред. М. І. Савлука. - К.: КНЕУ, 2002. -

598 с.

36. Гроші та кредит[Текст] : підр. / [Івасів Б. С.] – Т. : Карт-Бланш ; К. : Кондор,

2008. – 528 с.

37. Гроші, банки та кредит: у схемах і коментарях: Навч. посібник / За ред. Б.Л.

Луціва.–2-ге видання, перероб. – Тернопіль: Карт-бланш, 2000. – 225с.

38. Гуляєва Л.П. Роль банків у забезпеченні функціонування підприємств

реального сектора економіки / Л.П. Гуляєва // Формування ринкових відносин

в Україні. – 2006. – № 9. – C. 28-33.

39. Гуцал І.С. Банківське кредитування суб’єктів ринку в трансформаційній

економіці України: (питання теорії, методики, практики) / І.С. Гуцал. —

Львів: ВАТ «Бібльос», 2001. – 242 с.

40. Гуцал І. С. Участь банків у забезпеченні регіональної інноваційно-

інвестиційної стратегії [Текст] / І. С. Гуцал // Фінансова політика

інвестиційно-інноваційного розвитку України : монографія / В. Г.

Дем'янишин, І. С. Гуцал, О. П. Кириленко, Т. О. Кізима ; за ред. В. Г.

Дем'янишина. – Тернопіль : ТНЕУ, 2014. – С. 231-238.

41. Демківський А. В. Вексельна справа: Навч. Посібник / А.В. Демківський —

К.: Либідь, 2003. - 336 с.

42. Деревянко Ю. В. Взаимодействие банков и промышленности в системе

корпоративного управления: опыт Германии / Ю. В. Деревянко, А.В.

Герасименко // Вісник Донбаської державної машинобудівної академії. –

2008. – № 3Е (14). – С. 231-236.

43. Дзюбановська Н.А. Реалії та перспективи моделювання оптимальної

кредитної стратегії банку / Н.А. Дзюбановська // Вісник Тернопільського

189

національного економічного університету : зб. наук. праць. – Тернопіль : Вид-

во ТНЕУ. – 2011. – № 4. – С. 20-25.

44. Дзюбко О. Деякі аспекти грошово-кредитного регулювання економіки /

О.Дзюбко // Економіка України. – 2000. – №4. – C.17–24.

45. Дзюблюк О. В. Оптимізація управління ризиком портфеля кредитних

вкладень банку в контексті подолання наслідків світової фінансової кризи

[Електронний ресурс] / О. В. Дзюблюк // Вісник ТНЕУ. – 2011. – № 2. – С. 21–

30. – Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal /soc_gum

/vtneu/2011_2/2_2011/02Dzbl.pdf.

46. Дзюблюк О.В. Банки і підприємства: кредитні аспекти взаємодії в умовах

ринкової трансформації економіки: [монографія] / О.В.Дзюблюк,

О.Л.Малахова. — Тернопіль: Вектор, 2008. - 324 с.

47. Дзюблюк О.В. Організація грошово-кредитних відносин суспільства в умовах

ринкового реформування економіки: монографія / О.В. Дзюблюк. – К.:

«ПОЛІГРАФКНИГА», 2000. – 511с.

48. Добровольський О.В. Банківська діяльність та її ефективність в умовах

ринкової трансформації: дис... канд. екон. наук: 08.01.01 / Добровольський

Олександр Владиславович. — К., 2002. — 217 с.

49. Долан Э.Дж., Кэмпбелл К.Д., Кэмпбелл Р.Дж. Деньги, банковское дело и

денежно-кредитная политика: Навчальне видання: англ. / Долан Э.Дж.,

Кэмпбелл К.Д., Кэмпбелл Р.Дж. – М.: АНК, 1996. – 448 c.

50. Доунс Джон, Гурман Жордан Елліон Фінансово - Інвестиційний словник /

Пер. 4-го англ. видавн. / Доунс Джон, Гурман Жордан Елліон - М.: ИНФРА-

М, 1997. - С. 42-43.

51. Економічна енциклопедія: у трьох томах. Т.1. / редкол. С.В. Мочерний. – К.:

Видавничий центр «Академія», 2000. – 864 с.

52. Енциклопедія банківської справи України / редкол. В.С. Стельмах. – К.:

Молодь, Ін Юре, 2001. – 680 с.

53. Еш С.М. Фінансовий ринок. Навч. посіб., 2-ге вид. / С.М. Еш. – К.: Центр

учбової літератури, 2011. – 528 с.

190

54. Єпіфанов А. О. Науково-методичні підходи до оцінки рівня конкуренції в

банківській системі / А. О. Єпіфанов, А. С. Ярошенко // Проблеми і

перспективи розвитку банківської системи України. – 2011. – Вип. 31. – С. 16

– 28.

55. Жаліло Я.А. Економіка України на шляху від депресії до зростання: джерела,

важелі, інструменти / Я.А. Жаліло, Д.С. Покришка, Я.В. Белінська. – К.: НІС,

2010. – 96 с.

56. Жуков Е.Ф. Деньги. Кредит. Банки. / Е.Ф. Жуков. - М.: ЮНИТИ, 2003. –

600 с.

57. Жукова Н.К. Сучасний стан ринку банківських кредитів в Україні / Н.К.

Жукова, Н.В. Зражевська // Економічний часопис – ХХІ. – 2011. – № 5-6. – С.

54-57.

58. Жукова Н.К. Банківський кредит у забезпеченні економічного розвитку

держави / Н.К. Жукова // Формування ринкових відносин в Україні. – 2006. –

№ 1. – C. 25-28.

59. Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків

фінансових послуг» від 12.07.2001 р. № 2664-III // [Електронний ресурс]. —

Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.

60. Закон України «Про банки та банківську діяльність»: [Електронний ресурс].

– Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2121-14.

61. Закон України «Про інститути спільного інвестування» [Електронний

ресурс] — Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-

bin/laws/main.cgi?nreg=2299-14.

62. Закон України «Про кредитні спілки» [Електронний ресурс] — Режим

доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2908-14.

63. Закон України «Про фінансовий лізинг» від 11.12.03 р., №1381-ІV

[Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show

/723/97-%D0%B2%D1%80.

64. Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» [Електронний

ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3480-15.

191

65. Івасів Б. Сучасна інтерпретація поняття "електронні гроші" у контексті

глобалізації фінансового ринку / Б. Івасів // Вісник Тернопільського

державного економічного університету. – Тернопіль, 2006. – Вип. 5-2. – С.

134-136.

66. Караулова І.С. Небанковські фінансові інститути на ринку фінансових

послуг України: Автореф. дис. канд. екон. наук: Київький нац. університет ім.

Т. Шевченка, 2008. – 16 с.

67. Караченцова Т. Теория кредита и его функциональная роль в экономике/ Т.

Караченцова // Банкаускі веснік. - 2006. - N31. - С. 41-46.

68. Карбівничий І.В. Механізм формування та реалізації кредитної політики

банку: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук: спец. 08.00.08

– гроші, фінанси і кредит / І.В. Карбівничий. – Суми, 2011. – 20 с.

69. Карбівничий І.В. Стратегічне управління кредитної діяльності банківської

установи / І.В. Карбівничий // Проблеми і перспективи розвитку банківської

системи України : зб. наук. праць. – Суми : Вид-во УАБС НБУ. – 2007. – Т. 20.

– С. 58-64.

70. Квіт Н.М. Небанківська фінансова установа як кредитодавець за договором про

іпотечний борг (кредит) / Н. М. Квіт // Університетські наукові записки. 2009. – № 1

(29). – С. 112-118.

71. Кігель В.Р. Математичні методи ринкової економіки: [навч.посіб] / Кігель

В.Р. – К.: Кондор, 2003. – 158 с.

72. Коваленко В.В., Коренєва О.Г. Тенденції і перспективи розвитку грошово-

кредитної політики Національного банку України / В.В. Коваленко, О.Г.

Корнєва // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України. Т.

5. – Суми: Мрія ЛТД, 2002. – 288 c.

73. Ковалюк А. Аналіз регресійної моделі впливу довготермінових і

проблемних кредитів на сукупні кредити в Україні / А. Ковалюк //

Формування ринкової економіки в Україні. – 2009. – Вип. 19. – С. 316-320.

192

74. Ковзанадзе И.К. Роль денежно-кредитной политики в преодолении

последствий банковских кризисов / И.К. Ковзанадзе // Деньги и кредит. –

2003. – №2. – C.45–48.

75. Комарська Л.М. Проблеми реалізації грошово-кредитної політики НБУ в

сучасних умовах / Л.М. Комарська // Проблеми формування і розвитку

фінансово-кредитної системи України: Збірник наукових статей. – Х.: Штрих,

2002. – 274 c.

76. Кондиріна А. Методи грошово-кредитного регулювання та їх вплив на

процес економічної трансформації / А. Кондиріна // Формування ринкових

відносин в Україні. – 2005. – №4. – С. 13–15.

77. Корнєєв В. В. Фінансові посередники: інституційна роль та інструментарій /

В. В. Корнєєв // Фінанси України. – 2000. – № 2. – С. 38–39.

78. Коробов Ю.Н. Инструмент анализа региональной концентрации венчурных

инвестиций // Тенденции и инновации современной науки: Материалы XIII

Международной научно-практической конференции (тезисы докладов).

Краснодар: Сборник научных трудов, 2014. – С. 59-68.

79. Костина Н.І. Моделювання діяльності Національного банку України

методом імовірнісно-автоматичного моделювання / Н.І. Костина, С.В. Сучок

// Матеріали науково-практичної конференції «Стратегія монетарної політики:

проблеми вибору та застосування». – Київ: НБУ. – 2002. – С. 134–139.

80. Костюченко О.А. Банківське право. Підручник / 2-ге вид., переробл. та

допов / О.А. Костюченко. - К.: Атіка, 2011. – 376 с.

81. Кочетков Г. Б. Национальные модели управления и использование

зарубежного опыта / Г. Б. Кочетков // США и Канада: экономика, политика,

культура. – 2000.– № 12.– С. 73 - 87.

82. Крупка М. І. Організаційно-правове забезпечення фінансування

інноваційного розвитку економіки України / М. І. Крупка, К. О. Ільїна // Вісн.

Нац. ун-ту «Львів. політехніка». – 2008. – № 628. – С. 165-172.

193

83. Кудряшов В.П. Досвід ЄС з антикризового управління державними

фінансами та його використання в Україні / В.П. Кудряшов // Фінанси

України. – 2014. – №7. – С.17-30.

84. Кузнєцова Л. В. Роль банківського кредитування у фінансовому

забезпеченні розвитку реального сектора економіки України / Л. В. Кузнєцова

// Економічний простір. – 2008. – № 20/1. – С. 107–115.

85. Лагутін В. Д. Кредитування: теорія і практика: Навч. посібник / В.Д.

Лагутін. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2000. – 215 с.

86. Лагутін В. Догматизм грошово-кредитної політики як гальмо економічного

зростання в Україні / В.Д. Лагутін // Банківська справа. – 2001. – №4. – С. 33–

40.

87. Лагутін В.Д. Внутрішній ринок і торгівля України: структурно-

інституціональна трансформація : монографія / авт.: В.Д. Лагутін, Ю.М.

Уманців, А.Г. Герасименко та ін.; за ред. В. Д. Лагутіна. — Київ : КНТЕУ,

2015. – 431с.

88. Лагутін В.Д. Довіра до монетарної політики: вибір грошово-кредитної

стратегії в Україні / В.Д. Лагутін, Т.О. Кричевська // Вісник Національного

банку України. – 2001. – №11. – C. 22–25.

89. Лепак Р. І. Форми фінансової взаємодії банків і підприємств: дис... канд.

екон. наук: 08.00.08 / Лепак Роман Іванович. — Л., 2008. — 200 с.

90. Луняков О. Ендогенна природа циклічності кредитного ринку // Вісник

Національного банку України. – 2012. – № 11 – С. 43-47.

91. Любунь О.С. Формування фінансово-економічного механізму реалізації

інвестиційно-інноваційної моделі України / О.С. Любунь // Економіка пром-

сті. – 2009. – № 3. – С. 116-118.

92. Лютий І.О. Ринок боргових цінних паперів в Україні: суперечності та

тенденції розвитку. Монографія / О.І. Лютий, Т.В.Грищенко, О.В.Любкіна,

С.З.Мошенський, О.П.Білик, Р.В. Рак, Т.Г. Буй, Т.В. Нічосова, О.К.

Прімєрова. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 432 с.

194

93. Маслова С.О., Опалов О.А. Фінансовий ринок: Навч. посіб. / С.О. Маслова,

О.А. Опалов — К., Каравела, 2004 – 344 с.

94. Мировой рынок P2P-кредитования вырос за три года в 10 раз. [Електронний

ресурс]: - Режим доступу: http://rusbase.com/news/p2p-market/

95. Мігус І. П. Транспарентність банку як складова механізму забезпечення

його економічної безпеки / І. П. Мігус, Н. В. Дудченко // БІЗНЕС ІНФОРМ. –

2013. – № 10.– С. 322–328.

96. Мочерний С. В., Топішко І. І. Реструктуризація економіки / С. В. Мочерний,

І. І. Топішко. — Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 3. Редкол. : С. В.

Мочерний (відп. ред.) та ін. — К. : Видавничий центр «Академія», 2002.

97. Науменкова С. В. Зарубіжний досвід організації системи регулювання й

нагляду за діяльністю фінансових установ / С. В. Науменкова // Фінанси

України. – 2009. – №12. – С. 20–27.

98. Ніколаєв Є.Б. Підвищення ролі небанківських фінансово-кредитних установ

/ Є.Б. Ніколаєв // Фінанси України. – 2002. – № 12. – С. 107-113.

99. Ніколенко Ю.В. Основи економічної теорії // Електронний ресурс . – К:

ЦУЛ, 2003. – Режим доступу: http://ebk.net.ua/Book/OsnEkTeor/Oet06-

09/5702.html.

100. Ногас Р. Кредитна політика як основа стратегії формування кредитного

портфеля комерційного банку / Р.Ногас // Вісник ТАНГ. - Тернопіль. – 2004. –

№1 . – С. 35-39.

101. Объем и тенденции рынка факторинга в 2009 году – [Електронний ресурс]:

Рейтинговое агентство «Эксперт Ра». - Режим доступу:

http://www.raexpert.ru/researches/factoring/2010_1p/part1.

102. Огляд ринків фінансових послуг та підсумки діяльності небанківських

фінансових установ, державне регулювання та нагляд за діяльністю яких

здійснюється Держфінпослуг за 2010 рік – [Електронний ресурс]: Офіційний

сайт Державної комісії з регулювання ринку фінансових послуг. - Режим

доступу: http://www.dfp.gov.ua/742.html.

195

103. Огляд ринку банківського факторингу в Україні. – [Електронний ресурс]:

Prostobiz.ua. - Режим доступу: http://www.prostobiz.ua/finansy/ faktoring/stati/

faktoring_uzhe_ne_deshevle_kredita_obzor_rynka_bankovskogo_faktoringa_na_6_

yanvarya_2015_goda.

104. Онищук Я.В. Розвиток лізингу в Україні / Я.В. Онищук // Фінанси України.

– 2005. – № 7. – С.106–113.

105. Опарін В. М. Фінансова інфраструктура ринкової економіки: концептуальні

підходи / В. М. Опарін // Економіка України. – 2008. – № 11. – С. 57-71.

106. Офіційна статистична інформація Державної служби статистики України:

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua.

107. Офіційна статистична інформація Національного банку України:

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.bank.gov.ua.

108. Офіційна статистична інформація Національної комісії, що здійснює

державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг: [Електронний

ресурс]. – Режим доступу: http://nfp.gov.ua/content/rzviti-nackomfinposlug.html.

109. Офіційний сайт Експортно-імпортного банку США // [Електронний ресурс].

– Режим доступу: http://www.exim.gov/about/reports/ar

/ar2008/Exlm_AR.08.html.

110. Офіційний сайт Федеральної Корпорації страхування депозитів //

[Електронний ресурс]. –Режим доступу: http://www.fdic.gov/.

111. Офіційний сайт франчайзингової групи України [Електронний ресурс]. ―

Режим доступу: http://franchisegroup.com.ua/.

112. Ошерова Н. М. Потенційний ринок іпотечного кредитування в Україні /

Н.М. Ошерова // Наукові записки УНДІЗ, Економіка телекомунікацій. – 2010.

– №2(14). – С.121-123.

113. Панова Г.С. Кредитная политика коммерческого банка / Г.С. Панова. –

Москва: Изд-во МГУ, 1997. – 464 с.

114. Патряк Т. С. CDS (Кредитні дефолтні свопи) – індекси світового

фінансового ринку. [Електронний ресурс] / Т.С. Патряк. – Режим доступу:

http://www.m.nayka.com.ua/ ?op=1&j=efektyvna-ekonomika&s=eng&z=706.

196

115. Петрук О.М. Аналіз в управлінні фінансово-економічною діяльністю банків

/ О.М. Петрук, О.В. Лисенок // Вісник Житомирського державного

технологічного університету. Серія: Економічні науки. – 2014. – №4(66). – С.

82-89.

116. Пилипів О.М. Форфейтинг, як форма експортного фінансування та

специфічний вид кредитування / О.М. Пилипів // Сталий розвиток

економіки: Всеукраїнський науково-виробничий журнал. – 2011. – С. 320-322.

117. Підсумки діяльності комерційних банків України за 2000 рік // Вісник НБУ.

– 2001. - № 3. – С. 2.

118. Поляк Н. П. Причини та наслідки впливу світової фінансової кризи на

розвиток банківського і реального секторів економіки України / О.Д. Вовчак,

Н.П. Поляк // Вісник Національного банку України. – 2009. – № 8(162). – С.

22-25.

119. Поляк Н.П. Формування банківської системи України та розвиток

банківського кредитування реального сектору економіки України / Н.П.

Поляк // Вісник Університету банківської справи НБУ. – 2009. – № 3 (6). – С.

104-109.

120. Поляк Н. П. Причини виникнення проблемної заборгованості банків і

способи її погашення в сучасних умовах / Н.П. Поляк // Вісник Львівської

комерційної академії. – Серія економічна. – 2009. – № 31. – С. 142-146.

121. Поляк Н.П. Вплив кризових явищ на кредитування реальної економіки

України / Н.П. Поляк // Вісник Львівської комерційної академії. – Серія

економічна. – 2009. – № 32. – С. 125-129.

122. Поляк Н.П. Теоретичні аспекти сутності кредиту / Н.П. Поляк // Вісник

Хмельницького національного університету. – 2014. – № 6, Т.1 (218). – С. 185-

188.

123. Поляк Н.П. Банківське кредитування: сучасний стан та проблеми сьогодення

/ Н.П. Поляк // Вісник Чернігівського державного технологічного

університету. Серія «Економічні науки» : науковий збірник / Черніг. нац.

197

технол. ун-т. – Чернігів: Черніг. нац. технол. ун-т, 2014. – № 2(74). – С. 201-

207.

124. Поляк Н.П. Особливості функціонування небанківських фінансових установ

та їх вплив на реальний сектор економіки / Н.П. Поляк // Науковий вісник

Херсонського державного університету. Серія: економічні науки. Випуск 9,

частина 2. – Херсон. – 2014. – С. 132-136.

125. Поляк Н.П. Особливості банківського кредитування економіки / Н.П. Поляк

// Інвестиційно-інноваційна складова фінансово-економічної безпеки на

національному, регіональному та мікрорівні в контексті сталого розвитку:

матеріали Міжнар. науков.-практич. інтернет-конференції [Електронний

ресурс]. – Режим доступу: http://www.knutd.com.ua/our-publikation

/533/683/6860/.

126. Поляк Н.П. Вплив небанківських фінансово-кредитних установ на реальний

сектор економіки / О.Д. Вовчак, Н.П. Поляк // Тези доповідей VІ Міжнародної

науково- теоретичної конференції молодих учених, аспірантів, студентів, 25

лютого 2015 р. – Хмельницький : 2015. – С. 242-243.

127. Поляк Н.П. Роль кредитної стратегії банків в активізації банківського

кредитування реального сектору національної економіки / Н.П. Поляк // Тези

доповідей V Науково-практичної конференції студентів, аспірантів та

молодих учених «Проблеми забезпечення ефективного функціонування та

стабільного розвитку банківської системи України», 28 травня 2015 р. – Київ :

УБС НБУ, 2015. – С.59-61.

128. Поляк Н.П. Досвід кредитування реального сектору економіки США / О.Д.

Вовчак, Н.П. Поляк // Тези VІ Міжнародної науково-практичної інтернет-

конференції «Сучасні економічні системи: стан та перспективи (14-15 травня

2015 року). – м. Хмельницький : ХКТЕІ, 2015. – С. 225-226.

129. Поляк Н.П. Перспективи розвитку кредитування реального сектору

економіки в посткризовому періоді / Н.П. Поляк // Проблеми забезпечення

стабільного розвитку національних банківських систем: теорія, практика та

198

світовий досвід: Матеріали І Всеукраїнської науково-практичної конференції,

13-14 січня 2012 р., м. Львів – С. 137-139.

130. Поляк Н.П. Теоретичні аспекти банківського кредитування реальної

економіки / Н.П. Поляк // Реструктуризація доходів державного бюджету в

системі антикризового управління фінансовою системою: Матеріали

Міжвузівської науково-практичної конференції, 4 березня 2011р. – Львів:

Сполом, 2011. – С. 120-124.

131. Поляк Н.П. Вплив глобалізаційних процесів на сучасний стан ринку

кредитування реальної економіки / Н.П. Поляк // Економіко-правові

особливості розвитку України та її регіонів в умовах євроінтеграції:

Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції, 15-16 березня

2011р. – Сімферополь: КІЕГП, 2011. – С. 214-216.

132. Поляк Н.П. Теоретичні засади сутності, функцій та ролі кредиту в економіці

/ Н.П. Поляк // Теоретичні та прикладні аспекти аналізу фінансових систем:

Матеріали ІХ Всеукраїнської науково – практичної конференції аспірантів та

студентів, 26-27 березня 2009р. / Відп. за вип. Р.А.Слав’юк. – Львів: ЛІБС

УБС НБУ, 2009. – С. 320-324.

133. Поляк Н.П. Вплив кризових явищ на кредитування реальної економіки

України / Н.П. Поляк // Сучасний стан та перспективи розвитку банківської

справи в Україні: Матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції,

Львів: Львівська комерційна академія, 2009. – С. 157-160.

134. Поляк Н.П. Зарубіжний досвід кредитування реальної економіки:

можливість адаптації в Україні / Н.П. Поляк // Вісник Української академії

банківської справи. – 2015. – №2 (39). – С. 64-67.

135. Примостка Л. О. Cучасний стан та тенденції банківського кредитування

[Електронний ресурс] / Л.О. Примостка // Фінанси, облік і аудит : зб. наук.

праць / відп. ред. А. М. Мороз. – К. : КНЕУ, 2010. Вип. 15. – С. 163 – 170.

136. Прядко В. В. Реформування інституціональної системи управління

державним боргом України / В. В. Прядко, О.М. Грубляк // Ефективна

199

економіка. – 2013. - №4. - [Електронний ресурс] — Режим доступу :

http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=1937.

137. Ревуцька Н.В. Кредитування населення: зарубіжний досвід і перспективи

розвитку в Україні / Н.В. Ревуцька // Цінні папери України. – 2012. – №2. – C.

22-23.

138. Рішення Комісії з питань нагляду та регулювання діяльності НБУ «Про

розподіл банків на групи» від 20 грудня 2013 року № 975 [Електронний

ресурс] — Режим доступу : https: // www.google.ru/ url?

sa=t&rct=j&q=&esrc=s&source=web&cd=1&ved=0CBwQFjAAahUKEwjJwZ3Uk

cnHAhXGjnIKHRt9DoA&url=http%3A%2F%2Fwww.nabu.com.ua%2FAnalitics

%2FRozpodil%2520bankiv%2520na%2520grupy%25202014%2520rik.docx&ei=o

vHeVcnoBMadygObrmACA&usg=AFQjCNE8jk43WirbEVOVeCJa8rX37hHh-w

139. Роджер Лерой Миллер, Девид Д. Ван-Хауз «Современные деньги и

банковское дело» Перевод с англ. М. Роджер Лерой Миллер, Девид Д. Ван-

Хауз. –М. 2000 г. – 20 с.

140. Розкошна О. А. Українські реалії розвитку лізингу в контексті світових

тенденцій / О. А. Розкошна, М. С. Нагорна // Матеріали ІІІ Міжнародної

науково-практичної конференції студентів і молодих вчених «Розвиток

міжнародних відносин та зовнішньоекономічної діяльності підприємств

України за сучасних умов» 26-27 жовтня. – Донецьк, 2010. – С.150-155.

141. P2P И Р2В кредитование активно замещает классические банковские

кредиты и депозиты [Електронний ресурс]. ― Режим доступу:

http://ru.tsn.ua/groshi/p2p-i-r2v-kreditovanie-aktivno-zameschaet-klassicheskie-

bankovskie-kredity-i-depozity-590062.html.

142. Савлук М.І. Потужний союз, здатний обслуговувати інтереси банків : [про

Асоціацію українських банків] / М. Савлук // Вісник Національного банку

України. – 2010. – Спецвипуск, присвячений 20-річчю Асоціації українських

банків. – С. 66.

143. Савлук М.І. Банк реконструкції та розвитку: ідея та її реалізація в Україні /

М. І. Савлук, С. М. Савлук // Фінансово-кредитний механізм активізації

200

інвестиційного процесу : матеріали Міжнар. наук.-практ. конф., 22 квіт. 2010

р. / М-во освіти і науки України, ДВНЗ «Київ. нац. екон. ун-т ім. Вадима

Гетьмана», Кредит.-екон. ф-т ; [редкол.: М. І. Диба (голова) та ін.]. – К. :

КНЕУ, 2010. – С. 392–393.

144. Савченко Т. Г. Грошовий ринок: сутність, структура та інструменти / Т.Г.

Савченко // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України :

зб. наук. праць. Суми : ДВНЗ “УАБС НБУ”, 2011. – Вип. 31. – С. 257 – 266.

145. Саймон В. Оптимизация ресурсов современного банка / В.Саймон. –

М.: Альпина Паблишер, 2013. – 194 с.

146. Ситникова Н.Ю. Управление кредитным риском с помощью кредитних

деривативов / Н.Ю. Ситникова // Банковские услуги. – 2004. – №2. – С.21-23.

147. Стеля В.В. Кредитное страхование: современная стратегия банковского

кредитного риск-менеджмента / В.В.Стеля // Банковские услуги. –2006. – №2.

– С.10-16.

148. Сусіденко В. Т. Стратегія управління кредитною діяльністю комерційних

банків / В.Т. Сусіденко. – К.: КДТЕУ, 1998. – 348 с.

149. Тарасенко К., Левтун М. Франчайзингові інструменти розвитку бізнесу

/ К. Тарасенко, М. Левтун // Актуальні проблеми економіки підприємств.

[Електронний ресурс]. ― Режим доступу: http://kneu.edu.ua/.

150. Терещенко І.М. Перспективи розвитку кредитних спілок в Україні [Текст] /

І. Терещенко // Фінанси України. – 2009. – №5. – С 87-94.

151. Терновська М.О. Дослідження стану ринку факторингу в Україні /

М.О.Терновська. [Електронний ресурс]. – Доступний з http://

www.nbuv.gov.ua.

152. Финансово-кредитный энциклопедический словарь / [под общ. ред. А. Г.

Грязновой]. – М. : Финансы и статистика, 2002. – 1168 с.

153. Финансовый менеджмент: Учебник для вузов / Н.Ф. Самсонов, Н.П.

Баранникова, А.А. Володин и др.; под ред. проф. Н.Ф. Самсонова. – М.:

Финансы, ЮНИТИ, 2001. – 495 с.

201

154. Фінанси. Тлумачний словник: англо-російський: Пер. з англ. / Браєн

Баталер, Ред. І.М.Осадча. – 2-ге видання. – М.: ИНФРА-М: Весь світ, 2000. –

С. 46.

155. Фінансовий словник / А. Г. Загородній, Г. Л. Вознюк, Т. С. Смовженко. – 3-

те вид., випр. та доп. – К. : Знання, 2000. – 587 с.

156. Фурман В.М. Основні напрямки стратегії розвитку ринку страхування в

Україні / В.М. Фурман // Науковий вісник Нац. Академії держ. под. служби

України (економіка, право). – 2012. – №1(28). – С. 219.

157. Хаб’юк О. Банківське регулювання та нагляд через призму рекомендацій

Базельського комітету: Монографія. / О. Хаб’юк. – Івано-Франківськ: ОІППО;

Снятин: ПрутПринт, 2008. – 260 с.

158. Хмелярчук М.І. Внесок українських вчених у розвиток теорії кредиту / М.І.

Хмелярчук // Науковий вісник НЛТУ України. – 2009. – вип. 19.7. – С. 295-

302.

159. Ходаківська В.П. Сучасна фіскальна політика на фінансових ринках /

В.П.Ходаківська // Збірник наукових праць Національного університету

державної податкової служби України. – 2013. – № 2. – С. 177-192.

160. Хоминич И. П. Финансовая глобализация / И. П. Хоминич // Банковские

услуги. – 2002. – № 8. – С. 2– 13.

161. Черкасова С.В. Сучасний стан та перспективи розвитку інвестування в

небанківському фінансовому секторі : монографія. / С.В. Черкасова, М.В.

Сороківська. – Львів: Растр - 7, 2013. – 186 с.

162. Чехова І.В. Історичний аспект формування ринку кредитних ресурсів / І.В.

Чехова // Держава та регіони. Серія. Економіка тв підприємництво. – 2010. –

№1. – С. 205-208.

163. Шелудько В.М., Вірченко В.В. Сучасні тенденції розвитку світового ринку

деривативів / В.М. Шелудько, В.В. Вірченко // Вісник Київського

національного університету імені Тараса Шевченка. Економіка. – 2014. –

10(163). – С. 81 - 87.

202

164. Школьник І. О. Стратегія розвитку фінансового ринку України : дис. …

докт. екон. наук : 08.00.08 / І. О. Школьник. – Суми, 2008. – 440 с.

165. Юрків Н.Я., Шкодіна І.В. Циклічний розвиток світової економіки в умовах

фінансової невизначеності / Н.Я. Юрків, І.В. Шкодіна // Збірник наукових

праць Харківського інституту банківської справи «Фінансово-кредитна

діяльність: проблеми теорії і практики». – 2011. – №1(10) [Електронний

ресурс]. – Режим доступу: http://fkd.org.ua/archive_1(10)2011_eng.html.

166. McKinnon R.I. (1973) Money and Capital in Economic Development. / Ronald I.

McKinnon // Washington, D.C.: The Brookings Institution, 1973. – Pp. 184.

167. Levine, R. (2005). Finance and Growth: Theory and Evidence. In: Handbook of

Economic Growth, ed. by P. Aghion and S. Durlauf, vol. 1A, pp. 866-923, Elsevier.

168. Loayza, N. V., and R. Ranciere (2006) Financial development, financial fragility,

and growth. Journal of Money, Credit and Banking 38 (4): 1051–76.

203

ДОДАТКИ

204

Додаток А

Таблиця А.1

Теорії виникнення кредиту

Назва теорії Основні положення Основоположники

1. Натуралістична

теорія кредиту

об'єктом кредиту є тимчасово

вільний капітал у натурально-речовій

формі;

кредит - це форма руху матеріальних

благ, а тому роль кредиту полягає в

перерозподілі цих благ у суспільстві;

позичковий капітал є реальним

капіталом, тобто капіталом у речовій

формі;

банки є лише посередниками в

кредиті, спочатку акумулюючи вільні

кошти, а потім розміщуючи їх у

позичку;

пасивні операції банків є первинними

порівняно з активними.

А. Сміт, Д. Рікардо,

А. Тюрго, Дж. Міль

[ 35, с. 213].

2. Капіталотворча

теорія кредиту

кредит, як і гроші, є безпосередньо

капіталом, багатством, а тому

розширення кредиту означає

нагромадження капіталу;

банки - це не посередники в кредиті,

а "фабрики кредиту", творці

капіталу;

активні операції банків є первинними

щодо пасивних.

Дж. Ло

Джерело: складено автором

205

Додаток Б

Таблиця Б.1

Функції кредиту

Назва функції Сутність функції

1. Перерозподільна функція Дана функція випливає із самої сутності і ролі

кредитних відносин та полягає у перерозподілі за

допомогою кредиту грошових капіталів між різними

суб`єктами економіки на засадах повернення та

платності. Ця функція властива всім формам та видам

кредиту, проявляється як в процесі мобілізації

тимчасово вільних грошових коштів суб`єктів

господарювання, так і в процесі їх розміщення на

ринку позичкового капіталу [125]. Таким чином, за

допомогою перерозподільної функції відбувається

своєрідне зосередження позичкового капіталу у

найпріоритетніших сферах економічної діяльності,

здійснюється переорієнтація виробництва і

стабілізація економіки [33]. Розвиток

перерозподільної функції, удосконалення практичного

механізму її реалізації має ключове значення для

підвищення ролі кредиту, для швидкого подолання

економічної кризи і забезпечення економічного

зростання країни [99].

2. Емісійна функція (або

функція заміщення грошей

кредитними інструментами)

Ця функція полягає у його здатності випереджати в

часі процес нагромадження в товарній і грошовій

формах, можливості створення за рахунок кредиту

додаткових засобів платежу [37, c.150 – 151]. Кредит

сприяє економії витрат обігу шляхом заміщення

частини грошового обороту кредитними засобами

обігу. Особливого значення дана функція набула при

переході від використання повноцінних грошей до

введення кредитних засобів обігу. Зазвичай, будь-яка

емісія є результатом кредитної операції, завдяки якій

збільшується маса грошей в обігу. І, навпаки,

погашення кредиту зменшує таку кількість. Але, як

застерігає В.Д. Лагутін, антиципаційну властивість

кредиту не слід розглядати як автоматично діючий

інфляційний чинник. Адже, якщо на основі

кредитування досягається реальний внесок у розвиток

виробництва, ефективно здійснюються інвестиції,

раціонально використовуються створені виробничі

потужності, то і рівень інфляції не збільшується [85, c.

18].

206

закінчення таблиці Б.1

3. Контрольна функція Остання функція олягає в тому, що в процесі

кредитування забезпечується контроль за

дотриманням умов та принципів кредиту з боку

суб`єктів кредитної угоди. Водночас наявність такої

функції кредиту багато хто з науковців заперечує,

посилаючись на те, що контроль властивий не тільки

кредитним відносинам, а й багатьом іншим –

фінансовим, страховим, торговельним тощо, тобто він

не є ознакою суто кредиту [125]. Щодо цього

прибічники контрольної функції кредиту справедливо

вказують на специфічність контрольної складової,

вона відзначається високим стимулюючим ефектом і

обмеженістю адміністративно-вольового впливу на

контрагента, тоді як у контрольній складовій інших

економічних інструментів (фінансів, податків,

страхування тощо) переважає адміністративно-

вольовий, а не економічний вплив. Отже, кредит

значно посилює контрольні процеси у господарській

діяльності, підвищує ефективність використання

коштів, стимулює процес розширеного відтворення.

Дана функція дає змогу мінімізувати кредитний ризик,

реалізувати цільовий характер кредиту: стимулює

позичальника раціонально й ефективно

використовувати позичені кошти [85, c. 18 – 19].

Джерело: складено автором

207

Додаток В

Таблиця В.1

Наукові підходи до визначення поняття «банк»

Автор (джерело) Зміст поняття

1. Закон України «Про банки і

банківську діяльність» зі

змінами від 08.03.2015 року

Банк визначається як юридична особа, яка на підставі

банківської ліцензії має виключне право надавати

банківські послуги, відомості про яку внесені до

Державного реєстру банків [60].

2. Енциклопедія банківської

справи України

«Банк (нім. Bank, франц. вanque, з італ. вanko – лава,

конторка, стіл міняйла) – особлива грошово-кредитна

установа, економічна інституція, яка діє на

фінансовому ринку, акумулює тимчасово вільні

грошові кошти і заощадження, надає кредити, здійснює

грошові розрахунки, операції з векселями, іноземною

валютою, золотом, коштовним камінням, випускає в

обіг (емітує) гроші та цінні папери, надає різноманітні

послуги фінансово-економічного характеру, виконує

інші функції [52, с. 45]».

3. О.М. Петрук «Банк – установа, що акумулює грошові кошти і

заощадження та здійснює кредитно-розрахункові й інші

операції» [115, с. 10].

4. О.В. Васюренко «Сучасний банк – це універсальне фінансове

підприємство, що здійснює професійне управлення

ресурсами суспільства в їх грошовому виразі й виконує

відповідні специфічні функції в економіці на законній

підставі та під юрисдикцією державних органів, що

забезпечують регулювання та контроль банківської

діяльності» [17, с.16].

5. О.В.Дзюблюк “На переліку операцій, які згідно із чинним

законодавством може виконувати комерційний банк,

базується юридичне тлумачення його суті. Проте не сам

закон визначає суть комерційного банку, а економічний

бік справи, природа банку, забезпечена законодавчим

правом здійснювати відповідні операції. В основі

юридичного поняття комерційного банку лежить

власне економічний аспект” [46].

6. С.В Мочерний «Банк – фінансовий інститут, що акумулює грошові

кошти та інші нагромадження (золоті запаси, цінні

папери тощо), надає кредити, здійснює грошові

розрахунки, випуск в обіг грошей та цінних паперів,

операції з золотом та інші функції» [51, с. 77].

Джерело: складено автором

208

Таблиця В.2

Наукові підходи до визначення поняття «небанківська фінансово-кредитна

установа» Автор Визначення поняття НФКУ

1. А. Загородній,

О. Сліпушко,

Г. Вознюк,

Т. Смовженко

«Парабанки відрізняються від банків тим, що здійснюють діяльність

на фінансовому ринку, не емітуючи власних боргових зобов’язань, а

лише власні акції»

2. М. Савлук «…формуючи свої пасиви, парабанки випускають боргові

зобов’язання, які менш ліквідні, ніж у банків, але теж можуть

реалізовуватися на ринку як додатковий фінансовий інструмент» [2].

3. І.С. Караулова «– небанківські фінансові інститути – це сукупність небанківських

фінансових посередників (страхових компаній, недержавних

пенсійних фондів,кредитних спілок, фінансових компаній, ломбардів,

лізингових і факторингових компаній та інших), які провадять

діяльність у сфері вузькоспеціалізованих фінансових послуг

відповідно до чинного законодавства, що регулює економічні

відносини на ринку фінансових послуг;

– небанківські фінансові посередники – це установи (серед них:

страхові компанії, недержавні пенсійні фонди, кредитні спілки,

фінансові компанії,ломбарди, лізингові та факторингові компанії та

інші), які функціонують на ринку фінансових послуг відповідно до

законодавства, надають вузькоспеціалізовані фінансові послуги

(кредитування, інвестування, послуги техніко-посередницького

характеру), що не належать до сфери банківської діяльності,

спрямовані на трансформацію власних, залучених і запозичених

грошових коштів з метою задоволення потреб споживачів та

одержання прибутку.

– небанківські фінансові установи – це визначені юридичні особи,

які,функціонуючи на ринку фінансових послуг, надають одну чи

декілька притаманних їм специфічних фінансових послуг з метою

задоволення фінансових потреб споживачів та одержання прибутку»

[66, с. 6].

4. Л. Баланюк «НФУ, як таку, що відповідно до законодавства України надає

фінансові послуги та має право здійснювати окремі банківські

операції. До НФУ відносяться страхові компанії, недержавні пенсійні

фонди, ломбарди, лізингові компанії, факторингові компанії, фондові

біржі,позабіржові торговельно-інформаційні системи, клірингові

компанії,інвестиційні фонди, небанківські платіжні системи, кредитні

та довірчі товариства.» [5, с. 48]

5. Російське і

білоруське

законодавством

НФКУ – це юридична особа, що може виконувати окремі банківські

операції.

Джерело: складено автором

209

Додаток Г

Таблиця Г.1

Класифікація видів кредитних інструментів

Класифікаційна ознака Характеристика видів кредитних інструментів 1. Залежно від цілі

використання кредиту

виробничий кредит, що використовується на формування

основного й обігового капіталу у сфері виробництва та

торгівлі, тобто на виробничі цілі;

споживчий кредит, що спрямовується на задоволення

особистих потреб людей, тобто обслуговує сферу

особистого споживання.

2. За групами позичальників юридичним особам,

фізичним особам,

небанківським фінустановам,

органам державної влади,

банківським установам.

3. За строками повернення короткострокові (до одного року);

середньострокові (до п'яти років);

довгострокові (понад п'ять років).

4. За терміном

користування строкові – надані на чітко визначений строк;

до запитання – мають бути повернені кредитору за першою

вимогою;

прострочені – кредити, термін повернення яких скінчився, а

кредитні кошти так і не були повернуті кредитору;

пролонговані – кінцевий термін повернення кредиту

перенесений за спільною згодою позичальника та

кредитора.

5. За галузевою

спрямованістю промисловість;

сільське господарство;

торгівлю;

будівництво;

інші галузі та види діяльності.

6. За формою надання у готівковій формі,

у безготівковій формі.

210

закінчення таблиці Г.1.

7. За методами надання разовий кредит - видача такого кредиту здійснюється

шляхом одноразового надання грошових коштів з

позичкового рахунку.,

кредитна лінія – цільове кредитування з використанням суми

кредиту частками в межах встановленого ліміту та упродовж

періоду часу визначеного кредитним договором. Існує два

види кредитних ліній:

o невідновлювана кредитна лінія – загальний обсяг

наданих протягом дії невідновлюваної кредитної лінії

коштів (сума видачі коштів по дебету позичкового

рахунку) не повинен перевищувати заздалегідь

обумовленого розміру кредиту;

o відновлювана кредитна лінія передбачає надання та

повернення кредиту в межах заздалегідь

обумовленого розміру кредиту.

овердрафт - використовується суб’єктами господарювання

для погашення невідкладних вимог (своєчасних розрахунків

з постачальниками, сплати податків тощо) в разі відсутності

потрібних сум залишку на рахунку.

8. За ступенем

кредитного ризику стандартні – кредитний ризик за даним видом кредиту є

мінімальним або взагалі відсутнім,

нестандартні – наявний кредитний ризик різного рівня, що

вимагає посиленої уваги до обслуговування кредиту такого

виду.

9. За характером

забезпечення

забезпечені – кредити, виконання зобов’язань за якими

забезпечені заставою,

незабезпечені (бланкові) - кредит без забезпечення, виданий

тільки під зобов’язання позичальника повернути кредит.

10. За ознакою

індивідуальності підходу

до позичальника

стандартні - надаються відповідно до вимог банку для

широкого кола позичальників;

специфічні - умови надання таких кредитів враховують

потреби кожного конкретного позичальника. В цьому

полягає унікальність підходу до клієнтів. Як правило, такі

кредити є разовими.

Джерело: складено автором

211

Рис. Г.1. Класифікація банківських кредитних інструментів

Джерело: складено автором

За терміном

користування

строкові,

до запитання,

прострочені,

пролонговані

За цільовим

спрямуванням

За групами

позичальників

За строками

повернення

виробничий,

споживчий

юридичним особам,

фізичним особам,

небанківським

фінустановам,

органам державної

влади.

банківським

установам

короткострокові,

середньострокові,

довгострокові

За характером

забезпечення

забезпечені,

незабезпечені

(бланкові)

За галузевою

спрямованістю

у торгівлю,

промисловість,

сільське

господарство,

будівництво та інші

За формою

надання

уготівковій формі,

у безготівковій формі

За методами

надання разовий кредит,

кредитна лінія,

овердрафт,

факторинг,

проектне

фінансування

стандартні,

нестандартні

Кредитні деривативи: - кредитні ноти,

- кредитно-дефолтні свопи

Класифікація банківських кредитних інструментів

З ознакою

індивідуальності

підходу до

позичальника

стандартні (типові),

специфічні

За ступенем

кредитного

ризику

212

Додаток Д

Таблиця Д.1

Основні показники розвитку кредитних інструментів банків в

Україні у 2007–2009 рр., на кінець періоду

Рік

Показники 2007 2008 2009

Темп приросту

2009/2007, % Кількість банків, од. 198 198 182 -0,08

ВВП, млрд грн 720,7 948,1

913,4 0,27

Обсяг наданих кредитів, млрд грн 426,9 734,0

723,3 0,69

кредити, надані суб’єктам господарювання, млрд грн; 271,4 443,7

462,2 0,70

кредити, надані суб’єктам господарювання, % до загального обсягу кредитів; 63,6 60,4

63,9 0,00

кредити, надані в іноземній валюті, млрд грн; 213,1 433,8

367,8 0,73

кредити, надані в іноземній валюті, у % до загального обсягу кредитів; 49,9 59,1

50,8 0,02

довгострокові кредити; 295,4 512,1

492,3 0,67

довгострокові кредити, у % до загального обсягу кредитів. 69,2 69,8

68,1 -0,02

Частка кредитів комерційних банків у ВВП, % 59,2 77,4

79,2 0,34

Джерело: складено автором на основі [107]

Таблиця Д.2

Основні показники розвитку кредитних інструментів банків в

Україні у 2009–2014 рр., на кінець періоду

Роки

Показники

2009 2010 2011 2012 2013 2014

Темп

приросту

2014/

2009

Кількість банків, од. 182 176 176 176 180 163 0,9

ВВП, млн грн 913 345 1 082 569 1 316 600 1 408 889 1 454 931 1 566 728 1,72

Обсяг наданих кредитів, млн

грн 723 295 732 822 801 809 815 142 910 782 1 020 667 1,41

кредити, надані

нефінансовим корпораціям 462 214 500 960 575 544 605 425 691 902 778 841 1,68

кредити, надані в

іноземній валюті, млн грн; 367 774 337 319 323 213 299 562 308 006 472 680 1,29

кредити надані, в

іноземній валюті, % до

загального обсягу кредитів;

50,8 46,0 40,3 36,7 33,8 46,3 0,91

довгострокові кредити,

млн грн; 492 321 490 051 504 387 470 905 484 700 606 622 1,23

довгострокові кредити, %

до загального обсягу кредитів. 68,1 66,9 62,9 57,8 53,2 59,4 0,87

Частка кредитів комерц.

банків у ВВП, % 79,2 67,7 60,9 57,9 62,6 65,1 0,82

Іпотечні кредити нефінан.

корпорацій, млн грн. 75 648 74 508 74 390 112 061 110 708 121 996 1,61

Джерело: складено автором на основі [106;107]

Додаток Ж

Таблиця Ж.1

Структура кредитів за цільовим призначенням, наданих юридичним особам банками України впродовж 2007–

2015 рр., на початок періоду

2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014 2015 млн грн

% млн грн

% млн грн

% млн грн

% млн грн

% млн грн

% млн грн

% млн грн

% млн грн

%

Кредити юридичним особам,

всього 160 503 100 260 476 100 443 665 100 462 215 100 500 961 100 575 545 100 605 425 100 691 903 100 778 841 100

Із загальної суми іпотечні

кредити 10 507 6,5 49 095 18,8 79 193 17,8 75 648 16,4 74 508 14,9 74 390 12,9 112 061 18,5 110 708 16,0 121 996 15,7

Кредити на придбання,

будівництво та

реконструкцію нерухомості

6 405 4,0 10 618 4,1 18 262 4,1 17 670 3,8 13 612 2,7 10 318 1,8 7 467 1,2 13 026 1,9 15 548

2,0

Інші кредити 154 098 96,0 249 858 95,9 425 402 95,9 444 545 96,2 487 349 97,3 565 227 98,2 597 958 98,8 678 877 98,1 763 293 98,0

Джерело: складено автором на основі [107]

Таблиця Ж.2

Вартість банківських кредитів в Україні упродовж 2007–2015 рр., %

Джерело: складено автором на основі [106]

Відсоткова ставка 01.01.2007 01.01.2008 01.01.2009 01.01.2010 01.01.2011 01.01.2012 01.01.2013 01.01.2014 01.01.2015

Середня відсоткова ставка за кредитами в

національній валюті, % 15 13,8 18,0 21,4 15 15,1 18,4 15,9 18,8

Середня відсоткова ставка за кредитами в

іноземній валюті, % 11,4 11,4 11,8 10,6 10,1 9,5 8,3 9,4 8,3

Інтегральна відсоткова ставка за кредитами, %

13,6 12,9 15,6 18,1 12,5 12,3 13,3 12,6 14,43

Рис. Ж.1 Структура наданих кредитів юридичним особам за видами

економічної діяльності у 2009-2014 рр., %

Джерело: складено автором на основі [107]

Джерело: складено автором на основі [107]

Рис. Ж.2. Динаміка кредитів юридичним та фізичним особам в

іноземній валюті за 2010-2014 рр., млрд. дол. США

Рис. Ж.3 Динаміка проблемної заборгованості за наданими кредитними

інструментами банків України у 2010-2014рр., на кінець року, млн. грн.

Джерело: складено автором на основі [107]

Додаток З

Таблиця З.1

Рейтинг комерційних банків України за обсягами кредитів,

що надані фізичним особам у 2011-2015 роках, на початок періоду

01.01.2011 01.01.2012 01.01.2013 01.01.2014 01.01.2015

Рей

ти

нг

Ба

нк

Об

сяг

кр

еди

тів

фіз

ич

ни

м

осо

ба

м,

мл

н.

гр

н

Рей

ти

нг

Ба

нк

Об

сяг

кр

еди

тів

фіз

ич

ни

м

осо

ба

м,

мл

н.

гр

н

Рей

ти

нг

Ба

нк

Об

сяг

кр

еди

тів

фіз

ич

ни

м

осо

ба

м,

мл

н.

гр

н

Рей

ти

нг

Ба

нк

Об

сяг

кр

еди

тів

фіз

ич

ни

м

осо

ба

м,

мл

н.

гр

н

Рей

ти

нг

Ба

нк

Об

сяг

кр

еди

тів

фіз

ич

ни

м

осо

ба

м,

мл

н.

гр

н

1 Укрсиббанк 24 398 405

1 Приватбанк

26 220 519 1 Приватбанк 19 103 348

1 Приватбанк 23 769 374

1 Приватбанк 22 126 573

2

Райффайзен

банк Аваль

22 354 600

2

Райффайзен

банк Аваль 19 593 907 2

Укрсоцбанк 12 456 145

2

Дельта банк 19 471 039

2

Дельта банк 21 719 717

3 Приватбанк 20 568 636

3 Укрсоцбанк

18 507 110 3 "Надра" 10 571 046

3 Укрсоцбанк 11 399 815

3 "Надра" 17 373 322

4

Укрсоцбанк 19 558 043

4

Укрсиббанк

14 592 646 4

Райффайзен

банк Аваль

9 419 497

4

"Надра" 10 579 608

4

Укрсоцбанк 14 949 032

5

"Надра" 14 911 448

5

"Надра"

14 044 841 5

Дельта банк 9 107 179

5

Райффайзен банк

Аваль

7 809 347

5

Райффайзен

банк Аваль

8 757 610

6 Отп банк 9 668 340

6 Дельта банк

7 942 142 6 Укрсиббанк 8 864 602

6 Укрсиббанк 6 956 564

6 Укрсиббанк 7 431 097

7 Сведбанк 6 173 394

7 Отп банк

7 022 934 7 Отп банк 5 132 520

7 Отп банк 5 924 362

7 Отп банк 6 360 729

8 Ощадбанк 5 028 528

8 Альфа-банк

5 473 840 8 Альфа-банк 4 521 746

8 Альфа-банк 4 831 174

8 Альфа-банк 4 851 464

9

Альфа-банк 4 763 853

9

Перший укр.

міжнародний

банк 5 152 048 9

Перший укр.

міжнародний

банк

3 384 659

9

Платинум банк 4 293 376

9

Банк Фінанси

та кредит

4 395 514

10

Банк Форум 4 276 075

10

Сведбанк

4 657 835 10

Втб банк 3 352 589

10

Перший укр.

міжнародний банк

3 759 144

10

Платинум банк 3 677 294

Джерело: складено автором на на основі [107]

Додаток З

Таблиця З.2

Динаміка сукупного обсягу наданих кредитів в економіку України за суб’єктним складом упродовж 2005–2015 рр.,

млн грн, на початок періоду

Суб’єкти - кредитори 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014 2015

Банки

(банківські кредити) 152 942 254 516 435 788 426 867 734 022 723 295 732 822 801 809 815 142 911 402 1 006 358

Небанківські фінансово-

кредитні установ

(небанківські кредити)

719,215 2 982,8 5 145,2 10 166,39 17 970,56 13 516,8 19 257,1 22 290,7 30512,7 31 949,7 45 591,3

Держава

(державні кредити) 2 362,5 2 770,6 3 705,2 5 311,9 5 844,0 6 860,7 6 727,4 12 267,9 13401,7 8 177,1 15 741,02

Суб’єкти господарювання

(міжгосподарські кредити) 259 504,8 215 978,4 255 058,7 350 833,2 390 802,1 419 227,5 477 915,6 524 951,8 552 227,4 646 531 719 341

Сукупний обсяг кредитів

наданих в економіку 415528,52 47 6248 699 697 793 178,49 1 148 639 1 162 900 1 236 722 1 361 319 1 411 284 1 589 883 1 787 031

Джерело: складено автором на основі [107]

Додаток К

Таблиця К.1

Небанківські фінансово-кредитні установи, які здійснюють фінансування

реального сектору економіки з використанням кредитних інструментів

Установа Характеристика

Кредитна

спілка

Неприбуткова організація, заснована фізичними особами, професійними спілками,

їхніми об'єднаннями на кооперативних засадах і з метою задоволення потреб її

членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок

об'єднаних грошових внесків членів кредитної спілки [62]. Метою їхнього

функціонування є задоволення потреб у пільгових коротко- і довгострокових

кредитах, здійснення фінансування і соціального захисту своїх членів через

залучення їх особистих заощаджень.

Кредитна

установа

Фінансова установа, яка відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та

державне регулювання ринків фінансових послуг» має право за рахунок залучених

коштів надавати фінансові кредити на власний ризик.

Фінансова

компанія

Відповідно до Закону України «Про фінансові послуги й державне регулювання

ринків фінансових послуг» фінансова установа - це юридична особа, що надає

одну або кілька видів фінансових послуг, при цьому внесена до Державного

реєстру фінансових установ у порядку, встановленому законом. Розглянемо

детальніше кредитні інструменти, які використовують у своїй діяльності фінансові

компанії України [59]. Кредитування продажу споживчих товарів з відстрочкою

платежу спирається на використання особливого механізму, що забезпечує

взаємодію покупців і продавців товару. Покупець за придбаний товар сплачує

невелику частину його ціни, а на решту суми отримує торговельний кредит. Крім

кредитування продажу споживчих товарів, діяльність фінансових компаній у низці

випадків пов'язана також зі здійсненням лізингових та факторингових операцій,

наданням іпотечних послуг і навіть деяких видів страхування, обслуговуванням

системи комерційного кредиту, наданням невеликих позичок індивідуальним

позичальникам, кредитуванням окремих галузей промисловості.Формують свої

кошти шляхом використання таких кредитних інструментів, як власні боргові

зобов'язання - облігації чи векселі, а також через отримання короткострокових

кредитів від комерційних банків [88, с. 23].

Джерело: складено автором

Рис. К.1. Динаміка основних показників діяльності інших кредитних

установ за 2011-2014 рр. Джерело: складено автором на основі даних [108]

218

Рис. К.2. Динаміка змін обсягів кредитування та активів банків

України за період 2006-2014 рр.

Джерело: розроблено автором на основі [107]

Рис.К.3. Кредитна активність банків України у 2007 та 2014 рр., %

Джерело: розроблено автором на основі [106;107]

219

Додаток Л

Рис. Л.1. Матриця конкурентного позиціювання стратегій

використання кредитних інструментів підприємств реального сектору

економіки (за видами економічної діяльності)

Джерело: складено автором

Рис. Л.2. Результати конкурентного позиціювання стратегій

використання кредитних інструментів підприємств реального сектору

економіки (за видами економічної діяльності) у 2014 р.

Джерело: розраховано на основі [106; 107]

1 – сільське господарство; 2– добувна промисловість; 3 – переробна промисловість; 4 – виробництво; 5 –

будівництво; 6 – торгівля; 7 – освіта; 8 – інформаційнф технології.

220

221

222

223